Екологічний стан водних ресурсів України

16

Реферат

Тема: "Екологічний стан водних ресурсів України"

Водні ресурси України

Вода входить до складу всіх організмів біосфери, в тому числі і до складу тіла людини. У ньому вона виконує роль структурного компонента, розчинника і переносника поживних речовин, учасника біохімічних процесів, регулятора теплообміну з навколишнім середовищем. Від забезпеченості водою залежить життєдіяльність усіх живих організмів. Вода регулює клімат планети, забезпечує господарську та промислову діяльність людей. Усі водні ресурси поділяються на підземні, поверхневі та атмосферні. Вони відрізняються між собою як за складом, так і за рекреаційними і лікувальними властивостями, господарським використанням.

В умовах зростаючого дефіциту води, водні ресурси на сучасному етапі є одним з найважливіших факторів господарського розвитку. Чисті прісні води є цінним та усе більш обмеженим ресурсом. Дефіцит прісних вод висуває на порядок денний реалізацію комплексу заходів щодо їх раціонального використання та всебічного збереження. Це питання є виключно актуальне в Україні, яка відносно слабо забезпечена водними ресурсами, особливо ресурсами прісних вод.

Провідну роль у задоволенні потреб господарства та населення прісною водою належить річкам. На території України нараховується близько 73 тис. річок, переважно невеликих: лише близько 125 з них мають довжину понад 100 км. Більшість рік входять до басейнів Чорного та Азовського морів. Тільки незначна північно-західна і крайня західна частина України належить до Балтійського басейну. Однією з найбільших водних артерій України, яка своєю верхньою частиною тече територією Росії і Білорусі, є Дніпро -- третя за величиною (після Волги і Дунаю) ріка Європи. В Україні басейн Дніпра займає 65% усієї території країни. Водні ресурси Дніпра оцінюються в маловодний рік в 35 км³, при середній водності його сток дорівнює 53,5 км³.

Ріка бере початок на північному заході Росії - на Валдайській височині, де витікає невеликим струмочком з болотного масиву Аксенінський мох. Далі, поповнюючись уздовж свого 2283 кілометрового шляху (в тому числі 1120 км. по Україні) багаточисельними притоками, впадає в Дніпровський лиман -- затоку північної частини Чорного моря, площею 800 км² і глибиною 5 - 8 м. Цей лиман з'єднується з вузьким (до 10 км.) і протяжним (до 50 км.) Бузьким лиманом (в останній впадають Південний Буг та Інгул) і створює Дніпровсько-Бузький лиман. Вузькою 3 - кілометровою протокою поблизу м. Очакова, Дніпровсько-Бузький лиман з'єднується з Чорним морем. У зв'язку з відбором великої кількості дніпровських вод -- близько 30% -- для зрошення, потреб промисловості та житлово-комунального господарства -- їх поступає в лиман усе менше. Тому солоність води в Дніпровсько - Бузькому лимані збільшується.

Дніпро живиться 32 тис. водотоками, в тому числі більше ніж 1000 ріками. Довжина лише 90 з них перевищує 100 км. Правими притоками Дніпра є Прип'ять (в неї впадає 420 річок; найбільшими серед них є праві притоки, що протікають по Україні -- Турія, Стохід, Стир, Горинь, Стривага, Уботь, Уж та ін.), Тетерів, Ірпень, Рось, Ольшанка, Тясмин, Мокра Сура, Томаківка, Базовлук, Інгулець. Ліві притоки Дніпра -- це річки Сож, Десна, Трубіж, Супой, Золотоношка, Сула, Псел, Ворскла, Орель, Самара. На півдні України кількість притоків різко скорочується. Основний стік Дніпра формується в більш зволожених північних районах. У багатьох місцях південної частини Придніпров'я, де, як уже зазначалося, випадає значно менше опадів, притоки Дніпра практично відсутні. Це насамперед стосується пригирлової частини лівобережжя, де зовсім відсутні постійні водотоки. Майже 60 - 80% стоку припадає на весняний час.

Спостерігається певна територіальна відмінність у джерелах формування стоку Дніпра. У верхній його течії переважає снігове (50%), дощове (20%) і підземне живлення. В нижній течії основним (80 - 90%) є снігове живлення. Ширина верхньої частини Дніпра в Україні (без водоймищ) становить 90 - 700 м., від Києва до Дніпропетровська -- 300 - 1500 м. Нижче від Херсона Дніпро розділяється на ряд рукавів і багатьма гирлами впадає в Дніпровський лиман. У результаті спорудження великих дніпровських водоймищ (довжина їх берегової лінії становить понад 3 тис. км.) рівень води в Дніпрі підвищився на 1 - 15 м. Це призвело до підтоплення великих площ, особливо понижених територій, які фактично вибувають з активного сільськогосподарського обороту. Здебільшого це прирічкові, відносно добре зволожені землі, які раніше інтенсивно використовувалися в сільському господарстві. Підтоплення найбільш масштабно проявляється в придніпровських регіонах Київської, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької і Херсонської областей. Підвищення ґрунтових вод призвело до того, що майже п'ята частина площі України підтоплена. В південних же районах підтоплюється понад 75% зрошуваних земель, де інтенсифікується засолення ґрунтів. Ним охоплено 60 - 80% окремих регіонів цієї території.

Другою за протяжністю (після Волги) рікою Європи є Дунай, який в нижній частині (175 км.) протікає на межі України і Румунії. Витікає із Шварцвальду (ФРН) і тече через десять країн -- Німеччину, Австрію, Чехію, Словаччину, Угорщину, Сербію, Хорватію, Болгарію, Румунію та Україну. Його довжина 2960 км., площа басейну 817 тис. км², що на 213 тис. км² більше, ніж площа України. Ріка замерзає лише в холодні зими, на 40 - 60 днів у рік. У межах України розташовані великі за площею Дунайські плавні (15 тис. га), що становить близько 10% їх загальної площі. Тут живе понад 100 видів риб. У нижній частині ріка утворює гирла (рукави). У межах України є Кілійське гирло, поза її межами -- Сулимське і Георгієвське гирла. Спостерігаються значні енергоресурси ріки, частина яких використовується (сумарний гідроенергопотенціал у середній за водністю рік оцінюється в 42 млрд. кВт/год.). Найбільшими притоками Дунаю є Тиса і Прут. У нижній його частині розміщені великі заплавні озера Кагул, Ялпуг з Кугурлуєм, Катлабуг, які зв'язані з Дунаєм.

Великою рікою, що протікає в західній частині України, є Дністер. Його довжина становить 1362 км., у тому числі в межах України -- 705 км. Площа басейну становить 72,1 тис. кмІ. Витікає на окраїні с. Вовчого, поблизу м. Турки Львівської області. У верхній течії Дністер є типовою гірською рікою. Характеризується значним перепадом вузького звивистого русла, стрімкими крутими і скелястими схилами долин та їх значними відносними висотами (70 - 100 м.). У гірській частині Дністер живиться густою мережею невеликих річок і потоків, водність яких у різний час коливається в значних межах залежно від кількості опадів. На значній відстані нижче м. Самбора Дністер набирає типових рис рівнинної ріки -- з широкими (12 - 15 км.), здебільшого заболоченими долинами, повільнішою течією води, невисокими берегами. У гірських умовах Карпат і рівнинного Пєредкарпаття в Дністер впадають такі притоки: лівобережні -- Стривігор, Верещиця, Зубра, Кривуля, Свірж, Гнила Липа, Золота Липа, Коропець, Стрипа, Джурин, Серет, Нічлава. Правобережні: Бистриця, Тисмениця, Колодниця, Стрий, Бережниця, Свіча, Болохівка, Лімниця, Луква, Бистриця-Солотвинська, Бистриця-Надвірянська.

Далі вниз по течії Дніпра аж до кордону України з Молдавією його значні ліві притоки в межах України відсутні. Це пояснюється тим, що на південний схід від Івано-Франківська проходить вододіл Дністра з р. Прут (причому цей вододіл йде поблизу русла Дністра). Далі лівими притоками Дністра в районі його протікання через південно-східну частину Подільської височини є Збруч, Жванчик, Смотрич, Мукша, Тернава, Студениця, Ушиця, Калюс, Жван, Караєць, Лядова, Немия, Дерло, Мурафа. Нижче по течії в Дністер впадають Русава, Кам'янка, Молокиш, Рибниця, Ягорлик, Томашлик, Комарівка. З лівих приток на цьому відтінку є Реут з притоками Ікель, Ішковець, Ботна. Дністер утворює в своїй нижній течії великий (360 км²) в основному прісноводний Дністровський лиман, закритий від Чорного моря піщаним "валом" -- шириною від кілька десятків до кількасот метрів. У південно-західній частині лиман з'єднується з морем поглибленим Цареградським гирлом. Значну площу (понад 48 км²) займають Дністровські плавні. В північній частині лиману солоність води зростає (до 15 - 17%о). Лиман багатий рибою і раками. Західне його узбережжя -- район відпочинку і лікування. Тут розташований Білгород-Дністровський морський порт. Середній багаторічний стік басейну Дністра зменшується в південно-східному напрямі -- від 20 - 30 до 0,5 - 1 л/сек. км².

Досить великою водною артерією, що знаходиться в південно-західній частині України є Південний Буг. Витікає у с. Купелі на вододілі Случа і Збруча на висоті 320 м. Проходить через Хмельницьку, Кіровоградську і Миколаївську обл. в південно-східному напрямку між Подільською височиною на південному заході і Придніпровською височиною на північному сході і фактично розділяє ці височини. Довжина ріки сягає близько 800 км; площа її басейну дорівнює 63,5 тис. км². На своєму шляху Південний Буг прорізує вузькою і глибокою долиною південно-західну частину Українського кристалічного щита. В районі міст Первомайська, Олександрівки та деяких інших населених пунктів береги Південного Буга набирають каньойоноподібних форм. Тут долина ріки звужується до 100 - 150 м., спад води збільшується до 2 м. на 1 км. довжини. Нижче м. Первомайська Південний Буг набуває рис низовинної ріки: його зволожена долина розширюється, течія сповільнюється. Біля поселення Новопетровського ріка впадає в Бузький лиман.

На крайньому сході республіки протікає притока Дону -- Сіверський Донець. Він бере початок із Середньоруської височини. В межах України його протяжність становить 950 км. Навесні ріка повноводна (припадає понад 70% усього стоку), восени і взимку -- міліє. Головними притоками Сіверського Дінця є Оскол (436 км.), Айдар (256 км.), Луганка (196 км.), Казенний Торець (129 км.) та ін.

В результаті територіальних особливостей клімату та рельєфу в Україні склалася значна просторова диференціація густоти річкової сітки. Максимальна її величина спостерігається в Карпатах і Закарпатті (понад 1,5 км. на 1 км²), в Прикарпатті (0,7 км. на - 1,5 км²). На більшій частині території України переважна густота річкової сітки становить 0,2 - 0,5 км. на 1 км². На Хмельниччині, частково на Вінниччині і Львівщині, на Південному березі Криму та в центральній частині Донецького кряжу ця густота доходить до 0,51 - 0,7 км. на 1 км². Низька густота річкової, сітки (до 0,2 км. на 1 км^2.) має місце на Причорноморській низовині, міжріччі Десни і Сули та на крайньому північному сході України. На значній площі Дніпровсько-Молочнянського міжріччя річкова сітка практично відсутня.

Значні запаси водних ресурсів України зосереджені в озерах, яких нараховується понад 3 тис., у тому числі 30 озер площею 10 км² і більше. В них (а також у лиманах) акумулюється близько 11 км² води, з якої 2,5 км² -- прісна. В Україні створено також понад 1057 водосховищ та понад 27 тис. ставків. Природні озера розміщені на Поліссі (Світязь 24,2 км²; Пулемецьке 16,3км²; Турське 13,5км²), озера, лимани в басейні Дунаю (Ялпуг 149 км²; Кагул 90 км²; Кугурлай 82 км²), на узбережжі Чорного моря (Сасик або Кундук 210 км²; Тилігульський близько 160 км² ; Алібей 72 км²; Хаджибейський 70 км²; Шагани 70 км²; Куяльницький 61 км²; Будацький 30 км²), на Кримському півострові (Сасик-Сиваш 76,3 км²; Донузлав 48,2 км²; Айгульське 37,5 км²; Актаське 26,8 км²; Узунларське 21,2 км²; Кирлеуцьке 20,8 км²; Тобечицьке 18,7 км²; Кияцьке 12,5 км²; Старе 12,2 км²), на узбережжі Азовського моря (Молочний 170 км²). Найбільшими в Україні є Дніпровський (860 км²) і Дністровський (360 км²) лимани. Сумарні запаси прісної води у водоймах (як природних, так і штучних) значні. Найбільші штучні водойми створено на Дніпрі. Це Київське (площа водного дзеркала 922 км²), Канівське (582 км²), Кременчуцьке (2252 км²), Дніпродзержинське (567 км²), Дніпровське (Запоріжжя) (410 км²) та Каховське (2155 км²) водосховища. Функціонують також великі Дністровське (142 км²), Печенізьке на Сіверському Дінцю (86,2 км²), Червонооскольське на Осколі (123 км²), Ладиженське на Південному Бузі (20,8 км²), Старобешівське на Кальміусі (8,3 км² ), Карачунівське на Інгульці (4,4 км² ), Сімферопольське на Салгирі (3,23 км² ), Партизанське на Альмі (2,25 км²).

В Україні зосереджено значні болотяні масиви, площа яких у результаті проведення широкомасштабних меліоративних робіт помітно скоротилась. Загальна площа боліт України становить 1,2 млн. га, в тому числі торфових майже 1 млн. га. Переважна їх більшість розміщена в Поліссі, особливо в Західному Поліссі, де заболоченість становить 11% (у цілому по Україні 1,7%, по всьому Поліссі -- близько 6,5%).

Майже половина всіх боліт України осушена і переважно використовується як кормові угіддя (луки, пасовища). Неосушені болота широко використовувалися для збирання ягід -- журавлини, чорниці, а також лікарських рослин. В останні роки в зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, яка призвела до підвищення радіоактивності у прилеглих районах Полісся, господарське використання його болотяних масивів різко скоротилося. Велика кількість боліт -- (понад 70 масивів), що становить близько 125 тис. га, або 10% усіх боліт України, охороняється. Болота відіграють виключно важливу водоакумулятивну і водоохоронну роль.

Особливе місце належить підземним водам. Вони найбільш чисті і тому переважно використовуються для задоволення потреб населення. Ресурси підземних вод в Україні становлять 5,6 кмі і концентруються переважно у Західному (2,3 кмі) та Східному (2,4 кмі). Глибина залягання ^: підземних артезіанських вод збільшується з півночі (від 100 - 150 м.) на південь (до 500 - 600 м.). Основна частина цих водних ресурсів зосереджена у західній та північній частинах України.

Розвідано понад 800 родовищ прісних вод; в них зосереджено близько третини прогнозних водних ресурсів. З розрахунку на одного жителя України припадає 1,1 м³/добу питної води, в тому числі в північних, у краще водозабезпечених областях -- у 2 - 3 рази більше, у південних -- у 2 - 3 рази менше. Найкраще забезпечені питною водою Волинська, Рівненська, Чернігівська, Сумська області, а також північні території Київської і Полтавської областей. В промислово розвинутих областях Донбасу і Придніпров'я значно погіршилася якість питних вод. Підземні води розміщені по всій території України. За геологічною будовою і особливостями історико-геологічного розвитку в Україні є ряд відокремлених між собою гідрогеологічних районів, підземні води яких характеризуються певною відмінністю за хімічним складом, величиною запасів, глибиною залягання тощо. Це провінція складчастої області Українського кристалічного масиву, Дніпровсько-Донецький артезіанський басейн, Волино-Подільський артезіанський басейн, Причорноморський артезіанський басейн, Провінція Донецької складчастої області, Провінція складчастої області Карпат і Провінції складчастої області гірського Криму.

Чорне та Азовське моря омивають майже на відстані 2 тис. км. південну частину України і відіграють важливу роль у розвитку та спеціалізації її господарства. В і них знаходяться необхідні людині види тваринної та рослинної сировини, цінні мінеральні ресурси. Моря мають велике стратегічне значення. Чорне море (близько 420,3 тис.км²) з'єднується через протоки Босфор і Дарданелли із Середземним морем. Найбільш мілководною та заселеною є північна частина Чорного моря, яка внаслідок невеликих глибин (80 - 120 м.) та отримання у літній період теплих прісних річкових вод краще прогрівається. Температура морської води на поверхні коливається влітку від 25 - 27 до 20 - 24 °С, взимку -- від +8 до -0,5 °С, температура на глибині майже незмінна. Максимальна протяжність Чорного моря із сходу на захід становить 1160 км., з півночі на південь -- понад 600 км. Довжина його берегів близько 3,4 тис. км, в тому числі в межах України -- 1540 км. Море характеризується відносно невеликою порізаністю берегів. На його берегах є багато лиманів, у тому числі такі великі, як Дністровський (довжина 40 км., ширина 5 - 10 км.), Дніпровський (відповідно 60 і 5 - 20 км.) і Південний Буг (45 км. і 2 - 5 км.). Між Дунаєм і Дніпром розміщено цілий ряд лиманів -- Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський. Води Чорного моря насичені сірководнем, яким охоплено 87% усіх вод. Безсірководневий шар води розміщений у верхній частині і його товщина коливається в межах 100 - 200 м., причому ця товщина менша в мілководних районах північної частини басейну (100 - 155 м.). Солоність чорноморської води неоднакова; вона змінюється залежно від глибини, а також у регіональному відношенні. На значній відстані від берегів солоність води досягає 18 - 18,5%о, біля гирла рік -- 1 - 10%о (середня солоність води становить 14%о).

Азовське море (39,1 тис. км²) найбільш мілководний морський басейн, фактично затока Чорного моря, яка з'єднана з ним вузькою (4 - 13 км.) Керченською затокою. Середня глибина моря -- 7 - 10 м., максимальна 13,5 м. Найбільша його протяжність з північного сходу на південний захід становить 360 км. Азовське море має ряд заток. Найбільшими серед них є Таганрозька і Темрюцька. Унікальною є мілководна (глибиною близько 1 м.) Сиваська затока, розташована в західній частині моря. Вона відокремлена від Азовського моря протяжною (112 км.) вузькою (270 м.) Арабатською Стрілкою. В результаті фактичної ізольованості від моря (невелике з'єднання затоки з морем є на півночі Арабатської Стрілки) в Сиваській затоці створилися гідрологічні умови, які суттєво відрізняються від гідрологічних умов основної частини басейну. Наприклад, середня солоність води центральної частини Азовського моря становить 11 - 13%о, прибережної -- 2 - 10%о, тобто вона значно нижча, ніж солоність чорноморської води. Найбільшими притоками Азовського моря є Дон, Кубань, Міус, Кальміус, які впадають у його східній та північно-східній частинах, найбільше опріснюючи там морські води, збагачуючи їх поживними речовинами і підвищуючи температуру.

Екологічний стан водних ресурсів України

Коротко розглянемо екологічний стан водойм України. Ріки Дніпро та Дністер є найбільшими прісноводними водоймами країни, в басейнах яких проживає близько 80% населення. Ці ріки впродовж тривалого часу мали велику біологічну продуктивність, а їх природні ресурси споживали мільйони людей. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й житлово-комунального господарства було побудовано понад 800 водосховищ, у тому числі 13 з об'ємом понад 100 млн. м³, значно зросло споживання прісної води та скидання забруднених стічних вод. Для потреб промисловості й сільського господарства з Дніпра щороку відбирають близько 15 млрд. м³ води і скидають у нього близько 10 млрд. м³ неочищених стічних вод. В атмосферу басейну щороку викидається понад 10 млн. т. газопилових забруднень з промислових об'єктів. У басейні Дніпра працюють 5 атомних електростанцій. У стічних водах містяться в надлишковій кількості нафтопродукти, фенол, солі важких металів та хлорорганічні пестициди.

Значної шкоди Придніпров'ю завдало будівництво шістьох ТЕС та водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1% загальної площі України). В результаті такого будівництва режим Дніпра наблизився до застійного озерного. Різко зменшився водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність самоочищатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів. Посилилося засолення ґрунтів. Майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку вод. У нижній частині басейну іригації змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст гумусу в ґрунтах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні. Внаслідок знищення під водою садів та городів щороку втрачається 3--4 млн. т. фруктів і овочів та близько 1 млн. т. зерна. Екологічна, енергетична та рибогосподарська вигода від створення водосховищ незначна, а нині вони перетворилися на гігантські накопичувачі промислового й побутового бруду.

Майже половина річного обсягу стоку Дніпра забруднена. Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним і нітратним азотом, фенолами, нафтопродуктами та сполуками важких металів. Найвищий рівень забруднення встановлено у воді річок Устя, Тур'я, Мокра Московка, особливо сполуками купруму й цинку, максимальні концентрації яких відповідно дорівнюють 30--35 і 14--19 ГДК. Високий вміст міді (44--17 ГДК) і мангану спостерігався у водах Горині (смт. Оржів), Тетерева (м. Житомир), Гнилоп'яті (м. Бердичів), Десни (м. Чернігів), у Канівському водосховищі біля м. Києва.

У басейні р. Дунай спостерігається високе забруднення нітратним азотом, сполуками цинку, мангану та нафтопродуктами, р. Дністер -- нітратним азотом, сполуками купруму, цинку і мангану. Особливо забрудненими є притоки Дністра -- річки Тисмениця, Свіча, Чечва, Бистриця-Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет -- амонійним і нітратним азотом, фенолами та сполуками купруму й цинку. Величезної шкоди Дністру завдають забруднені пестицидами й нітратами стоки з полів, викиди промислових концернів "Хлорвініл" (Калуш), "Укрцемент" (Кам'янець- Подільський), "Укрнафтохім" та інші.

У надзвичайно незадовільному екологічному стані перебуває Азовське море. Погіршення екологічної ситуації зумовлене будівництвом гребель і водосховищ на ріках Дон і Кубань, які живлять море, впровадженням зрошувального землеробства та рисосіяння в прибережних районах, облаштуванням великих водозаборів у басейнах Дону й Кубані, які щороку недодають в Азовське море 10--15 км³ прісної води. Зростання забруднення навколишнього середовища викидами хімічної та металургійної промисловості (Ростов, Таганрог, Маріуполь, Донецьк), змив пестицидів з полів та будівництво численних баз відпочинку також сприяли погіршенню екологічного стану і призвели до різкого зменшення біологічної продуктивності екосистем. Так, вилов риби, який 50 років тому був у 40 разів більшим, ніж у Чорному й Балтійському морях разом узятих, скоротився в 40 разів.

У Чорному морі поступово підіймається до поверхні межа насичених сірководнем глибинних вод. Якщо раніше вона була на глибині 150--200 м., то нині -- 80--110 м. Велику небезпеку становлять потужні припортові заводи та Південний порт поблизу Одеси. Тут, зокрема, виготовляється й концентрується величезні об'єми рідкого аміаку, експлуатується потужний аміакопровід Одеса - Тольятті. Значно погіршилася якість води в Дністровському й Дніпровському лиманах, Каркінітській і Каламітській затоках, а також у Сасикському водосховищі. Шельфові води Чорного моря забруднюються незадовільно очищеними стічними побутовими водами міст, розташованих на узбережжі. Внаслідок незадовільного санітарного стану часто закривали пляжі цих міст. Малі річки забруднені значно більше, ніж великі. Вони мають невисоку стійкість і низький потенціал самоочищення. Отже, швидшими темпами деградують малі річки.

Забруднення поверхневих вод значною мірою впливає на якість підземних вод. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод на Півдні України: в Одеській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях та Автономній Республіці Крим. Понаднормове забруднення пестицидами спостерігається у Вінницькій, Житомирській, Луганській та Миколаївській областях і Автономній Республіці Крим. Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично на всій території України, за винятком її західних областей.

Загальний висновок

Проблема охорони водних ресурсів - одна з найважливіших проблем в Україні на сьогодні. Особливо гостро стоїть питання забезпечення населення якісною питною водою. Охорона водних ресурсів залежить насамперед від продуманої і послідовної державної політики, від того які заходи вживе держава. Звичайно найголовніша причина по якій відбувається забруднення водних ресурсів - це застаріле обладнання на різних підприємствах, у багатьох випадках відсутні очисні прилади, фільтри, для того щоб забруднені води не потрапляли у навколишнє середовище. Дуже часто навіть якщо таке і є, то воно мало ефективне. Щоб не стало катастрофічним необхідно зменшити викид шкідливих речовин в річки, моря і озера. Також необхідна ефективна система контролю за підприємствами, в цілях, зменшити кількість шкідливих речовин, які скидаються у води. Вводити на виробництві нові, сучасніші системи очищення вод. І звичайно, не можливо буде виправити ситуацію, кожна людина не зрозуміє, що і від нього залежить збереження водних ресурсів, але і біосфери в цілому.

Список використаної літератури

1. Адаменко О.М. "Соціальна екологія: підручник для студентів екологічних спеціальностей". /Ін-т менеджменту та економіки. /Івано-Франківськ, 1999 р.

2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. "Основи екологічних знань", Київ, 2005 р.

3. Заставний Ф.Д. "Фізична географія України", Київ, 1999 р..

4.Запольський А.К. " Основи екології", Київ, 2004 р.

5. Коробкін В.И., Пересельській Л.В. "Екологія", Ростов на Дону,2004 р.

6. Назарчук М.М. "Основи екології та соціоекології", Київ, 1999 р.

7. Серебряков В.В., Заверуха Н.М. "Основи екологічних знань", Київ, 2006 р.