1

45

Курсова робота

з дисципліни Екологія

на тему: «Методи визначення еколого-економічних збитків від забруднення навколишнього природного середовища та напрямки їх удосконалення»



Зміст

1. Оцінка еколого-економічних збитків

2. Заходи щодо усунення негативного впливу

2.1 Соціально-економічні фактори впливу

2.2 Техногенні фактори

3. Пропозиції щодо заохочувальних заходів в окремих галузях

3.1 Промислове рибальство та риборозплідні господарства

3.2 Заболочування територій,зниження заплав

3.3 Розвиток мережі автошляхів та транспортних коридорів

3.4 Розширення зон відпочинку та дач

4. Моніторинг

4.1 Загальний моніторинг

4.2 Моніторинг за показником схеми планування території України

4.3 Економічний моніторинг

5. Методики оцінки еколого-економічних збитків

Висновок

Література



1. Оцінка еколого-економічних збитків

Еколого-економічні збитки--виражені у вартісній формі фактичні і можливі витрати,які виникають внаслідок певних подій або явищ.

Види еколого-економічних збитків:

· Вимірювальні

· Умовно-вимірювальні

Види збитків,які застосовуються у господарських розрахунках

1. Фактичні збитки-всі витрати або негативні зміни,які виникають від забруднення навколишнього середовища,можуть бути оцінені у вартісній формі у звітному періоді.

2. Можливі збитки-розрахункові збитки,які можуть бути в майбутньому,носять умовно теоретичний характер

3. Відвернені збитки-різниця між фактичними і можливими збитками.

4. Ліквідовані збитки-частина збитків,на яку було зменшено внаслідок проведення природоохоронних заходів.

5. Потенційні збитки-завдані майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього середовища.



2. Заходи щодо усунення або зменшення негативного впливу на біорізноманіття окремих факторів

Фактори загроз біорізноманіттю можна умовно розподілити (за видами людської діяльності, що їх породжують) на соціально-економічні, техногенні та військові. Техногенні, в свою чергу можна згрупувати відповідно до окремих галузей господарської діяльності: сільське господарство, промислове рибальство, лісове господарство, енергетика, транспорт, хімічна промисловість (фармакологія), індустрія відпочинку та туризму; містобудування (будівництво).

Соціально-економічні фактори загроз - фактори, обумовлені причинами соціального, економічного, психологічного характеру (недостатнім рівнем харчування, охорони здоров'я, освіти, забезпечення матеріальними благами; порушеними суспільними відносинами, недостатньо розвиненими соціальними структурами тощо)

Техногенні (або антропогенні) фактори загроз обумовлені господарською діяльністю людей (надмірними викидами і скидами в навколишнє середовище відходів господарської діяльності за умови її нормального функціонування і за аварійних ситуацій; необґрунтованими відчуженнями територій під господарську діяльність; надмірним залученням до господарського обігу природних ресурсів; іншими пов'язаними з господарською діяльністю негативними процесами, актами або рішеннями).

Військові фактори загроз обумовлені роботою військової організації держави (транспортуванням військових матеріалів та обладнання, випробовуванням зброї та її знищенням, функціонуванням військових об'єктів і всього комплексу військових засобів у мирний час і в разі воєнних дій) (класифікація подана згідно матеріалами звіту “Методологія оцінки і зменшення специфічних загроз для складових частин біорізноманіття” 1). Згідно з таким підходом запропоновані до аналізу факторів впливу на біорізноманіття можна ккласифікувати наступним чином.

2.1 Соціально-економічні фактори впливу

бідність та корупція;

браконьєрство; нові технології (зокрема вудочки, арбалети);

розпакування тварин (рибальство, заготівля лікарських рослин, збір ягід, заготівля дров тощо);

колекціонування, збір першоквітів;

надмірна експлуатація екосистеми (у тому числі полювання, рибальства, заготівля лікарських рослин та збір яєць);

домашні тварини;

медичні потреби (збір лікарських рослин);

випалювання рослинності (через порушення првил поведінки в місцях відпочинку);

розширення забудови;

підвищення рівня рекреаційного навантаження, розширення зон відпочинку, дачі;

Зміст заходів

Зменшення впливу вказаних чинників на довкілля можна досягти за рахунок суттєвого підвищення рівня достатку населення (в першу чергу в сільських регіонах країни) за рахунок підвищення ефективності традиційних для сільської місцевості виробництв (сільське та лісове господарство, промислова переробка), створення нових робочих місць в альтернативних сферах зайнятості (індустрія відпочинку та туризму), доступності медичних послуг та ліків, підвищення рівня екологічної культури населення (в тому числі в процесі господарської діяльності), дотримання правил поведінки в місцях відпочинку. З огляду на загальний економічний стан держави та населення в короткостроковій переспективі усунення впливу цих факторів є важко вирішуваним і потребує достатньо довгого часу. Можливе часткове зменшення їх тиску за рахунок адміністративних інструментів прямого охоронного характеру.

2.2 Техногенні фактори впливу

сільське господарство, включаючи специфічні загрози, такі, як:

зміна режиму та технологій землекористування (включаючи зміну типів землекористування);

інтенсифікація ведення сільського господарства (включаючи перевипас, хімічне забруднення тощо);

випас худоби в лісі;

евтрофування та гіперевтрофування в результаті забруднення вод біогенними елементами, пестицидами, гербіцидами тощо;

негативні наслідки будівництво меліоративних споруд (дамб тощо) і меліорації земель;

підйом рівня ґрунтових вод; осушувальна меліорація; спрямлення русел малих річок);

(порушення гідрологічного режиму;

порушення гідрохімічного режиму;

засолення;

замулення від змиву ґрунту;

знищення заплав;

випалювання рослинності;

Зміст заходів

Загальна спрямованість заходів по усуненню та зменшенню загроз біорізноманіттю, пов'язаних з сільськогосподарською діяльністю повинна полягати в зменшенні сумарного навантаження антропогенного впливу на природний фундамент в цілому та екосистеми зокрема. Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови зміни парадигми розвитку АПК та поступового переведення сільського господарства та переробного комплексу на засади сталого розвитку. В основі нової парадигми розвитку повинна лежати економічна та соціальна відповідальність за якість продукції та стан довкілля, включаючи компоненти біорізноманіття. Досягнення цього завдання вимагає екологічної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, збільшення долі кінцевих продуктів переробки, що створить передумови для вивільнення значної частини сільськогосподарських угідь з традиційного виробництва, часткового заліснення вилучених територій та використання їх для створення альтернативних вартостей (рекреаційна сфера, сталий туризм). Важливим інстументом є технологічна модернізація та широкомасштабні інвестиції.

лісове господарство, включаючи специфічні загрози, такі, як:

залісення територій, інтенсифікація ведення лісового господарства (ведення рубок догляду, нових технологій тощо);

комерційна рубка лісу, вибіркова рубка лісу;

Зміст заходів

Інтенсифікація ведення лісового господарства за умови дотримання науково обґрунтованих правил ведення є позитивним фактором. Практику порушення встановлених правил лісокористування необхідно усувати шляхом вдосконалення управління лісокористуванням. (див. також розд. ІІ Повного звіту)

мисливське господарство

Зміст заходів

Усунення загроз, пов'язаних з нинішнім станом мисливського господарства України пов'язане в першу чергу з реформуванням системи управління, контролю та відповідальністю за порушення чинного законодавства (стосовно браконьєрства та інших порушень в галузі). Зокрема доцільне створення незалежної Державної мисливської інспекції, яка б контролювала додержання правил полювання та виконання інших норм мисливського законодавства, включення мисливських арбалетів, луків, а також саморобних самоловних пристроїв: петель, гачків, ловчих ям до переліку заборонених знарядь здобування (Закон України “Про мисливське господарство і полювання”). Посилення адміністративної та карної відповідальності за браконьєрство та застосування заборонених знарядь полювання. Внесення відповідних змін до адміністративного і кримінального кодексів України. Перекваліфікування браконьєрства, як акту крадіжки загальнодержавного (національного) майна.

промислове рибальство та риборозплідні господарства включаючи специфічні загрози, такі, як

генне забруднення (вселення адвентивних видів, з метою підвищення продуктивності водойм);

загибель дельфінів

Зміст заходів

Загрози від промислового рибальства обумовлені відсутністю чіткої законодавчої бази функціонування галузі, значним ослабленням контрольних функцій за дотриманням природоохоронних заходів та нормативів, відсутністю цілісної концепції розвитку галузі. Тому в короткостроковій перспективі зменшенню загроз біорізноманіттю водойм України сприятиме реформування управління галуззю, зокрема перепідпорядкування рибохоронної інспекції Мінекології та природних ресурсів, посилення регулятивних та контрольних функцій останнього, розробка концепції сталого розвитку рибопромислової галузі та прийняття відповідного закону.

транспорт, включаючи специфічні загрози, такі, як:

розвиток мережі автошляхів та транспортних коридорів;

Зміст заходів

Екологічна експертиза проектів будівництва нових транспортних систем (автошляхів, залізниць, трубопроводів) дасть можливість запобігти посиленню загроз від функціонування нових транспортних мереж. В довгостроковій перспективі необхідна розробка Програми екологізації та сталого функціонування транспортних систем України.

містобудування (будівництво), включаючи специфічні загрози, такі, як:

розширення забудови;

підвищення рівня рекреаційного навантаження, розширення зон відпочинку, дачі;

Зміст заходів

Розробка Концепції сталого розвитку крупних та великих міст України.

гірничо-видобувна галузь, включаючи специфічні загрози, такі, як:

вплив кар'єрів, шахт

Зміст заходів

Зменшення негативного впливу факторів, пов'язаних з гірничодобувною галуззю можливе при умові структурних змін в галузевій структурі економіки України (зменшення частки гірничо-видобувного та металургійного комплексу), підвищення ефективності використання мінеральної сировини, рекультивації земель, що знаходяться під кар'єрами та відвалами гірських порід, дотримання правил закриття та консервації шахт. В силу великої капіталомісткості заходів, в нинішній економічній ситуації України зменшення цих загроз є важко вирішуваним завданням.

енергетика, включаючи специфічні загрози, такі, як:

теплове забруднення;

радіоактивне забруднення;

економіка (атомні станції);

розвиток мережі електропостачання;

Зміст заходів

Вплив зазначених чинників на біорізноманіття (за винятком останнього) є незначним. Мережі електропостачання несуть пряму загрозу птахам. Вплив може бути зменшеним при застосуванні спеціальних засобів відлякування та попередження птахів, а також засобів недопущення короткого замикання. При проектуванні будівництва нових мереж електропостачання необхідна екологічна експертиза.

інші види антропогенного впливу включаючи специфічні загрози, такі, як:

електромагнітне випромінювання;

акустичний шум;

вібрація

Зміст заходів

Вплив факторів є маловивченим і на сьогодні може оцінюватись, як незначний.

Військова діяльність

Зміст заходів

Доцільним є проведення екологічної паспортизації біорізноманіття військових полігонів, які є цінними в природоохоронному значенні територіями, що зберегли в досить недоторканому вигляді унікальні, найменш трансформовані людиною ландшафти, які підтримують життєдіяльність багатьох популяцій рідких видів тварин і рослин. На основі проведеної паспортизації можна буде зробити класифікацію полігонів за ступенем цінності з точки зору збереження біорізноманіття та розробити Екологічну доктрину Збройних Сил України

Пропозиції щодо вдосконалення інструментів для впровадження пропонованих заохочувальних заходів в галузі економіки пo напрямку плата за викoристання і забруднeння навкoлишньoгo прирoднoгo сeрeдoвища / оподаткування

З огляду на еколого-економічну ситуацію в Україні, досвід організації природоохоронної діяльності та обставини господарювання, що складаються під час переходу до ринку, стрижнем екологічної політики України має бути стимулювання природоохоронної діяльності, яке ґрунтується на вже існуючій методологічній базі, апробованій вітчизняною практикою, а також враховує досягнення в галузі розв'язання екологічних проблем, накопичені в інших країнах.

До основних напрямків удосконалення економічного механізму екологічного управління належить модернізація існуючих регуляторів, здійснювана одночасно з розробкою і впровадженням у практику нових ринкових інструментів. З досвіду інших країн знаємо, що своєю дієвістю система екологічного менеджменту зобов'язана, насамперед, ефективності економічного механізму природокористування, який базується на збалансованому поєднанні регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру, -- тобто саме в такий спосіб можна забезпечити більш сприятливі умови для природо- та ресурсозбереження, а також для застосування екологічно безпечних технологій і методів господарювання.

Отже, щодо заходів реформування власне економічного механізму екологічного управління в Україні, то доцільно, на наш погляд, провести необхідні зміни в методологічній базі вже існуючих економічних інструментів (зборах/платежах за забруднення, екологічному податку, екологічних фондах, штрафних санкціях), а також запровадити нові, більш ефективні регулятори природокористування -- такі, як: різні види податкових пільг, пільгових позик, пільгового кредиту, гнучкі екологічні податки на продукт, матеріальне заохочення екологізації виробничої діяльності, диференціацію ціноутворення згідно з екологічним критерієм.

Стосовно збору (плати) за забруднення природного середовища слід визначити наступне.

Доцільно, по-перше, зменшити перелік шкідливих речовин, викид яких підлягає оплаті, з метою забезпечення більш прийнятих практичних умов її виконання. Водночас повинні зрости розміри нормативів збору за меншу кількість забруднювачів, але, насамперед, тих речовин, які є особливо шкідливими або для зниження викидів яких є технологічні та технічні передумови. При цьому чіткій оцінці підлягають ставки збору за забруднення, диференційовані щодо токсичності забруднюючих речовин або їх потенціальної екологічної небезпеки. В окремих випадках для дуже шкідливих речовин, коли технічні засоби не дозволяють здійснювати контроль, слід застосовувати адміністративні методи -- вводити заборону на викиди, а також норми ГДВ і ГДК ГДВ - гранично допустимі викиди, ГДК - гранично допустима концентрація шкідливих речовин..

По-друге, ефективність збору за забруднення залежить не стільки від рівня її диференціації, скільки від вірогідності її початкового розміру. Як відомо, нормативи збору за забруднення природного середовища було розроблено емпірично, на підставі аналізу економічної шкоди, і введено в дію в 1992 р.

Еколого-економічні умови, що склалися сьогодні в Україні, вимагають зміни обгрунтування реальних розмірів збору за забруднення, тобто:

1. Треба відмовитися від прийнятого нині розрахункового методу лінійної залежності величини плати за забруднення від обсягу викидів і розміру прибутку підприємства-природокористувача. У господарській практиці зустрічаються випадки, коли відношення величини обов'язкової плати за забруднення до величини прибутку підприємства-природокористувача перевищує 100%, а іноді -- навіть 500%. Зрозуміло, що стягнення плати за забруднення не буде ні відчутним, ні економічно вигідним для таких підприємств, оскільки врешті-решт навіть скорочення викидів не приведе до зменшення суми відрахувань за забруднення.

Натомість необхідно науково розробити і закласти в основу розрахунків саме залежності величини плати за забруднення від величини загальних витрат підприємств-природокористувачів на скорочення забруднення. Досвід інших країн показує, що ефективність плати за забруднення і екологічного податку залежить від середніх граничних витрат товаровиробників на зменшення забруднення. Там, де плата за забруднення і екологічний податок як економічні регулятори не "спрацювали", основну роль відіграла неможливість встановити платежі та податки вищими від верхніх граничних витрат на зменшення забруднення. Якщо нарахування не перевищуватимуть цих витрат, то не існуватиме стимулу до здійснення заходів, спрямованих на скорочення забруднення та запобігання платі. Навпаки: вплив платежів на забруднення, розрахованих у прогресивний спосіб, тобто їх "прямий" еколого-економічний ефект, буде істотним (як, наприклад, свідчить досвід Швеції при скороченні викидів окислів сірки та азоту, споживанні дизельного палива, а також етильованого і неетильованого пального).

2. Слід відмовитися від існуючого методу розрахунку збору за забруднення (відповідно, і екологічного податку), за яким ці кошти відносяться на собівартість продукції, включаються до її ціни і фактично повертаються на підприємство від споживача його продукції. Сьогодні кошти стягуються з прибутку лише при розрахунку збору за надлімітне забруднення. Доцільно встановити порядок відрахування збору за лімітне і надлімітне забруднення саме з прибутку, який залишається у розпорядженні природокористувача. При цьому обов'язковою має бути постійна індексація: а) збору за надмірне забруднення згідно нормативів збору і досягнутою зміною (скорочення або збільшення) викидів шкідливих речовин. Коригування розмірів збору за забруднення можна досягти завдяки використанню нового індексу зміни економічної шкоди, який комплексно враховує такі чинники, як: завдання шкоди; витрати на зменшення забруднення; економічні характеристики підприємств-забруднювачів; б) розмірів збору на забруднення природного середовища і суми зборів, стягуваних до екологічних фондів у зв'язку з інфляцією. Індексація базових нормативів плати відповідно до темпів зростання цін дозволить встановлювати реальні розміри платежів, оскільки відсутність нині в обліковій практиці індексації платежів за забруднення довкілля є одним з чинників скорочення абсолютних розмірів загальних внесків за природокористування до прибуткової частини бюджету.

Українськими вченими було розроблено і експериментально перевірено систему інформаційного забезпечення індексації вартісних показників економічних збитків, а також досить гнучку й універсальну систему коригування оцінок економічних збитків (на різних територіальних рівнях), що є особливо цінним в умовах нестабільної економіки. Завдяки впровадженню індексації зміни економічних збитків від забруднювання навколишнього середовища можна було б мати реальнішу оцінку нормативів зборів, а також розмірів суми платежів та екологічних фондів, які формуються на їх основі.

Аналізуючи динаміку розмірів індексів економічних збитків протягом кількох періодів, можна проводити прогнозні експертні оцінки не тільки цих сум, але й обсягів коштів, необхідних для виконання природоохоронних заходів. У свою чергу, такі прогнозні оцінки дають можливість здійснювати імітаційне планування довгострокових природоохоронних програм незалежно від інфляційних процесів. З огляду на це, вважається доцільним використання так званого "індексу коригування еколого-економічних показників", завдяки якому можна спрогнозувати оцінки зміни еколого-економічних показників. Цей індекс розраховується на підставі прогнозних оцінок індексу інфляції курсу гривні та середнього співвідношення між ним та індексом зміни економічних збитків. Економічне значення індексу коригування еколого-економічних показників полягає також у тому, що завдяки йому можна напрацювати механізм прогнозування динаміки еколого-економічних показників господарювання в наших складних умовах, отже, стане реальністю прогресивний розвиток системи фінансово-кредитних відносин у галузі природокористування.

По-третє, доцільно розробити, законодавчо закріпити і впровадити систему заліку в рахунок зборів (платежів) за забруднення тих коштів, які підприємство-природокористувач витратило на виконання природоохоронних заходів. У Росії, наприклад, така система заліку успішно практикується ще з 1993 р. У рахунок виплат за забруднення підприємству зараховується освоєні ним інвестиції: в будівництво пилогазовловлювачів, очисних споруд і мережі каналізації, а також систем зворотного водопостачання; в біотехнічні заходи з меліорації природних водоймищ; у ліквідацію осередків забруднення підземних вод; у протиерозійні та протизсувні заходи; в науково-дослідні роботи в галузі охорони природи. Причому витрати природокористувачів на заходи, які реалізують основні позиції міжнародних угод щодо охорони природи, підлягають заліку в рахунок платежів за забруднення в першу чергу. Важливо, що юридично визначеною основою для фінансової відповідальності підприємств за надходження платежів, а також для їх заліку, є угода між ними як природокористувачами і державними органами екологічного регулювання.

Слід зазначити, що зародки такої системи заліку спостерігаються у ході експерименту на підприємствах вугільної і металургійної галузі Донецького регіону, однак вітчизняна система відрізняється від російської. З підприємств стягуються платежі за забруднення, 70% яких повинні спрямовуватись на покращення якості довкілля завдяки інвестуванню коштів у більш екологічне технологічне обладнання. Однак, за попередніми результатами, ефективно ця схема не спрацювала - більшість коштів було використано не на природоохоронні цілі, а на інші.

Побічна система заліку є прогресивною, оскільки виконує роль дієвого економічного стимулятора впровадження природозберігаючих заходів. Прийняття в Україні системи заліку в рахунок зборів за забруднення коштів, витрачених на екологічні цілі, стало б першим практичним кроком на шляху створення вітчизняної системи податково-кредитних пільг. Адже, по суті, частина зборів за забруднення трансформується у джерело інвестицій природоохоронного призначення і залишається на підприємстві у вигляді інвестиційного податкового кредиту. Взагалі ефективність системи відрахування платежів за забруднення природного середовища значно підвищилася б із зростанням фінансової самостійності та економічної відповідальності господарюючих суб'єктів.



3. Пропозиції щодо заохочувальних заходів в окремих галузях

3.1 Промислове рибальство та риборозплідні господарства

1. Розширення переліку видів риб, занесених до Червоної Книги України, з 17,3% всіх представників іхтіофауни до 38,0% (перелік видів риб водойм і водотоків, яких слід додатково внести до Червоної Книги України дивись у Додатку ).

2. Внесення до Червоної Книги України щодо іхтіофауни категорії під назвою: види, чисельність яких підтримується лише штучним розведенням.

3. Запланувати і виділити кошти для будівництва заводу в регіоні Кілійської дельти Дунаю по штучному розведенню таких цінних видів риб: осетрові, оселедцеві, лососеві та деякі коропові.

4. Забезпечення режиму приватного використання площ рибогосподарських акваторій на основі їх екологічно невиснажливої експлуатації, відтворення рибних запасів, кормових об'єктів та підтримання нормативних характеристик якості води.

3.2 Евтрофування, заболочування територій, знищення заплав

1. Дотримання екосистемного принципу збереження біорізноманіття при здійсненні заходів по відтворенню і збереженню малих річок, які повинні охоплювати і території заплав, що формують їх стік.

2. Створення відділень екологічного контролю в структурі державної митної служби і укомплектування їх фахівцями-екологами.

3.3 Розвиток мережі автошляхів та транспортних коридорів

1. Внесення змін і доповнень до існуючої системи Законів України, що регулюють загалом розвиток та функціонування транспортної системи України для більш чіткого та повного відображення питань забезпечення екологічної безпеки, сталого екологічного функціонування, збереження природно-заповідного фонду та біорізноманіття, зокрема, до Законів “Про транспорт”, “Про трубопровідний транспорт”, “Про залізничний транспорт”, “Про транзит вантажів”, “Про комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 рр.” та до Програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів, Програми стимулювання експорту продукції та Концепції державної політики у сфері поставок та транзиту сирої нафти.

2. Розробка та прийняття на державному рівні Державної програми екологізації та забезпечення екологічної безпеки розвитку транспортної системи України, в якій:

встановити обовязковий порядок проведення екологічної експертизи проектів розвитку транспортної системи України,

ввести та організувати систематичний екологічний контроль функціонування обєктів транспортної системи,

ввести обовязкове екологічне страхування перевезень вантажів тощо.

3. Виділення у загальних коштах на створення мережі автошляхів та транспортних коридорів частини коштів на природоохоронні цілі, зокрема, збереження біорізноманіття.

4. Внесення змін та доповнень до Закону України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних шляхів” щодо відображення обовязкових умов дотримання природоохоронного законодавства та участі концесіонера у витратах природоохоронного призначення.

5. Збереження платежів та податків щодо використання природних ресурсів, впливу на навколишнє середовище при реформуванні структури оподаткування підприємств дорожньо-транспортної інфраструктури.

6. Затвердження цільового принципа використання частини надходжень від місцевих податків та зборів на реконструкцію автомобільних шляхів на цілі охорони природи та забезпечення екологічної безпеки, зокрема збереження різноманіття.

7. Включення до транспортних тарифів екологічної складової, що відображає “екологічну” ціну дотримання екологічних норм та правил при здійсненні транзитних перевезень на мережі автомобільних шляхів та транспортних коридорів.

8. Включення до переліку обєктів пільгового кредитування проектів “екологічної спрямованості”.

9. Розробка цільової програми наближення екологічних стандартів і вимог у сфері транспорту до європейських та поступового їх запровадження на вітчизняному ринку транспортних послуг.

10. Організація екологічного моніторингу функціонування обєктів транспортної системи та забезпечення досягнення відповідних рівнів екологічної безпеки.

Примітка: Прийняття на законодавчому рівні стратегічних рішень щодо забезпечення екологічної безпеки, сталого екологічного функціонування, збереження природно-заповідного фонду та біорізноманіття при розвитку та функціонуванні транспортної системи України повинно бути наповнено необхідними нормативно-методичними, організаційно-управлінськими та економічними інструментами, система яких має розвинути та конкретизувати реальні заходи транспортного сектору національної економіки з питань екологічної безпеки та сталого розвитку у відповідності з вимогами прогресивних міжнародних норм, стандартів та зобовязань України.

3.4 Зменшення негативного впливу на біорізноманіття рекреаційного навантаження, розширення зон відпочинку та дач

Заохочувальні заходи щодо зменшення негативного впливу на біорізноманіття рекреаційного навантаження, розширення зон відпочинку та дач мають бути зафіксовані необхідними змінами та доповненнями, перш за все, до Законів України “Про туризм” та “Про курорти”, “Про основи містобудування”, до Концепції сталого розвитку населених пунктів, а також нещодавно затвердженої Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки.

Зокрема, пропонуються наступні заходи:

1. Внесення до Закону України “Про туризм” окремого розділу “Екологічна безпека та сталий розвиток туризму”, низка статей якого могла б зафіксувати найважливіші правові, нормативні, організаційні, управлінські та економічні важелі розвитку туризму як екологічно безпечного, зрівноваженого з вимогами охорони навколишнього природного середовища, збереження біорізноманіття, сектору національної економіки. Те ж саме пропонується щодо необхідних змін та доповнень до нині діючого Закону України “Про курорти”.

2. Закріплення в законодавстві необхідності обовязкового екологічного страхування та відшкодування заподіяної шкоди навколишньому природному середовищу (обєктам природно-ресурсного фонду, природно-заповідного фонду, біорізноманіттю) під час туристичної діяльності, функціонування обєктів курортної сфери та інших обєктів сфери відпочинку.

3. Створення необхідної та достатної нормативно-методичної бази (методики розрахунку, методики встановлення нормативів, тимчасові нормативи та інше) застосування заохочувальних заходів щодо усунення або зменшення негативного впливу туризму, рекреації та сфери відпочинку на біорізноманіття.

4. Встановлення нормативу обовязкового цільового відшкодування з плати за надання послуг бюджетними організаціями природно-заповідного фонду коштів на природоохоронні цілі та забезпечення екологічної безпеки.

5. Розробка та прийняття Закону України “Про сталий туризм” із запровадженням у ньому цільових вимог щодо охорони природи, забезпечення екологічної безпеки, збереження біорізноманіття тощо.

6. Визначення Постановами Кабінету Міністрів України нормативів спеціальних платежів та зборів з обєктів курортної галузі, зокрема платежів за погіршення якості природних ресурсів, компенсаційних платежів та інших; методик та нормативів максимально допустимого антропогенного навантаження у межах рекреаційних (туристичних, курортних) територій.

7. Скасування пільг стосовно плати за користування землею у межах спеціальних економічних зон та введення у повному обсязі режиму використання плати за землю на цілі формування спеціальних зональних фондів відновлення та збереження природно-ресурсного потенціалу; законодавче закріплення прав розпорядження такими фондами органами управління ВЕЗ.

8. Розробка та введення в дію Державних кадастрів рекреаційних (туристичних, курортних) ресурсів, зокрема ресурсів рослинного та тваринного світу, що становлять потенціал сфери рекреації та туризму.

9. Стимулювання розробки та реалізації регіональних програм з відновлення ландшафтів та поліпшення упорядкування рекреаційних (туристичних, курортних) територій з урахуванням сучасних вимог щодо охорони природи, збереження екологічної безпеки, зокрема, збереження та сталого використання потенціалу біорізноманіття.

10. Розробка та прийняття згідно з чинним законодавством системи методичного забезпечення здійснення екологічної експертизи та оцінки впливу на навколишнє природне середовище, екологічного аудиту, екологічного контролю, екологічного моніторингу, екологічної сертифікації обєктів та послуг рекреаційно-туристичної (включаючи - курортну)



4. Моніторинг заохочувальних заходів

пропонується здійснювати за такими напрямками - загальний моніторинг збереження біорізномаїття і сталого використання природних ресурсів за міжнародною методикою, моніторинг збереження біорізномаїття і сталого використання природних ресурсів за показниками схеми планування території України, економічний моніторинг, в тому числі, моніторинг оцінки упередженої шкоди внаслідок запровадження заохочувальних заходів.

4.1 Загальний моніторинг

Для загального моніторингу збереження біорізноманіття і сталого використання природних ресурсів пропонуються індикатори, схвалені Комісією ООН з питань сталого розвитку у 1995 р. на свої третій сесії. Визначаючи основними загрозами біорізноманіттю надмірне чи незаконне вилучення видів, втрату чи фрагментацію середовиша проживання, занесення екзотичних видів, забруднення і деградацію землі та зміни клімату і природні катастрофи, Комісія запропонувала відслідковування змін стану біорізноманіття здійснювати за наступними індикаторами:

Для екосистем

Площа вибраних ключових екосистем (кв. км або га).

Площа охоронюваних територій (у % до загальної території країни).

Для видів

Чисельність вибраних ключових видів.

Короткі характеристики індикаторів

Індикатор площа вибраних ключових екосистем використовує тенденції, що існують на територіях, визначених як ключові екосистеми, з метою оцінки заходів зі збереження біорізноманіття на рівні екосистем і застосовується як інструмент для оцінки специфічних заходів з підтримки біорізноманіття в країні чи регіоні. Індикатор здатен проілюструвати ефективність національних заходів по збереженню і сталому використанню біорізноманіття, включно з заходами, здійсненими на виконання Конвенції по збереженню біологічного різноманіття.

Для віднесення екосистем до ключових пропонується застосовувати наступні критерії. До ключових екосистем відносяться:

Екосистеми, які включають рідкісні або місцеві ендемічні види, чи види, які знаходяться під загрозою зникнення, особливо враховуючи концентрацію цих видів.

Екосистеми з особливо високим рівнем видового різноманіття.

Екосистеми, що являють собою рідкісні чи незвичайні умови проживання видів.

Екосистеми, площа яких значно зменшена відносно їх потенційного чи початкового рівня.

Екосистеми, які перебувають під значною загрозою.

Індикатор площа охоронюваних територій визначає ступінь захищеності від несумісного використання територій, важливих для збереження біорізноманіття, культурної спадщини, наукових досліджень, відпочинку, обслуговування природного ресурсу чи іншу цінність. Цей індикатор відображає виконання статті 8 Конвенції по збереженню біологічного різноманіття. Він також кореспондується з іншими індикаторами, такими як площа лісів (у % до загальної території), інтенсивність заготівлі деревини, площа вибраних ключових екосистем.

До охоронюваних територій відносяться території, які перебувають під повним захистом, і території, які перебевають під частковим захистом. До територій, які перебувають під повним захистом, відносяться території дикої природи, національні парки і національні пам”ятки. До територій, які перебувають під частковим захистом, відносяться території проживання видів диких тварин і рослин, захищені ландшафтні і морські парки, захищені території, на яких здійснюється управління ресурсами. При цьому важливо визначити відсоток території, яка перебуває під захистом, по відношенню до території, яку займає вся екосистема. Рекомендованим нормативом для охоронюваних територій визначені 10% площі від загальної площі кожної з основних екосистем.

Індикатор чисельності вибраних ключових видів використовує тенденції чисельності вибраних ключових видів, які відображають зміни в біологічному різноманітті, та ефективності заходів, які підтримують біорізноманіття. Цей індикатор гарантує стале використання біорізноманіття, показує ефективність національних заходів зі збереження біорізноманіття, включаючи заходи, здійснені на виконання вимог Конвенції по збереженню біологічного різноманіття. Ключові види визначаються в кожній країні самостійно, враховуючи загальні рекомендації.

До ключових видів пропонується відносити:

Ключові види, які мають вплив на екосистему, регулюючи чисельність популяцій інших видів, які за умови втрати цього регулятора можуть призвести до втрати різноманіття в екосистемі.

Рідкісні чи міцеві ендемічні види.

Види, які знаходяться під загрозою зникнення.

4.2 Моніторинг за показниками схеми планування території України

Враховуючи комплексний характер пропонованих заходів і їх спрямованість на усунення негативного впливу господарської діяльності людей на стан біорізноманіття та стимулювання сталого використання природних ресурсів, для проведення моніторингу впровадження пропонованих заохочувальних заходів пропонується використовувати показники проведення моніторингу реалізації схеми планування території України (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1291), зокрема:

2.1. Ефективність використання території (тис. га, відсотків відповідного підсумку, га на 1000 населення):

розподіл земель за категоріями цільового призначення;

території Національної екологічної мережі;

площа та цільове призначення земель, вивільнених під час скорочення виробничих територій, у т.ч. земель сільськогосподарського призначення;

площа земель, використання яких обмежується відповідно до законодавства та вимагає спеціального режиму.

2.2. Рівень природно техногенної безпеки і техногенного забруднення:

кількість потенційно небезпечних об”єктів та територій, у т.ч. таких, що підлягають виведенню з експлуатації (одиниць, тис. га);

кількість надзвичайних ситуацій державного і регіонального рівня, у т.ч. природних, техногенних, та матеріальних збитків від них (одиниць, млн.грн.);

площа територій антропогенного забруднення, на яких рівель забруднення та концентрація небезпечних речовин у грунтах перевищує гранично допустимі нормативи (тис. га);

площа поширення екзогенних геологічних процесів (тис. га), у т.ч. зсувів, карсту, підтоплення;

площа поширення паводка (тис.га).

2.3. Розвиток Національної екологічної мережі:

площа територій та об”єктів природно-заповідного фонду, у т.ч. транскордонних природоохоронних територій міжнародного значення;

площа деградованих та малопродуктивних земель, які перебувають у стані консервації;

площа водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, на території яких розроблено проекти встановлення цих зон;

площа сіножатей та пасовищ;

площа лісів та інших лісовкритих територій, у т.ч. полезахисних смуг та інших захисних насаджень;

площа водно-болотних угідь міжнародного значення.

2.4. Використання територій:

площа озеленених територій загальноміського значення (тис. га, відсотків);

середня вартість землі.

2.5. Стан довкілля:

обсяг викидів шкідливих речовин;

якість води:

обсяги зворотних вод - забруднених, без очищення, нормативно очищених (млн. куб.м, млн. куб.м на 1000 населення);

обсяг зворотної та послідовно (повторно) використаної води (млн. куб.м, млн. куб.м на 1000 населення).

4.3 Економічний моніторинг

Економічний моніторинг і оцінка впливу на стан біорізноманіття стосується виявлення економічних результатів від змін стану біорізноманіття, які відбулися або внаслідок здійснення специфічних проектів і програм або внаслідок впровадження більш широких економічних, політичних, інституційних, соціальних чи екологічних заходів.

Економічний моніторинг передбачає наступні кроки:

Ідентифікація економічних змін, які впливають на зміни стану біорізноманіття. (Які зміни відбуваються, повинні чи можуть відбуватись; які причини цих змін і які їх економічні результати).

Оцінка затрат і вигод від економічних заходів (Як затрати і вигоди можуть бути виміряні; як вони можуть бути оцінені; як вони оцінюються - як чисті вигоди чи як чисті втрати).

Оцінка розподілу затрат і вигод (У кого накопичуються затрати і вигоди; хто отримує користь і хто втрачає і скільки; чи можна збільшити і більш справедливо розподілити вигоди, скільки це буде коштувати і які інструменти потрібно застосувати; чи можна запобігти чи зменшити затрати і більш справедливо їх розподілити скільки це буде коштувати і які інструменти потрібно застосувати).

Рекомендації стосовно економічних інструментів для подальшої діяльності зі збереження біорізноманіття, сталого використання природних ресурсів і досягнення рівності в розподілі отриманих вигод у майбутньому.

Впровадження економічного моніторингу передбачає наявність чіткого розмежування прав власності на природні ресурси та грошову оцінку цих ресурсів. Це дасть можливість відповісти на питання економічної ефективності запроваджуваних заходів та встановити справедливість розподілу понесених затрат на їх впровадження та отриманих вигод.

Для економічного моніторингу можна також застосовувати методику розрахунку упередженої шкоди (наведена в попередньому підрозділі), але вона також вимагає наявності грошової оцінки природних ресурсів.

Визначення повної ціни і витрат з надання водогосподарчих послуг

Oкільки мoжливість визначeння пoвнoї ціни вoдних рeсурсів стикається з нeвизначністю прав власнoсті на них та відсутністю їх eкoнoмічнї oцінки з урахуванням фактoра збeрeжeння вoдoзбірнoї плoщі, запрoпoнoвані заoхoчувальні захoди спрямoвані на пeршoчeргoвe врeгулювання самe цих прoблeм. Крім тoгo, прoпoнується запровадження державного контролю за політикою формування цін на послуги природних монополій шляхом визначення правових меж добросовісної конкуренції та меж і форм державного втручання на державному і регіональному рівнях, запровадження екологічного аудиту для встановлення стану (паспортизації) наявного технологічного обладнання та виробничих процесів, вдосконалення екологічних стандартів і нормативів, в тому числі, в галузі екологічного управління підприємствами з урахуванням вимог сталого використання природних ресурсів, створення і впровадження систем економічного обліку, які враховують цінність природних ресурсів.

Оцінки впливу на біорізноманіття транспортної галузі

Для oцінки впливу на біoрізнoманіття транспoртнoї галузі пeрeдбачeні розробка та прийняття Державної програми екологізації та забезпечення екологічної безпеки розвитку транспортної системи України, в якій пeрeдбачається встановити обовязковий порядок проведення екологічної експертизи проектів розвитку транспортної системи України, ввести та організувати систематичний екологічний контроль функціонування обєктів транспортної системи, ввести обовязкове екологічне страхування перевезень вантажів тощо. Сeрeд інших захoдів слід назвати розробку цільової програми наближення екологічних стандартів і вимог у сфері транспорту до європейських та поступового їх запровадження на вітчизняному ринку транспортних послуг, oрганізацію екологічного моніторингу функціонування обєктів транспортної системи та забезпечення досягнення відповідних рівнів екологічної безпеки, налагодження в Україні торгівлі квотами на викиди, виходить з принципа, що “підприємства-забруднювачі” мають зобов'язання зменшити викиди, запровадження екологічної паспортизації наявного технічного устаткування, а особливо нового і того, що розробляється, з урахуванням міри технологічного сприяння збереженню біорізноманіття через зменшення шкоди, що завдається річкам, лісам, надрам та їх мешканцям (за допомогою нормативної методики визначення упереджених збитків природі). Транспoртна галузь впливає на біoрізнoманіття шляхoм фрагмeнтації eкoсистeм, викидами шкідливих і забруднюючих рeчoвин, шумoм, щo рoзлякує тварин. Бeзпoсeрeдньo для oцінки впливу мoжна застoсoвувати eкoнoмічну oцінку вартoсті тeритoрії та мeтoди ринкoвoї і нeринкoвoї oцінки біoлoгічних рeсурсів.

Плати за використання доріг

Заoхoчувальні захoди стoсуються нe лишe плати за викoристання дoріг, а й інших фінансoвих мeханізмів діяльнoсті транспoрту. Сeрeд них слід відзначити виділення у загальних коштах на створення мережі автошляхів та транспортних коридорів частини коштів на природоохоронні цілі, внесення змін та доповнень до Закону України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних шляхів” щодо відображення обовязкових умов дотримання природоохоронного законодавства та участі концесіонера у витратах природоохоронного призначення, збереження платежів та податків щодо використання природних ресурсів, впливу на навколишнє середовище при реформуванні структури оподаткування підприємств дорожньо-транспортної інфраструктури, затвердження цільового принципа використання частини надходжень від місцевих податків та зборів на реконструкцію автомобільних шляхів на цілі охорони природи та забезпечення екологічної безпеки, зокрема збереження різноманіття, включення до транспортних тарифів екологічної складової, включення до переліку обєктів пільгового кредитування проектів “екологічної спрямованості”, перегляд і скасування субсидій, які наносять шкоду довкіллю та біологічним видам (в енергетиці, промисловості, на транспорті і в сільському господарстві), підвищення податків та встановлення більш жорстких амортизаційних норм для екологічно шкідливих виробництв і технологій, встановлення “м'яких” амортизаційних норм для природозберігаючих і екологічно безпечних технологій, а у такий спосіб - врахування впливу технологій на біорізноманіття.

Визначення вартості втрати біорізноманіття в процесі оцінки капіталовкладень

Пропоновані оцінки втрат біорізноманіття в процесі оцінки капіталовкаладень (проектів) базуються на методичних підходах, які враховують повну вартість екосистем та окремих компонентів біорізноманіття. Для забезпечення визначення вартості втрати біорізноманіття пропонується розробити кадастри рослинного і тваринного світу, рекреаційних ресурсів та запровадження обов”язкової екологічної експертизи всіх технологічних проектів та устаткування. Відшкодування збитків від втрати біорізноманіття прoпoнується здійснювати пріоритетно через механізми екологічного страхування.

5. Методики оцінки еколого-економічних збитків

1. Метод кумулятивного підсумку

(для визначення ставок капіталізації)

Метод полягає в тому, що ставка капіталізації визначається як сума процентної ставки і ставки відшкодування (повернення капіталу):

К = р + Кф, де

Процентна ставка (р) складається з чотирьох частин:

чистий процент (безризикова ставка) - визначається на основі курсу цінних паперів державної позики чи депозитам банків найвищої категорії надійності;

додатковий ризик (ставка компенсації за ризик) - чим більший ризик, тим більша величина процентної ставки;

навантаження управління інвестиціями (інвестиційний менеджемент) - чим більш ризиковані і складні інвестиції, тим більш компетентного управління вони потребують;

відсутність ліквідності (низька ліквідність).

Ставка відшкодування капіталу

Кф = 1/n

де n - число років, необхідних для повернення вкладеного капіталу.

Метод забезпечує більш високу точність у порівнянні з іншими методами і застосовується для визначення ставок капіталізації для природних ресурсів як капіталу.

2. Методика підрахунку збитку, нанесеного рибному господарству в результаті порушення правил рибальства й охорони рибних запасів

Методика застосовується для підрахунку збитків, заподіяних рибному господарству в результаті порушення правил охорони рибних запасів, регламентованих затвердженими у встановленому порядку документів.

Збитки рибному господарству відповідно полягають в загибелі риби, морського звіра, безхребетних і водяних рослин, живих організмів «сидячих» видів, а також незаконному вилученні цих об'єктів з водойм і в зменшенні запасів риби, морського звіра, безхребетних, водяних рослин і живих організмів «сидячих» видів при погіршенні умов їх проживання і відтворення.

Розрахунку збитків в результаті загибелі і незаконного вилучення промислових об'єктів, визначення якого піддається кількісному обліку, включає:

розрахунок збитків рибному господарству, заподіяних в результаті загибелі чи незаконного вилучення риби, безхребетних, морського звіра, водяних рослин і живих організмів «сидячих» видів, що визначається як величина безпосередніх втрат у вартісному виразі;

розрахунок збитків від утрати потомства для риб, безхребетних і живих організмів «сидячих» видів і для морського звіра з урахуванням вартості продукції, одержуваної з одного кілограма чи сировини одного екземпляра морського звіра середніх розмірів за роздрібними цінами.

Сума величин безпосередніх втрат і втрат потомства у відносному вираженні приймається за загальні збитки рибному господарству, заподіяні в результаті загибелі чи незаконного вилучення промислових об'єктів.

3. Оцінка збитків тваринному світу при екологічній експертизі господарських проектів

Метод призначений для визначення вартісної і ціннісної оцінки тваринного світу і збитків, які наносяться мисливському господарству і біосфері.

Метод рекомендується застосовувати при експертизі проектів, оцінці наслідків їхньої реалізації, а також екологічних порушень і аварій при експлуатації підприємств.

Суть методу полягає у визначенні різниці по ландшафтних аналогах між вихідним станом тваринного світу і трансформованим після реалізації проекту, чи аварії при експлуатації підприємства.

Різниця в запасах тварин на території впливу в натуральному виразі відображає збитки збільшення ресурсу.