Міністерство освіти і науки України

Вінницький Національний Технічний Університет

Контрольна робота

на тему: Екологічна стандартизація та нормування навколишнього середовища

1. Поняття та мета екологічної стандартизації

2. Екологічні нормативи

3. Формування сучасного механізму нормування

4. Стандартизація у галузях охорони навколишнього середовища

Висновок

Екологічні нормативи являють собою систему і включають:

а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного й іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий уміст шкідливих речовин у продуктах харчування;

б) гранично допустимі викиди (ГДВ) і скидання в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Законодавством України можуть установлюватися також нормативи використання природних ресурсів і інші екологічні нормативи.

Центральне місце серед перерахованих екологічних нормативів займають нормативи гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунтах, і нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин стаціонарними й пересувними джерелами забруднення.

Якщо перший вид екологічних нормативів дає характеристику екологічної обстановки в республіці, області, місті, районі без указівки джерела впливу, то друге - припускають конкретне джерело такого впливу.

Нормативні ГДВ шкідливих речовин в атмосферу, водойми, ґрунт, надра і шкідливих інших хімічних, фізичних, біологічних впливів на навколишнє природне середовище встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого впливу, для кожної моделі транспортних і інших пересувних засобів і установок. ГДВ визначаються на рівні, при якому викиди забруднюючих речовин і інші шкідливі впливи від конкретного і всіх інших джерел у даному районі з урахуванням перспективи його розвитку не приведуть до перевищення ГДК, що діють у даному районі.

Екологічні нормативи розробляються й уводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Міністерством охорони здоров'я й інших уповноважених на те державними органами відповідно до законодавства України.

На базі екологічних стандартів і екологічних нормативів Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" пред'являє до суб'єктів, що хазяюють, наступні екологічні вимоги:

- до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в лад і експлуатацію підприємств, споруджень і інших об'єктів;

- при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин і інших препаратів;

- від неконтрольованого й шкідливого біологічного впливу: акустичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення;

- від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами;

- до екологічної безпеки транспортних засобів.

Спеціальні екологічні вимоги Закон передбачає також при проведенні наукових досліджень, упровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем; щодо військових, оборонних об'єктів і військової діяльності; при розміщенні й розвитку населених пунктів.

В усіх перерахованих випадках законодавчо передбачається сполучення екологічних інтересів з економічними, шляхом установлення відповідних стандартів і нормативів, виключення складають зони надзвичайних економічних ситуацій і особливо охоронювані природні території й об'єкти.

На думку вчених, перша категорія територій утвориться для запобігання деградації природного середовища, що йде, відновлення, якщо це можливо, втрат у природному середовищі. Друга - для збереження природного середовища від негативного впливу економічного впливу, тому для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних і інших окремих районів можуть установлюватися більш строгі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин і інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Незважаючи на діаметральну протилежність у частині стану навколишнього середовища, правовий режим цих територій має одну загальну рису - повна або часткова заборона господарської або іншої діяльності, що суперечить цілям і задачам охоронюваної території. Якщо екологічні стандарти і нормативи є мірою сполучення екологічних інтересів з економічними, то економічний механізм охорони навколишнього природного середовища покликаний створити умови для розвитку, як у виробників, так і громадян дбайливого відношення до природи, виробити в суб'єктів права відносини до неї з позиції - не нашкодь. Він містить у собі комплекс заходів для економічного стимулювання охорони навколишнього середовища, нормуванню господарського впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічні вимоги при розміщенні, проектуванні, експлуатації виробничо-господарських об'єктів, екологічний контроль, відповідальність і відшкодування збитків.

3. Формування сучасного механізму нормування

Формування нового економічного механізму природокористування і фінансування природоохоронних мір при переході до ринкових відносин повинне стати органічною складеною системою керування і регулювання економіки.

При цьому головним, складеним економічного механізму повинно бути:

- плата за спеціальне використання природних ресурсів;

- плата за забруднення навколишнього природного середовища;

- система фінансування й кредитування природоохоронних мір (державний і місцевий бюджети, природоохоронні фонди, банки, засоби підприємств, іноземні інвестиції і т.д.).

Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища на території міста, району, області, республіки Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачається республіканськими й місцевими позабюджетними фондами охорони навколишнього природного середовища, а також за рахунок республіканського бюджету України, Республіки Крим і місцеві бюджети, засобів підприємств, установ і організацій, добровільних внесків і особистих засобів.

Місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища утворяться в межах єдиного позабюджетного фонду відповідної Ради народних депутатів за рахунок:

а) платежів за забруднення навколишнього природного середовища;

б) грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища, санітарних норм і правил і збиток, заподіяний порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської або іншої діяльності, понадлімітне використання природних ресурсів;

в) цільових і інших добровільних внесків підприємств, установ і організацій і громадян;

г) надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до законодавства майна, що було предметом екологічного правопорушення.

Республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища утвориться за рахунок:

а) відрахувань із місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір, якого визначається Верховною Радою України;

б) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян і інших надходжень.

Засобу місцевих і республіканських позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для цільового фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень, а також мір для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.

У 1993 році Генеральна прокуратура України перевірила виконання вимог законодавства щодо створення, формування, і використання таких фондів і установила, що ще не у всіх областях країни вони малися. Часто при сільських Радах їх створюють лише при втручанні прокуратури. Через цей засіб, стягнені за порушення природоохоронних законодавств і для відшкодування збитків, надходили на рахунки рай фінвідділів або залишалися в користуванні контрольних органів. У 1991-1993 роках у цілому по Україні тільки з цієї причини в екологічні фонди не надійшло як мінімум 100 млн. карбованців.

В інших місцях платежі підприємств зараховували в районний позабюджетний фонд. У Перевольському районі Луганської області такий фонд створили не при райраді, а при райдержадміністрації. Виявляються випадки, коли платежі надходять не по "адресі": Лисичанський нафтопереробний завод, перелічуючи щорічно п'ять мільйонів у позабюджетний фонд міськради, не платив ні копійки Белогородському, Малорязанцевському й Волчеяровському селищним Радам, на чиїх землях він розміщений. Однак у першу чергу саме їм завод повинний компенсувати шкідливий вплив на землі, водойми й повітря.

І дуже часто на місцях "забувають", що платежі за забруднення навколишнього природного середовища повинні надходити саме в міські й сільські Ради, а районні й обласні можуть одержати тільки частину платежів за використання природних ресурсів.

Негативні фактори економічного стимулювання зв'язані з вилученням частини засобів суб'єктів, що хазяюють. Центральною ланкою тут є система платежів за спеціальне використання природних ресурсів.

Згідно ст. 41 Закону платежі підрозділяються на два види: спеціальне використання природних ресурсів (землею, надрами, водами, лісами, тваринним світом) і за забруднення навколишнього природного середовища (викиди, скидання, розміщення відходів і інші види шкідливого впливу).

Порядок і розмір платежів за спеціальне використання природних ресурсів установлюється спеціальним законодавством. Плата за використання землі, наприклад, установлюється на рівні закону (Закон України "Про плату за землю", Закон Республіки Крим "Оплаті за землю"), а прісних водних ресурсів - Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N75.

Порядок визначення плати і стягування платежів за забруднення навколишнього природного середовища затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р., N18 і від 7 липня 1992 р., N373 за:

- викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними й пересувними джерелами забруднення;

- скидання забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні й внутрішні морські води, а також підземні обрії, у тому числі скидання, вироблені підприємствами через систему комунальної каналізації;

- розміщення відходів у навколишнім природному середовищі.

Платежі за викиди й скидання забруднюючих речовин, і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі вилучаються з підприємств незалежно від форм власності і відомчої приналежності.

Розміри зазначених платежів встановлюються Урядом Криму, облвиконкомами, Київською й Севастопольською міською адміністрацією на підставі лімітів викидів і скидань забруднюючих речовин і розміщення відходів і нормативів плати за них.

З огляду на місцеві умови, Раду Міністрів Республіки Крим, обласні, Київської і Севастопольської міська державна адміністрації можуть звільняти підприємства, організації й установи від платежів за викиди й скидання забруднюючих речовин, вироблених у границях гранично допустимих викидів і скидань.

Розміри платежів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами встановлюються на підставі нормативів плати за ці викиди й кількості використаного пального.

Міністерство охорони навколишнього природного Середовища України встановлює загальні по території Криму, областей або окремих районів, а також міст республіканського підпорядкування ліміти:

- викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення;

- скидань забруднюючих речовин у територіальні й внутрішні морські води, а також поверхневі води республіканського значення.

Ліміти викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, скидань забруднюючих речовин у територіальні і внутрішні морські води, поверхневі води республіканського значення, а також розміщення відходів, що приводять до забруднення природних ресурсів республіканського значення, установлюються для підприємств органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у формі видачі дозволів на викиди й скидання забруднюючих речовин, і розміщення відходів.

Ліміти скидань забруднюючих речовин у поверхневі води місцевого значення й розміщення відходів, що приводять до забруднення природних ресурсів, крім віднесених до ресурсів республіканського значення, установлюються для підприємств по наданню органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в порядку, визначеному Верховною Радою Криму, обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) Радами народних депутатів.

Ліміти викидів і скидань забруднюючих речовин і розміщення відходів установлюються на один рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року.

Нормативом плати за викиди й скидання забруднюючих речовин, і розміщення відходів у межах установлених лімітів є розмір плати за одну тонну конкретного забруднюючої речовини або класу забруднюючої речовини.

За викиди і скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах установлених лімітів установлюються базові нормативи плати й коефіцієнти, що враховують територіальні екологічні особливості.

Зазначені нормативи і коефіцієнти розробляються і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища за узгодженням з Міністерством економіки й Міністерством фінансів України.

За понадлімітні викиди і скидання забруднюючих речовин, і розміщення відходів установлюється підвищений розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні викиди й скидання забруднюючих речовин, і розміщення відходів.

Коефіцієнти кратності плати за понадлімітні викиди і скидання забруднюючих речовин, і розміщення відходів установлюються Радами народних депутатів базового рівня в межах від 1 до 5.

У випадку відсутності на підприємстві затверджених у встановленому порядку лімітів викидів і скидань забруднюючих речовин і розміщення відходів, плати за викиди й скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів вилучаються як понадлімітні.

Спад виробництва в Україні істотно скорочує шкідливі викиди і ту міру відновлення промислового капіталу. Більшість речовин, що забруднюють повітря, можуть бути стабільними або навіть зменшені за умови швидкого економічного розвитку. У меншому ступені перебудову в промисловості будуть торкати скидання у воду, джерелом яких у більшості є сільське господарство, домашні господарства і комунальні служби.

Крім плати за спеціальне використання природних ресурсів, викиди і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів закон передбачає і відшкодування збитків підприємствами, установами, організаціями й громадянами за екологічні правопорушення.

4. Стандартизація у галузях охорони навколишнього середовища

Екологічна стандартизація й нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 5. Державні стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря, встановлюють інші вимоги щодо охорони й використання атмосферного повітря.

Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря розробляються й вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством охорони здоров'я України у порядку, що визначається законодавством України.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються: нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами; граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів; нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення.

Для оцінки стану атмосферного повітря встановлюються єдині для території України нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря.

Висновок

У 1997 році Держстандарт України наказом № 495 від 18 серпня затвердив й увів у дію державні стандарти України ДСТУ ISO 14001-97 «Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування» і ДСТУ ISO 14004-97 «Системи управління навколишнім середовищем. Загальні настанови щодо принципів управління, систем та засобів забезпечення».

Новизна запроваджених стандартів полягає в тому, що при описі систем екологічного управління в них залишається значне місце для ініціативної діяльності підприємств. Зокрема, у вступі до ДСТУ ISO 14001-97 проголошується: «Слід зауважити, що цей стандарт не встановлює конкретних вимог до екологічних характеристик, окрім обов'язку дотримуватись чинного законодавства і нормативних актів, а також обов'язку щодо постійного вдосконалення.

Так що дві організації, які здійснюють подібну діяльність, але мають різні екологічні характеристики, можуть обидві відповідати його вимогам». Таким чином, при здійсненні виробничого екологічного управління досягаються як обов'язкові, визначені в законодавстві цілі (такими найчастіше виступають екологічні нормативи, стандарти, ліміти тощо), так і добровільні, тобто ті, які визначає для себе кожен суб'єкт господарської діяльності.

Виконання екологічних стандартів є обов'язковим і охороняється чинним законодавством. Так, за випуск, реалізацію продукції, що у результаті порушень вимог стандартів, санітарних норм, є небезпечною для життя й здоров'я людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції.