Техногенна та природна безпека, як елемент екологічної безпеки

22

Техногенна та природна безпека, як елемент екологічної безпеки

Зміст

Вступ

1. Поняття, ознаки та види екологічної безпеки

2. Екологічна безпека, як сукупність природних та техногенних чинників та її головні риси

3. Основні критерії екологічної безпеки

4. Державна система екологічної безпеки

Висновок

Вступ

Ніяке явище не підлягає серйозному аналізу, якщо попередньо не розглянути його історію. Подивимося з цієї позиції на історію боротьби людини за свою безпеку. Спробуємо оцінити роль науково-технічного прогресу в цій боротьбі і розглянемо теперішню ситуацію - ступінь захищеності сучасної людини від екологічної небезпеки, сучасну філософію екологічної безпеки, їх відповідність одна одній. Проблема безпеки - одна з глобальних проблем людства, безпосередньо пов'язаної з його виживанням. Їй властивий системний характер, а отже, вона потребує розгляду під кутом зору різних наук (економіки, політики, юриспруденції, воєнної науки).

Термін "національна безпека" досить новий у сфері міжнародних відносин і почав широко використовуватися тільки після закінчення другої світової війни. Війна розділила головних переможців на воєнні та ідеологічні табори, кожного з великим і постійно зростаючим арсеналом зброї, що може спричинити широкомасштабні руйнування та навіть призвести до взаємознищення. Безпека в цих умовах мала значення воєнної безпеки, понад те, захист територіальної цілісності та політичної стабільності вбачався як фундаментальний і незмінний чинник у системі міжнародних відносин.

Таким чином, за весь післявоєнний період проблема національної безпеки зводилася до:

- захисту своїх територій від зовнішніх посягань;

- оборони від впливу ідеологічних противників;

- розширення союзів і структур іноземної допомоги, яка ґрунтувалася на балансі Схід - Захід;

- використання зброї, військових з'єднань, глобальної воєнної присутності та таємних операцій як інструменту зовнішньої політики;

- дипломатичних зусиль по обмеженню гонки озброєнь.

Енергетична криза 1973 року стала причиною перегляду поняття "національна безпека" і додала до нього економічний чинник. Розглядаючи економічні оцінки енергетичних ресурсів корисних копалин, що становлять основу економічної безпеки, можна визначити економічну безпеку як відсутність загрози державі розвиватися в руслі своїх основних цінностей незважаючи на припинення поставок необхідної сировини або спроби економічного диктату. Таким чином, безпека держави залежить і від економічної уразливості через припинення постачання необхідними ресурсами. Це більш широке тлумачення національної безпеки включає в себе не тільки політичну та воєнну недоторканість держави, але також і економічну.

Розвиток науки і техніки, зумовлений потребами економіки, підвищуючи соціально-економічну безпеку суспільства, водночас призвів до появи небезпеки для здоров'я людини та навколишнього середовища. У створеній техносфері виникла велика потенційна небезпека - техногенні чинники, спільна дія яких еквівалентна дії на людину та середовище її існування природних екологічних чинників. Це відповідно потребує створення державної системи екологічної безпеки, що гарантує захист людини та природи від антропогенних чинників.

Аналізуючи етапи становлення екологічної безпеки, як важливої складової національної безпеки, відомий російський вчений В.Д. Писарєв справедливо зауважує, що першими усвідомили необхідність внесення суттєвих коректив в концепцію національної безпеки, її орієнтири, стратегію та засоби забезпечення були США.

Отже, публікації низки наукових статей, а також результати численних дискусій призвели до того, що екологічна безпека була включена в концепцію національної безпеки США. При цьому основними аргументами були:

- глобальна екологічна криза, пов`язана зі зростанням навантажень на життєзабезпечуючі системи і відтворювальні природні ресурси планети, з деградацією довкілля та підривом стійкості біосфери, є такою ж серйозною загрозою, як і традиційні загрози воєнного характеру;

- екологічна криза загрожує не тільки гідному існуванню людини, але і самому життю;

- для держави екологічна криза пов`язана із скороченням свободи політичного вибору, яка обумовлена транскордонним характером екологічних проблем;

- загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної та політичної нестабільності, міждержавних протиріч та насильницьких конфліктів.

Ці аргументи і склали основу на користь підвищення статуса екологічної безпеки до рівня вищих національних пріоритетів.

Ситуацію щодо природно-техногенної безпеки було розглянуто на засіданні Ради національної безпеки та оборони України. За матеріалами розгляду прийнято рішення Ради, яке було покладено в основу Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 26 листопада 1998 р. “Про нейтралізацію і відвертання загроз, обумовлених екологічною і техногенною обстановкою в країні”. Указ спрямовано на консолідацію зусиль державних органів виконавчої влади, направлених на попередження аварій, катастроф та інших НС, а також удосконалення системи регулювання екологічної та поліпшення стану природно-техногенної безпеки.

Невирішені екологічні проблеми становлять серйозну загрозу повноцінному існуванню будь-якої країни. Для України питання екологічної безпеки набувають пріоритетного значення, оскільки саме екологія визначає і визначатиме у найближчому майбутньому норми і стиль життя суспільства.

В січні 1997 р. Верховною Радою України був прийнятий доопрацьований проект Концепції національної безпеки України, де розглянуті всі аспекти національної безпеки, зокрема екологічний. З ухваленням Верховною Радою “Основних напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, а також після доопрацювання “Закону про екологічну природно-техногенну безпеку” можна вважати фактично завершеною розробку правових засад екологічної безпеки держави.

1. Поняття, ознаки та види екологічної безпеки

Безпека

Наведені вище твердження щодо проблем, пов'язаних з формуванням понятійно-категоріального апарату, стосується навіть такого основоположного терміну як "безпека". Питання, що це таке - це питання стратегії й тактики забезпечення безпеки населення та навколишнього середовища

Під безпекою розуміють такий стан суспільства та держави, коли забезпечується захист кожної людини, яка проживає на території даної держави, її прав та громадянських свобод, а також надійність існування та стійкий розвиток держави, захист її основних цінностей, матеріальних і духовних джерел життєдіяльності, конституційного ладу та державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності від внутрішніх і зовнішних ворогів.

Безпека як результат діяльності із забезпечення безпеки особистості, суспільства та держави повинна мати багатовимірну предметність. З одного боку вона є здатністю системи запобігати шкоді життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави, - стан захищеності останніх, з іншого - властивість розвиненої системи заходів безпеки. Усе залежить від конкретного історичного періоду існування держави, сили чи слабкості її владних, виконавчих і судових структур, характеру суспільних відносин та виробничих сил .

Нині в науковій літературі таке формулювання терміну «безпека» є практично канонізованим. Це визначення використовується практично всіма високорозвиненими країнами, і його можна розглядати як загальновизнане в науці про безпеку життєдіяльності людини, суспільства та довкілля.

Екологічна безпека

Згідно ст.50 закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Екологічна безпека - такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, екологічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів

Екологічну безпеку ми розглядаємо як компонент національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища. Гарантується законодавчими актами держави .

Екологічна безпека - це:

- Сукупність дій, станів і процесів, що прямо чи побічно не призводять до серйозних збитків (або загроз таких збитків), що завдаються природному середовищу, окремим людям і людству загалом;

- Комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі і у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу - від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом. Екологічна безпека обмежена часом й розмірами акцій, що проводяться в її межах: короткочасна дія може бути відносно безпечною, а довготривала - небезпечною, локальні зміни майже нешкідливі, а широкомасштабні - фатальними .

Разом з тим, поняття екологічної безпеки - це сукупність певних властивостей навколишнього середовища і створюваних цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обґрунтованих допустимих навантажень на об'єкти біосфери утримуються на мінімально можливому рівні ризику антропогенний вплив на навколишнє середовище і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується збереження здоров'я життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і наступних поколінь. Першочерговими постали питання збереження генофонду людства, виживання, забезпечення права на життя і сприятливе природне середовище .

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особистості, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

За видами екологічну безпеку можливо поділити:

За територіальними ознакам на: глобальну (міжнародну), національну (державну), регіональну та локальну.

За способами забезпечення:

- техногенна безпека;

- соціально-екологічна безпека;

- природна безпека;

- економіко-екологічна безпека.

За об'єктами охорони екологічна безпека поділяється на екологічна безпека навколишнього природного середовища та його компонентів і екологічна безпека суспільства та людини.

Необхідно зазначити що техногенна та природна безпека є найважливішими складовими поняття екологічної безпеки.

Техногенна безпека це такий стан при якому спостерігається захищеність населення, території, об'єктів від негативних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

Термін «природна безпека» характеризує стан захищеності людини, населення та довкілля від потенційно небезпечних природних явищ або впливу їх наслідків.

Також необхідно надати визначення понять природні та техногенні фактори загроз.

Природні фактори загроз - фактори, обумовлені причинами природного характеру (несприятливими для життя людини, тварин, рослин кліматичними умовами, фізико-хімічними характеристиками ґрунту, води, атмосфери і функціональними характеристиками екосистем; природними лихами і катастрофами тощо) .

Техногенні (або антропогенні) фактори загроз обумовлені господарською діяльністю людей (надмірними викидами і скидами в навколишнє середовище відходів господарської діяльності за умови її нормального функціонування і за аварійних ситуацій; необґрунтованими відчуженнями територій під господарську діяльність; надмірним залученням до господарського обігу природних ресурсів; іншими пов`язаними з господарською діяльністю негативними процесами, актами або рішеннями) [26].

2. Екологічна безпека, як сукупність природних та техногенних чинників та її головні риси

Безпека людини та стан природного оточуючого її середовища - одна з найважливіших характеристик якості життя, науково-технічного та економічного розвитку держави. Гарантування безпеки держави (національної безпеки), зазвичай, пов'язують із захистом її від змін, що походять як зсередини, так і ззовні, спричинені протиправним застосуванням сили. При цьому йдеться про усунення загрози суспільному порядку, добробуту та здоров'ю населення, стійкому функціонуванню народного господарства .

Загрозу природному середовищу існування суспільства ще донедавна не виокремлювали, розглядаючи її в межах воєнної загрози, спрямованої на підрив економіки, отримання за допомогою сили доступу до корисних копалин. Нова загроза національній безпеці з'явилася останніми десятиріччями. Йдеться про невоєнну, екологічну загрозу, що не передбачає розгляду традиційного аспекту захоплення чи оволодіння однією державою природних ресурсів іншої насильницьким способом.

Загроза екологічній безпеці держави може мати зловмисний і незловмисний характер. У першому випадку мається на увазі екологічна агресія чи навмисна зміна навколишнього середовища з метою завдання ворогу якнайбільшої шкоди. У зв'язку з цим розробляються відповідні міжнародні правові норми з участю військових експертів. У другому йдеться про якісно нову дію (чи загрозу дії) в результаті: транснаціональних, регіональних і глобальних екологічних проблем; екологічно небезпечної міжнародної економічної діяльності; великомасштабних аварій і стихійних лих з транснаціональними наслідками.

Гарантування екологічної безпеки при зовнішній екологічній агресії зазвичай розглядаються в рамках воєнної компоненти національної безпеки. Про вплив військової діяльності на навколишнє середовище не тільки під час воєнних дій, але і за мирного часу (виробництво зброї, маневри, випробовування зброї тощо) опубліковано багато робіт. Проте останніми роками в зв'язку з переходом до скорочення озброєнь виникла якісно нова проблема - забезпечення екологічної безпеки конверсії.

Визнання екологічної безпеки невід'ємним атрибутом соціального розвитку потребує докорінної зміни імперативів і цінностей сучасної цивілізації, їх бачення в екологічному ракурсі. Це не тільки відмова від традиційного мислення, а і формування нового світосприйняття та стратегії постіндустріального розвитку, оскільки традиційний науково-технічний прогрес, як засвідчила дійсність, є небезпечним в екологічному плані.

Екологічній безпеці властиві певні риси.

Екологічна безпека виявляється у локальних, регіональних і глобальних масштабах як екологічні лиха, кризи і катастрофи. Забезпечення екологічної безпеки - це основний спосіб розв'язання екологічних проблем, що гарантує суспільству розвиток у біосферосумісній, природоохоронній формі.

Екологічна безпека передбачає розумне задоволення екопотреб будь-якої людини та суспільства загалом у всіх виявах життєдіяльності, гарантію проживання в екологічно чистому та сприятливому для життєдіяльності середовищі.

Усі аспекти національної безпеки міцно пов'язані між собою, і розв'язання переважної більшості проблем екологічної безпеки можливе тільки в комплексі з іншими аспектами національної безпеки.

Екологічна безпека не може реалізовуватися лише в ім'я суб'єкта екосистеми (суспільства) на шкоду об'єкту (навколишньому середовищу). Екологічна безпека є таким типом розвитку суспільства, який реалізується лише в інтересах як суб'єкта, так і об'єкта.

Екологічну безпеку неможливо формувати через ущемлення екологічних прав інших груп населення як всередині екосистеми, так і поза нею.

Ефективна екологічна безпека має ґрунтуватися на фундаментальних еколого-соціальних та біосферних закономірностях, що мають комплексний характер і тісно пов'язані з різними сферами суспільного життя. Концепція екологічної безпеки має органічно включати гуманістичні ідеали, дедалі ширше впроваджувати екогуманістичні принципи.

Таким чином, розвиток української держави настійно потребує вироблення нової якості та критерію, що називається екологічною безпекою.

3. Основні критерії екологічної безпеки

Докладний аналіз критеріїв безпеки зроблено в роботі Бикова й Мурзіна [2], в якій автори дійшли висновку, що, з одного боку, вирішення завдання забезпечення безпеки життєдіяльності людини, суспільства та довкілля пов`язано з ідентифікацією для кожного з об`єктів набору факторів, вплив яких спричинює появу небажаних ефектів, а з іншого боку - до визначення критеріїв, за допомогою яких можна визначити ступінь небезпеки такого впливу. До групи основних критеріїв безпеки можна віднести:

індивідуальні (медичні або санітарно-гігієнічні) - покликані обмежувати вплив негативних факторів на людину. За основу кількісного виміру впливу на індивідуум беруться показники індивідуального довічного або річного ризику;

генетичні - покликані зберігати генофонд і обмежувати зростання частоти генетичних хвороб у першому і/або наступних поколіннях. Генетичні критерії безпеки є частиною індивідуальних, але з огляду на їхню особливу важливість виокремлюються в особливу групу;

соціальні - покликані обмежувати дію небезпечного фактора на групи індивідуумів. Потреба впровадження цього критерія була усвідомлена лише після виникнення низки значних аварій;

психологічні - відображають ступінь сприйняття/несприйняття суспільством або групою індивідуумів рівня техногенного або природно-техногенного ризику;

економічні - покликані забезпечувати сталий довготривалий економічний розвиток. Кількісним критерієм безпеки є величина економічного збитку при великих катастрофах (природних або техногенних), який призводить до дестабілізації економічної системи;

технічні - покликані обмежувати виникнення аварій і катастроф (наприклад, жорстке обмеження верхнього рівня ймовірності важкої аварії або обмеження на гранично припустиму кількість шкідливих і екологічно небезпечних речовин, що використовуються в технологічному процесі);

біологічні - покликані зберігати біорізноманіття видів (наприклад, у Нідерландах не допускається зменшення видового різноманіття понад 5 %). Іншим критерієм, який пропонується до використання, є обмеження на відносне зменшення кількості осіб, чутливих до фактору впливу;

екологічні - покликані обмежувати негативний вплив екологічних процесів з метою збереження структурної стійкості екосистем. Одним зі способів впровадження екологічного критерію безпеки є виявлення слабкої ланки даної екосистеми;

ландшафтні і географічні - критерії, що обмежують негативний екологічний вплив на водозбірні басейни, грунти та інші географічні елементи; крім того, в просторі кліматичних параметрів виділяють заборонені та прийнятні області;

ресурсні - покликані обмежувати і регулювати інтенсивнісь використання відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів;

політико-інформаційні - передбачають інформованість та участь населення в процесі ухвалення рішень щодо потенційно небезпечних технологій, доступ до будь-якої інформації щодо цих технологій;

моральні й правові покликані формувати нові моральні категорії і цінності, пов`язані з розумінням необідності подальщого існування цивілізації.

4. Державна система екологічної безпеки

Під державною системою екологічної безпеки розуміють сукупність державних заходів (правових, економічних, технічних, гуманітарних і медичних), спрямованих на підтримку рівноваги між її екосистемами та антропогенними й природними навантаженнями. Система екологічної безпеки створюється і розвивається відповідно до Конституції України, указів Президента України, постанов Уряду, державних програм у цій сфері.

Основу цієї системи складають органи всіх гілок влади, що вживають заходи політичного, правового, економічного, силового чи іншого характеру, спрямовані на забезпечення екологічної безпеки в інтересах людей, суспільства та держави.

Повноваження органів забезпечення екологічної безпеки України, їхній склад, принципи та порядок дій визначається відповідним законодавчими актами України.

Конституція України покладає відповідні функції щодо забезпечення екологічної безпеки та раціонального природокористування на Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади різного рангу.

У розробці, плануванні та експертизі законодавчих актів у галузі екології беруть участь різні комітети Верховної Ради, наприклад, Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інші комітети Верховної Ради України в межах своєї компетенції, науково-експертний та юридичний відділи Секретаріату Верховної Ради України та інші уповноважені органи.

Президент України є гарантом Конституції України, зокрема положення щодо забезпечення екологічної безпеки, прав громадян на забезпечення безпечного для життя і здоров`я довкілля. Президент має право ухвалювати укази про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації та про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану в разі виникнення аварій, катастроф, стихійного лиха, що становлять загрозу для життя і здоров`я людей. Президент України спирається на підпорядковані йому спеціальні органи, серед яких насамперед слід відзначити Раду національної безпеки і оборони України.

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної екологічної політики, розробляє державні та міждержавні екологічні програми, забезпечує їх виконання, координує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади у питаннях охорони оточуючого середовища, ухвалює відповідно до закону, рішення про обмеження, призупинення або припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища. Кабінет Міністрів України забезпечує вжиття заходів, передбачених програмою ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ухвалює рішення з питань ліквідації інших аварій, катастроф, стихійних лих, здійснює у межах його повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання земель, надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

У Кабінеті Міністрів України створено Управління експертизи та аналізу розвитку техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування. Важливу роль у запобіганні виникненню надзвичайних ситуацій природно-техногенного походження, мінімізації шкоди, заподіяної внаслідок їх виникнення, відіграє Постійна урядова комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, створена у 1997 р. До повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій належить контроль за дотриманням земельного і природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів, відтворенням лісів. Виконавчі органи погоджують питання про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, визначають установленим ладом розміри відшкодування за забруднення довкілля та інші екологічні збитки підприємствам, установам і організаціям; визначають території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів, погоджують проекти землеустрою та контролюють їх виконанням. У межах їхньої компетенції ці органи вживають необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

Чинне законодавство України покладає природоохоронні функції та завдання на низку уповноважених органів державного управління. Ці функції і завдання сформульовані у відповідних законах України та підзаконних актах. В останніх, зокрема, відомча компетенція у концентрованому вигляді закріплена у положеннях про ці відомства.

Висновки

Однією з найзначніших задач екологічної безпеки є зменшення антропогенного тиску за допомогою розробки та впровадження технологій, що зменшують забруднення середовища, а також біологічного, економічного, юридичного та політичного обґрунтування ефективних заходів щодо охорони навколишнього середовища. Також високий рівень фундаментальних досліджень закономірностей і механізмів, що визначають стійке функціонування біологічних систем різного рівня в процесі взаємодії з соціальним середовищем, продуктами антропогенного походження та природними ландшафтами породжує найбільш ефективне проведення державного регулювання.

Стан екологічної безпеки, як техногенного так і природного характеру - явище що супроводжує розвиток сталої , економічно та соціально розвиненої держави. Тому важливим аспектом розвитку держави є впровадження та забезпечення на всій її території заходів, що підтримають екологічну безпеку.