Комплексна оцінка ефективності впровадження еколого-економічних рішень, орієнтованих на стабілізацію функціонування суб'єктів господарювання

Н.В. Караєва, ст. викл.; Р.В. Корпан, асп.

НТУУ “КПІ”

Вступ

Практична реалізація сталого розвитку держави неможлива без раціональної організації вітчизняної системи еколого-економічних регуляторів, що стимулюють екологобезпечне господарювання. Результативність переходу макроекономіки на сталий шлях розвитку безпосередньо залежить від міри розвиненості процесів раціоналізації екологічного регулювання (природокористування) на мікроекономічному рівні господарювання [1,С.5].

Поставлення завдання

У статті розглянуто методичні основи та схеми комплексної оцінки ефективності впровадження еколого-економічних рішень, орієнтованих на стабілізацію функціонування суб'єктів господарювання (на прикладі паливно-енергетичного комплексу), при цьому як центральний елемент цієї процедури розглядається етап аналізу індикаторів екологічної безпеки.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ЕКОЛОГІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Сьогодні Україна перебуває в умовах формування правових основ для розвитку дієвого еколого-економічного механізму регулювання господарської діяльності, зміст і особливості якого визначаються у національному обґрунтуванні сучасної екологічної політики. Як визначається в напрямах державної політики України, у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (ЕКБ) головними складовими елементами економічного механізму природокористування повинні бути:

плата за спеціальне використання природних ресурсів;

плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;

система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцевий бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);

екологізація податкової і цінової систем;

підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.

Проведений аналіз ефективності економічного механізму природокористування у роботі [1, С.21] засвідчив його певну недосконалість на шляху становлення та розвитку, а саме:

практично всі види платежів, пов'язані з природокористуванням та охороною навколишнього середовища, мають характер податкових внесків;

розмір платежів за забруднення встановлюється на недостатньому рівні через побоювання покласти непосильний фінансовий тягар на підприємства, що перебувають у скрутному економічному становищі;

товаровиробникам вигідніше здійснювати різні фіскальні екологічні платежі, ніж витрачати на природоохоронні заходи, суми яких набагато, іноді в сотні разів, перевищують обов'язкові платежі;

платники екологічних та ресурсних платежів не отримують відчутної економічної підтримки у реалізації власних природоохоронних заходів, через що вони розглядають ці платежі як додатковий податок і прагнуть будь-якими засобами знизити їх;

оскільки ці кошти відносять на собівартість продукції та включають до її ціни - екологічні платежі фактично повертаються на підприємство від споживачів його продукції;

суми штрафів за природоохоронні порушення залишаються надто низькими порівняно з вартістю діяльності, спрямованої на ліквідацію екологічних наслідків цих порушень;

недосконалість нормативної природоохоронної бази та механізму фінансування заходів;

складність, громіздкість розрахунків екологічних та ресурсних платежів, недосконалість системи статистичної звітності, контролю звітних даних природокористувачів, бухгалтерського обліку, обліку надходжень платежів;

місцеві органи влади можуть повністю або частково звільнити від платежів збиткові, але необхідні в регіоні підприємства.

Також, в нинішній системі економічного механізму екологічного регулювання фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового стимулювання до заохочення екологічної діяльності.

Сьогодні інвестування екологічної діяльності здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, власних коштів підприємств, коштів системи екологічних фондів і в рамках міжнародного співробітництва. Частина коштів, що формують фонди , які можуть бути використані як одне з джерел фінансування інноваційної екологічної діяльності, надходять від підприємств у вигляді плати за користування природними ресурсами та плати за забруднення навколишнього природного середовища (НПС). Механізм розподілення даних платежів між бюджетами різних рівнів наведений в табл. 1.

Таблиця 1 - Розподілення платежів за користування природними ресурсами та за забруднення НПС за бюджетами різних рівнів [2, С.16-23]

При цьому найбільша частка інвестицій (89,5% у 2000 р.) здійснюється за рахунок власних коштів підприємств. Аналогічні видатки в державному і місцевих бюджетах складають відповідно 3,6% і 5,3% [3, С.400]. Видатки на охорону довкілля не належать до захищених статей, які визначаються Законом України про Державний бюджет України, рівень фінансування видатків на цю потребу нижчий, ніж загалом в Україні.

Фонди охорони НПС в Україні - це спеціальні цільові рахунки Мінекоресурсів, сільських, селищних, міських і районних рад. Кошти Державного фонду охорони НПС надаються у вигляді грантів (безповоротної грошової допомоги), що не дозволяє застосовувати більш ефективні фінансові інструменти: позички, кредити, взаємозаліки тощо.

До основних причин низького рівня ефективності фондів слід віднести: їх розпорошеність, нецільове використання коштів, відсутність взаємоузгодженості між регіонами щодо екологічної політики при фінансуванні, невелику доходну базу.

Масштабна модернізація основних виробничих фондів (ОВФ) електроенергетики в умовах, коли підприємства галузі не мають у своєму розпорядженні засобів навіть для покриття поточних експлуатаційних витрат, вимагає фінансової підтримки з боку держави, що припускає створення сприятливого інвестиційного клімату (що виражається в наданні визначених пільг при фінансуванні інноваційних програм [4]), та проведення ефективного екологічного управління з подальшим застосуванням економічних інструментів інвестиційної політики природокористування та охорони довкілля [5].

Так, наприклад, в промислово розвинутих країнах широко практикується такий економічний інструмент, як податкові пільги. Втрати бюджетних чи позабюджетних коштів за рахунок впровадження податкових пільг компенсуються надходженнями від додаткового оподаткування підприємств з екологічно небезпечною технологією або тих, що випускають екологічно небезпечну продукцію. Поряд з податковими пільгами суб'єктам підприємницької діяльності можуть надаватися окремі субсидії на дослідницьку діяльність з моніторингу, скорочення викидів та недопущення забруднення довкілля. Усі субсидії на програми боротьби із забрудненням довкілля надаються підприємствам з державного бюджету або із спеціальних екологічних фондів. Завдяки субсидіям, органи, що займаються фінансуванням, мають змогу здійснювати функції, подібні до ліцензування. Також одним із дійових економічних інструментів екологічного управління в розвинутих країнах є екологічні податки (платежі), введення яких водночас супроводжується пропорційним зниженням податкового тягаря, пов'язаного із соціальними виплатами (тобто тягаря на доходи), що потенційно дозволяє стимулювати ріст зайнятості і підтримувати конкурентоспроможність національного виробника.

Таким чином, сьогодні забезпечення сталого розвитку країни неможливо без удосконалення механізмів екологічного регулювання в напрямку реформування, в першу чергу, існуючої фінансової системи. Одним із дійових заходів є створення Національного екологічного фонду України на загальнодержавному й регіональному рівнях. Передбачається, що даний захід дозволить [3, с.404]:

сформувати фінансову систему управління екологічними платежами на ринкових засадах, з професійним кадровим забезпеченням;

стимулювати природокористувачів до здійснення природоохоронних заходів шляхом надання їм фінансової допомоги;

мобілізувати й залучати кошти інших джерел;

використовувати екологічні платежі та інші цільові надходження в повному обсязі й за цільовим призначенням, забезпечувати їх розширене відтворення;

через об'єднання екологічних фондів в єдиній фінансовій структурі при повному збереженні всіх елементів самостійності регіональних фондів забезпечить можливості взаємного кредитування і концентрації ресурсів для виконання спільних екологічних проектів.

Методичні основи оцінки ефективності впровадження еколого-економічних рішень, орієнтованих на стабілізацію функціонування суб'єктів господарювання (на прикладі паливно-енергетичного комплексу)

Економічна стабільність суб'єктів господарювання визначається ефективністю екологічно спрямованих стабілізаційних рішень (СТР) різного рівня господарської діяльності (приклад подано у табл. 2), які у загальному випадку взаємопов'язані і мають здійснюватися насамперед у сфері виробництва енергетичної продукції, а також у сферах діяльності, які забезпечують функціонування енергетичних об'єктів, - законодавчій, науково-дослідній, екологічній, соціальній, фінансовій тощо [6, 7].

Розглядаючи СТР, слід зазначити, що вони впливають не тільки на збільшення (зменшення) власного інвестиційного капіталу підприємств, але також і на збільшення зовнішніх інвестицій, що пов'язано зі зменшенням кількості ризиків, яким піддається підприємство.

Застосування ресурсозбережних та екологічно безпечних інноваційних технологій в енергетиці (І - експлуатаційне управління, ІІ - модернізація, ІІІ - технічне переозброєння та реконструкція, ІV - нове будівництво), які можна розглядати як базові інноваційні рішення у пріоритетній галузі держави, є чинником розвитку не лише енерговиробництва, але також нових і суміжних виробництв [8] (рис.1).

Таблиця 2 - Зміст стабілізаційних рішень

Рисунок 1 - Схема впливу технологічних інновацій групи А на соціально-економічні, виробничі, фінансові показники окремого енергопідприємства, підприємств суміжних галузей та держави в цілому

Зміст показників, зазначених на рисунку 1: К - капіталовкладення, ПВ - природоохоронні витрати; ВП - валовий прибуток; R - рентабельність; СВ - собівартість; ППР - продуктивність праці; ОП - обсяг продукції; ОК - обіговий капітал; V_ВВП - обсяг ВВП; Vекс - обсяг експорту; V_зб - обсяг зовнішнього боргу; ПДВ, ПП_св, V_сп - прибуток на додану вартість, податок на прибуток, валовий випуск продукції суміжних виробництв; N_Б - рівень безробіття; Д_нас - рівень життя населення; ВР - викиди речовин-забрудників; КЗ - кредиторська заборгованість; ЕП - екологічні платежі; СФ, ІФ, ІНФ, ФЕН, ПФ, ПНФ, ФСЗ, ЕФ - фонди: відповідно страховий, інвестиційний, інноваційний, енергозбереження, пенсійний, пенсійно-накопичувальний, соціального забезпечення, екологічний.

Для коректної оцінки ефективності будь-якого нововведення еколого-економічного регулювання на різних рівнях господарської діяльності, поставленого відповідно до стабілізаційних рішень, необхідно провести всебічну його оцінку (рис. 2). На зазначеному рисунку подано укрупнений фрагмент структури взаємозв'язку економічних показників СГД, у складі яких враховуються і його екологічні витрати, що провокують посилення загрози банкрутства (індикатором якої є фінансові коефіцієнти [9]). Також показано можливий вплив рішень на виробничі характеристики і на деякі індикатори енергетичної безпеки (ЕНБ) (оскільки мова йде про енергетичне підприємство) з урахуванням можливого коректування відповідних рішень.

Рисунок 2 - Урахування впливу стабілізаційних рішень в системі управління господарською та природоохоронною діяльністю

Зміст показників, зазначених на рисунку 2: Т - тариф на електроенергію; ВКР - витрати на капітальний ремонт природоохоронного устаткування;Р - робоча потужність; Ев - виробництво електроенергії; Еп - обсяг споживання електроенергії; Кзн - коефіцієнт зносу ОВФ; Ас - частка власних джерел у балансі електроенергії; a^t_атм - щільність викидів шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення в атмосферу на одиницю території.

Коментуючи рисунок 2, слід зазначити, що зображений на ньому контур управління за своєю суттю не відрізняється від загальноприйнятої процедури підготовки управлінських рішень. У той самий час центральним елементом цієї процедури є етап аналізу індикаторів екологічної безпеки (ЕКБ) за рядом складових і відповідна оцінка кризовості ситуації стосовно території, що розглядається.

Сутність ЕКБ розкривається в системі показників (індикаторів) і порогових значень. Згідно з [10] серед індикаторів, необхідних для аналізу ЕКБ, виділяють три типи:

інтегральні індикатори (І), значення яких допомагають робити висновки про рівень безпеки країни;

індикатори 1-го рівня (П₁), зміна яких безпосередньо впливає на І;

додаткові індикатори 2-го рівня (П₂), значення яких допомагають детальніше робити висновки про рівень ЕКБ країни або регіону.

Зіставлення фактичних значень індикативних показників з пороговими значеннями дає можливість визначити відповідний стан країни та території. Прийнятний рівень безпеки досягається за умови, що всі індикативні показники перебувають в межах своїх порогових значень [10]. В умовах, коли величина хоча б одного з індикативних показників виходить за межі порогових значень, створюється ситуація передкризового або кризового стану.

Індикативні показники, які відповідають ЕЛБ та ДМБ, подано в табл.3 і їх порогові значення - в табл. 4.

Перелік індикаторів за сферами життєдіяльності ЕКБ у загальному випадку може бути досить широким, але їх конкретний склад визначається як вузькою спрямованістю оціночної задачі, так і наявними ресурсно-інформаційними можливостями.

Первісна оцінка фінансово-економічних показників (етап 1) для вихідного стану може здійснюватися як з урахуванням, так і без урахування додаткових ресурсів. Це залежить від поставленнями задачі, зумовленої користувачем. У будь-якому випадку оцінюються показники, що залежать від фінансово-економічного стану СГД відповідної території. Це стосується, зокрема, визначення розміру зовнішніх витрат, а також ряду показників, що враховуються при оцінці індикаторів ЕКБ. Якщо ж має місце небажана зміна значень фінансових коефіцієнтів, що може стати причиною застосування до відповідного СГД того чи іншого варіанта процедури банкрутства, то виконується етап 4Б, за змістом ідентичний до етапу 4А, але виконуваний для умов усіх можливих варіантів реалізації процедури банкрутства. Потрібно додати, що етап 4Б виконується не лише для випадків можливого банкрутства, але й у випадку виникнення інших кризових ситуацій, зумовлених примусовим обмеженням (або повним припиненням) діяльності окремих СГД під тиском, наприклад, різних громадських організацій екологічної спрямованості тощо.

Таблиця 3 - Зміст та алгоритм розрахунку показників ЕЛБ і ДМБ

Таблиця 4 - Прояв загроз еколого-демографічної складової ЕКБ України внаслідок перевищення порогових значень (ПЗ) індикаторів економічного розвитку