Механізм формування національного плану розподілу квот на викиди парникових газів

Механізм формування національного плану розподілу квот на викиди парникових газів

Олена Логачова,

аспірант кафедри менеджменту Донецького національного університету

У статті проаналізовано підходи до формування національного плану розподілу квот на викиди парникових газів та обґрунтовано порядок його складання. З огляду на реалії вітчизняної економіки запропоновано використання підходу, основаного на викидах у базовий період, а також орієнтацію на еталонний показник викидів парникових газів на одиницю продукції. Визначено структуру національного плану розподілу квот на викиди, а також порядок їх розрахунку.

З підписанням Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Україна взяла на себе зобов'язання щодо скорочення викидів парникових газів та участі в ринкових механізмах, запропонованих у цьому документі. Зокрема від участі України у міжнародній торгівлі квотами на викиди парникових газів очікують великих прибутків. Торгівля викидами - це:

- механізм, за яким країні дозволяється продавати невикористані права на здійснення викидів парникових газів (так звані "одиниці встановленого обсягу" (ОВО), якщо фактичний рівень викидів за період дії зобов'язань за Кіотським протоколом нижчий від виділеної національної квоти ("встановленого обсягу");

або:

- купівля та продаж дозволів (квот) на викиди парникових газів, виражених у спеціальних одиницях Кіотського протоколу - "одиницях встановленого обсягу".

Однак, для того щоб цей механізм запрацював та почав приносити прибуток від продажу вуглецевих квот, в Україні потрібно створити необхідну законодавчу базу для подібної торгівлі. Сьогодні напрацьовано достатньо нормативних актів для реалізації іншого кіотського механізму - проектів спільного впровадження. В розпорядженні Кабінету Міністрів України від 18.08.2005 №346-р [1] наведено перелік першочергових заходів, передбачених Урядом для реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Цим документом передбачено підготувати і затвердити національний план розподілу дозволів на антропогенні викиди із джерел парникових газів у листопаді 2006 р. Проте на сьогоднішній день не розроблено і не затверджено національний план (national allocation plan) розподілу дозволів на антропогенні викиди парникових газів, який є основним документом, необхідним для участі України в міжнародній торгівлі квотами на викиди парникових газів. Метою статті є розробка практичних рекомендацій з формування національного плану розподілу дозволів (квот) на викиди парникових газів в Україні.

Згідно з умовами участі в механізмах Кіотського протоколу, кожна країна-учасниця має створити національний реєстр для реєстрації продажу всіх одиниць викидів, передбачених Кіотським протоколом (AAU, ERU, CER та RMU), або їх придбання за статтями 6, 12 та 17 Кіотського протоколу. Реєстри будуть створюватись у вигляді уніфікованих та спільних електронних баз даних. Для міжнародного контролю діяльності реєстрів при Кіотському протоколі створюється спеціальний орган (Transaction Log). Часткові вимоги до національних реєстрів зафіксовано у Делійській декларації, прийнятій на 8-й конференції сторін.

Директивою Європейського Союзу щодо організації схеми торгівлі квотами на викиди парникових газів (Директива 2003/87/ЄС) [2] встановлені загальні правила та умови участі країн у торгівлі квотами (дозволами) на викиди парникових газів. Ця директива пов'язує схему торгівлі ЄС з глобальною схемою Кіотського протоколу, тому користь від торгівлі сертифікатами на викиди можуть мати також і країни, які не входять до складу ЄС. Згідно із статтею 9 цього документа, кожна країна-учасник схеми торгівлі повинна розробити національний план розподілу дозволів, у якому зазначається загальна кількість дозволів, що підлягають виданню на певний період, а також орієнтовна схема розподілу дозволів між джерелами викидів (установками).

Національний план розподілу (НПР) складається на основі кадастру викидів парникових газів країни та встановлює загальну кількість викидів, яку кожна держава-учасник міжнародної схеми торгівлі квотами на безкоштовній основі (або за допомогою аукціону) розподіляє між своїми енергоємними промисловими підприємствами. Це означає, що кожна держава самостійно приймає рішення щодо видання дозволів на період дії кіотських зобов'язань (2008-2012 рр.), а також визначає кількість дозволів для кожного джерела викидів (установки), яке підпадає під дію міжнародної схеми торгівлі квотами на викиди. Мета такої діяльності полягає у встановленні кожною країною максимально допустимого (зважаючи на кіотські зобов'язання) обсягу викидів парникових газів для промисловості та енергетики. Таким чином, створюється нестача або надлишок дозволів на викиди, що, в свою чергу, приводить в дію ринкові механізми. Створюється ринок вуглецевих дозволів, який може призвести до реального скорочення викидів парникових газів.

Національний план розподілу визначає загальний обсяг "дозволів на викиди" (квот) на країну по кожному року періоду дії зобов'язань (має відповідати цільовому обсягу, встановленому для країни в Кіотському протоколі), а також початковий розподіл квот на викиди парникових газів серед усіх виробничих потужностей (установок), яких це стосується, в межах країни по кожному року та на весь період. З моменту цього початкового розподілу всіма квотами на викиди можна вільно торгувати в межах кожного періоду.

Директивою Європарламенту та Ради Європи щодо створення схеми торгівлі дозволами на викиди парникових газів (Директива 2003/87/ЄС) було затверджено критерії, зазначені у додатку 3 до Директиви ЄС щодо торгівлі дозволами на викиди, яким має відповідати національний план розподілу кожної країни.

Згідно з критеріями, національний план розподілу квот на викиди антропогенних парникових газів повинен:

- відповідати цілям та домовленостям, зазначеним у Кіотському протоколі;

- відповідати прогресу на шляху досягнення мети по скороченню викидів парникових газів;

- бути узгодженим із технологічним потенціалом для скорочення емісії парникових газів;

- відповідати іншим законодавчим актам та політичним інструментам;

- не повинен містити дискримінацій по відношенню до будь-яких секторів та підприємств;

- враховувати можливість прийняття до уваги попередніх заходів зі скорочення викидів;

- містити інформацію для нових учасників - можливості входу на ринок, отримання дозволів на викиди парникових газів тощо;

- містити інформацію щодо зовнішнього відбору нових учасників ринку квот протягом змагання секторів та підприємств за дозволи на викиди парникових газів.

Національний план розподілу дозволів (квот) на викиди антропогенних парникових газів може містити макроплан, який визначає національний бюджет емісій та встановлює загальну кількість квот на викиди, та мікроплан, який призначається для розподілу квот між операторами установок.

- Макроплан повинен відповідати національним цілям щодо питань зміни клімату. Загальний бюджет викидів парникових газів країни-учасниці в перший період дії зобов'язань (2008-2012 рр.) розраховується згідно з домовленостями, зафіксованими в Кіотському протоколі. Згідно з цими домовленостями, Україна може зберігати рівень викидів парникових газів 1990 р. При цьому скорочення викидів для зниження енергоємності національної економіки є тією стратегічною метою, досягнення якої для України є головною у процесі діяльності з попередження негативної зміни клімату. Також макроплан повинен містити конкретні заходи задля досягнення цих цілей.

- Мікроплан містить методи, підходи, правила та критерії, які впливають на рішення щодо розподілу квот та на кількість квот, яке буде надано різним секторам і об'єктам на основі наявних даних. Кількість квот на викиди парникових газів повинна відповідати аналогічній кількості в макроплані, для того щоб загальний обсяг фактично виділених дозволів не перевищував аналогічний обсяг на рівні секторів.

З прийняттям Маракеських домовленостей [3] встановлено граничний показник для національної квоти, що може бути продана або передана до країни-інвестора, в розмірі 10% від встановленої кількості. Тому процес розподілу національної квоти ґрунтується на тій кількості викидів, що складає лише 10% від загального обсягу викидів у базовий період.

Відповідно до процедури розподілу та випуску дозволів, зазначеної в статті 11 Директиви 2003/87/ЄС, країни-члени мають встановлювати загальну кількість дозволів, які мають бути виданими, та почати процес видання дозволів операторам усіх установок (власникам джерел викидів). Це рішення повинно бути прийнято не пізніше ніж за дванадцять місяців до початку періоду дії зобов'язань (2008-2012 рр.) і має ґрунтуватись на національному плану розподілу дозволів.

Зважаючи на вимоги до національних планів розподілу квот на викиди та національні особливості діяльності з попередження негативної зміни клімату, пропонується наступний цикл процесу розподілу дозволів на викиди антропогенних парникових газів (рис. 1).

На першому етапі процесу розподілу квот на викиди парникових газів найважливішого значення для країни-учасниці міжнародної торгівлі квот на викиди набуває розрахунок національної квоти на викиди антропогенних парникових газів.

Рис. 1. Цикл процесу розподілу дозволів на викиди антропогенних парникових газів

Загальнонаціональна квота на викиди парникових газів у період розподілу (в тоннах CO2-еквівалента) може визначатись за допомогою наступної формули:

,

де Всрбаз - середньорічні викиди парникових газів у базовий період (у тоннах CO2-еквівалента на кожний рік); Vбаз - середньорічний обсяг виробництва в базовий період (млн грн); Vt - очікуваний (прогнозований) обсяг виробництва в t-році (млн грн); Ккорt - корегуючий коефіцієнт в t-році.

Значення цього коефіцієнта відповідає домовленостям щодо скорочення викидів парникових газів для кожної країни, зазначених у Кіотському протоколі. Для України на період 2008-2012 рр. Ккорt =1, проте таке значення може змінитись наступного періоду; Т1, Т2 - роки початку та закінчення першого періоду дії зобов'язань (2008-2012 рр.).

Після розрахунку загальнонаціональної квоти на викиди парникових газів має відбутися відбір тих секторів, які завдають найбільшої шкоди атмосферному повітрю держави шляхом викидання великої кількості парникових газів і які будуть брати участь у процесі розподілу дозволів на викиди.

У додатку А до Кіотського протоколу наведено перелік тих секторів/ категорій джерел, які можуть брати участь у механізмах Кіотського протоколу, тобто в міжнародній торгівлі квотами на викиди парникових газів та проектах спільного впровадження (інший механізм, так званий "механізм чистого розвитку", не підпадає під національні інтереси України щодо діяльності з попередження негативної зміни клімату). Сектори структуровано за такими галузями як енергетика, промислові процеси, використання розчинів та інших продуктів, сільське господарство та відходи. На цьому етапі Україні важливо визначитись із тими секторами, де скорочення викидів можливе внаслідок впровадження інноваційних технологій, що зменшують викиди парникових газів або інтенсифікують їх поглинання. Такими секторами для України можуть стати (за класифікацією, наведеною в додатку А до Кіотського протоколу) обробна промисловість, транспорт, гірничовидобувна промисловість, хімічна промисловість, металургія, спалення сільськогосподарських та інших відходів.

Щодо подальшого процесу розподілу, то з рис.3.1 видно, що існує як мінімум два підходи до розподілу дозволів на викиди парникових газів всередині країни як на рівні секторів, так і на рівні установок. Директивою 2003/87/ЄС зазначено, що кожна країна має самостійно вирішувати підхід (метод) розподілу дозволів між секторами промисловості та джерелами викидів. Таким чином, підходи до розподілу дозволів на викиди як на рівні сектора, так і на рівні установок зводяться до двох:

1. Розподіл дозволів, оснований на розрахунках поточних емісій антропогенних викидів у базовий період.

Вибір базового року або базового періоду повинен ґрунтуватись на можливих коливаннях обсягів викидів, які спостерігаються в країні з 1990 р. у зв'язку з можливістю значних коливань між обсягами антропогенних викидів парникових газів за різні роки. Також через нестабільність рівня обсягів виробництва вибір одного-єдиного року в якості базового видається не кращим підходом, тому доцільно обирати як базовий не одиничний рік, а мультіперіод, який складається з 3-5 років. Нормальною практикою є використання найбільш близького базового періоду порівняно із періодом дослідження. Наприклад, для України доцільно обрати за базовий, період 2000-2005 рр., тому що починаючи з 1990 р. до 2000 р. відбулися загальний спад виробництва і, як наслідок, зниження рівня викидів парникових газів. Вибір більш раннього періоду в якості бази, наприклад 1990-1995 рр., спричиняє великі труднощі із врахуванням тих змін у структурі виробництва та виникненням нових суб'єктів господарювання у досліджуваних секторах економіки, які відбулися до періоду розподілу квот.

Також для простішого обліку базових викидів парникових газів від кожної установки доцільно було б обрати базовим періодом 2004-2006 рр., тому що починаючи з 2004 р. на підприємствах почалось обов'язкове включення до звітів про викиди шкідливих та забруднюючих речовин в атмосферне повітря даних про викиди таких парникових газів, як двоокис вуглецю та метан. Наявність даних про викиди цих речовин від кожної діючої установки значно прискорить процес розподілу дозволів на викиди.

Проте у зіставленнях, які стосуються зобов'язань щодо скорочення викидів парникових газів, базовим фігурує 1990 р., як це передбачено Кіотським протоколом. Подібна орієнтація на 1990 р. вигідна для України через спад промислового виробництва з 1990 р. і, як наслідок, володіння великою вільною квотою викидів парникових газів для продажу їх країнам-інвесторам.

Розмір дозволів на викиди парникових газів, що ґрунтується на базових емісіях, можна розраховувати за такою формулою:

Кві = Всрбаз, і * Ккор * tр,

де Кві - обсяг квот на викиди парникових газів у період розподілу для кожної окремої установки (в тоннах CO2-еквіваленту); Всрбаз, і - середньорічні викиди парникових газів від певної установки в базовий період (в тоннах CO2-еквіваленту на кожний рік); tр - кількість років періоду розподілу. Для першого періоду дії Кіотського протоколу, tр =5.

2. Розподіл дозволів на викиди парникових газів, оснований на зіставленні з еталонними показниками викидів парникових газів аналогічної установки (бенчмаркінг).

Цей альтернативний підхід можна використовувати, якщо експлуатація нової (або відремонтованої чи відновленої) установки починається з 01.01.2008 р., тобто застосування базового підходу неможливе, або якщо для кожної окремої компанії-власника джерела викидів орієнтація на еталонні показники викидів аналогічної установки дасть змогу коректно порівняти поточні викиди від установки з еталонними [4].

У даному випадку можуть бути використані середні величини або інші стандарти для питомої ваги антропогенних викидів у співвідношенні з обсягом виробництва. Цей стандарт (еталон) зазвичай встановлюється для сектора або на рівні кожної компанії.

Для існуючих установок (або нових), експлуатація яких починається з 1 січня 2008 р. і які не є когенераційними установками, передбачена наступна формула для розрахунку дозволів на викиди для першого періоду дії зобов'язань:

,

де Прі - продуктивність (потужність) установки (наприклад, у МВт/г, або т/г); Ппні -прогнозовані річні періоди пікового навантаження установки; БНЧ - коефіцієнт бенчмаркінгу (показник рівня викидів, що надійшли до атмосферного повітря внаслідок використання аналогічної установки - кращий показник) для одиниці продукції (еталонний показник викидів на одиницю продукції) (в тоннах CO2-еквівалента / МВт/ч або в тоннах CO2-еквівалента/т); Дексп - кількість днів від початку експлуатації установки до закінчення періоду розподілу дозволів на викиди (днів); Дзаг - загальна кількість днів періоду розподілу дозволів на викиди (днів).

У свою чергу, для когенераційних установок та нових установок, експлуатація яких почнеться з 01.01.2008 р., дозволи на викиди можна розрахувати за такою формулою:

,

де ЕЕЛ - електрична енергія, отримана від когенераційної установки (в МВт/ч); БНЧЕЛ - показник-еталон для установок з виробництва електричної енергії (в тоннах CO2-еквівалента / МВт/ч); ЕТ - теплова енергія, отримана від когенераційної установки (в МВт/ч); БНЧТ - показник-еталон для установок з виробництва теплової енергії (в тоннах CO2-еквівалента / МВт/ч).

Після остаточного визначення квоти для кожної окремої установки складається перелік усіх установок із зазначенням належного сектора, оператора установки, його юридичної адреси. Кожній квоті дається реєстраційний номер. Ця інформація подається у додатках до національного плану розподілу дозволів на викиди антропогенних парникових газів.

На сьогоднішній день Комісією з розгляду національних планів розподілу при Секретаріаті Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК) затверджено 22 національних плани розподілу дозволів на викиди антропогенних парникових газів. Переважно це плани країн Євросоюзу. Проте процес прийняття рішення комісією щодо п'яти планів розподілу з таких країн, як Кіпр, Португалія, Данія, Румунія та Болгарія, триває.

Процедура затвердження національного плану розподілу складається з декількох етапів:

1. Розробка національного плану розподілу всередині країни.

2. Доведення національного плану до Секретаріату Рамкової конвенції ООН про зміну клімату для розгляду та ухвалення плану відповідною комісією. Винесення рішення комісії щодо затвердження національного плану розподілу кожної країни, яка бере участь у міжнародній торгівлі квотами на викиди парникових газів.

3. У разі повернення плану для додаткового опрацювання - перегляд плану згідно із зауваженнями та доопрацювання, необхідне для винесення позитивного рішення комісії і остаточного затвердження плану в Секретаріаті РКЗК.

Серед недоліків планів, що можуть призвести до винесення негативного рішення щодо затвердження національного плану розподілу, може бути невраховування національної квоти на викиди парникових газів для інших механізмів, передбачених Кіотським протоколом, а саме проектів спільного впровадження та мехінізмів чистого розвитку, а також відсутність резерву періоду дії зобов'язань. По-перше, якщо видані дозволи на викиди парникових газів заповнюють собою всю національну квоту, то країна не може брати участь в інших ринкових механізмах Кіотського протоколу. По-друге, створення національного резерву квот для нових учасників на період дії зобов'язань передбачає надання можливості входу на ринок квот на викиди парникових газів нових учасників та надання їм дозволів на викиди.

Висновки

Створення національного плану розподілу дозволів на антропогенні викиди парникових газів є основною вимогою для участі України в міжнародній торгівлі викидами.

На підставі аналізу підходів до розподілу дозволів на викиди доцільним видається рекомендувати використання в Україні комплексного підходу, що поєднує переваги двох зазначених підходів, а саме підходу, основаного на викидах у базовий період, а також орієнтацію на еталонний показник викидів парникових газів на одиницю продукції.

Запропонований порядок розрахунку квот на викиди може бути використано на рівні держави, секторів економіки, регіонів, підприємств і т. ін.

Література

1. Розпорядження КМУ "Про затвердження Національного плану заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату" від 18.08.2005 №346-р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.zakon.rada.gov.ua.

2. Directive 2003/87/EC: "Еstablishing a scheme for greenhouse gas emission allowance trading within the Community" (EU, 2003). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // unfccc.int/kyoto_mechanisms/items/1673.php.

3. Марракешские договоренности. Доклад конференции сторон о работе седьмой сессии, Марракеш, 29.10 - 10.11. 2001 г. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.unfccc.int/resource/docs/russian/cop7/cp7/cp713a02r.pdf

4. Allowance allocation within the Community-wide emissions allowance trading scheme. Survey by PricewaterhouseCoopers. - 2003. - Utrecht. - GRMS/G&C/HW/sl/2003-0464. - 25 р.