Оцінка стану екологічної системи басейну річки Бистра (Хмельницької області)

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства

та природокористування

Кафедра екології

Курсова робота

на тему:

«Оцінка стану екологічної системи басейну річки Бистра (Хмельницької області)»

Виконав

студент І курсу

ФЕП ЕКО-1

Сич Д.М.

Перевірили

Прищепа А. М

Борщевська І. М

Рівне 2010

Зміст

Вступ

Вихідні дані

Розділ 1 Географічне положення території

1.1. Загальна характеристика басейну річки Бистра

1.2. Географічне положення

Розділ 2 Характеристика абіотичних компонентів екосистеми басейну річки

2.1 Кліматичні фактори

2.2 Едафічні фактори

2.3 Гідрологічні фактори

Розділ 3 Характеристика біотичної складової екосистеми

3.1. Характеристика рослинного світу басейну річки

3.2. Характеристика тваринного світу

3.3. Екологічна структура популяції

3.4. Дослідження вертикальної структури біоценозу

3.5. Характеристика біоценотичних зв'язків

Розділ 4 Оцінка стану поверхні водозбору і оптимізація її структурно-функціональної організації

4.1. Визначення комплексного екологічного індексу стану поверхні водозбору

4.2. Розробка природоохоронних заходів стабілізації структури басейну річки

Розділ 5 Оцінка впливу стаціонарного джерела забруднення на атмосферне повітря

5.1 Розрахунок маси викидів забруднюючих речовин

Висновок

Використана література

Вступ

Стрімке вторгнення людини в природні процеси та вплив на навколишнє середовище в ході науково-технічного прогресу набули глобального характеру і можуть призвести до незворотних наслідків, якщо не вжити заходів щодо їх знешкодження та ліквідацій причин порушень навколишнього природного середовища. Розв'язуючи конкретні виробничі задачі із задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, людина активно змінює природу. В більшості випадків негативно впливає на її рівновагу, допускає надто багато порушень вимог і норм охорони довкілля. Проте і сама природа може негативно впливати на рівновагу компонентів навколишнього природного середовища, справляє зворотну дію, призводить до порушення стану еколого-економічних систем. Масштаби впливу досягли таких розмірів, що під загрозу поставлене саме життя на планеті.

Мета роботи: засвоєння методики та розвиток в студентів практичних навичок оцінки стану екологічної системи басейну річки на прикладі річки в Хмельницької області. Виконання даної роботи дасть змогу нам, майбутнім фахівцям, дати оцінку екологічного стану басейну річки і при необхідності розробити та обґрунтувати комплекс заходів, спрямованих на його оптимізацію. З цією метою в даній курсовій роботі на прикладі даної річки проведемо дослідження екосистеми басейну річки, зважаючи на її географічне положення, дослідимо дію абіотичних (кліматичних, едафічних та гідрологічних), біотичних факторів, зокрема встановимо видовий склад тваринного та рослинного світу, вертикальну, біоценотичну, екологічну структуру, визначимо певні їх характеристики, т.д. Детальніше оцінимо стан екосистеми з позиції дії антропогенного навантаження, провівши відповідні розрахунки. Проведемо дослідження певного підприємства - заводу по виробництву азбесту, дослідимо вплив викидів в шкідливих речовин цього підприємства на біотичну складову території.

Вихідні дані

№ планшету	7
Область	Хмельницька
Біоценоз	Сад
Урбанізація у %	10.5
Індустріалізація в тонах за рік на км2	0.14
Заповідні території у %	1.2
№ підприємства	7
Масштаб	1:1000000
Ефективність очищення стічних вод	80
Метеостанція	м. Шепетівка

Розділ 1. Фізико-географічні умови розташування басейну річки

1.1 Загальна характеристика басейну річки

Басейн річки Бистра розташована в Хмельницькій області.

Для визначення площі водозбору слід спочатку здійснити оконтурювання меж водорозділу по ізогіпсах карти.

Існують такі методи визначення площі басейну як :

- методи діаграм або дискограм.

- графо-аналітичний метод (шляхом розбивки поверхні басейну на трикутники або трапеції з подальшою сумацією отриманих площ );

- графічний метод (з допомогою палетки - клітчатки або лінійчатої палетки );

- механічний ( з допомогою планіметру типу ПП.-2К);

У даній роботі доцільніше скористатися графічним методом визначення площі , зокрема палеткою-клітчаткою .При цьому вишукувана площа дорівнює площі малого квадрата палетки ,помноженої на кількість відрахованих квадратів .

Зважаючи на те що масштаб у даній роботі :1:1000000

Оскільки вимірювання проводимо тричі , то результати будуть усереднені значення. Вимірюємо площі окремих біогеоценозів і отримані значення зводимо в таблицю 1.1.

Найбільш точним методом вимірювання довжини річки у даній роботі є використання вимірювача.

Вираховуючи маємо: довжина річки Бистра 43.5 км.

Площі біогеоценозів басейну річки

Таблиця 1.1

№ п/п	Назва біогеоценозу	Площа біогеоценозу в км2	%від загальної площі басейну
1	Рілля	69	29.4
2	Чагарники	8	3.4
3	Ліси	55	23.4
4	Болота	38	16.2
5	Луки	65	27.6
6	Загальна площа басейну	235	100

1.2 Географічне положення території

Загальне географічне положення - це розміщення певної території на земній поверхні , яке визначається за її географічними координатами та по відношенні до інших природних , політико-адміністративних ; економіко - географічних об'єктів. У західній частині республіки розташована Хмельницька область ,де протікає річка Бистра. Слід знати що басейн річки знаходиться на північному заході поблизу населеного пункту Шепетівка. Область розташована на Поділлі та в південній частині Волині.

У геоструктурному відношенні територія області пов'язана з Українським щитом і його Західним схилом. Східна частина лежить у межах Волино-Подільського

тектонічного блоку і відзначається близьким до поверхні заляганням порід кристалічного фундаменту - гранітоїдів, гнейсів, кристалічних сланців. Територія на Заході від ізогіпси поверхні фундаменту 300 м належить до Волино-Подільської монокліналі і характеризується нарощуванням із Сходу на Південний Захід осадового чохла - пісковики, аргіліти, піски венду, мергелі й доломіти силуру, на крайньому Південному Заході - глинисто-піщані відклади девону; майже повсюдно поширена нижньокрейдова товща - пісковики, піски, трепели і неогенові вапняки, піски, глини. Загальна потужність осадового чохла на Заході досягає 1000-1200 м. Палеозойські, мезозойські і докембрійські відклади відслонюються у річкових долинах. Майже суцільний (за винятком крутих ділянок схилів) антропогеновий покрив має потужність до 25-30 м. Він представлений утвореннями еолово-делювіального, алювіального і делювіального генетичних типів. Поверхня області - в основному підвищена пологохвиляста лесова рівнина. Крайня Північна частина її лежить у межах Поліської низовини (низовинна плоска зандрово-алювіальна рівнина з лесовими останцями у вигляді горбів); абсолютна висота 220-240 м. На Північний Захід невисоким уступом відокремлюється Волинська височина. Вододільна центральна частина, що лежить на відрогах Придніпровської височини, має абсолютні висоти 320- 380 м. Решта території Хмельницької області - у межах Подільської височини; абсолютна висота до 396 м. Платоподібна поверхня Придністров'я глибоко розчленована каньйоноподібними долинами річок, ярами та балками.

Хмельниччина лежить в межах центрально-східної частини Подільської і крайньої східної частини Волинської височин. Перша з них займає середню і південну частини області (понад 4/5 її території), високо піднята над рівнем моря і має переважно плоску або хвилясту поверхню. Цю частину височини називають ще Подільським плато. Волинська височина займає весь Славутський та північні частини Ізяславського, Шепетівського і Полонського районів і відзначається меншими абсолютними висотами. Середня абсолютна висота області - 275 м над рівнем моря, максимальна - 409 м (одна з вершин Товтр на північному заході Чемеровецького району), а мінімальна донедавна становила менше 73 м (при впадінні р. Матірка в Дністер на межі з Вінницькою областю), а зараз - 121 м (рівень Дністровського водосховища). Таким чином, амплітуда абсолютних висот в області перевищує 280 м. У цілому ж поверхня має нахил від середньої найвищої частини до північної і південної окраїн. Рельєф області сформувався під дією внутрішніх і зовнішніх сил, що впливають на земну поверхню. Як відзначалось вище, внутрішні сили спричинили тектонічні рухи, які розбили кристалічний щит і фундамент плити на окремі блоки і підняли або опустили їх. У результаті цього в межах Подільського плато виділились Горинь-Слуцька, Верхньобузька, Придністровська височини, що відповідають блокам, і Товтровий кряж вздовж тектонічного розлому, а в межах Волинської височини - Шепетівська рівнина на місці опущеного блоку. Давній розлом, що розділяє подільську і волинську частини кристалічного фундаменту, проявляється в рельєфі пологим, але чітко вираженим уступом висотою 20-30 м. Він простягається по лінії Кунів - Плужне - Михля - Шепетівка - Полонне і далі на схід у Житомирську область.

Серед зовнішніх рельєфоутворюючих чинників найбільше значення має діяльність поверхневих вод. Водна ерозія (розмив і змив відкладів текучими водами - річками і опадами) утворює промоїни, яри, балки, долини з пологими, скелястими чи каньйоноподібними схилами. Змив відкладів з великих площ призводить до виположування схилів та вирівнювання поверхонь. У тих місцях, де вапняки і гіпси розчинені поверхневими і підземними водами, зустрічаються карстові форми рельєфу (в т.ч. печери), а на схилах, де виходять грунтові води, можна побачити зсуви. Є також в області піщані бархани і дюни, насипані вітром.

Значний вплив на формування поверхні області має господарська діяльність людини. Такі нераціональні її форми діяльності як вирубування лісів, розорювання схилів, розробка кар'єрів, спричиняють утворення промоїн, ярів, зсувів, осипищ, підсилюють площинний змив. У той же час, людина штучно закріплює схили, веде протиерозійні заходи тощо.Розглянемо особливості рельєфу окремих частин області.

Середню частину Хмельниччини від Збруча до її східних меж займає Верхньобузька височина. Північна межа її проходить від верхів'я Збруча до витоку Случа, долиною останнього до м. Красилів і далі на схід - приблизно посередині межиріччя Случа та Ікви. Південну межу проводять по річці Бовинець (ліва притока Збруча, гирло якої знаходиться південніше Волочиська), через верхів'я рік Смотрич і Вовчок до р. Рівець і по ній до межі з Вінничиною.

Верхньобузька височина є найвищою ділянкою області: абсолютні висоти часто перевищують 350 м, піднімаючись у ряді місць до 380-396 м . Західна частина її має найбільш рівну поверхню, це - т.з. Авратинська височина. Тут беруть початок найбільші ріки області - Збруч, Случ і Південний Буг, які разом з притоками останнього (Бужком, Іквою, Плоскою, Вовком) розчленовують Верхньобузьку височину. Долини рік неглибокі, мають пологі схили і широкі заболочені заплави. В центральній і східній частинах височини до схилів прив'язана густа мережа глибоких балок, що надає її поверхні горбогірного вигляду. Лише в розширеній долині Південного Бугу, на схід від Меджибожа, поверхня вирівнюється; цю рівнину називають Летичівською.

На північ від Верхньобузької лежить дещо нижча Горинь-Слуцька (або Північноподільська) височина з середніми абсолютними висотами 280-300 м (максимальна 350 м). Її поверхня має загальний похил із заходу і півдня на схід і північ, що підтверджується напрямком течії р. Случ з притоками Ікопоть, Деревичка, Хомора та р. Горинь з Полквою і Вілією. На півночі Горинь-Слуцька височина опускається уступом висотою 20-30 м до Шепетівської рівнини.

Рельєф даної височини подібний до Верхньобузької - широкі річкові долини, густа мережа балок. Поверхня має, здебільшого, горбисто-хвилястий вигляд, а між річками Случ і Деревичка навіть горбогірний. Найменше розчленована поверхня Теофіпольської (в межах Теофіпольського та південної частини Білогірського районів) і Старокостянтинівської (у вузькому трикутнику між р. Случ та залізницею Старокостянтинів-Хмільник) рівнин.

Шепетівська рівнина займає найпівнічнішу частину області і відзначається нижчими абсолютними висотами поверхні (в середньому 220 240 м). Горинь та ріки її басейну мають в межах рівнини широкі, неглибокі долини. Тут відсутні балочні форми рельєфу, рідко зустрічаються яри, зате в умовах поширення пісків і супісків вітри сформували бархани і дюни (між Шепетівкою і Славутою), які пізніше були закріплені лісом. У зв'язку з переважно плоскою поверхнею Шепетівську рівнину називають ще Ганнопільським плато.Між південною межею Верхньобузької височини і Дністром знаходиться Придністровська височина. Її поверхня знижується у південному напрямку, однак дуже повільно. Якщо поблизу Верхньобузької височини у верхів'ях приток Дністра (Смотрича, Ушиці) та інших річок абсолютні висоти становлять 350-355 м, то на відстані 15 км від Дністра вододільні ділянки мають висоти 300-310 м, тобто поверхня Придністров'я знижується лише на 40-50 м на 80-кілометровій відстані. Зате русло Дністра врізається в поверхню Придністров'я на 180-200 м. Глибокий вріз головної ріки зумовив відповідний вріз усіх її приток, котрі теж виробили глибокі, часто каньйоноподібні, дуже мальовничі долини. Стрімкі скелясті схили в притоках Дністра з'являються південніше лінії с. Тарноруда (на Збручі) - с. Кузьмин (на Смотричі) - с. Соколівка (на Ушиці) - смт. Віньківці (на Калюсі), тобто тоді, коли річки досягають твердих силурійських вапняків. Висоти вертикальних стінок долин зростають від 10-20 до 60-80 м у їх гирлах. Долини подільських приток Дністра розчленували поверхню височини на окремі пасма, що простягаються меридіально, як і самі ріки. Придолинні схили густо порізані ярами. Межиріччя здебільшого хвилясті, з великою кількістю балок; сильно поширений тут площинний змив. Однак зустрічаються і плоскі ділянки, де ерозія відсутня.

У південно-західній частині Придністров'я, в місцях поширення гіпсів, утворились досить великі карстові провалля та печери (перша була відкрита біля с. Завалля і названа туристами "Атлантидою"). Рівномірний похил поверхні Придністров'я порушує Товтровий кряж, який простягається навскоси від Збруча по лінії сіл Іванківці (Городоцький район) - Вишнівчик (Чемеровецький район) - Нігин - Вербка - Врублівці (Кам'янець-Подільський район) до Дністра. Довжина його в межах Хмельниччини становить 80 км. Це - лише частина Товтр, які починаються на Львівщині, перетинають також Тернопільську та Чернівецьку області і заходять у Молдову.

Товтровий кряж - це горбогірна вапнякова система органогенного походження, яка включає: - головне пасмо (відоме як Медобори) - майже суцільний випуклий хребет з досить крутими скелястими схилами, який піднімається над навколишньою місцевістю на 50-60 м і досягає в межах області абсолютних висот понад 350 м (максимально 409 м); бічні пасма, що мають гострі вершини з відносною висотою 20-25 м;- невисокі горби (т.з. "могилки"), які поодиноко або невеликими групами розкидані трохи далі від Головного пасма. Загальна ширина кряжу досягає 15-20 км, тоді як Головного пасма - лише 100-300 м. У Товтрах дуже поширений карст. Переважають дрібні форми - тріщини, борозни, комірки тощо, які утворюють на головному кряжі іноді справжні карстові поля. Зрідка трапляються і печери, наприклад Кармелюкова в с. Привороття.

Адміністративно-територіальний поділ.

За площею території (20,6 тис. кв. км або 3,4% від площі країни) Хмельницька область належить до невеликих областей України і посідає серед них 19 місце. Населення області на 1 січня 2004 року налічувало 1, 4 млн.осіб. Центром регіону є м. Хмельницький. Сучасна територія області знаходиться між 48°26'56" і 50°35'28" північної широти та 26°08'05" і 27°54'05" східної довготи. Крайніми точками області є:- на півночі - с. Веселинівка Славутського району; - на півдні - с. Гринчук Кам'янець-Подільського району;- на сході - с. Вівсяники Деражнянського району; на заході - околиці с. В'язовець Білогірського району та с. Мислова Волочиського району. Протяжність області з півночі на південь - 220 км, із заходу на схід - 120 км (обчислено по меридіану і паралелі обласного центру).

Географічний центр області майже співпадає з місцерозташуванням м. Хмельницького, що є дуже вигідним чинником соціально-економічного розвитку території.

Область розташована на південному заході Східноєвропейської рівнини в зонах лісостепу і мішаних лісів (Полісся). Рельєф, грунтові та агрокліматичні умови території сприятливі для господарського і сельбищного освоєння, що зумовило давнє заселення її і видозміну ландшафтів внаслідок активного антропогенного впливу. Хмельниччина межує з Тернопільською, Рівненською, Житомирською, Вінницькою і Чернівецькою областями. Всі вони мають, здебільшого, агропромисловий розвиток без значного промислового і паливно-ресурсного потенціалу. Тому важливе значення має її положення на транспортних шляхах, що зв'язують основні промислові райони України (столичний, Харківський, Придніпров'я, Донбас) і Росії, а також чорноморські порти із західноукраїнськими областями та країнами Центральної і Західної Європи. Такими магістральними шляхами є 2 залізниці, 4 автодороги, 3 газопроводи широтного простягання, від яких відходять розгалуження, нафтопровід. З півночі на південь область перетинають залізниця і ряд автошляхів, які дають вихід на Білорусь і країни Балтії, Молдову і країни Південно-Східної Європи. Дністер, хоч і судноплавний, не має суттєвого значення для зв'язків з іншими регіонами. Вигідне транспортно-географічне положення разом із значними трудовими ресурсами в умовах ринкового реформування економіки України можуть заохотити надходження в область іноземного капіталу. Хмельницька область поділяється на 20 адміністративних районів, різних за площею, чисельністю населення, кількістю поселень, соціально-економічним розвитком тощо. Площа середнього за розмірами території району становить 1,03 тис. кв. км (приблизно таким є Летичівський район), 10 районів мають більшу від нього площу, а 9 - меншу. Хмельницькій області станом на 1 січня 2004 р. налічується 13 міських, 24 селищних і 550 сільських рад; останні об'єднували 1410 сільських поселень. 5 міст (Хмельницький, Кам'янець-Подільський, Шепетівка, Славута, Нетішин) мають обласне підпорядкування, решта міст - районне.

Історія м. Хмельницького

Місто відоме з кінця 15 століття як польський оборонний пункт Плоскирів. Населення брало участь у козацько-польських війнах і гайдамацькому русі. 1780 перейменоване на Проскурів. 1793 ввійшло до складу Російської імперії. Від 1797 Проскурів -- повітове містечко Подільської губернії.У 1918--1920 Проскурів належав переважно до УНР, згодом до УРСР; із 1920 став центром Проскурівського округу. 1941 місто стало центром Кам'янець-Подільської області; 1954 -- центр Хмельницької області, перейменоване на Хмельницький на честь Богдана Хмельницького.

Хмельниччина знаходиться на стику великих історико-географічних країв - Правобережжя (до якого входить сама) і Західної України. У вужчому розумінні територія області належить до Волині (північна частина, приблизно до р. Случ) і Поділля (середня і південна частини) і є пограниччям останнього з Галичиною на заході та Буковиною і Бессарабією на півдні. В минулому Волинь і Поділля (як і сусідні землі) входили до складу одних і тих же або різних держав; південні і західні межі сучасної області тривалий час були державними кордонами.

У XI ст. середня Наддністрянщина, що з XII ст. відома в літописах під назвою Пониззя, входила до Теребовлянського князівства, а з 1141 р. - до Галицького. В цей же час землі середньої і північної частин сучасної Хмельниччини належали Київському князівству. В 1199 р. вся територія області увійшла до Галицько-Волинського князівства. Невелика територія на сході області (в басейнах Південного Бугу і Случа) разом з прилеглими землями сучасної Вінничини і Житомирщини відома в XII - XIII ст. під назвою Болохівської землі, князі якої були прихильниками феодальної роздрібленості. У 1241 р. Данило Галицький прилучив Болохівську землю до Галицько-Волинського князівства. Після падіння Руської держави на території між середньою течією Дністра і верхів'ям Південного Бугу існувало політичне утворення з центром у м. Бакота (донедавна - однойменне село в Кам'янець-Подільському районі, знесене при створенні Дністровського водосховища), яке служило буферною зоною між Золотою Ордою та Галицько-Волинською державою. У другій половині XIV ст. спочатку Волинь, а пізніше й Поділля (1362 р.) потрапили під владу Литви і були в ній до середини XV ст. автономними князівствами. В 1430-1434 рр. Західне Поділля відійшло до Польщі (утворено Подільське воєводство з центром у Кам'янці), а після Люблінської унії 1569 р. до неї перейшло й Волинське воєводство. На території області відбувались активні військові дії під час визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі під проводом Богдана Хмельницького (битви під Пилявцями і Старокостянтиновом у 1648 р.; під Жванцем у 1653 р.). Однак за угодою 1667 р. Поділля і Волинь залишились за Польщею і перебували в її складі до 1793 р. (за винятком 1672-1699 рр., коли Поділля було захоплене турками).

У 1793 р. Правобережна Україна була приєднана до Росії; землі області відійшли до Волинської та Подільської губерній. З цього часу річка Збруч майже на півтора століття "перекроїла" суцільну українську етнічну територію, ставши кордоном між Російською та Австро-Угорською імперіями (до 1917 р.), межею між проголошеними, але не до кінця зреалізованими у вихорі воєнних подій 1917-1919 рр., Українською та Західноукраїнською Народними Республіками, кордоном між Україною та Польщею (1920-1939 рр.). Дністер же в 1918-1940 рр. відділяв Україну від Румунії. У совєтський час (1923 р.) в Подільській губернії на території сучасної Хмельницької області створено Кам'янецьку і Проскурівську, у Волинській - Шепетівську округи. У 1925 р. ліквідовано губернський поділ, а 22 вересня 1937 р. на території названих округ створено Кам'янець-Подільську область. В 1941 р. обласний центр перенесено до м. Проскурів, однак область ще тривалий час носила стару назву. З перейменуванням у 1954 р. Проскурова на Хмельницький область отримала нинішню назву. У роки перед ІІ світовою війною Хмельниччина з прикордонної стала внутрішньою областю в країні. Вузька смуга Чернівецької області на півдні відділяє її від Молдови (10 км по прямій лінії) і Румунії (24 км), значно дальше "відсунулись" на захід кордони Польщі (165-240 км).

До 1920 року у Проскурові була напівкустарна промисловість (харчова), сьогодні місто є промисловим центром.

Провідні галузі промисловості: машинобудівна, металообробна (заводи трансформаторних підстанцій, тракторних агрегатів, ковальсько-пресового обладнання та ін.), електронна (заводи «Темп», «Нива», «Катіон»; на кінець 90-х років XX століття знищена, а підприємства перепрофільовані або збанкрутували), харчова (маслосироробна, цукрова, м'ясна), легка (взуттєва, швейна, трикотажна, шкіряно-галантерейна та ін. фабрики), хімічна, будматеріалів (заводи: санітарно-технічних, цементних, цегляних і залізобетонних виробів).

У геоструктурному відношенні територія області пов'язана з Українським щитом і його західним схилом. Східна частина лежить у межах Волино - Подільського тектонічного блока і відзначається близьким до поверхні заляганням порід кристалічного фундаменту - грунтоїдів , гнейсів. Територія на Захід від ізогіпси поверхні фундаменту 300 м належить до Волино - Подільської моноксіналі і характеризується нарощуванням із Сходу на Південний Захід осадочного чохла -пісковики, піски венду, на крайньому Південному Заході - глинисто - піщані відклади девону ; майже повсюдно поширені нижньоокрейдова товща -пісковики , піски.

На території області - 165 річок завдовжки понад 10 кілометрів кожна. Озер в області мало , переважно в басейну Горині .

До природних рекреаційних ресурсів Хмельниччини належать сприятливі кліматичні умови , мальовничі краєвиди , лісові масиви, а також джерела мінеральних вод.

Тобто ми бачимо , що на території досліджуваного району , де протікає річка Бистра , сприятливі кліматичні умови.

Розділ 2 Характеристика абіотичних компонентів екосистеми басейну річки

Абіотичні фактори визначають можливість існування всіх груп організмів у тому чи іншому середовищі. впливають на географічне поширення рослин, тварин та мікроорганізмів. Вони відіграють певну роль при розмнженні тварин, мають велике значення для загального рівня життєдіяльності організмів. В екосистемах абіотичні фактори виступають як ланка, що зв'язує різні групи організмів і тим забезпечує структурно-функціональну цілісність екосистеми.

Абіотичні фактори (фактори неживої природи) поділяються на: кліматичні (температура, вологість, світло, тиск, енергія сонця, газовий склад атмосфери); едафічні (грунтові) - грунтові умови, що впливають на життя і поширення організмів; орографічні - фактори рельєфу; гідрологічні; геологічні (материнська порода різного походження).

2.1 Кліматичні фактори

Під клімат розуміють суму метеорологічних явищ в атмосфері протягом тривалого періоду. Клімат як єдиний абіотичний фактор зумовлює великомаштабний розподіл рослинності на значних територіях, а також грунтів і, частково, видів тварин.

Більша частина басейну належить до вологої, помірно теплої південно-східна - до недостатньо вологої, теплої агрокліматичних зон. Діє меьеостанція Шепетівка.

Світло як екологічний фактор. Світло є важливим фактором, який впливає на процеси розмноження рослин і тварин. Розглядаючи екологічне значення світла, слід відзначити його основну роль у фотосинтезі зелених рослин, оскільки воно сприяє утворенню органічної речовини - рослинної біомаси, тобто первинної біологічної продукції, від трансформації і використання якої залежить життя на Землі.

Для рослин важливі промені видимої і невидимої частин спектра, особливо оранжево-червоні і синьо-фіолетові. Найменше поглинаються жовто-сині, майже не поглинаються інфрачервоні.

Сонячну енергію, яку зелені рослини поглинають і використовують у процесі фотосинтезу, називають фізіологічно активною радіацією, або скорочено ФАР. В житті рослин велике значення має також кількість падаючого світла, тобто інтенсивність освітлення. Рослини упродовж життя потребують неоднакової кількості світла.

Часто світло виступає як фотоперіодичний стимулятор. Щоб рослина могла вступати в черговий цикл росту і розвитку, їй потрібно пережити холод і одержати таким чином фізіологічне підтвердження того, що зима минула.

Світловий режим будь-якого місцезростання визначається інтенсивністю прямої та розсіяної радіації, кількістю річної сумарної радіації, її спектральним складом, а також альбедо (відображаючу здатність поверхні на яку падає світло). Річна сума прямої сонячної радіації басейну становить 1088 мДж/м², розсіяної - 1630 мДж/м². сумарна радіація становить 3720 мДж/м². альбедо за рік складає 25%.

Температура як екологічний фактор. Від температури навколишнього середовища залежить температура організмів і швидкість усіх хімічних речовин. Тому межі існування життя - це температури, за яких можлива нормальна будова і функціонування білків - в середньому від 0⁰ до 50⁰ С.

Хід температури впливає на процес нагромадження органнічної речовини. Багато в чому він подібний до процесу фотосинтезу, але на нього впливає інтенсивність процесу дихання, яка при підвищенні температури швидко зростає, а при зниженні - падає. Вивчаючи взаємозв'язки між організмами та температурою оточуючого середовища, усі організми поділяють на теплокровні та холоднокровні.

Клімат басейну річки помірно континентальний з м'якою зимою і теплим літом. Пересічна температура січня -5,0, -6,0°, липня +18,3, +19,5°. Період з температурою понад +10° становить 153 - 168 днів. Сума активних температур 2429 - 2765°.

Таблиця 2.1

Середня місячна, мінімальна і максимальна температури

0С	І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
tсер	-5,9	-4,9	-0,5	7,1	13,6	16,8	18,2	17,4	13,2	7,4	2,2	-3,1	6,8
tмін	tмак	-3,1	-2,0	3,0	12,0	19,0	22,2	23,5	23,0	18,7	11,8	5,1	-0,1	11,6

Повітря як екологічний фактор. Повітря як екологічний фактор має для рослин особливе значення, оскільки є не лише середовищем, у якому відбуваються життєві процеси, але і одним із джерел споживання. Повітря майже ніколи не буває сухим, в ньому завжди присутня водяна пар, частка якої в повітрі сягає 4%А деколи - лише 0,01% загального об'єму. Крім того в ньому завжди присутні фізичні домішки природного і антропогенного походження: пилок і спори рослин, пил сажа тощо. У перезволоженому повітрі «народжуються» кислі дощі. Важливу роль у житті рослин відіграє вітер. Вітер - це перемішення мас повітря вздовж поверхні Землі, під час якого вирівнюється концентрація окремих його частин, посилюється газообмін в атмосфері і грунті. Вітер посилює випаровування і вологість. Водночас вітер відіграє значну роль у фізіологічній діяльності організмів.

На території басейеу переважає північно-західний вітер, в загальному він складає 32%. Найменше на даній території спостерігаються південні і північно-східні вітри. Також значною інтенсивністю характеризуються західні та південно-східні вітри.

Таблиця 2 2

Середня багаторічна повторюваність напрямку вітру

Метеостанція	Хмельницька область
	Пн.	Пн.С.	С.	Пд.С.	Пд.	Пд.З.	З.	Пн.З.	Штиль
Шепетівка	8	6	8	16	15	12	16	19	8

Вода як екологічний фактор. Вода, в якій розпочалося життя на Землі, це важливий екологічний фактор, що визначається її фізичними властивостями. Тіло живих організмів , рослин і тварин містить багато води.

Втрата тілом тварин і рослин вологи призводить до падіння життєдіяльності, а згодом - і до загибелі. Рослини і тварини повинні підтримувати баланс між споживанням води організмом і випаровуванням, з одного боку і, наявністю вологи в оточуючому середовищі і її фактичним надходженням до організму - з іншого.

Рослини одержують основну масу води з грунту. Водний дефіцит, який настає під час посухи, порушує всі біохімічні і фізіологічні процеси у рослин. Під час грунтової посухи у грунті різко зменшується вміст води, доступної для рослини, яка може настати або внаслідок сильної атмосферної засухи, або ж через тривалу відсутність дощу.

Таблиця 2.3.

Місячна і річна кількість опадів (мм) з поправками на змочування

Метеостанція	І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
Шепетівка	34	32	34	46	60	82	94	75	58	49	47	38	649

Вологість середовища є фактором, який лімітує чисельність та поширення організмів на земній кулі. Рослини басейну, степові та лісові, потребують підвищеного вмісту водяної пари в повітрі і навпаки, тому найменші її значення спостерігаються влітку (70%), а найбіліші взимку (88%). Річний хід вологості повітря обернений до річного ходу температури повітря, тобто максимум відносної вологості відповідає майже мінімуму температури повітря і навпаки.

Таблиця 2.4.

Вологість повітря

	І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
f	85	85	81	73	68	70	73	75	76	82	88	88	79

Живлення річок басейну річки Бистра мішане з переважанням дощового та снігового. Живлення підземними водами становить до 40-45%.

Територія області має помірно-континентальний клімат з теплим літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. Він сформувався під впливом різноманітних чинників. Головним з них є географічна широта, з якою пов'язана висота Сонця над горизонтом і величина сонячної радіації. Висота Сонця над горизонтом на території області в червні в полудень досягає 63-65°, в грудні - 16-18°, а в рівнодення - 39,5-41,5.° Тривалість дня змінюється від 8 до 16,5 години. Неоднакові показники висоти Сонця над горизонтом та зміни хмарності протягом року впливають на зміну сонячної радіації від 130 кал/см² в грудні до 530 кал/см² в червні, досягаючи за рік 101 ккал/см². Хмельниччина розташована вглибині материка, і тому на її клімат мають вплив континентальні повітряні маси, які приносять суху погоду. Взимку сюди доходить повітря Сибірського антициклону, яке приносить холодну погоду, а влітку має вплив Азорський максимум. Навесні і на початку осені на територію області проникає арктичне повітря, яке приносить різке похолодання.

В усі пори року територія області перебуває під впливом циклонів, які формуються над Атлантичним океаном. Влітку вони зумовлюють значну хмарність, опади, зниження температури повітря, а взимку - потепління, відлиги, снігопади.

На клімат має вплив також рельєф. Різноманітні його форми обумовлюють відмінності в температурах, кількості опадів, напрямі та сили вітру.

Середньорічна температура повітря коливається від 6,8°С в північній і центральній частинах області до 7,3°С - в південній. Найтепліший місяць - липень, найхолодніший - січень. Влітку найвищі середні температури повітря спостерігаються в південній частині області (18,8°-19,3°С), а найнижчі - в північній (18,5°С) і західній (18,3°С). Середні січневі температури повітря найнижчі в центральній частині області (-5,4°С). Це пояснюється тим, що це найбільш підвищена, безліса частина височини. Дещо вищі вони в північній частині (-5,5°С), а особливо - в південній (-0,5°С). Вторгнення на Хмельниччину континентальних повітряних мас приводить до значних коливань температури повітря в усі пори року. Влітку повітря може нагріватись до +39°С (абсолютний максимум), а взимку охолоджуватись до -34°С (абсолютний мінімум). На території області випадає достатня кількість опадів (530-670 мм на рік). Найбільше їх на півночі, найменше - на півдні. Найбільша кількість опадів випадає влітку, найменша - взимку. В літній період часто бувають зливи, грози, іноді - град. Сніговий покрив утворюється в другій половині грудня і тримається, переважно, до першої декади березня. Товщина його незначна (10-15 см). Протягом року над територією області дмуть переважно північно-західні і північно-східні вітри. Вони мають і найбільшу швидкість. Влітку переважають північно-західні і західні вітри, а взимку - північно-західні і південно-східні. Взимку їх швидкість більша, ніж улітку. Кількість днів з тихою погодою влітку майже в півтора раза більша, ніж узимку.

На всій території чітко виділяються пори року. Кожна з них має свої особливості. Зима коротка і м'яка, з частими відлигами. Вона триває від 100 на півдні до 115 днів на півночі. Кількість днів із сніговим покривом досягає 75-95. Відлиги і різкі коливання температури повітря часто наносять шкоду озимим культурам.

Весна починається з другої декади березня, коли температура повітря стійко переходить вище 0°С і триває до останньої декади травня. Збільшується кількість опадів, ясних днів. Але повторні похолодання в квітні і травні зумовлені вторгненням на територію області північних вітрів, нерідко наносять шкоду сільськогосподарським культурам.

Літо триває з кінця травня до першої декади вересня. Температури повітря піднімаються вище 15°С, можливе підвищення до +39°С (м. Кам'янець-Подільський). Переважають південно-східні вітри, збільшується кількість ясних днів. В першій половині літа нерідко бувають короткочасні зливи, велика кількість опадів. Іноді випадає град, який супроводжується сильними вітрами, що завдає неабиякої шкоди сільськогосподарським культурам. Осінь триває з кінця вересня до кінця листопада. Вона настає тоді, коли відбувається стійкий перехід середньої добової температури повітря до 15°С і нижче. Перша її половина відзначається погожими сонячними днями. Перші приморозки бувають вже в середині вересня. В листопаді грунт промерзає на глибину 5-6 см. За відмінностями кліматичних показників на території області можна виділити три агрокліматичні райони: північний, центральний і південний. Північний займає територію Славутського, Полонського і північ Шепетівського адміністративних районів. Сума температур вище 10°С становить 2450°С. Середньорічна температура повітря +6,8°С. Тут випадає найбільша кількість опадів в області (650-700 мм на рік), спостерігається найбільша тривалість снігового покриву (90-95 днів). Центральний займає ту частину області, яка розташована на Верхньобузькій і Случ-Хоморській височинах. Відзначається значним підвищенням суми активних температур з півночі на південь (2450°-2700°С), достатньою кількістю опадів (600-650 мм на рік). Середньорічна температура повітря +6,8°С. Південний район об'єднує південні адміністративні райони, які прилягають до Дністра (Кам'янець-Подільський, Дунаєвецький, Новоушицький). Це - найтепліша частина області. Сума температур тут вища 2700°С, середньорічна - +7,3°С. Опадів випадає найменше в області (менше 600 мм), але їх кількість є оптимальною для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони. Тут найменша тривалість снігового покриву (75-80 днів) і його товщина. Особливо теплий клімат у долині Дністра, де можна вирощувати теплолюбні культури (персики, виноград, абрикоси та ін.).

Достатнє зволоження, оптимальний температурний режим створюють на всій території області умови для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, насамперед, озимої і ярої пшениці, ячменю, жита, вівса, цукрових буряків, картоплі, овочевих і кормових культур, плодових дерев. Південна частина (Придністров'я) придатна для виноградарства, баштанництва та ін.

Інколи в області спостерігаються кліматичні явища, що негативно відбиваються на розвитку сільськогосподарських культур. Це - ранні осінні і пізні весняні приморозки, зливи, град, вимерзання посівів в окремі зими (коли сніговий покрив відсутній, а температури повітря досить низькі). Кліматичні умови південних районів області (особливо на берегах Дністра та його приток) сприятливі для відпочинку людей.

2.2 Гідрологічні фактори

Гідрографічна мережа області представлена басейнами трьох великих рік: Дніпра, Південного Бугу та Дністра з їх притоками - Горинню, Случем, Хоморою, Бужком, Вовком, Іквою, Збручем, Смотричем, Ушицею та іншими. Живлення річок мішане з переважанням дощового та снігового. У Придністров'ї живлення підземними водами становить до 40--45 %. Мінералізація води гідрокарбонатно-кальцієва. Озер в області мало, переважно в бас. Горині. Найбільше водосховище - Дністровське. Споруджено 1858 ставків і водосховищ (пл. водного дзеркала 22 092 га), гол. чин. у бас. Горині та Пд. Бугу, зокрема Щедрівське (1258 га), Анаставське (1168 га), Кузьминське (765 га). Водні ресурси використовують для водопостачання, рибництва, судноплавства (Дністровське вдсх.), рекреації.

2.3 Едафічні фактори

Грунтовий покрив області досить строкатий і розташований нерівномірно. На підвищено-рівнинній частині території - Подільській височині повсюдно грунтотвірними породами є карбонатні, лесовидні суглинки, на яких розвинулись чорноземні грунти, а на більш стрімких схилах під лісами - лісові опідзолені від ясно-сірих до чорноземів опідзолених.

У межах Поліської зони грунтотвірна основа виражена пісками та супісками з неглиоким заляганням грунтових вод, покритих лісовою та лучною рослинністю. В цих умовах утворилися дерново-підзолисті та лучні грунти, а найбільші пониження зайняті болотними, торфовищно-болотними грунтами і торфовищами з ознаками оглеєння.

Серед зональних типів грунтів переважають чорноземи опідзолені та чорноземи типові малогумусні (55,5 %), темно-сірі опідзолені та сірі лісові (34,8 %), на Пн. поширені дерново-підзолисті грунти. Бл. 62 % тер. області розорано.

Сучасний ґрунтовий покрив Хмельницької області сформувався під впливом грунтовотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. Грунтовотворні породи - це леси і лесовидні суглинки, піски, супіски, вапняки, глини, алювіальні відклади. На території з рівнинним рельєфом і лісостеповою рослинністю вони стали основою для формування різних типів грунтів. На лесах і лесовидних суглинках утворилися чорноземні і сірі лісові грунти; на твердих карбонатних породах - дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах в долинах рік - лучні, лучно-болотні і торфо-болотні грунти.

Набільшу площу займають лісостепові опідзолені грунти, які об'єднують такі підтипи; ясно-сірі і сірі лісові, темно-сірі і черноземи опідзолені.



Карта грунтів Хмельницької області

1- дерново-підзолисті; 2- ясно-сірі і сірі лісові; 3- темно-сірі опідзолені; 4- чорноземи опідзолені; 5- чорноземи типові малогумусні і слабогумусовані; 6- лучні, лучно-болотні та болотні; 7- торфово-болотні і торфяники низинні.

Ясно-сірі і сірі лісові поширені на підвищеннях та схилах в різних районах області, але найбільше - в її південно-західній та південній частинах. Вони сформувалися на лесах і лесовидних суглинках під лісовою рослинністю.

Гумусовий горизонт має невелику товщину, вміст гумусу незначний (1,5-2,2%). Грунти безструктурні, мають кислу реакцію, малий вміст поживних речовин і тому потребують вапнування, внесення добрив.

Темно-сірі опідзолені займають вирівняні ділянки вододілів і пологі схили в центральній та південній частинах області. Вони менше опідзолені, ніж попередні грунти, мають глибший гумусовий шар (55-65 см), у верхній частині якого міститься до 2,9-3,1% гумусу. Ці грунти мають кращу структуру, значний вміст поживних речовин і тому інтенсивно використовуються у сільському господарстві. Для збільшення поживних речовин у цьому грунті необхідне систематичне внесення органічних і мінеральних добрив.

Чорноземи опідзолені розташовані в центральній і південній частинах області. Вони утворилися на вирівняних плато під лісовою і степовою рослинністю, мають глибокий гумусовий шар (80-90 см), вміст гумусу в верхньому горизонті - 3,0-4,0%. Внаслідок інтенсивного використання поступово погіршуються властивості цих грунтів, насамперед, структура і водно-повітряний режим. Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур необхідне внесення органічних і мінеральних добрив, правильна організація сівозмін та ін.

Найродючішими в області є чорноземи типові. Вони утворилися на лесах і лесовидних суглинках під степовою рослинністю в південно-західній і центральній частинах області. Переважають малогумусні (4-4,5% гумусу) і середньогумусні (біля 8% гумусу) чорноземи. Глибина гумусового горизонту 80-90 см. Вони мають сприятливі фізичні властивості, добре забезпечені поживними речовинами.

Лучно-чорноземні грунти поширені невеликими масивами по всій території, але найбільше - в західній частині області. Вони сформувались на лесових відкладах давніх долин та їх терас з неглибоким заляганням ґрунтових вод. Ці грунти мають глибокий гумусовий шар (понад 90 см), значну кількість гумусу (5-6%) у верхньому горизонті, багато поживних речовин і є сприятливими для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, особливо овочевих. Нижні горизонти такого грунту оглеєні у вигляді сивих і бурих плям, що створює несприятливі умови для росту плодових дерев. Тому для вирощування садів ці грунти непридатні.

Лучні грунти утворилися на наносах в долинах рік і балок у глибоких зниженнях на плато, де грунтові води підходять близько до поверхні. Як і чорноземи, мають глибокий гумусовий шар (50-70 см), містять 4 -5% гумусу і багато поживних речовин. Але вони постійно перезволожені, і в них відбуваються процеси оглеєння. Основні площі цих грунтів зайняті луками, розорюється незначна їх частина. Для використання під орні землі їх треба осушити, але це не завжди ефективно.

Лучно-болотні грунти сформувалися в днищах балок і заплавах рік - на перезволожених ділянках. Вони подібні до лучних, але процеси оглеєння охоплюють всі шари грунту - аж до материнської породи. У верхньому шарі міститься від 3 до 5% гумусу. Зайняті луками.

Болотні поширені в знижених ділянках заплав, днищ балок і лощин стоку (переважно в північній і центральній частинах області). Вони утворилися на алювіальних відкладах при надмірному зволоженні під трав'янисто-моховою болотною рослинністю. Мають великий вміст поживних речовин, але форм, які доступні для рослин, дуже мало. Використовувати ці грунти для сільськогосподарського виробництва можна тільки після осушення.

Дерново-підзолисті розміщені невеликими ділянками в північній частині області. Вони сформувалися на пісках, супісках і суглинках під лісовою рослинністю. Ці грунти найбідніші на гумус і поживні речовини. Гумусовий горизонт становить 15-20 см, а вміст гумусу 1,0-1,9%.

Грунт - беструктурний, вода проникає в глибокі шари і виносить з нього поживні речовини. Близьке залягання ґрунтових вод зумовлює незадовільний водно-повітряний режим, що в перезволожені роки призводить до загибелі сільськогосподарських культур.

Ці грунти мають високу кислотність і тому необхідне їх вапнування. Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур необхідно також вносити органічні і мінеральні добрива.

Дерново-карбонатні грунти трапляються окремими ділянками в тих частинах області, де на поверхню виходять вапнякові й крейдяні породи. Найбільше поширені в північній, північно-західній частинах області і в Придніпров'ї. Вони мають неглибокий гумусовий шар (30-40 см), невеликий вміст гумусу, але поживні речовини є малодоступними для рослин. Внаслідок того, що ці грунти залягають переважно на крутих схилах, їх недоцільно розорювати, а краще використовувати як кормові угіддя.

Ґрунтовий покрив Хмельницької області сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони. Значної шкоди родючості грунтів завдає водна ерозія. Розвитку ерозійних процесів (утворенню ярів) сприяє інтенсивне розорювання схилів горбів. Площа еродованих земель безперервно зростає і становить зараз понад третину від земельних угідь. Найінтенсивніше відбуваються ерозійні процеси на півдні області, де значна частина земель розташована на горбах з великою крутизною схилів. Вони посилюються там, де вирощують просапні культури (овочі, цукрові буряки) і провадять оранку вздовж схилів.

Для зменшення ерозійних процесів на таких ділянках насаджують полезахисні лісосмуги, будують гідротехнічні споруди, проводять поперечну оранку схилів.



Рис. 2.1 Середньомісячні температури

Рис. 2.2 Відносна вологість

Рис. 2.3 Опади

Розділ 3 Характеристика біотичної складової екосистеми

Біоценоз - це сукупність всіх живих організмів екосистеми. Кожна екосистема відрізняється своєрідним потоком енергії та кругообігом речовини.

Під екосистемою розуміють функціональну систему, яка вбирає в себе угруповання живих організмів разом із середовищем, в якому вони мешкають. Головна риса всіх екосистем - це те, що в певних ланках трофічного ланцюга екоситеми засвоюється, передається й перетворюється енергія. В екосистемах також відбуваються міграції й трансформація речовини. Структура біогеоценозу - це своєрідна анатомія цього надзвичайного організму. Серед структур біоценозу звичайно виділяють три їх види:

Видову, що розкриває різноманіття живих організмів;

Трофічну, що демонструє характер харчових взаємин між організмами біоценозу;

Просторову, що показує територіальне розміщення рослин, тварин та мікроорганізмів.

Біогеоценози ніколи не бувають цілком однорідними. Навпаки, вони мають певну просторову структуру, яка є «обличчям» даного біоценоза. Просторова структура вбирає в себе ярусність і горизонтальну неоднорідність - мозаїчність. Ступінь розвитку ярусної структури великою мірою визначає продуктивність біоценозів. Найбільшу первинну продукцію мають лісові біогеоценози, причому простежують закономірність: чим складніша ярусність, тим більша продуктивність біогеоценозу.

Горизонтальна і вертикальна неоднорідність біоценозу зумовлює й деяку неоднорідність процесів трансформації енергії в його межах.

Видовий склад біоценозу може бути різним, але його формування підкоряється одному загальному правилу: у природному біоценозі обов'язково повинні бути продуценти, консументи та редуценти. Харчові зв'яки між цими видами утворюють трофічну мережу, або мережу живлення. Суть її полягає в тому, що в меню будь-якого виду, за винятком продуцентів, входять не один, а кілька або багато інших видів. Зрозуміло, що чим більше видів населяють біогеоценоз, тим складнішою є його трофічна мережа.

3.1 Характеристика рослинного світу басейну річки

Рослинний світ басейну річки Бистра досить різноманітний,природна рослинність займає близько 20% території, з них 6% припадає на лучні степи і луки, близько 1% - на торфовища.

Рослини зростають здебільшого не ізольовано, а в рослинних угрупованнях - фітоценозах.

Рослинне угруповання - це закономірне поєднання певних видів рослин. Найхарактерніша їх риса - ярусність. Ярусність - це вертикальна просторова структура фітоценозу, який складається з видів різних за екологію та виростою пагонів, тому рослини дуже часто займають різні яруси, або поверхи. Ярусність дає змогу значно зменшити конкуренцію між рослинами в фітоценозі і розселитися їм на одній території у великій кількості.

Рясність виду - це кількість особин кожного виду на певній одиниці площі. Різні види трапляються в фітоценозі в неоднакових кількостях (дуб в діброві домінує, а в суборі його менше, оскільки тут домінує сосна).

Рослинні угруповання складаються з представників різних видів рослин, які потребують неоднакових умов існування. Завдяки цьому на певній площі ростуть різноманітні рослини.

Найхарактернішими рослинними угрупованнями басейну річки є ліси, луки, болота.

Ліс - безцінний дар природи. Значення його в природі неможливо переоцінити. Ліси впливають на клімат, мають величезне водорегулююче значення. Завдяки рослинності в лісі нагромаджується значна кількість вологи. Ліс впливає на формування грунтів. Площа лісів басейну річки досить велика. Виділяють ялинові та вільшані ліси. Головні лісоутворюючі породи: ялина європейська (Picea Link) , сосна звичайна (Pinus), дуб звичайний (Quercus robur), граб звичайний (Carpinus), липа (Tilia), ясен (Fraxinus), береза (Betula).

У лісі чітко виявляється ярусність, що характерна для всіх рослинних угруповань у природі. Основними ярусами лісу є дерева, кущі, трав'янисті рослини, моховий килим, не зелені рослини лісового грунту - бактерії та гриби.

Особливістю луків є те, що на них відсутні дерева. Трав'янисті рослини утворюють деревину, яка складається з щільно зімкнутих надземних стебел, листків і підземних органів - кореневищ і коренів. Майже всі лучні рослини належать до багаторічних. Однорідних рослин на луках дуже мало, бо травостій дуже тісний і в грунті від сплетіння корені утворюється щільний дерен. Трав'янисті рослини, що ростуть на луках, належать до різних родин.

Порівняно з рослинами лук та інших рослинних угруповань, рослини водойм мають більш однорідні умови існування, що і зумовлює значне поширення їх на земній кулі.

Рослини водойм мають менше світла, але не терплять від нестачі вологи. У всіх водних рослинах добре розвинена повітроносна тканина, яка потрібна для газообміну. Як і кожному рослинному угрупованню, рослинності водойм властива ярусність.