Фінансово-економічна складова визначення оптимальних напрямків екологічного поліпшення виробництва

Фінансово-економічна складова визначення оптимальних напрямків екологічного поліпшення виробництва

Вступ

Орієнтація економіки України на інноваційний шлях розвитку вимагає від суб'єктів господарської діяльності докорінної перебудови всієї системи виробництва і, в першу чергу, його технологічної складової.

Разом з тим існуючы методики фінансово-економічного обґрунтування інноваційного процесу недостатньо враховують екологічний фактор, що не дозволяє ефективно впроваджувати нові технології, які одночасно задовольняють економічні та екологічні вимоги. Все це призводить до екологічної недосконалості виробничих процесів, що виявляється в значних обсягах споживання природних ресурсів та розміщення відходів у навколишньому середовищі, а також призводить до додаткових втрат як на рівні суб'єктів господарювання, так і на рівні держави.

Питання визначення оптимальних напрямків екологічного поліпшення виробництва частково розглядалася в роботах О.Ф. Балацького 1, Л.Г. Мельника 2, Є.В. Мішеніна 3 та інших вчених. Наприклад, К.Г. Гофман і А.А. Гусєв 4, а також автори 5, с. 182, розглядаючи проблему вибору проектних варіантів технологічних рішень, пропонують використовувати оптимізаційну модель, засновану на мінімізації виробничих витрат та еколого-економічного збитку за всіма напрямками розвитку виробництва.

Поставлення завдання: Метою даної роботи є поглиблення існуючих положень економіки природокористування в частині фінансово-економічного обґрунтування еколого-інноваційних рішень на промислових підприємствах з урахуванням зовнішніх та внутрішніх факторів впливу.

1. Вдосконалення підходів до фінансово-економічного обґрунтування екологізації виробництва

Еколого-економічна оцінка виробництва спрямована на визначення економічних показників, що пов'язані з досягненням певного екологічного рівня виробничого процесу. При цьому під екологічним рівнем технології (ЕРТ) розуміється ступінь відповідності її екологічних характеристик (природоємності, відходоємності та екологічності продукції) сучасним вимогам до якості навколишнього середовища (згідно з міжнародними стандартами системи ISO 14000) з одночасним забезпеченням необхідних техніко-економічних показників 6. Екологічний рівень виробництв, які відповідають діючим стандартам, можна назвати еталонним. Слід зазначити, що при визначенні екологічного рівня, технології розглядаються в "чистому вигляді", тобто без застосування додаткових природоохоронних заходів.

Загальна сума екологічних витрат, пов'язаних з технологічними процесами, визначає еколого-економічну ємність технології (ЕЕЄТ), яка у свою чергу, залежить від еколого-економічної ємності окремих операцій (ЕЕЄО).

У результаті проведених досліджень було виявлено, що між еколого-економічною ємністю та екологічним рівнем технології існує залежність, яка має нелінійний та зворотний характер (рис. 1, крива I). Для технологій, екологічний рівень (ЕРТ_А) яких нижче еталонного (ЕРТ_ет), еколого-економічна ємність (відрізок ОС) складається з екологічних витрат, які відповідають нормативному рівню техногенного навантаження (відрізок ОЕ), та обов'язкових додаткових екологічних витрат (відрізок ЄС). Технології, навантаження яких на навколишнє середовище нижче нормативного (ЕРТ_В), мають запас екологічної міцності, для якого характерний незначний рівень екологічних витрат (відрізок ОF).

Вдосконалення технологій з метою досягнення більш високого екологічного рівня потребує додаткових витрат капітального та поточного характеру. Це пояснюється застосуванням більш дорогого устаткування та підвищенням експлуатаційних витрат. У той же час вдосконалення екологічних характеристик технологій може супроводжуватися супутніми економічними ефектами: економією енергетичних ресурсів, поліпшенням якості та конкурентоспроможності продукції, збільшенням обсягів її реалізації.

Як показали дослідження, підвищення екологічного рівня технології впливає одночасно на технологічні та екологічні витрати. Залежно від характеру зміни екологічних (крива I) та технологічних витрат, з урахуванням супутніх ефектів варіанти вдосконалення технології можуть бути одноцільовими (крива II) та комплексними (крива II') .

Оптимальному значенню екологічного рівня (ЕРТ_опт) відповідають мінімальні сукупні витрати. Для одноцільового вдосконалення технологій величина оптимального екологічного рівня, як правило, розміщується нижче еталонного значення, що не дозволяє досягти необхідних екологічних і економічних результатів одночасно. Подальше вкладення коштів буде недоцільним, бо незначний приріст екологічного рівня потребує значного збільшення технологічних витрат, що призводить до зростання сукупних витрат (крива III).

Для комплексного вдосконалення технологій збільшення їх екологічного рівня зумовлює зменшення екологічних витрат та появу супутніх ефектів. Таким чином, сукупні витрати зменшуються (крива III'), що робить вдосконалення технологій найбільш привабливим для інвестора та взаємовигідним як для виробництва, так і для вирішення екологічних проблем. При виборі варіантів вдосконалення технологічних рішень перевага надається тому з них, який забезпечує найбільший запас екологічної міцності при найменших сукупних витратах.

Висновки

Економічними результатами підвищення екологічного рівня технологій є зниження екологічних витрат і поява супутніх ефектів. Залежно від характеру зміни екологічних і технологічних витрат, з урахуванням супутніх ефектів варіанти екологічного вдосконалення технології можуть бути одноцільовими і комплексними. Комплексне вдосконалення технологій є найбільш привабливим для інвестора і взаємовигідним як для виробництва, так і для вирішення екологічних проблем.

Summary

In the article the questions of the estimation of ecological and ecological-economic level of technological innovation solutions in a industry are considered. The methodology of holding of such estimation is considered, the factors that influence on the ecological level of techniques are analysed.

Список літератури

1. Природоохранная работа на промышленном предприятии О.Ф. Балацкий, А.Ю. Жулавский, Н.И. Малышко, В.Н. Скомороха. - К.: Техніка, 1986.-133с.

2. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2002.- 346с.

3. Мишенин Е.В., Семененко Б.А., Мишенина Н.В. Экономический механизм экологизации производства. - Сумы: ИПП "Мрія-1" ЛТД, 1996.- 140с.

4. Охрана окружающей среды (модели управления чистой природной среды)/ Под ред. К.Г. Гофмана и А.А. Гусева. - М.:Экономика, 1977.- 231 с.

5. Анучин В. А. Основы природопользования. Теоретический аспект. - М.: Мысль, 1978.-293 с.

6. Захаркін О.О. Оцінка еколого-економічного рівня машинобудівних технологій // Вісник Сумського державного університету. - 2002.-№7.-С.69-77.