Екологічна криза як наслідок екологічних проблем

Вступ

Досягнення науково-технічного прогресу є надзвичайно великими. До них належить проникнення у мікроскопічний світ і в космос, застосування кібернетики, революція в біології тощо. Однак, поруч з цими досягненнями, непомірне використання природних ресурсів, привело до кризи в ділянці енергетики, до росту забруднення навколишнього середовища, і до багатьох інших від'ємних наслідків. У виробництво втягуються величезні маси природних ресурсів і використання корисних копалин щораз збільшується. Усе це веде до порушення екологічної рівноваги. Проходить інтенсивне забруднення навколишнього середовища виробничими відходами. Самоочисна функція біосфери стає перевантаженою і недостатньою. Порушення екологічної рівноваги обертається величезною загрозою для здоров'я людини.

1. Характеристика основних екологічних проблем на сучасному етапі

У нашій країні таке ставлення до екологічних проблем почасти є сумним наслідком радянських часів. Тоді існувала справжня прірва між групою екологів (в особі нечисленних фахівців з проблем охорони природи), які були спостерігачами або теоретиками, та значно численішими фахівцями з промислової санітарії. У руках останніх був комплект (неповний!) приладів для вимірювання рівня забруднень на підприємствах.

Прикладом перших є пил і гази під час виверження вулкана, вода у періодичних "потопах" в українському Поліссі, несподіваний заморозок чи навіть сніг для квітучих вишень, віруси грипу чи нашестя сарани тощо. Ми про них будемо лише побіжно згадувати. Надалі наголос робитиметься на антропогенних, створених чи спричинених людиною забрудненнях. Саме вони стали серйозною небезпекою для виживання людства, весь прогрес якого був рухом до створення у щораз більшій кількості таких забруднень, які Природа, за всіх її зусиль, не може нейтралізувати взагалі, або принаймні швидко.

Споконвічні витвори людини були не дуже шкідливі для довкілля. Природа так і не змогла перетворити на глину кераміку всіх часів і народів, нейтралізувати вироби з непрозорого старовинного скла тощо. Але вони хоч були неотруйні, а шкода оточенню під час їх виготовлення завдавалася мінімальна.

Раніше вже згадувалося, що і скотарі, і землероби впливали на довкілля. Найактивніші і найневміліші з них подекуди примудрялися зробити його навіть непридатним для власного перебування. Звісно, це погано, але люди у стародавні часи хоча б не завдавали йому шкоди, використовуючи майже виключно природні матеріали. Більшість виробів (як і тіла самих працівників після їхньої смерті) розкладалися, і прості речовини знову включалися у речовинний кругообіг у біосфері.

А от людина міська відзначила свою появу справжнім фонтаном виробів, з якими Природа або нічого вдіяти не могла, або справлялася з великими втратами для живого. Суттєво і те, що ці "вічні" (стійкі або незруйновні) речовини і вироби міські люди вносять у довкілля дуже концентровано. Нарешті, людина міська спокусила і селянина можливістю легкого підвищення врожайності: ось тобі трактор, міндобриво, гербіциди, пестициди, дефоліанти, застосовуй, збереш удвічі-тричі більший урожай.

Життя досить давно змусило зайнятися захистом робітників від шкідливих речовин. Та значно активізувалися ці зусилля у нашому столітті, коли робітничі профспілки стали ефективніше захищати здоров'я своїх членів і було прийнято перші закони із соціального захисту осіб на небезпечних і шкідливих виробництвах. Для забезпечення нормальної тривалості виживання робітника у подібних умовах ввели нормування рівня забруднення.

Його основою є поняття граничне допустима концентрація (ГДК) забруднюючих речовин в навколишньому середовищі (у повітрі цехів і поза ними, у воді, ґрунті тощо). Власне, є кілька варіантів ГДК:

1) робочої зони -- повітряного простору до висоти 2 м над підлогою. Йдеться про зону, де перебувають робітники впродовж зміни, тому забруднення діють на них 8--9 год щодня (ГДК-8);

2) середньодобова застосовується тоді, коли люди змушені постійно жити у забрудненому середовищі, покидаючи його лише зрідка (ГДК-сд);

3) максимальна разова передбачає перебування людини у забрудненій зоні впродовж 20 хв. без наступної суттєвої шкоди для здоров'я (ГДК-20).

Аналогічно вводяться ГДК для рівнів забруднення води, ґрунту, їжі тощо.

Встановлення меж окремих видів ГДК -- непросте завдання, яке не можна вважати розв'язаним. Складність, очевидно, полягає в тому, що люди не можуть бути використані для дослідів, які проводяться з білими мишами чи кроликами. Для визначення порогу реакції людини на забруднюючі агенти останнім часом застосовують щораз чутливішу апаратуру, яка вимірює нервові та мозкові потенціали, "знімає" показники тих численних природних датчиків, які є в людському тілі.

Ці дані, очевидно, дають змогу зробити певні висновки про значення ГДК-20, але мало застосовні для встановлення двох інших варіантів "довготривалих" ГДК. Останні отримують переважно в результаті тривалих спостережень за здоров'ям груп мишей чи інших лабораторних тварин, які вміщують в умови з різними рівнями забруднення. Здобуті дані за спеціальною методикою переносять на людину, встановлюючи, таким чином, ГДК-сд чи ГДК-8. Накопичено чималий фактичний матеріал зі спостережень за станом здоров'я великих груп робітників. Він дає. змогу пересвідчитися в тому, що встановлені ГДК справді не призводять до помітних змін здоров'я людей навіть за тривалий час.

Неоголошені змагання між тими особами, які встановлюють і вводять стандарти на ГДК, та численними хіміками, що винаходять і вводять у практику щораз нові й нові речовини, безнадійно програють перші. Хоч вони вже мають у розпорядженні ГДК для тисячі "з невеликим гаком" забруднюючих речовин у воді, приблизно 600-700 летких агентів у повітрі, 100--200 шкідливих речовин у ґрунті, та це виглядає надто скромно, якщо порівняти з успіхами хіміків. Фахівці-хіміки встигли синтезувати не менше 6 млн. неіснуючих у природі сполук (переважно органічних), запровадити у виробництво десятки тисяч із них.

Якщо додати, що встановлено лише кілька десятків ГДК для сумішей токсичних речовин (одночасної присутності кількох різнохарактерних забруднюючих агентів), то ситуація видається ще безперспективнішою.

Очевидно, без інтенсифікації роботи "вимірювачів" і медиків уявлення людей про справжній рівень забруднення середовища свого перебування буде тільки погіршуватися. Надто багато нових речовин атакують нас з усіх боків.

Помиляються ті, хто сподівається сховатися від забруднень у сучасному будинку. Вони атакуватимуть їх і там, про що свідчать дані табл. 1.

Організм людини захищається від ураження шкідливими речовинами. До певної межі нирки і печінка справляються зі знешкодженням токсинів чи канцерогенів, але не всюди, не завжди і не до кінця. Великий за розмірами пил непогано вловлюється і знешкоджується у верхній частині дихальних шляхів. Ситуація значно гірша з ультра-дрібним пилом, який з потоком повітря вільно проникає в альвеоли, осідаючи на стінках. Лікарям добре відомі "легені курців", чорна поверхня яких дуже нагадує шар свіжого гудрону.

Атмосфера, води і ґрунти в Україні надто часто і в багатьох місцях характеризуються перевищенням граничне допустимих концентрацій шкідливих речовин (числові дані наводяться далі).

Може виникнути запитання: чому ще не всі захворіли внаслідок цього? Якщо ще раз звернутися до поняття ГДК-сд, то можна дійти висновку, що її рівень гарантує не захворювання, а відсутність очевидного чи помітного впливу на здоров'я навіть після років перебування у таких умовах.

Значення всіх ГДК встановлюється з певним запасом безпеки. Це означає, що порогове значення забруднення з помітною шкідливою дією ділиться на коефіцієнт, більший від одиниці. Тому помірне перевищення ГДК-сд і не призводить до швидкої деградації здоров'я всього населення міста. Чим більше перевищується ГДК, тим швидше в більшого відсотка населення з'являться симптоми негативного впливу. Вкрай неприємною є та обставина, що першими страждають вагітні жінки та немовлята. Задовільне здоров'я цієї частини населення даної місцевості є надійним індикатором помірного впливу чи майже повної відсутності шкідливих для людей сполук.

Таблиця 1 Забруднення сучасних жилих приміщень

Наведемо значення двох ГДК для найпоширеніших забруднень повітря (табл. 2).

Може скластися хибне враження, що загрози чатують на нас лише на виробництві, а вдома ми у значно більшій безпеці. Насправді це зовсім не так. Якщо одного чудового дня засоби масової інформації стануть щовечора повідомляти про всі випадки отруєння з вимушеним зверненням до лікарів, то ми будемо вражені тим, що на одного потерпілого на робочому місці постійно припадає п'ятдесят отруєних у домашніх умовах.

Фахівці підрахували: в наших домівках можна зустріти будь-що з приблизно 60 тис. небезпечних субстанцій (рідких, твердих і газоподібних). Ті, хто рятує потерпілих від наслідків ближчого ознайомлення з токсичними властивостями цих речовин, не знаходять собі місця від безсилля попередити і запобігти трагедіям. Наприкінці 80-х років у Радянському Союзі відзначалося щороку приблизно 1 млн. гострих отруєнь, які якщо і входили до статистики, то в рубрику "побутовий травматизм". Вас цікавить, скільки гинуло? На щастя, не всі, "лише" близько 50 тис. щороку. Погодьтеся, це надто багато.

Але й це ще не все. Значна частина врятованих уже до смерті (очевидно, дуже прискореної) не позбавляться наслідків "побутової хімічної війни".

Забруднювачами називатимемо джерела чи "винуватців" появи у довкіллі шкідливих для живого речовин або форм енергії.

Зрозуміло, вони можуть бути природними і антропогенними (штучними, створеними людиною). Загальна кількість забруднювачів невідома (вона розміщена в інтервалі "багато -- нескінченно багато").

Оскільки під час кожного опису дії забруднюючих речовин, або полюантів, увага звертатиметься на їх джерела, то не спинятимося на надто детальній класифікації та характеристиках самих забруднювачів і обмежимося найсуттєвішим.

"Рекордсменом" за масою забруднюючих речовин вважають гірничорудну промисловість. Для видобутку тонни, грама чи навіть міліграма корисних копалин з надр видобувають і звалюють на родючі ґрунти чи зсипають у водостоки десятки тонн "порожньої" породи. Якщо її всю скласти у дитячі кубики, то вийде "всього" десяток, але чималих, ребро кожного сягає аж 1 км (1000 м!).

Та й це ще не все. Якщо додати землю, яку обробляють селяни, то вийде, що людина зрушує з місця понад 25 км3 землі і каміння щороку. Уявляєте, скільки це поглинає енергії?

Не знаємо, чи варто людям цим пишатися, але вони вже стали першою геологічною силою на Землі (принаймні на її поверхні), бо вулкани й океанічні рифи Землі виділяють менший об'єм твердих порід.

Програючи за масою викидів, промисловість і транспорт легко "беруть гору" над усіма кар'єрами і шахтами за сумарною токсичністю і шкідливістю "своїх" забруднень.

Та й серед них є рекордсмени. Якщо враховувати лише токсичні забруднення повітря, то у розвинених країнах джерела забруднення розподіляються так, %:

транспорт -- 59;

спалювання викопного пального і дерева -- 28;

чорна і кольорова металургія -- 13;

інші джерела -- 10.

У табл. 3 вказані головні забруднювачі та групи виділених ними атмосферу Землі шкідливих речовин (полюантів).

Таблиця 3 Головні забруднювачі повітря

Загальна кількість викинутих у біосферу шкідливих і отруйних речовин невідома. Більш-менш вірогідне значення можна навести для промисловості: 338 млн. т потенційно небезпечних викидів у 1991 р. Решта джерел -- транспорт, сільське господарство тощо, мабуть, доводять загальні викиди отрути і напівотрути до 500 млн. т щороку. Унікальними джерелами забруднення є людські поселення. Без шуму, диму і блискавок, характерних для вулканів, великі міста "поповзом" впливають на довкілля ще дужче, ніж "вогняні гори". Інколи вже за сотню кілометрів від промислового міста (типу нашого Кривого Рогу) прилади фіксують підвищення вмісту пилу і домішкових газів у повітрі. "Парфуми" деяких хімічних заводів Сходу України "свіжі" носи відчувають з відстані багатьох кілометрів (у місцевих жителів завдяки багаторічній адаптації таки знизилася захисна реакція організму, вони навіть дивуються невдоволенню приїжджих повітрям їх рідного міста). Для докладнішого ознайомлення з усіма особливостями впливу великого промислового міста на фізико-хімічні параметри довкілля можна скористатися даними табл. 4. На наш погляд, вони наочніше свідчать про обсяг та інтенсивність впливу типових великих європейських міст на довкілля (забруднення міського середовища), ніж маса у тоннах окремих викидів.

2. Основні напрямки подолання екологічних проблем

Основними шляхами розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспільного способу виробництва є: по-перше, швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії: сонячної, енергії вітру, океану та гідроенергії річок.

По-друге, структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі й зменшення газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша.

По-третє, створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це вимагає більших видатків держав на природоохоронні цілі. Але якщо США та ФРН на ці заходи витрачали 2% ВНП, Японія -- 3%, то колишній СРСР -- 1,2%. Значно скоротилися такі витрати в останні роки в Україні.

Країни колишнього СРСР ще не мають екологічно чистої вугільної енергетики, а в США вона вже створена. Тому частка вугілля в енергобалансі США зросла з 12,5 до 23%, частка нафти знизилася з 45 до 41%, а газу -- з 56 до 21%.

По-четверте, розробка усіма країнами конкретних заходів дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем.

По-п'яте, вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори -- до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану.

По-шосте, інтенсивний розвиток власних сировинних господарств, зокрема переробних галузей сировини у країнах, що розвиваються. Для розв'язання проблеми голоду у цих країнах слід розширювати посівні площі, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, використовувати ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо.

По-сьоме, пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення для його стабілізації на рівні 10 млрд. осіб.

По-восьме, припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, за якого кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних.

По-дев'яте, формування в людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання у межах окремих країн і на міжнаціональному рівні, насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем.

По-десяте, комплексна розробка законодавства про охорону довкілля, зокрема законодавчі норми про відходи. Так, у Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати технічну і фінансову допомогу підприємствам та організаціям для переробки відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведення науково-дослідних робіт у цій сфері, поширювати передовий досвід тощо. З цією метою держава використовує податкові пільги, надає субсидії, знижує тарифи на перевезення вторинної сировини тощо. В Україні у 90-ті роки різко знизилося впровадження мало- і безвідходних технологій, зростає кількість техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль, прискорюється накопичення відходів, мають місце інші негативні явища.

По-одинадцяте, збільшення екологічних інвестицій. В Австрії, наприклад, такі інвестиції становлять понад 15% усіх капіталовкладень. В Україні на охорону довкілля в 1995 p. було освоєно вдвічі менше капіталовкладень, ніж в 1990 p.

Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблеми з погляду суспільної форми (відносин власності) передбачають, по-перше, встановлення національної народної власності на всі природні ресурси. Це захистить їх від хижацького використання у країнах колишнього СРСР і певною мірою послабить процес пограбування розвинутими державами, насамперед ТНК, паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються.

По-друге, істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Ціни на них у слаборозвинутих країнах, по суті, диктують гігантські ТНК, які зосередили в своїх руках контроль за природними багатствами. За даними експертів ЮНКТАД, від трьох до шести компаній контролюють від 80 до 85% ринку міді, від 90 до 95% ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, какао, кави та грейпфрутів, від 70 до 75% ринку бананів, 60% ринку цукру. ТНК за допомогою політики "поділяй і володарюй" домагаються неузгодженості між країнами--експортерами природних ресурсів.

За заниженими цінами світового ринку продавав колишній СРСР свої паливно-енергетичні та сировинні ресурси. Якщо США віддають перевагу імпорту природних ресурсів, то СРСР розбазарював їх за мізерні кошти. Це породжувало варварське ставлення загальносоюзних міністерств і відомств до природних ресурсів республік.

По-третє, протиставлення об'єднаній силі розвинутих країн стратегії об'єднання дій країн--експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має стосуватися як обсягу видобування всіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішніх ринках. Через відсутність такої стратегії розвинуті країни і ТНК домоглися найнижчих за останні 50 років цін на нафту на світовому ринку й накопичують запаси необхідних ресурсів. Так, у США загальні запаси сирої нафти та продуктів її переробки становлять понад 1 млрд. барелів. У цих запасах не враховано додаткових понад 500 млн. барелів нафти, які є урядовим стратегічним нафтовим резервом.

По-четверте, списання боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2,5 трлн. дол. Для сплати лише відсотків по них не вистачає коштів, отриманих за експорт сировинних ресурсів. Якщо в 1980 p. на відсотки витрачалося понад 9/10 виручки від експорту сировини, то наприкінці 1986 p. -- 136% вартості експорту. У 1988 p. загальна сума допомоги розвинутих капіталістичних країн країнам, що розвиваються, становила 90 млрд. дол. Але за цей же рік виплати останніх у рахунок боргу і відсоткових платежів були на 500 млрд. вищі. Це найбільше за всю історію переливання капіталу з бідних країн до багатих.

По-п'яте, радикальна реформа відносин з МВФ і ТНК. Особливо це стосується умов надання "допомоги" цим країнам, яка здійснюється за умов виконання ними практичних рекомендацій при проведенні внутрішньої соціально-економічної політики. До таких рекомендацій належить програма жорсткої економії, яка значно скорочує внутрішнє споживання найбідніших верств населення, підриває державний сектор економіки, але не зачіпає інтересів еліти цих країн, призводить до нерівномірного розподілу багатств у них.

По-шосте, ліквідація тягаря гонки озброєнь, що лягає на ці країни. У країнах "третього світу" проживає майже 80% населення планети, а їхня частка у світовому виробництві -- менше 20%. Водночас військові витрати цих країн досягають чверті витрат країн світу. На найбідніші країни (в яких ВНП на душу населення становить менше 440 дол.), які виробляють всього 5% товарів та послуг у світі, де проживає більше половини населення планети, припадає 7,5% світових витрат на озброєння. Загалом країни, що розвиваються, витрачають 5,5% свого ВНП на озброєння порівняно з 1% на охорону здоров'я і менше 3% на освіту. У цих країнах один лікар на 3700 осіб, а один військовий -- на 250 осіб.

По-сьоме, оскільки розвинуті країни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини у країнах, що розвиваються, цим країнам необхідно нарощувати випуск готової продукції. Це дало б змогу навіть за нинішньої кон'юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту.

По-восьме, розвинуті капіталістичні країни, які десятиліттями грабували природні ресурси слаборозвинутих країн, внаслідок чого загострилися проблеми голоду, енергетичної, сировинної криз, повинні виділити значні фінансові, людські та технічні ресурси для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими (трансформованими) цінами з метою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету над своїми ресурсами. За рахунок цих коштів слід інтенсивно розвивати сільське господарство, долати нераціональну монокультуру.

По-дев'яте, здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідація неоколоніальних аграрних відносин (розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробництва; монополізація поставок сільськогосподарської техніки та реалізації продукції сільського господарства; використання поставок продовольства з метою економічного і політичного тиску тощо).

По-десяте, об'єднання зусиль всіх країн для розв'язання глобальних проблем, значне збільшення витрат на подолання насамперед екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь, зменшення військових витрат. Нині витрати на охорону навколишнього середовища у світі більш як у два рази нижчі від мінімального рівня, необхідного для стабілізації екологічної обстановки на планеті. Доцільно створити за рахунок країн, які заподіяли найбільшої шкоди планеті, своєрідний фонд екологічної безпеки для ліквідації найзагрозливіших для довкілля джерел небезпеки.

По-одинадцяте, усі держави незалежно від їхньої належності до певної соціальної системи повинні взяти на себе головну відповідальність за збереження природи і за допомогою адміністративно-економічних важелів стимулювати виробництво автомобілів, техніки, електростанцій тощо, які б не забруднювали навколишнє середовище, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних сировинних ресурсів, сприяти розширенню лісових насаджень, зменшенню відходів тощо.

По-дванадцяте, активізація діяльності різних громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем, створення нових організацій, головним завданням яких було б збереження життя на Землі, забезпечення адекватних з погляду сутності людини умов існування на планеті.

По-тринадцяте, використання комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічний проектів; екологічних платежів за всі види забруднення навколишнього середовища; виплат за збереження і поліпшення екологічних результатів; пільгового дискримінуючого кредитування, оподаткування й ціноутворення; екологічного страхування та ін. У країнах ОЕСР використовують, зокрема, понад 150 різних економічних важелів у цій сфері, у тому числі більш як 80 видів штрафів, понад 40 різних субсидій.

3. Екологічна криза як наслідок екологічних проблем

У середині 70-х років почалася екологічна криза.

Екологічна криза -- різке загострення суперечностей між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин внаслідок панування капіталістичної власності, істотного деформування соціально-економічної системи в країнах колишнього СРСР та Східної Європи, а також господарської діяльності людей, ірраціональних процесів народонаселення тощо.

Найважливішими ознаками цієї кризи є передусім глобальні зміни клімату та виникнення парникового ефекту. Внаслідок безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище (потужність світової індустрії нині подвоюється що п'ять років), виходу людської діяльності за межі планети, в космічний простір, використання у процесі виробництва всіх елементів біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озонний шар планети знищується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодів Арктики, затоплення значної частини заселених районів Землі, до зростання руйнівної сили ураганів, тропічних циклонів, штормів. Щороку на планеті відбуваються майже 10 тис. повеней, зсувів, ураганів, тисячі землетрусів, сотні вивержень вулканів, тропічних циклонів. За останні 20 років від цих природних катаклізмів загинуло майже 3 млн. осіб. Із загостренням екологічної кризи кількість жертв від природних катастроф зростатиме. Якщо концентрація вуглецю і метану відбуватиметься такими темпами, як у 1958 p., то в наступному столітті температура на планеті підвищиться на 5°С (катастрофічним є підвищення на 1--2°С).

Наслідком неоколоніальної політики в країнах, що розвиваються, зокрема політики "ножиць цін" на сировинні ресурси, є масове знищення лісів, передусім тропічних, що робить неможливим їх відтворення і призводить до розширення пустель. За даними Інституту світових ресурсів, життя понад 1 млрд. людей періодично руйнується через повені, нестачу деревного палива, виснаження фунтів та водних джерел, зниження сільськогосподарського виробництва, спричинених прямо або опосередковано втратою тропічних лісів.

Важливою ознакою екологічної кризи стала проблема відходів, тобто всього, що викидає людина в процесі виробничої діяльності, нераціональних форм організації відпочинку, про що йшлося раніше.

Неоколоніалістська політика розвинутих країн у країнах, що розвиваються, призводить до отруєння значної частини території цих країн небезпечними для життя речовинами. Скажімо, американські фірми щорічно експортували у слаборозвинуті країни понад 150 млн. т отрутохімікатів, використання яких на території США було заборонено. Цей процес триває.

Паливно-енергетична та сировинна проблема. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на планеті зростає значними темпами. Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енергією приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину. Такого показника досягнуто лише у деяких найрозвинутіших країнах світу. Через це, а також через зростання населення планети, нераціональне використання енергії, сировини, нерівномірний розподіл паливно-енергетичних та сировинних ресурсів серед різних регіонів країн світу та інші фактори їх виробництво та споживання і в майбутньому зростатимуть.

Науково-технічний і соціальний прогрес у теперішній час супроводжується величезними перетвореннями усього навколишнього природного середовища. Причиною цього є неадекватність принципів і методів втручання людини у природу і, як наслідок -- забруднення природного середовища зростаючою кількістю відходів виробництва.

На долю розвинутих капіталістичних країн припадає 63% світового забруднення, колишніх соціалістичних країн -- 24%, країн що розвиваються -- 13%.

Відповідно з розрахунками, в 2000 році об'єм викидів у навколишнє середовище становить (в млрд. тонн): головних газоподібних забруднювачів атмосфери -- 50,8; твердих частинок -- 0,7; вуглеводнів -- 0,25; органічних відходів -- 13; хімічних добрив -- 0,6; хімічних засобів боротьби з бур'янами і шкідниками рослин -- 0,015; фекальних відходів -- 24,3; води, що скидається, і яка підвищує температуру середовища приблизно на 10° -- 5800.

Економічна ефективність нової технології, процесу, устаткування визначалася тим, наскільки сумарні витрати на додатково вироблену продукцію (ВД) менше витрат на таку продукцію, вироблену іншими засобами (ВІ). Чим більше різниця (ВІ - ВД) >0, тим ефективнішими вважалися обрані технології, процеси, засоби.

Яскравим прикладом зловживання економічним принципом природокористування може служити наша країна. В умовах планування в колишньому СРСР централізованої командно - адміністративної системи економіка України десятиріччями формувалась без урахування об`єктивних потреб та інтересів її народу, оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Панував принцип мінімум витрат, максимум прибутку.Фінансування природоохоронних заходів здійснювалось по залишковому принципу. В результаті склалась одна з екологічно «найбрудніших» економік - перенасичення хімічними, металургійними, гірнорудними виробництвами із застарілими технологіями. В процесі суспільного виробництва щорічно залучається приблизно 1,5 млрд. тон природних речовин. В розрахунку на душу населення це складає 30 т. Такі великі обсяги первинного ресурсовикористання зумовлені екстенсивним характером експлуатації природноресурсного потенціалу. Обсяг накопичених відходів добувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисловості досягає 15 млрд. т. і продовжує щорічно збільшуватись більш як на мільярд тон. Виснажуються невідновлювані мінерально-сировинні ресурси, інтенсивно забруднюються ґрунти і водойми, все більшою кількістю шкідливих хімічних речовин насичується повітряний басейн. Надмірне нарощування галузей з високою питомою вагою водоспоживання привело до того, що всі доступні водні ресурси опинилися на межі вичерпання.

Інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури призводить до прискореної деградації грунтів, їх родючості.

На території України практично не залишилось водоносних підземних горизонтів питного призначення, де б не були виявлені пестициди, нітрати.

Ведучим принципом природокористування стає еколого-економічний принцип, який передбачає отримання максимального прибутку при мінімальних витратах і мінімальних порушеннях природного середовища.

При еколого-економічному підході головною умовою розрахунків є включення показника збитку, заподіяного забруднення навколишнього середовища W. Тепер нерівність прийме вигляд (ВІ + W - ВД) > 0. В цьому випадку дуже дорога маловідходна технологія може стати вигіднішою технології, що забруднює природу.

Висока якість навколишнього середовища визначає стан добробуту суспільства, як і матеріальні блага, отримані шляхом виробництва. По шкалі цінностей природні блага по відношенню до матеріальних виходять на перший план. Тому суспільство повинне миритися із закономірним підвищенням вартості промислової продукції, зумовленої високими платежами за природні ресурси. Компенсацією за це має стати підвищення якості повітря, води, грунту та інших компонентів соціоекосистеми.

В геоекосистемах із антропогеним навантаженням, близьким до граничного, вводять коефіціенти геоекологічної небезпеки, якими регулюються в залежності від показника антропогенні впливи на довкілля. Збільшення коефіцієнта захищає геоекосистему від остаточного руйнування. Вводять коефіціенти і для захисту геоекосистем, які мають рекреаційне значення чи цінні в науковому відношенні.

Список використаної літератури: