Вчення В.І. Вернадського про ноосферу та екоеволюцію

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Кафедра соціології

РЕФЕРАТ

З ДИСЦИПЛІНИ:

„ЕКОЛОГІЯ”

НА ТЕМУ:

„ВЧЕННЯ АКАДЕМІКА В.І.ВЕРНАДСЬКОГО ПРО НООСФЕРУ ТА ЕКОЕВОЛЮЦІЮ”

Виконала: студентка І-го курсу

ФЕіП групи ОіА-13

Мещерякова Ю. І.

Рівне-2006

ЗМІСТ

Вступ

І. Підходи до розуміння і поняття ноосфери. Передумови виникнення ноосфери

ІІ. Витоки ноосферної ідеї

ІІІ. Екоеволюція, або виникнення і розвиток екосистем

Висновок

Використана література

Вступ

У 1944 р. В. І. Вернадський написав знамениту статтю «Декілька слів про ноосферу». Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові її праці. І в цьому його погляди відрізнялись від уявлень Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як такий собі мислячий пласт, що поступово розгортається зі світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотож­ності всього сущого з точкою «Омега» -- божеством.

За В. І. Вернадським, поняття «ноосфера -- останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії -- етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах... Ноосфера -- нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше».

Могутньою геологічною силою людину вперше назвав А. П. Павлов (1854 -- 1929), який казав про антропогенну еру в розвитку Землі. В. І. Вернадський підкреслював, що людство фізично яв­ляє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною дія­льністю людини.

Вчений був переконаний у закономірному характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі... Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу».

Водночас В. І. Вернадський добре розумів, що людство знаходи­ться лише на підступах до ноосфери. Він неодноразово зазначав, що посилений вплив людини на біосферу призводить до зниження багатьох видів, до зміни кількісних співвідношень між іншими видами. Природні екосистеми замінюються культурними, а в тих, що зали­шилися, перебудовуються біотичні зв'язки, спрощується структура трофічних ланцюгів. Але фактори органічної еволюції не перестають діяти, а проявляються на кожній території, де існує людина. При цьому процеси боротьби за існування і природного відбору набувають специфічних рис у культурних екосистемах. Та особливо великі зміни відбуваються в масштабі всієї планети, що характерно для нинішнього етапу розвитку біосфери наприкінці XX ст. Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може повинна мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім'ї, родини, держави чи їх спілок, а й у пла­нетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у пла­нетарному аспекті тільки в царині життя -- в біосфері, в певній зеленій оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв'язана і вийти з якої не може, її існування є її функція. Вона несе її повсюди. І вона її неминуче, закономірно, неперервне змінює.

В. І. Вернадський вірив в те, що життя на Землі зникнути не мо­же, а людство як могутня геологічна сила спроможеться перебуду­вати біосферу в інтересах людства як єдиного цілого.

І. Підходи до розуміння і поняття ноосфери. Передумови виникнення ноосфери

Аналізуючи геохімічні процеси в біосфері Землі, В.І.Вернадський прийшов до висновку, що в сучасну епоху їх неможливо описати навіть враховуючи прискорення речовинно-енергетичного обміну, внесене живою речовиною. Виявився ще один надзвичайно важливий фактор - поява мислячої істоти - людини. Прийшовши до висновку про те, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, він відзначив, що в наш час намітились ознаки до її переходу в якісно новий стан.

Ця ідея була висловлена ним під час читання курсу лекцій з геохімії та біогеохімії в Сорбонському університеті в період перебування у Франції в 1922-1927 рр. Один із слухачів цих лек5цій, французький математик Едуард Леруа, виступаючи на семінарах, що проводились визначним філософом Анрі Бергсоном, звернув увагу не те, що Вернадський творить концепцію нової оболонки Землі - ноосфери. Цей термін набув широкої популярності в роботах іншого видатного французького філософа ХХ сторіччя Тейяра де Шардена. Шарден визначав ноосферу як деяку ідеальну „мислячу” оболонку Землі, формсування якої пов'язано з виникненням та розвитком людської свідомості.[5;110]

Як підкреслелює О.М.Адаменко, Шарден вважав, що з часом і конечною необхідністю ноосфера замкнеться в собі, і що не в просторовому, а в психічному напрямі вона знайде, не полишаючи Землі і не виходячи за її межі, лінію своєї втечі. Тобто відбудеться відокремлення свідомості від своєї матеріальної матриці, щоб мати можливість „своєю силою спочивати в базі - омезі” - тобто повернутися до того, з чого починався розвиток Всесвіту.

Сам Вернадський певний час не використовував цей термін, і лише з початком 30-х років у його працях почало з'являтись поняття „ноосфера”. Однак зміст його від розуміння Леруа де Шардена.

Прийшовши до висновку, що біосфера еволюціонує, Вернадський зазначав, що поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним етапом цієї еволюції і що внаслідок них біосфера з необхідністю повинна корінним чином змінитись і перейти в свій новий стан - у ноосферу - сферу людського розуму, таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування і розвитку.[6;95]

Важливим для розуміння концепції ноосфери є визначення часу її появи. У працях Вернадського часто можна зустріти тезу про виникнення ноосфери разом з появою людини як істоти мислячої. Але він звертав увагу на те, що це твердження має сенс в рамках геологічного часу, де існування людства є короткою миттю, під час якої відбуваються якісні, корінні зміни в структурі та функціонуванні біосфери. Саме в такому сенсі він зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється, перебудова її науковою думкою, через організовану людську працю не є випадкове явище, що залежить від волі людини, це стихійний природній процес, корені якого лежать глибоко і якій готувався еволюційним процесом, тяглість якого вимірюється мільйонами років.[1;53]

З точки ж зору історичного часу життя людського індивіда ми можемо говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним „світлим майбутнім” для людства, єдиною альтернативою вмирання природи внаслідок людської діяльності по її перетворенню і, разом з тим, смерть самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому „переведення” біосфери в її якісно новий стан - в ноосферу є одним з найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні. За образним висловом Вернадського людство, взяте в цілому, перетворюється в потужну геологічну силу. І перед ним, перед його думкою і працею виникає питання про перебудову біосфери в інтересах вильномислячого людства як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося, і є ноосфера.

Чому ж перед людством „виникає питання пр перебудову біосфери”? чи не є більш доцільним не втручатися у відшліфовані мільйонами років процеси речовинного та енергетичного обміну між складовими частинами біосфери, адже ті природні умови, в яких змогла з'явитись людина як біологічна істота, створила саме біосфера. Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до оточуючого природного середовища як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб. Таке пристосування стає можливим внаслідок здатності людини до пізнання оточуючого світу та, на цій основі, його матеріального перетворення.

Однак людина (і людство в цілому) не може пізнати світ весь і одразу, а, отже, і перетворити його, це є тривалим і складним процесом. Тому вона пізнає його „частинами” і перетворює також. Результатом цього є „частковість” в освоєнні природи, супроводжувана „частковістю” існування людини, відчуження людини від природи, людини від людини, суперечність між людською сутністю і існуванням.

Частковість пізнання і освоєння природного простору призводить до того, що людина, втручаючись в колообіги речовини та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування людського суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїх традиційних методів встановлення рівноваги ( в першу чергу через позбавлення „порушників” харчової бази), то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає все важче це робити без серйозних наслідків для існування самої біосфери.

В сучасну епоху, коли сукупна виробнича потужність людства стала порівняною з геологічною силою, біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних характеристик. Крім того людина значно пришвидшила протікання геохімічних процесів на Землі, і природа просто „не встигає” переробляти результати людської діяльності. Людина також створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.

Людство на даному етапі розвитку цивілізації зіткнулося з реальною загрозою деструкції механізмів підтримки та відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення біосфери як сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине ціле, екологічна криза, викликана людською діяльністю, загрожує перерости в глобальну, коли процеси руйнування природи матимуть необоротний характер.[2;31]

Перед людством постає дилема: чи згодитись з існуючими тенденціями, чи знайти шлях до виходу із ситуації, що склалась. Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило загрозу - особливість людського способу буття. Як зазначав Гете, окрема людина не здатна пізнати всю природу, а людство в цілому може. Людина не здатна пізнати весь світ в його багатоманітності, але здатна пізнати будь-який і кожен предмет цього світу, головні закони його розвитку, закономірності взаємодії всіх предметів світу, а отже суспільства і природи. Це пізнання є необхідною умовою для таких змін в характері людської діяльності, завдяки яким вона б не порушувала природних колообігів речовини і енергії, механізмів само відтворення та підтримки функціональних характеристик біосфери при забезпеченні потреб та цілей прогресивного розвитку самого людського суспільства. Саме тому Вернадський відзначав, що з моменту виникнення наукової думки ( з точки зору геологічного часу) саме вона стає провідним фактором еволюції біосфери і переходу її в якісно новий стан - ноосферу. Ноосфера - це цілісна геологічна оболонка Землі, що населена людьми та раціонально перетворена ними.

Хоча Вернадський неодноразово відзначає, що перехід біосфери в ноосферу є природнім процесом, це ні в якому разі не говорить про те, щовін здійснюється стихійно. Він може відбуватися лише як результат свідомої ціле направленої діяльності людства в цілому. Для цього недостатньо наявності великої кількості адекватних, істинних знань про взаємодію суспільства та природи. Обов'язкові бажання, воля до здійснення таких, досить не простих, дій по перетворенню умов свого існування і також відповідних матеріальних підстав: машин, механізмів і т. ін.

Російський вчений А.Л.Яншин вважає, що у вченні Вернадський можна вичленити такі основні об'єктивні передумови виникнення ноосфери:

1. людство стало єдиним цілим. Світова історія охопила, як єдине ціле, всю земну кулю, остаточно покінчила з усамітненими, мало залежними однин від одного культурними історичними областями минулого. Зараз практично немає жодного шматка земної поверхні, де б людина не змогла прожити, якби у неї виникла подібна необхідність.

2. Перетворення засобів зв'язку та обміну. Ноосфера - це єдине організоване ціле, всі частини якого на самих різних рівнях гармонійно пов'язані і діють узгоджено одна з одною. Необхідною умовою цього є швидкий, надійний зв'язок між цими частинами, що долає найбільші відстані, постійний матеріальний обмін між ними, усесторонній обмін інформацією.

3. Відкриття нових джерел енергії. Створення ноосфери передбачає настільки корінне перетворення людиною оточуючої її природи, що їй ніяк не обійтись без колосальної кількості енергії. В самому кінці минулого сторіччя була відкрита нова форма енергії, існування якої передбачали лічені уми, - атомна енергія, якій належить найближче майбутнє і яка дасть людству ще більшу потужність, розміри якої важко навіть передбачити ( хоча після сумнозвісної аварії на Чорнобильській АЕС ентузіазм щодо ядерної енергії змінився її неприйняття широкими масами населення, проблема нових джерел енергії, таких як керована термоядерна реакція, „холодний” термоядерний синтез і т.п. залишається актуальною).

4. Підвищення добробуту працюючих мас. Ноосфера створюється працею та розумом народних мас, а тому особлива важливість даної передумови не підлягає сумніву. Хоча це завдання в масштабах всієї планети є ще далеким від свого вирішення, однак потенційні можливості для цього існують вже зараз (в індустріально розвинутих країнах проблема якості оточуючого середовища вже давно включається населенням в питання якості життя).

5. Рівність всіх людей. Охоплюючи всю планету як ціле, ноосфера за самою своєю суттю не може бути привілеєм якої-небудь однієї раси чи нації. Вона може бути наслідком діяльності всього людства в цілому, його єдиної доброї волі.

6. Виключення війн з життя суспільства. У ХХ столітті війна, загрожуючи самому існуванню людства, стала однією з головних загроз створення ноосфери. Після повномасштабної ядерної війни між США та СРСР, а така загроза в період їх глобального протистояння була досить реальною, не доводилось би більше вирішувати проблему взаємовідносин суспільства та природи.[11;85]

Ноосфера - нова, вища стадія розвитку біосфери, що пов'язана з виникненням і розвитком в ній людства, яке, пізнаючи закони природи і вдосконалюючи техніку, починає впливати на хід процесів в охопленій її впливом сфері Землі (а надалі і в навколоземному просторі), глибоко змінюючи її своєю діяльністю. Це такий етап розвитку біосфери, коли людина приймає на себе відповідальність за діяльність механізмів відтворення та підтримання її основних функціональних характеристик.

ІІ. Витоки ноосферної ідеї

Ноосфера - надзвичайно важливе поняття, уявлення про яке серед багатьох учених-природників до останнього часу залишається неузгодженим. Учення про ноосферу одні дослідники ( В.Казначеєв, 1985; О.Яншин, 1988; В.Комаров, 1990 та ін.) вважають одним із найважливіших наукових досягнень, як основний закон соціальної екології, а інші вчені ( В.Кутирєв, 1990; М.Реймерс, 1994; М.Моісєєв, 1997; В.Межжерін, 1996-1998; В.Данилов-Данильян, 2000 та ін.) сприймають як утопію, прекрасну мрію про світле екологічне майбутнє, яке, з низки серйозних реальних причин, вибудоване, практично, бути не може. У концепції ноосфери переплелися й матеріалістичні, й релігійно-філософські, й ідеалістичні погляди на роль і значення людини, людського інтелекту, технологічної могутності в житті біосфери і планети в цілому.

Значну роль у виникненні ноосферних ідей відіграли російські філософи-космісти М.Федоров і С.Булгаков ( початок ХХ століття).

Творцем ноосферної концепції вважається Вернадський, який ще в студентські роки в одному з рефератів відзначив дедалі зростаючу геологічну силу і роль людини в довкіллі, а в 1922-1923 рр. ці ідеї, які були вже підкріплені його біохімічними дослідженнями, Вернадський висловив на лекціях у Сорбоннському університеті.

У 1925 році у своїй статті, що була опублікована в Парижі, Вернадський писав: ”Існує можливо космічна сила, планетарну дію якої зазвичай не беруть до уваги в уявленнях про космос...ця сила є розум людини, цілеспрямована і організована воля її як істоти суспільної...” У цей час термін „ноосфера” Вернадський ще не використовував.

Слово „ноосфера” (грец. ноос - розум) вперше у 1927 році запропонував французький філософ і математик Е.Леруа, який разом зі своїм колегою-геологом, палеонтологом і теологом П.Тейяром де Шарденом дуже схвально і палко сприйняли й підтримали ноосферні ідеї Вернадського, а саме:

- людство - це велика геологічна сила;

- ця сила є воля і розум людини як істоти соціально організованої;

- рівень антропогенних змін довкілля на планеті став настільки потужним, що почав діяти на біогеохімічний метаболізм;

- людство могутнішає і дедалі більше відділяється від інших компонентів біосфери, намагаючись ними керувати.

Вернадський сприйняв і підтримав термін „ноосфера” і надалі широко використовував у своїх працях. Найбільш глибоке обґрунтування ідеї ноосфери Вернадський дав у своїй фундаментальній науковій праці „Научная мысль как планетное явление”. У цій праці ноосфера визначається як царство розуму - не тільки наукова думка, а й „...усі духовні прояви особистості людини, у тому числі - у релігійній, художній, філософській галузі...,у музиці та архітектурі...”. Далі пояснюється, що ноосфера складається не тільки з ідеальної, духовно-художньої, а й із матеріальної частини - перетвореної людиною біосфери, в якій під впливом культурної біогеохімічної діяльності глибоко трансформовані природні режими енерго- і масообміну. Вернадський стверджував: ”Ноосфера есть новое геологическое явление на нашей планете. В ней впервые человек становится крупной геологической силой. Он может и должен перестаивать своим трудом и мыслью область своей жизни, перестраивать коренным образом по сравнению с тем, что было раньше”.

Одночасно з Вернадським П.Тейяр да Шарден створив свою ноосферну концепцію, яка дещо відрізнялася, бо була більш ідеалістичною, культурологічною. У своїй науковій праці „Феномен людини” П.Тейяр да Шарден стверджував, що з появою людини почалася нова ера на Землі, яка почала „міняти шкіру”, ставати духовною, що з'являється новий „мислячий пласт, колективний продукт мислення людства”. При цьому культура не протиставляється природі і „дух не суперечить матерії” - вони уявляються в єдності, як органічний і природний наслідок еволюції Всесвіту.

Він писав: ”Вокруг искры первых рефлектирующих сознаний стал разгораться огонь…В конечном итоге пламя охватило всю планету. Только одно истолкование, только одно название в состоянии выразить этот великий феномен - ноосфера…она действительно новый покров, «мыслящий пласт», который, зародившись в конце третичного периода, разворачивается с тех пор над миром растений и животных - вне биосферы и над ней.”

Згідно з тлумаченнями Вернадського, ноосфера є вищим етапом розвитку земної природи, результатом спільної, скерованої людиною еволюції природи і суспільства. Біосфера завдяки розумній діяльності й технічній могутності людини має набути нової функції - функції гармонійної стабілізації умов життя на планеті. Вернадський припускав, що в майбутньому людство стане автотрофним, тобто незалежним від органічних ресурсів, які зможе штучно продукувати у потрібних кількостях. Однак періоду пануванню на планеті ноосфери має передувати глибока соціально-економічна реорганізація суспільства, конверсія його свідомості, ціннісної орієнтації.[9;42]

В основі ідеї ноосфери Вернадського лежить його соціальний оптимізм і впевненість у величезній силі науки, якій, як він вважав, вдасться невдовзі зробити те, що не вдалося філософії, релігії, політиці, а саме - об'єднати людство.

На жаль, у працях Вернадського немає наукового опису (розгорнутого, послідовного, аргументованого) процесу ноосферогенезу з чіткими характеристиками особливостей ноосфери, її складових елементів та етапів розвитку.

Велика гуманістична привабливість концепції, з одного боку, і її неповнота, з іншого, зумовили чимало спекуляцій та вільних тлумачень ноосфери.

Деякі вчені стверджували, що ноосфери вже існували як сфери розуму, продуктом яких були технічні досягнення різного рівня, досягнення науки, мистецтва, літератури тощо.(Л.Гумільов), - це ноосфери кроманьйонців, шумерів, еллінів, ацтеків та ін. Інші вчені вважають, що формування ноосфери лише почалося (Ю.Куражковський, 1992), ще інші (М.Голубець, 1998-2000) - що ноосферогенез вже йде повним ходом, розуміючи під цим потужний наступ техносфери на біосферу.

І справді, за сто останніх років швидкість пересування людей збільшилася приблизно в сто разів, потужність створених джерел енергії - в 1000 разів, зброї - в 100000 разів, швидкість обробки інформації - в 1 млн. разів і продовжує зростати. Науково-технічний прогрес нині в 100000 разів перевищує швидкість біоеволюції. Сумарне споживання людиною енергії нині порівняно з тим, що було на світанку цивілізації, збільшилося приблизно в 5000 разів.

У ноосфері (антропогенній підсистемі) техніко-економічний прогрес почав замінювати еволюцію. Ця підсистема, як свідчить життя останніх десятиліть, розвивається агресивно, без координуючих зворотних зв'язків і врахування екологічних законів, розвивається не за схемою компенсатора, а підсилювача, і не орієнтована на екологічно збалансований розвиток. Дедалі частіше виникають еколого-економічні нестабільності в різних регіонах планети, а це провокує політичні дестабілізації, виникнення локальних, регіональних і глобальних конфліктів. Нині етика й мораль не сприяють еколого-економічно збалансованому розвитку цивілізації та нормальному функціонуванню біосфери, а спрямовані на створення якомога ефективніших технологій використання всіх видів природних ресурсів, їх необачного виснаження з одночасним утворенням абсолютно неприйнятної для біосфери кількості відходів, які не включаються в колообіги речовини та енергії.

Цікаву думку щодо ідеї ноосфери висловив один із найвідоіших спеціалістів у галузі етногенезу, видатний російський вчений, історик і географ Л.Гумільов: „А что дала нам ноосфера, даже если она действительно существует? От палеолита остались многочисленные кремневые отщепы и случайно оброненные скребки да рубила; от неолита - мусорные кучи на местах поселений. Античность подарила нам развалины городов, а средневековье - руины замков…И вряд ли в наше время найдется человек, который предпочел бы видеть на месте лесов и степей груды отходов и бетонированные площадки”.

ІІІ. Екоеволюція, або виникнення і розвиток екосистем

Екосистемам, як і усім природним об'єктам, властиві закономірні зміни у часі. Ці зміни відповідають принципу самостійного розвитку та руху матерії. Для позначення явища розвитку екосистем звичайно використовують термін „еволюція”. Він не зовсім вдалий. Зі словом еволюція у більшості випадків асоціюється історичний розвиток живих організмів, боротьба за існування та природний добір. На рівні екосистем цих явищ немає, але термін „еволюція” тут застосовується більшістю авторів і замінювати його не має підстав. Хоча, за М.А.Голубцем (1969), доводиться говорити про екосистемну еволюцію. Екосистемна еволюція включає в себе „зміну у часі просторової та функціональної організації екосистем”. (М.Голубець, 1982) [10;72]

В екосистемній еволюції існує дві узгоджені форми розвитку:

а) еволюція живих організмів;

б) самоорганізація живої матерії;

Закономірності біологічної еволюції, відкриті Ч.Дарвіном, вже добре вивчені. Порівняно новою сторінкою в екології є встановлення фактів та механізмів самоорганізації в неорганічному світі.

Важливим рушієм поступових змін екосистем є процес життєдіяльності організмів. За неповної замкненості біохімічних циклів в екосистемах накопичуються органічні та неорганічні залишки специфічного характеру. Так, очевидно, що на самих ранніх етапах еволюції екосистем в них не було організмів, які використовували для дихання вільний кисень, тому що його в атмосфері просто не було. У міру накопичення кисню в результаті фотосинтезу зелених рослин на Землі почали формуватися екосистеми, що вміщували живі організми, які дихали киснем.[4;93]

Інший рушій екосистемної еволюції - це сама біологічна еволюція, тобто зміна організмів різного рівня організації. Вся сукупність генотипів тієї чи іншої екосистеми, що складає фенопласт, також є об'єктом еволюції. Ю. Одум підкреслював важливість для еволюції екосистем двох ефектів: екоеволюції та групового добору. Поява тісної кооперації типу „рослина та її фітофаги”, „жертва та хижак”, спеціалізовані квітки та їх запилювачі - все це результат екоеволюції.

Дані геології свідчать, що еволюція екосистем зумовлена ходом вікових змін самої геоморфологічної структури Земної Кулі та пов'язаними з ними змінами клімату.

Екосистеми як природні структури утримують значну кількість акумульованої в них вільної енергії. Це спричинює їхній нестійкий стан та веде до періодичних самозбурень. Таким чином, можна стверджувати, що процес екосистемної еволюції базується на трьох основних факторах:

1) зміні середовища;

2) спадковій мінливості живих організмів та природному доборі;

3) наявності в екоситемах вільної енергії;

Загальний аналіз закономірностей зміни екосистем показує, що в умовах більш чи менш стабільного екологічного середовища екосистеми, які мають велике внутрішнє різноманіття, витісняють прості екосистеми. Екосистемна еволюція йде від простого до складного.[3;3]

Висновок

У ході розвитку людства, росту чисельності населення на Земній Кулі, появи технічних споруд, розвитку культурних та соціальних феноменів у межах біосфери з'явилася нова підсистема „людство - природне середовище”. Людство зі своїм виробництвом та культурою стало складовою частиною біосфери. Зростає вплив на біосферні компоненти виробничих та соціальних факторів, спричинений існуванням людини. Взаємодія в підсистемі „людство - природне середовище” має двобічний характер, але з ростом технічної озброєності людини в ній почав переважати однонаправлений вплив людини на природні компоненти. Такий вплив отримав назву антропогенного, а зміни природних комплексів під впливом людини - антропогенезу.

Так на Землі з'явилася нова структура - антропосфера, або, як її ще називають, соціосфера. Соціосфера - це зона життя людського суспільства. Сучасна соціосфера охоплює усі геосфери Землі і навіть поширюється на найближчий космос. Соціосфера - це сфера виробничої та наукової діяльності людини, що здійснюється безпосередньо людиною або при допомозі знарядь, які вона виготовляє. Життя біосфери в доантропогенний період являло собою лише взаємодію живої та неживої матерії. Людство привнесло в життя біосфери принципово нові економічні, соціальні, загальнокультурні та технічні феномени і тим якісно змінило біосферні процеси.

Зростання технічної озброєності людини призвело до виникнення в зоні біосфери численних технічних об'єктів: будов, доріг, шахт тощо. По суті з'явилася ще одна структурна складова Земної Кулі - техносфера. Прямий чи опосередкований вплив технічних засобів в наш час охоплює всю біосферу і спричинює великий вплив на потік енергії та біогеохімічні цикли Землі.

Вищою фазою розвитку біосфери, що проходить під впливом людського суспільства, є утворення на Землі сфери розуму, сфери цивілізації. Вона отримала назву ноосфери. На цьому етапі провідним фактором розвитку Землі стає розумова діяльність людства. Сам термін „ноосфера” був запропонований у 1927 році французьким філософом Е.Леруа. значний внесок в учення про ноосферу зробили П.Тейяр де Шарден та В.І.Вернадський. Вернадський писав: „Ноосфера останній із багатьох станів еволюції біосфери - в геологічній історії стан наших днів”. Таким чином, ноосфера - це біосфера на сучасному етапі розвитку”.

Проте, перехід до ноосфери слід вважати ідеальним варіантом майбутнього, в основі якого лежить складний процес гармонізації відносин між біосферою та господарською діяльністю людини. Визначальним чинником має бути не природного розвитку, а високий інтелект людини. Розум і мудрість повинні стати гарантом подальшого розвитку. При цьому потрібно розв'язати конфлікт між циклічним і безвідходним характером біогенних процесів обміну речовин та енергії в біосфері і затратним характером виробництва з його величезними витратами сировини та енергії, тобто забезпечити оптимальні значення споживчо-відтворювальної функції.

Основою ноосферного процесу має стати перехід людства до соціальної автотрофності, тобто самозабезпечення енергетичними ресурсами й сировиною на базі цілісності суспільного виробництва і біотехнології. Природні й синтезовані людиною речовини та матеріали потрібно багаторазово повторно використовувати і тільки незворотні втрати слід поповнювати за рахунок первинних природних ресурсів. На превеликий жаль, нині наш споживацький підхід до природи, консерватизм мислення й існуючі технології виробництва поки що далекі від ноосферних принципів господарювання. Однак іншої альтернативи як перейти до розумного, раціонального господарювання на своїй планеті, в людства немає. Люди прагнуть і повинні жити в світі без війн та соціальних катаклізмів, у світі матеріального достатку.

Використана лытература

1. Братерська-Дронь М. Володимир Вернадський про роль науки в ноосферному процесі // Фізика та астрономія. - 2001.-№4.-с.52-55.

2. Роль В.І.Вернадського у вивченні біосфери та ноосфери // Джиригей В. Екологія та охорона навколишнього середовища.-К, с.31-32 (1997р.).

3. Багров М. Вернадський: ноосферологія та геополітика // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2002.-№78.-с.2-4,6.

4. Наумов Г. Ноосфера в прошлом и будущем // Наука и жизнь.-2004.-№9.-с.92-97.

5. Вернадський В. Наукова думка як планетне явище//Хроніка 2000.-2004.-№1-2(57-58).-с.11-219.

6. Баландин Р.К. В.И.Вернадский. - М.: Просвещение, 1987.-120с.

7. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста: [Сборник: К 125-летию со дня рождения].-М.:Наука, 1988.-519с.

8. Г.О. Білявський. Л.І.Бутченко. Основи екології. - К.:Лібра, 2004.

9. А.К. Запольський, А.І.Салюк. Основи екології. - К.: Вища школа, 2003.

10. Ю.А.Злобін. Основи екології.-К.:Лібра, 1998.

11. О.І.Салтовський. Основи соціальної екології. - К.: Вища школа, 2003