Зміст

• Вступ
• Розділ 1 Характеристика та властивості сировини, яку використовують для комплексної переробки
• Розділ 2 Комплексна переробка сировини - новий напрямок в технологічному процесі
• 2.1 Наукові основи застосування комплексної переробки сировини
• 2.2 Напрямки розвитку комплексної переробки сировини
• 2.3 Впровадження нових методів комплексної переробки
• Розділ 3 Комплексна переробка сировини як один із заходів зменшення впливу на оточуюче середовище
• Висновки
• Список літератури

Вступ

Необхідність охорони навколишнього середовища приводить до істотних змін у загальних підходах до забезпечення екологічної ефективності виробництв, запровадження систем комплексної переробки сировини. Під екологічною ефективністю розуміють мінімізацію впливу на навколишнє середовище при заданих продуктивності і якості продукції, що випускається, відповідним виробництвом. Замість мір тимчасового характеру, спрямованих на боротьбу з наслідками забруднень, тепер усі частіше на стадії проектування і будівництва підприємств уживають заходів довгострокового характеру, в основі яких закладений принцип: не боротьба з наслідками забруднень, а ліквідація причин цього несприятливого явища.

Використовувані раніше процеси й установки для уловлювання і знешкодження відходів виробництв характеризують пасивний підхід до охорони навколишнього середовища. При такому підході кількість відходів, що утворяться в процесі виробництва, залишається практично незмінною, що не відповідає новим підвищеним вимогам охорони природи. Необхідно змінювати й удосконалювати самі технологічні процеси для того, щоб комплексно і найбільше повно переробляти в процесі виробництва вихідні матеріали, скорочувати тим самим обсяг відходів, переводити них у форми, найменш шкідливі для навколишнього середовища або легко піддаються вторинній переробці або спеціальному збереженню, тобто необхідно створювати маловідхідні і безвідхідні технологічні процеси. Уведемо деякі основні поняття, що необхідні при розгляді активного підходу до удосконалювання технологічних процесів з метою охорони навколишнього середовища.

Метою роботи є - аналіз можливостей використання комплексної переробки сировини в промисловості.

Завдання роботи:

1) дати характеристику властивостям сировини, яку можна використовувати для комплексної переробки;

2) проаналізувати суть процесів комплексної переробки сировини як нового напрямку в технологічному процесі;

3) розглянути комплексну переробку сировини як один із методів зменшення впливу на навколишнє середовище.

Розділ 1 Характеристика та властивості сировини, яку використовують для комплексної переробки

Хімічна промисловість використовує повітря і воду у величезних кількостях і для найрізноманітніших цілей. Це пояснюється комплексом цінних властивостей повітря і води, їх приступністю і зручностями застосування. Повітря є всюди. Хімічні підприємства будуються біля водних джерел.

Повітря. У хімічній промисловості повітря застосовують в основному як сировину або як реагент у технологічних процесах, а також для енергетичних цілей. Технологічне застосування повітря обумовлено хімічним складом атмосферного повітря; сухе, чисте повітря містить (об'ємна частка в %); N₂ - 78,10; О₂ - 20,93; Аг - 0,93; СО₂ - 0,03 і незначні кількості Не, Ne, Кг, Хе, Н₂, СН₄, О₃, NO. Найчастіше використовують кисень повітря як окислювач: окисний випал сульфідних руд кольорових металів, сірковмісної сировини при одержанні диоксида сірки в сірнокислотному, целюлозно-паперовому виробництвах; окислювання аміаку у виробництві азотної кислоти; неповне окислювання вуглеводнів при одержанні спиртів, альдегідів, кислот і ін.

Кисень, виділений ректифікацією рідкого повітря, у великих кількостях витрачають для кисневої плавки металів, у доменному процесі і т.п.; при ректифікації одержують також азот і благородні гази, в основному аргон. Азот використовують як сировину у виробництві синтетичного аміаку й інших азотовмісних речовин і як інертний газ.

Повітря, застосовуване як реагент, піддається в залежності від характеру виробництва очищенню від пилу, вологи і контактних отрут. Для цього повітря пропускають через промивні вежі з різними рідкими поглиначами (Н₂О, луги, етаноламіни й ін.), мокрі і сухі електрофільтри, апарати з вологопоглинальними сорбентами й ін.

Енергетичне застосування повітря пов'язане насамперед з використанням кисню як окислювача для одержання теплової енергії при спалюванні різних палив. Повітря використовується також як холодоагент при охолодженні газів і рідин через тепло-обмінні поверхні холодильників або в апаратах прямого контакту (наприклад, охолодження води в градирнях), при грануляції розплавів деяких сполук (наприклад, аміачної селітри).

В інших випадках нагріте повітря використовується як теплоносій для нагрівання газів або рідин. У пневматичних барботажних змішувачах використовують стиснене повітря для перемішування рідин і пульпи (флотація), у форсунках - для розпилення рідин у реакторах і топках.

Вода. Завдяки універсальним властивостям вода знаходить у народному господарстві різноманітне застосування як сировина, як хімічний реагент, як розчинник, тепло- і холодоносій. Наприклад, з води одержують водень різними способами, водяна пара в тепловій і атомній енергетиці; вода служить реагентом у виробництві мінеральних кислот, лугів і основ, у виробництві органічних продуктів - спиртів, оцтового альдегіду, фенолу й інших численних реакцій гідратації і гідролізу. Воду широко застосовують у промисловості як дешевий, доступний, невогненебезпечний розчинник твердих, рідких і газоподібних речовин (очищення газів, одержання розчинів і т.п. ). Винятково велику роль грає вода в текстильному виробництві: при одержанні різних волокон - натуральних, штучних і синтетичних, у процесах обробки і фарбування пряжі, суворих тканин і ін. Витрата води на 1 т віскозного волокна складає 2500 м3.

Як теплоносій вода використовується в різних системах теплообміну - в екзотермічних і ендотермічних процесах. Теплота фазового переходу Ж - Г води значно вище, ніж для інших речовин, унаслідок чого водяна пара, що конденсується, є самим розповсюдженим теплоносієм. Водяной пар і гаряча вода мають значні переваги перед іншими теплоносіями - високу теплоємність, простоту регулювання температури в залежності від тиску, високу термічну стійкість і ін., унаслідок чого є унікальними теплоносіями при високих температурах. Воду використовують також як холодоагент для відводу теплоти в екзотермічних реакціях, для охолодження атомних реакторів. З метою економії витрати води застосовують так називану оборотну воду, тобто використаний і повернуту у виробничий цикл.

Природні води містять різні домішки мінерального й органічного походження. До мінеральних домішок відносяться гази N₂, O₂, CO₂ H₂S, CH₄, NH₃; розчинені у воді солі, кислоти і основи знаходяться в основному в дисоційованому стані у вигляді катіонів і аніонів: Na⁺, K⁺, NH⁴⁺, Ca²⁺, Mg²⁺, Fe²⁺, Mn²⁺, HCO₃^-, C1^-, SO₄^2-, HSіО₃^-, F^-, NO, СО₃^2- ін. До органічних домішок відносяться колоїдні частки білкових речовин і гумінових кислот. Склад і кількість домішок залежать головним чином від походження води. По походженню розрізняють атмосферну, поверхневі і підземні води.

Атмосферна вода - вода дощових і снігових опадів - характеризується невеликим вмістом домішок. У цій воді утримуються в основному розчинені гази і майже цілком відсутні розчинені солі.

Поверхневі води - води річкових, озерних і морських водойм - відрізняються різноманітним складом домішок - гази, солі, підстави, кислоти. Найбільшим змістом мінеральних домішок відрізняється морська вода (солевміст більш 10 г/кг).

Підземні води - води артезіанських шпар, колодязів, ключів, гейзерів - характеризуються різним складом розчинених солей, що залежить від складу і структури ґрунтів і гірських порід. У підземних водах звичайно відсутні домішки органічного походження.

Якість води визначається її фізичними і хімічними характеристиками, такими, як прозорість, колір, запах, температура, загальний солевміст, твердість, окислюваність і реакція води. Ці характеристики показують наявність або відсутність тих або інших домішок.

Загальний солевміст характеризує присутність у воді мінеральних і органічних домішок. Для більшості виробництв основним якісним показником служить твердість води, обумовлена присутністю у воді солей кальцію і магнію. Твердість виражається в миллимоль-эквивалентах іонів Са²⁺ або Mg²⁺ у 1 кг води, тобто за одиницю твердості приймають вміст 20,04 мг/кг іонів кальцію або 12,16 мг/кг іонів магнію. Розрізняють три види твердості: тимчасову, постійн і загальну.

Тимчасова (карбонатна, або переборна) твердість обумовлена присутністю у воді гідрокарбонатів кальцію і магнію, що при кип'ятінні води переходять у нерозчинні середні або основні солі і випадають у вигляді щільного осаду (шумовиння):

Са(НСО₃)₂ = СаСО₃ + Н₂О + СО₂

2Mg(НСО₃)₂ = MgCO₃*Mg (ОН)₂ + 3СО₂ + Н₂О

Постійна (некарбонатна, або непереборна) твердість обумовлюється вмістом у воді всіх інших солей кальцію і магнію, що залишаються при кип'ятінні в розчиненому стані. Сума тимчасової і постійної твердості називається загальною твердістю. Прийнято наступну класифікацію природної води за значенням загальної твердості (h_о у мг-экв/кг): h_о<1,5 - мала твердість, hо= 1,5--3,0 - середня, hо = 3,0:6,0 - підвищену, hо = 6,0-12,0 - висока, hо> 12,0 - дуже висока.

Окислюваність води характеризується наявністю у воді органічних домішок і виражається в міліграмах кисню, що витрачається на окислювання речовин, що утримуються в 1 кг води.

Активна реакція води - її кислотність або лужність - характеризується концентрацією водневих іонів. Реакція природних вод близька до нейтрального; рН - водневий показник, коливається в межах 6,8-7,3.

Виробництва в залежності від цільового призначення води пред'являють строго визначені вимоги до її якості, до вмісту домішок у ній; припустимі кількості домішок і регламентуються відповідними ДСТ.

Шкідливість домішок залежить від їх хімічного стану або дисперсності, а також зв'язана зі специфікою виробництва, що використовує воду. Грубодисперсні, механічні суспензії засмічують трубопроводи й апарати, зменшуючи їх продуктивність, утворюють пробки, що можуть викликати аварію. Домішки, що знаходяться у вигляді колоїдних часток, засмічують діафрагми електролізерів, викликають піністисть води і перекидання в казанах і апаратах, погіршують обробку тканин і т.п..

Величезну шкоду приносять розчинені у воді солі і гази, що викликають утворення шумовиння і поверхневе руйнування металів унаслідок корозії. У текстильній промисловості солі, розчинені у воді, приводять до великої перевитрати мила в процесах мийки і мыловки внаслідок утворення кальцієвого і магнієвого мила, що не володіє миючою дією:

2R - COONa + Са (НСО₃)₂ = (R - СОО)₂ Са + 2NaHCO₃

При мийці і миловці у твердій воді втрати мила досягають 8%. Нерозчинні, клейкі кальцієве і магнієве мила закріплюються на волокні і міцно утримують адсорбовані частки забруднень, що різко погіршує фарбування (нерівномірність фарбування і тьмяний тон), дає твердий ламкий грифа і знижує міцність.

Хімічні і дифузійні процеси багатьох виробництв тісно пов'язані з активною реакцією води. До них відносяться виробництво цукру, папери, текстильне виробництво й ін. Особливо чуттєві до рН води всі біохімічні процеси, наприклад шумування, одержання антибіотиків.

Природна вода, що надходить у виробництво, піддається очищенню різними методами в залежності від характеру домішок і вимог, пропонованих до води даним виробництвом.

Розділ 2 Комплексна переробка сировини - новий напрямок в технологічному процесі

2.1 Наукові основи застосування комплексної переробки сировини

1 - процеси, здійснені в промисловості; 2 - потенційні промислові процеси

Типовий приклад комбінування підприємств із використанням відходів основного виробництва - об'єднання заводів кольорової металургії з хімічними, у першу чергу із січанокислими. Виробництво сірчаної кислоти, об'єднане з металургійним, базується на відходах останнього - флотаційному колчедані (хвостах флотації поліметалевих сульфідних руд) і грубних газах, що відходять, утримуючих двооксид сірки. Комбінування сприяє і технічному прогресові - упровадженню на підприємствах нової техніки і технології, більш прогресивних у відношенні охорони навколишнього середовища. Так, при комбінуванні металургійних підприємств із січанокислими необхідно удосконалювати випалювальну систему для одержання газів з високим змістом диоксиду сірки. Тому для випалу концентратів кольорових металів тепер застосовують найбільш інтенсивні печі киплячого шару з відповідним очисним устаткуванням, герметизуючи апаратуру і комунікації і проводять інші заходи, у результаті яких поліпшується стан навколишнього середовища.

Безвідхідні виробництва створюються при максимально повному технологічному використанні всіх компонентів, що утримуються в сировину.

Удосконалювання охорони навколишнього середовища тісно зв'язано зі створенням перспективних технологічних процесів, що вимагає значного часу і колосальних капітальних витрат. Тому задача дня - пошук оптимального співвідношення кардинальної перебудови технології й оснащення традиційних виробництв зробленими засобами знешкодження забруднень і відходів, комбінування виробництв для комплексної переробки сировини. Обмеженням при такій оптимізації служить загальний обсяг ресурсів (капітальних витрат, устаткування й ін.), а цільовою функцією - мінімізація навантаження на природне середовище з урахуванням її здатності до самоочищення (рекреаційної ємності).

2.2 Напрямки розвитку комплексної переробки сировини

Рис. 2. Схема комплексної переробки апатито-нефелінової сировини

Сутність комплексного використання полягає в послідовній переробці сировини складного складу в різні коштовні продукти для найбільш повного використання всіх компонентів сировини. Прикладом може служити переробка апатито-нефелінової руди (мал. 2).

Комплексне використання поліметалевих сульфідних руд дозволяє одержувати кольорові метали, сірку, сірчану кислоту й оксид заліза для виплавки чавуна. Прикладом комплексного використання органічної сировини є термічна переробка палива - вугілля, нафти, сланців. Так, при коксуванні вугілля крім цільового продукту - металургійного коксу - одержують коксовий газ і смолу, переробкою яких виділяють сотні коштовних речовин: ароматичні вуглеводні, феноли, піридин, аміак, водень, этилен і ін. Застосування зазначених речовин як продукти народного господарства привело до зниження собівартості коксу.

Комплексне використання сировини органічно зв'язано з найбільш прогресивною й економічною формою організації хімічного виробництва - комбінуванням підприємств. Характерним прикладом комбінування є використання відходів основного виробництва для знову организуемых виробництв. Високий економічний ефект подібного зв'язку обумовлений можливістю використання дешевої сировини - відходів і спільним веденням загальнозаводського господарства (централізоване підсобне обслуговування, транспорт, складування матеріалів і ін.). При цьому скорочуються на 60-70% капіталовкладення на загальнозаводське господарство, знижується собівартість продукції.

Рівень комплексності використання мінеральної сировини оцінюється коефіцієнтом комплексності Кк, що представляє відношення сумарної вартості витягнутих у товарну продукцію корисних компонентів, обчислювальної по діючих оптових або умовних цінах, до сумарної вартості корисних компонентів у вихідній руді, розрахованої по тим же цінам.

2.3 Впровадження нових методів комплексної переробки

Розділ 3 Комплексна переробка сировини як один із заходів зменшення впливу на оточуюче середовище

Комплексна переробка сировини (безвідхідні процеси), створювані на базі досягнень науково-технічного прогресу, відкривають необмежені можливості для оздоровлення навколишнього середовища. У той же час, мається безліч діючих підприємств, що через застарілі технологічні рішення не можуть бути переведені на безвідхідні схеми виробництва, і єдиний шлях зменшити їхнє навантаження на навколишнє середовище - створювати системи уловлювання, утилізації і переробки відходів у корисні продукти.

Відходи утворяться в основному технологічному процесі виробництва продукції, при очищенні технологічних газів, що відходять, промислових стічних вод, ремонтних роботах і ін. Розрізняють відходи виробництва і - відходи споживання; у хімічній промисловості переважають відходи першого типу. Однак останнім часом перед хіміками-технологами поставлена задача розробки технології утилізації і відходів другого типу, зокрема використаної полімерної тари, інших відходів синтетичних матеріалів.

Відходи бувають газоподібні, рідкі і тверді; відповідно до цієї класифікації розробляють і системи їхнього уловлювання, збереження, переробки й утилізації. Розроблено різні методи утилізації промислових газоподібних відходів і переробки їх у товарну продукцію. Наприклад, у сучасному сірчонокислому виробництві в результаті поглинання або промивання диоксиду сірки з залишкових газів шкідливі викиди в атмосферу скорочуються до сотих часток відсотка від загальної кількості одержуваної кислоти. Для зниження таких викидів використовують різні технології утилізації сірчистих газів: адсорбційну, аміачну, содову, кислотно-каталітичну й ін. Наприклад, кислотно-каталітичний метод заснований на окислюванні диоксиду сірки в розчині сірчаної кислоти в присутності іонів марганцю, при цьому виходить розведена сірчана кислота, використовувана у виробничому циклі підприємства.

Таким чином, виробництво сірчаної кислоти при впровадженні технології поглинання диоксиду сірки з залишкових газів не тільки стає маловідходним, але й одержує додаткове джерело сировини.

Найбільш багатотоннажні відходи хімічних підприємств - це розкривні породи, хвости флотаційного збагачення, колчеданні недогарки, фосфогіпс, опади з очисних споруджень і виробничі шлами. Так, при флотаційному збагаченні сірки утилізується менш чверті відходів. Розроблено і впроваджуються системи утилізації, що дозволяють збільшити використання цих відходів до 50%. Половина відходів буде використовуватися як мінеральні добрива, а галечник - для виробництва будматеріалів.

Велика кількість відходів одержують при переробці і збагаченні калійних руд (тверді галітові відходи і рідкі глинясто-сольові шлами). Обсяг цих відходів досягає 70% від добутої руди і виміряється десятками мільйонів тонн. В даний час основна маса таких відходів направляється в шламосховища, солевідвали або на підземне поховання. Однак розроблені системи утилізації таких відходів, що поступово впроваджуються на підприємствах. Так, із глинясто-сольових шламів одержують глиносольовий порошок, використовуваний при буравленні нафтових шпар. Мінеральні й органомінеральні добрива включають значну частину таких відходів. Галітові відходи, що складаються на 95% із хлориду натрію, використовують для одержання харчової, технічної і кормової солі.

Найбільш характерними і велико об`ємними є виробничі шлами содового виробництва. Вони акумулюються в спеціальних нагромаджувачах, які одержали назву "білі моря". З розвитком виробництва кальцинованої соди обсяг таких шламів у недалекому майбутньому збільшиться приблизно в 1,5 рази. Ці відходи поки використовуються дуже незначно. Разом з тим створені системи, що дозволяють переробляти до 50% подібних відходів для використання у виробництві будівельних матеріалів і в сільському господарстві. Відповідно повинні скоротиться площі, займані "білими морями", що звільнилися нагромаджувачі будуть піддаватися біологічної рекультивації.

Відходи хімічних виробництв досить різноманітні, методи їхньої переробки й утилізації також досить різні, їхній детальний розгляд передбачений в інших дисциплінах. Для охорони навколишнього середовища важливо, що багато речовин і матеріали, що вважаються звичайно відходами, насправді такими не є і можуть бути використані як побічні продукти або вторинні матеріальні ресурси.

Побічні продукти утворяться при фізико-хімічних процесах переробки сировини поряд з основними продуктами, але не є метою виробничого процесу. Вони в значному числі випадків можуть бути товарними, використовуваними як готову продукцію. Найчастіше те, що утримується в сировині компонента, не використовуване в даному виробництві, або продукти, що утворюються в результаті хімічних перетворень. Побічні продукти, що виходять при видобутку або збагаченні основної сировини, прийнято називати побіжними продуктами (наприклад, газ).

Вторинні матеріальні ресурси (BMP) - сукупність відходів виробництва і споживання (зокрема, виробничого споживання), які можна використовувати в якості основного або допоміжного матеріалу для випуску продукції. BMP можна розділити на реальні і потенційні.

До реального відносяться BMP, для використання яких створені ефективні методи і потужності по переробці, забезпечений ринок збуту; до потенційних - ресурси, що не ввійшли в групу реальних, які утворюються в достатніх для економічно ефективної переробки кількостях. До категорії BMP умовно можна віднести також побічні продукти, що у даний час використовуються недостатньо повно і являють собою потенційний резерв матеріальних ресурсів для промисловості. Переклад відходів у реальні BMP - ефективний шлях охорони навколишнього середовища.

Розробка принципово нових процесів, речовин і матеріалів у технології, пов'язаних зі створенням безвідхідних виробництв, ведеться постійно, але остаточне рішення цієї проблеми проглядається лише у віддаленій перспективі. Разом з тим до істотного зниження обсягу викидів і інших забруднень може привести зміна технологічних принципів діючих виробництв. У результаті цих змін при збереженні виду і якості продукції зменшується число технологічних операцій, удосконалюється схема процесу, укрупнюються системи поглинання й очищення викидів і стоків, що робить їхній більш ефективними й економічними. Стосовно до конкретних виробництв подібні технологічні зміни розбираються у відповідних курсах.

Для охорони навколишнього середовища в промисловості важливі два правила. Перше правило зв'язане з вибором механізму реакцій в основному технологічному циклі виробництва конкретної продукції. Відомо, що той самий хімічний продукт може бути зроблений різними способами, з різних видів сировини і з витратою різної кількості реагентів і енергії. Вибір того або іншого способу вироблявся, часто і зараз виробляється, без обліку екологічних наслідків. Разом з тим можливості поліпшення навколишнього середовища за допомогою технологічних змін в основному виробництві величезні і далеко ще не вичерпані.

Рис. 4. Схема викидів у навколишнє середовище великотонажного виробництва аміаку:

1 - компресія і сіркоочистка природного газу; 2 - конверсія метану 1-й ступіні; 3 - конверсія метану 2-й ступіні; 4 - конверсія СО; 5 - очищення від СО2; 6,7 - вузол синтезу і конденсації аміаку

Для оцінки впливу масштабу виробництва на можливість створення безвідхідної або малотоннажної технології корисно використовувати друге правило: при росту масштабів виробництва питомі кількості відходів і стоків на одиницю продукції зменшуються, однак зниження цих кількостей має природні і технічні обмеження.

З малюнка видно, що на цьому виробництві повинні бути передбачені різні системи очищення стоків і викидів, щоб запобігти забруднення навколишнього середовища. Таким чином, безвідхідні технологічні процеси є фактично "маловідхідними виробництвами", що дають такі мінімальні викиди, при яких здатність природи, що самоочищується, у достатньому ступені перешкоджає виникненню необоротних екологічних змін.

Висновки

Комплексне використання мінеральної сировини з максимальним витягом побіжних корисних компонентів - найважливіша задача сучасності. Для комплексної переробки використовуються сировина, яка містить значну кількість цінних компонентів, які можуть бути використані на інші суміжні виробництва.

Комбінування декількох виробництв на основі комплексного використання того самого сировини є найбільш прогресивною формою організації промисловості з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища. Наукові розробки комплексної переробки сировини спрямовані на розробку циклічних, замкнутих виробництв та комбінування різних виробництв.

Виділено чотири основні напрями, за якими розвиваються система комплексної переробки сировини:

1) розроблення різних видів безстічних технологічних схем і водооборотних циклів;

2) створення і впровадження систем перероблення відходів виробництва та їх споживання як вторинних матеріальних ресурсів;

3) розроблення і впровадження принципово нових процесів добування речовин зі зменшеним обсягом відходів;

4) створення територіально-виробничих комплексів (ТВК) із замкненою структурою матеріальних потоків сировини та відходів у середині комплексу, включаючи комплексну переробку сировини та раціональне використання енергоресурсів та енергозбереження.

В якості впроваджуваних нових методів комплексної переробки можна запропонувати створення оборотних систем водопостачання. Дані системи сприяють зменшенню техногенного навантаження на біосферу.

Список літератури

1) Алпатьев А.М. Развитие, преобразование и охрана природной среды. - Л.: Гидрометеоиздат, 1983. -- 240 с.

2) Атлас природных условии и природных ресурсов Украинской ССР. -- М.: Высш.шк., 1978. -- 174 с.

3) Бакинский Г.А. Социоэкология. -- К.: Высш.шк., 1991. -- 154 с.

4) Брылов С.А., Штродка К., Грабчак Л.Г. и др. Охрана окружающей среды. -- М.: Химия, 1986. -- 272 с.

5) Будыко М.И. Эволюция биосферы. -- Л.: Гидрометеоиздат, 1984. -- 488 с.

6) Владимиров А,М., Ляхин Ю.И., Матвеев Л.Т. и др. Охрана окружающей среды.-- Л.: Гидрометеоиздат, 1991.-- 423 с.

7) Воронов А.Г. Биогеография с основами экологии. -- М.: Мир, 1987. -- 206 с.

8) Григорьев А.А. Экологические уроки прошлого и современности. -- Л.: Гидрометеоиздат, 1991. -- 249 с.

9) Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. - 416 с.

10) Коммонер Б. Замыкающийся круг. -- Л.: Химия, 1974. -- 134 с.

11) Куценко А.М., Писаренко В.Н. Охрана окружающей среды в сельском хозяйстве. -- К. Либидь, 1991. -- 200 с.

12) Лаптев А.А., Приемов С.И., Родичкин И.Д. и др. Охрана и оптимизация окружающей среды. -- К.: Либидь, 1990. -- 254 с.

13) Новиков Ю.В. Природа и человек. -- М.: Высш.шк, 1991. -- 222 с.

14) Основы химической технологии. / Под ред. И.П. Мухленова. - М.: Высш. школа, 1991. - 463 с.

15) Охрана и оптимизация окружающей среды. / Под ред. А.А.Лаптева. - К.: Лыбидь, 1990. - 256 с.

16) Примак А.В. Экологическая ситуация на Украине и ее мониторинг: анализ и перспективы. -- К.: Высш.шк., 1990. -- 44 с.

17) Сытник К.М., Брайон А. В., Гордецкий А. В. Биосфера, экология, охрана природы. -- К. Вища шк., 1987. -- 523 с.

18) Теоретические и методические исследования /Под ред. А.М. Маринича, М.М. Паламарчука. -- К.: Либидь, 1990. -- 200 с.

19) Юдасин Л.С. Энергетика: проблемы и надежды. -- М.: Высш.шк, 1990. -- 205 с.

20) Экология города: Учебник. - К.: Либра, 2000. - 464 с.