Екологічний фактор у регулюванні міжнародних економічних відносин України

Екологічний фактор у регулюванні міжнародних економічних відносин України

Грищенко В.Ф., асп.

Сумський державний університет

Вступ

Актуальність дослідження обумовлена тим, що з науково-практичного погляду недостатньо дослідженою залишається проблема оптимальної взаємодії системи управління міжнародними економічними відносинами України та її еколого-економічним потенціалом, що вимагає нових підходів до розроблення стратегії екологізації міжнародних економічних відносин в умовах ринкової трансформації економіки України. Таким чином, у сучасних умовах господарювання детального вивчення насамперед вимагає регулювання міжнародних економічних відносин України з урахуванням екологічного фактора, що відіграє винятково важливу роль у реформуванні та підвищенні ефективності використання сучасної системи господарювання України, коли після ліквідації монополії держави на зовнішньоекономічну діяльність, підприємства і організації одержали можливість самостійно і безпосередньо налагоджувати зв'язки з іноземними бізнес-партнерами. Інтернаціоналізація комерційно-господарської діяльності визначає необхідність розроблення чіткого та дієвого механізму регулювання міжнародних економічних відносин України з урахуванням екологічного фактора, що здійснюється відповідними державними і недержавними структурами.

Основною метою дослідження є виявлення можливих напрямків екологізації міжнародних економічних відносин України в сучасних умовах господарювання, що обумовило виконання таких задач:

1 визначити основні напрямки прояву екологічного фактора в міжнародних економічних відносинах;

2 вивчити методи, форми і рівні державного регулювання міжнародних економічних відносин з урахуванням екологічного фактора;

3 сформувати принципову схему механізму регулювання міжнародних економічних відносин України з урахуванням екологічного фактора;

4 визначити етапи впровадження механізму регулювання міжнародних економічних відносин України з урахуванням екологічного фактора.

Результати

Проведений аналіз показав, що проблема врахування прояву екологічного фактора в міжнародних економічних відносинах різних країн та їх регулювання на цій основі є однією з найменш досліджених. На нашу думку, прояв цього фактора в міжнародних економічних відносинах можна розглядати за такими основними напрямками [1,с.35; 2, с.171]: 1) транскордонне перенесення забруднюючих речовин; 2) спільне використання природних ресурсів, їх забруднення та виснаження; 3) збройні конфлікти з використанням новітніх технологій; 4) міжнародна торгівля, яка сьогодні є одним із основних каналів поширення екологічної небезпеки.

Розвиток міжнародної торгівлі відображає всі процеси, які відбуваються в світовому господарстві в сфері виробництва матеріальних благ та послуг. Товарообмін продукцією базується на розбіжностях в забезпеченості ресурсами, а також спеціалізації країн щодо виробництва окремих видів послуг, товарів або їх компонентів. Основними причинами вагомих змін у структурі міжнародної торгівлі є зміни в розміщенні окремих виробництв добувної та переробної промисловості, коливання споживчого попиту, глибокі зміни транспортної системи світу та кон'юнктури світового ринку. При цьому процес залучення до міжнародної торгівлі країн, що розвиваються, відповідає насамперед інтересам високорозвинутих країн. Без сумніву, цим обумовлено переміщення на периферію світового господарства виробничих потужностей багатьох галузей промисловості з країн Західної Європи, США та Японії. Тобто відбувається перенесення трудо- та енергоємних виробництв, а також екологічно брудних галузей промисловості (металургія, хімічна промисловість, виробництво будівельних матеріалів тощо). Це стало можливим в умовах сучасного розподілу праці: все більша кількість країн світу залучається в процес створення того чи іншого товару або послуги на всіх стадіях виробничого циклу - в процес міжнародного товарообміну.

Розвиток міжнародного розподілу праці та спеціалізації в міжнародній торгівлі викликає взаємний вплив еколого-економічної політики країн партнерів. До міжнародної торгівлі товарами та послугами можна застосовувати теорему Хекшера-Оліна, згідно з якою країни будуть експортувати товари та послуги, виробництво яких вимагає значних витрат ресурсів, які країна має в відносно надмірній кількості та невеликих витрат дефіцитних для неї ресурсів в обмін на товари, виготовлені в зворотній пропорції. Тобто відбуваються прихований імпорт дефіцитних факторів виробництва та експорт факторів, які є в надмірній кількості. Необхідно підкреслити, що мова йде про відносну забезпеченість факторами виробництва, а не про їх кількість, наявну у країни. Якщо в однієї країни якого-небудь фактора виробництва буде відносно більше, ніж у інших, то й ціна на нього буде відносно нижчою. Відповідно й ціна того продукту, який виготовлено на основі цього дешевого фактора, буде нижчою, ніж в інших країнах.

Таким чином, країна, яка володіє надмірною кількістю природних ресурсів, буде імпортувати екологічно брудну продукцію та послуги, а країна з високим рівнем деградації навколишнього природного середовища буде, навпаки, намагатися імпортувати екологічно чисту продукцію та експортувати екологічно брудну.

Розвиток міжнародного розподілу праці та спеціалізації в міжнародній торгівлі викликає взаємний вплив еколого-економічної політики країн-партнерів. Зміна порівняльних переваг змінює не тільки напрямки торговельних потоків, але й спричиняє переміщення факторів виробництва між країнами. Якщо припустити, що капітал має міжнародну мобільність, то за інших рівних умов можна спостерігати переміщення капіталу екологічно бідної країни в екологічно багату. Таким чином, еколого-економічна політика однієї країни впливає на еколого-економічну політику іншої та стан навколишнього природного середовища в цій країні. Наприклад, країна „А” впроваджує певний екологічний податок чим погіршує свою порівняльну цінову перевагу для неекологічних товарів. Водночас це свідчить про покращання порівняльної цінової переваги цього товару в країні „В”, що свідчить про те, що країні „В” вигідно нарощувати його виробництво. У результаті чого в економіці країни „В” ресурси будуть перерозподілені на користь продукції, виробництво якої забруднює навколишнє природне середовище, і екологічна ситуація в країні „В” погіршиться. Це свідчить про те, що за допомогою міжнародної торгівлі розвинуті країни можуть нав'язувати країнам, що розвиваються, екологічно несприятливі економічні рішення.

Економічні рішення, які приймаються керівництвом країн, що розвиваються в процесі міжнародної торгівлі при визначенні виграшу від міжнародної торгівлі, як правило, не враховують негативний вплив на навколишнє природне середовище. На нашу думку, виграш від міжнародної торгівлі повинен зіставлятися з витратами, що викликані погіршенням стану навколишнього природного середовища. У цьому випадку міжнародна торгівля буде виграшною тільки тоді, коли традиційний виграш буде перевищувати втрати якості навколишнього природного середовища.

Загальновідомий факт, що ринкові механізми не завжди спрацьовують й дають бажаний результат щодо врахування екологічного фактора в міжнародній торгівлі та міжнародних відносинах взагалі. Тому, на нашу думку, для забезпечення врахування екологічного фактора в міжнародних економічних відносинах необхідне втручання відповідних регулюючих державних та недержавних структур.

Державне регулювання міжнародних економічних відносин з урахуванням екологічного фактора повинно спиратися на три основні групи регуляторів, за допомогою яких держава, як правило, може впливати на хід свого еколого-економічного розвитку, а саме:

- регулятори матеріальних потоків (ліцензії, квоти, державні замовлення тощо);

- бюджетні асигнування;

- непрямі регулятори (податки, митні тарифи, відсотки за кредит, норми амортизації тощо).

На нашу думку, ефективна система регулювання міжнародних економічних відносин з урахуванням екологічного фактора повинна органічно поєднувати такі елементи:

- прогнозування еколого-економічних, науково-технічних, виробничих та соціальних процесів на міжнародному рівні;

- еколого-економічне макропланування;

- еколого-економічне програмування (розроблення комплексних цільових програм у сфері екологізації міжнародних економічних відносин).

З метою створення ефективної системи державного регулювання міжнародних економічних відносин України з урахуванням прояву екологічного фактора в умовах ринкової економіки необхідно використовувати як досвід, накопичений у попередній (радянський) період розвитку України (прогнозування і програмування еколого-економічних процесів) [3, с. 62], так і позитивний закордонний досвід у сфері прогнозування розвитку ринкової економіки [4], створення комплексних цільових еколого-економічних програм керування НТП, тощо [5]. Великий інтерес може становити досвід Японії [6] в області формування загальнодержавної еколого-економічної системи інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, що знаходиться під керівництвом спеціального уповноваженого органу, створення широкої мережі інформаційно-консультативних служб.

Державне регулювання міжнародних економічних відносин з урахуванням екологічного фактора може здійснюватися за допомогою певної сукупності конкретних методів, форм та інструментів (рис. 1).

На думку ряду авторів [7; 8; 9], усі методи державного регулювання міжнародних економічних відносин можна розбити на групи: адміністративні і правові методи, прямі і непрямі економічні методи та соціально-психологічні методи.

Державне правове регулювання здійснюється на основі господарського законодавства через систему встановлюваних ним норм і правил. Тобто правові методи мають відповідне інституціональне забезпечення й охоплюють цивільне і процесуальне право, державний арбітраж тощо. Розширенням і продовженням правових можна вважати адміністративні методи, що юридично визначають господарську суб'єктність міжнародних економічних відносин, регламентують форми власності майна і результатів діяльності, а також механізм рішення конфліктних соціально-економічних ситуацій у судовому порядку. До адміністративних методів регулювання належать різноманітні «заходи» контролю за доходами, цінами, обліковим відсотком, квотування, ліцензування та ін. Ці заходи відносять до адміністративних тому, що вони не ґрунтуються на економічних інтересах і стимулах, що їх реалізують, а спираються на «силу наказу».

До „прямого” економічного регулювання відносять різноманітні форми цільового фінансування територій, галузей та підприємств.

До „непрямих” форм економічного регулювання відносять державну політику в сфері кредитно-фінансових, валютних відносин, митної, податкової системи тощо. Таким чином, держава, використовуючи економічні інтереси і стимули, впливає на економічне поводження суб'єктів міжнародних економічних відносин, що є виробниками і споживачами. Тобто непрямі форми економічного регулювання впливають на виробництво і споживання опосередковано, автоматично, мають безадресний характер.

Соціально-психологічні методи повинні бути орієнтовані на формування визначеної ідеології, типу менталітету окремих громадян і суспільства в цілому за допомогою існуючих державних інститутів.

Дієвий механізм державного регулювання міжнародних економічних відносин України з урахуванням екологічного фактора, обумовлений сучасним станом навколишнього природного середовища та ринковими умовами господарювання, схематично наведено в таблиці 1 як сукупність програмно-координаційних, фінансово-економічних, організаційно-економічних і правових форм, методів, принципів, інструментів та важелів, які застосовуються в практиці міжнародних економічних відносин України.

Таблиця 1 Принципова схема механізму регулювання міжнародних економічних відносин України з урахуванням екологічного фактора

Основними завданнями державного регулювання міжнародних економічних відносин України є:

1) економічна оцінка наслідків „експорту-імпорту” неекологічної продукції, технологій та послуг і розроблення відповідних інструментів регулювання;

2) урахування екологічних факторів та обмежень в теорії та практиці міжнародної торгівлі, вивчення впливу національної еколого-економічної політики на конкурентоспроможність вітчизняної продукції, послуг та економічної системи в цілому;

3) теоретичне обґрунтування та розроблення відповідної міжнародної еколого-економічної політики з урахуванням вимог сталого розвитку.

Впровадження механізму регулювання міжнародних економічних відносин України з урахуванням екологічного фактора передбачається в три етапи [10, с.41] (рис. 2).

На першому етапі відбувається модернізація системи державного регулювання та нормативно-правової бази, що забезпечують ефективну взаємодію адміністративного регулювання та ринкових механізмів екологізації міжнародних економічних відносин. На цьому етапі визначаються пріоритетні заходи та джерела їх фінансування.

На другому етапі здійснюються перетворення в економіці та соціальній сфері, передбачені заходами щодо екологізації міжнародних економічних відносин. На цьому етапі очікуються перші результати.

На третьому етапі проводиться оцінка досягнутих результатів екологізації міжнародних економічних відносин та їх впливу на соціально-економічний розвиток держави. Наприкінці цього етапу діючі заходи переглядаються та коригуються.

В усіх країнах міжнародні економічні відносини розглядаються як частина зовнішньої політики держави та її національної еколого-економічної політики, тому підлягають обов'язковому регулюванню з боку держави.

Таким чином, упровадження механізму регулювання міжнародних економічних відносин України з урахуванням екологічного фактора, на наш погляд, повинно базуватися на таких принципах:

1 забезпеченні активної участі держави у виконанні міжнародних домовленостей щодо охорони навколишнього природного середовища;

2 активній участі держави в міжнародних процесах щодо запобігання транскордонному переміщенню технологій, товарів та послуг, використання яких може завдати шкоди навколишньому природному середовищу;

3 забезпеченні єдності митної території України;

4 єдності системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та контролю за її здійсненням;

5 пріоритеті економічних методів регулювання;

6 рівноправності всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності, захисті державою їх прав та законних інтересів, відсутності дискримінації;

7 виключенні невиправданого втручання держави та її органів в зовнішньоекономічну діяльність, спричинення збитків їх учасникам та економіці країни в цілому;

8 співробітництві в сфері запобігання незаконному обороту природних ресурсів.

Висновки

Сучасні процеси глобальної трансформації демонструють цілу ланку протиріч, серед яких одним із основних є протиріччя між інтересами економічного розвитку та захистом навколишнього природного середовища. Ринкові механізми не завжди сприяють врахуванню екологічного фактора в міжнародній торгівлі та міжнародних відносинах взагалі. Тому, на нашу думку, для забезпечення врахування екологічного фактора в міжнародних економічних відносинах необхідне втручання відповідних регулюючих державних та недержавних структур.

1 транскордонне перенесення забруднюючих речовин;