Українські заповідники на берегах Чорного та Азовського морів

Азово-Сиваський національний природний парк України

Там, де Арабатська Стрілка відмежовує вузькою смугою акваторію Азовського моря від Сиваша, розпочинається царство сивих полинових степів та яскравих червоно-жовтих солянок. Саме сюди ще за сивої давнини проклали свій шлях чумаки, які приїздили по сіль. Учені давно звернули увагу на ці території. Першу спробу взяти під охорону держави цей мальовничий куточок з його цінним різноманіттям було зроблено в 1927 році, коли було прийнято Постанову Ради Народних Комісарів від 14 липня «Про утворення надморських заповідників по берегах Чорного й Азовського морів». Так було створено заповідник «Надморські коси», до складу якого ввійшли деякі ділянки північного Причорномор'я, Сиваша та Азовського моря. А у січні 1937 року виходить Постанова РНК УРСР про створення на базі Надморського заповідника двох Державних заповідників: Чорноморського та Азово-Сиваського. В цей час розпочинаються інтенсивні наукові дослідження, зокрема ботанічні, пізніше посилюються роботи природоохоронного спрямування.

А в повоєнні роки за ініціативою М.С. Хрущова з метою розвитку інфраструктури мисливства деякі заповідники (у тому числі Азово-Сиваський) було реорганізовано в заповідно-мисливські господарства, до складу територій Азово-Сиваського заповідника ввійшли коса Бирючий острів та ще чотири острови в Сиваші: Куюк-Тук (частина), Чурюк (частина), Марти-нячий та Китай.

У цей період на косі Бирючий острів починають насаджувати ліси, завозять туди копитних тварин та птахів і 25 лютого 1993 року на базі Азово-Сиваського заповідно-мисливського господарства за Указом Президента України створено національний природний парк з метою охорони біорізноманіття та здійснення моніторингових досліджень за рослинними і тваринними комплексами приморської екосистеми. Науково-дослідні роботи на території парку в основному спрямовані на дослідження орнітофауни та акліматизацію окремих видів ссавців. Його площа - 38 984 га. Першу спробу акліматизації було зроблено ще в 1928 році, коли з Асканії-Нової на острів Бирючий було завезено акліматизований вид благородного оленя і у 1951 році було завезено лань європейську (Даніель).

Спроба акліматизації сайгаків, яких було завезено на острів Бирючий у 1958 році, закінчилась невдачею, але десять особин муфлонів, яких завезли з Асканії-Нови в 1976 році, почувають себе добре. 3 метою проведення експерименту в 1982 році було завезено туркменських куланів, які занесені до Червоної книги Світового Співтовариства Охорони природи. Вони дуже добре прижилися на цій території і непогано розмножуються. Фауна Азово-Сиваського національного парку України нараховує близько 5000 видів тварин, серед яких 250 хребетних. Уся ця величезна за біомасою фауна безхребетних -- важлива складова частина кормової бази для багатьох видів птахів. На території парку під охороною на державному рівні знаходяться багато видів безхребетних.

Останнім часом на території парку досить актуальними залишаються зоологічні дослідження, адже Північне Призов'я і Присивашшя є територією, через яку проходить потужний міграційний шлях перелітних птахів, а мілководні затоки з теплою водою є місцем нересту і нагулу цінних промислових видів риб (камбали глоси, судака, калкана, пеленгаса, тарані тощо).

Територію Азово-Сиваського національного природного парку України включено до списку водно-болотних угідь, що мають згідно з Рамсарською конвенцією міжнародне значення, як місце знаходження водоплавних і навколоводних птахів.

Особливу цінність на території Азово-Сиваського парку мають пустельні кримсько-полиново-злакові степи та приморсько-літоральні комплекси, багаті на рідкісні реліктові та ендемічні види.

Якщо заїжджаєш в Крим сушею, то бачиш Сиваш -- і мілководну затоку Азовського моря. На просторах Центрального Сивашу розташована основна цінність Азово-Сиваського національного природного парку -- і заповідні острови Куюк-Тук, Чурюк, Мартинячий. Ця місцевість звичному значенню слова «парк» зовсім не відповідає.

Основні елементи монотонного ландшафту -- водна гладінь, трохи пагорбкувата рівнина побережжя й островів та широчінь вигорілого неба. Здається, що ця пустинна місцевість мало пристосована для життя. Дійсно, сонце, повітря й вода з'єднується тут у таких пропорціях, що подекуди в затоках (у результаті інтенсивного випарування) концентрація солей досягає 150-200 г/л.

Солі тут так багато, що вона проникла в ґрунт, утворюючи на низинних ділянках солончаки і солонці, на яких росте типова голофільна, тобто солевитривала, рослинність. Але незважаючи на це рослинність тут різноманітна і цінна за своїми поживними якостями.

Невипадково до 1917 року власник відомих заводів орловських рисаків Росії щорічно скошував траву на Куюк-Туку для годівлі своїх коней.

На острові Чурюк рослинність дещо відрізняється від Куюк-Тука, тому що до 1927 року острів переорювався. Хоча за наступні 80 років рослинність майже відновилась. Сиваш -- ілюстрація закону діалектики про боротьбу і єдність протилежностей: чим найгірше нам, тим краще їм.

Непристосоване для життя Гниле море гостинно відкривається пернатому населенню. Численні мілководні затоки й лимани із сильно порізаною береговою лінією, широкі піщані насипи, багата кормова база -- усе це зумовлює велику кількість видів птахів та велику їх чисельність. Саме сиваські угіддя характеризуються найбільшою кількістю птахів у регіоні, що живуть біля води,-- 36 181 пара. Чисельність же птахів, що пролітають над півднем України, оцінюється в 27--50 млн. особин.

Перлиною Азово-Сиваського національного природного парку є о. Бірючий, який займає найбільшу площу -- 7732 га. Острів (півострів) Бірючий -- намивного походження. Він з'єднаний з материком вузькою косою Федотова, яка під час штормів перемивається. У довжину він сягає 25 км, у найширшому місті -- 5 км, і у найвужчому -- близько 200 метрів.

3 південного боку острів омивається хвилями Азовського моря, а з півночі -- водами Утлюцького лиману. Рельєф острова рівний, плаский, має лише незначну хвилястість. Частина, яка звернена до Азовського |моря, відносно більш підвищена, її називають «верховою», і кожен шторм намиває тут новий вал черепашнику.

Острів Бірючий відзначається багатим різноманіттям тварин, птахів та рослин. Виявлено 17 видів ссавців, і 4з яких акліматизовані та завезені на острів з Асканії-Нови (олень благородний, лань Даніель, муфлон європейський, кулан туркменський).

На острові Бірючий завдяки особливостям рельєфу багато територій залиті водою. У літній період частина проток пересихає і утворюється значна кількість невеликих озер. Усе це створює надзвичайно сприятливі умови для водоплавних птахів, таких як лебеді, лиски, качки тощо. Узагалі на території парку гніздиться 75 видів пернатих, мігрують або випадково залітають 125 видів: мартини, бекаси, перепілки, дрохви, сірі, білі та руді чаплі, баклани, галагази, степовий орел, орлан білохвостий, фазани тощо.

Видовий склад птахів відносно багатий, але мігруючі види суттєво переважають над тими, що тут гніздяться. Це пояснюється меншою гніздовою ємкістю біотопів порівняно з кормовою та захисною.

Фазанів, що зараз мешкають на острові Бірючий, уперше було завезено з Чехословачини в 1958 році, але під час затоплення острова в 1969 році більша частина птахів загинула. Удруге їх було завезено з Казахстану.

Флора парку нараховує 659 видів із 296 родів та 68 родин, що становить 7% флори України: тюльпан Шренка, ковили Лессінга, український і тирса, цибуля скіфська -- ростуть на островах Сиваша, а чебрець приморський, холодок прибережний, тамарикс стрункий, астрагал дніпровський, ковили дніпровська і тирса -- на косі Бірючий острів.

У 1957 році на території о. Бірючий розпочали насаджувати ліс з метою збільшення кормової бази для акліматизованих видів тварин. Зараз у бірючанському степу росте чудовий ліс. На о. Бірючий виявлено 449 видів рослин, з яких 9 занесені до Червоної книги України. Один вид реліктовий -- осока розтягнута -- і 30 ендемічних, які одночасно є рідкісними, поодинокими і зникаючими.

Головною метою Азово-Сиваського національного природного парку є охорона та збереження рідкісних та унікальних видів рослин, птахів та тварин. Тому для збереження та розмноження цінних видів парк також займається їх переселенням до інших регіонів України та за її межі.

Особливу цінність на території Азово-Сиваського НПП мають території, які віднесені згідно з Рамсарською конвенцією до категорії «А» -- водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення. У зв'язку з цим частину акваторії Сиваша навколо заповідних островів було проголошено охоронною зоною для водоплавних птахів.

З 67 видів птахів, що занесені до Червоної книги України,29 видів зустрічаються на території парку: кроншнеп великий та середній, ходуличник, кулик-сорока, лунь болотний, реготун чорноголовий, журавлі сірий та степовий, зуйок морський, орлан білохвіст, пелікан рожевий, степовий орлан, беркут, дрохва, колпиця, огар тощо. Під охороною на державному рівні також знаходяться рідкісні та зникаючі тварини, що знаходяться на території парку: кулан туркменський, що мешкає на косі Бірючий острів, якого занесено до Червоної книги Світового Співтовариства Охорони природи, тушканчик великий, тхір степовий, дельфін-азовка, гадюка степова, полози чотирисмугастий та жовточеревий.

З риб, що знаходяться під охороною на державному рівні в південно-західній частині Азовського моря, де розташована коса Бірючий острів, яка відноситься до Азово-Сиваського національного природного парку, трапляються поодинокі особини білуги чорноморської з родини Осетрові, вирезуб з родини Коропові. Більш типовою для регіону парку є шемая дунайська, або дніпровсько-азовська, з родини Коропові.

З амфібій зустрічаються ропуха зелена та жаба озерна, серед рептилій -- ящірка прудка, ящірка різнокольорова, вужі -- звичайний та водяний тощо.

На території Азово-Сиваського національного природного парку особливу цінність мають пустельні кримсько-полиново-злакові степи та приморсько-літоральні комплекси, багаті на рідкісні, реліктові та ендемічні види. Багато вузькоендемічних видів рослин (ті, що поширені на невеликій за площею території) є беззаперечною прикрасою природи цього краю. Декілька вперше описаних ендеміків мешкають на островах Сиваша Азовського моря: астрагал дніпровський, кермек чуруцький, деревій бірючанський, кравник солончаковий, ситник Фоміна, маренка азовська, мак пухленький тощо.

Сім підвидів куланів занесені до Червоної книги Світового Співтовариства Охорони природи. Тому значуща роль Азово-Сиваського національного природного парку полягає в збереженні цих видів і їх вивченні.

Таким чином, велика площа, ізольованість національного парку, багата і різноманітна флора та фауна, наявність прісної води і відсутність чинника занепокоєння дають змогу використовувати цей рідкісний куточок природи для наукових, природоохоронних, рекреаційних і освітніх цілей.

Парк охороняє також чимало хордових видів тварин, занесених до Червоної книги України, а саме: тушканчика великого, тхора степового, дельфіна-азовку, гадюку степову, полозів чотирисмугого і жовточеревого.

Видовий склад птахів Азово-Сиваського НПП України відносно багатий, але мігруючі види суттєво переважають над тими, що тут гніздяться.

Багаті рекреаційно-курортні ресурси Азово-Сиваського національного парку роблять його перспективними для організації відпочинку, туризму, але рекреаційний розвиток на його території обмежується специфічністю функціонального призначення і використання природних комплексів та природоохоронними заборонами.

Колись професор В.П. Портянко сказав: «Острів Бірючий та Сиваські острови залишаються й надалі лабораторією під відкритим небом».

Заповідники Керченського півострова

Східна частина Криму - Керченський півострів є особливим ландшафтним комплексом. Його унікальна природа дуже змінилася під впливом антропогенного фактора, але завдяки недостатньому розвиткові інфраструктури, низькому забезпеченню території півострова прісною водою, слабкій урбанізації тут ще збереглися малоосвоєні, майже незаймані території. Для збереження природно-ресурсного потенціалу Керченського півострова й були створені в 1998 р. Казантипський та Опукський природні заповідник.

Казантипський природний заповідник охоплює північ Керченської горбкуватості, що прилягає до Азовського моря. Крім півострова

Казантип включає прилягаючу до нього акваторію площею 450,1 га

Казантипський півострів є цікавим геолого-геоморфологічним об'єктом, що підноситься над рівнем моря на 104 м. Це давній риф, утворений колоніями моховаток, моховатковим вапняком ясно-сірого, з жовтим відтінком камінням.

У неогеновому періоді (11--12 млн. років тому) морське дно на місці півострова Казантип стало повільно підніматися, обмілина добре прогрівалася сонцем, що сприяло розвиткові колоній моховаток, зовні схожих на мох. Після відмирання моховаток утворювалися вапняні трубочки, що ставали основою для формування нових колоній моховаток.

Пізніше кільцеве пасмо моховаткових вапняків -- рифів оперезала обмілина. Потім риф став підніматися, від нього до моря, що відступало, простягайся бічні вапнякові пасма. Простір між бічними пасмами зайняли глини й мертелі. Підняття завершилося перетворенням рифу в острів. Пізніше піщаний пересип зробив його півостровом .

У рельєфі Казантипський півострів зовні подібний до кільцевого рифу -- атолу. Протягом значного періоду часу тут сформувалися численні бухточки й скелясті миси. Для півострова характерні зсуви: величезні блоки моховаткових вапняків у великих тріщинах, схожих на рови, відриваються від кільцевого пасма і зісковзують по підстилаючи глинах до підніжжя півострова.

Результати вивітрювання тут на кожному кроці : гроти, навіси,(кліфи), розломи. Поверхня Казантипу вкрита безліччю брил, що мають різноманітні форми.

Узбережжя засіяне черепашками молюсків .у центрі півострова добре видно зниження, що підтверджує його назву: казан і тип - дно.

Важко повірити, але сьогодні цю центральну частину півострова зайняли установки з видобутку вуглеводнів, що не сумісно зі статусом заповідника. Флора судинних рослин налічує понад 628 видів. Збереглися ділянки цілинних ковилових і різнотравних степів, фрагменти рослинності скель, типові кримські чагарники: глід, шипшина,терен тощо. Рослини пристосувалися до життя на скелях. Серед цієї рослинності безліч комах різного кольору.

Важко передати принади повітря Казантипу. Тут воно особливе: з одного боку це степ, з іншого -- море. А якщо до цього додати безліч квітучих рослин, то повітря справді цілюще.

Опукський природний заповідник розташований у південній частині Керченського півострова на березі Чорного моря. Його площа 1592,3 га, включаючи морську акваторію (60га) і невеликі острови-скелі, що нагадують кораблі (2га). Заповідник був створений з метою збереження унікального степового природного комплексу «Урочище Опук» (з 1980р.) і комплексу морських прибережних біогеоценозів.

Гора Опук є однією з найвищих на Керченському півострові (185м)

Вона складена рифовими вапняками, що робить її схожою на Казантип. Гора схожа на типовий останцевий масив, з плоским верховим плато, обмеженим великими уступами й розбитим на окремі блоки, відділені один від одного тектонічними тріщинами. Гора Опук формувалася тривалий час у складних геологічних умовах. Колись на місці гори утворився прогин (Губа-нов, 1961; Шлюков та ін., 1986). Пізніше прогин змінився підняттям - горстом. Тектонічний блок гори Опук невеликий і простягається з північного сходу на південний захід на 3,5 км. Його обмежують з чотирьох боків берег Чорного моря й Кояшського озера.

Скелі-кораблі віддалені від берега на 4 км. Вони складені меотичними вапняками, що утворилися в результаті морської абразії (у минулому складали з горою Опук єдине ціле).

Гора Опук міститься на стику кількох великих геологічних структур. Тут закінчується мегантиклінорій Гірського Криму й починається молодий поперечний Керченсько-Таманський прогин, що розділяє підняття Гірського Криму й Великого Кавказу. Неподалік проходять глибинні розлами.

На урвистих схилах, що являють собою поєднання уступів і обривів, трапляються зсуви. На територі заповідника розвідано невеликі поклади самородної сірки, гіпсу. Територія його відома мінеральними солями і Результатом посушливості клімату є бідність території на прісні поверхневі й підземні води. Проте на схилах гори трапляються окремі виходи підземних вод, які навіть у літню спеку залишаються холодними.

Найбільшими водними об'єктами на цій території є солоні озера: Узунларське й Кояшське.

Відомий Опук і будівельними матеріалами -- білим черепашником. Клімат цієї частини півострова дуже посушливий, помірно жаркий, з дуже м'якою . Кількість опадів -- 300--400 мм на рік.

На території заповідника добре збереглися типові представники кримського степу. Тут зростає 426 видів судинних рослин, 45 видів рідкісних і зникаючих кримських, кримсько-новоросійських, гірськокримських і керченських ендемів. З них маренка волосиста є ендемом гори Опук. На схилах гори трапляються унікальні для степової зони чагарникові угруповання з шипшини, глоду, кизилу, терену бузини. Трапляються здичавілий інжир, виноград, хміль, що збереглися, ймовірно, з давніх часів.

Тваринний світ заповідника представлений різними видами (24 види ссавців, 60 -- птахів). Земноводних і плазунів мало. Найбільше комах.

Типовими представниками є жаба зелена, жаба озерна, ящірка прудка, водяний вуж, жовтобрюхий і чотирисмуговий полоз. З птахів тут трапляються чубатий баклан, сіра чапля, лебідь-шипун, гусак сірий, крижень, могильник, сіра куріпка, дрохва, срібляста чайка, сизий голуб, чорний дрізд, зяблик, чубатий жайворонок тощо. З птахів безпосередньо гніздяться на території заповідника 13 видів, на прилеглій території -- 10 видів, інші -- перелітні. З рідкісних, занесених до Червоної Книги України, у заповіднику й на прилеглих до нього територіях виявлено 11 видів: чубатий баклан, огар, балобан, дрохва, стрепет, рожевий шпак, чорноголова вшсянка, орел-могильник, сірий журавель і журавель-беладона. Із ссавців у заповіднику трапляються: заєць-русак, ховрашок, степова миша, лисиця звичайна, білогрудий їжак. З рідкісних видів і тих, що охороняються, у прибережних водах трапляється дельфін афаліна.

Прибережна частина заповідника дуже мальовнича. Процеси вивітрювання, абразія створили казковий ландшафт Опуку. Схили зайняті розсипами каміння, серед якого пробивається рослинність, створюючи відчуття первісності.

Хочеться вірити, що чудовий світ цих територій буде збережено і для майбутніх поколінь. Відтворюючи справжні природні угруповання і зберігаючи первісну красу Землі, вони є еталонами розвитку території, а завдання людей -- підтримувати цю біологічну розмаїтість.