В організаційно-методичному плані еколого-ландшафтознавчий аналіз являє собою сукупність дослідницьких дій, що реалізуються в певній послідовності. Загальна його програма передбачає такі етапи: з'ясування особливостей просторово-часової організації ландшафтних комплексів, їх генезису, розвитку, сучасної структури і властивостей; вивчення антропогенних навантажень на ландшафтні комплекси; дослідження впливу ландшафтів, їх екологічних умов на людину; окреслення шляхів раціонального природокористування і поліпшення ландшафтно-екологічної ситуації. При цьому знаходить використання ціла система методів: порівняльний, історико-географічний, палеогеографічний, картографічний, математичні, інформатики, моделювання, дистанційного знімання, геофізичні, геохімічні та інші.

Основною формою еколого-ландшафтознавчих досліджень є безпосереднє вивчення ландшафтних комплексів у польових умовах експедиційними методами, яке реалізується за загальною схемою і складається з трьох етапів -- підготовчого, польового та завершального. Змістовна специфіка етапів пов'язана з детальним вивченням і оцінкою екологічних властивостей ландшафтних комплексів на ключових ділянках, профілях і маршрутах і всестороннім аналізом даних підприємств, установ і організацій, що займаються питаннями природокористування і охорони довкілля. Для цих цілей нами була розроблена серія спеціальних бланків-програм.

Особлива роль в процесі ландшафтознавчих досліджень екологічних проблем належить картографічному методу. Еколого-ландшафтознавче картографування здатне зафіксувати різні аспекти сучасного екологічного стану ландшафтів, дає змогу провести інтегративний аналіз екофакторів, виявити особливості територіальної диференціації екоситуації тощо. Воно передбачає створення серії аналітичних і синтетичних карт, що відображають характер впливу антропогенного фактора на ландшафти, його наслідки, сучасний екологічний стан ландшафтних комплексів у цілому. Центральне місце серед них займають загальна еколого-ландшафтна карта і карта еколого-ландшафтознавчого районування. Перша характеризує екологічний стан типологічних ландшафтних комплексів за цілою системою параметрів, зафіксованих способом якісного фону і сукупністю умовних позначень, синтезний аналіз яких подається переважно у легенді карти. Еколого-ландшафтознавче районування розкриває особливості територіальної диференціації екоситуації, що склалась в регіоні, і передбачає виділення регіональних еколандшафтних одиниць - екорайонів і екообластей.

Еколого-ландшафтознавчі дослідження грунтуються на широкому застосуванні методів геофізики та геохімії ландшафтів. Вони використовувались нами для оцінки екологічної ролі негативних стихійних процесів, виявлення техногенних геохімічних аномалій та визначення рівнів забруднення ландшафтних комплексів. Особливої уваги при цьому заслуговують матеріали стаціонарних спостережень.

4. Регіональний еколого-ландшафтний аналіз і моніторинг довкілля (на прикладі Чернігівського району)

Оптимізація ландшафтів передбачає пошук збалансованого відношення між використанням геосистем, їх охороною, цілеспрямованим перетворенням та збереженням їх потенціалу шляхом створення системи науково-обгрунтованих заходів щодо забезпечення оптимальних умов тривалого і стійкого виконання ландшафтом його функцій.

Стосовно природоохоронних територій система заходів оптимізації та їх спрямованість обумовлюється статусом об'єкта природно-заповідного фонду і відповідними функціями його ландшафтів. Такий підхід визначається насамперед суттю природоохоронних (заповідних) геосистем як об'єктів оптимізації. Вони є особливим типом природно-антропогенних геосистем і розглядаються як такі, що охороняються з метою збереження та відновлення типових, еталонних або унікальних ландшафтів, що мають наукову, екологічну, історичну або естетичну цінність.

Система заходів в рамках оптимізації заповідних територій Чернігівського району має свою специфіку залежно від природних та історико-культурних особливостей регіону, статусу території, структури природокористування господарсько освоєних земель. При цьому процес оптимізації передбачає: оптимізацію природоохоронного режиму; відновлення порушених геосистем; оптимізацію територіальної структури та режиму використання заповідних геосистем.

Отже, оптимізація заповідних територій розглядається як процес вдосконалення їх природоохоронної організації та пошук оптимального співвідношення між охороною заповідних геосистем, їх цілеспрямованим відновленням та рекреаційним використанням.

Впорядкувати послідовність вивчення та оцінки природоохоронних територій з метою їх оптимізації покликаний ландшафтно-екологічний аналіз, який в подальшому пропонується називати оптимізаційним. Оптимізаційний ландшафтно-екологічний аналіз - це аналіз основних типів ландшафтної структури території за допомогою екологічно обумовлених показників, спрямована зміна яких призведе до оптимізації її територіальної структури.

Методологічну основу оптимізаційного ландшафтно-екологічного аналізу природоохоронних територій складає сукупність наукових підходів: ландшафтного (геосистемного), екологічного, басейново-територіального, ландшафтно-геохімічного, ландшафтно-екологічного, історичного та соціально-економічного, за якими визначаються просторова організація геосистем, структура зв`язків між ними; умови міграції та накопичення хімічних елементів в геосистемах; історико-культурні та соціоекономічні передумови використання та збереження корисних властивостей ландшафтів.

Вихідними положеннями при формулюванні ландшафтно-екологічних принципів оптимізації ландшафтів були уявлення про оптимальну заповідну територію та процес оптимізації як особливий вид проектування, викладені в роботах Б.Б.Родомана (1974), Л.І.Мілкіної (1975), В.С.Давидчука (1981), Ю.І. Ісакова (1987), А.Г.Ісаченко (1980, 1989), О.О.Чибільова (1992). Таким чином, рекомендації щодо оптимізації природоохоронних геосистем мають грунтуватися на ландшафтно-екологічних принципах оптимізації ландшафтів, серед яких основними є: 1) Системність. Охорона та використання будь-якого компонента ландшафту відбуваються при умові оптимізації більш складних територіальних природних комплексів. Об'єктом оптимізації є природні комплекси різного рангу, з врахуванням парагенетичних та парадинамічних зв'язків - урочища, місцевості, басейни водотоків тощо; 2) Ієрархічність. При розробці проектів оптимізації приймаються до уваги різні рівні організації геосистем, їх ієрархічність; 3) Генетичність. При оптимізації ландшафтів враховується історія становлення та розвитку ландшафту, його природний потенціал та потенціал, що сформувався в результаті господарської діяльності; 4) Динамічність. В процесі оптимізації враховується динаміка розвитку геосистем та особливості взаємодії підсистем, що її складають; 5) Стійкість функціонування. Оптимізація ландшафту забезпечує його стійке до зовнішніх впливів та ефективне функціонування; 6) Відкритість. При оптимізації ландшафтів прогнозуються зовнішні впливи та при необхідності локалізується радіус їх дії в просторі та часі; 7) Поляризованість. Території інтенсивного використання повинні бути максимально віддалені від природоохоронних територій. Особлива увага приділяється створенню в просторовій структурі ландшафту, що оптимізується, буферних ділянок між зонами інтенсивного використання та екологічної рівноваги; 8) Екологічна різноманітність. Оптимізація ландшафтів передбачає збереження та відновлення ландшафтно-екологічної різноманітності в межах території, що оптимізується; 9) Функціонально-ландшафтна різноманітність. Власне природоохоронна територія повинна включати геосистеми природоохоронного призначення різних видів (відмінні за ландшафтно-екологічними умовами, режимом охорони та функціональним призначенням), незалежно від об'єкта охорони; 10) Ландшафтна репрезентативність. У процесі оптимізації особлива увага приділяється ділянкам, які є морфологічно і динамічно репрезентативними по відношенню до ландшафтної структури природоохоронної території в цілому; 11) Буферність. Система заходів оптимізації охоплює не тільки територію, що охороняється, але й безпосередньо прилеглі до її кордонів угіддя; 12) Цілісність. Заходи оптимізації визначаються як для природоохоронної території в цілому, так і для її окремих функціональних ділянок; 13) Геохімічна автономність. Головним принципом відмежування заповідної території є забезпечення її відносної автономності в системі геохімічного спряження.

Одним з шляхів оптимізації стану заповідних ландшафтів та режиму їх використання є раціональна організація території, тобто створення схеми оптимального функціонально-режимного зонування природоохоронної території, яке показує реальні шляхи розмежування та об'єднання різноманітних функцій в межах конкретної території і є передумовою організації безконфліктної просторово-функціональної структури системи оптимізаційних заходів з урахуванням природних та антропогенних закономірностей функціонування заповідних ландшафтів. Особливо актуальним є створення такої схеми для поліфункціональних територій - біосферних заповідників, регіональних ландшафтних і національних парків тощо - здатних виконувати як природоохоронні, так і соціальні функції (рекреаційну, оздоровчу, культурно-освітню, охоронну історико-культурну тощо).

Оскільки мова йде переважно про вже існуючі об`єкти природно-заповідного фонду з встановленим природоохоронним режимом, то доцільно розглядати оптимізаційне зонування заповідних територій як функціонально-режимне. При цьому природоохоронний режим території розглядається як серія заходів, спрямованих на підтримку певного стану заповідного ландшафту.

При проведенні функціонального зонування особлива увага приділяється аналізу природних та антропогенних факторів формування ландшафтної структури території, їх взаємодії, а також конкретній ситуації у межах кожної території або окремих її ділянок. Отже, сукупність даних, необхідних для поділу території на функціонально-режимні зони, виглядає наступним чином: характеристика природних умов і ресурсів; розташування та особливості групування природних ресурсів; просторова диференціація особливо цінних з точки зору збереження та вивчення природних ділянок; ступінь і характер перетвореності ландшафтів; якість середовища для відпочинку (комфортність); пейзажні якості ландшафтів та їх естетичний вплив на відпочиваючих; стійкість природних комплексів до рекреаційних навантажень; реальна та потенційна рекреаційна ємність території та її окремих ділянок; необхідність санітарно-гігієнічних заходів; необхідність рекреаційного благоустрою території; сучасне використання території (розподіл території між землекористувачами, розміщення та спеціалізація існуючих закладів відпочинку, розташування території по відношенню до населених пунктів, транспортної мережі, розміщення промислових та сільськогосподарських виробництв, інженерних споруд та комунікацій, розташування масивів зелених насаджень та лісів, розміщення пам'яток природи, культури тощо); просторова диференціація антропогенних навантажень; успадковані та додаткові функції території; розміри території та окремих її ділянок, просторова співвимірність контурів майбутніх функціональних зон; бажаний охоронний режим території в цілому та її окремих ділянок.

Всі ці дані узагальнюються у вигляді серії карт і схем, на основі яких складається схема функціонального зонування території, що виявляє інтенсивність прояву, взаємодію, відношення різних факторів; конкретну ситуацію на окремих ділянках досліджуваної території, а, отже, доцільність надання їм певної функції. Для кожної зони визначають систему конкретних заходів оптимізації, відповідну загальному статусу території як об'єкта природно-заповідного фонду та режиму використання природних комплексів окремих функціональних зон, виділених в її межах.

Важливим є науково обґрунтоване встановлення меж природоохоронної території на основі спряженого аналізу картографічних матеріалів, створених під час ландшафтних та ландшафтно-геохімічних досліджень (карт басейнової, ландшафтно-геохімічної, бар'єрної геохімічної структур), що дозволяє дотримуватися принципу геохімічної автономності і визначає систему меліоративних заходів для попередження негативного впливу прилеглих територій на заповідні ландшафти, зокрема міграції пестицидів та інших речовин-забрудників з прилеглих сільськогосподарських угідь.

Висновки

Вдосконалення режимів охорони та використання територій природно-заповідного та історико-культурного фондів України має грунтуватися на ландшафтно-екологічному аналізі природоохоронних і прилеглих до них територій та оцінці їх рекреаційного потенціалу, які визначають напрямки оптимізації та систему природоохоронних заходів, в тому числі функціонально-режимне зонування та встановлення зовнішніх границь заповідної території.

Оптимізаційний ландшафтно-екологічний аналіз природоохоронних територій грунтується на ландшафтному (геосистемному), екологічному, басейново-територіальному, ландшафтно-геохімічному, ландшафтно-екологічному, історич-ному та соціально-економічному підходах, за якими визначаються просторова організація геосистем, структура зв`язків між ними; умови міграції та накопичення хімічних елементів в геосистемах; історико-культурні та соціоекономічні передумови використання та збереження корисних властивостей ландшафтів.

Концептуальною основою ландшафтно-екологічних досліджень щодо оптимізації природоохоронних територій є уявлення про оптимізацію ландшафтів як пошук збалансованого співвідношення між використанням геосистем, їх охороною, цілеспрямованим перетворенням та збереженням їх потенціалу шляхом створення системи науково-обгрунтованих заходів щодо забезпечення оптимальних умов тривалого і стійкого виконання ландшафтом його функцій та уявлення про природоохоронні території, як особливий тип природно-антропогенних геосистем. Таким чином, природоохоронні природно-антропогенні геосистеми розглядаються як такі, що охороняються з метою збереження та відновлення типових, еталонних або унікальних ландшафтів, які мають наукову, екологічну, історичну або естетичну цінність.

Об'єктом еколого-ландшафтознавчого аналізу є типологічні ландшафтні комплекси та регіональні ландшафтні одиниці різного рангу, екосуб'єктом - людина з її екологічними потреби, предметом -- системні взаємодії людини та ландшафтів, що відображаються в сучасному їх стані, таких його екологічних аспектах, якими є екоумови, екоситуації, екостан. Мета аналізу полягає в оцінці стану ландшафтних комплексів як середовища людини, в обґрунтуванні шляхів поліпшення екологічних умов і ситуацій.

Еколого-ландшафтознавчий аналіз розглядаємо як цілісний дослідницький процес, що здійснюється за певною програмою, основними складовими якої є: пізнання просторово-часової ландшафтної організації досліджуваної території; вивчення впливу антропогенного фактора на ландшафтні комплекси; дослідження впливу екологічних умов ландшафтів на людину; обґрунтування шляхів раціонального природокористування і поліпшення стану навколишнього природного середовища.

У методичному плані аналіз ґрунтується на сукупності методів і методичних прийомів: дистанційного (аеро- і космічного) знімання; еколого-ландшафтознавчого картографування та районування; стаціонарних досліджень на базі методів екології, геофізики та геохімії ландшафтів; геоінформатики та інших.

Список використаної літератури

1. Барановський В.А. Екологічна географія і екологічна картографія. - К.: Фітосоціоцентр, 2001. - 252с.

2. Волощук В.М., Гродзинський М.Д., Шищенко П.Г. Географічні проблеми сталого розвитку України // Український географічний журнал. - 1998. - № 1. - С.13-18.

3. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 224с.

4. Дудник І.М., Карпенко Н.М. Ландшафтна концепція в еколого-географічному районуванні // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ ст. - К., 1999. - С. 212-216.

5. Золовский А.П., Маркова Е.Е., Руденко Л.Г. Разработка карт для изучения охраны природы и рационального природопользования в Украинской ССР. - К.: Наук. думка, 1976.

6. Золовский А.П., Маркова Е.Е., Пархоменко Г.О. Картографические исследования проблемы охрани природы. - К.: Наук. думка, 1978.

7. Колосовский Н.Н. Теория экономического районирования. - М.: Мысль, 1969. -335с.

8. Малева В.И. Эколого-экономическое районирование Крыма: Автореф. дис… канд. геогр. наук: 11.00.02 / Институт географии НАН Украины. - К., 1993. - 19с.

9. Невяжский И.И. Методы природно-хозяйственного районирования // Вестник МГУ. Серия: География. - 1980. - № 4. - С.41-46.

10. Олішевська Ю.А. Методика геоекологічного районування території України: Автореф. дис. ... канд. геогр. наук: 11.00.11/ Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2005. - 24с.

11. Олішевська Ю. Сучасний стан проблеми геоекологічного районування території // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Географія. - 2002. - № 2.- С. 186-188.

12. Пащенко В.М. Основні поняття і проблеми еколого-географічних досліджень // Український географічний журнал. - 1994. - № 4. - С. 8-16.

13. Разумовский В.М. Эколого-экономическое районирование: Теоретические аспекты. - Л.: Наука, ЛО, 1989. - 156с.

14. Руденко Л.Г., Бочковская А.И. Становление и развитие еколого-географического картографирования // География и природные ресурсы. - 1992. - № 3. - С. 13-21.

15. Руденко Л.Г., Пархоменко Г.О., Молочко А.М. и др. Картографические исследования природопользования (теория и практика работ). - К.: Наукова думка, 1991. - 212 с.

16. Слюсаренко В.К. Эколого-экономическое районирование. - К.: Наукова думка, 1990. - 112с.

17. Тамбовцев Г.В. Еколого-економічне районування Запорізької області // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Серія: Географія. - 2001. - № 2. - С. 143-149.

18. Якушик І.Д. Принципи і методика еколого-економічного районування // Матеріали третьої звітної наукової конференції викладачів та студентів географічного факультету Тернопільського державного педагогічного інституту за 1992 рік. - Тернопіль, 1993. - С.57.

19. Янковська Л.В. Еколого-географічне районування обласного регіону (на матеріалах Тернопільської області): Автореф. дис. ... канд. геогр. наук: 11.00.11 / Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича. - Чернівці, 2004. - 20 с.