Антропогенний вплив людини на навколишнє природне середовище

1. ЗАБРУДНЕННЯ, ЯК ОДИН З ВИДІВ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА НАВКОЛИШНЄ ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

1.1 Сучасні масштаби впливу людини на природу та актуальність проблеми її охорони

Взаємовідносини суспільства і природи полягають у тому, що фактори економічного зростання -- трудові ресурси, засоби виробництва і природні ресурси -- у комплексі використовуються суспільством для розвитку виробництва. Питання взаємовідносин суспільства і природи та використання природних ресурсів стають дедалі актуальнішими. І це зрозуміло, бо з розвитком виробництва вилучаються все нові багатства природи, зростає вартість сировини, збільшується кількість відходів, що викидаються у навколишнє середовище. Однак, і це очевидно, було б неправильно вирішувати проблеми збереження ресурсів і середовища шляхом припинення росту або навіть скорочення обсягів виробництва. Такі припущення суперечать закономірностям розвитку людського суспільства і практично нездійсненні.

Взаємодія людини з природою у процесі виробництва та споживання для забезпечення існування людства загалом є об'єктивним явищем (рис. 1).

Отже, постають дві взаємопов'язані проблеми: перша -- вплив обмеженості природних ресурсів на їх використання і розвиток суспільного виробництва, зростаюче забруднення середовища; друга -- необхідність розробки комплексу заходів щодо ліквідації цієї небезпеки для подальшого розвитку суспільства. Природокористування має загальний характер, оскільки будь-який вид діяльності людей викликає зміни природного середовища. Ускладнення взаємозв'язків у природних, виробничих і соціальних системах, зростання пріоритету природогосподарських зв'язків викликають необхідність їх регулювання.

Природне середовище -- невід'ємна умова життя людини і суспільного виробництва, оскільки воно є необхідним середовищем існування людини і джерелом потрібних йому ресурсів.

Природа в широкому розумінні -- це весь світ у багатогранності його форм, тобто в цьому плані людина є частиною природи, у вужчому розумінні - сукупність натуральних умов існування людського суспільства.

Під впливом людини відбуваються величезні зміни природного середовища, з чим пов'язана необхідність його охорони. Величезні масштаби змін, що їх вносить сучасна людина в природні умови на Землі, передбачив ще на початку сторіччя видатний учений В.І. Вернадський.

Глибокі зміни природного середовища під впливом господарської діяльності порушують рівновагу, що склалася за тривалий період його природного розвитку. В багатьох регіонах земної кулі подібні зміни призвели до забруднення середовища, зникнення багатьох видів рослин і тварин, виникнення антропогенних "бедлендів" тощо.

Протягом тривалої і складної історії розвитку людського суспільства в різних районах земної кулі кризові ситуації виникали ще неї раз, але люди знаходили з них вихід, розробляючи нові способи виробництва, нові методи використання енергії, освоюючи нові види природних ресурсів.

Однак сучасна екологічна ситуація є досить унікальна, оскільки значно зросла інтенсивність і змінилась сама суть впливу людини на природне середовище. Головний фундамент життя - ґрунти - всюди на Землі деградують, зменшуються за площею. Не менш драматична ситуація з водою. В засушливих зонах води не вистачає так само, як і хліба. Швидкими темпами винищуються ліси.

Глобальною є проблема відходів. У широкому розумінні відходи - це все те, що людина викидає на планету в результаті господарювання, одержання енергії та всієї життєдіяльності. Це - вихлопні гази автомобілів, нечистоти промисловості і сільського господарства, побуту, дим та гази з труб. Лише вуглекислого газу в атмосферу щоденно викидається 5 млрд. т - по тонні на кожну людину. До відходів слід віднести і нафтові плями, згубні для життя океанів.

Особливе занепокоєння викликає проблема, для якої не існує кордонів -- глобальні зміни клімату. Викиди в атмосферу різних газів створюють парниковий ефект, знищують навколо планети озоновий шар. Наслідком цього є всесвітнє потепління. В сукупності з іншими екологічними проблемами глобальне потепління може виявитись вирішальним для долі людства. Безсумнівним є зв'язок цих явищ із життєдіяльністю людини, і не рахуватись з ними неможливо. Досвід показує, що закликів і побажань вчених, які краще інших усвідомлюють, на краю якої прірви ми стоїмо, недостатньо. Необхідне пробудження громадських діячів, політиків, економістів, лікарів, технологів, зрештою - всіх людей. Усі життєві процеси в усіх державах повинні розглядатися насамперед з точки зору екології потрібне не просто екологічне мислення, треба всіма доступними засобами формувати екологічний світогляд.

В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля.

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури ґрунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, будівництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності людини, вже викликали значні видимі і приховані зміни довкілля.

Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:

1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),

2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),

3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети,

4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.

1.2 Поняття забруднення. Класифікація забруднень довкілля

Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і непрямим шляхом.

Безпосередньо об'єктами забруднення (акцепторами забруднених речовин) є основні компоненти екотопу (місце існування біотичного угруповання):

· атмосфера,

· вода,

· грунт.

Опосередкованими об'єктами забруднення (жертвами забруднення) є складові біогеоценозу:

· рослини,

· тварини,

· гриби,

· мікроорганізми.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:

· інгредієнтне забруднення -- забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт - складова частина складної сполуки або суміші);

· параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища - одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

· біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

· стаціально-деструкційне забруднення (стація-- місце існування популяції, деструкція - руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

1.3 Джерела забруднення

Джерела забруднення дуже різноманітні: серед них не тільки промислові підприємства і паливно-енергетичний комплекс, але і побутові відходи, відходи тваринництва, транспорту, а також хімічні речовини, які людина цілеспрямовано вводить до екосистеми для захисту корисних продуцентів і консументів від шкідників, хвороб і бур'янів.

Серед інгредієнтів забруднення -- тисячі хімічних сполук, особливо важкі метали та оксиди, токсичні речовини та аерозолі. Різні джерела викидів можуть бути однаковими за складом і характером забруднюючих речовин.

Джерела забруднюючих речовин різноманітні (табл. 1, рис.2), також багаточисельні види відходів і характер їхнього впливу на компоненти біосфери.

Рис. 2 Джерела забруднення та основні забруднювачі довкілля

Таблиця 1 Джерела викидів довкілля

1.4 Екологічні наслідки науково-технічного прогресу

Нова техніка і технологія, досягнення медицини, засоби масової інформації докорінно змінюють умови життя людей. Однак все частіше постає питання про бажані, небажані та непередбачені наслідки науково-технічного прогресу.

Особливо гострою є проблема співвідношення НТП і збереження природного середовища, яке є єдино можливим середовищем життя людини.

Забруднення природного середовища -- це таке привнесення в геосистему різних речовин і сполук, за якого перевищуються граничні концентрації, а отже, і місткість геосистеми. Тут мова йтиме лише про технологічні процеси, хоч аналогічні наслідки можуть мати катастрофічні виверження вулканів, пилові бурі тощо. Отже, мають місце дві проблеми: перша -- безпосереднє забруднення навколишнього середовища; друга -- збільшення масштабів водоспоживання.

Обидві проблеми тісно пов'язані, бо друга викликає першу. Окремі види забруднень особливо помітно впливають на екологічні системи і залежить це не лише від масштабів виробництва. Багато технологій розроблено без урахування екологічного фактора, часто вони малоефективні щодо одержання кінцевого продукту, але завдають значної шкоди природі.

Прикладом того, як технічний прогрес може обертатись регресом, є механічний обробіток ґрунту. Створені потужні трактори, плуги, культиватори і борони, які можуть обробляти грунт на глибину 27 см і більше. Виявилось, що підвищення інтенсивності механічного обробітку грунту порушує його мікроструктуру, негативно позначається на врожайності і стимулює ерозію.

Застосування потужнішої (а відповідно і важчої) техніки призводить до збільшення механічного тиску на грунт.

Досягнення науки і техніки вже зараз дають змогу внести корективи в існуючі технології, а від окремих процесів відмовитись, замінивши їх іншими. Так, агротехнічні способи боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами значною мірою замінені застосуванням пестицидів. У комплексі прийомів регулювання водно-повітряного режиму грунтів важливе місце повинні посісти дренаж і поливання. Мінеральні добрива, хоч і не цілком, все ж заміняють собою органічні. Усе це дає змогу в районах з розвинутою дефляцією грунтів застосовувати принципово нову систему землеробства, основна суть якої полягає в безплужному обробітку грунту з використанням плоскорізної техніки.

Ще одним наслідком впливу сільськогосподарської техніки на природні ресурси є їх забруднення через втрати паливно-мастильних матеріалів та відходи роботи двигунів. Для запобігання цього негативного впливу необхідно обладнати машинні двори мийними установками, маслофільтрами для очищення стічної води від нафтодомішок; своєчасно і на високому технічному рівні проводити технічні огляди, поточні та капітальні ремонти, які забезпечили б попередження витікання масел і палива; правильно регулювати паливну апаратуру і запалювання технічних засобів, ємкості з нафтопродуктами встановлювати під землею, що порівняно з наземним розміщенням значно зменшує .втрати за рахунок випаровування. Не можна мити машини на берегах водойм, рік, меліоративних каналів. Слід посилити контроль за двигунами і паливними системами через регулювання подачі пального і мастил, не допускаючи його протікання.

Широке використання машинної техніки спричиняє загибель значної кількості тварин, руйнування гнізд птахів на землі, травмування, дрібних звірів (зайців, наприклад) під час збирання сіна та зернових комбайнами. Уникнути цього можна, удосконалюючи-організацію роботи машин і механізмів, застосовуючи просування збиральних машин від центру загінки до периферії, човниковий спосіб руху; враховуючи період розмноження польових птахів і звірів при проведенні польових сільськогосподарських робіт,

Отже, крім усім відомих благ механізація сільського господарства має ? негативні наслідки для навколишнього природного середовища. Однак суперечності в характері процесу індустріалізації не повинні бути причиною для його стримування, тим більше, що, з точки зору екологів, він ще не досяг критичних розмірів. Але врахувати ці суперечності необхідно з метою пошуку шляхів пом'якшення негативних впливів на середовище, забезпечення розвитку сільськогосподарського виробництва, комфортних умов для життя людей.

Ще вищими темпами відбувалася хімізація землеробства в країнах Західної Європи. До речі, найбільш активні пестициди ми купуємо за рубежем, коштують вони надзвичайно дорого, що відчутно позначається на собівартості продукції землеробства, а відповідно і продукції тваринництва.

Однак найбільше тривожить те, що хімізація землеробства призводить до забруднення навколишнього середовища. Непоодинокі випадки, коли мінеральні добрива, інші хімічні засоби вносяться непродумане, а інколи й безвідповідально. Так, розсівання міндобрив на гірські луки і пасовища Карпат за допомогою вертольотів надзвичайно шкідливе для біосфери.

Не менше впливають на природу збільшення населення і процеси урбанізації. Чисельність міського населення України за 1972-2002 pp. зросла більш ніж на 2 млн чол. Згідно з прогнозами 00Н, загальна кількість жителів міст на Землі зросте до 2010 p. порівняно з 1980 p. на 1 млрд.

Відходи середнього міста становлять 30 тис. т вуглекислого газу, 450 т окису вуглецю і 150 т пилу, майже 500 тис. т стічних вод і десятки тисяч тонн твердих відходів.

До своєрідних забруднювачів навколишнього середовища в містах можна віднести ще один наслідок НТП - шум.

Навантаження на навколишнє середовище залежить від чисельності населення, його потреб і засобів їх задоволення. Критичними факторами є характер і об'єм потреб і їх співвідношення з ресурсами навколишнього середовища. Потреби, що перевищують біологічні, зумовлюються соціально-економічними факторами і реалізуються з допомогою розвитку технології. Технологія може збільшити "віддачу" навколишнього середовища, але часто при цьому виникає ризик її погіршення, як, наприклад, у випадках надмірного використання в сільському господарстві хімічних добрив та отрутохімікатів.

Перенаселення на обмеженій території однієї країни в поєднанні з високим рівнем розвитку технології і потребами в природних ресурсах може призводити до зростання "пресу" на навколишнє середовище в інших країнах. Прикладом може служити Японія, яка впливає на навколишнє середовище, зокрема, Південно-Східної Азії (шляхом імпорту лісу з Таїланду тощо).

Отже, залежність між науково-технічним прогресом, демографічними та економічними факторами набуває міжнародного характеру.

Досвід індустріальне розвинутих країн показує, що в перспективі, слідом за заходами, спрямованими на зниження смертності, набуває значення свідоме регулювання рівня народжуваності, внаслідок чого можна досягти наукової стабілізації чисельності населення. Наприклад, висока народжуваність у сьогоднішньому Таджикистані (37 народжень на 1000 жителів) нижча, ніж була 80 років тому в. Європейській Росії -- 48 народжень на 1000 жителів.

Потреби населення починають випереджати можливості зростання продуктивності біологічних систем.

Проте абсолютизувати негативні тенденції природокористування не варто, оскільки це протиставляє науково-технічний прогрес і підвищення добробуту населення збереженню навколишнього середовища. Якщо науково-технічний прогрес буде орієнтуватись на цілі, вибрані згідно з критеріями загальнонародної користі і соціальної справедливості, то цілком можливою стане реалізація формули гармонійного природокористування -- збереження і процвітання.

Об'єктивні передумови цього криються вже в самому механізмі впливу науково-технічного прогресу на стан навколишнього середовища. Розширення масштабів виробництва без розв'язання завдань раціонального природокористування стає вже зараз технічно й економічно неможливим, оскільки погіршення природного середовища є також і погіршенням матеріальних умов виробництва.

2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Центральним законом природоохоронної правої бази України є Закон України Про охорону навколишнього природного середовища, від 25 червня 1991 року, №1264-XII. Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 5 травня 1993 року 3180-XII; від 6 березня 1996 року № 81/96-ВР; від 19 листопада 1997 року № 650/97-ВР; від 5 березня 1998 року № 186/98-ВР; від 30 червня 1999 року №783- XVI; від 14 липня 1999 року №934-XVI; від 14 грудня 1999 року №1287-XVI від; 14 грудня 1999 року №1288-XVI; від 6 квітня 2000 року № 1642-III; від 8 червня 2000 року №1807-III стверджує, що одними з основних принципів охорони навколишнього природного середовища України, з одного боку, є збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів, з другого, поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища.

Закон України "Про екологічну експертизу", від 9 лютого 1995 року, N45/95-BP. Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 квітня 2000 року № 1642-III.

Завданням Закону про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави. Цей Закон створює один із дійсних державних механізмів, що забезпечують попередження негативного впливу на біологічне різноманіття у процесі розвитку господарчої діяльності.

Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки", від 21 вересня 2000 року № 1989-III.

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки розроблена відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995) щодо формування Всеєвропейської екологічної мережі, як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природним ландшафтом до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного йому природному стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливостей природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Завданням Закону України "Про рослинний світ", від 9 квітня 1999 року N 591 - XIV, є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угрупувань і місцезростань.

Закон України "Про тваринний світ", від 13 грудня 2001 року, N 2894-ІІІ, регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища перебування диких тварин, забезпечення умов постійного існування всього видового і популяційного різноманіття тварин в стані природної волі, неволі чи напіввільних умовах.

Лісовий Кодекс України, від 21 січня 1994 року, № 3852-XII. Із змінами і доповненнями внесеннями Законами України від 13 січня 2000 року № 1381-XIV; від 17 лютого 2000 року № 1458-III; від 22 лютого 2000 року № 1492- III.

Відповідно до Лісового Кодексу України до обов'язків постійних і тимчасових лісокористувачів надається забезпечення охорони рідкісних видів рослин і тварин, рослинних угрупувань, а також захист, використання та відтворення лісів, охорона рідкісних видів флори і фауни. При використанні земельних ділянок лісового фонду, використанні лісових ресурсів і проведенні лісогосподарських заходів повинно здійснюватися збереження сприятливих умов для життя диких тварин.

Земельний Кодекс України, від 25.10.2001р.

У відповідності зі ст. 19 Земельного Кодексу, землі в Україні розподіляються на 9 категорій, які включають, у тому числі, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі лісового, водного фондів, а також землі оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Водний Кодекс України, від 6 червня 1995 року, №213/95-ВР.

До земель водного фонду України належать землі зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами, та каналами, береговими смугами водних шляхів.

Однією з важливих екологічних умов збереження біорізноманіття, як самих водних екосистем, так і прибережних екосистем, розташованих на землях водного фонду, є режим експлуатації водоохоронних зон (ст. 87), прибережних захисних смуг (ст.88), а також законодавче обмеження господарської діяльності на цих територіях (ст. 89,90) та заохочувальні заходи підтримки спеціального режиму їх природокористування.

На відміну від Лісового та Земельного Кодексів України, які передбачають заходи економічного стимулювання, охорони, раціонального використання та відтворення відповідного ресурсу, у Водному Кодексі України такі заохочувальні заходи зовсім відсутні.

3. СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНОГО СТИМУЛЮВАННЯ В ПРИРОДООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Конвенцією про збереження біорізноманіття (ст. 8 (пункти с), d) та е); ст. 11) передбачається впровадження виправданих з економічної та соціальної точок зору заходів, які сприяють збереженню і сталому використанню компонентів біологічного різноманіття.

В зв'язку з тим слід зазначити суттєве зростання ролі економічних інструментів природоохоронної політики в процесі прийняття управлінських та державних рішень, а також зростання кількості, різновидів та масштабів використання цих інструментів. Особливістю розвитку системи екологічного менеджменту дев'яностих років є висування до рангу пріоритетів, серед інших регуляторів природокористування, саме податків, пов'язаних з вирішенням проблем навколишнього середовища, а також розширення та зміцнення бази екологічного оподаткування. До речі, про ці податки навіть йдеться мова як про "нове покоління" економічних інструментів екологічного регулювання. Нині в 20 країнах-членах ОЕСР широко застосовується близько 150 таких податків, більшість з яких, а також структура і ставки, затверджені національними парламентами.

Обкладанню екологічним податком підлягають дії юридичних і фізичних осіб, що тягнуть за собою негативні наслідки, пов'язані з погіршенням стану навколишнього середовища. До об'єктів екологічного оподаткування належать еколого-деструктивні чинники, які справляють вплив прямого і непрямого характеру, а також товари і послуги, що є чи можуть стати причиною природо-руйнівних дій.

З точки зору раціонального природокористування, суттєвим критерієм доцільності застосування екологічних податків є досягнуті зміни у поведінці суб'єктів господарювання - ті, що призводять до відмови від екологічно шкідливих товарів і видів діяльності, внаслідок чого утворюється потенціал одночасного зменшення податкових надходжень та підвищення природоохоронного ефекту.

Як свідчить зарубіжний досвід, функція стимулювання сталого використання природних ресурсів системою "зелених" податків виявляється, з одного боку, через спеціальне оподаткування екологічно шкідливої продукції (негативне стимулювання), а з другого - шляхом надання податкових пільг тим суб'єктам господарювання, які здійснюють природоохоронні програми, впроваджують еколого-безпечну техніку і технологію виробництва тощо. Ця система податкових пільг реалізується шляхом: зменшення бази або об'єкта оподаткування; запровадження знижених податкових ставок; зменшення нарахованих сум податків; звільнення від сплати податків окремих категорій платників; надання цільових податкових пільг, включаючи податкові кредити.

З метою виявлення податкових пільг, орієнтованих на стимулювання сталого користування компонентів біорізноманіття, які притаманні вітчизняній системі оподаткування була проведена аналітична ревізія чинних законів України. Це дало можливість визначити відповідні нормативні статті та скласти нижченаведений їх перелік.

1. Згідно з Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" прибуток, що підлягає оподаткуванню, зменшується на суму, еквівалентну будь-яким витратам платника податку, пов'язаних з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (крім витрат, що підлягають амортизації або відшкодуванню згідно із нормами статей 8 і 9 цього Закону), які перебувають у його власності, витратам із самостійного зберігання, переробки, захоронення або оплати послуг із зберігання, переробки, захоронення та ліквідації відходів від виробничої діяльності платника податку сторонніми організаціями, з очищення стічних вод, іншим витратам на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом господарської діяльності платника податку (ст.5.4.5, а за проектом Податкового кодексу України - 2032 підпункт 1є).

Цей же Закон передбачає зменшення оподаткованого прибутку на суму будь-яких витрат із страхування ризиків екологічної та ядерної шкоди, що можуть бути завдані платником податку іншим особам (ст. 5.4.6, за проектом - 2032 підпункт 1ж).

Оскільки основні фонди природоохоронного призначення відносяться до основних фондів групи 1, остільки облік витрат на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння та інші види поліпшення основних фондів регламентуються статтею 8.7.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (відповідно за проектом - ст.2081 (1), згідно якому платники податку мають право протягом звітного року віднести до валових витрат (тобто тих, що не підлягають оподаткуванню - О.В.) будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансу вартості груп 2 і 3, балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1 та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.

Зважаючи на ці положення, можна констатувати наявність деякого податкового пом'якшення стосовно коштів, пов'язаних з поліпшенням основних фондів природоохоронного призначення, а, отже, можливість ініціативного маневрування суб'єктів господарювання при прийнятті фінансових рішень щодо вигідності здійснення того чи іншого виду поліпшення основних фондів природоохоронного призначення, екологічної модернізації виробництва тощо.

2. Як певну спробу застосування важелів негативного стимулювання переробки екологічно шкідливою продукцією правомірно оцінити запроектовану Податковим кодексом статтю 4024(3)1, згідно якої відходи чи брухт, що залишилися після зіпсуття давальницької сировини або готової продукції, у разі їх реалізації на митній території України підлягають обкладенню податком.

3. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" податком не обкладаються суми доходів, які інвестуються на реконструкцію та розширення виробництва суб'єктами підприємницької діяльності. Наведене положення, однак, не увійшло в проект Податкового кодексу України. При цьому необхідно зважити на те, що мета підприємницької діяльності може бути пов'язана з вирішенням проблем якості довкілля, розбудовою екологічної інфраструктури ("зеленої" індустрії), проведенням природоохоронних заходів (затверджених спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 17.09.1996 р. "Про перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів") або на те, що суб'єкти підприємницької діяльності планують одержаний дохід інвестувати в екологічну реконструкцію своїх виробництв тощо. Враховуючи зазначене, можна зробити висновок про згортання у проекті Податкового кодексу України поки ще чинної (згідно Декрету) розглянутої еколого-орієнтованої пільги.

4. Згідно з Законом України "Про плату за землю" від сплати податку на земельні ділянки звільняються: фізичні особи, яким у встановленому порядку відповідно до закону видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (відповідно за проектом - ст.6051(1д); заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (за проектом - ст.6052(1а).

Від сплати податку на земельні ділянки звільняються сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства (за проектом - ст.6052(3а).

Кім того і в законі, і в проекті податкового кодексу визначені ставки податку на земельні ділянки, диференційовані відповідно до середніх ставок податку з урахуванням законодавчо встановлених нормативних коефіцієнтів індексації, а також функціонального використання та місцезнаходження земельних ділянок (за проектом - ст.6012). При цьому особливо наголошується, що податок на земельні ділянки на територіях та об'єктах, зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, та непов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного податку (за проектом - ст.6013(3), а ставка податку на земельні ділянки, надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного та історико-культурного призначення за межами населених пунктів, встановлюється у розмірі 50% грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (за проектом - ст.6016).

Підвищення ставки податку на земельні ділянки зазначеного призначення населених пунктів та за їх межами є наочним прикладом негативного стимулювання природокористувачів до обмеження своїх виробничих та інших потреб на цих територіях. Прикладом позитивного стимулювання до впровадження певних природоохоронних заходів, в свою чергу, слугує запроектована Податковим кодексом нова стаття (6010(3), згідно якої податок на земельні ділянки несільськогосподарських угідь, передані сільськогосподарським підприємствам (болота, чагарники, яри, землі, зайняті зсувами, щебенем, галькою, голими скелями тощо), та водойми, які побудовані господарським способом і використовується виробниками сільськогосподарської продукції з метою водозабору або поліпшення екологічного становища навколишнього природного середовища, справляється у розмірі 0,03% грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

5. За Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від сплати державного мита звільняються Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, що здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони - у справах про стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної державі забрудненням довкілля, порушення лісового законодавства та нераціональним використанням природних ресурсів і рибних запасів (за проектом Податкового кодексу - ст.7037а12).

Ось, власне, практично весь перелік чинних вітчизняних податкових пільг, які б діяли як заохочувальні для збереження, тривалого використання і економізації користування компонентів біорізноманіття. Таким чином, виявляється необхідність суттєвого розширення і зміцнення цієї системи пільг вітчизняного екологічного оподаткування.

Проведена аналітична ревізія нині діючих законів України з метою виявлення "зелених" пільг, за одним заходом викрила кричущі суперечності, недоліки, недоробки, алогізми між економічними частинами статей законів України, регламентуючих функціонування системи правовідносин щодо природокористування, та провідними законодавчими актами, які регулюють правовідносини щодо оподаткування в Україні.

За приклади досить навести розбіжності, котрі існують, з одного боку, між статтями Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про відходи", Закону "Про природно-заповідний фонд України" і, з другого боку, статтями законів України з питань оподаткування (див. таблицю 1). До речі, Законом України "Про систему оподаткування" (ст. 1, ст. 11) підкреслено, що податкові пільги, а також об'єкт оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватись іншими законодавчими актами України, крім законів про оподаткування. Цей момент підтверджується у проекті Податкового кодексу, де зазначається, що за наявності суперечностей між нормами Кодексу та нормативно-правовими актами, які належать до іншої галузі законодавства, для цілей оподаткування застосовуються норми Кодексу (ст. 1002 (6), а також ст. 1002(5).

Зрозуміло, що сувора підпорядкованість статей законів України з питань природокористування спорідненим статтям законів з оподаткування, а також суперечливість, неузгодженість, неадекватність змісту цих споріднених статей різних законів, призводить до фактичного зняття чинності важливих законодавчих положень про пільгове екологічне оподаткування або економічний механізм забезпечення стимулювання природоохоронних заходів, що, таким чином надає декларативності вищезгаданим законам України з питань природокористування.

Завдяки проведеному аналітичному огляду нині діючих законів України з метою виявлення еколого-орієнтованих податкових пільг можна зробити певні висновки. По-перше, про несформованість системи пільгового екологічного оподаткування. По-друге, про мізерність видів і водночас конче обмежені бази й об'єкти дії існуючих податкових еколого-орієнтованих пільг. По-третє, про майже нульовий внесок системи податкових пільг у процес стимулювання національних товаровиробників до впровадження еколого-безпечних і природоохоронних методів господарювання, новітньої ресурсозберігаючої технології. По-четверте, про явну неузгодженість (а через те - часом декларативність) споріднених статей діючих законів України щодо застосування економічних важелів забезпечення охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, зокрема податкових пільг. По-п'яте, про нагальну необхідність розроблення та втілення дійової вітчизняної системи екологічного оподаткування, яка б мала виразну мотиваційно-стимулюючу спрямованість на екологізацію суспільного виробництва.

Та головний висновок, який випливає з аналізу реєстру вітчизняних "зелених" податкових пільг, полягає власне в тому, що в Україні досі не проводиться цілеспрямована державна лінія на економічну підтримку природоохоронної діяльності суб'єктів господарювання та забезпечення екологічної безпеки нації. Отож зрозуміло, що новий Податковий кодекс мусить усунути старі вади системи екологічного оподаткування, причому в ньому повинна бути прописана гнучка й струнка оновлена система еколого-орієнтованих податкових пільг, конкретизована і скорельована з іншими принципами та положеннями податкового законодавства та діючими законами України. Звідси постає питання про формування вдосконаленої системи пільг екологічного оподаткування та розробку відповідних доповнень і коректив до проекту Податкового кодексу.

ВИСНОВОК

З вищезазначеного випливає, що більшість сучасних екологічних проблем зумовлені антропогенним (людським ) втручанням на природу. В першу чергу це втручання зумовлене економічною діяльністю людини. Постійно зростаючий вплив на природу зумовлений зростаючою потребою людства в ресурсах, в тих чи інших товарах і послугах. Усе це досить негативно відпивається на природному довкіллі: вичерпання природних ресурсів, забруднення землі, повітря, водойм; постійні аварії на виробництвах - все це спричиняє загально планетарну екологічну кризу, яку необхідно якнайшвидше вирішувати, бо невдовзі людство опиниться на дні ущелини, з якої важко відшукати вихід. Формування екологічної свідомості, екологічної культури - ось перші кроки, які мають стояти на шляху людяного ставлення до природи; раціональне природокористування, жорстокий контроль над викидами та експлуатацією ресурсів природи - це вже матеріальна сторона вищерозглянутої справи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Экология й экономика. К., 2004.

2. Бибылев С. Н. Эффективность использования природносырьевых ресурсов агропромышленного комплекса. М., 1987.

3. Быстраков О. Н., Колосов А. В. Экономика и экология. М., 2001.

4. С. Волошин В. В., Евтушевский В. А. НТП: человек и природа.. К.,

2002.

5. Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 2000.

6. Гончар М. Т. Экологические проблеми сельскохозяйственного производства. Львов, 2000.

7. Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.

8. Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів,

9. Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.