Екологічні проблеми футурологічних концепцій Західної Європи

Екологічні проблеми футурологічних концепцій Західної Європи

Наталія Путря

Людство, проробивши величезний шлях в освоєнні земних і космічних просторів, тільки у ХХ віці усвідомило наслідки бездумного, хижацького ставлення до свого будинку - планети Земля. І, як наслідок розуміння ситуації, що створилася, саме в ХХ сторіччі набуває наукових форм наука про взаємодію людини і природи - екологія [1,2,3,4,5].

Хід суспільної історії примусив розвиватися даний науковий напрям не тільки в теоретичному, а й у практичному плані [6].

Стан природного середовища в період застосування досягнень НТР [7,8,9,] спонукав учених багатьох країн розглядати дану науку на міждисциплінарному рівні. Наробки в цьому напрямку знайшли найдієвіше застосування в багатьох сферах наукової і практичної діяльності людського розуму. Ми вже можемо говорити про екологічну біологію [10], географію [11,12] , геодезію [13] , геологію [14,15] (у теоретичному і практичному аспектах), виникли нові напрямки в економіці [16,17,18], юриспруденції [19,20,21] , галузях промисловості [22,23,24].

До кінця ХХ віку корінним чином змінився світогляд людини, що знайшло відображення у пануючій ідеології. Західні країни, вільні від ідеологічних догм, раніше ніж держави соціалістичного табору стали пропонувати свої моделі гармонійного функціонування техногізованного соціуму і природи. Оскільки ми тільки тепер стаємо в ряди незалежних, самостійних об`єктів діяльності в макросистемі міжнародного спілкування, досвід у цьому плані може бути дуже корисний.

Розглянемо концепції існування в органічному світі людини розумної разом зі своїми наробками в сфері технічної цивілізації, які пропонують західні вчені-футурологи, економісти, соціологи.

Найбільш значущі щодо цього наробки, які виконують під егідою Римського клубу, зокрема роботи Д. Медоуза «Межі зростання» [25], Е. Ласло «Мети для людства (1977)» [26]. У даних дослідженнях запропонована досить строката палітра економічного, географічного, політичного порядку й у всіх цих напрямках взаємодії людини з природою акцентована увага на абсолютизацію моменту боротьби у відносинах між суспільством і природою, «стверджується, що зростання суспільного виробництва, як і зростання народонаселення протипоказані нашому природному оточенню, яке за такої взаємодії може деградувати «з летальним виходом для людської цивілізації» [27: 201].

Під пильний погляд згаданих авторів не потрапляє «екологічно чиста» виробнича сфера. А тим часом, на момент написання книг перспективні, якісні перетворення в промисловому виробництві з екологічним обліком вже сталися. Прикладом цьому - «чисті виробництва» [28,29] безвідхідні технології [30,31,32] використання нових видів енергії, зокрема вітряної, використання біомаси, індустріальні методи господарювання, нові джерела енергії.

У вказаних книгах розкриті гострі, наболілі проблеми, але не вказані шляхи виходу з ситуацій, що створилися. Хоч не можна залишити без уваги рекомендацію цих авторів щодо проблеми взаємовідношення суспільства і природи: це розвиток прогресу в нематеріальних сферах - у галузях освіти, мистецтва, спорту. Співзвучна з позицією Д. Медоуза і Е. Ласло і сентенція Х. Шеплі, американського астронома, який цікавиться глобальними проблемами сучасності: «Ми повинні прагнути не до зростання в розмірах, у силі або в довговічності, а передусім до зростання якостей, які ми асоціюємо розумом, до розвитку, який включає в себе невизначне серце і дух» [33: 88].

Один з методів конструктивного єднання людини з природою - повернення до полювання і збирання. Саме такий шлях компромісу у відносинах людини і природи пропонує англійський еколог Е. Голдсміт.

Голландський філософ П. Киршенманн пропонує зберігати все існуюче, оскільки, на його думку, будь-який природний об`єкт має іманентну й абсолютну цінність і закликає людину до абстрактного спостереження природи, що в принципі неможливо для цивілізованого соціуму. Дану систему відносин між людиною і природою П. Киншерманн пропонує класифікувати як етичну концепцію «етики збереження і етики дотримання».

Американський вчений У. Блекстоун наділяє цінністю рівного людського життя незаймане існування об`єктів природи: тварин, дерев, річок, гір, океанів, тобто розглядає все існуюче на планеті з позицій космічної ієрархії, для якої кожний об`єкт природи є представником певного Царства і повинен пройти свій шлях на цій планеті. (Детальніше про це див.: В.Шмаков «Закони сінархії», 1914 p.). Вже до середини 70-х років в екологічній ідеології почали формуватися дві полярні течії. З`явилися антонімічні номінації «екологізм - техніцизм», іншими словами, будь-які відносини в системі «людина - природа» розглядали в полярних площинах. Нагадаємо, що принцип технічного детермінізму полягає у визнанні універсальним і придатним для суспільного розвитку внутрішніх закономірностей у технічних науках.

«Екологічний детермінізм» абсолютизує сучасні деградаційні процеси в природному середовищі, вважаючи, що в конфлікті між природою і суспільством останнє слово буде за природними закономірностями.

А теза американського еколога «Природа знає краще» стає лозунгом, девізом екологістів, для самого ж Б. Коммонера [34] дана сентенція перетворюється на один із законів екосфери.

Таким чином, ми спостерігаємо деяку нарочиту тенденційність у визначенні концептуальних установок у системі «людина - природа», де практично відсутня, проігнорована «золота середина» застосування соціальних закономірностей у синтезі /технічні + природні/ у відносинах з навколишнім середовищем.

Велике поширення на Заході отримала концепція «шоку від зіткнення з майбутнім», яку висунув відомий американський футуролог О. Тоффлер. Основним лейтмотивом його творчості є риторичне питання: «Як можна жити в суспільстві, яке вийшло з-під контролю?» Таке питання ставить перед нами концепція «шоку від зіткнення з майбутнім». Саме в такій ситуації ми перебуваємо сьогодні.

Навіть якби тільки одна технологія вийшла з-під контролю, і то наші проблеми були б досить серйозними. Невблаганний факт, однак, полягає в тому, що багато які інші соціальні процеси також перейшли в некероване русло незважаючи на всі наші зусилля справитися з ними[35: 446]. Спадщину Тоффлера можна розглядати в рамках соціального песимізму щодо екологічного майбутнього планети.

«Ніколи раніше, - пише він у своїй роботі «Третя хвиля», - жодна цивілізація не створювала коштів, здатних у прямому значенні знищити не місто, а всю планету».

Вище вже була відзначена приналежність О. Тоффлера до соціальних песимістів. Свого апогею песимістичні теорії майбутнього людської цивілізації досягли в працях «технофобів», Л. Мемфорда, В. Феркисса і Т. Роззака. За їх переконанням саме сучасна технологія є причиною всіх основних негараздів «механізованого» суспільства; некеровані сили, породжені НТП, неминуче увійдуть у конфлікт з адаптаційними можливостями біосфери і знищать людську цивілізацію, створивши на її місці перенаселений, механізований і тотально дегуманізований світ.

Цікаво зазначити, що основним винуватцем існуючих кризових явищ в системі «людина - природа - техніка» вважають, на думку «технофобів», існуючу технологію і організацію. промислового виробництва абстрактного індустріального суспільства, орієнтовані передусім на максимізацію прибутку.

Т. Роззак у книзі «Де закінчується земля марнотратства» [36] протиставляє «імперіалізму сучасної науки і техніки», що поставив світ перед неминучим екологічним катаклізмом, девіз релігійного відродження західного світу. Він закликає до поклоніння перед природою, «повернення до провінційного мислення» і містицизму середньовіччя. Тільки це, вважає Роззак, може забезпечити «новий ренесанс» духовних цінностей людства і відновити загублену гармонію між людиною і природою.

Дж. Байерам у роботі «Технозіс: смерть світу» також намагається обґрунтувати тезу про необхідність повної «деіндустріалізації», заснованої на поверненні до ручної праці, загальному «спрощенні життя» й економіки, орієнтованої на сільське господарство.

Ще сумніша картина нашого майбутнього змальована у книзі французького футуролога Е. Мюреза «Заповіт для майбутнього світу». Він вводить «оптимальну стратегію виживання» за допомогою «помірного» обміну ядерними ударами.

Внаслідок цього «помірного» ядерного колориту, за Мюрезом, населення планети різко зменшиться і водночас будуть вирішені всі проблеми майбутнього, пов`язані з перенаселенням, недоліком продуктів харчування, вичерпання природних ресурсів.

Наукове обґрунтування песимістичних прогнозів західної футурології 70-х років знайшло відображення у перших глобальних моделях Римського клубу, які розробили Дж. Форрестор і Д. Медоуз.

Засновником та ідейним батьком глобального прогнозування на основі системного аналізу по праву вважають американського вченого Д. Форрестера, безперечною заслугою якого є спроба використати математичні методи і ЕОМ для створення варіанту моделі економічного розвитку суспільства з урахуванням двох найважливіших чинників - чисельності населення і забруднення середовища.

Значення своєї роботи Дж. Форрестер вбачав у тому, що вона «буде сприяти виникненню відчуття необхідності невідкладного розв`язання існуючих проблем і вкаже на ефективний напрям роботи для тих, хто вирішить дослідити альтернативи майбутнього».

У Дж. Форрестера справді виявилися послідовники. Опублікований перший глобальний прогноз Римського клубу під назвою «Межі зростання», автори якого під керівництвом Д. Медоуза побудували динамічну модель світу, куди як початкові дані включили населення, капіталовкладення (фонди), земний простір, забруднення, використання природних ресурсів, вважаючи ці компоненти основними в динаміці зміни світової системи. Висновки зводилися до наступного: якщо збережуться тенденції, що існували на кінець 1960-х років, і темпи розвитку економіки та зростання народонаселення, то людство неминуче повинно прийти до глобальної екологічної катастрофи.

«Апокаліпсис» передбачали приблизно на 2100 рік. А звідси й рекомендації: негайно звести до нуля зростання народонаселення і виробництва. Однак ці пропозиції авторів моделі нереальні, неприйнятні, просто утопічні. Вони дали поштовх для розвитку антинаукових і антигуманних теорій, сприяли різкому спалахові всякого роду неомальтузіанських і геополітичних міркувань, що відводить від реальних шляхів подолання екокризових явищ.

Не випадково вже наступна модель М. Месаровича і Е. Пестеля - «Людство біля поворотного пункту» [37] - була значно обґрунтованішою. І справа не тільки в тому, що у ній комплексний взаємозв`язок економічних, соціальних і політичних процесів, стан навколишнього Середовища і природних ресурсів представлені як складна багаторівнева ієрархічна система. Автори спробували подивитися на світ не як на щось аморфно-ціле, а як на систему відмінних один від одного, але взаємодіючих регіонів. Виведення цієї моделі оптимістичніше, ніж попередньої. Однак «прогрес» Месаровича і Пестеля можна звести до того, що вони, відкидаючи неминучість «єдиної» глобальної екологічної катастрофи, майбутнє людства бачать у тривалих, різноманітних кризах - екологічних, енергетичних, продовольчих, сировинних, демографічних, що можуть поступово охопити всю планету, якщо суспільство не прийме їх рекомендації переходу до «органічного зростання» - збалансованого розвитку всіх частин планетарної системи. Але це також далеке від реальності, якою повний сучасний світ.

Поступово моделі ставали все конкретнішими, а проблеми - суцільнішими. До теперішнього часу методологічні принципи, техніка, методика сучасного глобального прогнозування незмірно ускладнилися порівняно з історично першими і найпростішими методами оцінки екологічної місткості Землі. У нових умовах потреб, що загострилися в знаходженні ефективних способів цілеспрямованого впливу на процеси взаємодії людини і біосфери, постають завдання розробки конкретних прогнозів майбутнього людства, формування конкретних науково обґрунтованих уявлень про основні можливі тенденції розвитку людства на найближчих 50 - 100 років.

Список використаних джерел

1. Биосфера и цивилизация / Л.Я. Кейсевич, И.Р. Алексеенко, Л.П. Радзиховский. - К.: Наук. думка, 1992, - 238 с.

2. Шишков Ю. Что век грядущий нам готовит? Глобальные проблемы на пороге ХХІ столетия//Наука и жизнь. - 1994. - № 11. - С. 34- 93.

3. Моисеев Н.И. Человек и ноосфера. - М.: Мол. гвардия, 1990. - 252 с.

4. Круть И.В. Забелин И.М. Очерки теории представлений о взаимоотношении природы и общества. - М.: Наука, 1988. - 415 с.

5. Шипунов Ф. Я. Оглянись на дом свой: / О пробл. биосферы/. - М.: Современник, 1988. - 238 с.

6. Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты. - К.: Наук. думка, 1991. - 153 с.

7. Мазур И.И., Молдованов О.И. Шанс на выживание: Экология и научно-технический прогресс. - М.: Наука, 1992. - 160 с.

8. Шицкова А.П., Новиков Ю.В. Гармония или трагедия?: Научно-технический прогресс, природа и человек / АН СССР; Отв. ред. В.П. Казначеев. - М.: Наука, 1989. - 270 с.

9. Мухина М.И. Толстихин О.И. Природа и научно-техническая революция. - М.: Недра, 1985. - 111 с.

10. Общая биогеосистемная экология / Новосиб. гос. ун-т; И.В. Стебаев, Ш.Ф. Пивоварова, Б.С. Смоляков: В. Неделькина; Отв. ред. С.Н. Родин. - Новосибирск: Наука. Сиб. Изд. Фирма, 1993. - 285 с.

11. Зайцев Г.А. Технико-экономические показатели природосберегающей техногии//Вестн. Моск. ун-та.- 1994. - № 3. - С. 48-54. - ( сер. 5. География).

12. Экономико-географические аспекты природопользования (Охрана природы и интенсификация производства): Сб. ст. - Саранск: /Б.и./, 1990. - 123 с.

13. Рациональное использование недр и охрана окружающей среды: Межвед. сб. науч. тр. - СПб.: / Б. и./, 1992. - 108 с.

14. Соснов А.Я. Энергия Земли. - Л.: Лениздат, 1986. - 102 с.

15. Майнгольд р. Енергія земних глибин / Пер. з нім. О.П. Бешлеля. - К.: Рад. шк., 1987. - 124 с.

16. Экологизация экономики: методы регионального управления / А.М. Бронштейн, В.А. Литвин, И.И. Русим. - М.: Наука, 1990. - 117 с. (Соврем. пробл. биосферы).

17. Природокористування: методологічні та соціальні аспекти оптимізації / АН України; Т.В. Гардащук, Ю.Р. Шляг-Сосонко, Я.І. Мовчан та ін.; Відп. ред. Т.В. Гардащук. - К.: Наук. думка, 1992, - 140 с.

18. Алехин А.Б. Прогнозирование и оптимизация экономико-экологических систем. - К.: Наук. думка, 1993. - 148 с.

19. Эколого-правовые вопросы научно-технического прогресса/ АН Украины; Н.Р. Малышева и др. - К.: Наука. думка, 1993. - 154 с.

20. Данилишин Б.М. Природоохоронній діяльності - досконалий економічний механізм//Вісн. аграр. науки - 1993. - №.10. - С.81-89.

21. Гетьман А. Особливості еколого-процесуальних правовідносин//Право України. - 1992. - № 4. - C. 50-53.

22. Экономические проблемы малоотходных и безотходных прозводств/АН УССР; Ю.П. Лебединский, Ю.В. Склянкин, В.С. Мисиенко и др. Отв. ред. Ю.М. Лебединский. - К.: Наук. думка, 1987. - 238 с.

23. Экономическая эффективность переработки и использования вторичных сыревых материалов / Л.Я. Аврашков, В.И. Матушевская, Л.Н. Шевелев. - М.: Металлургия, 1992. - 112 с.

24. Харлампович Г.Д. Новые глобальные решения в развитии общества и охране окружающей среды: По материалам междунар. конф. по экол. устойчивому мировому пром. развитию//Кокс и химия. - 1993. - № 4. - С. 2-5.

25. Meadows D. a№d others. The Limits to growth. №ew York, 1974.

26. Лейбин В.М. «Модели мира» и образ человечества. - М.,1983. - 350 с.

27.Экологические проблемы в современной идеологической борьбе: Критика идеологии и политики антикоммунизма / Рук. авт. колл. В.В. Косолапов. - К.: Политиздат Украины, 1984. - 275 с.

28. Комплексное использование традиционных и нетрадиционных энергоресурсов и повышение эффективности электро- и теплоснабжения: Межвуз. темат. сб. науч. тр. по энергетике. - Ереван: ЕрПИ, - 102 с.

29. Федоров А. Свет без тени, или Холод собирает энергию//Наука и жизнь. - 1994. - №. 8. - С. 13-15.

30. Зайцев В.А. Решение экологических проблем в создании безотходных или чистых технологических процессов, производства и регионов.//Хим. пром-сть. - 1993. - № ѕ. - С. 3-5.

31. Харлампович Г.Д. Кудрешова Г.И. Безотходные технологические процессы в химической промышленности. - М.: Химия, 1988. - 276 с.

32. Антонов А.В. Материалосберегающие и безотходные технологии. - М.: Знание, 1989. - 61 с.

33. Shapley H. The View from a Dista№t Star: Ma№»s Future i№ the U№iverse. №ew York; Lo№do№, 1963, 34. Коммонер Б. «Замыкающийся круг». - Л., 1974.

35. Toffler A. The Future Shock. №ew York, 1973. 36. Rossak T. Where the Wastela№d E№ds. №ew York , Faber, 1973.

37. Mesarouis M., Pestel E. Ma№ki№g at the Tur№ig Poi№t. №ew York, 1974, p. VIII.