Проблеми застосування понятійно-категорійного апарата економіки катастроф

ВСТУП

Як свідчить історія, розвиток людського суспільства невід'ємно пов'язаний з різного роду катастрофами, конфліктами та кризами. При цьому останніми роками техногенні катастрофи відбуваються все частіше, а їх наслідки впливають на всі рівні господарської діяльності людства. За даними ООН, у багатьох країнах світу природні та антропогенні катастрофи завдають збитків у обсязі 2-4 % від ВВП. Тому останнім часом значна увага приділяється розробленню різних методик аналізу наслідків катастроф та заходів їх попередження.

Разом з тим, як свідчить аналіз літературних джерел, єдиної методики оцінки впливу катастроф на суспільне життя не існує. Це пов'язано з тим, що жодна з існуючих методик не може врахувати всі чинники та наслідки катастроф, у той самий час дуже важко зробити вартісну оцінку деяких показників екологічного збитку, заподіяного лихом (наприклад, збитків, пов'язаних з життям людей).

Слід відмітити, що більшість існуючих методик розрахунків використовують суто економічну оцінку впливу катастроф. Між тим надзвичайні ситуації дуже часто охоплюють не тільки економічну сферу суспільного буття, а й екологічну та соціальну.

Проблемою у створенні адекватних ситуації методичних розробок є й те, що вони повинні врахувати рівень розвитку сучасних технологій людства, існуючу демографічну ситуацію, людський чинник, зростання промислового тиску на флору та інше. Одночасно з цим не існує навіть добре розробленого понятійного апарата, який відносять до економіки катастроф. Це й обумовлює поставлення мети та задачі даного дослідження.

???????? ???????????? ?????????-????????????? ??????? ????????? ?????????

??????? ?.?. ??????? ??? ??????????? ??????, ? ????? ???????????? ????? ?????????? ??? (?????? ??? ???????????????) ??????? ????? ??? ?????????? ???? ?? ????????? ?????????? ??????? [4]. ?? - ???? ?????????? ??????????, ??? ?? ???????? ????? ???????? ??????????, ???? ???????? ??????????? ?????.

Пістун І.П. під катастрофою розуміє подію з трагічними наслідками, не передбачувану і несподівану ситуацію, з якою постраждале населення не може впоратися самостійно [4]. Інше визначення дає С.М. Козьменко [1]. На його думку, під катастрофою розуміються швидкі зміни навколишнього середовища які призводять до масової загибелі живих організмів. Таке визначення дає суто екологічну інтерпретацію катастрофи, але не враховує економічні збитки, до яких призвела катастрофа.

Для оцінки еколого-економічного збитку катастрофи необхідно дати таке її визначення, яке б враховувало як економічну, так і екологічну складову. Отже, катастрофою, з цієї точки зору, на нашу думку, можна вважати подію антропогенного або природного походження, що призвела до негативної зміни природного середовища, економічних втрат, порушення життєдіяльності людини і людських жертв.

Внаслідок виникнення катастроф або аварій завжди настає надзвичайна ситуація. Надзвичайна ситуація _ це умови, що склалися на певній території в результаті аварії, катастрофи, природного явища, які можуть спричинити або спричинили людські жертви, збиток здоров'ю людей або основним виробничим засобам, призвели до значних матеріальних втрат, порушення умов життєдіяльності людей [2].

З метою створення єдиної системи класифікації надзвичайних ситуацій та визначення їх рівнів, забезпечення оперативного та адекватного реагування на катастрофи в Україні була проведена класифікація надзвичайних ситуацій. За Постановою Кабінету Міністрів України № 368 «Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» катастрофи класифікуються залежно від обсягів заподіяних наслідків, а також технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації. За цим показником їх поділяють на катастрофи державного, регіонального, місцевого та об'єктного рівня [5].

Існує також поділ катастроф за причинами їх походження. Згідно з Державним класифікатором надзвичайних ситуацій катастрофи можна поділити на катастрофи техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру [6].

Іншу систематизацію катастроф наводить А.І. Пригожин. Він пропонує класифікувати катастрофи з урахуванням соціальних чинників, що є причиною їх виникнення.

З його точки зору за ступенем участі суспільства у виникненні катастрофи можна поділити на:

1. Природні - руйнівні стихійні явища. При цьому можна виділити космічні, вітрові, тектонічні джерела катастроф. Вони можуть бути короткочасні - миттєвої дії (урагани, цунамі, землетруси) та тривалого впливу на навколишнє середовище (засухи, лісові пожежі).

2. Екологічні (соціоприродні) - в їх основу покладена неадекватна антропогенна дія суспільства на природу, а через неї знову на людину.

3. Техногенні - аварії в створених людиною матеріальних системах (вибухи, пожежі в приміщеннях, шахтах та інше).

4. Соціальні - втрати у складі населення і структурі суспільства в результаті масових насильств (громадянські, міжнародні війни, широкомасштабні репресії) або ненасильницьких дій (наприклад, етнічні катастрофи).

У соціологічній типології катастроф звичайно враховується соціальний чинник, що є причинно їх виникнення.

1 Межа знання, тобто неможливість прогнозу катастрофічної події для сучасного рівня науки, технічних засобів. Ці межі можуть бути абсолютними, якщо мати на увазі можливості людства в цілому, і відносними, виходячи із стану виробничих відносин в окремій країні або регіоні.

2 Неадекватності в культурі. У культурі народу можуть існувати норми, цінності, традиції, що посилюють катастрофічний ефект первинних джерел небезпеки. Наприклад, до них відносять низьку трудову мораль, низьку цінність людського життя, соціальну пасивність населення та інше. Зміна подібних елементів культури людства можлива внаслідок оновлення господарського механізму, політичного режиму, ідеології тощо.

3 Прорахунки, тобто випадкові відхилення, помилки в оцінках ситуації, методів досягнення мети. Серед них можна виділити: історичні, політичні, управлінські, інженерні помилки. Попередження цих катастрофічних прорахунків можливо лише частково через вироблення відчуття історичної обережності народу, демократизації політичних процесів, установки на надмірну надійність в господарсько-технічній сфері суспільства.

4 Злочини, тобто навмисне завдавання руйнівного збитку суспільству або деяким категоріям населення.

Обумовленість катастроф людським чинником ілюструє рис. 1 [3].

Зупинимося більш докладно на розгляді антропогенних катастроф. На думку І.П. Пістуна до них можна віднести катастрофи, що спричинені людиною, її нерозумною діяльністю, яка закінчується не тільки аварією, але й значними змінами навколишнього середовища [7].

Найбільш точне визначення антропогенних катастроф, з нашої точки зору, наводить В.А. Одинець. Техногенні катастрофи - катастрофи, що виникають внаслідок аварій в людино - машинних системах. Вони зумовлені непередбачуваними порушеннями у функціонуванні технологічних систем, а також у реалізації технологій, що використовуються, «людським фактором», прорахунками, помилками, недбалістю в діяльності персоналу, що обслуговують складні технічні пристрої.

Згідно з Державним класифікатором надзвичайних ситуацій України катастрофи техногенного характеру можна поділити на:

- транспортні аварії (катастрофи);

- пожежі, вибухи;

- аварії з викиданням (загрозою викидання) небезпечних та шкідливих хімічних та радіоактивних речовин;

- раптове руйнування споруд;

- аварії в електроенергетичних системах, системах життєзабезпечення, системах зв'язку та телекомунікацій;

- аварії на очисних спорудах, у системах нафтогазового промислового комплексу;

- гідродинамічні аварії та ін [6].

Для класифікації антропогенних катастроф у літературі [1-10] пропонується багато критеріїв. На рис.2 нами виділені основні критерії класифікації та особливості катастроф, що узагальнюють їх.

До доексплуатаційних факторів звичайно відносять:

- невідповідність приладів та пристроїв вимогам тестових специфікацій на устаткування;

- недостатній контроль якості виробництва;

- неякісні методи виробництва;

- використання матеріалів, що не відповідають вимогам безпеки;

- неправильне використання устаткування;

- другосортні компоненти;

- неповна або неправильна установка, налагодження або остаточне тестування устаткування.

Одночасно виділяють такі експлуатаційні фактори:

- неналежне використання основних засобів виробництва;

- недостатня підготовка операторів;

- несподівана взаємодія устаткування з іншими системами або системними компонентами;

- неправильні стандарти конструкторської розробки виробничих машин;

- невідповідність вимогам державних стандартів припустимих меж, що закладені в конструкторській розробці;

- неправильне використання машин.

До факторів зносу звичайно відносять:

- матеріальний знос, корозію або тертя;

- старіння виробничих потужностей;

- порушення експлуатаційних характеристик устаткування;

- не відповідність вимогам профілактичного обслуговування машин.

Етапи виникнення та розвитку антропогенних катастроф докладно розглядаються в [9] Ю.О. Чирвою та О.С.Баб'як:

1 накопичення негативних ефектів, що призводять до аварій;

2 період розвитку катастрофи;

3 екстремальний період, при якому виділяється основна частка енергії;

4 період затухання;

5 період ліквідації наслідків.

Враховуючи структурні елементи катастрофи можна виділити 4 сценарії роботи підприємства в цей час (рис. 3):

1 підприємство не виходить з експлуатації;

2 зміна його станів відбувається по колу: нормальна експлуатація - режим передаварійної ситуації - усунення неполадок - режим нормальної експлуатації;

3 зміна станів відбувається по великому колу: нормальна експлуатація - режим передаварійної ситуації - аварія - ліквідація наслідків аварії - режим нормальної експлуатації;

4 нормальна експлуатація - ліквідація підприємства після аварії [10]

Оцінку катастроф у загальному вигляді звичайно проводять за такими показниками: екологічний ризик та еколого-економічний збиток. Ці два чинники доповняють одне одного, оскільки для визначення кінцевих наслідків катастроф необхідно врахувати як ймовірність виникнення події так й її вартісну оцінку.

У науковій літературі наводиться багато визначень екологічного ризику. Наведемо деякі з них.

У страхуванні під ризиком розуміють як імовірність появи небажаної раптової події, так і пов'язані з нею втрати [1]. В екології втрати, які виникли внаслідок катастрофи, називають еколого-економічним збитком.

У ДСТУ 2156-93 дається таке визначення: екологічний ризик - це імовірність негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, які спричиняють незворотну деградацію екосистем.

За Тлумачним словником з охорони природи: екологічний ризик - це ймовірність виникнення негативних змін навколишнього середовища або наслідків цих змін, що виникають внаслідок негативної антропогенної дії на навколишнє середовище. Це визначення не зовсім точне, бо катастрофи можуть виникати як внаслідок аварій (тобто спричинені людством), так і бути наслідками суто стихій природи.

Інше визначення дає Д.А. Олейник Він вважає, що екологічний ризик - це вірогідність зміни або руйнування (загибелі) екологічного об'єкта (компанії, підприємства) унаслідок змін у навколишньому середовищі [10]. Це визначення, навпаки, не враховує пригноблювального впливу людини на навколишнє середовище.

Отже, під екологічним ризиком слід розуміти вірогідність виникнення негативних змін навколишнього середовища або наслідків цих змін, що виникають унаслідок природних стихій або антропогенного впливу людини.

У світовій практиці для прогнозування катастроф широко використовується концепція прийнятного ризику, тобто такого ризику при якому захисні заходи в основному спрямовані на досягнення визначеного рівня безпеки.

Як правило, оцінка ризику у цьому випадку складається з таких етапів:

а) визначення небезпеки (опис подій, що можуть виникнути внаслідок негативного фактора впливу);

б) оцінка безпечного контакту з об'єктами, що зазнали техногенного впливу;

в) характеристика ризику (узагальнення інформації щодо небезпеки ведення відповідної господарської діяльності на територіях, що можуть зазнати техногенного впливу) [11].

При аналізі екологічного ризику звичайно використовуються припущення, запропоновані відомим американським експертом Б. Берлимером:

1 втрати від ризику не залежать одна від одної;

2 втрата за одним напрямком діяльності не обов'язково збільшує імовірність втрат за іншим, за винятком форс-мажорних обставин;

3 максимально можливий збиток не повинен перевищувати фінансових можливостей учасника [12].

Аналіз ризиків проводять з використанням двох основних методів: якісного і кількісного.

Якісний аналіз дозволяє визначити фактори і потенційні області ризику, виявити можливі його види. Кількісний аналіз спрямовано на те, щоб кількісно розрахувати ризики, провести їх аналіз та порівняння.

При кількісному аналізі ризику застосовують декілька методів. У наш час найбільш поширеними серед них є:

- статистичний метод;

- аналіз доцільності витрат;

- метод експертних оцінок;

- аналітичні методи;

- метод аналогій [1].

Розглянемо інший показник, який використовується для оцінки наслідків катастроф. Ним є еколого-економічний збиток.

У широкому розумінні поняття екологічного збитку дає В.В. Глухов та Т.В. Лисочкина. Екологічний збиток - це зміна корисності навколишнього середовища унаслідок його забруднення, яке виражається у вигляді витрат суспільства, пов'язаних із зміною навколишнього середовища [9].

У страхуванні збиток - це матеріальний збиток, якого зазнав страховик унаслідок появи страхового випадку [1].

Інше визначення дає О.Ю. Кононенко. З його погляду, екологічний збиток - поняття, що відбиває негативні кількісні й якісні зміни в таких об'єктах, як суспільство, соціальна група, компанія, що настає в результаті реалізації екологічного ризику [10]. Це визначення не враховує складові екологічного збитку.

В економіці більш сприятливим є визначення не екологічного збитку, а еколого-економічного. Тобто такого, що піддається економічній оцінці.

Козьменко С.М. пропонує наступне визначення еколого-економічного збитку. Це збитки, що можна виразити у: втраті або погіршенні властивостей матеріальних благ, втраті (недоотриманні) потенційних благ при вкладених інвестиціях, втраті (недоотриманні) не інвестиційних потенційних благ, додаткових витратах на компенсацію втрат, неможливості раціонального використання ресурсів. Але це поняття не враховує непрямі витрати на природокористування, лікування населення тощо [1].

Більш точне, на нашу думку, таке визначення, еколого-економічний збиток - це фактичні і можливі збитки в їх кількісному і якісному вираженні, включаючи додаткові витрати на ліквідацію несприятливих наслідків для життєдіяльності людей, тварин, рослин і інших живих організмів, викликаних порушенням нормативів якості навколишнього природного середовища в результаті негативних дій господарської і іншої діяльності, техногенних аварій і катастроф. Воно враховую всі суб'єкти, що підлягають оцінці.

Кількісно величина економічного збитку від забруднення навколишнього природного середовища може бути визначена прямим та непрямим розрахунком.

До методів прямого розрахунку відносять:

1 Метод контрольного (умовно-чистого) району.

2 Математичне моделювання (включаючи методи багатофакторного аналізу).

3 Комбінований метод [1].

Кожний з цих методів має як переваги, так і недоліки. Розглянемо їх докладніше.

Метод контрольного району ґрунтується на прямому, безпосередньому зіставленні та аналізі показників, що характеризують негативні наслідки дії забруднення на реципієнтів у контрольному (умовно чистому) районі та зоні забруднення джерела (підприємств). Перевагою цього методу є те, що визначається фактична, а не прогнозована оцінка збитку. До недоліків відносять необхідність обробки дуже великого обсягу інформації та неможливість прогнозування екологічних збитків від тієї чи іншої ситуації.

Практичне використання методів математичного моделювання зумовлює наявність динамічних рядів даних про забруднення навколишнього природного середовища і результати (негативних наслідках) такого забруднення. Найбільш поширеними методами багатофакторного аналізу є методи кореляційного і регресивного аналізу. Як правило, регресійний аналіз проводиться одночасно з кореляційно-регресійним. Головне його призначення полягає в тому, щоб одержати рівняння регресії, яке використовується як модель зміни величини збитку при зміні інтенсивності дії несених у неї чинників навколишнього природного середовища. Практичне використання методу математичного моделювання для оцінки збитку пов'язане з подоланням ряду принципових труднощів інформаційного і обчислювального характеру через необхідність мати довгі динамічні ряди даних про забруднення навколишнього середовища і його впливу на реципієнтів.

Комбінований метод розрахунку економічного збитку від забруднення навколишнього природного середовища (емпіричний метод) полягає в тому, що інформація про залежність збитку від різних забруднень, яка зібрана за допомогою перших двох методів переноситься на однорідні об'єкти. У цьому випадку оцінка проводиться на основі питомих збитків [13, 14].

До методів непрямого розрахунку збитку належить оцінка пофакторного збитку та пореципієнтного.

Пофакторний метод містить комплексну оцінку збитку за основними чинниками: атмосферне повітря, поверхневі та підземні води, поверхневі землі та ґрунт.

За допомогою пореципієнтного методу розраховують збитки, завдані основним реципієнтам впливу: збиток від втрати життя і здоров'я населення, від руйнування та ушкодження основних засобів, від вилучення із обігу або погіршення сільськогосподарських угідь, від втрат у рибному господарстві, лісовому господарстві, від знищення або погіршення якості рекреаційних ресурсів та збиток природно-заповідному фонду.

ВИСНОВКИ

У статті розглянутий понятійний апарат економіки катастроф. Проведено аналіз методів оцінки наслідків надзвичайних ситуацій. Виявлені недоліки та переваги різних методів розрахунків. Показано, що розглянуті методи не адаптовані до визначення збитку антропогенних катастроф, оскільки не враховують каскадні ефекти катастроф, а також вірогідність виникнення цих аварій.

Література

1. Козьменко С.Н. Экономика катастроф (инвестиционные аспекты). - Киев: Наукова думка, 1997. - 204с.

2. Трегулова З.С., Курамшина Н.Г., Магадеев М.Ш. Понятийный аппарат по экологии, медицине катастроф и безопасности в чрезвычайных ситуациях (терминологический справочный материал). -- Уфа : Экология, 2000.

3. Пригожин А.И. Феномен катастрофы (дилемы кризисного управления) // Общественные науки и современность. - 1994. - №2. - С.114-126.

4. Одинець В. Катастрофи: соціально - економічні аспекти // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2003. - №3. - С. 110-119.

5. Постанова Кабінету Міністрів від 24 березня 2004 р. № 368 “Про затвердження порядку класифікації техногенного та природного характеру за їх рівнями”.

6. Наказ Держстандарту України від 19.11.2001р. № 552 «Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001».

7. Пістун І.П Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. - Суми: Видавництво “Університетська книга”, 2000. - 301 с.

8. Шевченко Р.Ю. Картографування надзвичайних ситуацій природного характеру // Екологічний вісник. - 2002. - №11-12. - С. 28-30.

9. Чирва Ю.О., Баб'як О.С. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. - К. :Атака, 2001. - 304с.

10. Кононенко О.Ю. Розвиток потенційно небезпечних виробництв з урахуванням виникнення надзвичайних ситуацій (на прикладі Східного регіону): Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.10.01 / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. -- К., 2001. -- 19с.

11. Глухов В.В., Лисочкина Т.В., Некрасова Т.П. Экономические основы экологии. СПБ.: Специальная литература, 1995. _ С. 152.

12. Олейник К.А. Экологические риски в предпринимательской деятельности. _ М.: Анклир, 2002. _ С.ЗЗ.

13. Хлобистов Є.В. Екологічна безпека трансформаційної економіки/ НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України/ Відп.ред. С.І. Дорогунцов. - К.: Агентство “Чорнобильінтерінформ”, 2004. - 334 с.

14. Балацкий О.Ф., Мельник Л.Г., Яковлев А.Ф. Экономика и качество окружающей природной среды. - Ленинград: Гидрометеоиздат, 1987. - 190 с.