Регулювання проведення моніторингу в правових актах і нормативних документах

“Регулювання проведення моніторингу в правових актах і нормативних документах”

Зміст

Вступ Поняття екологічного мониторингу

1.Цілі та задачі моніторингу

2.Державна система моніторингу довкілля

3.Розробка нормативно-правових актів з питань підтримки функціонування та вдосконалення Державної системи моніторингу довкілля.

4.Перелік нормативно-правових актів та нормативних документів з питань моніторингу довкілля, розроблених та прийнятих у 2001 - 2003 рр

5.Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»

5.1.Розділ І. Загальні положення

5.2.Розділ V. Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі навколишнього природного середовища

6.Документування результатів

Висновок. Представлення і використання результатів

Використана література

Вступ Поняття екологічного моніторингу

Основні задачі екологічного моніторингу: спостереження за станом біосфери, оцінка і прогноз її стану, визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел впливу. В кінцевому випадку метою моніторингу навколишнього середовища є оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарської діяльності.

1.Цілі та задачі моніторингу

Перед тим, як починати моніторинг, варто сформулювати довгострокові цілі і проміжні задачі. При цьому необхідно, щоб поставлені вами цілі були конкретними, досяжними і піддавалися перевірці - це істотно для контролю виконання програми моніторингу і внесення в її коректив. Формулюючи їх, варто враховувати специфічні риси екологічного моніторингу.

Основна ціль усякої програми моніторингу - інформаційна. Результатом її повинно бути одержання інформації, усунення тієї або іншої непевності або, навпроти, виявленої нестачі інформації. Проте, під час обговорення особливостей моніторингу відзначалося, що він орієнтований на конкретні проблеми місцевого населення і тісно пов'язаний із контролем - вживанням заходів на основі отриманої інформації. Тому природно ціль програми моніторингу може бути спрямована на:

1. Одержання інформації, пов'язаної з конкретною проблемою.

2. Представлення інформації для різноманітних типів аудиторії (зацікавленої громадськості, адміністрації підприємства, державних органів) і її поширення.

3. Вживання заходів, безпосередньо спрямованих на поліпшення ситуації або тих, що мають на меті домогтися прийняття відповідних рішень).

Хоча власне до моніторингу відноситься перша з цих цілей і (частково) друга, у рамках суспільних програм нема рації жорстко розділяти екологічні моніторинг і контроль.

Під задачами ми розуміємо конкретні дії або етапи на шляху досягнення цілі. У будь-якому випадку, задачі підпорядковані цілям. У рамках грамотно складеної програми не може бути задач, що виходять за межі цілі, що не мають до неї відношення і т.п.

2.Державна система моніторингу довкілля

Відповідно до реалізації міжвідомчої функції Мінприроди щодо організації проведення моніторингу довкілля, створення та функціонування державної системи моніторингу довкілля (ДСМД) спрощена схема представлена на рисунку, координації діяльності суб'єктів моніторингу довкілля) (МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держжитлокомунгосп, Держкомлісгосп, Держводгосп, Держкомзем) Управлінням державного екологічного моніторингу довкілля здійснювалась робота з інтеграції суб'єктів ДСМД та організація і координація робіт з питань здійснення системного екологічного моніторингу.

Здійснення інтеграції суб'єктів ДСМД відбувалось шляхом уточнення ряду положень закріплених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. № 391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля". Підготовлено, погоджено з усіма суб'єктами моніторингу довкілля, Мінекономіки, Мінфіном та Мінюстом і внесено до Кабінету Міністрів України проект постанови "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р." № 391, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2001 р. № 528.

В межах цієї постанови передбачено посилення організації та координації діяльності суб'єктів ДСМД шляхом розробки останніми відомчих нормативних документів щодо порядку здійснення моніторингу довкілля, уточнення відповідних показників, за якими здійснюється моніторинг довкілля, погодження цих положень з Мінприроди та їх відповідну реєстрацію. Крім того, внесені уточнення до повноважень Держводгоспу щодо здійснення моніторингу довкілля, які визначені у Положенні про державну систему моніторингу довкілля для більшої їх конкретизації.

З цією ж метою, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. № 1551 "Про утворення Міжвідомчої комісії з питань моніторингу довкілля". Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля утворено з метою координації діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади Ради міністрів Автономної Республіки Крим Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, визначення основних принципів державної політики з питань утворення та функціонування системи моніторингу на основі діючих структур суб'єктів державної системи моніторингу довкілля з використанням єдиного нормативного, методологічного забезпечення, уніфікованих технічних компонентів, створення баз і банків даних, єдиної комп'ютерної мережі, регламенту і форм передачі інформації.

Утворення Міжвідомчої комісії з питань моніторингу довкілля пов'язано з необхідністю підвищення рівня організації та координації робіт із питань створення ДСМД шляхом визначення конкретного кола питань, скоординованого впровадження її складових частин за відповідними програмами державного та регіонального рівнів.

Предметом врегулювання зазначеної постанови є діяльність Міжвідомчої комісії з питань моніторингу довкілля, до складу якої входять представники суб'єктів ДСМД, посадові особи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. У Положенні про Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля враховано набутий досвід вирішення питань координації робіт, зважаючи на сучасні соціально-економічні та екологічні проблеми суспільства та відповідні підходи до створення складових частин ДСМД. 29 січня 2002 р. в Мінприроди під головуванням Міністра проведено чергове засідання Міжвідомчої комісії з питань моніторингу довкілля на якому було затверджено її склад та назви секцій по напрямках діяльності, а також експертну раду.

Перелік нормативно-правових актів та нормативних документів з питань моніторингу довкілля, розроблених та прийнятих у 2001 - 2003 рр.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Розділ І. Загальні положення

Стаття 1. Завдання Законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Завданням Законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Стаття 2. Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим Законодавством, Законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним Законодавством.

Стаття 3. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням Законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва. (Стаття 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 186/98-ВР України від 05.03.98)

Розділ V. Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі навколишнього природного середовища

Стаття 22. Моніторинг навколишнього природного середовища

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в України створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища. Зазначені підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень. Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України. Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними науковими установами забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку республіки, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 23. Кадастри природних ресурсів

Для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні кадастри природних ресурсів. Державні кадастри ведуться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. Державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища

Об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливихречовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку. ( Частина перша статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 198-IV (198-15) від 24.10.2002 )Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі. Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 25. Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація)

Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) - це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;

біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навколишнього природного середовища;

джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля;

основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування,

громадськими організаціями, окремими посадовими особами. ( Стаття 25 в редакції Закону № 254-IV від 28.11.2002 );

Стаття 25-1. Екологічне інформаційне забезпечення

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з итань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, oргани місцевого самоврядування, підприємства, установи та

організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає

на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров'я

людей, зобов'язані забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища.

Екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом:

а)підготовки спеціально уповноваженим центральним органомвиконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України - опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет;

б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної

Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей;

г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації;

ґ) передачі інформації, отриманої в результаті проведення

моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

д) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.(Закон доповнено статтею 25-1 згідно із Законом № 254-IV від 28.11.2002)

Документування результатів

Документування результатів - важлива складового екологічного моніторингу. Документувати необхідно всі стадії роботи, починаючи з відбору проб. Особливу увага цьому варто приділити, якщо маємо намір домагатися прийняття яких-небудь адміністративних рішень на основі результатів.

Добір проб звичайно оформляється протоколом, що підписують усі його учасники. Форма протоколу може бути розроблена вашою організацією або запозичена в державних служб. Якщо ви розробляєте власну форму, підійдіть до цього дуже старанно: із неї не повинні зникнути деталі, що можуть виявитися істотними при інтерпретації результатів.

Протокол добору проб повинний складатися безпосередньо в момент пробовідбору. У конфліктних випадках (особливо при зверненні до суду) протокол, складений "заднім числом", може стати достатньою підставою для визнання результатів недійсними.

Результати лабораторних досліджень повинні бути записані в лабораторний часопис. Всі первинні результати (протоколи, робітники часописи та інша документація) повинні зберігатися протягом усього часу, поки ви оперуєте отриманими результатами.

Якщо ви переконані в тому, що отриманий цифровий матеріал достовірний і відбиває реальний стан досліджуваного об'єкта в момент проведення спостережень, необхідно представити його у вигляді таблиці.

Доцільно включати в таблиці дані всі отриманих результатів, розраховані середні розміри і відхилення від них, а також додаткову інформацію, необхідну для коректної інтерпретації результатів. Це, наприклад, інформація про чинні стандарти, фонове або реперное значенні обумовленого параметра, характерний інтервал значень параметра за результатами минулих вимірів, необхідні примітки. У тих випадках, коли визначення досліджуваного розміру проводять незалежно різноманітними методами, варто внести в таблицю інформацію про альтернативні методики.

Коректно оформлені таблиці результатів не менше важливі, чим протоколи пробовідбору й опис джерел впливу, що виступають у якості причин забруднення навколишнього середовища.

Висновок. Представлення і використання результатів

Отже, результати отримані й інтерпретовані самим ретельним чином. Наступив час представити їх на суд самої широкої аудиторії - місцевих органів охорони навколишнього середовища, спеціалістів-екологів, що користуються авторитетом у вашому регіоні, громадськості. Від того, як ви це зробите, що залежить доля ваших результатів - чи будуть вони визнані спеціалістами і використані в прийнятті рішень адміністративними органами - або будуть залишені без уваги, послуживши лише основою для чергової газетної статті.

Засоби представлення даних, так само як і можливості їхній використання, залежать у першу чергу від аудиторії, на якій ви працюєте. Тому насамперед необхідно чітко визначити коло осіб, яких ви сподіваєтеся зацікавити результатами вашої роботи. Як правило, громадські організації, що працюють в області екологічного моніторингу, адресують свої результати особам, що приймають рішення, спеціалістам в області охорони природи і широких прошарків громадськості. Ця велика аудиторія складається з груп різноманітного ступеня підготовленості, різноманітного рівня інформованості, із різноманітною готовністю сприйняти ваші результати - від вузьких спеціалістів у конкретних областях охорони природи до осіб, що приймають рішення, від академічних учених, що займаються глобальними проблемами, до домогосподарок, що виявляють інтерес до стану навколишнього середовища у своєму районі.

На нашу думку, звертаючись до широкої і різноманітної аудиторії, не варто заощаджувати ресурси на представлення результатів. Така "економія" на практиці обертається малою ефективністю використання даних, отриманих вами ціною значних зусиль. Варто готувати інформаційні матеріали декількох рівнів складності і деталізації, адресованих різноманітним типам аудиторії. Досвід показує, що для того, щоб вашу інформацію сприйняли всі зацікавлені особи і те коло, якою вона адресована, звичайно необхідно підготувати матеріали трьох-чотирьох рівнів.

Використана література

2. Постанова Верховної Ради України №188, від 5.03.1998р. «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Відомості Верховної Ради, 1998, №38-39.

3. Постанова Кабінету Міністрів України №391, від 30.03.1998р. «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля». http://www.rada.kiev.ua/cgi-bin/putfile.cgi.

4. Т.А. Хоружая. Методы оценки экологической опасности. М.: ЭБМ-контур, 1998.