29

ДП “ГОЛОВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ”

РЕФЕРАТ

на тему:

“Методологічні підходи до економічної оцінки природних ресурсів”

Київ - 2010

Вступ

1. Сутність економічної оцінки природних ресурсів

2. Основна мета економічної оцінки природних ресурсів

3. Критерії і показники економічної оцінки природних ресурсів

Список використаних джерел

Проблеми раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища є зараз чи не найактуальнішими. Науково-технічна революція надто ускладнила взаємовідносини суспільства з навколишнім середовищем. Широкомасштабний і до кінця не передбачуваний вплив людини на всі без винятку складові частини біосфери саме тепер, здається, досяг свого критичного рівня. Адже зв'язки між окремими компонентами біосфери формувалися впродовж тисячоліть. Людина, застосовуючи різноманітні технічні засоби, за значно коротший проміжок часу різко змінила плин природних процесів.

Вичерпність багатьох природних ресурсів створює певні труднощі в забезпеченні людства матеріальними благами, забруднення навколишнього природного середовища призводить до порушення нормальних умов існування живих організмів, до зростання економічних збитків та до виникнення інших негативних наслідків, вимагає перегляду відносин між людиною та довкіллям.

З метою розв'язання суперечностей, що виникли між суспільством і природою в умовах прискореного руйнування біосфери нашої планети, необхідно побудувати господарську діяльність на принципах, які б передбачали узгодження соціальних і економічних потреб людини, а також спроможності біосфери задовольнити ці потреби без загрози для свого власного існування.

Проблема раціонального використання природних ресурсів набуває дедалі більшої актуальності в зв'язку з підсиленням техногенного впливу, процесами регіоналізації і глобалізації. При цьому велике значення має еколого-економічна оцінка природних ресурсів, зокрема атмосферного повітря, ґрунтів, природних вод тощо.

Основою існування людського суспільства і необхідною передумовою процесів відтворення є навколишнє середовище, а саме сукупність включених у нього природних умов і ресурсів. Природні багатства складають єдину основу процесу суспільного виробництва. Забезпеченість економіки країни первинними сировинними ресурсами в багатьох випадках визначає характер розвитку галузей народного господарства, можливості реалізації соціально-економічних цілей, положення та рівень держави на міжнародній арені. Тому облік природних ресурсів та вивчення умов, в яких вони відтворюються та використовуються, мають першочергове значення.

1. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ ОЦІНКИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Суть поняття "економічна оцінка природних ресурсів"

Поняття "оцінка" вживається в сучасній літературі та в розмовній мові в широкому смисловому діапазоні. У філософському розумінні поняття "оцінка" -- категорія проблеми цінності. Цінність відображає реальні взаємовідносини людини з явищами навколишнього світу. Вона не повинна ототожнюватися з самим об'єктом, а повинна відображати його значення, властивості задовольняти потреби людини. Відповідно потреби людей виступають як суб'єктивний фактор цінності. Об'єктивна ж сторона цінності визначається реальними властивостями об'єкта оцінки як носія цінності. Таким чином, в оцінці" діалектичне взаємодіють дві сторони -- об'єктивна і суб'єктивна. Оскільки цінність визначається подвійною залежністю, її не можна приписувати даному об'єкту (предмету), який виступає як носій цінності. Вона не є природною властивістю об'єкта, хоч пов'язана з ним як з носієм цінності. Лише в практичній взаємодії суб'єкта, Що має потребу, і об'єкта, що наділений певними властивостями, останній набуває цінності для першого.

Не існує поки що однозначного розуміння і в застосуванні терміна "економічна оцінка" як в загальному значенні, так і в застосуванні щодо природних ресурсів. В економіко-географічній літературі як одне із завдань науки широко фігурує "економічна (економіко-географічна, господарська) оцінка природних умов і ресурсів природного середовища. Одні науковці при визначенні розміру втрат, які завдаються виробництвом навколишньому середовищу, стверджують, що необхідно передусім мати інформацію про цінність природних ресурсів і умов як благ з точки зору їх корисності, тобто здатності задовольняти певні потреби суспільства. Такою інформацією може бути їх економічна оцінка -- міра народногосподарського ефекту, що привноситься ними. Економічна оцінка природних ресурсів також розуміється як грошовий еквівалент народногосподарської цінності (народногосподарського ефекту) природних благ, які отримуються при їх використанні, іншими словами, відносної доходності, що одержана від природних ресурсів різної якості в різних природно-економічних районах. А інші - під системою економічних оцінок природних ресурсів розуміють систему централізовано встановлених народногосподарських нормативів ефективності експлуатації природних багатств, або як урахування впливу закономірних територіальних відмінностей у природних властивостях ресурсів і їх джерел на продуктивність суспільної праці. Під економічною оцінкою природних ресурсів в широкому значенні слова деякі автори вбачають їх якісну і кількісну характеристику як факторів і умов виробництва на основі єдиного критерію з використанням економічних показників або їх системи з метою оптимального використання у різних напрямках в інтересах суспільства і виявлення ролі природних ресурсів у формуванні вартості, що створюється суспільною працею. Як бачимо, поняття економічної оцінки природних ресурсів тлумачиться неоднозначно. Воно застосовується в широкому діапазоні, починаючи від загальних положень про можливість використання тих чи інших джерел багатств природи і закінчуючи визначенням "ціни" природних ресурсів, вираженої у вартісній формі. І все ж таки всі автори мають спільну позицію в тому, що розглядають як основний зміст економічних оцінок обумовлену закономірностями розвитку природи територіальну різницю у впливі природних властивостей ресурсів джерел на продуктивність суспільної праці.

Існує думка, що економічну оцінку природних ресурсів не можна віднести до економічної категорії, оскільки вона не виступає складовою частиною економічних відносин у процесі суспільного виробництва. Економічна оцінка природних ресурсів є результатом економічних розрахунків, на основі яких визначається прогноз цінності окремих компонентів природи. Проведена економічна оцінка природних ресурсів має безперечний вплив на формування структури економіки, вибір заходів, пов'язаних з природоохоронною діяльністю, формуванням соціально-економічних, науково-технічних програм розвитку підприємств, регіонів, країни; економічна оцінка забезпечує стратегію розвитку окремого підприємства (від формування затрат до розподілу прибутку), з її допомогою формуються відносини на ринку природних ресурсів і т. ін. І оскільки природні ресурси є основою суспільного виробництва, то економічна оцінка не може бути тільки результатом економічних розрахунків, вона бере участь у формуванні всіх економічних зв'язків під час суспільного виробництва, виконує планово-облікову і стимулюючу функції, і віднесення її до економічної категорії є незаперечним. Погоджуємося, що помилковою є точка зору економістів, які ототожнюють економічну оцінку природних ресурсів з платою за їх спеціальне використання. Економічні оцінки природних ресурсів і плата за природні ресурси часто збігаються, але це не означає, що вони тотожні за економічним змістом.

За основу економічної оцінки природних ресурсів більшість дослідників бере такий інструмент, за допомогою якого можна було б кількісно виділити частку кожного із факторів, а саме природної компоненти, у збільшенні абсолютного народногосподарського ефекту. В той же час особливості природних ресурсів, таких як земля, ліси, корисні копалини тощо, значно обмежують можливість застосування будь-якого універсального методу оцінки, хоча це бажано і такі спроби існують. Передусім необхідно сформулювати вимоги до економічної оцінки природних ресурсів.

Вимоги до економічної оцінки природних ресурсів

Основні вимоги, яким повинна відповідати система економічних оцінок природних ресурсів, такі:

1. Повинна бути визначена економічна сутність оцінок природних ресурсів і її основних видів, деталізовані і враховані призначенняданих оцінок у системі управління народним господарством, тобтовизначені завдання оцінки.

2. Оцінювати всі природні ресурси слід на єдиній методологічній основі. Як правило, економічна оцінка природних ресурсів базується на загальних методологічних принципах теорії трудової вартості.

3. Враховувати в оцінці потенційний (а не фактично досягнутий)ефект їх використання.

4. При економічній оцінці важливо методологічно правильно врахувати ряд об'єктивних природних умов, що не пов'язані з природними властивостями ресурсів. До них можна віднести:

врахування поділу природних ресурсів на відтворювальні і на не відтворювальні. Ця різниця знаходить своє відображення в практиці обліку: в одних випадках визначаються ті чи інші показники продуктивності (урожайність культур або природних біоценозів, стік поверхневих або підземних вод і т. ін.), в інших -- сумарні запаси (для корисних копалин, частково для лісів). При оцінці однорідних груп ресурсів проблем порівняння не виникає. Однак при забезпеченні принципової можливості порівняння необхідний пошук якогось уявлення "загального знаменника". Доцільно, на думку деяких дослідників, у даному разі приводити об'єми всіх видів ресурсів до показника річної потужності (продуктивності) джерела, що оцінюється;

врахування неоднорідності продукції, що отримується під час використання різних природних ресурсів. Це завдання рядом економістів вирішується шляхом приведення конкретних видів продуктів(руди різного складу, вугілля різних якостей, деревини різних порід дерев і різної якості тощо) до так званих умовно натуральних показників (тонни умовного палива, тонно-проценти металу, центнери кормових одиниць тощо). Втрачаючи точність дуже важливої в техніко-економічному відношенні різниці, цей метод все ж таки забезпечує істотну для цілей порівняльної оцінки сумірність даних. Удосконалення методів розрахунку умовно натуральних показників у даному разі, що відображається у величині перевідних коефіцієнтів, дозволяє поступово нейтралізувати негативні сторони даного підходу;

взяття до уваги наявності різних територіальних форм природних ресурсів. Загалом можемо виділити: вузько локалізовані форми розміщення ресурсів (родовища корисних копалин, водостоки) і ресурси, що охоплюють певну площу (сільськогосподарські, лісові ресурси, підземні води). Тому для порівняння і підсумовування по елементних оцінок, що відносяться до різних за територіальними формами природних ресурсів, необхідне створення спеціальних сіток районування (система оціночних районів);

врахування географічного положення. При економічній оцінці доцільно розрізняти дві сторони впливу географічного положення природних ресурсів: вплив на економічні показники безпосереднього використання природного ресурсу, тобто на продуктивність праці по вилученню корисних продуктів у місцях їх виробництва і вплив на економічні показники використання продукту в місцях його споживання. Перша сторона повинна повністю враховуватися в показниках економічної оцінки. Затрати на освоєння і використання, що необхідні у зв'язку з віддаленістю природних ресурсів від економічних центрів постачання і транспортних шляхів або розташуванням в районі зі складними природними умовами, відсутністю або браком робочої сили і т. ін., мають таке ж безпосереднє відношення до ефективності використання природних ресурсів, як і природні властивості самих цих ресурсів;

врахування переваги і дефіцитності окремих компонентів природних ресурсів, що передбачає введення для особливо дефіцитних компонентів природи більш високих економічних оцінок. Цей принцип передбачає прискорене вичерпання дефіцитних природних ресурсів, і, відповідно, їх заміну іншими, які мають вищу економічну оцінку. Підвищена економічна оцінка таких природних ресурсів буде стримуючим фактором на шляху їх нераціонального використання. Так, при економічній оцінці лісових ресурсів найвищу економічну оцінку повинні отримувати рекреаційні, захисні, охоронні та інші корисні функції лісу, оскільки їх важко замінити іншими компонентами природи. Крім того, умовність в економічній оцінці природних ресурсів повинна бути обмежена рамками нашого уявлення про співвідношення дійсної народногосподарської значимості окремих видів природних ресурсів. Відомо, що нафта є більш цінною сировиною для промисловості, ніж вугілля, і тому одиниця її запасу повинна отримати вищу вартісну оцінку порівняно з вугіллям;

застосування регіонально диференційованих економічних оцінок щодо однакових за якісними і кількісними параметрами компонентів природних ресурсів у разі, коли природно-географічні та економічні умови їх відтворення і використання різні. Так, корисні копалини будуть мати різні економічні оцінки залежно від стану транспортних шляхів, розміщення потужностей з переробки сировинних ресурсів і попиту на сировину на внутрішньому і зовнішньому ринках, хоч останні є факторами формування ринкових оцінок (ціни, експертної оцінки);

врахування множинності значень природних ресурсів. Більшість ресурсів має не одне, а кілька значень, серед яких і господарські, і культурно-історичні та ін. Емпірично виробився принцип порівняння цінності різних видів використання, що базується на визнанні пріоритету провідного, основного, найбільш важливого виду. Таку роль відіграє при оцінці земельних ресурсів сільськогосподарське використання. Однак ясно, що даний принцип спірний і не універсальний. Але при економічній оцінці не можна обмежуватися лише однозначними оцінками. Для повного охоплення існуючих значень необхідна складна система показників типу шкали балів, підвищуючи або понижуючих коефіцієнтів тощо.

5. З найбільшою повнотою враховувати фактор часу при проведенні ресурсооцінювальних робіт. Динамічність економічних оцінок природних ресурсів у часі передбачає корегування економічних оцінок окремих об'єктів природи у зв'язку з впливом інфляції, зміною якості природних ресурсів і попиту на них та дією інших факторів. Відповідно при здійсненні економічної оцінки природних ресурсів необхідно правильно прогнозувати еколого-економічну ситуацію, яка буде складатися у майбутньому. Врахування цього дозволить отримати об'єктивні прогнозні економічні оцінки природних ресурсів, використання яких у плануванні та проектуванні дозволить приймати ефективні господарські рішення, досягати бажаних результатів з мінімальними витратами суспільної праці на відтворення і використання природних ресурсів.

6. Оцінка повинна враховувати і те, що проходить поза самим підприємством, тобто в суміжних галузях промисловості.

Економічна оцінка природних ресурсів і введення її в господарську практику потребують розробки методологічних і методичних її основ, системи цін, заходів економічного впливу з метою поліпшення використання ресурсів та ряду інших заходів.

Природні ресурси у суспільному виробництві функціонують тільки в сукупності з іншими засобами виробництва. Взаємозамінність засобів виробництва передбачає їх сумірність. Оскільки всі матеріальні фонди суспільства в умовах товарного виробництва в ролі вимірювача їх економічної цінності як засобу виробництва мають грошовий вимір, то й економічна цінність природних ресурсів повинна вимірюватися грошовим показником.

Поряд з грошовими одиницями виміру оцінки суспільство може розраховувати, скільки потрібно витратити праці для придбання (одержання) тих чи інших елементів навколишнього середовища або економію суспільного робочого часу, яка досягається при їх експлуатації (трудова оцінка ресурсів), а також їх обсяг у натуральному вираженні (натуральна оцінка). Господарська практика показала, що в умовах товарно-грошових відносин основною формою вираження економічної оцінки природних ресурсів є грошові одиниці, тому що вони дають можливість найбільш повно робити висновки про їх економічне значення, тобто без грошового еквіваленту оцінки сьогодні неможливо визначити вклад відповідних галузей у сукупні результати виробництва і, відповідно, доцільні масштаби вкладень суспільних коштів у їх розвиток.

Розрізняють порівняльну (відносну) та абсолютну оцінки. Порівняльні оцінки визначаються як диференційовані характеристики продуктивності окремих ділянок, масивів, об'ємів однойменного природного ресурсу. Сфера дії порівняльних оцінок -- регулювання внутрішньогалузевих і госпрозрахункових відносин в тих галузях народного господарства, де природний фактор виробництва є істотним, а також сфера її застосування -- перед планові і планово-проектні розробки. Ці оцінки можуть застосовуватися з метою вирівнювання умов і господарювання виробничих колективів, обґрунтування раціональної структури виробництва в галузях, удосконалення системи цін на продукцію галузі. Таким чином, порівняльні оцінки мають в основному внутрішньогалузеве спрямування. Вони необхідні також для визначення ефективності різних заходів, спрямованих на найбільш повне використання природних ресурсів, підвищення їх ефективності та якості, ефективності експлуатації природних ресурсів різних районів тощо, а також заходів по збереженню і посиленню ролі захисту середовища екологічних систем.

Але, крім цього, велике значення має абсолютна оцінка тих чи інших природних ресурсів, що використовуються у виробництві. Така економічна оцінка є умовною, але в тому сенсі, що вона не відображає реальної вартості, дійсних суспільно необхідних затрат праці. Ця оцінка має застосовуватись до тих природних ресурсів, які безпосередньо використовуються у виробництві (земля, ліси, розвідані корисні копалини, гідроенергоресурси річок). Така їх економічна оцінка дозволяє значно підвищити рівень обґрунтування ефективності виробництва, створити важливу передумову досягнення оптимальності пропорцій галузей і видів виробництва. Вона відіграє велику роль в обґрунтуванні розміщення продуктивних сил по території країни відповідно до вимог максимальної ефективності використання як матеріальних і трудових затрат, так і природних багатств. Необхідна така оцінка також для встановлення розміру плати і взяття природних ресурсів на баланс підприємств, що передані їм у безстрокове використання.

Теоретична основа економічної оцінки природних ресурсів

Необхідною умовою розробки достовірної економічної оцінки різних природних ресурсів повинен бути єдиний методологічний підхід, що передбачає вивчення та створення його теоретичної основи. У розвитку даної проблеми чітко простежуються два напрямки і, відповідно до них, концепції економічної оцінки природних ресурсів.

Думки багатьох дослідників зводились до того, що такою основою є трудова теорія вартості. Вони стверджують, що природні блага набувають ціни свого освоєння, яка визначає суспільну вартість затрат по освоєнню цих благ, і в кожному конкретному разі ці затрати дуже коливаються, а в загальному підсумку свого відтворення -- підпорядковуються закону вартості, і немає ніякої необхідності вдаватися до будь-яких інших методів та прийомів такої оцінки. Це переважно аргументувалося значними затратами праці на відтворення природних ресурсів, і в такому разі економічна оцінка природних багатств розглядалася з позиції трудової теорії вартості. Ця теорія була визнана практично всіма спеціалістами.

Однак економісти, виходячи з незаперечного положення, що величина вартості визначається кількістю праці, приводять економічну оцінку природних ресурсів до визначення трудомісткості їх освоєння, не враховуючи їхньої споживчої вартості. В даному разі випускається з виду ряд важливих обставин. По-перше, вартість не визначає якості і споживчої вартості природних ресурсів, але й вона не існує без останньої -- товар являє собою єдність вартості і споживчої вартості, затрати праці не можуть бути "безадресними". По-друге, природні умови є одним із найважливіших факторів продуктивності праці, а природна якість ресурсів -- одна з таких умов. По-третє, при такій оцінці повністю виключається рентний фактор. Крім того, визначення суспільних затрат праці як основи вартості продукту праці та відшкодування затрат підприємства -- дві різні проблеми, хоч і пов'язані між собою. В даному разі ці проблеми змішуються.

Виходячи з цих упущень, ряд економістів сформували іншу думку про те, що методологічна основа економічної оцінки природних ресурсів повинна виходити з відносин власності на природні ресурси, що склалися в суспільстві. Відповідно і нашій країні, як обґрунтовують автори, виходячи також із сутності економічної оцінки природних ресурсів і характеру затрат, пов'язаних з їх відтворенням, методологічною основою механізму побудови економічної оцінки природних ресурсів є теорія ефективності суспільного виробництва. А безпосереднім економічним інструментом -- методика виміру економічної ефективності капітальних вкладень. На такому підході ґрунтує свою позицію щодо економічної оцінки природних ресурсів більшість авторів і нині.

При розгляді економічної оцінки природних ресурсів в літературі відзначається кілька проблем методологічного та методичного плану. По-перше, загальновизнані методологічні основи економічної оцінки природних ресурсів -- теорія трудової вартості та теорія ефективності суспільного виробництва -- визнаються недостатніми, розглядається можливість застосування інших відомих теорій вартості як основи економічної оцінки, а також порушується питання про доцільність єдиного методологічного підходу до різних завдань оцінки, про що йшлося вище. По-друге, останнім часом в літературі ставиться питання про єдиний критерій і узагальнюючий показник економічної оцінки природних ресурсів. Нерідко відзначається ототожнення понять "критерій" і "показник" економічної оцінки природних ресурсів. Тому обґрунтування критерію і узагальнюючого показника економічної оцінки природних ресурсів (якщо такий можливий) є необхідною передумовою безпосереднього переходу до самої методики його визначення. По-третє, деякі автори наголошують, що слід розрізняти економічні оцінки продукції, що отримується при експлуатації природних ресурсів (оцінка продукції сільського господарства, галузей видобувної промисловості та ін.), та економічні оцінки власне природних ресурсів, які в свою чергу діляться на оцінки одиничних ресурсів (оцінки одиниці земельної площі, оцінки одиниці запасів корисних копалин і т. ін.) та оцінки об'єктів природокористування (оцінки земельних ділянок, родовищ корисних копалин тощо).

Об'єкт і предмет оцінки

Одним з важливих методологічних питань в економічній оцінці природних ресурсів є визначення об'єкта оцінки. Об'єктом економічної оцінки є як уже залучені в експлуатацію природні багатства, так і ті з них, які почнуть експлуатуватися в майбутньому (потенційні ресурси), в тому числі і такі види потенційних ресурсів, затрати на освоєння яких в минулому були незначними або зовсім відсутніми (одвічні ліси, ландшафтні об'єкти туризму і т. ін.).

Особливо гостро це питання стоїть при економічній оцінці земельних ресурсів. Тут існують різні погляди -- що вибрати: ділянку, різновид ґрунту, ґрунтові виділи чи землекористування господарства в цілому чи адміністративну область. Вирішення цього питання залежить від конкретних завдань дослідження. Так, при вирішенні суто галузевих завдань економічній оцінці підлягають природні ресурси як природний фактор розвитку даної галузі народного господарства -- оцінка сировинних ресурсів промисловості або більш детально вугільної, лісозаготівельної, цементної галузей; ресурсів сільського господарства або спеціально садівництва, скотарства; ресурсів невиробничих галузей і т. ін. Однак можлива й інша постановка питання -- розподіл наявних в країні (районі) природних ресурсів багатоцільового використання між можливими галузям-користувачами. В цьому разі за об'єкт економічної оцінки можуть-бути взяті однорідні в природному відношенні види ресурсів (вода, ліси і навіть територія як така), а порівнюватися буде ефективність різних видів господарського використання.

Деякі автори як головний (первинний) предмет економічної оцінки вважають об'єкт природокористування. На їх думку економічна оцінка одиничних природних ресурсів, що утворює даний об'єкт природокористування, повинна бути вторинною, похідною від економічної оцінки об'єкта природокористування. Як одиничні об'єкти виступають окремі родовища корисних копалин, контури однотипних грунтів або рослинності як земельні або кормові ресурси тощо. Для цього потрібна науково обґрунтована система типологічної і територіальної диференціації природних об'єктів як основа їх групування в процесі економічної оцінки. Іншими словами, оцінка одиниці запасів корисних копалин повинна визначатися, як правило, на основі попереднього обчислення даного родовища як одного цілого; оцінка деревного запасу і лісової землі повинні визначатися після того, як встановлено оцінку даного лісо земельного угіддя в цілому. Оцінка об'єкта природокористування розпадається на оцінки одиничних природних ресурсів, що його створюють, а не є результатом їх арифметичного підсумовування.

Предметом економічної оцінки природних ресурсів є їх суспільна споживча вартість як факторів і умов виробництва. Вона проявляється в нерозривній єдності споживчих вартостей і суспільно-економічних умов експлуатації природних ресурсів, що визначають корисність цих властивостей. Наприклад, для землі з цим поняттям передусім пов'язано уявлення про природні, фізичні, хімічні, біологічні та інші властивості грунтів, тобто про її природну та потенціальну родючість. Оскільки ці поняття окремо не проявляються, безпосереднім предметом економічної оцінки землі є економічна родючість як конкретна економічна форма прояву справжньої родючості ґрунту.

2. ОСНОВНА МЕТА ЕКОНОМІЧНОЇ ОЦІНКИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Самі по собі природні ресурси ні погані, ні хороші. Питання про їх оцінку (визначення цінності, величини) постає лише, коли людина вступає у взаємодію з ними в процесі господарської діяльності. Саме тому оцінка повинна відображати результат зіставлення властивостей природного об'єкта з вимогами до нього суспільства. Матеріали дискусії з питань оцінки природних ресурсів, що проводилась в кінці 60-х років, стверджують що об'єктивна необхідність оцінки природних ресурсів обумовлюється дією загальних економічних законів, їх роллю і змістом у процесі виробництва незалежно від будь-якої певної суспільної форми, а ступінь цієї необхідності -- рівнем розвитку матеріального виробництва, характером способу виробництва. Якщо розглядати конкретний зміст оцінок природних ресурсів, то можна відзначити, що вони історичні та змінюються не лише від суб'єкта до суб'єкта, але в одного і того ж суб'єкта під плином часу. Суб'єкт -- це той компонент, через який "проводиться" ідея релятивізму (відносності) в оцінюванні, тобто ідея необхідності співвідношення кожної оцінки з вимогами суб'єкта (те, що відзначалося вище). Тобто на різних етапах господарської діяльності може змінюватися значення, цінність того чи іншого ресурсу. Крім того, вплив має й система виробничих відносин. Річ, що оцінюється певним суб'єктом позитивно, може через деякий час стати для нього не цікавою, отже, і не цінною, або навпаки. Тому оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов -- соціальних, економічних, природних, науково-технічних, від стану і ступеня використання самих природних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища. Таким чином, предметом для оцінки є взаємодія "об'єкта" і "суб'єкта" в кожній конкретній ситуації, а критерії оцінки формулюються залежно від завдань.

Основні завдання оцінки природних ресурсів, так як і її форми, визначаються панівними виробничими відносинами у суспільстві та конкретизуються залежно від виду ресурсу і напрямку його господарського використання. Можемо відзначити наступні узагальнюючі завдання оцінки всіх природних ресурсів, що визначаються виробничими відносинами, які склалися в нашій країні.

1. У зв'язку з різницею в якості природних ресурсів, що належать різним природо користувачам, заохочення їх до раціонального використання природних ресурсів, необхідністю розробки системи стимулювання оптимальної повноти використання природних ресурсів, перед наукою і практикою постало питання впровадження плати за використання природних ресурсів залежно від їх якості. Плата за використання природних ресурсів має вигляд нарахувань, пропорційних величині економічної оцінки природних ресурсів, що надані у розпорядження тому чи іншому підприємству і є елементом собівартості (ціни) продукції цих підприємств. Це дозволить створити джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання і охорони природних ресурсів. Практичне вирішення цього питання стало можливим через використання економічної оцінки природних ресурсів. У даному разі завданням оцінки природних ресурсів є створення системи платежів за використання природних ресурсів.

2. Дедалі активніше залучення природних ресурсів до народногосподарського обороту гостріше ставить проблему їх охорони. Аргументація в цьому разі ведеться насамперед з точки зору необхідності збереження природи від шкоди, що завдається їй виробничою діяльністю людини. Необхідна розробка і здійснення технічно прогресивних рішень щодо підвищення родючості ґрунтів, ефективних методів освоєння, відтворення земельних угідь, зменшення питомих розмірів водоспоживання і водопостачання поряд із забрудненням води, наслідками втрат від лісових пожеж, ентомо-фітошкідників, втрат корисних копалин при їх видобутку, збагаченні, споживанні, а також при проектуванні або експлуатації підприємств інших галузей, діяльність яких призводить до безповоротних втрат запасів природних ресурсів (затоплення площ, будівництво житлових масивів тощо), та ін. Безперечною умовою реалізації таких заходів є їх економічна доцільність. Це потребує розрахунків показників, що характеризують економічну ефективність використання в народному господарстві природних ресурсів. Тільки за наявності таких показників можна розв'язувати важливу проблему народного господарства -- оптимальне використання природних ресурсів. Без правильної оцінки природних благ неможливий подальший розвиток виробничих сил і удосконалення економічної структури регіонів, тобто стимулювання відновлення, раціонального використання і охорони природних ресурсів, що обмежені як у часі, так і в просторі. Цей найбільш поширений аспект проблеми використання природних ресурсів є предметом багатьох міжнародних угод та міжнародних конвенцій. Таким чином, оцінка природних ресурсів здійснюється з метою забезпечення найбільш раціонального з точки зору перспективних інтересів народного господарства режиму експлуатації природних ресурсів і є необхідною умовою досягнення такого режиму.

3. Визначення народногосподарської ефективності використання природних ресурсів особливо важливе, коли даний ресурс вибуває із народногосподарського обороту і потрібно оцінити народногосподарські втрати та порівняти їх з іншими варіантами відчуження і використання природних ресурсів для знаходження оптимального. Останнє неможливо без знання повної ефективності народногосподарського використання даного природного ресурсу і порівняння в грошових показниках з виграшем або втратою інших народногосподарських сфер при використанні запроектованого до відчуження природного ресурсу. Деякі автори вважають вилучення земель із сільськогосподарського обороту першочерговим завданням такої оцінки, оцінки за народногосподарською ефективністю. Землі дедалі частіше вилучають із сільського господарства під індустріальне будівництво нових міст, рудників і шахт, залізниць, великих гідростанцій, затоплюючи на сотні кілометрів береги наших річок. І до тих пір, поки такі вилучення сільськогосподарських угідь проводяться без будь-якого обліку їхньої вартості у фондах індустріального будівництва і без відшкодування їх сільському господарству новими вкладеннями на освоєння нової цілини в масштабах врахованих вилучень, не може бути справжнього госпрозрахунку. Вартість індустріальних об'єктів у результаті цього значно зменшується, а рентабельність збільшується, і в план потрапляють малоефективні об'єкти. Тому економічна оцінка також проводиться з метою обґрунтування доцільності вилучення (залучення) природних ресурсів із народногосподарського обігу.

4. Оскільки природні ресурси різні за якістю (продуктивністю) і місцем розташування, при їх використанні підприємство, що використовує відносно кращі ділянки, реально економить живу та уречевлену працю. Застосування оцінки природних ресурсів обумовлено необхідністю врахування впливу природного фактора на підвищення ефективності суспільного виробництва, удосконалення його галузевої і територіальної структур. Так, наприклад, вирішуючи це завдання, економічна оцінка сільськогосподарських земель визначає економічне значення землі як головного фактора виробництва у сільському господарстві з точки зору продуктивності ґрунтів і ефективності обробітку різних за якістю ґрунтів у різних зонах з різними кліматичними умовами. Розглядаючи можливі варіанти використання землі у всіх галузях народного господарства, можна обирати найкращий варіант з народногосподарської точки зору.

Економічна оцінка надр землі дозволяє врахувати величину економії суспільної праці, досягнутої у зв'язку з природокористуванням. Правильна економічна оцінка виявлених запасів у надрах вирішальним чином повинна впливати на напрямок і масштаби геологічної розвідки ділянок, політику і капітальних вкладень, і способів використання цих запасів, розробки і коректування схем розміщення підприємств видобувних галузей, стратегію розвитку мінерально-сировинної бази галузей природо користувачів, з'ясування доцільності експлуатації того чи іншого природного об'єкта, -- в кінцевому підсумку економічні оцінки природних ресурсів вплинуть на ефективність всього народного господарства в цілому. Велике значення має економічна оцінка природних ресурсів для поліпшення прогнозування і перспективного планування, розробки комплексних науково-технічних, економічних і соціальних програм. Це завдання повинно вирішуватися через порівняння ефективності і, відповідно, втрат при використанні природних ресурсів в різних цілях, порівняння негативних наслідків від використання їх за новим господарським напрямком з позитивними результатами.

5. Завданням оцінки природних ресурсів, що визначається народногосподарським ефектом від їх використання, більшість дослідників вважає планові та перед планові розрахунки. Необхідність такої економічної оцінки природних ресурсів, що використовуються у виробництві, особливо гостро відчувається як у зв'язку з вивченням проблем ефективності виробництва, і саме проблем ефективності капітальних вкладень, так і у зв'язку з повсякденними масовими планово-проектними розрахунками. Основною сферою застосування даної економічної оцінки повинні бути планово-проектні розрахунки, що проводяться в децентралізованому порядку і пов'язані з відносно невеликими змінами ресурсів даного природного багатства: зміна характеру використання окремих земельних ділянок, відведення сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських потреб, вибір ефективної системи розробки родовищ, доцільності створення і відведення територій для водосховищ і т. ін.; пошуки,розвідка і введення в експлуатацію невеликих родовищ та способи їх експлуатації, детальна розвідка (дорозвідка) родовищ і басейнів, правильна організація геологорозвідувальних робіт, заходи по зменшенню втрат корисних копалин при їх видобутку та переробці, порівняння ефективності проектних варіантів будівництва (реконструкції) гірничих підприємств; заходи по підвищенню ступеня утилізації водних і лісових ресурсів, що залучаються до господарського обігу і т. ін.. Така оцінка природних ресурсів при виборі і прийнятті практично будь-яких планово-проектних рішень також враховує ряд важливих економічних і соціальних їх наслідків.

6. Наступне завдання оцінки природних ресурсів може бути назване госпрозрахунковим і визначається воно напрямком, що передбачає розробку таких економічних заходів, які елімінували б вплив різниці в природних умовах на діяльність окремих підприємств. Наявність такої оцінки значно поліпшила б аналіз господарської діяльності підприємств, його фінансових результатів (собівартість, прибуток, відрахування в бюджет і т. ін.), бо повніше враховувались би природні фактори, що створюють основу отримання додаткового прибутку. Цим самим вона сприяє правильній організації виробництва, більш ефективному використанню всієї системи господарського розрахунку і матеріального стимулювання, створює можливості зацікавлення підприємств у раціональному використанні природних ресурсів.

Економічна оцінка природних ресурсів потрібна для ведення кадастрів природних ресурсів. У кадастрах природних ресурсів повинен відображатися не тільки їхній стан, а й наводитись характеристика, яка дозволяє говорити про їхню придатність для задоволення народногосподарської потреби, забезпечення природними ресурсами на перспективу, що відображено в економічній оцінці.

В даний час, коли процес відтворення ресурсів біосфери із суто природного перетворюється в економічний, стоїть завдання включення в кінцевий продукт суспільства таких елементів, як природні ресурси. Врахування цих елементів у складі суспільного продукту,національного доходу, реального і потенційного національного багатства країни важливий тому, що ріст подібних результуючих показників (традиційного складу) в сучасних умовах може супроводжуватися порушенням навколишнього середовища і потребуватиме значних затрат в майбутньому. Такий ріст не є безумовною метою суспільства, удосконаленим показником могутності тієї чи іншої країни. Врахування у складі результуючих показників народного господарства ресурсів природи дозволить об'єктивніше судити про досягнуті економічні результати і правильніше орієнтувати економічний розвиток країни.

9. Необхідною залишається оцінка ресурсів з метою порівняння різних їх видів (земельних, водних, лісових, рекреаційних і т. ін.) між собою. Така оцінка дає можливість сформувати природно-територіальні комплекси, визначити оптимальну галузеву структуру регіонів, розрахувати природно-ресурсний потенціал певної території і, таким чином, показує цінність певного регіону в межах країни.

10. З розвитком ринкових відносин завданням оцінки природних ресурсів стає регулювання відносин в угодах з природними об'єктами при придбанні і передачі майнових прав за даними об'єктами (при передачі землі у власність, спадщину, іпотечне кредитування під заставу природного об'єкта, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначення ставок земельного податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва); а також розробка і реалізація інвестиційних проектів залучення природних ресурсів у господарський обіг; обґрунтування комерційної ефективності угод щодо розділу продукції при розробці родовищ корисних копалин в рамках реалізації спільного інвестиційного проекту із залученням іноземного капіталу. Крім перелічених найбільш типових випадків оцінки природних ресурсів як об'єкта нерухомості,необхідно також вказати наступні: оцінка природних ресурсів при приватизації, внесення їх у статутний фонд, визначення компенсації у разі заподіяння їм шкоди, розрахунку стартової ціни для виставлення їх на торги, при аудиті та в інших випадках.

3. КРИТЕРІЇ І ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ОЦІНКИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Критерій оцінки

Сутність виробничих відносин виражає основний економічний закон. Саме його дія в природокористуванні обумовлює зміст критерію економічної оцінки. Критерієм є ознака істинності наших знань про предмет, явище, поняття, ознаку, що покладена в основу класифікації і оцінки цих предметів, явищ і понять. Оскільки критерій виражає суть оцінки, її основну ідею, то він не може вибиратися випадково. Вибір критерію оцінки повинен бути науково обґрунтований, а економічна природа показника, який прийнятий за критерій, повинна бути єдиною для всіх видів природних ресурсів, що оцінюються. Тільки в такому разі можливе порівняння і підсумовування оцінок різних видів природних ресурсів з метою вибору найбільш вигідних варіантів природокористування і виявлення природноекономічного потенціалу окремих регіонів і країни в цілому.

В літературі по-різному трактується суть критерію. Одні автори говорять, що критерій виступає виміром оцінки природних ресурсів як засобу виробництва і засобу життя; інші наголошують, що критерії оцінки повинні виражати технічну придатність (сприятливість) об'єкта для певного виду використання, економічну ефективність такого використання, його суспільну, соціальну цінність. Обґрунтовують вони це тим, що оцінка повинна відображати результат зіставлення властивостей природного об'єкта з потребами суспільства, втіленими у вимогах технічних систем (споруд), підприємств, галузей господарства, людей (колективів); або подають критерій оцінки як такий, що відображає якісний підхід до виміру споживної вартості природних ресурсів; і навіть як головний критерій оцінки приймається порівняльна економічна ефективність використання даного джерела природних ресурсів або їх територіальних сполучень.

Описуючи методологію або методику визначення економічної оцінки природних ресурсів, більшість авторів не зупиняється на висвітленні суті таких основоположних понять методологій, як критерій і показник. Часто розбіжності у різниці використання різних природних ресурсів, у завданнях оцінки і відповідно методах оцінки мають у своїй основі прагнення знайти універсальний критерій оцінки. Як стверджують деякі автори, обґрунтований критерій можна визначити, якщо, по-перше, чітко визначена мета оцінки, по-друге, врахована різниця в природних ресурсах за характером їх участі у процесі виробництва і, по-третє, знайдена стадія виробничого процесу, на якій здійснюється оцінка.

Природні ресурси -- "природні продуктивні сили", оскільки вони втягнені в господарський обіг, виступають як економічний фактор, який має безпосереднє відношення до ефективності суспільного виробництва. У цьому плані економічну оцінку природних ресурсів можна розглядати як оцінку однієї з передумов прискорення (уповільнення) росту ефективності виробництва в цілому. Отже, критерій оцінки повинен відповідати загальному критерію ефективності виробництва, яким є максимальне зростання продуктивності спільної праці. Така постановка питання випливає із загальнонаукової теорії про фактори суспільного відтворення і не викликає особливих заперечень. Тому, виходячи з вищесказаного, теоретично обґрунтованим критерієм економічної оцінки природних ресурсів автори називають економію суспільної праці (або економічну ефективність) при використанні природних ресурсів чи їх поєднань для виробництва суспільне необхідної продукції. Як вже наголошувалося, обґрунтування критерію в радянський час базувалося на основному законі формації. Оскільки основний закон соціалізму -- повне задоволення суспільних потреб, то економічна оцінка визначає значимість природних ресурсів для суспільства, їхню суспільну споживчу вартість, яка, з одного боку, полягає у природній просторово обмеженій продуктивності природних ресурсів, а з другого -- в їх здатності задовольняти біосоціальні потреби суспільства. Автори такого обґрунтування стверджують, що критерій економічної оцінки -- це максимізація суспільно необхідної вартості природних ресурсів як засобів виробництва і засобу життя. Існувала й така думка, що на перших етапах оцінки природних ресурсів критерієм виступають певні споживчі властивості та їхня здатність задовольняти різні суспільні потреби. Критерієм оцінки природних ресурсів на заключному етапі є економія сукупного робочого часу, обумовлена використанням тих чи інших природних ресурсів у складі виробничого плану. На сьогодні у літературі сформувалась, можна сказати, остаточна думка, відповідно до якої методологічні основи оцінки повинні бути загальними для всіх природних ресурсів. Вони повинні оцінюватися на основі єдиного критерію, яким є економія суспільної праці (народногосподарська ефективність), обумовлена використанням тих чи інших природних ресурсів. Крім того, підкреслюється важливість врахування при оцінці оптимальності використання природних ресурсів.

Показники оцінки

На відміну від критерію оцінки, показники -- вимірні величини і є частковими, похідними від критерію. Єдиний критерій є методологічною базою вибору показників оцінки, тобто конкретним вираженням критерію оцінки природних ресурсів є показник. У кожному загальному випадку він враховує особливості безпосередньо предмета оцінки і конкретні форми прояву корисного результату виробничого використання природних ресурсів. При єдиному критерії може бути декілька показників оцінки або їх система. Багатоманітність завдань, які вирішуються за допомогою економічної оцінки природних ресурсів, робить неможливим визначення універсального показника, придатного для всіх випадків у господарській практиці. Мова йде про систему показників. Слід передусім чітко розділити оцінку ресурсів, залучених у господарське використання і відповідно в сферу дії госпрозрахункових рентних відносин, і перспективну оцінку, що використовується при обґрунтуванні середньострокових і довгострокових планово-проектних рішень. Отже, більшість авторів схиляється до думки, що тільки система показників дозволяє всебічно охарактеризувати критерій економічної оцінки та ефективно впливати на складний процес підвищення суспільної споживчої вартості природних ресурсів.

Показники як конкретне відображення критерію повинні, по-перше, повністю відповідати критерію і максимальною мірою виражати його, по-друге, враховувати особливості ресурсів, що оцінюються, як специфічних факторів виробництва; по-третє, враховувати особливості та запити суб'єкта (колективу людей або суспільства в цілому), по-четверте, бути зручними у практичному використанні, тобто відповідати завданням оцінки природних ресурсів; по-п'яте, мати властивості відносної перспективності й усталеності і т. ін. Поки що не можна сказати, що якийсь із показників або їх система здобули одностайне визнання серед економічної громадськості. Проблема економічної оцінки ресурсів багатогранна. Питання про пріоритет якогось одного аспекту в оцінці потрібно замінити комплексним підходом на основі поєднання поглядів учених різних напрямків.

Основну групу показників економічної оцінки природних ресурсів становлять показники, що визначаються ефектом від експлуатації природних ресурсів. Одним з таким показників є економічний виграш у сфері експлуатації даного природного - ресурсу в розрахунку на одиницю природного ресурсу або об'єкта природокористування. За оцінку природного ресурсу повинен прийматися максимально можливий економічний виграш від його експлуатації при даному рівні кінцевих затрат і обмеженнях, що накладаються завданнями охорони природних ресурсів від виснаження і забруднення, потребами суспільства в окремих видах продукції сільського господарства і видобувних галузей, лімітами капітальних вкладень тощо. Різниця між кінцевими і прямими наведеними затратами на приріст виробництва продукції (диференційна рента за якістю і місцем розташування), віднесена на одиницю відповідного природного ресурсу і є показником економічного виграшу, що привноситься даним ресурсом, його економічною оцінкою. Тобто основним показником, що характеризує порівняльну цінність природних благ, є диференційна рента. Є й опоненти цієї точки зору, які вважають, що диференційна рента не відображає загального обсягу виробництва, за її допомогою не можна оцінити природні ресурси з точки зору доходності ведення господарства, так як рента -- тільки частина чистого доходу. Нині дедалі частіше почали розглядати валову продукцію та чистий доход у сукупності або тільки валову продукцію як показники економічної оцінки природних ресурсів. Є й інші пропозиції.

Так, наприклад, деякі економісти вважають, що в основу оцінки повинен бути покладений показник, що пов'язує в одне ціле врожай та затрати праці на отримання цього врожаю. За кожним ресурсом, що характеризується, приводяться два основних показники -- об'єм (річна продуктивність) і приведені затрати на одиницю продукції. Оскільки в обидва показники прямо або непрямо входить натуральний (або умовно натуральний) вираз специфічної форми даного виду ресурсу, вони можуть порівнюватися з аналогічними показниками за іншими районами, але не порівнюватися з відповідними даними про інші види ресурсів.

У рамках системи оцінки природних ресурсів передусім слід виділити показники порівняльної ефективності використання природних ресурсів у суспільному виробництві, що характеризують їх диференціальну цінність. Серед них відзначаються кадастрова і планово-перспективна оцінки, пов'язані з рівнем вивченості та освоєння джерел природних ресурсів, а також експлуатаційні та захисні, предметом яких є споживчі властивості ресурсів. Крім того, в цю систему показників включена також інтегральна цінність, що виражає сумарну ефективність використання запасу природного ресурсу даного об'єкта природокористування (диференційна цінність відображає граничний ефект використання ресурсу об'єкта природокористування в народному господарстві). Застосовуються також відносні показники -- собівартість продукції, вартість валової продукції, валовий і чистий доход, диференційна рента в розрахунку на одиницю затрат живої праці, виражених у грошовій формі (на одиницю прямих затрат, на одиницю загальних поточних затрат, на одиницю капітальних вкладень, на одного працюючого, на один відроблений людино-день, людино-час і т. ін.), що віднесені на одиницю земельної площі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Голуб А.А., Струкова Е.Б. Экономика природных ресурсов. - М.: Аспект Пресс, 1998.

2. Измалков В.И. Экологическая безопасность: методология прогнозирования антропогенных загрязнений и основы построения химического мониторинга. - СПб, 1994.

3. Израэль Ю.А. Экология и контроль состояния природной среды. - М.: Гидрометеоиздат, 1984.

4. Куценко А.М., Писаренко В.Н. Охорона оточуючого середовища в сільському господарстві. - К.: Урожай, 1991.

5. Руснак П.П. Економіка природокористування. - К.: Вища школа, 1992.