Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра фінансів і економіки природокористування

Контрольна робота

«Економіка природокористування»

Рівне 2008р.

Зміст

1. Теоретична частина

1.1 Поняття природного середовища, природних ресурсів та їх класифікація

1.2 Відтворення природних ресурсів та його форми

1.3 Суть страхування екологічних ризиків

1.4 Суть і порядок визначення критерія екологічної оптимальності проекта

1.5 Основні напрями підвищення ефективності природокористування і охорони навколишнього середовища

1.6 Показники впливу природоохоронних заходів на результати діяльності підприємств

2. Розрахункова частина

Список використаних джерел

1. Теоретична частина

1.1 Поняття природного середовища, природних ресурсів та їх класифікація

Природне середовище - це мегаекзосфера постійних взаємодій і взаємопроникнення елементів і процесів чотирьох її складових екзосфер (приповерхневих оболонок, геосфер): атмосфери, літосфери, гідросфери й біосфери - під впливом екзогенних (зокрема космічних) та ендогенних факторів і діяльності людини.

Кожна з екзосфер має свої складові елементи, структуру та особливості. Три з них - атмосфера, літосфера й гідросфера - утворені неживими речовинами і є ареалом функціонування живої речовини - біоти - головного компоненту четвертої складової довкілля - біосфери.

Атмосфера є зовнішньою газовою оболонкою Землі, що сягає від її поверхні в космічний простір приблизно на 3000 км.

Сучасна атмосфера складається з таких основних компонентів: азот (78%); кисень (21%); аргон (0,93%); вуглекислий газ (0,03%); малі домішки: водень, гелій, неон, криптон, метан (0,009%).

Крім того у атмосфері є пари води, вміст яких коливається від 0,2% (в полярних широтах) до 3% (біля екватора). В атмосфері є аерозолі - завислі у повітрі дрібні тверді і рідкі частки різних речовин. Вміст аерозолів дуже змінюється.

Екологічне значення атмосфери:

· захищає всі живі організми Землі від згубного впливу космічних випромінювань і ударів метеоритів;

· регулює сезонні і добові температурні коливання;

· врівноважує й вирівнює добові коливання;

· через атмосферу відбуваються фотосинтез і обмін енергії - головні процеси біосфери;

· впливає на водний баланс і режим поверхневих та підземних вод;

· для деяких організмів (бактерії, літаючі комахи, птахи та ін.) атмосфера є основним середовищем життя.

Природні ресурси є найважливішими матеріальними носіями національного багатства кожної країни і їх економію потрібно розглядати як інтенсивне підвищення економічного потенціалу країни.

Однією з особливостей природних ресурсів є їх матеріальність. Вони являють собою або речовину у твердому, рідкому чи газоподібному стані, або енергію, або поля (магнітні, гравітаційні) тощо. Ми поняття «природний ресурс» розуміємо як економічне, що відображає ті натуральні засоби у формі запасів, що є у наявності та розпорядженні у власника і які він може використовувати на процесах виробництва, надання послуг, виконання робіт, у побутових потребах.

В економічній літературі під поняттям «природні ресурси» розуміють тіла і сили природи, що використовуються як засоби праці (земля, річки) або предмети споживання (торф, дрова паливні).

Природні ресурси як поняття трактуються по-різному.

З погляду продуктивних сил, природні ресурси розуміють як «…тіла і сили природи, які за певного розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства».

Природні ресурси як ємне поняття групуються за різними ознаками. «В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового й багатоцільового призначення».

Природні господарські ресурси можна поділити на дві групи:

1. наземні (ліси, води);

2. підземні (нафта, газ, руди, вугілля).

Такий поділ ресурсів не повний, оскільки не враховує атмосферних ресурсів, сонячної енергії, вітру тощо.

За ознакою елемента сфери суспільного виробництва їх пропонується поділити на такі види :

1. засоби дії (а не праці, як це традиційно вживається) людини чи техніки на інші об'єкти виробництва, побуту тощо (вода для охолодження);

2. середовища (річкові та морські);

3. енергія (сонячна енергія, енергія припливів та відпливів морів);

4. сировина (мінеральна сировина, сільськогосподарська біомаса);

5. матеріали (технологічна вода, технологічний, зокрема формовочний, пісок);

6. виробнича сила (сили води, вітру);

7. носії (вода як носій тепла);

8. інші.

Виходячи з виробничої орієнтації, природні ресурси слід поділити на поточно застосовані, виробничі запаси, для продажу, відходи. Якраз відходи слід розглядати як об'єкт економії, що утворений і як сировина використовується. У натуральному вимірі його можна оцінювати як певний обсяг сировини чи матеріалу, що застосовується у виготовленні продукту. У відносному вимірі відходи оцінюються як частка сировини чи матеріалу в загальній кількості їх у виготовленій продукції (у відсотках).

За ознакою джерела природного середовища ресурсів як об'єктів економії, оптимізації використання, їх пропонується поділити на такі види:

1) енергія сонця;

2) атмосферні ресурси (повітря, вітер);

3) надро-земельні: внутрішнє тепло землі; мінеральні ресурси, в тому числі паливно-енергетичні; підземні термальні водні ресурси;

4) поверхнево-земельні ресурси: прісні водні ресурси; лісові ресурси; рослинні ресурси;

5) водного океану: енергія припливів і відпливів тощо.

Природні ресурси, що необхідно окремо відмітити, поділяються на практично вичерпані (нафта, газ) й не вичерпні (повітря, сонячна енергія). Якраз вичерпані ресурси мають стати об'єктом оптимальності використання, заходів економії, а то й вкрай обмеженого використання, відповідно об'єктом державної ресурсної політики.

За ознакою сфери застосування природні ресурси слід класифікувати на витратні у матеріальному виробництві (за галузями), у так званій невиробничій сфері, у домашніх господарствах. Природні, як й інші ресурси також поділяються за напрямами використання на одно -, дво - , - багатоцільового призначення.

Крім того, природні ресурси слід поділяти на: обмежені для використання (лісові, мінеральні); не обмежені (енергія сонця, вітру, геотермальна, повітря); відновлювані (лісові через відновлювані роботи); не відновлювані (мінеральні).

Таким чином, природні ресурси слід розуміти, як речовини, енергію, сили, явища, процеси, інші об'єкти матеріального світу, створені природою, вивчені, освоєні та визначені як придатні для використання людиною у суспільних потребах.

Особливістю природних ресурсів є те, що вони створені без застосування праці людини. Частина природних ресурсів після використання не відтворюється. Але окремі їх види можуть відтворюватися за участю людини (посадка лісу, очищення води).

1.2 Відтворення природних ресурсів та його форми

Відтворення природних ресурсів - це безперервне їх витрачання і відновлення. Природні ресурси не є невичерпними і вічними, якщо їх постійно витрачати; тому для забезпечення процесу відтворення необхідно: бережливо і раціонально використовувати все те, що дає нам природа (зокрема, стосовно невідтворюваних природних ресурсів); там, де ще можливо, відроджувати їх (поновлювати і підвищувати природну родючість землі, висаджувати ліси, відтворювати запаси водоймищ); максимально використовувати вторинну сировину, інші відходи виробництва та знешкоджувати їхній негативний вплив на природу і здоров'я людей (застосовувати безвідходні технології); всілякими способами підтримувати екологічну чистоту виробництва і природокористування.

Безперервний процес взаємодії господарюючих суб'єктів проходить на стадіях (або в фазах) виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Життєдіяльність суспільства передбачає постійний процес споживання матеріальних благ, що вимагає безперервності процесу виробництва. Слід мати на увазі, що дане протиставляння процесів виробництва і споживання є досить умовним, оскільки сам процес виробництва є, по суті, споживанням вироблених раніше матеріальних благ (засобів виробництва). Отже, постійне повторення процесу виробництва називається відтворенням.

Відтворення природних ресурсів є важливою складовою частиною суспільного відтворення. Воно включає в себе не лише відновлення виробничих запасів деревини, посівних площ, тощо, треба мати на увазі відновлення взагалі всього комплексу природного середовища, існування людського суспільства в попередньому або кращому стані.

Ділова життєдіяльність людей, промислове виробництво останніх 100-150 років завдали природі значних, подекуди невиправних збитків. Разом з тим в останні десятиліття відомі приклади успішних заходів по відновленню природних об'єктів: послідовні багаторічні зусилля дали змогу Німеччині відтворити Рейн (на кінець 70-х років річку вважали загиблою від промислових відходів), США очистили річку Потомак тощо. Цивілізоване ставлення до природи сьогодні визначається твердженням: Земля - це не те, що ми одержали у спадок від батьків, а те, що взяли у позичку у своїх дітей.

Для України однією з найгостріших проблем природоохоронного напрямку є проблема збереження і насадження лісів, адже повітряна та водна ерозія ґрунтів знищує щорічно тисячі гектарів славнозвісних українських чорноземів, малі ріки також гинуть через нестачу лісосмуг та незахищеність витоків та русел річок. Повноводність великих річок залежить від здоров'я маленьких річок та струмків. Україна відчуває нестачу води, тож насадження можуть до певної міри зарадити і цій проблемі.

Відтворення сукупного суспільного продукту є головною складовою частиною суспільного відтворення. Суспільне виробництво складається з виробництва засобів виробництва (І) і виробництва предметів споживання (ІІ).

За вартістю сукупний суспільний продукт поділяється на перенесену вартість (тобто спожиту частину вартості засобів виробництва) (ПВ), необхідний продукт (тобто вартість робочої сили, заробітну плату) (НП) та додатковий продукт (ДП)

ССП = ПВ + НП + ДП

Типи економічного відтворення. Існують два типи розширеного відтворення : екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва за рахунок залучення все нових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів без поліпшення та вдосконалення технічної основи виробництва та організації праці.

Інтенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва шляхом підвищення його ефективності. Тобто краще технічне оснащення процесу виробництва, більш досконала організація праці дозволяють одержувати кращі результати з меншими затратами всіх видів ресурсів.

Форми інтенсивного відтворення. Існують основні чотири форми інтенсивного відтворення, які відрізняються різними принципами поєднання виробничих ресурсів: фондомістка, фондозберігаюча, нейтральна і всебічна.

Фондомістка форма передбачає підвищення продуктивності праці за рахунок підвищення затрат виробничих фондів на одиницю продукції. У цьому випадку виробничі фонди зростають швидше за фонди оплати праці і прибуток.

Фондозберігаюча форма - підвищення продуктивності праці супроводжується економією виробничих фондів на одиницю продукції.

Нейтральна форма - підвищення продуктивності праці є наслідком додаткових витрат, але породжена ним економія засобів виробництва компенсує додаткові затрати.

Всебічна форма інтенсивного процесу відтворення: зростання продуктивності праці є наслідком підвищення ефективності використання всіх факторів виробництва (засобів і предметів праці, робочої сили, вдосконалення організації виробництва тощо).

Процес розширеного відтворення сукупного суспільного продукту невіддільний від процесу нагромадження. Для забезпечення розширеного відтворення необхідно створювати все більш нові та досконалі умови виробництва для все більшої кількості працюючих. Отже, для цього необхідно частину додаткового продукту або прибутку перетворити в умови виробництва або нагромадити. Нагромадження - використання частини національного доходу (НП + ДП) на збільшення основних і оборотних фондів та страхових запасів. Інакше кажучи, нагромадження - перетворення додаткового продукту в капітал або капіталізація додаткової вартості (прибутку).

Розширення та якісне вдосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва становить собою виробниче нагромадження.

Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, культурних, спортивних та наукових установ - це невиробниче нагромадження. Слід мати на увазі, що в кінцевому підсумку виробниче нагромадження здійснюється для того, щоб зробити можливим невиробниче.

1.3 Суть страхування екологічних ризиків

Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні і використанні страхового фонду з метою відшкодування непередбачених збитків , заподіяних сільськогосподарським підприємствам стихійними лихами, іншими несприятливими подіями, що порушують нормальний процес відтворення.

Страхування екологічних ризиків включає в себе страхування рослин і тварин.

Для різноманітних об'єктів страхування характерні різні ризики, які враховуються страховими компаніями при розробці конкретних умов і правил страхування. Найбільш ризиковим є вирощування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.

Рослинництво найбільше з усіх галузей сільськогосподарського виробництва піддається впливу несприятливих природно-кліматичних умов, які прийнято поділяти на 2 групи.

Першу групу складають постійні, тобто звичайні для даної місцевості фактори - короткий вегетаційний період, середньорічні коливання температури повітря, низька якість грунту.

Другу групу створюють незвичайні, випадкові відхилення від нормальних умов розвитку рослин: ранні заморозки, град, посуха, повінь, довготривала відсутність опадів.

Дія першої групи факторів нейтралізується за допомогою фінансування необхідних затрат на вирощування швидкозріючих сортів зернових та інших культур, здійснення витрат на покращення якості грунтів, впливу на ціну через механізм надбавок та інших методів. Щодо другої групи, то тут неабияку роль відіграє система грошових фондів, яка створюється безпосередньо страховими компаніями. Тому для реалізації завдання щодо поширення страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності було прийнято ряд законодавчих актів, які передбачають здійснення такого виду страхування в обов'язковій формі.

Під час настання страхового випадку при страхуванні врожаю досить складною є проблема визначення збитку, завданого господарству. Тому прийнято порівнювати фактичний урожай поточного року з середнім урожаєм, яке господарство отримало за попередні 5 років. У деяких випадках (розорювання нових земельних площ, зрошення нових земель) можливий розрахунок збитку на основі прогнозного врожаю, який господарсьво могло б отримати при відсутності страхового випадку.

Страхувальниками сільськогосподарських культур можуть бути всі юридичні та фізичні особи, що використовують земельні угіддя.

Об'єктами страхування в рослинництві є всі види сільськогосподарських культур: зернові, зернобобові, технічні, овочеві, кормові, бахчеві, урожай садів, виноградників, теплиць.

У страховому договорі може бути передбачене відшкодування збитків, що сталися внаслідок вітрової та водної ерозії, обвалів, загнивання насіння, пошкодження врожаю птахами, загибелі врожаю в закритому грунті, причиною яких є припинення подачі електроенергії, зумовлені природними стихіями, пожежами, технічними чи технологічними аваріями.

Для всіх сільськогосподарських культур страхування врожаю починається з дня їх посіву (висадки) і припиняється в день закінчення збирання врожаю.

Принциповою особливістю страхування сільськогосподарських тварин є відшкодування збитків лише у випадку загибелі тварини. Як правило, страхування відбувається не в повній вартості тварин, що примушує власника біти більше зацікавленим у збереженні поголів'я.

На основі різниці у величині страхової відповідальності всю сукупність застрахованих тварин поділяють на 3 групи: продуктивна худоба, молодняк, племінні і високоцінні тварини.

Продуктивна худоба складає основну групу і вважається застрахованою на випадок загибелі внаслідок стихійного лиха, інфекційних хвороб, пожежі і дії електричного струму.

Молодняк тварин потребує особливого нагляду і може бути застрахований лише від стихійного лиха, пожежі і дії електричного струму. Для останньої групи тварин застосовують більш високий обсяг страхової відповідальності, враховуючи падіж тварин від інфекційних та загальних захворювань, нещасних випадків. Страхування продуктивних сільськогосподарських тварин, що є приватною власністю громадян, проводиться як обов'язкове, так і добровільне.

Договір страхування тварин укладається терміном на 1 рік на підставі усної або письмової заяви страхувальника з обов'язковим оглядом тварини, що береться на страхування. Страхуються тільки здорові тварини. Невіддільною частиною договору є розрахунок вартості майна та страхових платежів. Договір може бути укладений на все майно або на окремий його вид. Договір вступає в силу після сплати страхувальником страхової премії повністю або частково.

Тварини страхуються за 2 варіантами:

1. Страхування від хвороби, пожежі, урагану, електроструму, замерзання, укусу змій, отруйних комах, травм, викрадення.

2. Всі ризики, що є в 1 варіанті, плюс напад диких звірів та вимушений забій.

1.4 Суть і порядок визначення критерія екологічної оптимальності проекта

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначені найкращих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань і встановленні їх взаємодії.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

1. розробку загальних цілей;

2. визначення конкретних цілей на даний період із послідуючою їх деталізацією;

3. визначення шляхів і способів досягнення цілей;

4. контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом співставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

В процесі планування необхідно відповісти на такі питання:

- що повинно бути зроблено і для чого?

- коли це буде зроблено і хто буде робити?

- де це буде зроблено і що для цього необхідно?

Вирішення цих питань є функцією планування, яка є основою для прийняття рішень. Це управлінська діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань управління виробництвом, а також визначає шляхи реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Розробка планів по проекту охоплює всі етапи його життєвого циклу. Починається з участі проект-менеджера в процесі розробки концепції, вибору стратегічних цілей, включаючи контрактні пропозиції, продовжується укладанням контрактів та закінчується лише при завершенні проекту.

Процес планування проектів - це процес, який передбачає визначення цілей і параметрів взаємодії між роботами та учасниками проекту, розподіл ресурсів та вибір і прийняття організаційних, економічних, технологічних рішень для досягнення поставлених цілей проекту.

На етапі планування проекту визначаються всі необхідні параметри реалізації проекту, а саме: тривалість робіт, потреба в трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсах, терміни постачання всіх видів ресурсів, терміни та обсяги залучення проектних, будівельних та інших організацій.

Загальний процес планування проектів включає наступні етапи: визначення цілей, задач проекту, розрахунок техніко-економічних показників для обґрунтування проекту, визначення потреби в ресурсах, тривалості та специфікації виконуваних робіт, етапів проекту; структуризацію проекту; прийняття організаційно-технологічного рішення; розробку сіткових моделей робіт; оцінку реалізуємості проекту, оптимізацію по термінах і критеріях якості використання ресурсів та інших критеріях; підготовка необхідних документів до пакета планів; затвердження планів і бюджету; доведення планових завдань до виконавців; підготовку та затвердження звітної документації для контролю планів.

Взаємозв'язок між процесами планування представлено на рис. 4.1.

Основними процесами планування є:

1. Планування цілей - це процес розробки документу, в якому формулюються цілі проекту (констатація цілей), які слугують основою для наступних проектних рішень, включаючи визначення критеріїв успішності виконання проекту;

2. Декомпозиція цілей означає поділ основних результатів проекту, визначених у констатації цілей, на окремі компоненти для того, щоб підвищити точність вартісних, часових та ресурсних оцінок, визначити основу для вимірювання і управління виконанням та забезпечити чітку систему відповідальності;

3. Визначення операцій - це процес ідентифікації та документування операцій, які слід виконати для отримання результатів;

4. Визначення взаємозв'язків операцій (робіт, задач) _ це процес визначення та документування взаємозв'язків операцій проекту;

5. Оцінка тривалості операції - це визначення робочого часу, що потрібний для її виконання. Тривалість одних операцій визначається можливостями ресурсів, інших - тільки календарним часом, для третіх - існують додаткові обмеження (наприклад, ремонт-покриття міських вулиць потрібно проводити в нічний час);

6. Планування ресурсів - означає визначення того, які ресурси (люди, обладнання, матеріали ) та в якій кількості будуть використані в роботах проекту. Результатом планування ресурсів є перелік типів та кількості ресурсів, необхідних для виконання проекту;

7. Складання розкладу виконання проекту визначення термінів початку та завершення всіх операцій проекту;

8. Оцінка вартості - включає оцінку вартості ресурсів та вартості операцій;

9. Розробка бюджету - це розподілена в часі вартість проекту та його елементів;

10. План управління якістю - повинен містити інформацію щодо проведення командою проекту політики якості;

11. Планування організації - включає ідентифікацію, документування та призначення проектних ролей, відповідальність та відносини звітності.

В процесі виконання проекту ці процеси багатократно повторюються. Зміни можуть бути і в цілях проекту, його бюджеті, ресурсах і т.д. Крім того, планування проекту не є точною наукою, оскільки різні команди проекту можуть розробити різні плани для одного і того ж проекту. Деякі із процесів планування мають чіткі логічні та інформаційні взаємозв'язки і виконуються в одному порядку практично у всіх проектах. Наприклад, спочатку слід визначити, із яких робіт складається проект, а потім розраховувати терміни виконання та вартість проекту. Крім перерахованих вище основних процесів планування існує цілий ряд допоміжних процесів. Взаємозв'язок між допоміжними процесами залежить так само, як і їх наявність від природи проекту.

Розробка плану проекту - це оформлення результатів процесів планування в єдиний структурований документ.

Розробка плану проекту - це процес, який майже завжди повторюється декілька разів. Це формальний та затверджений документ, який використовується для управління виконанням проекту. Він повинен бути розповсюджений серед учасників проекту відповідно до плану взаємодії. Не можна ототожнювати план проекту та базовий план. План проекту - це документ або набір документів, який змінюється при надходженні додаткової інформації, в той час як базовий план слугує для контролю виконання та змінюється тільки в результаті затвердження запитів на зміни.

План проекту використовується для: управління виконанням проекту; документування пропозицій та припущень, зроблених при плануванні; документування прийнятих рішень по вибору варіантів; регламентування взаємодії учасників проекту; документування вимог до звітів по змісту, обсягу та термінах; створення бази для оцінки й контролю ходу виконання проекту.

Система контролю дотримання параметрів проекту.

Контроль - процес, при якому керівник проекту встановлює, чи досягаються поставлені цілі, виявляє причини, що негативно впливають на хід роботи та приймає управлінські рішення, які коригують виконання завдань для запобігання зривів виконання проекту (зрив термінів, перевищення використання ресурсів, вартості, низька якість і т.д.).

Завдання контролю полягає в тому, щоб отримавши фактичні дані про хід виконання проекту, порівняти їх із плановими, виявити відхилення. Контроль повинен забезпечити систематичний нагляд за всіма процесами реалізації проекту (моніторинг), виявити відхилення від цілей реалізації проекту за допомогою критеріїв та обмежень, які фіксуються в календарних планах, бюджетах, розрахункових потребах у трудових та матеріальних ресурсах, фінансових і т.д., обґрунтувати необхідність прийняття коригуючих дій.

В основі процесу контролю лежить збір та розгляд даних про просування проекту. Предметом контролю є факти та події, перевірка виконання конкретних рішень, виявлення причин відхилень, оцінка ситуації, прогнозування наслідків. Проектний менеджер повинен вчасно фіксувати свої помилки та виправляти їх до того, як вони нашкодять проекту. Для цього необхідно здійснювати такі види контролю: попередній; поточний; заключний.

Попередній контроль здійснюється до початку робіт по реалізації проекту. Як правило, він стосується лише трудових, матеріальних та фінансових ресурсів.

При контролі трудових ресурсів проводиться аналіз професійних та ділових знань, навичок, які необхідні для виконання проекту (рівень освіти, стаж практичної роботи, кваліфікація і т.д.).

В процесі контролю матеріальних ресурсів проводиться аналіз відповідності складу та якості обладнання та матеріалів встановленим вимогам.

Контроль фінансових ресурсів передбачає встановлення граничних витрат фінансових ресурсів з метою їх правильного використання відповідно до затверджених статей бюджету проекту.

Поточний контроль проводиться з метою оперативного регулювання процесу реалізації проекту, встановлення відхилень та прийняття оперативних рішень. Він здійснюється саме в процесі виконання проекту. При цьому розрізняють: контроль часу, контроль бюджету, контроль ресурсів та контроль якості.

Заключний контроль проводиться на стадії завершення проекту для обґрунтування та прийняття рішень по управлінню часом, вартістю, ресурсами та якістю виконуваних робіт.

Контроль виконання, як процес постійного вимірювання параметрів проекту та встановлення відхилень, проводиться по всіх параметрах проекту. Процес контролю можна поділити на основні й допоміжні процеси. До основного процесу контролю можна віднести сам контроль виконання плану проекту, а до допоміжних:

- підтвердження досягнення цілей - постійна оцінка виконання проекту з метою підтвердження відповідності окресленим цілям;

- підтвердження якості - постійна оцінка виконання проекту з метою підтвердження відповідності прийнятим стандартам якості;

- контроль та моніторинг ризиків - контроль ризиків, контроль виконання запланованих заходів по запобіганню виникнення ризиків;

- контроль контрактів - контроль виконання контрактів постачальниками та підрядчиками.

Сучасна методологія управління проектами характеризується інтегрованим структурованим підходом до управління, планування й контролю. Тотальна інтеграція проектного менеджменту передбачає інтеграцію планування та контролю, інтеграцію календарного планування, ресурсів і витрат, інтеграцію із організацією, інтеграцію інформаційних систем проекту, загальну інтеграцію з системою управління персоналом.

Інтеграція планування і контролю полягає у взаємозв'язку функції планування й контролю, оскільки останній слугує для перевірки попереднього, а ефективність контролю залежить від якості планування.

Інтеграція календарного планування, ресурсів і витрат полягає в тому, що календарне планування відбувається обов'язково у взаємозв'язку з плануванням ресурсів і витрат з метою ефективного управління проектами.

Планування й контроль витрат, ресурсів, календарне планування мають бути пов'язані з організацією проекту.

З метою досягнення ефективного управління проектами необхідно також інтегрувати всі інформаційні системи проекту, зокрема, обсяги робіт за проектом та їх специфікації, організації проекту, планування ресурсів, строків, витрат, збору інформації, аналізу виконання, управління ресурсами, взаємозв'язками, контролю якості.

Загальна інтеграція із системою управління персоналом полягає в тому, що остання система повинна бути інтегрована з усіма попередніми складовими, оскільки людські ресурси залучаються і до процесу планування, і до контролю, вони є виконавцями проекту, організаційна структура проекту впливає на мотивацію, конфлікти і т.д. Крім того, в цій системі існує і зворотній зв'язок.

1.5 Основні напрями підвищення ефективності природокористування і охорони навколишнього середовища

Природокористування - це залучення людства до процесу суспільного використання ресурсів первинної природи (землі, лісів, води, корисних копалин і т. д.).

Як правило, будь-яке свідоме перетворення людиною природи має своєю метою, в першу чергу, поліпшення умов життя людини. Однак кожна з «перемог» людини над природою має, за словами Ф. Енгельса, «у другу і третю чергу зовсім інші, непередбачені наслідки, що дуже часто знищують значення перших».

За оцінками вчених людська цивілізація існує 2-3 млн. років, проте, до останнього часу природі вдавалося справлятися з, не завжди продуманими, діями людини. Ситуація різко загострилася у ХХ століття з таких причин:

- неконтрольованого збільшення населення земної кулі і відповідно зростанням потреб людства в природних ресурсах, які забезпечують його існування (їжа, одяг, будівлі, енергетика, тепло та ін.);

- зрослими потребами промисловості в продуктах переробки корисних копалин (метали, пластмаси і т. д.) та енергоносіях;

- неконтрольованим забрудненням довкілля шкідливими викидами в атмосферу, скидами у водойми, розміщенням відходів промислового виробництва. Як наслідок глобальне потепління, озонові дири, підвищена радіація, кислотні дощі, забруднення водойм, ґрунтів, повітря та ін.

Існування негативних наслідків господарської діяльності людини змусило вчених приділити значну увагу їх вивченню, прогнозуванню наслідків антропогенного впливу на природу та врахування висновків в управлінських рішеннях. Антропогенний вплив на природу це будь-які процеси зміни природи, обумовлені діяльністю людини. Потрібно відмітити, що будь яке втручання сучасної людини в природу несе більшою чи меншою мірою як творення, так і руйнування.

До ХХ століття вивченням природного середовища і його впливу на живі організми займалася екологія. Екологія вивчає взаємовідносини живих організмів і середовища проживання, стан природного середовища: - води, повітря, ґрунту та місце людини і людського суспільства в природі.

Початок нинішнього етапу дослідження впливу людини на довкілля пов'язують з проведенням у 1992 році у Ріо-де-Жанейро конференції з охорони природного середовища, на якій було представлено 178 держав і 1600 неурядових організацій.

Десятиліттям раніше у вісімдесяті роки ХХ століття на стику двох наук екології і економіки виникла нова наука - економіка природокористування.

Виникнення економіки природокористування (ЕП) як науки зумовлене погіршенням природних умов, зростанням масштабів забруднення навколишнього природного середовища (НПС), нераціональним використанням природних ресурсів (ПР), іншими словами неконтрольованим впливом людського суспільства на довкілля.

У ті роки Україна, яка входила до складу Радянського Союзу за масштабами екологічної кризи займала одне з перших місць у світі. У 1986 році в Україні відбулася одна з найбільших світових катастроф - аварія на Чорнобильській АЕС. В дев'яності роки пригірські райони Закарпатської та Івано-Франківської областей зазнавали значних збитків від повеней, які були викликані неконтрольованою вирубкою лісів.

В наступні роки в Україні екологічна ситуація дещо покращилася, але відбулося це не через впровадження природоохоронних заході (ПОЗ), а в зв'язку із спадом у 2,5 рази обсягів промислового виробництва.

Запровадженням в Україні ринкових умов господарювання, коли до природних ресурсів мають доступ приватні структури вимагає посилення з боку держави контролю за їх раціональним використанням та дотриманням всіма суб'єктами господарювання допустимих норм забруднення довкілля.

Для забезпечення ефективного використання ПР та не допущення погіршення стану НПС будь-які проектні рішення (будівництво нових та реконструкція старих підприємств, будівництво доріг, проведення зрошувальних та осушувальних робіт, перепрофілювання земельних та водних басейнів і ін.) проходять еколого-економічну оцінку (ЕЕО).

ЕЕО передбачає:

забезпечення раціонального природокористування і охорони НПС;

дотримання норм і правил рекультивації земель та збереження родючого шару ґрунту;

обґрунтування доцільності вибору земельних угідь для проведення меліорації земель;

оцінку ефективності заходів, що виключають забруднення атмосфери, водоймищ і ґрунтів шкідливими викидами і скидами;

обґрунтування санітарно-гігієнічної доцільності спорудження об'єктів;

аналіз наявних заходів по запобіганню водної та вітрової ерозії, вторинного засолення, підтоплення і забруднення земель;

наявності заходів з запобігання забруднення підземних та поверхневих вод шкідливими викидами та скидами;

експертизу проектів на відповідність вітчизняним та зарубіжним екологічним стандартам.

ЕЕО проводиться в чотири етапи:

оцінка допустимості будівництва нових та реконструкції діючих підприємств;

еколого-економічне обґрунтування передбачуваного будівництва нових підприємств;

мінімізація впливу запроектованого об'єкту на НПС;

визначення порівняльного еколого-економічного ефекту капітальних вкладень на будівництво нових і реконструкцію діючих виробничих об'єктів.

1.6 Показники впливу природоохоронних заходів на результати діяльності підприємств

Природоохоронні заходи (ПОЗ) здійснюються суб'єктами господарювання з метою з метою забезпечення ефективного використання ПР та недопущення понаднормативного забруднення НПС.

Визначення загальної ефективності ПОЗ проводиться на всіх стадіях планування та впровадження заходів з охорони НПС і раціонального використання ПР.

Загальна ефективність використання ПОЗ визначають внаслідок розрахунків різних видів ефективності:

економічної; - екологічної; - соціальної.

Економічна ефективність ПОЗ визначається шляхом співставлення економічних результатів з витратами, які необхідні для їх здійснення за допомогою показників загальної економічної ефективності.

Екологічна ефективність визначається шляхом співставлення екологічних результатів (різниці негативного пливу на НПС до і після впровадження ПОЗ) до витрат на впровадження ПОЗ.

Соціальна ефективність ПОЗ визначається співставлення показників, що характеризують соціальний результат (зміна показників до і після впровадження ПОЗ), до затрат які необхідні для їх досягнення.

Розрізняють одно - і багатоцільові ПОЗ.

Одноцільові заходи направлені в основному на зниження забруднення НПС.

Багатоцільові заходи направлені не тільки на зниження забруднення НПС, але і на поліпшення економічних результатів діяльності підприємств.

Ефективність впровадження ПОЗ визначається за показниками загальної та порівняльної економічної ефективності.

Загальна (абсолютна) ефективні затрат на впровадження ПОЗ визначається для виявлення економічної результативності природоохоронної діяльності на всіх рівнях господарювання (підприємство, регіон, галузь, держава).

Загальна (абсолютна) економічна ефективність ПОЗ розраховується як відношення річного обсягу повного економічного ефекту до суми приведених витрат, які визвали цей ефект:

Еа = ?? Еіj / (Сн + Ен х Кн),

де: Еіj - повний економічний ефект і-того виду від упередження збитків на j-тому об'єкті, грн.;

Сн - річні поточні витрати на обслуговування і утримання ОФ, які забезпечили цей ефект, грн.;

Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (Ен = 0,14).

Кн - капітальні витрати в будівництво фондів природоохоронного признач., грн.

Показник загальної економічної ефективності капітальних вкладень розраховується за формулою:

Еак = (?? Еіj - Сн) / Кн.

Капітальні вкладення рахуються ефективними якщо Еак > Ен.

Крім вартісних показників для визначенні ефективності ПОЗ використовують натуральний показник.

Він розраховується як зниження шкідливих речовин в атмосфері, водному середовищі і ґрунті на одиницю капітальних вкладень, які визвали ці зміни:

Ес = ?В / Кн,

де: ?В - величина зміни викидів (різниця в обсягах до і після впровадження ПОЗ) шкідливих речовин з урахуванням коефіцієнта шкідливості;

?В = ? кі (В1і - В2і),

де: кі - коефіцієнт шкідливості і-того інградієнта.

В1і і В2і - величина викидів інградієнта і-того виду відповідно до і після впровадження ПОЗ.

Загальний ефект (для країни) від впровадження ПОЗ (Еij) - визначається для економіки країни та галузей через величину приросту чистої продукції, або зниженням економічних збитків (?Уij):

Еij = ?Уij

де: і - вид ефекту від впровадження ПОЗ;

j - об'єкт на якому визначено ефект від впровадження ПОЗ.

Приріст національний доходу (?Д) від впровадження ПОЗ визначається за формулою:

?Д = ?У - Зпоз

де: ?У - приріст додаткової продукції або зменшення збитків;

Зпоз - затрати на впровадження ПОЗ.

Госпрозрахунковий (г/р) ефект (Е г/р) визначається для окремих підприємств за показниками приросту прибутку (?П) або зниження собівартості продукції (?С).

Е г/р = ?П, або - ?С

Визначення г/р ефект від скорочення зносу ОФ:

Еобл г/р = Ф х Кр (Т2 - Т1), грн.,

де: Ф - вартість основних фондів, грн.;

Кр - коефіцієнт рентабельності ОФ;

Т1 і Т2 - термін роботи обладнання в забрудненому і чистому
середовищі.

Визначення загального ефекту від підвищення продуктивності с/г угідь:

Е с/г заг = (О2 - О1) Пл, грн.,

де: О1 і О2 річна економічна оцінка с/г угідь в забрудненому і чистому середовищі, грн./га,

Пл - площа, розміщена в забрудненому середовищі, га.

Визначення г/р ефекту від підвищення продуктивності с/г угідь:

Е с/г г/р = V2(Ц-С2) -V1(Ц-С1), грн.

де: V1 і V2 - середньорічні обсяги продукції з площ, які знаходяться в забрудненому і чистому середовищі, т.

Ц - оптова (закупівельна) ціна одиниці продукції, грн./т.

С1, С2 - собівартість одиниці продукції в забруднен. і чистому середовищі, грн.

Визначення госпрозрахункового ефекту від підвищення якості промислової, продукції сільського та рибного господарства:

Е як г/р = О2 (Ц2-С2) - О1 (Ц1-С1), грн.

де: О1, О2 - середньорічні обсяги продукції початкової і покращ. якості, т.

Ц2, С2, Ц1, С1 - відповідно ціна та собівартість продукції початкової та покращеної якості, грн..

Визначення г/р ефекту від скорочення середньорічних затрат на очистку забруднених ПР.

Еоч г/р = (С1-С2) V, грн.,

де: С1, С2 - собівартість очистки на одиницю ресурсів в умовах забрудненого і чистого НПС;

V - обсяг ресурсу, який використовується.

Порівняльна економічна ефективність ПОЗ необхідна для економічного обґрунтування і вибору найкращих варіантів рішень при впровадженні природоохоронної і ресурсозберігаючої техніки.

При виборі із кількох варіантів найкращого рішення показником порівняльної економічної ефективності є мінімум приведених витрат:

С + Ен х К > min;

де: С - поточні річні витрати на обслуговування і утримання фондів природоохоронного значення;

К - капітальні вкладення на впровадження ПОЗ;

Ен - нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності капітальних вкладень.

Якщо порівняльні варіанти відрізняються за строками освоєння капітальних вкладень, а поточні затрати змінюються, то необхідно приводити затрати більш пізніх років до поточного моменту. Для цього застосовується коефіцієнт приведення:

В = 1 / (1 + Енп),

де: t - період приведення в роках;

Енп - норматив приведення різночасових витрат (на охорону і відновлення лісів - Енп = 0,08, рекультивацію земель - Енп = 0,03).

Для порівняльної ефективності ПОЗ, які мають тривалі строки реалізації проекту та внесення додаткових капітальних вкладень використовують формулу:

?[(Кп + Кgt + Сt) / (1 + Енп) ] > min,

де: Кп - початкові капітальні вкладення в ПОЗ;

Кgt - додаткові капітальні вкладення для t - го року експлуатації;

Сt - поточні витрати для t - го року.

2. Розрахункова частина

На підставі затверджених лімітів і виходячи з фактичних обсягів викидів, нормативів збору за забруднення та коригуючих коефіцієнтів визначаємо суму збору, який справляється за викиди у навколишнє природнє середовище різними джерелами забруднення.

Таблиця 1

Норматив збору за забруднення навколишнього природного середовища

Назва забруднюючої речовини
1. За викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення
1. Бензин етиловий	6
2. Зріджений нафтовий газ	6
3. Стиснений природний газ	4,5
2. За скиди у водні об'єкти
1. Нітрати	4,5
2. Сульфати	1,5
3. Хлориди	1,5
3. За розміщення відходів
1. Відходи 2 класу	3
2. Відходи 3 класу	0,75
3. Люмінесцентні лампи	1,5 грн./шт

1. Розмір збору за викиди пересувними джерелами забруднення:

Пат = ? Мфі • Кін • Нбі • Кнас • Кф

де

Нбі - базовий норматив збору за викиди в атмосферу 1 тонни і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, грн./т;

Мфі - маса фактичного річного збору і-ої забруднюючої речовини, т;

Кнас - коефіцієнт, що залежить від чисельності жителів;

Кін - величина індексу споживчих цін - 2,5;

Кф - коефіцієнт, що враховує народно-господарське значення населеного пункту.

Пат бензин не етиловий = 315 • 2,5 • 6 • 1,2 • 1,25 = 7087,5 (грн.)

Пат зріджений нафтовий газ = 615 • 2,5 • 6 • 1,2 • 1,25 = 13837,5 (грн.)

Пат стиснений природний газ = 415 • 2,5 • 4,5 • 1,2 • 1,25 = 7003,13 (грн.)

2. Розмір збору за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води:

Пс = ? (Млі + Мпі • Кн) • Нбі • Крб • Кін, де

Млі - річний обсяг викиду і-тої забруднюючої речовини в межах ліміту;

Мпі - річний обсяг понадлімітного викиду і-тої забруднюючої речовини;

Кн - коефіцієнт кратності збору за понадлімітні викиди = 5;

Нбі - норматив збору за викид 1 забруднюючої речовини;

Крб - регіональний коригуючий коефіцієнт;

Кін - коефіцієнт інфляції;

Пс нітрати = 4,5 • 1,5 • 2,2 • 2,5 = 37,13 (грн.)

Пс сульфати = 1,5 • 1,5 • 2,2 • 2,5 = 12,38 (грн.)

Пс хлориди = 15 • 4,5 • 2,2 • 2,5 = 371,25 (грн.)

3. Визначення збору за розміщеннявідходів у навколишньому природному середовищі:

Пв = ? ¦(Нбі • Мпі) + (Кп • Нбі • Мпі)¦ • Км • Ко • Кін, де

Км - коефіцієнт, що враховує розташування зони розміщення відходів;

Ко - коефіцієнт, що враховує обладнання місця розміщення відходів;

Нбі - норматив збору за викид 1 забруднюючої речовини;

Кп - коефіцієнт кратності плати за понадлімітне розміщення = 5;

Мпі - річний обсяг понадлімітного викиду і-тої забруднюючої речовини;

Пв відходи 2 класу = 215 • 3 • 2,5 • 1 • 1 = 1612,5 (грн.)

Пв відходи 3 класу = 115 • 0,75 • 2,5 • 1 • 1 = 215,63 (грн.)

Пв люмінесцентні лампи = 615 • 1,5 • 2,5 • 1 • 1 = 2306,25 (грн.)

Результати розрахунків зводимо у таблицю 2.

Таблиця 2

Розрахунок збору за забруднення НПС

Назва забруднюючої речовини	Фактична маса річного викиду, т	Ліміт викидів	Норматив збору за викид, грн./т	Величина індексу споживчих цін	Коригую і коефіцієнти	Сума збору в межах ліміту, грн.	Сума плати за понадлімітний викид, грн..	Загальна сума плати
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1.Нараховано збору за викиди пересувними джерелами забруднення, усього	27928,13	-	27928,13
1.1. Бензин не тиловий	315	-	7087,5	2,5	1,2	1,25	7087,5	-	6142,5
1.2. Зріджений нафтовий газ	615	-	13837,5	2,5	1,2	1,25	13837,5	-	14940
1.3. Стиснений природний газ	415	-	7003,13	2,5	1,2	1,25	7003,13	-	7830
2. Нараховано збору за скиди у водні об'єкти, усього	420,76	-	420,76
2.1.Завислі речовини	1,5	4	37,13	2,5	2,2	5	37,13	-	132
2.2.Нафтопродукти	1,5	1,5	12,38	2,5	2,2	5	12,38	-	44187
2.3. Нітрати	15	75	371,25	2,5	2,2	5	371,25	-	1584
3. Нараховано збору за розміщення відходів, усього	4134,38	-	4134,38
3.1. Відходи 2 класу	215	245	3	2,5	1	1	1612,5	-	1612,5
3.2.Відходи 3 класу	115	150	0,75	2,5	1	1	215,63	-	215,63
3.3.Люмінесцентні лампи	615	-	1,5 грн./шт	2,5	1	1	2306,25	-	2306,25

Отже, визначивши розмір збору з досліджуваного підприємства за викиди забруднюючих речовин таких як бензин етиловий, зріджений нафтовий газ, стиснений природний газ, нітрати, сульфати, хлориди, відходи 2 та 3 класів, люмінесцентні лампи, зробивши певні розрахунки за спеціальними формулами та, узагальнивши їх за допомогою таблиці 2 «Розрахунок збору за забруднення НПС за другий квартал 2005 року» можна зробити висновок, що за другий квартал 2005 року сума збору за викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення становила 27928,13 грн., а за скиди забруднюючих речовин - 420,76 грн.

Нам відомо, що за перший квартал 2005 року сума збору за викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення становила 8452 грн., а за скиди забруднюючих речовин - 11645 грн.

Тому, порівнявши відповідні показники за перший і другий квартал можна зробити висновок, що у другому кварталі підприємство, функціонуючи набагато більше забруднювало навколишнє природне середовище, що є надзвичайно негативним явищем.

Список використаних джерел

1. Горбач Л.М. Страхова справа: навч. посібник - Київ, 2003 р. - 252 с.

2. Скрипчук П.М. Менеджмент якості довкілля - Рівне, 2006 р. - 350 с.

3. Черевко Г.В. Економіка природокористування: навч. посібник - Київ, 2003 р. - 178 с.

4. Дорогунцов С.І. Оптимізація природокористування - Київ, 2004 р. - 291 с

5. Гус В.М. Економіка природокористування: конспект лекцій. - Рівне, 19997 р. - 336 с.

6. Цаценко О.М. Основи екології та економіки природокористування. - Суми, 2001 р. -362 с.

7. Методичні вказівки з дисципліни «Економіка природокористування» 104-11 - Рівне, 2006 р. - 22с.