Виробництво і проблеми збереження навколишнього середовища

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Економічний факультет

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

на тему: «Виробництво і проблеми збереження навколишнього середовища»

Студентки 2 курсу

спец. «Фінанси і кредит»

Симчик Наталії Юріївни

Науковий керівник:

доц. П'ясецька С.В.

Ужгород 2009

План

Вступ

1. Вплив виробництва на забруднення навколишнього середовища

2. Сучасний екологічний стан України

3. Адміністративні та економічні заходи в галузі охорони навколишнього середовища

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Тема виробництва та збереження навколишнього середовище є надзвичайно актуальною не тільки для України, але для всього світу. Метою даної курсової роботи є дослідити виробництво, визначити його вплив на природнє середовище та взаємозв'язок з людиною. А також визначити адміністративні та економічні заходи держави в галузі охорони навколишнього середовища. Промисловість є провідною галуззю в Україні та важливим елементом розвитку економіки, який включає також і негативні сторони існування. Будь-який процес виробництва - не тільки створення матеріальних благ і послуг, але відходів від даного процесу, що при взаємодії останніх з природою, і є головним забруднювачем природного середовища.

Але так, як будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним і люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати, необхідно знайти інші шляхи вирішення проблеми, - що я і намагатимусь зробити в даній курсовій роботі.

Для детальнішого вивчення екологічної проблеми повязаної із забрудненням навколишнього природного середовища України, необхідним є вивчення не тільки екологічної ситуації вцілому, але і по окремих видах діяльності. Найбільшими об'єктами забруднення є водні ресурси та атмосферне повітря, які відіграють важливу роль у збереженні не тільки природного середовища країни, але і здоров'я населення.

Екологічна політика України спрямована на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням природного середовища, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Вона проводиться на підставі вимог Закону України «Про збереження навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року (зі змінами та доповненнями), постанов Верховної Ради та ін.

1. Вплив виробництва на забруднення навколишнього середовища

Виробництво - процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир-робітник, директор підприємства - начальник цеху тощо) або соціально-економічний (власник-не власник, кредитор-позичальник тощо) характер.

Елементами тиску цивілізації на природне середовище виступають технології, що застосовуються в промисловості та сільському господарстві, автомобільний транспорт та урбанізація, атомні електростанції і військово-промислові комплекси розвинутих країн світу, які є найбільшими споживачами ресурсів та енергії.

Проблема економічного зростання й розвитку тісно переплітаються та є взаємозалежними із проблемами навколишнього середовища і раціонального природокористування: без захисту природного середовища руйнуються основи виживання людства, а без економічного зростання неможливо досягти стійкості розвитку, який охоплює поліпшення матеріального, соціального й духовного добробуту за умови екологічної рівноваги.

Втручання людини в природні системи створює проблеми, які за своїми катастрофічними масштабами стають глобальними: опустелювання, виснаження невідтворних природних ресурсів, руйнування озонового прошарку, парниковий ефект, кислотні дощі, забруднення повітря, дефіцит прісної води, забруднення ґрунтових вод, зникнення видів тварин і рослин.

На всіх стадіях процесу суспільного відтворення - виробництво, розподіл, обмін, споживання - утворюються відходи, які стають справжнім лихом, оскільки забруднюють навколишнє природнє середовище [8, с.144-145].

Сучасне промислове виробництво в Україні є добре розвинутим і не має замкнутого характеру, це відкрита система, до якої надходять маси природних сировинних матеріалів -- вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сировина, вода, повітря (Додаток А). Таблиця індексів промислової продукції відображає розвиток промисловості вцілому та по окремих її галузях. Визначення динаміки показників промисловості показує, що збільшення процесу перевиробництва спостерігається з 2000 р,з 2004 р. відбувається незначний спад виробництва, а 2007 та 2008 роки характеризуються відповідно спочатку зростанням, а потім різким спадом промисловості. Це означає, що в останній рік спостерігається процес недовиробництва промислової продукції.

Усі матеріали проходять одну або кілька стадій переробки і потім як кінцевий продукт виходять із системи і надходять у споживання. Поряд з цим на всіх стадіях їх обробки з системи викидаються відходи -- пуста порода, шлаки, попіл, аерозолі, гази, пари, пил тощо, які містять різні шкідливі для живих організмів речовини.

Економіка природокористування охоплює дві групи зв'язаних, між собою проблем: по-перше, як знайти і найефективніше використати необхідні у виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням зміни потреб -- особистих і громадських, споживчих і виробничих.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:

- скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації;

- надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь;

- ерозія грунтів на водозабірній площі.

Забруднення повітря відбувається внаслідок зміни його складу та властивостей під впливом діяльності людини. За будовою та характером впливу на атмосферу штучні джерела забруднення умовно поділяють на технічні (пил цементних заводів, дим і сажа від згоряння вугілля) та хімічні.

Головними причинами, що обумовлюють незадовільний, а найчастіше і незабезпечений стан атмосферного повітря населення пунктів, є недотримання підприємствами технологічного режиму експлуатації пило- газоочисного устаткування; невиконання заходів щодо зниження обсягів викидів; відсутність ефективного очищення викидів підприємств від газоподібних домішок; відсутність санітарно-захисних зон між промисловими та житловими районами [10, с. 69-70].

Негативні наслідки процесу урбанізації в Україні:

1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення довкілля;

2) несприятлива територіально-планувальна структура міст, зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промислового потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені житловими масивами, а транзитний транспорт проходить через міста, що збільшує їх загазованість;

3) другорядність проблем містобудування порівняно з пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міст і якість питної води;

4) руйнування природного середовища великих міст. Висока забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних систем, швидке зростання населення міст і потреба розширення їх територій призвели до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм тощо.

Металургійна промисловість, що включає чорну та кольорову металургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжні допоміжні об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючих галузей промисловості.

Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на стан навколишнього природного середовища характеризується викидами в атмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук. Хімічна промисловість - одна з основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна кількість яких - токсичні.

Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкідливого впливу на довкілля вважаються об'єктами підвищеного екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, що може статися у разі порушення технологічних режимів роботи устаткування чи аварійної ситуації. Деякі об'єкти забруднюють довкілля і за нормальних умов роботи, що зумовлено існуючими технологічними процесами.

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели до революційних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу. Цей вплив має суперечливий характер.

З одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, раціональному користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування і т.ін.

З іншого -- забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія грунтів, випадають кислотні дощі, погіршується стан здоров'я людей тощо.

Зростаючі потреби суспільства і виробництва обумовлюють подальше прискорення темпів науково-технічного прогресу. Цілком зрозуміло, що чим вищий історичний етап розвитку суспільства, тим більшою мірою стан природного середовища детермінується цілепокладаючою людською діяльністю.

Поглиблення і розширення масштабів такої діяльності можуть призвести до глобальних суперечностей у розвитку цивілізації, які можна подолати лише шляхом проведення докорінних змін у рамках розвитку самого суспільства.

Сучасна екологічна ситуація складалась стихійно в ході діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб. Людина досягла висот сучасної цивілізації завдяки тому, що постійно змінювала природу у відповідності зі своїми цілями. Люди досягали цілей, на які розраховували, але одержували наслідки, яких не чекали. Науково-технічна революція змінює стосунки людини з природою, створює нові умови її існування, помітно впливає на спосіб її життя і праці. Різке збільшення масштабів такого впливу загострило проблему передбачення наслідків людської діяльності.

Екологічне прогнозування стало необхідною умовою оптимізації процесу взаємодії суспільства і природи. Тому важливо мати еколого-економічну оцінку науково-технічного прогресу. В умовах структурної перебудови економіки України, заміни застарілої техніки і технології новими відкриваються широкі можливості для помітного зменшення негативного впливу виробничої діяльності на природу [2, c. 125-127].

У сучасній екологічній ситуації важливо при оцінці економічної ефективності науково-технічного прогресу враховувати екологічні наслідки впровадження нової техніки, проводити комплексні еколого-економічні експертизи нової техніки. Такій експертизі мають підлягати не тільки створені техніка і технології, а й технічні ідеї, розробки, проекти нових технічних засобів.

2. Сучасний екологічний стан України

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без будівництва відповідних очисних споруд. Це можливо за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та неврахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуаії поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Промисловість. Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також низький технологічний рівень промисловості України поставили її в число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 2007 році становив 720 - 750 млн. тонн [9, с. 110-113].

Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у більшості галузей економіки протягом 2000 - 2007 років, суттєво не позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів. За станом на 2007 рік загальна маса накопичених на території України відходів у поверхневих сховищах перевищила 30 млрд. тонн, що в розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 45 тис. тонн.

Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів, відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить близько 170 тис. гектарів. Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної промисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час розробки родовищ (до 75% загального обсягу) та збагачення корисних копалин (відповідно 13 і 14%). Значну частину цих обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробки сировини.

З урахуванням сучасного технологічного рівня переробки відходів в Україні серед загальної кількості відходів, що утворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн.тонн. Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не впливає на поліпшення стану довкілля. До категорії високотоксичних належать лише 1-2% всіх промислових відходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки токсичних промислових відходів, немає належним чином організованої системи збирання, зберігання та видалення токсичних відходів, відсутні техніка та обладнання для переробки відходів будівництва і комунального господарства.

Енергетика і підприємства ядерної галузі. Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (30% усіх викидів в атмосферу від стаціонарних джерел).

У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і земель через накопичення значної кількості відходів (золи, шлаків, пилу). Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях народного господарства - промисловості, медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.

У 2003 році 81,4 % всієї електроенергії було вироблено на атомних станціях, а в 2007 році - 92,5%. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоків загальною потужністю 13,618 тис.квт., на яких було вироблено 79,6 млрд.квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їх потужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте - в Європі [4, c. 72-76].

Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій.

Підприємства з видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Для природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали. Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання у багатьох сферах господарства і наукової діяльності.

Водні ресурси та екосистеми. Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80% водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття. Забруднення вод України в 1996 році становило 4109 млн. м3, в 2000 році - 3313млн. м3 і 2007 році - 3854 млн.м3 (Додаток Б).

В даній таблиці можна простежити споживання води, яке порівняно з 1990 роком зменшилось більше ніж в два рази, а її забруднення з кожним роком зростає. До того ж багато води залишається неочищеною через застаріле обладнання, очисні споруди тощо. Отже, порівнявши ці показники за різні роки, ми можемо сказати, що стан водних ресурсів в Україні ненайкращий і це є однією з основних проблем, яка спричинена викидами відходів та сміття у стоки морів, річок, і потребує негайного вирішення.

Земельні ресурси. Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56% території країни і 80% сільськогосподарських угідь.

З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд. грн. Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення грунтів викидами промисловості та використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. га земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. га ріллі. З використання вилучено 119 тис.га сільськогосподарських угідь,у тому числі 65 тис. га ріллі.

Корисні копалини. Мінерально-сировинна база є основою виробництва понад 90% продукції важкої промисловості. На частку мінерально-сировинного комплексу припадає третина виробничих фондів, близько 40 відсотків капітальних вкладень, майже п'ята частина трудових ресурсів. Приблизна вартість промислових запасів основних видів корисних копалин дорівнює 14,8 трлн. грн.

В Україні виробляється близько 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. Щороку гірничодобувна промисловість України випускає продукції на 25 - 28 млрд. доларів США. На території України виявлено близько 8 тисяч родовищ, понад 90 видів корисних копалин, з яких 20 мають важливе економічне значення. Серед них нафта, газ, залізні, марганцеві, титанові, уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі глини, будівельні матеріали, питні, мінеральні води.

Нерозв'язаною є проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин - відвалів видобутку і відходів збагачення та переробки мінеральної сировини, які містять цінні корисні копалини і мають промислове значення. Сьогодні в Україні обсяги цих відходів перевищують 25 млрд. тонн, площею понад 150 тис. га, і кількість їх збільшується. В Україні утворено сотні техногенних родовищ різних корисних копалин, придатних для промислового освоєння [11, c. 364-367].

Атмосферне повітря. Напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах країни свідчить про те, що незважаючи на посилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходи не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршення стану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася в Україні, пов'язана з розвитком енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівної промисловості і характеризується інтенсивним споживанням енергії, сировинних, водних і земельних ресурсів, а також збільшенням навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто в атмосферу близько 6,34 млн.тонн забруднюючих речовин, в тому числі 4,76 млн.тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн.тонн - з пересувних (Додаток В).

Порівнявши дані таблиці, ми бачимо, що шкідливі викиди в атмосферне повітря, порівнюючи 2000 рік з 1996 - різко зменшились, але починаючи з 2000 року - знов зростають. На мою думку, зниження викидів було спричинено науково-технічним прогресом, винайдення нового та вдосконалення застарілого технологічного устаткування. А наступна тенденція зростання спричинена розвитком виробництва галузей промисловості. За період 2002 - 2006 рр. загальний обсяг викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зі стаціонарних джерел на 45 %, з пересувних - на 12 %. З галузей промисловості найбільше забруднюють атмосферу енергетика (32%), металургія (27%), вугільна промисловість (23%). Україна займає восьме місце в світі як емітер СО2 в енергетичній галузі, її частка становить 2,35% загальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.

Рослинний світ та лісові ресурси. Флора нижчих і вищих видів рослин України нараховує понад 25000. За спектром основних життєвих форм всі види судинних рослин поділяються на дерева, кущі, напівкущі, багаторічні трав'янисті рослини, дворічні та однорічні. Флора судинних рослин України налічує понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів офіційно визнані лікарськими в Україні, хоча майже 1100 видів флори України мають біологічно активні речовини, які мають лікувальні властивості, а їх сировина в світовій практиці використовується при виготовленні лікарських препаратів. Але тривале безконтрольне використання природних ресурсів багатьох цінних лікарських рослин, інтенсифікація господарського використання територій з наявністю лікарських рослин, несприятлива екологічна ситуація в зоні з високим ресурсним потенціалом після аварії на Чорнобильській АЕС спричинили кризовий стан ресурсів більшості дикорослих лікарських рослин.

На сьогодні лікарські рослини ростуть на площі, що становить менше 10% території України. В Україні в цілому близько 85% лікарської рослинної сировини збирається в природних місцезростаннях видів лікарських рослин.

Загальний обсяг лісокористування в Україні становить 14,4 млн. м,3, у тому числі основного користування - 6,7 млн. м3, що задовольняє потреби народного господарства лише на 25 - 27%. У зв'язку з дефіцитом деревини щорічна потреба в її завезенні становить 30 млн. м3.

Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. гектарів лісових насаджень, радіаційного забруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. В середньому щороку виникає 3500 лісових пожеж на площі 4000 гектарів [3, c.135-140].

Тваринний світ, мисливство та рибні ресурси. На території України нині відомо близько 45 тис. видів тварин. Основними проблемами у галузі охорони і регулювання використання тваринного світу є його недостатня вивченість, відсутність достовірних даних щодо запасів промислових видів та обсягів їх добування, погіршення природних умов існування диких тварин через зростаючий антропогенний вплив та послаблення їх охорони від незаконного використання та знищення. До Червоної книги України занесено 382 види рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, тварин.

Ведення мисливського господарства здійснюється переважно екстенсивним шляхом, що є наслідком скорочення обсягів штучного розведення та випуску в природу мисливської фауни, проведення біотехнічних заходів, послаблення охорони мисливських угідь.

Важливою складовою біоресурсів є запаси риби та інших водних тварин. Протягом останніх років на більшості водойм спостерігається тенденція до зниження загального вилову риби. Основними факторами, що стримують розвиток рибного господарства є порушення гідрологічного режиму, забруднення водних об'єктів, послаблення державного контролю за виловом і реалізацією водних живих ресурсів, необгрунтоване водоспоживання, відсутність ефективних рибозахисних та рибопропускних пристроїв на гідротехнічних спорудах [4, с. 58-67].

Транспорт. Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокрема рухомі її засоби (автомобілі, морські та річкові судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення (склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції технічного обслуговування тощо).

Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин, кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процессах ремонту автомобілів. У 24 великих містах України шкідливі викиди в повітря внаслідок роботи автотранспорту перевищують 50% загальної їх кількості.

Залізничний транспорт України використовує приблизно 170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50% води використовується на господарсько-питні потреби, безповоротні втрати води становлять понад 40%. Щороку в каналізаційні мережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. Тонн забруднюючих речовин, з яких майже 50% - без очищення.

Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовин у повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопні гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500 тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортний вузол.

Морський транспорт забруднює море відходами харчування, сміттям, нафтою, що погіршує екологічний стан моря, а особливо в припортових зонах.

Житлово-комунальне господарство. На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільських населених пунктів (всього понад 70% населення України) забезпечено централізованим водопостачанням. Система водопровідно-каналізаційного господарства перебуває в кризовому екологічному стані через те, що:

- понад 17% води для споживання за окремими фізико-хімічними показниками не відповідають вимогам діючого стандарту;

- водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного покриття;

- скорочення інвестицій у комунальне господарство зумовило зростання аварійності водопровідних об'єктів (тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.км водопроводів і 6,4 тис.км каналізаційних мереж);

- витоки та невраховані витрати води становлять понад 15%, відсутня належна система обліку води в житловому фонді (середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україні становить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цей показник дорівнює 100 - 200 літрам);

- не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392 селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисні каналізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодоби скидається понад 10,6 тис. м3 неочищених і недостатньо очищених стічних вод);

- неефективність комплексних програм екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та на транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, які витримують основне навантаження з очищення промислових і міських стоків [9, c.117-122].

Підприємства з виробництва дорожніх будівельних матеріалів, промислові підприємства комунального машинобудування та автомобільний транспорт викидають в атмосферу значну кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, також скидають у каналізацію хімічні сполуки.

У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн. м3 сміття, яке знешкоджується на 771 міському звалищі, з яких майже 80% експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.

3. Адміністративні та економічні заходи в галузі охорони навколишнього середовища

Екологічне законодавство це структура, що об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини різного змісту, з приводу охорони різних природних об'єктів.

Вказане законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його реалізація породжує відносно сталі правові відносини.

Охорона навколишнього середовища здійснюється різними, у тому числі й правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаються переважно всі компоненти, які утворюють природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р та інші.

До того ж деякі відносини у сфері використання і охорони навколишнього природного середовища врегульовані кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» [5, с. 212-221].

В Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено такі екологічні права громадян, які забезпечуються:

а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

б) обов'язком міністерств, відомств, підприємств, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів;

в) участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього середовища;

д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

є) створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Обов'язки громадян України:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище та інші.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог:

а)раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

б)здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в)здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

г)застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;

д)збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

е)здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають:

а)взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього середовища на основі економічних важелів;

б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

в) встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у середовище та на утворення і розміщення відходів;

г) встановлення нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище на утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

д) надання підприємствам, установам і організаціям та громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони природного середовища;

е) відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища.

Збір за забруднення навколишнього середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у природне середовище і розміщення відходів, утворення радіоактивних та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками.

Ліміти скидів забруднюючих речовин, крім утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками, утворення і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного й іншого виробництва та інші види шкідливого впливу в цілому по території Автономної Республіки Крим, областей, міст загальнодержавного значення або окремих регіонів встановлюються: у випадках, коли це призводить до забруднення природних ресурсів республіканського значення, територій інших областей, - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів; в інших випадках - в порядку, що встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими радами, за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Запобігання аваріям і ліквідація їх шкідливих екологічних наслідків. При проектуванні й експлуатації господарських та інших об'єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на навколишнє природне середовище, розробляються і здійснюються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

Державні органи по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і атомній енергетиці разом із спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів систематично проводять перевірки стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання відповідних заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації.

У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього середовища, підприємства, установи, організації зобов'язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств зобов'язані повідомляти про аварію і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, виконавчому комітету місцевої Ради, органам охорони здоров'я, спеціально уповноваженим державним органам управління в галузі охорони навколишнього середовища та населенню.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

1) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

2) порушенні норм екологічної безпеки;

3) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

4) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

5) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

6) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

7) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

8) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

9) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

10) порушенні строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

11) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

12) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

13) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;

14) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

15) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення - конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в республіканський Автономної Республіки Крим і місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково.

Важливим є проведення екополітики за допомогою екологізації суспільного розвитку з метою забезпечення стійкості екологічних систем і усунення глобальної екологічної загрози (Додаток Д). Як видно з таблиці, екологізація має охопити не лише екологічну, але й економічну, соціальну та духовні сфери. Нехтування процесами екологізації в одній із сфер суспільного розвитку не дозволяє досягти основної мети екополітики, яка передбачає поліпшення стану навколишнього природного середовища, і відповідно, усунення небажаних трансформацій в екологічній сфері [12, c.60].

Висновки

Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків явищ природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни природних умов: температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря, води тощо, впливають на людину.

Сьогодні людство не може відмовитися від використання природних ресурсів, які є основою матеріального виробництва, але не може й миритися з деградацією навколишнього природного середовища внаслідок інтенсивної експлуатації землі, її надр, водних об'єктів, лісів, тваринного і рослинного світу.

Тому важливим напрямом сучасного соціального регулювання відносин в сфері взаємодії природи і суспільства є забезпечення раціонального природокористування. Його метою є задоволення матеріальних потреб суспільства за рахунок наявних і відновлювальних природних ресурсів, визначення найбільш ефективного, економічно вигідного їх використання без заподіяння шкоди для життєво важливих екологічних інтересів людей.

Екологічна функція держави не повинна обмежуватися тільки охороною навколишнього природного середовища. Вона полягає, або принаймні повинна полягати не тільки в охороні, а й у відновленні природи, що постраждала від людського безглуздя.

Ця функція має неперевершено значення, оскільки від неї залежать здоров'я планети і саме існування людства. З цієї причини вона має здійснюватись в умовах екстремальності, які передбачають надзвичайну напруженість активності держави екологічного змісту. Настав час значно посилити владний характер екологічної функції держави.

З кожним днем екологічна ситуація в Україні погіршуєть, і якщо нічого не робити це призведе до багатьох проблем, таких як: збільшення захворюваності населення, зменшення кількості населення, перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності, забруднення грунтів, водних ресурсів тощо.

Нам ще потрібно дуже багато сил для того щоб вирішити таку складну ситуацію, яка тут склалася. Таким чином, екологічна ситуація в Україні повинна розв'язуватися за рахунок технологічної перебудови промисловості, тобто зміни застарілого обладнання на сучасне, будівництво очисних споруд, створення безвідходного виробництва, розміщувати підприємства з високим рівнем забрудненості за межами міста, а також потрібен контроль державної влади щодо шкідливих викидів у води річок, озер, Азовського та Чорного морів, а також в атмосферне повітр'я вцілому. Це можна зробити за допомогою жорсткого контролю виробничих підприємств та збільшення штафів щодо невиконання ними екологічної безпеки.

Отже, головним забруднювачем навколишнього середовища є самі люди, які прагнуть до отримання якнайбільного доходу в своїй галузі, і при цьому забувають про те, що вони шкодять не лише природі, але і собі, але більше всього - майбутньому поколінню. Тому потрібно задуматись: якщо ми хочемо довго жити і бути здоровими, потрібно щось робити з негативною екологічною ситуацією, яка склалась на даний час в Україні.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про охрону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року.

2. Б.В. Буркинський, Н.Г. Ковалева // Экономические проблемы природопользования. - К.:наукова думка, 2003р.-137с.

3. Б.П. Ивченко, Л.А. Мартыщенко // Информационная экология. - ч.1. - Сп.б.: Нормед.-издат., 2003р.-201с.

4. С.І. Дорогунцов // Екологія: Навчально-методичний посібник.- КНЕУ, К.-2006р. - 152с.

5. С.О. Нечипорук // Екологічне право:Нормативно-правові акти.- К.-2007р.-320с.

6. Г.В. Черевко, М.І. Яцків // Економіка прородокористування.-К.-2000 р.

7. О. Воронін, О. Пастух. Ефективність виробництва і розподіл економії суспільної праці між суб'єктами ринку.-Економіка України: Видавництво “Преса України”.-К.-2009р.-№3, с.27-33.

8. Н.В. Демченко, Актуалізація екологічної складової в системі суспільного відтворення // Науковий економічний журнал.-Актуальні проблеми економіки- К., 2009.-№3 с.144-149.

9. В.С. Джигерей: Екологія та охорона навколишнього природного середовища. - К., 2002р. - 203с.

10. О.В. Кравченко. Забруднення атмосфери та його вплив на здоровя людини // Екологія.Право.Людина.-К., 2009.- №1, с.69-72.

11. Мусієнко М.М. Екологія. Охорона природи.-К., 2002.-550с.

12. І.В. Синякевич. Екологізація розвитку // Економічні проблеми природокористування.-Л., 2008 р.

13. М. Суярко. Навколишнє природнє середовище у правовідносинах забезпечення екологічної безпеки/Вісник Академії правових наук України: Право.- Харків.-2008р.-№ 4, с.73-78

Додаток А

Індекси промислової продукції (у відсотках до попереднього року)

	2000	2003	2006	2007	2008
Промисловість	113,2	115,8	106,2	110,2	96,9
Добувна промисловість	106,4	105,5	105,8	102,7	97,6
Добування паливно-енергетичних корисних копалин	101,7	103,6	103,3	98,0	101,0
Добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних	118,4	109,1	109,5	108,8	93,9
Переробна промисловість	116,6	118,2	106,3	111,7	96,8
з неї
Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів	123,0	120,0	110,0	110,0	99,1
Легка промисловість	136,4	104,0	98,1	100,4	96,6
текстильне виробництво; виробництво одягу, хутра та виробів з хутра	139,8	102,9	95,2	99,7	94,0
виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів	124,6	107,5	110,3	102,7	105,1
Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів	156,5	123,6	113,9	122,1	109,6
Целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність	131,7	125,7	110,3	110,6	107,3
Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення	92,0	108,7	87,9	103,3	85,0
Хімічна та нафтохімічна промисловість	108,8	116,8	103,2	106,2	93,8
хімічне виробництво	109,0	116,0	100,9	103,9	90,9
виробництво гумових та пластмасових виробів	107,4	120,7	111,1	114,1	103,1
Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції	107,7	117,9	112,8	116,9	104,3
Металургійне виробництво	121,3	114,3	108,9	108,3	89,4
Машинобудування	115,3	135,8	111,8	128,6	108,6
виробництво машин та устатковання	101,4	121,4	102,9	115,3	105,2
виробництво електричного, електронного та оптичного устатковання	128,1	119,2	110,7	122,6	108,3
виробництво транспортних засобів	131,9	162,1	119,1	142,3	111,1
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	98,2	104,7	106,7	103,2	97,5