3 ПАЛІННЯ

4 ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

2.1 Природничі та техногенні катастрофи в Україні

Кількість природничих аномалій і стихійних явищ виросли (величезні температурні контрасти, різкі переходи від холодних до жарких періодів, перевищення абсолютних значень максимальних і мінімальних температур, сильні снігопади і дощі, пізні заморозки).

Безперечний факт глобальних змін клімату. За даними Всесвітньої метеорологічної організації, що діє в рамках ООН, 2000 рік виявився одним із самих теплих за останні півтора сторіччя, а погодні умови характеризуються як екстремальні.

З огляду на географічне положення України, самими небезпечними регіонами, у яких можливі стихійні і небезпечні метеоявища, є Крим і Закарпаття. Відтепле-морозні явища найбільш ймовірні в Південному регіоні, Донбасі, Вінницькій, Хмельницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській областях.

Небезпечні і стихійні рівні вітру можливі на більшій території України, але найбільш ймовірні вони в Західному і Південному регіонах.

Найбільша кількість смерчів за останні 40 років спостерігалося в Київській Черкаській, Запорізькій, Миколаївській областях, а в Криму і Херсонській області -- один раз у п'ять років.

За прогнозами вчених високих паводків варто очікувати на річках Західного регіону, басейнах річок Прип'ять, Десна, Сіверський Донець, Нижній Дунай, Південний Буг.

До регіонів найбільш підданими повенями відносяться Захід України і Дніпропетровськ.

Велика кількість населених пунктів попадають під вплив селевих потоків. У Карпатах виявлено 219 селевих водозборів.

В Україні в цілому 9/10 території попадає під дію небезпечних геологічних процесів.

По сейсмічному районуванню території України близько 120 тисяч квадратних кілометрів її з населенням близько 11 млн. чоловік знаходиться в зоні можливих землетрусів силою 6--9 балів (по 12 бальній шкалі MSK). Крім того за даними фахівців, підтоплення, зрушення, селі і карсти приводять до підвищення сейсмічності на 1--3 бали.

На 60% території України розвиваються процеси карстоутворення, у тому числі на 27% виявляється відкритий карст (лійки, колодязі, прірви, обриви).

Зрушення характерні для зон тектонічних утворень, високих терас, ухилів ерозійних систем, річок і водоймищ.

Абразивним процесам підвержено 2630 км морських берегів і 1200 берегів водоймищ, що приводить до втрати щорічно сотень гектарів коштовних земель.

В Україні підтоплено 900 тис. гектарів земель (15% території) через глобальне потепління й існування сухих і вологих періодів: утрати води з водоносних комунікацій, неорганізований поверхневий стік, чи ліквідація погіршення фільтраційних властивостей ґрунтів, зменшення випарів у зв'язку з асфальтуванням, і т.д.

Підйому ґрунтових вод сприяє система водоймищ Дніпровського каскаду, що приводить до підтоплення прилягаючих територій.

Основною причиною підтоплення сільськогосподарських угідь стало будівництво дренажних споруджень: у зоні впливу Північно-Кримського каналу -- підтоплено 96 тис. гектарів, Каховської зрошувальної системи -- 5,1 тис. гектарів, Каланчацької -- 9,1 тис. гектарів.

Підтоплення значних територій України є результатом безгосподарного відношення до них, а це у свою чергу приводить до забруднення вод, підвищенню вологості і погіршенню санітарного стану територій, засоленню і заболочуванню ґрунтів, зниженню врожайності сільських угідь, виникненню зрушень, осідання, карст, обвалів.

Більш 10 млн. гектарів території України займають ліси і торфовища, а щорічно виникає 3,5 тисячі природних пожеж, що знищують більш 5 тис. гектарів лісу. Близько 90% лісових пожеж виникають у 10-кілометровій приміській зоні, з них 60% -- у 5-кілометровій зоні, у 90% випадків причиною яких є необережність чи зловмисність людини.

На значній території України існує небезпека виникнення інфекцій через їхню здатність десятки років існувати в навколишньому середовищі, передаючи збудників хвороб людині через тварин, воду, ґрунт.

3 ПАЛІННЯ

Нікотин є наркотичною речовиною в тютюні. Зусилля по уповільненню тютюнової епідемії часто зводяться нанівець через те, що споживачі тютюну дуже сильно залежать від свого наркотику. Деякі експерти в області залежності вважають тютюн найбільш сильною речовиною, яка викликає залежність, тобто наркотиком, що гірше, ніж героїн чи кокаїн. Звіт Головного Лікаря США, що має назву «Нікотинова залежність», містить наступний висновок: «Фармакологічні і поведінкові процеси, що визначають залежність від тютюну, подібні тим, що визначають залежність від таких наркотиків, як героїн і кокаїн». Нікотин зустрічається головним чином у тютюнових рослинах і у великих кількостях є дуже токсичним. Доза нікотину, одержувана при палінні, є занадто низкою, щоб викликати гостре отруєння, хоча існує серйозний ризик гострого отруєння для дітей, що заковтують сигарети. Починаючі курці можуть випробувати неприємні токсичні ефекти нікотину, але незабаром розвивається толерантність як результат хронічного споживання тютюну.

Поглинання нікотину в організмі залежить від рівнів pH при його надходженні. Поглинання нікотину з кислотного диму сигарет відбувається в легенях. Лужний дим від тютюну з трубок і сигар дозволяє нікотину абсорбуватися через слизисту оболонку в роті. Бездимні тютюнові продукти і нікотинова жувальна гумка (засіб для припинення паління) приготовлені особливим чином, щоб полегшити оральну абсорбцію. Абсорбція через легені є більш швидкою. З легень нікотин швидко надходить у кров і в мозок. Нікотин діє через спеціальні клітинні утворення, чи рецептори, розташовані в місцях з'єднання нервових кліток, чи синапсах, у мозку і м'язовій тканині. Ці рецептори мають здатність розпізнавати нікотин і реагувати на нього, коли він присутній в організмі. У результаті змінюється робота синапсу, тобто спотворюється передача нервового імпульсу, що керує станом судин, м'язової тканини, залоз зовнішньої чи внутрішньої секреції. Коли рецептори сигналізують про присутність нікотину, кров'яний тиск зростає, а периферичний кровообіг сповільнюється. Хвилі в мозку змінюються, і дається поштовх цілому ряду ендокринних і метаболічних ефектів.

Психічний і фізичний стан курця, а також ситуація, у якій відбувається паління, може впливати на те, яким чином окрема сигарета буде впливати на психологічне сприйняття і фізіологічну реакцію, наприклад, воно може викликати відчуття як розслабленості, так і бадьорості.

Тютюновий дим містить більш 4000 компонентів, багато з яких є фармакологічно активними, токсичними, мутагенними і канцерогенними. Тютюновий дим є дуже складним за складом і містить тисячі хімічних речовин, що попадають у повітря у виді часточок чи газів. Фаза часточок складається зі смоли (яка, у свою чергу, складається з багатьох хімічних речовин), нікотину і бензопирену. Газова фаза складається з оксиду вуглецю, амонію, диметилнітрозаміни, формальдегіду, ціаністого водню й акролеїну. Деякі з цих речовин мають явно виражені дратівні властивості, а близько 60 з них є відомими чи передбачуваними канцерогенами (речовинами, що викликають рак).

Смола є найбільш небезпечної з хімічних речовин сигарет. При тім, що люди в основному курять через вплив нікотину на мозок, вони вмирають головним чином через вплив смоли. Коли дим потрапляє в рот у виді концентрованого аерозолю, він приносить із собою мільйони часточок на кубічний сантиметр. В міру охолодження він конденсується й утворює смолу, що осідає в дихальних шляхах легень. Смола є речовиною, що викликає рак і захворювання легень. Смола викликає параліч очисного процесу в легенях і ушкоджує альвеолярні мішечки. Вона також знижує ефективність імунної системи.

Оксид вуглецю - це безбарвний газ, що є присутнім у високих концентраціях у сигаретному димі. Його здатність з'єднуватися з гемоглобіном у 200 разів вище, ніж у кисню, і тому він заміщає кисень. У зв'язку з цим підвищений рівень оксиду вуглецю в курця зменшує здатність крові переносити кисень, що позначається на функціонуванні всіх тканин організму. Мозок і м'язи (включаючи серцеву) не можуть діяти у свою повну силу без достатнього надходження кисню, і для того, щоб компенсувати зниження надходження кисню тілу, серце і легені змушені працювати з більшим навантаженням, що викликає проблеми з кровообігом. Монооксид вуглецю також ушкоджує стінки артерій і збільшує ризик звуження коронарних судин, що приводить до серцевих приступів.

Ціаністий водень робить прямий пагубний вплив на повії бронхіального дерева, частина природного очисного механізму легень у людей. Ушкодження цієї очисної системи може привести до нагромадження токсичних агентів у легенях, таким чином, збільшуючи імовірність розвитку хвороби. До інших токсичних агентів тютюнового диму, що прямо впливають на повії в легенях, відносяться акролеїн, амоній, диоксид азоту і формальдегід.

4 Природне середовище

Природне середовище Землі -- це природні процеси і явища даного об'єкта, району, чи ландшафту регіону з їхніми взаємозв'язками і характером впливу на них діяльності людини. Природа -- природна, об'єктивна реальність, результат еволюції розвитку матеріального світу, що існує поза свідомістю людини. Навколишнє середовище формувалося протягом всієї історії існування людини і складається з природничої (природної) і штучною, створеною самою людиною, складників (схема 4.1).

Людина

Природне середовище Штучна середа

Природні комплекси Природні ресурси Міста та населені пункти

Транспорт

Енергетичне господарство

Земля Лісні Промисловість

Ґрунт Мінеральні Сільське господарство

Надра Паливно-енергетичні Інші споруди

Гідросфера Водні

Атмосфера Земельні

Флора Промислові

Фауна Біологічні

Ландшафт Трудові

Схема 4.1. Структура природного середовища

Вивчаючи особливості основних складових природної середовища, необхідно пам'ятати, що усі вони пов'язані між собою, залежать один від одного і реагують на будь-які зміни кожного з них.

Навколишнє середовище - дуже складна, багатофункціональна, давно збалансована єдина система, що живе та постійно самовідновлюється, завдяки своїм законам, обміну речовин та енергії, а про її деградацію суджать по можливості самовідновлюватись.

Природнича середа - сфера постійних взаємодій та взаємопроникнення елементів та процесів чотирьох її складників: атмосфери, літосфери, гідросфери та біосфери під впливом екзогенних (в основному космічних) та ендогенних факторів та діяльності людини.

5 ФАКТОРИ, ЩО ПОГІРШУЮТЬ ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ДОВКІЛЛЯ

5.1 Джерела антропогенного забруднення довкілля

5.2 Вплив діяльності людського суспільства на геологічне середовище

З розвитком науки та техніки невпинно зростає антропогенний вплив на геологічне середовище. Найбільш негативно впливають на геологічне середовище гірничодобувна і будівельна галузі промисловості. Лише 10% мінеральної сировини, що добувається з надр планети, перетворюється на готову продукцію, а решта 90% забруднюють біосферу. Наприклад, при збагаченні мідних руд майже третина міді викидається у звалища. Крім цього, недостатньо використовуються супутні матеріали -- срібло, цинк та інші компоненти руд.

При нераціональному використанні геологічного середовища руйнується не лише це середовище, а й пов'язані з ним інші компоненти біосфери -- ґрунтовий та рослинний покриви, поверхневі та підземні води тощо. Наприклад, під час будівництва тимчасових доріг вздовж трас вирубується ліс, знищується трав'яний покрив, чагарники, порушується гумусовий шар, Змінюється режим ґрунтових вод внаслідок спорудження заглиблень-приямків, спорудження дамб тощо.

Внаслідок видобування, збагачення та переробки корисних копалин, нагромадження порожньої породи та відходів виробництва відбувається концентрація шкідливих елементів -- важких металів, радіонуклідів тощо, що призводить до важких захворювань і навіть масової загибелі рослин і тварин.

Транспортування вантажів, дослідного устаткування або бурових установок по бездоріжжю, пересування дуже важких самохідних агрегатів, тракторів завжди призводить до важких наслідків.

Під час геологорозвідувальних робіт змінюються природні ландшафти місцевості -- порушується грунтово-рослинний покрив, утворюються западини через проведення відкритих канав, шурфів, розчисток порід.

Значний негативний вплив на геологічне середовище має будівництво і експлуатація різноманітних будівель та інженерних споруд. Нині дедалі частіше техніко-будівельній діяльності на родючих землях передує знімання, переміщування та зберігання ґрунтів, які потім використовуються для покриття інших територій з гіршими ґрунтами чи для рекультивації кар'єрів, териконів. На рекультивованих землях розводять сади, парки, городи.

У зв'язку з широкомасштабним руйнуванням господарською діяльністю геологічного середовища все більш актуальною стає проблема його раціонального використання. З цією метою необхідно, щоб було створено державний фонд родовищ корисних копалин і його резерв та розроблено положення про його використання. Слід передбачити чіткі еколого-економічні відносини між власником та користувачем надр, які б враховували плату за землю, надра, штрафні санкції за порушення природоохоронного законодавства.

Необхідно здійснювати рекультивацію земель на місці відпрацьованих відкритим способом родовищ корисних копалин. Це поняття охоплює весь комплекс робіт, спрямованих на відновлення родючості й народногосподарської цінності порушених земель. У вузькому розумінні рекультивація -- це відновлення шару ґрунту, попередньо знятого з ділянок, де передбачається його механічне руйнування або сильне забруднення.

6 ЕВОЛЮЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ З НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ

Забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку України повинне супроводжуватися створенням безпечного стану навколишнього середовища (НС) для життєдіяльності людства і кожної людини, спираючись на сучасну правову систему, що базувалася б на гуманних і демократичних цілях і принципах міжнародного права.

Як підкреслювалося на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро по охороні навколишнього середовища "Людство здатне здійснити стабільний розвиток навколишнього середовища -- забезпечити задоволення потреб сучасності, не піддаючи ризику здатність наступних поколінь задовольняти свої потреби".

У цьому процесі центральне місце належить законодавству регулювання відносин по використанню природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, забезпеченню екологічної безпеки і юридичної відповідальності за екологічне правопорушення.

З кожним роком збільшується ступінь нашого впливу на природу і це припускає підвищення відповідальності кожної людини Землі і суспільства в цілому за стан навколишнього середовища.

Правова охорона природи являє собою сукупність державних заходів, закріплених у законі і здійснюваних з метою збереження і поліпшення сприятливих природних умов для життя людини, попередження шкідливого впливу на навколишнє середовище, що в кінцевому рахунку -- створює комфортні умови життя і головне -- зберігає здоров'я людини.

Правові норми являють собою законні і підзаконні акти (постанови, накази, інструкції і т.д.), закріплені Державою в законодавстві і є обов'язковими для виконання.

Рішення проблеми ОНС в Україні вимагає постійної уваги і цілеспрямованої роботи у всіх галузях господарства під егідою Держави. Тому в числі перших актів нашої країни стали Декларація прав людини, Декларація про державний суверенітет України, закон "Про охорону навколишньої природного середовища".

Декларація про державний суверенітет України (1990 рік) проголошує, що: "Земля, її надра, повітряний простір, водяні й інші природні ресурси, природні ресурси її континентального шельфу і морської екологічної зони, весь екологічний і науково-технічний потенціал, утворений на території України, є її власністю і матеріальною основою суверенітету Республіки. Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи і використання природних ресурсів, забезпечує екологічну безпеку громадян, має свою національну комісію радіаційного захисту населення". Ці положення знайшли Законодавчі твердження в Законах України: "Про власність" (від 7 лютого 1991 року), "Про підприємства в Україні" (27 березня 1991 року), "Про підприємництво" (7 лютий 1991 року), "Про транспорт" (10 листопада 1994 року), "Про дорожній рух" (30 червня 1993 року), "Про загальні положення утворення і функціонування спеціальних економічних зон" (13 жовтня 1992 року), "Про туризм" (15 вересня 1995 року).

Правова охорона навколишнього середовища в нашій країні ґрунтується на Конституції, відповідно до якої земля і її надра, ліси, води, багатства рослинного і тваринного світу є всенародним надбанням, а власником їхній є Держава.

Відповідно до Конституції Верховна Рада України визначає загальні заходи щодо раціональному використанню й охороні природних ресурсів.

Підзаконні правові норми (накази, інструкції, технічні норми і стандарти) сприяють виконанню і контролю основних питань в області охорони навколишнього середовища, викладених у Конституції, мають силу законів і складають наукову основу для встановлення складу порушень.

Відповідно до ДСТ 17.00.01.-86, охорона природи визначається, як система мір, спрямованих на підтримування раціональної взаємодії між діяльністю людини і навколишнього природного середовища, що забезпечує збереження і відновлення природних багатств, раціональне використання природних ресурсів, що попереджає прямий і непрямий шкідливий вплив результатів діяльності суспільства на природу і здоров'я людини.

Екологічне законодавство України виходить з того, що сучасний стан соціально-екологічного розвитку в країні характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на місцевому, регіональному і науковому рівнях.

За роки становлення незалежності суверенної України значно удосконалена система екологічного законодавства, що включає такі основні блоки законодавчого і підзаконного регулювання:

-- конституційне регулювання екологічних правовзаємовідносин;

-- еколого-правове регулювання, що базується на нормах закону України від 25 червня 1991 року "Про охорону навколишньої природного середовища -- своєрідної екологічної конституції";

-- регулювання економічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства;

-- міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих Верховною Радою України міжнародної конвенції на рівні ООН, Європейського Союзу, двох- і багатосторонніх угод України;

-- регулювання екологічних правовідносин нормами галузей законодавства, що забезпечують.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", прийнятий 25 червня 1991 року визначає правові економічні і соціальні основи організації охорони навколишньої природного середовища в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь. Відношення в області охорони навколишнього середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розробленими відповідно до нього земельним, водяним, лісовим законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу й іншим спеціальним законодавством.

Цей закон визначає, що природні ресурси України є власністю народу України і його повне володіння реалізується на основі Конституції країни. Від імені народу України, право розпоряджатися природними ресурсами здійснює Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України визначає порядок розробки державних екологічних програм. Закон визначає, що підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка фахівців забезпечується загальним обов'язковим комплексним утворенням в області охорони навколишнього середовища в тому числі в дошкільних закладах, у системі загального середнього професійного і вищого навчання, підвищення кваліфікацій і перепідготовки кадрів. Координацію й узагальнення результатів систематичних і комплексних наукових досліджень навколишньої природного середовища здійснює Академія Наук України і Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України.

Закон визначає екологічні права й обов'язки громадян України, закріплює гарантії їхній і реалізацію екологічних прав. Закон обмежує повноваження Верховної Ради України й Автономної Республіки Крим, місцевих Рад депутатів у галузі охорони навколишньої природного середовища.

Закон визначає порядок спостереження, прогнозування, обліку й інформації в галузі охорони навколишнього середовища, затверджує створення системи державного моніторингу, порядок здійснення якого визначається Кабінетом Міністрів України. Він же визначає порядок ведення державних кадастрів природних ресурсів для обліку кількісних, якісних і інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру і режиму їхнього використання. Об'єкти, що шкідливо впливають чи можуть впливати на стан навколишнього середовища, види і кількість шкідливих речовин, фізичних впливів на нього підлягають державному обліку і щорічно Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України, його органи на місцях і інші спеціальні державні органи подають Верховній Раді України Національна доповідь про стан навколишнього середовища в країні.

Цей закон турботу про охорону природи і раціональне використання природних ресурсів визнає загальнодержавною задачею, визначає основні напрямки поліпшення навколишнього середовища, боротьби з її забрудненнями, передбачає поліпшення системи керування, зокрема встановлена обов'язковість планування заходів для охорони природи, посилення контролю за дотриманням законодавства в області охорони навколишнього середовища, активна участь України в підготовці і здійсненні програм міжнародного співробітництва. Закон визначає функції Міністерств і відомств в області охорони навколишнього середовища, методи планування й обов'язкового введення очисних споруджень паралельно з будівництвом підприємств.

Закон надає громадянам України право звертатися в суд із претензіями до підприємств і організацій із приводу відшкодування збитку, нанесеного здоров'ю і майну внаслідок несприятливого впливу навколишнього середовища. У ньому визначені також і обов'язку по збереженню, раціональному використанні природи, дотриманню законодавчих актів.

Закон закріплює спеціально встановлений орган керування в цій області -- Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, що і було організовано 10 лютого 1995 року.

Закон закріплює обов'язковість проведення екологічної експертизи, як державної, так суспільного і науковий, висновки якої є обов'язковими для виконання.

Закон затверджує обов'язковість державних стандартів у галузі охорони навколишнього середовища, визначає систему екологічних нормативів, поняття екологічної безпеки і заходу щодо її забезпечення, дає визначення зон надзвичайних екологічних ситуацій, установлює види відповідальності за екологічні правопорушення.

Закон визначає задачі контролю і нагляду в галузі охорони навколишнього середовища.

Державний контроль здійснюється Радою депутатів і їхніх виконавчих органів, Міністерством охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України, його органами на місцях.

Суспільний контроль здійснюється суспільними інспекторами охорони навколишнього середовища відповідно до Положення, затвердженому Міністерством охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України.

Прокурорський нагляд за дотриманням законодавства про охорону навколишнього середовища здійснює Генеральний прокурор України і підлеглі йому органи Прокуратури (при необхідності в складі органів Прокуратури можуть утворюватися спеціалізовані екологічні підрозділи).

Закон визначає порядок загального і спеціального використання природних ресурсів в Україні.

Закон регламентує економічний механізм забезпечення охорони навколишнього середовища:

-- фінансування заходів щодо охорони навколишнього середовища, плату за спеціальне використання, забруднення, використання природних ресурсів, створення державних і масштабних позабюджетних фондів, стимулювання раціонального використання природних ресурсів, екологічне страхування. Закон визначає заходу щодо забезпеченню екологічної безпеки -- такого стану навколишнього середовища, при якому забезпечується попередження погіршень екологічної обстановки і виникнень небезпеки для здоров'я людей;

-- екологічні вимоги до розміщення, проектуванню, будівництву, реконструкції, введенню в дію й експлуатацію підприємств, споруджень і інших об'єктів.

Закон визначає вимоги охорони навколишнього середовища при використанні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин, при неконтрольованому і шкідливому біологічному впливі, захист навколишнього середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого, радіоактивного впливів, від забруднення виробництв побутовими й іншими відходами; екологічну безпеку транспортних засобів, дотримання правил екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень нової техніки, імпортного устаткування, технології і систем, вимоги екологічної безпеки військових оборонних об'єктів і військової діяльності, розміщення і розвитку населених пунктів.

Закон визначає природні території й об'єкти підлягаючі особливій охороні (природно-заповідний фонд, екологічно коштовні, курортні лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, рідкісні чи види рослин, що перебувають під погрозою зникнення, і тварин). Рішенням Верховної Ради України окремі території країни з'являються зонами екологічних катастроф, підвищеної екологічної небезпеки, надзвичайних екологічних ситуацій.

Суперечки в області охорони навколишнього середовища дозволяються судом, арбітражним судом, Радами депутатів.

Закон встановлює дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність за порушення законодавства України про охорону навколишнього середовища.

Закон визначає міжнародні відносини України в галузі охорони навколишнього середовища й обов'язки іноземних юридичних осіб по дотриманню законодавства по охороні навколишнього середовища.

В Україні 9 лютого 1995 року прийнятий Закон "Про екологічну експертизу", що визначає її задачі, основні принципи, об'єкти, загальні вимоги по проведенню, суб'єкти, гласність, участь громадськості. В Україні здійснюються державна, суспільна й інша експертизи, закон визначає вимоги до документації і методів її проведення.

Закон регламентує державне регулювання і керування в галузі екологічної експертизи, визначає компетенції Верховної Ради депутатів, Міністерства охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України, статутних органів, об'єднань громадян і інших суспільних формувань, експертних і консультативних рад екологічної експертизи.

Закон затверджує статус експерта, права й обов'язки замовника, порядок проведення і фінансування екологічної експертизи, відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу, регламентує міжнародне співробітництво в області екологічної експертизи.

Земельний кодекс України прийнятий 5 травня 1993 р.; закріплює охорону і раціональне використання земель, на які існує державна, колективна і приватна власність.

Задачею земельного Кодексу є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку усіх форм власності на землю і господарювання, збереження і відновлення родючості ґрунтів, поліпшення навколишнього середовища, охорони прав громадян, підприємств і організацій на землю (державна, колективна, приватна власність). Кодекс регламентує умови передачі земель у власність, чи користування оренду, припинення і переходу прав на землю, викупу земель, оплати за неї.

Земельний кодекс визначає, що для будівництва промислових підприємств і інших об'єктів надаються землі несільськогосподарського чи призначення непридатні для сільського господарства або сільськогосподарські угіддя гіршої якості, і при їхньому будівництві необхідне дотримання екологічних і санітарних вимог до охорони земель.

Земельний кодекс встановлює адміністративну, кримінальну і дисциплінарну відповідальність за порушення вимог охорони навколишнього середовища.

Водяний кодекс України (1995 рік) забезпечує раціональне використання вод за умови першочергового задоволення питних і побутових нестатків при розміщенні, проектуванні, будівництві і введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств і інших об'єктів, а також при впровадженні нових технологічних процесів, що впливають на стан вод.

Водяний кодекс, у комплексі з заходами організаційного, правового, екологічного і виховного впливів, забезпечує формування водно-екологічного правопорядку і забезпечення екологічної безпеки населення України. Він визначає основні терміни, регулює правові відносини, установлює власність на воду (народ через Верховну Раду України і місцеві Ради депутатів здійснює право власності на воду), визначає компетенцію Верховної Ради України районних, сільських, міських і районних Рад депутатів в області регулювання водяних відносин, встановлює державні, міждержавні і регіональні програми використання, керування й охорони вод і відновлення водяних ресурсів.

Контроль за використанням і охороною вод і поновленням водяних ресурсів здійснюється в такий спосіб:

-- державний -- Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього середовища;

-- суспільний -- суспільними інспекторами охорони навколишнього середовища.

Водяний кодекс регламентує задачі державного обліку вод, водяного кадастру, регулює економіку раціонального використання й охорони вод і поновлення водяних ресурсів, визначає стандартизацію і нормування, види і порядок водокористування, умови скидання оборотних вод у водяні об'єкти, установлює порядок експлуатації водогосподарчих систем.

Кодекс затверджує обов'язковість встановлення округів і зон санітарної охорони з твердим режимом використання і водозахищених зон лісів для охорони вод, використовуваних для питва, побуту, курортів, лікувальних і оздоровчих потреб.

Кодекс встановлює дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність за порушення водяного законодавства і відшкодування збитків принесених порушенням його.

Лісовий кодекс України (21 січня 1994 р.) регулює відносини по охороні, відновленню лісів, підвищенню їх продуктивності, раціональному використанню з потребами суспільства в лісових ресурсах, встановлює відповідальність за його порушення.

Кодекс України про надра (24 липня 1994 р.) затверджує порядок відносин між споживачами надр і державою, встановлює основні вимоги в галузі охорони надр і види відповідальності за їхнє порушення.

Закон України про охорону атмосферного повітря (16 жовтня 1992 р.) регламентує питання охорони атмосферного повітря, регулює споживання його для продуктивних потреб, а також визначає відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.

Задачею цього закону є регулювання відносин у цій галузі з метою збереження, поліпшення і відновлення стану атмосферного повітря, зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного й іншого впливу на атмосферу повітря, забезпечення раціонального використання його для виробничих цілей, а також зміцнення правопорядку законності в цій сфері.

Закон регламентує стандартизацію і нормування в галузі охорони атмосферного повітря, визначає заходу його охорони, контролює дотримання вимог до нього при проектуванні, використанні, будівництві і реконструкції промислових об'єктів.

Закон про природно-заповідний фонд України (16 червня 1992 р.) визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду, установлює режим охорони, відновлення і використання.

19 листопада 1992 року Україна прийняла Закон про охорону здоров'я, що затверджує на необ'ємне і нерушиме право людини на охорону здоров'я і визначає правові організаційні, економічні і соціальні основи охорони здоров'я, регулюють суспільні відносини в цій галузі.

24 лютого 1994 року прийнятий Закон України "Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення", що регулює суспільні відносини в цій сфері, визначає права й обов'язки державних органів, підприємств, організацій і громадян, встановлює порядок організації санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (1 червня 1997 року) визначає види відповідальності за порушення права державної власності на надра, воду, ліси, тваринний світ, розкрадання державного чи колективного майна, псування і забруднення сільськогосподарських земель, самовільне захоплення земельної ділянки, знищення граничних знаків, порушення вимог охорони навколишнього середовища, правил водокористування, використання лісів, знищення косовиць і пасовищ, фауни і флори, порушення вимог пожежної безпеки і т.д.

Закон України про тваринницький світ (3 березня 1993 року) регулює відношення в галузі охорони, використання і відновлення об'єктів тваринницького світу, збереження і поліпшення середовища їх існування, забезпечення умов постійного існування усіх видових і популяційних різноманітностей тварин у стані природної волі, чи неволі напіввільних умов.

Система контролю за станом навколишнього середовища України створена з метою неухильного виконання законів, постанов і інших нормативних документів по захисту навколишнього середовища. Цей контроль проводять десять міністерств і відомств: Мінекобезпеки, Національне космічне агентство, Міністерство охорони здоров'я, сільського господарства і продовольства, лісового господарства, Державний комітет з гідрометеорології, водяному господарству, геології і використанні надр, земельних ресурсів, житлово-комунального господарства.

Усі ці органи подають Мінекобезпеки екологічну інформацію про результати спостережень, що узагальнюється ними і його державним органам і щорічно опубліковується в Національній доповіді про стан навколишнього середовища України.

Органи контролю мають право залучати винних у порушенні правових основ захисту навколишнього середовища до дисциплінарної (догана, зниження в посаді), цивільної (відшкодування збитку), адміністративної (попередження, штраф) і кримінальної відповідальності.

Питання охорони навколишнього середовища давно перестали бути пріоритетом однієї окремої держави, вони давно переступили границі всіх держав і стали загальними для всієї планети.

Міжнародне співробітництво в області охорони навколишнього середовища займає одне з перших місць у зовнішньополітичному курсі України.

Україна підтвердила правонаслідування СРСР про участь у Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовищу існування водоплавних птахів 29 жовтня 1996 року, припускаючи під цим терміном райони боліт, торфовищ чи водойм -- природних чи штучних, постійних чи тимчасових, застійних чи проточних, прісних, солонуватих чи солоних, включаючи морські акваторії, глибиною не більш шести метрів. Водоплавними птахами позначені птахи, що екологічно залежать від водно-болотних угідь. Конвенція припускає внесення цих об'єктів у Список водно-болотних угідь міжнародного значення і захист їх шляхом утворення природних резерватів на них.

Конвенція про біологічну розмаїтість ратифікована Україною 29 листопада 1994 року ставить мету збереження біологічної розмаїтості, постійне невичерпне використання його компонентів і спільне одержання вигод від використання генетичних резервів. "Біологічна розмаїтість" -- розмаїтість живих організмів: підземних, морських і інших водяних екосистем і екологічних комплексів. Це поняття містить у собі розмаїтість у рамках одного виду, підвиду і розмаїтість екосистем. Відповідно до Статуту ООН і принципам міжнародного права країни мають суверенне право розробляти свої власні ресурси і несуть відповідальність за те, що діяльність у рамках їх юрисдикції не приносила шкоди навколишньому середовищу.

Конвенція ООН про зміну клімату ратифікована Україною 19 жовтня 1996 року. Метою цієї конвенції є досягнення стабілізації конвенції парникових газів в атмосфері на рівні, що не допускають антропогенного впливу на кліматичну систему.

29 жовтня 1996 року Україна приєдналася до Конвенції про охорону дикої флори і фауни природного середовища існування в Європі метою якої є збереження шляхів співробітництва декількох держав, особлива увага приділяється зникаючим видам.

Конвенція про захист Чорного моря від забруднень ратифікована Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року і застосовується до Чорного моря з південної границі, що з'єднує миси Келара і Дальян. Кожна сторона Договору враховує вплив забруднення у своїх внутрішніх водах на морське середовище Чорного моря, застосовує всі необхідні міри попередження і збереження їх.

Як член ООН Україна є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угідь з Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Болгарією й ін. Загальними зусиллями ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, а в 1993 р. був заснований Карпатський Єврорегіон.

Двостороннє співробітництво України в області охорони навколишнього середовища, розвивається на основі угод зі США, Канадою, Францією, Великобританією, Швецією, Фінляндією, Німеччиною, Ізраїлем. Ці угоди передбачають проведення спільних робіт, спрямованих на запобігання забруднення повітря, води, надр, вивчення наслідків забруднення навколишнього середовища, розробка припустимих величин викидів, законодавства, правових і адміністративних надр, зв'язаних зі скороченням і підтримкою якості навколишнього середовища. Міжнародне співробітництво в питаннях охорони навколишнього середовища охоплює цілий ряд організацій, що входять в організацію об'єднаних націй (ООН), Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ), глобальну систему моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС), міжнародний союз охорони природи (МСОС), міжнародний союз наукових союзів (МСНС).

Міжнародне співробітництво сприяє більш швидкому рішенню природоохоронних проблем, формує правову основу захисту навколишнього середовища на нашій планеті.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алпатьєв А. М. Розвиток та охорона природного середовища. -- Л., 1983. -- 240 с.

2. Андрійцев Ю. І., Пустовойт М. А. Екологічна експертиза, право і практика -- К., 1992. -- 152 с.

3. Брилов С. А., Штродка К., Грабчак Л. Г. і ін. Охорона навколишнього середовища -- М., 1986. --272с.

4. Владимиров А. М., Ляхін Ю. І., Матвєєв Л. Т. і ін. Охорона навколишнього середовища.-- Л., 1991. --423с.

5. Дедю І. І. Екологічний енциклопедичний словник. -- Кишинів, 1990. -- 406 с.

6. Джигірей В. С., Жидецький В. Ц. Безпека життєдіяльності. -- Львів, 2001. -- 256 с

7. Лаптєв А. А., Прийомів С. І., Родичкин І. Д. і ін. Охорона й оптимізація навколишнього середовища. -- К., 1990. -- 254 с.

8. Національний доповідник про стан навколишнього середовища в Україні на 2000 р. - К., 2001. - 247 с.

9. Злобін О.А. Загальна екологія. - К., 2000. - 310 с.

10. Білявський Г.О. Основи екологічних знань. - К., 2000. - 426 с.