Абіотичне середовище

Абіотичне, антропогенне і біотичне середовище, антропогенні фактори. Комунікація як окремий інструмент екологічної політики; методи комунікації. Екологічна складова національної безпеки - один з домінуючих чинників внутрішньої і зовнішньої політики країни

Рубрика Экология и охрана природы
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 29.01.2010
Размер файла 28,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

План

1. Абіотичне, антропогенне і біотичне середовище.

2. Комунікація як окремий інструмент екологічної політики; методи комунікації.

Список використаних джерел

1. Абіотичне, антропогенне і біотичне середовище

Довкілля, або навколишнє середовище, або середовище існування людини -- це сукупність конкретних абіотичних і біотичних умов проживання людини.

Екологія вивчає групи факторів середовища, які впливають на організми: абіотичні, (неживої природи -- температура, вологість повітря й ґрунту, світло, хімічний склад атмосфери, води, ґрунту та ін.), біотичні (різні внутрішньовидові та міжвидові відносини організмів у природному угрупованні) і антропогенні (вплив діяльності людини на живу природу).

Абіотичні умови проживання (абіотичне середовище) -- це сукупність неорганічних речовин, які є основою існування біосфери. Абіотичні умови складаються з хімічних (наприклад, склад атмосферного повітря, наявність у ньому домішок, склад води, наявність у ній певних неорганічних іонів) і фізичних (наприклад, температура повітря, атмосферний тиск, панівні вітри, сонячна інсоляція, радіаційний фон). До абіотичних належать кліматичні, атмосферні, ґрунтові (едафічні), геоморфологічні (орографічні), гідрологічні та ін.

Біотичні умови (біотичне середовище) -- це сукупність живих організмів, які своєю життєдіяльністю впливають на інші організми, у тому числі й на людину. Ці впливи можуть бути з боку рослин (фітогенні), тварин (зоогенні), мікроорганізмів, грибів тощо. Антропогенні -- це фактори людської діяльності. Серед них розрізняють фактори прямого впливу на організми (наприклад, промисел) і опосередкованого -- вплив на місце проживання (наприклад, забруднення середовища, знищення рослинного покриву, будівництво гребель на ріках тощо).

На рівні особин абіотичні фактори впливають насамперед на поведінку тварин, змінюють трофічні відносини з середовищем і характер метаболізму, діють на здатність розмножуватися і плодючість, значною мірою визначають розвиток, швидкість росту і тривалість життя тварин і рослин. На рівні популяції абіотичні фактори діють на такі параметри, як народжуваність, смертність, середня тривалість життя особини, швидкість зростання популяції та її розміри. Останні визначають характер динаміки чисельності популяції і просторовий розподіл особин у ній. На рівні виду абіотичні умови середовища проживання нерідко виступають як фактори, що визначають і обмежують географічне поширення.

На рівні екосистеми будь-який абіотичний фактор, що впливає на окремий вид, який входить до складу екосистеми, впливатиме і на саму екосистему, на її визначальні властивості. Дія абіотичних факторів може призвести до загибелі особин, що зумовить зменшення густоти популяцій, які входять до складу екосистеми. Це в кінцевому підсумку позначиться на видовому різноманітті, просторовому розподілі видів в екосистемі, на характері їх взаємодії один з одним.

Розглядаючи екологічне значення світла, слід відзначити його основну роль у фотосинтезі зелених рослин, оскільки воно сприяє утворенню органічної речовини -- рослинної біомаси, тобто первинної біологічної продукції, від трансформації і використання якої залежить життя на Землі.

Для рослин важливі промені видимої та невидимої частин спектра, особливо оранжево-червоні і синьо-фіолетово. Найменше поглинаються жовто-сині, майже не поглинаються інфрачервоні. Причому "далеке" інфрачервоне проміння бере участь у теплообміні рослин, а тому проявляє певний позитивний вплив, особливо при дії низьких температур оточуючого середовища.

У рослин у процесі природного відбору виникли численні пристосування, які дають їм змогу жити в різних умовах освітлюваності. За ставленням до світла рослини поділяють на три групи: світлолюбні, тіньолюбні та тіньовитривалі.

Світло є важливим фактором, який впливає на процеси розмноження рослин і тварин. У багатьох рослин нестача світла гальмує цвітіння, а отже, і розмноження. Мохи, які ростуть в умовах світлового дефіциту, розвивають лише вегетативні органи. Для багатьох тварин тривалість дня є фактором, що регулює ритм розмноження.

Сприйняття світлових сигналів тваринами відбувається за допомогою органів зору. Подразнення передаються через нервову систему, відомі три шляхи впливу їх на систему розмноження. Перший пов'язаний з ендокринною системою, яка виділенням гормонів ініціює статевий цикл. Другий шлях -- це вплив через кормовий фактор. У багатьох тварин світло стимулює потребу в їжі, прискорює перебіг процесів розвитку, які зумовлюють дозрівання статевих органів. І нарешті, третій шлях -- це безпосередня дія видимого випромінення. Крім того, його підсилення може впливати на процеси розмноження.

Часто світло виступає як фотоперіодичний стимулятор. Щоб рослина могла вступити в черговий цикл росту і розвитку, їй потрібно пережити холод і одержати таким чином фізіологічне підтвердження того, що зима минула. Тоді поряд з температурою й іншими стимулами виступає світло у вигляді тривалості фотоперіоду, сигналізуючи про припинення періоду спокою і відповідно початок вегетації.

Сонячна енергія не лише забезпечує рослини світлом, але й створює такі температурні умови, які необхідні для їх життєдіяльності. Як світловий, так і температурний режими змінюються на Землі протягом року, доби. Вони залежать від широти місцевості, висоти над рівнем моря, а також місцевих факторів -- характеру вітрів, близькості теплих чи холодних течій, льодовиків, кольору ґрунтів тощо. Причому нагрівання Землі відбувається тим швидше, чим прозоріша атмосфера в момент освітлення і чим вище стоїть сонце над горизонтом.

Стосовно температури як екологічного фактора розрізняють дві групи рослин: теплолюбні (термофіли) і холодолюбні (психрофіли). Теплолюбними називають рослини, які добре розвиваються в умовах високих температур, холодолюбними -- рослини, які можуть рости в умовах досить низьких температур.

Відносно погодних умов рослини поділяють на морозостійкі та неморозостійкі. За ступенем адаптації до умов крайнього дефіциту тепла можна виділити такі групи рослин:

1. Нехолодостійкі -- сильно пошкоджуються або гинуть при температурах, вищих за точку замерзання води. Загибель пов'язана з інактивацією ферментів, порушенням обміну нуклеїнових кислот і білків, руйнуванням мембран і припиненням дії асиміляторів. Це рослини дощових тропічних лісів, водорості теплих морів.

2. Неморозостійкі -- переносять низькі температури, але гинуть, як тільки у тканинах починає утворюватись лід. При настанні холодного періоду року в них підвищується концентрація осмотично активних речовин у клітинному соці і цитоплазмі, що знижує точку замерзання до -5°-7°С.

За ступенем адаптації до високих температур виділяють такі групи організмів:

1) нежаростійкі -- пошкоджуються вже при температурі 30-40°С (водні квіткові, наземні мезофіти);

2) жаровитривалі еукаріоти -- рослини сухих місцезростань з сильною інсоляцією (степи, пустелі, савани, сухі субтропіки і т.п.) переносять півгодинне нагрівання до 50-60°С;

3) жаростійкі прокаріоти -- термофільні бактерії і деякі види синьо-зелених водоростей, які можуть жити в гарячих джерелах при температурі 85-90°С.

Відома ще одна група рослин, які витримують температуру пожеж, що сягає сотень градусів, їх називають гігрофітами (рослини саван з грубою корою і товстошкірим насінням).

Температурні адаптації тварин мають свої особливості, які можна згрупувати в три види:

1) хімічна терморегуляція -- активне збільшення теплопродукції у відповідь на зниження температури;

2) фізична терморегуляція -- зміна рівня тепловіддачі, завдяки особливостям волосяного чи пір'яного покриву, розподілу жирових запасів, деталям будови кров'яної системи, можливості випаровування тощо;

3) поведінка організмів -- переміщуючись у просторі або змінюючи свою поведінку, тварини можуть активно уникати критичних температур.

Біотичні фактори поділяють на дві групи: внутрішньовидові та міжвидові взаємодії. Під внутрішньовидовими, або гомотипічними, реакціями розуміють взаємодію між особинами одного виду. Ефект групи -- це вплив групи як такої і числа індивідів у групі на поведінку, фізіологію, розвиток і розмноження особин, зумовлений сприйняттям присутності особин свого виду за допомогою органів чуття. Ефект маси, на відміну від ефекту групи, не пов'язаний зі сприйняттям особинами одного виду присутності одна одної.

До гомотипічних реакцій крім групового і масового ефектів належить ще одна форма взаємодії між особинами одного виду -- внутрішньовидова конкуренція -- боротьба за можливість вижити, для чого необхідна енергія, яку отримують рослини у вигляді сонячного світла, а тварини у вигляді різної поживи. Тому в боротьбі за оволодіння джерелами енергії відбувається напружена конкуренція, виникає суперництво між особинами одного виду. Відносно всіх видів конкуренції існує правило: чим більше збігаються потреби конкурентів, тим жорстокіша конкуренція (правило конкурентної боротьби). Отже, основним результатом внутрішньовидової конкуренції є дивергенція особин, що завершується формуванням популяцій.

Розрізняють дві основні форми конкуренції -- пряму і побічну. Пряма конкуренція, або інтерференція, здійснюється шляхом прямого впливу однієї особини на іншу, наприклад, шляхом агресивних зіткнень між тваринами або виділення токсинів (алелопатія) рослинами, та мікроорганізмами. Побічна конкуренція не передбачає безпосередньої взаємодії між особинами. Вона відбувається опосередковано -- шляхом споживання різними тваринами одного й того самого ресурсу, який обов'язково має бути обмеженим. Тому таку конкуренцію зазвичай називають експлуатаційною.

Хижацтвом називають таку взаємодію між популяціями, за якої одна з них, несприятливо впливаючи на іншу, дістає вигоду від цієї взаємодії. Паразитизм є, по суті, хижацтвом, проте хазяїн, як правило, не гине відразу, а деякий час використовується паразитом. А відтак, паразитизм можна розглядати як особливу форму хижацтва.

Вирішальне значення в природі має міжвидова конкуренція, оскільки вона більшою мірою, ніж інші гетеротипічні реакції, визначає роль видів в екосистемах. Міжвидова конкуренція -- це така взаємодія, коли два види суперничають через одні й ті самі джерела існування -- поживу, життєвий простір тощо. Причому вона виникає в тих випадках, якщо використання джерела ресурсів одним видом призводить до обмеженого використання його іншим.

Внутрішньовидова конкуренція сильніша від міжвидової, однак правило конкуренції поширюється на останню. Конкуренція між двома видами тим сильніша, чим ближчі їхні потреби. Два види з цілком однаковими потребами не можуть існувати разом: один з них через деякий час обов'язково буде витіснений (принцип конкурентного витіснення, або принцип Гаузе). Узагальненням конкурентної боротьби в екосистемах є закон максимізації енергії, сформульований Г. і Ю. Одумами та доповнений М. Реймерсом: у конкуренції з іншими системами зберігається та з них, яка найбільше сприяє надходженню енергії та інформації і використовує максимальну їх кількість найефективніше.

Різноманітність форм людської діяльності, які змінюють біотичні й абіотичні елементи природи, багато вчених об'єднують під загальною назвою антропогенні впливи, або антропогенні фактори.

Український еколог О.О. Лаптев, зокрема, розглядає антропогенні фактори як породжені соціальним обміном речовин і енергії тіла, речовини, процеси і явища, які впливають на природу одночасно з природними факторами.

До антропогенних факторів належать усі види створюваних технікою і безпосередньо людиною впливів, які пригнічують природу: забруднення; технічні перетворення й руйнування природних систем ландшафтів (у процесі добування природних ресурсів, будівництва тощо); вичерпання природних ресурсів (корисні копалини, вода, повітря та ін.); глобальні кліматичні впливи (зміна клімату в зв'язку з діяльністю людини); естетичні впливи (зміна природних форм, несприятливих для візуального та іншого сприймання).

Взагалі антропогенні фактори -- це впливи людини на екосистему, що зумовлюють у її компонентів (абіотичних і біотичних) суттєві відгуки (реакції). Вони можуть бути фізичними, хімічними, кліматичними, біотичними, а за характером зв'язків -- вітальними і сигнальними, за часом дії -- постійними і періодичними, ледве помітними і катастрофічними. Будучи за характером впливу екзогенними, вони діють на ендогенні фактори і завдяки їм "зсередини" -- на екосистему або на її компоненти.

Вплив людини на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Користуючись знанням законів розвитку природи, людина свідомо виводить нові високопродуктивні сорти рослин і породи тварин, усуває шкідливі види, творить нові біоценози. Проте нерідко вплив людини на природу має небажаний характер.

До випадкових належать впливи, які є наслідком діяльності людини, але не були наперед передбачені або заплановані; випадкове завезення насіння бур'янів і тварин (завезення з Північної Америки колорадського жука в Європу та кролів в Австралію). Сюди слід віднести випас худоби, розорювання земель, рекреаційні деградації тощо.

Особливої шкоди природі завдають урбогенні та техногенні процеси, які часто діють сумісно. Великі міста, як правило, мають промислові зони, транспортні магістралі, щільну забудову і, таким чином, творять великі площі мертвої підстилаючої поверхні, яка акумулює додаткове тепло. Над містами здіймаються "гарячі острови" з пилу та сажі, а також газові викиди, які погіршують якість життєвого середовища, роблячи його шкідливим для здоров'я людей.

Антропогенні едафічні і кліматичні фактори витісняють природну рослинність, збіднюють тваринний світ, обмежують діяльність мікроорганізмів-деструкторів. Тому екосистеми великих міст та індустріальних центрів є енергетичне субсидовані, їх діяльність часто повністю залежить від втручання людини (газони, квітники, сади, сквери, захисні смуги, агрокультури).

Основними урбогенними негативними факторами є теплові, хімічні, радіаційні, електромагнітні, світлові, звукові, вібраційні тощо. Часто в містах вони діють одночасно, особливо це стосується транспортних магістралей із високою інтенсивністю руху.

Однак не можна всю антропогенну діяльність вважати негативною: впливи, які оптимізують екосистеми, є позитивними. Інтродукція, фітомеліорація, біологічні методи боротьби зі шкідниками рослин і тварин -- це позитивна антропогенна діяльність, яка в умовах ноосферного управління повинна переважати. Згідно з висловом відомого російського еколога С.С. Шварца, прогноз розвитку науки на найближчі-десятиліття включає в себе суттєві зміни структури біоценозів Землі, створення здатних до самовідновлення і саморегулювання специфічних біогеоценозів. Учений відзначає антропогенні ландшафти, які будуть вирізнятися підвищеною. стабільністю і підвищеною здатністю до біологічного очищення. Загальний баланс біосфери має підтримуватися на рівні, що забезпечуватиме оптимальний розвиток людського суспільства.

2. Комунікація як окремий інструмент екологічної політики; методи комунікації

Сучасний світ названо світом комунікацій. Україна стає динамічним суспільством, в якому, на думку українського дослідника, професора Г.Г. Почепцова, комунікація посідає нове місце, перетворюючись на важливий чинник як суспільного, так і бізнесового життя сьогодення. Особливо важливе місце комунікація посідає в процесах державотворення та формуванні політики і, насамперед, такого її молодого напряму як екологічна політика.

Зараз екологічні проблеми окремих країн і регіонів переросли в глобальну проблему всієї планети. Екологічний вимір забезпечення миру та подальшого економічного розвитку піднесено на рівень ключових проблем людства. Саме тому на початку 70-х років цього століття розпочалося формування екологічної політики.

Практично всі конституції країн світу, що були схвалені або переглянуті за останні 35 років, містять положення, які стосуються довкілля і проголошують право громадян жити у здоровому і безпечному навколишньому середовищі.

Екологічна складова національної безпеки перетворюється на один з домінуючих чинників внутрішньої та зовнішньої політики України. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни є одним з пріоритетів державної політики, визначених Конституцією.

В сучасному світі насамперед екологічні політика та безпека виступають на одне з провідних місць і безпосередньо залежать від інформації та процесів навколо неї. Інформацію розглядають як стратегічну "сировину" демократії. Засоби масової інформації здатні зробити значний внесок у формування екологічної політики. Проте, поки що робиться це не завжди достатньо ефективно, що, втім, не виключає широких резервів на майбутнє. Зокрема, вже зараз преса перетворилася на трибуну фахівців та широких кіл громадськості, котрі дискутують з проблем екологічної політики. Суспільно-політична та екологічна преса може і повинна впливати на прийняття рішень державними, промисловими, комерційними і громадськими структурами. У комплексі з іншими заходами висвітлення екологічних проблем вже складає механізм, послуговуючись яким преса впливає на екологічну політику урядів.

Як зазначають провідні українські та закордонні вчені, політична система стає все більш масово-інформативною, а система засобів масової комунікації - все більш політичною. Німецький дослідник Ульрих Заксер зауважує, що "сьогодні політичний процес стає все більш і більш комунікативним, і журналісти беруть в ньому участь поруч з політиками, проте в очах громадськості вони є антагоністами".

Нині можна говорити про зростаюче значення екологічної комунікації в цілому та відповідної тематики в журналістиці зокрема. Основним фактором, що призводить до цього, є перехід екології з власне наукової в соціальну сферу. У зв'язку з цим сьогодні науковці та практики говорять про формування екологічної журналістики.

З питань впливу преси на політику та навпаки, впливу політики на пресу, існує чимало цікавих робіт. Ці проблеми досліджують А.З. Москаленко, В.Ф. Іванов тощо. Теорію комунікації та паблік рілейшнз розробив Г.Г. Почепцов. Також паблік рілейшнз в Україні досліджують В.Г. Королько, М. Поплавський, М. Тихомиров тощо. В напряму екологічної соціології та її взаємодії з комунікацією працює вітчизняний соціолог О.Г. Стегній.

Комунікація як прискорення процесів інформаційного обміну здатна підвищити ефективність політичних процесів в галузі охорони навколишнього середовища.

Важливим моментом для дослідження є те, що саме журналісти та письменники стоять біля джерел природоохоронного руху в усьому світі. Саме робота журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон стала поштовхом для розвитку екологічної політики. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі "Безмовна весна". Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Саме тоді з'явилися й природоохоронні громадські ініціативи.

Через активність Америки та Скандинавії екологічні проблеми прийшли до Організації Об'єднаних Націй. У 1972 році в Стокгольмі пройшла всесвітня конференція, яка наголосила важливість вирішення екологічних проблем в усьому світі та стимулювала розвиток екологічної політики.

Як зазначено, наприклад, у законодавчих актах Європейської Спільноти: "Екологічна політика Спільноти має на меті: підтримувати довкілля, зберігати його та поліпшувати його якість; сприяти захисту людського здоров'я; гарантувати обачне та раціональне використання природних ресурсів".

Формулювання мети та її конкретизація є необхідною, але недостатньою передумовою для ефективної екологічної політики. Мета має бути досягнена за допомогою конкретних заходів або інструментів. Численні інструменти екологічної політики включають в себе також і інформаційні.

За визначенням німецького науковця Віке, під екологічними інструментами розуміють заходи держави, спрямовані на досягнення екологополітичних цілей. Інструменти являють собою також зв'язуючий елемент між інституціями екологічної політики та громадськими групами як адресатами, на які спрямовані державні заходи. Інформаційні інструменти мають на меті вплив на ставлення адресатів до певної проблеми за допомогою інформації та переконання до екологічно зорієнтованих дій.

Державна інформаційна і консультативна діяльність спрямована насамперед на підтримку екологічної свідомості. Вона діє на певні цільові групи та мультиплікаторів у інформаційних процесах. До них належать: журналісти всіх засобів масової комунікації, екологічні організації, громадські ініціативи, спілки споживачів, підприємці, регіональні владні структури, а також громадяни в певних ролях, таких як споживачі, автокористувачі, дачники тощо.

Подібна консультаційна робота розрахована на обмежений у часі стан громадської поінформованості. Від невеличкої інформації до сталого зростання свідомості можна перейти лише в процесі довгострокової екологічної освіти. Інформаційні інструменти найбільш ефективні як превентивні заходи.

Існує як вербальна, так і невербальна екологічна комунікація. До останньої належить, наприклад, маркування позитивних екологічних характеристик продуктів як на національному, так і на міжнародному рівнях. Екологічна комунікація, наприклад, відбувається за допомогою "Європейського екологічного знака". На думку фахівців, екологічний знак виступає в сучасних умовах важливим інструментом екологічної політики, орієнтованої на ринкову економіку з урахуванням усіх аспектів конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Українські споживачі також усе більше звертають увагу на те, чи є товар екологічно безпечним.

На думку фахівців, зростаюче висвітлення екологічних проблем у пресі позитивно сприяє формуванню екологічної свідомості. Однак сприйняття екологічних проблем має селективний характер. Екологічна криза набуває уваги в пресі лише протягом певного проміжку часу. Коли ж ефект новизни вичерпано, подія поступово зникає з повідомлень преси. Якщо ж тема дістала додатково ще й певну реакцію з боку політиків, мас-медіа швидко забувають про її існування або замінюють її новими екологічними проблемами.

Висновки з кризової ситуації протягом кількох років, повторне згадування минулої проблеми з'являються в пресі досить рідко, навіть незважаючи на те, що певна кризова ситуація може бути не вирішена тривалим часом. Ефект відлуння на сьогоденні проблеми переважає. Від цього страждає й екологічна політика: її ефективність недостатньо донесена до громадськості.

Отже, завданням екологічної політики є постійний пошук позитивних повідомлень та організація символічних акцій. Наприклад, висадження дерев трьома провідними українськими політиками на День Землі у 2001 році надзвичайно широко висвітлювалося в мас-медіа. Також важливим є достатня обробка наукових даних та ознайомлення з ними громадськості. Іноді добре відомі фахівцям проблеми роками не привертали до себе уваги, поки в науковців не постала гостра потреба донести таку інформацію до уряду тощо. Наприклад, оприлюднені дані про озонову дірку та зміни клімату викликали настільки величезну увагу журналістів, що для них було спеціально підготовлено посібники з цих проблем.

Екологічні журналісти активно об'єднуються в різноманітні організації. Міжнародна федерація екологічних журналістів діє в усьому світі, регіональні об'єднання є у США, Німеччині, Росії тощо.

В 1996 році в Кривому Розі було створено Всеукраїнську екологожурналістську асоціацію (ВЕЖА). Така назва дала змогу залучити до її лав як екологів, так і журналістів. У зв'язку з цим організація втратила ознаку суто професійного об'єднання журналістів, тобто той принцип, за яким створено такі структури в усьому світі. На сьогодні активність ВЕЖА на всеукраїнському рівні практично не помітна й не відома широкому загалу журналістів, частково зосереджена лише на регіональному рівні. Останнім часом є бажання членів організації реформувати її, провести перереєстрацію, перемістивши центральний офіс до Києва. В Україні також діє представництво Асоціації "зеленої" преси Соціальноекологічного Союзу (Москва). Його активність на всеукраїнському рівні також поки що малопомітна й зведена до видавничої діяльності у співпраці з іншими екологічними організаціями.

У Національній Спілці журналістів України відбувалися засідання клубу, на якому були присутні працівники ЗМК, котрі також висвітлюють і проблеми навколишнього середовища. Об'єднання саме таких професіоналів може сприяти підвищенню активності ЗМК у висвітленні екологічних проблем, а також мати певні координуючі функції, якщо така потреба існуватиме.

Виходячи з Кодексу етики екологічного журналіста, розробленого Міжнародною Федерацією екологічних журналістів (IFEJ) у 1999 році, працівник ЗМК має поводитися таким чином:

1. Право на чисте середовище і довгостроковий розвиток аргументоване й тісно пов'язане з правом на життя, здоров'я та добробут. Екологічний журналіст повинен інформувати громадськість про загрозу навколишньому середовищу на глобальному, регіональному та місцевому рівнях.

2. Часто ЗМІ є єдиним джерелом інформації про навколишнє середовище. Обов'язок журналіста - підвищувати рівень усвідомлення громадськістю проблем довкілля та відображати плюралізм думок.

3. Шляхом інформування журналіст відіграє життєво важливу роль у мобілізації зусиль громадськості для захисту довкілля. Обов'язок журналіста - не лише відкривати очі людей на певну загрозу, а й відслідковувати ці небезпеки, тримати громадськість у курсі розвитку подій.

4. Журналіст не повинен керуватися впливом заангажованих інтересів, чи то комерційних, політичних, урядових чи неурядових організацій. Журналісту слід дистанціюватися від таких інтересів і не вступати з ними в об'єднання.

5. Екологічні журналісти по можливості повинні посилатися на джерела інформації та уникати такого висвітлення, що може викликати паніку або спекуляції, а також різноманітні тенденційні коментарі. Журналіст мусить перевіряти автентичність джерела інформації.

6. Екологічний журналіст повинен відстоювати рівний доступ до такої інформації й допомагати організаціям і громадянам промислово нерозвинених країн в одержанні електронної інформації, що допоможе цим країнам у вирішенні екологічних проблем.

7. Екологічний журналіст мусить без вагань виправити інформацію, яка раніше вважалася достовірною і могла справляти вплив на громадську думку, якщо аналіз і наступні події показали її помилковість.

Список використаних джерел

1. Джиригей В.С. Екологія та охорона навколишнього середовища. - К.: Знання, 2002. - 203 с.

2. Запольський А.К. Основи екології: Підруч. - К.: Вища школа, 2003. - 358 с.

3. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 2003. - 248 с.

4. Корсак К.В. Основи екології: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2000. - 338 с.

5. Кримаченко В.С. Екологія. Культура. Політика. - К.: Знання України, 2002. - 598 с.

6. Кучерявий В.П. Екологія. - Л.: Світ, 2001. - 500 с.

7. Лук'янова Л.Б. Основи екології: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2000. - 327 с.

8. Микитюк О.М. Екологія людини: Підруч. - 2-е вид., випр. і доп. - Харків: ХДПУ «ОВС», 2000. - 208 с.


Подобные документы

  • Аспекти взаємодії в системі людина – природне середовище. Основні причини виникнення екологічної кризи. Наслідки забруднення навколишнього середовища токсичними речовинами. Фактори, методи та витоки забруднення гідросфери, літосфери та атмосфери.

    реферат [336,1 K], добавлен 13.12.2013

  • Аутекологія - наука про екологічні фактори: їх класифікація та вплив на життєдіяльність організмів. Абіотичні, біотичні та антропогенні фактори. Поток енергії їжі у екологічній системі. Основні закони біогеохімічного кругообігу за В. Вернадським.

    лекция [1,9 M], добавлен 01.07.2009

  • Право на екологічну безпеку. Об’єкт права — навколишнє природне середовище. Характеристика безпечного довкілля. Система нормативів екологічної безпеки та атмосферного повітря в Україні. забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

    реферат [12,1 K], добавлен 23.01.2009

  • Негативні наслідки інтенсифікації та глобалізації впливу людини на природне середовище. Сучасна екологічна ситуація. Екологічна проблема в сучасній енергетиці. Проблема екології, як негативна соціальна реальність. Екологічна свідомість й екологічна етика.

    реферат [81,2 K], добавлен 19.07.2010

  • Фактори, що впливають на загальний стан навколишнього середовища, роль парламентських інструментів у формування екологічної політики держави. Порядок адаптації принципів та норм ЄС до законодавства сучасної України, подолання пов’язаних з цим проблем.

    реферат [30,3 K], добавлен 29.09.2009

  • Складові глобальної системи "людина - природа". Екологічна безпека: поняття, система, суб'єкти і об'єкти. Основи концепції екологічної безпеки в світі, її фактори, джерела і наслідки. Зони екологічного лиха, напрямки оздоровлення навколишнього середовища.

    контрольная работа [26,8 K], добавлен 17.04.2011

  • Проблеми екологічної безпеки Приморських територій Криму при експлуатації вуглеводних родовищ. Стратегія ПР-заходу. Акції ПР-програми. Введення нових родовищ на основі детального моніторингу впливу негативних екологічних явищ на середовище Криму.

    дипломная работа [22,7 K], добавлен 07.12.2008

  • Закони України "Про екологічну експертизу", "Про охорону навколишнього середовища". Позовна заява про визнання висновку державної екологічної експертизи недійсним. Аналіз та оцінка можливого впливу діяльності на навколишнє середовище.

    реферат [16,3 K], добавлен 16.04.2007

  • Екологічна складова розвитку територій. Концепція екологічного менеджменту в регіональному контексті. Основні аспекти екологічного імперативу розвитку території. Обмежуючі фактори, які негативно впливають на рівень екологічної безпеки в Україні.

    реферат [1,2 M], добавлен 06.12.2010

  • Визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності. Організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи. Оцінка ефективності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.

    курсовая работа [28,2 K], добавлен 02.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.