ОРГАНІЗАЦІЙНІ, ІНСТИТУЦІЙНІ ТА НОРМАТИВНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

(НА ПРИКЛАДІ АВАРІЙНИХ ЗАБРУДНЕНЬ Р.ТИСИ У ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ)

Організаційне забезпечення системи екологічної безпеки в Україні спирається на сукупність державно-правових заходів, спроможних посилити рівень охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, попереджувати погіршення стану довкілля та унеможливлювати виникнення небезпечних для населення і територій явищ та процесів природного і техногенного характеру, а також спроможних локалізувати прояви підвищеного екологічного ризику.

Ці заходи можна розподілити (за Андрейцевим В.І.) на організаційно-превентивні, регулятивно-стимулюючі, охоронно-відновлювальні, розпорядчо-виконавчі та забезпечувальні.

До першого типу слід віднести заходи, спрямовані на облік та реєстрацію об'єктів та процесів підвищеної (або потенціальної) екологічної небезпеки, ліцензування діяльності, пов'язаної з підвищеним ризиком виникнення надзвичайних екологічних подій, заходи експортування та оцінювання рівня екологічної небезпеки та заходи інформаційно-прогностичного спрямування, що, зокрема передбачають моделювання, програмування і прогнозування зміни екологічного стану внаслідок дії екологічно небезпечних джерел і об'єктів.

Другий тип заходів - регулятивно-стимулювального спрямування - являє собою систему норм і правил, спрямованих на регулювання процесів забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки. До цього типу заходів (регулятивно-стимулювальних) слід віднести заходи нормативно-правового спрямування (стандарти, нормативи, регламенти), нормативно-технічного спрямування (технічна документація), нормативно-економічні (методична та нормативна документація стосовно економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності), нормативно-обмежувальні (документація стосовно заборони або принципового обмеження видів діяльності, які пов'язані із впливом на довкілля).

Третій тип заходів - охоронно-відновлювальні, передбачають заходи програмно-ліквідаційного спрямування, нормативно-режимні заходи та заходи щодо встановлення статусу потерпілих для громадян. В цілому цей тип заходів можна охарактеризувати як комплекс організаційних та правових важелів, спрямованих на локалізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику і встановлення статусу осіб, які постраждали від наслідків реалізації екологічної небезпеки.

Нормативно-режимні заходи передбачають визначення ступеня екологічної небезпеки, підготовку відповідної документації для надання території статусу зони підвищеної екологічної небезпеки, супровід документації, екологічну експертизу матеріалів щодо обґрунтування проектів зон підвищеної екологічної небезпеки тощо.

Програмно-ліквідаційні заходи передбачають проведення невідкладних аварійних, рятувальних та відновлювальних робіт, паспортизацію об'єктів підвищеної небезпеки, дослідження та оцінювання характеру та масштабу впливу на довкілля.

Окремо доцільно виділити розпорядно-виконавчі заходи, що характеризують цілеспрямовану діяльність уповноважених органів влади щодо реалізації заходів та функцій забезпечення екологічної безпеки (відповідно можна виділити структурно-функціональне забезпечення, систему органів у галузі екологічної безпеки та контрольно-наглядові форми діяльності).

За роки незалежності в Україні було загалом сформовано засади державної екологічної політики, визначено довгострокову стратегію вирішення екологічних проблем.

Вирішення проблем у сфері охорони довкілля має стати пріоритетним напрямом і невід'ємною складовою державної політики у здійсненні соціально-економічних реформ, формуванні умов сталого розвитку країни.

Правові засади екологічної політики закладено в Основному Законі -- Конституції України виконуючи свій конституційний обов'язок «із забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України» (ст. 16 Конституції України).

Адміністративна реформа в Україні, яка була розпочата 1999 року, для органів виконавчої влади, що опікуються забезпеченням екологічної безпеки, мала певний позитивний досвід й висвітлила ряд проблем, а саме, досвід початкового етапу адміністративної реформи говорить про те, що лише поглиблення адміністративної реформи, розбудова системи інтегрального управління природними ресурсами, розвиток функціонального підходу в державному управлінні дадуть можливість ефективно використовувати бюджетні кошти, досягти повного відокремлення на організаційному рівні функцій державного регулювання і господарського управління, домагатися рівності прав суб'єктів господарювання різних форм власності, усунути відомчі перешкоди для ефективного і сталого використання природних ресурсів, що є передумовою припинення деградації довкілля.

Головною метою нинішнього етапу адміністративної реформи у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів є створення такої системи державного управління, яка б забезпечила раціональне використання всього комплексу природних ресурсів (надра, вода, земля, біоресурси).

Отже, головним завданням адміністративної реформи має стати розподіл функцій державного регулювання та функцій господарського управління, ліквідація умов для пайового управління окремим природним ресурсом, коли природний ресурс розглядається лише як сировина для підприємств певної галузі.

Розмежування функцій державного регулювання та функцій господарського управління має забезпечити:

- формування умов для впровадження ринкових відносин у сфері використання та переробки природних ресурсів;

- формування мотивації для підвищення ефективності роботи виробництва;

- можливості для залучення у процес природокористування приватного капіталу;

- впровадження ринкових механізмів в сфері використання природних ресурсів, що сформує умови для удосконалення структури їхнього споживання, знизить собівартість одиниці виробленої продукції, підвищить конкурентоспроможність українських товарів на ринку;

- сформує умови для удосконалення тарифної та цінової політики на використання та споживання природних ресурсів.

Впровадження подальших заходів щодо вдосконалення системи державного управління природними ресурсами матиме визначальний вплив на темпи, динаміку та ефективність соціально-економічних реформ в Україні, зокрема, буде досягнуто:

- формування функціонально цілісної системи державного управління використання природних ресурсів;

- умов для реалізації функціонального принципу державного управління ресурсами;

- відокремлення регулятивної діяльності держави від господарської сформує засади для прискореного розвитку ринкових відносин.

Саме для цього у вересні 2003 року було ухвалено рішення про розмежування функцій Мінекоресурсів України (Указ Президента України №1039/2003 від 15.09.2003) та сворення на його базі Міністерства охорони навколишнього природного середовища, як спеціального уповноваженого органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та гідрометеорологічної діяльності та Державний комітет природних ресурсів України як спеціально уповноважений орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографічної та картографічної діяльності та заповідної справи (остання функція була згодом передана до компетенції Мінприроди, до чого багато зусиль доклала громадськість та екологічні неурядові організації) [2].

Навесні 2003 року на обговорення фахівців та структурних підрозділів виконавчої та законодавчої влади було подано проект діяльності уряду В.Януковича "Відкритість, дієвість, результативність". Програма діяльності Кабінету Міністрів України була розроблена відповідно до Конституції України та положень Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки”.

Згідно з означеною програмою, метою урядової політики є підвищення якості життя населення, забезпечення прав і свобод громадян, створення можливостей для вільного розвитку особистості на основі сталого економічного зростання. Дії Уряду буде спрямовано на створення умов для наближення до європейських стандартів в усіх сферах суспільного життя та майбутнього членства України в Європейському Союзі. Власні завдання щодо екологічної політики України уряд вбачає у реалізації таких першочергових заходів:

- розроблення проекту Концепції Екологічного кодексу України, нової редакції Кодексу України про надра;

- створення Національного екологічного фонду, системи екологічного аудиту і страхування;

- покращання стану інформованості громадськості, сприяння її участі у процесі прийняття рішень з питань охорони довкілля;

- забезпечення вирішення гострих екологічних проблем у регіонах України, розроблення проекту Комплексної програми поліпшення екологічного стану у гірничодобувних регіонах;

- забезпечення розвитку мінерально-сировинної бази, пошуку і відкриття родовищ корисних копалин для створення власного виробництва необхідних видів мінеральної сировини та імпортозаміщення, удосконалення відносин у цій галузі;

- розв'язання проблем використання відходів, насамперед з токсичними та непридатними, а також забороненими для використання хімічними засобами захисту рослин;

- створення та впровадження нових технологій використання вторинних ресурсів та переробки відходів.

Певні досягнення у цій сфері, безумовно, є. Так, у червні 2004 р. був прийнятий Верховною Радою України Закон про екологічний аудит, були реалізовані проекти з поширення поінформованості громадськості щодо розробки та впровадження екологічної політики (“Екологічна демократія в Україні”, “Київ - 2003”, “Ініциатива доступу до прийняття рішень у сфері екологічної політики” тощо).

Фахівцями РВПС України були запропоновані доповнення до програми уряду. Це перш за все розроблення проекту лісового кодексу України, проекту Концепції екологічної (природно-техногенної) безпеки України та нової редакції Концепції сталого розвитку України; забезпечення вирішення гострих екологічних проблем у регіонах України, насамперед проблем водопостачання, водоочищення та підвищення якості питної води, забезпечення розвитку лісоресурсної сфери, виявлення земель, що неефективно використовуються у сільському господарстві, для підвищення лісистості території як природоохоронного фактору.

Функцію оперативного реагування на надзвичайні екологічні ситуації природного та техногенного походження, організацію попередження та ліквідації негативних наслідків покладено на Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України). МНС України визначено центральним органом виконавчої влади, який забезпечує провадження у життя державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток.

Основними завданнями МНС України є [3]:

- розроблення і реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи;

- керівництво діяльністю органів управління, штабів, військ цивільної оборони і підпорядкованих спеціалізованих формувань;

- координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності з розв'язання проблем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

- визначення основних напрямків роботи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, соціального захисту населення, реабілітації забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій;

- державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки, готовністю дій у надзвичайних ситуаціях та проведення заходів щодо їх запобігання;

- організація та координація здійснення всіх заходів на території зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення, вирішення питань їх фінансування, охорони громадського порядку і здоров'я персоналу, який працює на цій території, захисту наукових і економічних інтересів України;

- координація робіт, пов'язаних з формуванням і реалізацією єдиної науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проблем цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи.

Розглянемо особливості застосування інституційних важелів забезпечення екологічної безпеки на прикладі надзвичайної екологічної ситуації.

Взимку та навесні 2000 року сталося масштабне забруднення води р.Тиси (Закарпатська область). За офіційним висновком Мінекоресурсів, забруднення р.Тиси на території України відбулося у результаті кількох аварій, які трапилися в Румунії на гірничодобувних підприємствах.

Перша аварія - 30 січня 2000р. на підприємстві з видобутку міді біля м. Бая-Маре. Стічні води, забруднені ціанідами (за нашими розрахунками у кількості близько 100 т), потрапили до р.Самош (впадає в р.Тису), де концентрація ціанідів у 600 разів перевищила ГДК (діюча в Україні гранично-допустима концентрація складає 0,05 мг/л), і далі - до р. Тиси. 2 лютого забруднення досягло української території р. Тиси на ділянці довжиною 40 км.

Рівень забруднення води (в районі м. Чопа) був максимальним 4 лютого і коливався у межах 0,1 - 0,5 мг/л, що перевищує ГДК у 10 разів. В цей же час у воді р. Тиси з угорської сторони у цьому створі концентрація ціанідів була в межах 2,5 мг/л - у 50 разів перевищує ГДК. Рівень забруднення води р. Тиси знизився до передаварійного рівня тільки 7 лютого.

У річці Самош (території Румунії, Угорщини) відмічена масова загибель риби. На українській ділянці р.Тиси в умовах льодового покриву загибелі риби зафіксовано не було.

На українській ділянці р. Дунаю підвищений рівень ціанідів (перевищення ГДК у 1,5 разу) спостерігався 26-27.02. 2000р. і знизився до передаварійного стану лише на 1 березня.

За результатами розрахунків сума збитків, заподіяних забрудненням ціанідами води української ділянки р. Тиси, складає 108,5 тис, грн. (близько 20 тис. доларів США).

Контроль за якісним станом р.Тиси у зв'язку із забрудненням її сполуками ціанідів вівся до 15.02.2000р. Було відібрано 14 проб на визначення ціанідів та важких металів, всього визначено 39 інгредієнтів. Максимальне перевищення ГДК ціанідами досягало 20 разів. Перевищення фонових концентрацій важких металів у створах спостереження (м.Чоп) не зафіксовано.

Друга аварії трапилася 10.03.2000р. внаслідок прориву дамби хвостосховища гірничодобувного підприємства "Бая-Борша" в районі м. Борші. За повідомленням румунської сторони близько 12 годин 10.03.2000 року в районі міста Борші (Румунія) талими і зливовими водами було розмито дамбу хвостосховища шахти "Бая-Борша". Розміри розриву становили близько 35 метрів та глибиною 15 метрів. На момент аварії у хвостосховищі було акумульовано близько 140 тис. м3 забрудненої води. Під час аварії із хвостосховища витекло до 28 тис. м3 відходів. Близько 70% цих відходів затрималося між першою, другою та третьою дамбами, решта потрапила до річок: Новац, Васер та Вішеу. Річка Вішеу є притокою річки Тиси (точка впадання знаходиться біля с.Ділове Рахівського району). Цього разу загальна довжина двох забруднених ділянок ріки склала 180 км: перша ділянка - с.Ділове - смт.Вілок - 140 км; друга у районі м.Чопа - 40км.

Вода, забруднена переважно важкими металами (марганець, мідь, свинець, цинк, залізо), досягла України (с.Ділове Рахівського району) у ніч на 11.03.2000р. Максимальна концентрація забруднення спостерігалася в середині дня 12.03.2000р. і перевищила ГДК:

- марганцю - у 45-50 разів (ГДК - 0,01 мг/л);

- міді - у 70-90 разів (ГДК - 0,001 мг/л );

- свинцю - у 8 разів (ГДК- 0,1 мг/л);

- цинку - у 30 разів (ГДК - 0,01 мг/л).

З 10.03.2000р. фіксувалися такі концентрації забруднень р.Тиси важкими металами: перевищення ГДК свинцем - 6 разів, фонової концентрації міді - 100 разів, ГДК марганцю - 60 разів, ГДК цинку - 100 разів. Спостереження та відбір проб води р.Тиси проводився по 24.03.2000р. За цей період було відібрано 179 проб, виконано 1215 компонентовизначень (мідь, свинець, цинк, марганець, рН та вибірково ХСК, БСКз, азотна група, фосфати, завислі речовини, феноли, сухий залишок, хлориди, сульфати).

У другій половині дня 14.03.2000р. спостерігалося збільшення забруднення води у р.Тисі на території України (за офіційною версією румунської сторони було змито забруднення із заплави річки внаслідок її затоплення). У районі м. Тячева концентрація міді та марганцю у воді збільшилася (перевищили ГДК у 100 та 20 разів відповідно).

Повторне забруднення важкими металами р.Тиси з румунської сторони зафіксовано 27.03.2000 року. Максимальне перевищення ГДК свинцем - 14 разів, фонової концентрації міді - 200 разів, ГДК марганцем - 80 разів, ГДК по цинком - 250 разів. За весь період було відібрано 340 проб, виконано 2225 компонентовизначень (мідь, свинець, цинк, марганець, рН та вибірково ХСК, БСКз, азотна група (фосфати, завислі речовини, феноли, сухий залишок, хлориди, сульфати), результати аналізів поверхневих вод за весь період забруднення додаються.

Концентрація забруднювальних речовин у воді знизилася до фонових показників 22.03.2000р. 24-25 березня 2000р проведено відбір зразків ґрунту в кількості 19 проб паралельно з пробами для визначення фонових концентрацій важких металів та марганцю. У зв'язку із повторним підтопленням сільгоспугідь під час третьої хвилі паводку 04-10.04.2000р. держуправлінням екобезпеки організовано повторний відбір проб зразків ґрунту в кількості 35 проб у період 11-14 квітня 2000р.

Загальна площа забруднених земель становила 1629 га, з них: рілля - 449 га (у тому числі приватний сектор - 441 га), сіножаті - 120 га, пасовища - 1060 га (у тому числі у прибережних смугах - 150 га).

27.03.2000р. Румунія повідомила про чергову аварію на підприємстві "Бая-Борша". Встановлено підвищення забруднення води р. Тиси важкими металами (перевищило ГДК залізом у 38 разів, свинцем - 14, марганцем - 65 , міддю - 200, цинком - 250).

З 28.03 2000р. концентрація важких металів почала зменшуватися, а 29.03.2000р. знову зафіксовано збільшення концентрації до величин попереднього дня. Лише 14.04.2000 р. якість води р. Тиси досягла доаварійних рівнів.

Протягом усього періоду від румунської сторони надходила суперечлива інформація щодо стану дамби хвостосховища. 12.03.2000р., наприклад, надійшла інформація румунської сторони про відновлення дамби, проте тільки комісійне обстеження 29.03.2000р. дозволило встановити, що дамба досі не відновлена і впроваджуються тільки тимчасові заходи щодо попередження скиду важких металів.

У зв'язку з забрудненням довкілля внаслідок другої аварії лабораторією Держуправління екобезпеки у Закарпатській області було відібрано 436 проб та виконано 2701 визначення вмісту забруднювальних речовин. При цьому сума витрат на виконання аналізів та експлуатації матеріально-технічної бази склала близько 500 тис. грн.

За попередніми даними, без урахування останнього підйому рівня води в р.Тисі було підтоплено та забруднено 5,1 тис. га заплавних земель, з яких сільгоспугіддя складають 2,4 тис. га (у тому числі 650 га - рілля, 1760 га - пасовища), ліси - 1,4 тис. га, присадибні ділянки - 0,35 тис. га. сади - 0,15 тис. га, інші землі - 0,8 тис. га.

Проби ґрунту відбиралися у місцях, що затоплювалися чи підтоплювалися водами р.Тиси, а також у фонових (тих, що уникли підтоплення).

Всього було відібрано для аналізів 19 проб ґрунту.

Перевищення фонових рівнів вмісту солей важких металів у ґрунтах трьох обстежених районів такі:

- у Тячівському районі перевищення свинцю становило у 1,25-5 разів, цинку - у 1,5-3,6 разу, міді - у 1,3-4 рази;

- у Хустівському районі фонові значення перевищені на трьох земельних ділянках свинцю у 1,26-8,6 разу, цинку - у 1,5-3,2 разу, міді -- у 1,8-8,8 разу;

- у Виноградівському районі фон перевищено на 2 ділянках в 3 обстеженнях свинцю у 2,3 разу, цинку - у 1,1-3,25 та міді -у 3,8 разу;

- забруднення ґрунту марганцем мало місце як у місцях підтоплення, так і на фонових ділянках.

Мінекоресурсів України спільно з Держводгоспом України підготовлено і реалізовано проект регламенту щодо контролю якості прикордонних вод з Румунією, а саме річок Тиси, Пруту та Дунаю. Регламентом передбачено перелік контрольованих показників та методик виконання вимірювань. Подібна робота виконувалася спільно з спеціалістами природоохоронних органів Республіки Словаччини.

Аналіз інформації, яку отримала Україна від румунської сторони, показав, що Румунія для оцінки забруднення води використовує Директиву ЄС №75/440/ЕЄС і вважає, що максимальні гранично допустимі концентрації важких металів у воді річки, яка використовується для водопостачання, повинні складати: мідь - 0,05 мг/л (в Україні гранично-допустима концентрація для рибогосподарських водойм - 0,001 мг/л до фону), залізо - 2 мг/л (в Україні -0,1 мг/л), свинець - 0,05мг/л (в Україні - 0,1 мг/л), цинк -5 мг/л (в Україні - 0,01 мг/л), марганець - 0,1 мг/л (в Україні - 0,01 мг/п), ціаніди - 0,1 мг/л ( в Україні - 0,05 мг/л).

Таким чином, в Україні діють більш жорсткі ГДК, ніж в Румунії приблизно у 10 разів, а цинку - у 500 разів, ціанідів у 2 рази. Разом з тим ГДК свинцю у Румунії вдвічі жорсткіша. Це унеможливило вибір спільних з румунською стороною методик (тобто вибір адаптованих до вимог України та Румунії методів визначення забруднень). Крім вищезазначених, не використовувалися подібні підходи тому, що згідно із статтями 10 та 16 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" вимірювання у галузі контролю стану навколишнього природного середовища можуть виконуватися вимірювальними лабораторіями тільки за умови їх акредитації на право виконання вимірювань.

Розглянемо конкретні організаційні та інституційні засади реагування на подібну на надзвичайну ситуацію у контексті чинного правового поля.

Повноваження і функції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру визначено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998р. №1198 "Про єдину систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру", згідно з якою:

- координацію діяльності центральних органів виконавчої влади, інших учасників реалізації планових заходів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, повну відповідальність за своєчасну, максимально оперативну і повну їх реалізацію покладено на МНС;

- методичне управління та здійснення контролю за проведенням робіт з ліквідації екологічних наслідків надзвичайних ситуацій на Мінекобезпеки;

- організація і проведення моніторингу стану підземних вод, включаючи їх радіоактивне забруднення на Геолком;

- організацію роботи, пов'язаної із здійсненням нагляду за безпечною експлуатацією гідротехнічних споруд водойм і шламонакопичувачів на Держводгосп;

- фінансування заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій загальнодержавного рівня через резервний фонд Кабінету Міністрів України, на регіональному рівні через регіональний резерв фінансових ресурсів.

Згідно із ст.22 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється Мінекобезпеки та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Порядок здійснення державного моніторингу довкілля визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998р. №391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля".

Відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (ст2. п.7) ці адміністрації забезпечують реалізацію делегованих відповідними радами повноважень.

Відповідно до статті 21 цього закону (повноваження в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля) місцева державна адміністрація:

- вживає заходів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами;

- інформує населення про екологічно небезпечні аварії та стан ситуацій;

- стан довкілля, а також про заходи, що вживаються для його поліпшення;

- організовує роботу з ліквідації наслідків екологічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадян.

Відповідно до роботи Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій з вивчення масштабів забруднення довкілля в басейні р.Тиси, оцінки збитків, завданих у результаті аварій та підготовки пропозицій з ліквідації їх наслідків, було запропоновано зменшити рівень забруднення землі шляхом внесення підвищеної дози суперфосфату, висівом трав, які селективно вбирають окремі важкі метали, внесенням цеолітів та видаленням іонів важких металів мікроорганізмами, тимчасово заборонити рибальство у річці (за ініціативи Держуправління екобезпеки у Закарпатській області видано розпорядження голови облдержадміністрації від 30.03.2000р. №118 "Про тимчасову заборону рибальства у р.Тисі") та розробити пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази стосовно міжнародного співробітництва між країнами в галузі охорони навколишнього природного середовища на прикордонних територіях щодо визначення критеріїв оцінки якості поверхневих вод, якими слід користуватися при проведенні спільних робіт, оптимізації розташування пунктів спостережень, погодження регламентів, порядку оцінки та механізму відшкодування збитків тощо, залучивши до цієї роботи інститут п'ятистороннього співробітництва (Україна, Румунія, Словаччина, Угорщина, Польща).

На жаль, питання компенсації збитків так і не було узгоджено з румунською стороною. Це спонукає державу поглиблювати змістовне наповнення міждержавних домовленостей у сфері екологічної безпеки, сприяти створенню узгодженого методичного апарату оцінки збитків, заподіяних внаслідок надзвичайних ситуацій.

Таким чином, може констатувати виявлення наступних напрямів вдосконалення оргнізаційного забезпечення формування і реалізації політики екологічної безпеки в Україні.

Вдосконалення структури організаційного забезпечення у розрізі створення новітніх нормативних актів щодо узгодження вимог екологічної безпеки з наявними можливостями розвитку економіки та впровадження процедур оцінки навколишнього середовища, техногенного впливу та цивільного захисту населення з вимогами європейського законодавства, з потребами практики у поширенні механізмів екологічного аудиту, страхування та ліцензування господарської діяльності, а також з урахуванням актуальності проблем, на розв'язання яких спрямовані ці акти.

Вдосконалення змісту нормативних актів щодо поглиблення наукового забезпечення процедур формування і реалізації екологічної політики регіонального і місцевого рівня, з поширенням прав місцевого самоврядування та громадського контролю у сфері екологічно небезпечної господарської діяльності:

- Вдосконалення змісту актів за принципом економічної ефективності їх дії, вартості для держави, розробки та впровадження нормативно-правових документів.

- Вдосконалення механізмів впровадження нормативних актів, стимулювання обізнаності широких кіл громадськості у новітні нормативно-правові і методичні акти щодо екологічної безпеки.

- Вдосконалення режиму посилення персональної чи відомчої відповідальності за дотримання вимог природоохоронного законодавства.

- Вдосконалення правових актів щодо врахування міжнародної, регіональної, політичної особливості розвитку законодавства та соціально-економічних процесів, що впливатимуть на стан екологічної безпеки.

Саме відбиття у розвитку організаційного та нормативно-правового забезпечення екологічної безпеки держави означених питань сприятиме підвищенню ефективності екологічної політики як на регіональному, так і загальнодержавному рівнях.

SUMMARY.

In the article are defined organizational and normative-legal basis of ecological protection. Are revealed peculiarities of their practical use on the example of analyses of emergency pollution of river Tisa in spring 2000.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

1. Андрейцев В.І. Екологічне право. - К.: Вентурі, 1996. - С.94-100.

2. Управління у сфері охорони довкілля та природокористування в Україні: проблеми та шляхи вирішення. - К. - 2003. - С. 147-150.

3. Офіційний сайт МНС України / http://www.mns.gov.ua/ ministerstvo/zavdannya/?m=3.