Модерні концепти екологічної політики: політичний дискурс на засадах історичного досвіду промислово розвинених країн

Внаслідок дії кислотних опадів уже постраждали сотні озер в окремих частинах Скандинавії, північного сходу США, південного сходу Канади і південного заходу Шотландії. Нещодавні дослідження показали, що в США шкода від кислотних опадів в кінці 80-х рр. була завдана приблизно половині з 219 високогірних озер. Згідно з оцінками Американського агентства з охорони навколишнього середовища, економічні втрати від захворювань і смертності лише в зв`язку із забрудненням повітряного басейну країни становлять щорічно 6 млрд. доларів. Оцінки загальних щорічних економічних збитків у результаті забруднення повітря досягають, зокрема, 1% валового національного продукту у Франції та 2% - у Нідерландах у 1988 р. уряд Японії розробив законопроект про обмеження використання газів-фреонів, що руйнують озон. Застосовувати і виробляти їх можна буде лише з дозволу властей. За порушення цього важливого положення законодавець передбачає позбавлення волі до 3 років [61: 28, 27].

Представники екологічних, промислових, аграрних та навчальних організацій Канади у 1990 р. виробили єдину економіко-екологічну програму «Челендж». Шість її основних принципів сприяють екологізації бізнесу. Фірма «Квейкер оутс» одна з перших застосувала їх на практиці. Навіть увесь папір, який використовує фірма, включаючи й у комп`ютерних принтерах, безвідходно переробляють. Вживають результативних заходів для його економії. Лише в головному офісі фірми такі дії дають 24 тис. доларів економії на рік. А на промислових підприємствах ці цифри вищі. Так, завод у Петерборо лише на переробці паперових відходів економить мільйон доларів у рік. А в цілому фірма, починаючи з 1986 р., скоротила всі види відходів на 80% [53: 5].

Необхідно підкреслити, що Канада - перша країна у світі, яка в грудні 1990 р. прийняла історичний документ - загальнонаціональний Зелений план задля здорового довкілля Канади. Згаданим актом було продемонстровано, що екологічна безпека цієї країни нині є однією з найважливіших складових її національної безпеки. Екологічна політика Канади базується на оптимальному поєднанні державного регулювання та економічних методів раціонального природокористування, охорони й збереження навколишнього природного середовища. Заслуговує на ретельне вивчення та поширення позитивна практика застосування законів про екологічні права громадянина, які прийняли законодавці північно-західних територій Канади в 1990 р. та провінції Онтаріо в 1993 р. Піднесенню ефективності механізму державного управління сталим розвитком та охороною довкілля в Канаді сприяє практика суміщення посад єдиного віце-прем`єр міністра Канади і федерального міністра довкілля. Така практика дозволяє реально й комплексно втілювати у життя Зелений план задля здорового довкілля Канади, національну політику сталого розвитку канадського суспільства. Значною мірою цьому також допомагають два телевізійні канали, на яких Міністерство довкілля Канади цілодобово веде роз`яснювальну роботу серед населення про концепцію та основні поняття сталого розвитку, пропонує у наочний спосіб конкретні шляхи його досягнення в побуті, на виробництві, інформує про екологічний санітарно-епідеміологічний та гідрометеорологічний стан регіонів та муніципалітетів країни. Лише з федерального держбюджету на екологічні заходи тут щорічно виділяють понад 2% ВНП Канади. Окрім цього, бюджети кількох провінцій Канади мають спеціальні Фонди сталого розвитку або Екологічні фонди, наприклад, у провінції Британська Колумбія тощо [58: 209-210, 212-213, 215].

У більшості економічно розвинутих країн нині докладають відповідних зусиль для інтегрування екологічної та економічної політики, перегляду пріоритетів суспільного розвитку. Реалізація природоохоронної політики відбувається шляхом відбору екологічних проектів згідно з їх найвищою економічною рентабельністю, а децентралізація управління охороною навколишнього природного середовища поєднується з делегуванням ряду функцій (як правило, з фінансовими засобами) від центрального уряду до місцевих органів влади, передачею державних земель, лісів, територій, що охороняються, приватному капіталові з метою управління ними на чисто комерційних засадах. Суть цих підходів - в обмеженні ролі держави та значному полегшенні економічного тягаря екологічної політики для приватного капіталу.

У США на початку 90-х рр. було проведено широке опитування населення, згідно з яким громадська підтримка заходів охорони природи в сучасній Америці значно підвищилася. Разом з тим вперше 46% американців вважають, що якість середовища саме там, де вони проживають, сьогодні погіршилась, на відміну від п`ятирічної давнини. А 55% - підтримують необхідність суворіших законів про охорону природи, 65% вважають, що уряд повинен витрачати значно більше грошей на охорону навколишнього середовища, навіть якщо це призведе до зростання сукупних податків [11: 43].

Реальне врахування компаніями вимог охорони природи сприяє нині завойовуванню ними лідируючих позицій на європейському ринку. Споживачі країн-учасниць ЄЕС настільки «позеленіли», що вважають за необхідне купувати, перш за все, миючі засоби без фосфатів, тільки чисті аерозолі, не відбілені хлоркою паперові пелюшки і т. п. Проведене в Англії опитування виявило, що половина населення, яка брала участь в опитуванні, обирає собі ту чи іншу річ, виходячи з «дружби з природою», сподівається, що європейська комісія візьме за основу програму Німеччини маркування «Блакитний ангел», розраховану на 11 років. Ця програма завоювала велику популярність, а її знак якості мають нині близько 3 тисяч екологічно чистих виробів [11: 43].

Екологічна політика у Німеччині займає важливе місце в програмах всіх парламентських партій і на урядовому, і на міжнародному рівнях. До цього зобов`язує німецьких політиків також Європейська хартія по навколишньому середовищу та здоров`ю, яка була прийнята в Німеччині. Загалом ФРН проводить ефективну державну екологічну політику. Із середини 70-х рр. у колишній Західній Німеччині, наприклад, не планували спорудження жодної нової АЕС. Не будують їх і тепер [27: 6]. З об`єднанням Німеччини були зупинені всі 5 діючих у східній частині країни (колишній НДР) реактори і відмінено будівництво нових АЕС. Після аварії на ЧАЕС у ФРН було створено Міністерство охорони навколишнього природного середовища і безпеки реакторів [16: 15]. Західноберлінський сенат вирішив перетворити місто на одне з найчистіших у Європі. В 1990 р. сенат схвалив обширний каталог штрафів за забруднення оточуючого міського середовища. Відповідно до цього документа, паперова серветка, просто кинута на вулиці, обійдеться винуватцю в 100 марок штрафу. За викинуту, а не здану на переробку стару автомобільну покришку її власник заплатить суму, яка майже дорівнює вартості нової гуми.

Основні принципи діяльності німецького Міністерства охорони навколишнього середовища і безпеки реакторів такі забруднювач платить; попередити дешевше, ніж усунути наслідки; виробництво повинно бути екологічно зорієнтованим тощо. Екологічна стратегія у Німеччині тісно пов`язана з податковою політикою держави. Досить сказати, що завдяки штрафам за останні 12 років кількість викидів автотранспорту в Німеччині скоротилась на 90%. Тепер громадськість виступає за введення обмежень на швидкість, тому що ФРН - єдина у світі держава, де такого обмеження нема.

Важливо, що Міністерство довкілля є тут невід`ємною частиною державної структури, але не лише воно займається проблемами охорони природи. З цього приводу надзвичайно вдала думка фінського вченого, професора У. Б. Ліндстрома про те, що «екологія - це надто важлива справа, щоб залишати її лише «зеленим» [38: 5]. Охороною природи в Німеччині грунтовно займається вся держава, зокрема Міністерство досліджень та технологій, яке для екологів, як і для інших відомств, виконує важливі наукові розробки. Щороку уряд асигнує лише на наукові розробки в галузі альтернативної енергетики від 200 до 400 млн. марок. А на екологічне відродження сходу Німеччини (колишньої НДР) виділено кілька більйонів марок. Звичайно, таке буває лише тоді, коли захист довкілля став справді державною політикою заможної нації. Останні результати зваженої екологічної політики Німеччини - всі ріки Західної частини нині мають перший клас якості, 80% усієї використовуваної води тут проходить біологічну очистку. Нині однією з головних проблем Міністерства є проблема старих (у німецькому розумінні) автомашин. Шляхова поліція у Німеччині висуває надзвичайно високі вимоги до їх технічного стану. Ремонтувати автомашину у ФРН дорожче, ніж відправити її під прес. Але навіть спресовані машини займають надто багато місця в країні, де до земель звикли ставитись раціонально. Тому тепер Міністерство довкілля чинить значний пресинг на концерни-виробники автомобілів, щоб вони зобов`язались забирати свої спрацьовані машини і самі за власні кошти організували їх переробку. Першим зробив такий крок «Фольксваген». З початку 90-х рр. фірма взяла на себе всі турботи про свої старі машини. Однак проблеми у Німеччині все ж існують, хоча багато з них привнесені ззовні. Головна екологічна проблема - річка Ельба, що протікає через Чехо-Словаччину та колишню НДР і практично смертельно отруєна [18: 13].

За влучним висловом німецьких фахівців Міністерства довкілля, «чиста» екологія без політики - міф, такої не буває. Отже, незважаючи на те, що ФРН була однією з перших країн світу, в якій масштаби екологічної кризи у 60-х рр. досягли загрозливих меж, вона знову ж таки сьогодні чи не найперша, де громадськість, вчені, урядові установи зрозуміли страхітливу ціну екологічної загрози і докладаючи значних зусиль для порятунку довкілля, досягають поставленої мети. У 1996 р. в Німеччині у галузі охорони навколишнього природного середовища було зайнято 956 тисяч робітників і службовців, або 2,7% усього працездатного населення [56: 8].

Серйозно ставляться до проведення екологічної політики й у Франції, де в 1990 р. був розроблений безпрецедентний за масштабами план охорони навколишнього середовища. Розрахований до 2000 р., він передбачає подвоєння засобів - з 80 до 155 млрд. франків, які нині щороку виділяють на ці потреби. Цей документ є одним з яскравих прикладів того, як в умовах ринкової економіки держава виконує важливі функції планування та контролю, що мають загальнонаціональне значення [36: 3].

У країнах Європейської співдружності розвивається єдина політика в галузі охорони навколишнього середовища, бо лише спільно можна вирішити всі нагальні проблеми, зокрема, врятувати Північне море, яке дуже радіоактивно забруднене. Цей процес не можуть зупинити своїми силами Данія та Нідерланди. Лише за допомогою спільної політики охорони природи в Європі можна зупинити завдання шкоди довкіллю, а також кожному членові співдружності, не допускати експорту відходів, забруднень повітря транспортом тощо. Лише в цьому випадку успіх одного не буде знецінений діями іншого. В регіоні активно розвивається уніфікація вимог до рівня допустимих викидів. У рамках ЄЕС розробляють обмеження на токсичні викиди автотранспорту. Всі заходи, які узгодили в цих рамках міністри з охорони навколишнього середовища, підлягають затвердженню Європейським парламентом [14: 131].

В інших країнах формування та реалізацію екологічної політики здійснюєть також на основі розвинутого і надзвичайно диференційованого екологічного законодавства. Наприклад, Швеція є однією з країн Європи, де серед суспільних пріоритетів перебувають проблеми енергозбереження на основі юридично закріплених природоохоронних стандартів та принципів екобезпеки. Відповідно до енергетичної програми країни, прийнятої в 1991 р., її енергетична політика базується на використанні природних і максимально безпечних для навколишнього середовища енергоносіях. В енергетичній програмі Швеції, зокрема, у сфері реструктурування та оновлення енергобалансу, особливе місце займають паливо з біомаси та вітроенергетика. У 1993 р. вироблена з біомаси теплова та електроенергія становила 17,2% структури споживання первинних енергоносіїв і 15,5% структури кінцевого енергоспоживання Швеції. Наприклад, утилізація сміття дає 4,5 ТВтч тепла та електроенергії на рік. Фермери починають навіть садити спеціальні сорти дерев і кущів для «енергетичних» потреб [52: 142-144; 146]. На розвиток вітроенергетики, наприклад, у 1993 р. державні субсидії становили 35% від усіх капіталовкладень у цей напрям, а загальний обсяг державних субсидій за 1991-1996 рр. у вітроенергетику Швеції досяг 250 млн. крон. Загалом на програми створення біогазового енергоустаткування комбінованого типу, вітроустановок, опалювальних геліоенергосистем, програм економії енергії, технологічне забезпечення тощо державні витрати лише протягом 1991-1996 рр. досягли 2,3 млрд. крон. Протягом 1991-1998 рр. на програму енергозбереження в комплексі техніко-технологічних, організаційних і наукових засад шведський уряд спрямував понад 1 млрд. крон бюджетних асигнувань. Нині Швеція перейшла до промислового освоєння енергозберігаючих технологій і нових екологічно чистих енергоносіїв. За відсутності власних енергоресурсів вуглеводневого палива така політика дозволяє не залежати від його імпорту [24: 3]. Окрім цього, у Швеції в 1975 р. було заборонено будувати гідроелектростанції на ріках, які ще не освоїла людина. За винятком Норвегії, Фінляндії і Швеції, в Європі загалом сьогодні вже не залишилось незайманих людською діяльністю біогеоценозів. У 1987 р. у Швеції заборонили будувати ГЕС на ріках, віднесених до природних об`єктів, що охороняються. Після референдуму 1980 р., який відобразив занепокоєння населення з приводу аварії на одній з АЕС США, Швеція прийняла рішення про поетапне закриття всіх існуючих у країні АЕС у міру вироблення ними технічного ресурсу протягом наступних 25 років. Перший ядерний реактор було запущено в 1972 р., останній (дванадцятий) - у 1985 р. [52: 141-142].

Одним з найцікавіших принципів екологічної політики у Швеції є принцип екологічних циклів, суть якого полягає в тому, що всі природні ресурси необхідно використовувати і переробляти з найменшою шкодою для природи. З метою практичного впровадження принципів екоциклів уряд Швеції схвалив у 1993 р. «Біль про екоцикли», згідно з яким уряд взяв на себе відповідальність за створення відповідної правової основи. Шляхом використання гнучкої системи екологічних податків, штрафів та заохочень вартість природних ресурсів закладають у вартість товарів та продуктів споживання і впливають на їхню конкурентоздатність [17: 8]. Завдяки вміло організованій системі екологічної освіти та інформації у Швеції ще з середини 70-х рр. вдало здійснюється екологічна політика, спрямована на збереження довкілля та збалансоване господарювання.

Таким чином, аналізуючи екологічну політику в промислово розвинутих країнах, можна зробити ряд висновків. Система охорони довкілля в цих країнах з інтенсивним, сучасним промисловим і аграрним потенціалом нині спирається на різнобічне, грунтовно розроблене природоохоронне законодавство. Воно забезпечує дієвий контроль з боку центральних і місцевих органів влади, законодавчо визначає відповідальність природокористувачів і природозабруднювачів за характер використання та охорону природних ресурсів. Основним принципом природокористування в цих країнах є те, що платить той, хто використовує природні ресурси та забруднює навколишнє середовище. Характерна риса екологічного законодавства в більшості країн - переміщення центру вирішення природоохоронних завдань із загальнонаціонального до регіонального рівня, розв`язання окремих проблем охорони природних ресурсів і об`єктів.

З метою реалізації державної екологічної політики в галузі охорони природи і контролю за виконанням чинного екологічного законодавства у цих країнах створено відповідні організаційні структури природоохоронного державного регулювання. Основне завдання центральних органів полягає у розробці принципів та напрямків екологічної політики, наукових критеріїв якості навколишнього середовища, підготовці на їх базі екологічних нормативів та стандартів, норм природокористування. Поряд з цим вони організують розробку та реалізацію національних екологічних програм. В останні десятиріччя мала місце тенденція передачі певної частини функцій і повноважень центральних органів на регіонально-територіальний рівень управління процесами охорони довкілля та природокористування.

Серед варіантів поєднання централізованого та регіонально-місцевого регулювання в сфері екології можна виділити такі: федеральний контроль за наявності спеціальних місцевих органів з охорони природи (у США); місцевий контроль, обмежений регіональними системами моніторингу (характерно для більшості унітарних держав); федеральний контроль за охороною загальнонаціональних природних ресурсів, багатств та об`єктів (наприклад, повітря) і місцевий контроль за охороною локальних природних ресурсів (грунтів, водойм, лісів і т. п.) тощо.

У всіх економічно розвинутих країнах створено ефективні національні системи контролю (моніторингу) за якістю навколишнього природного середовища. Такі системи містять достовірну та різноманітну інформацію не лише про зміни в природі, що відбуваються під дією антропотехногенних факторів, а й про фінансову ситуацію, нові законодавчі акти в галузі охорони природи тощо. Дані моніторингових систем дають змогу постійно коригувати як кількісні норми, так і видозмінювати набір видів забруднень, що підлягають контролю. Достовірна та повна інформація щодо змін, які відбуваються у довкіллі під впливом діяльності суспільства, необхідна для прийняття своєчасних та обгрунтованих рішень, оцінки ефективності здійснюваних природоохоронних програм та окремих заходів, коштів, які спрямовують на зазначені потреби. Нарешті, така інформація необхідна для пізнання природи та попередження непередбачуваних незворотних явищ, які можуть у ній відбутись і спричинити катастрофічні наслідки.

Розширення міжнародного співробітництва у сфері спостережень за станом навколишнього природного середовища зумовило виникнення механізмів, що дали можливість поєднати й узгодити національні екологічні методики та нормативи. Головним результатом створення моніторингових систем є широкомасштабне використання екологічної експертизи тих чи інших проектів будівництва господарських об`єктів з метою оцінки їх впливу на навколишнє середовище. Значно зросла в зв`язку з цим і питома вага природоохоронних заходів, які мають превентивний характер. Загалом, екологічна політика в промислово розвинутих країнах користується нині різнобічною підтримкою держави, носить пріоритетний, випереджаючий характер і спрямована на розв`язання як глобальних, так і національно-регіональних соціоекологічних протиріч методами ринкової економіки та державного регулювання. Цей досвід є важливим для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.

Досвід промислово розвинених країн наочно демонструє, що економічні важелі регулювання природокористування та охорони довкілля в сукупності ринкових і державних механізмів, порівняно з формами прямого державного адміністрування, забезпечують більшу гнучкість, еколого-економічну ефективність, краще стимулюють природоохоронну та ресурсозберігаючу діяльність, сприяють збереженню для майбутніх поколінь природних багатств країни при порівняно менших загальних витратах. Сталий розвиток передбачає шлях економічного зростання при одночасному поліпшенні стану довкілля, зменшенні обсягів утворення відходів, витрат енергії та сировини.

Список використаних джерел

1. Агафонов С. Пластмассовая «петля»//Известия. - 1990. - 20 июня.

2. Акція Грінпіс не лишилась непоміченою//Грінпіс Україна. - Підсумковий випуск. - 1994.

3. Англия. - 1990. - № 117.

4. Аргументы и факты. - 1987. - № 19. - 16 мая.

5. Аргументы и факты. - 1990. - № 15. - 14 апреля.

6. Аргументы и факты. - 1990. - № 17. - 28 апреля.

7. Атомна енергетика світу//Зелений світ. - 1993. - № 12.

8. Бабенко В. Чому ми відстали//Рідна природа. - 1990. - № 3. - С. 28-30.

9. Бартов В. Ф., Седов В. В. Концепции взаимодействия экономики и природы. - М.: Мысль, 1984. - 159 с.

10. Беруть участь у Марші парків.//Зелений світ. - 1996. - № 2.

11. Бєляков О. Тема охорони природи в пресі США//Рідна природа. - 1992. - № 1. - С. 43.

12. Борьба с загрязнением среды газами//Англия. - 1990. - № 117. - С. 27-31.

13. Британский автозавод Форда «зеленеет»//Англия. - 1990. - № 117. - С. 83-85.

14. Бромберг Ф. Охрана среды: экономические аспекты//Мировая экономика и международные отношения. - 1991. - № 7. - С. 127-136.

15. Бузаджи К. Від Коля до Клінтона//Грінпіс Україна. - 1995. - № 12.

16. Візит міністра Німеччини//Рідна природа. - 1993. - № 2. - С. 15.

17. Гардашук Т. Екологічний досвід Швеції//Світ у долонях. - 1997. - № 1. - С.8-9.

18. Глазовий А. Як це робиться в Німеччині//Зелений світ. - 1991. - № 19-20.

19. Глобальна заборона на експорт та захоронення//Зелений світ. - 1995. - № 11.

20. Глобальная экологическая проблема. - М.: Мысль, 1988. - 206 с.

21. Глобальные экологические ситуации: опасности действительные и мнимые//Общественные науки. - 1989. - № 6. - С.190-205.

22. Городинская В., Иванов В. Природа. Человек. Закон. - М.: Юридическая литература, 1990. - С. 355.

23. Данилин Г. Д. Химикаты в пище: угроза здоровью//Мировая экономика и международные отношения. - 1992. - № 9. - С. 135-138.

24.Данилов-Данильян В. Когда придет конец света?//Аргументы и факты. - 1996. - № 39.

25. День Землі//Зелений світ. - 1996. - № 3.

26. Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. У 5-и тт. - Чернівці: Зелена Буковина, 1996. - Т. 2. - 336 с.

27. Зелений світ. - 1993. - № 12.

28. Зюбанов С. Сколько стоит чистота?//Правда. - 1990. - 8 июня.

29. Известия. - 1990. - 15 июня.

30. Иллеш А. В., Пральников А. Е. Репортаж из Чернобыля. - М.: Изд-во АПН, 1988. - 234 c.

31. Интенсивное развитие агропромышленного комплекса. - К.: Урожай, 1990. - 217 с.

32. Иоаннесян С. Л. Эрозия почв и борьба с ней в США//США: экономика, политика, идеология. - 1991. - № 1. - С. 85 - 89.

33. Катасонов В. Грозит ли нам «экологический колониализм»?//Политическое образование. - 1989. - № 15. - С. 65-72.

34. Кисилев С.В. Государственное регулирование агроэкономики Великобритании//Вестник сельскохозяйственной науки. - 1992. - № 2. - С. 121-125.

35. Ковалев Е. Незримая угроза будущему//Международная экономика и международные отношения. - 1996. - № 3. - С. 118-125.

36. Коваленко Ю. Не бояться «раздувать» штаты//Известия. - 1990. - 20 июня.

37. Кропп Л. Будем реалистами!//Коммунист. - 1989. - № 9. - С. 28-31.

38. Кузнецов Ю. Срубил дерево - посади новое: Проблемы охраны природы в Финляндии//Правда. - 1989. - 21 марта.

39. Лисицын Е.Н. Охрана природы в зарубежных странах. - М., 1987. - 215 с.

40. Мамаева Г. Г. Борьба с эрозией почв в США: обзорная информация//Наука. - 1992. - № 3. - С. 1-15.

41. Охрана окружающей среды и рациональное использование природных ресурсов в СССР: Стат. сборник. - М.: Финансы и статистика, 1989. - 213 с.

42. Охрана природы. - М.: Просвещение, 1990. - 234 с.

43. Поліщук В., Багнюк В., Власенко І. Щоб нормально почувалася Земля//Урядовий кур`єр. - 1992. - № 31.

44. Правда. - 1988. - 7 апреля.

45. Правда. - 1988. - 4 июля.

46. Правда. - 1990. - 8 июня.

47. Правда - 1990. - 11 июня.

48. Право на життя: Діалог про екологічне законодавство США: Інтерв`ю з працівником Міністерства охорони довкілля штату Індіана І.Бойком//Зелений світ. - 1991. - № 6.

49. Проблемы мира и социализма. - 1988. - № 10. - С. 85-89.

50. Робітнича газета. - 1987. - 4 квітня.

51. Соколов В.И. Природопользование в США и Канаде: экономические аспекты. - М.: Наука, 1990. - 237 с.

52. Сергеев П. Экономия энергии в Швеции//Международная экономика и международные отношения. - 1996. - № 6. - С. 140-147.

53. Смирнов К. Бизнесмен из Канады призывает всех нас проснуться «от экологической спячки»//Известия. - 1992. - 16 июня.

54. Трайнин А.А. Становление права окружающей среды в капиталистических странах//Государство и право. - 1984. - № 12. - С. 17-21.

55. Трегобчук В., Сабо Ю., Тютюнник Ю. Організаційно-економічні механізми раціонального використання і охорони земель в умовах ринку//Економіка України. - 1993. - № 11. - С. 64-69.

56. Трудовая армия экологов//24 часа. - 1996. - № 43.

57. Фаренхольт Ф. Защита окружающей среды в Европе//Актуальные проблемы Западной Европы: экономика, политика, идеология. Вып. 3. - М.: Наука, 1990. - С.56-63.

58. Черкас О. Врахування досвіду Канади і США на шляху України до сталого розвитку//Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1996. - № 1. - С. 207 - 215.

59. Щербак М. Зайці на вулиці: 3 вражень від поїздки по Швеції//Рідна природа. - 1992. - № 1. - С.36-37.

60. Экологическая политика США: государственно-правовое регулирование охраны окружающей среды. - М.: Мысль, 1986. - 187 с.

61. Энергия будущего века 1999. - № 1.

62. Homo sapiens против Homo technokraticus. - К.: Либідь, 1991. - 247 с.