Екологічний стан природного навколишнього середовища України

25

План

Вступ

1. Екологічна політика

1.1 Охорона природи на державному та міждержавному рівнях.

1.2 Атмосферне повітря

2. Причини, що призвели до загрожуючого стану довкілля

2.1 Енергетика і підприємства ядерної галузі

2.2 Промисловість

2.3 Сільське господарство

2.4 Транспорт

3. Екологічний стан водойм України

3.1 Екологія водойм України.

3.2 Екологічні проблеми Чорного та Азовського морів

Висновок

Список використаної літератури

Додатки а, в, с, d

Додаток е: словник екологічних термінів

Вступ

Україна, яка після багатовікової перерви здобула статус незалежної держави і тільки почала входити в новий історичний період свого суверенного розвитку, розглядає проблему оздоровлення навколишнього природного середовища як одну з найважливіших умов виживання нації. Високий рівень концентрації промисловості і сільського господарства, непродумана, екологічно необґрунтована хижацько-колонізаторська господарська діяльність керівних структур колишнього СРСР призвели до того, що Україна є однією із найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Значно погіршила ситуацію найбільша у світі техногенна ядерна аварія на Чорнобильській АЕС.

В умовах панування в колишньому СРСР централізованої планової командно-адміністративної системи економіка України десятиліттями формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. При цьому фінансування і реалізація природоохоронних заходів здійснювались по залишковому принципу. В результаті склалась з екологічно “найбрудніших” економік - перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. В Україні відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на шість років нижча, ніж у розвинутих країнах. Негативні зміни у здоров'ї сталися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, і так далі, Великої гостроти набула проблема радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тон відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і десятки мільйонів літрів рідких радіоактивних відходів.

В процес суспільного виробництва щорічно залучається близько 1,5 млр. тонн природних речовин. В розрахунку на душу населення це складає 30 тонн. Такі великі обсяги первинного ресурсовикористання зумовлені в значній мірі екстенсивним характером експлуатації багатого природно-ресурсного потенціалу.

Обсяг накопичених відходів добувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисловості за мінімальними оцінками досягає 15 млрд. тонн і продовжує щорічно збільшуватись більш ніж на 1 млрд. тонн. Виснажуються не відновлювальні мінерально-сировинні ресурси, інтенсивно забруднюються ґрунти і водойми, все більшою кількістю шкідливих хімічних речовин насичується повітряний басейн.

Надмірне нарощування галузей з високою питомою вагою водоспоживання призвело до того, що всі доступні водні ресурси опинилися на межі вичерпання. Інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури, інші впливи призводять до прискореної деградації ґрунтів, зниження їх родючості.

На території України практично не залишилось водоносних підземних горизонтів питного призначення, де б не були виявлені пестициди, а в окремих регіонах - навіть на 400-метровій глибині. Все частіше зустрічаються нітрати, пестициди та інші шкідливі речовини в продуктах харчування. Деформована вольовими рішеннями колишнього центру галузева структура виробництва призвела і до деформованої його територіальної організації. Виникли центри надмірного зосередження промисловості, які характеризуються підвищеною фондо-, ресурсо-, трудомісткістю та занадто високим антропогенним впливом на навколишнє середовище.

1. Екологічна політика

1.1 Охорона природи на державному та міждержавному рівнях

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій. Низький рівень екологічної свідомості суспільства призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

До головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать:

- державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;

- законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони;

- економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності.

Забруднення ґрунту, повітря, води, які утворюють біосферу нашої планети всього за декілька десятиріч досягнуло таких масштабів, що нерідко можна зустріти доволі песимістичні прогнози стосовно майбутнього людства у зв'язку з деградацією навколишнього середовища. Ще в 1969 р. в докладі Генерального секретаря ООН Економічній та соціальній раді було відзначено, що “в історії людства виникає криза всесвітнього масштабу, яка загрожує в однаковій мірі як розвинутим, так і нерозвинутим країнами, - криза середовища, яке оточує людину”. Стає очевидним, що при розвитку існуючих тенденцій життя надалі буде поставлене під загрозу.

Практично всі країни світу в тій чи іншій мірі вже зіштовхнулися з проблемою навколишнього середовища і намагаються її вирішити на національному рівні. Проте жодна країна, яких би дієвих заходів в цьому напрямку вона не вживала, не може почувати себе в безпеці, доки не буде задовільним чином вирішене питання захисту середовища тих районів, які знаходяться в загальному користуванні всіх країн та народів.

Проблеми охорони навколишнього середовища не обмежуються рамками окремих країн чи регіонів - вони набули глобального характеру. Необхідність їхнього вирішення в загальнопланетарному масштабі припускає об'єднання зусиль міжнародного співтовариства, розвиток міжнародного співробітництва з метою охорони навколишнього середовища.

У зв'язку з цим актуальним виглядає питання захисту навколишнього середовища через посередництво міжнародного права, так званого міжнародного екологічного права.

У міжнародному екологічному праві кожного десятиліття виникають нові поняття і формуються нові інститути, які сприяють появі в українському екологічному праві специфічних рис, властивих як національному, так і міжнародному екологічному праву. Однак з цього не випливає, що міжнародне екологічне право перестало бути самостійною правовою системою, що охоплює правові зв'язки людей, організацій і держав, які значною мірою відрізняються від екологічного права окремих держав як по предмету і методу правового регулювання, так і по джерелах, а також по суб'єктах цих відносин.

У наш час захист навколишнього середовища висувається на перший план. Наслідки недостатньої уваги до проблеми можуть бути катастрофічними. Мова йде не тільки про благополуччя людства, а про його виживання. Особливо тривожним є те, що деградація природного середовища може виявитися незворотною.

Забруднення вод завдає шкоди здоров'ю людини і рибних запасів. Деградація сільгоспугідь призвела до посухи й ерозії ґрунтів у багатьох районах. Звідси недоїдання, голод, хвороби. Забруднення повітря наносить усе більш відчутний збиток здоров'ю людей. Масове знищення лісів негативно позначається на кліматі і скорочує біорізноманітність, генофонд. Серйозною загрозою здоров'ю є виснаження озонового шару, що захищає від шкідливих випромінювань Сонця. До катастрофічних змін у кліматі Землі веде "парниковий ефект", тобто глобальне потеплення в результаті зростаючих викидів вуглекислого газу в атмосферу. Нераціональне використання мінеральних і живих ресурсів веде до їх виснаження, що знов-таки ставить проблему виживання людства. Нарешті, аварії на підприємствах, зв'язаних з радіоактивними й отруйними речовинами, не говорячи вже про іспити ядерної зброї, заподіюють величезний збиток здоров'ю людей і природі. Досить згадати про аварію на Чорнобильській АЕС і на американському хімічному заводі в Індії. Великий збиток навколишньому середовищу приносять збройні конфлікти, про що свідчить досвід воєн у В'єтнамі, Кампучії, у Перській затоці, Югославії, Іраку та ін.

Тому юридичний захист природного середовища повинний стати елементом політики будь-якої держави. Оскільки національні частини навколишнього середовища утворюють єдину глобальну систему, то захист її повинен стати однією з головних цілей міжнародного співробітництва і складовим елементом концепції міжнародної безпеки. У резолюції 1981 р. Генеральна Асамблея ООН вказала значення миру для охорони природи і відзначила зворотну залежність - збереження природи вносить вклад у зміцнення світу, забезпечуючи правильне використання природних ресурсів.

В даний час існують і діють більш 200 двосторонніх і багатобічних договорів і угод в області охорони навколишнього середовища. Однак у переважній більшості вони встановлюють зобов'язання держав по охороні тих чи інших об'єктів природи, тобто формулюють первинні (матеріальні) норми, що, як правило, не фіксують юридичних наслідків їхнього порушення. Це зв'язано з тим, що відповідно до загальної теорії міжнародного права для виникнення відповідальності держав досить самого факту порушення міжнародного зобов'язання.

1.2 Атмосферне повітря

Атмосферне повітря. Основним забруднювачем атмосферного повітря м. Києва є автотранспорт. Другорядну роль відіграють теплоелектроцентралі (ТЕЦ), а також підприємства будіндустрії, машинобудівної, хіміко-фармацевтичної, легкої та харчової промисловостей.

Загальний об'єм викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря міста у 2003 р. становив 189, 35 тис. т, в тому числі від стаціонарних джерел забруднення - 31,56 тис. т (16,7%) та від автотранспорту - 157,79 тис. т (83,3 %). Динаміка викидів в атмосферне повітря ви можете переглянути на рисунку 1.2.1. (Додаток а). Обсяги загальних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря у 2003 році у порівнянні з 2002 роком збільшились на 8,56 тис. т. (4,3 %). Викиди¹ забруднюючих речовин в атмосферне повітря збільшились завдяки викидам від автотранспорту. Збільшення викидів забруднюючих речовин, перш за все, зумовлено збільшенням кількості автотранспорту в місті, погіршенням технічного стану автомобільного парку, незадовільною якістю палива, відставанням темпів розвитку вулично-шляхової мережі, труднощами щодо контролю великої кількості автотранспорту як джерела забруднення² атмосфери (приватний автотранспорт, транзит), недостатньо розвиненою законодавчою базою для ефективного управління автотранспортом, як екологічно небезпечним об'єктом.

Крім того, аналіз щорічних матеріалів операції “Чисте повітря” свідчить, як про незначну кількість перевірених автомобілів (7 % від загальної кількості), так і про зростання долі автомобілів, вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах яких перевищує встановлені нормативи - (до 10 - 12% з числа перевірених), що пов'язано із недостатнім контролем за їх експлуатацією. Поява на транспортній мережі великої кількості маршрутних таксомоторів негативно впливає на стан навколишнього природного середовища. Значний внесок у забруднення повітряного басейну міста вносять також транзитні автотранспортні засоби та ті, що прибувають в Київ з інших міст. Загальна кількість таких автомобілів становить, за даними ДАІ м. Києва, 50 - 70 тис. одиниць за добу, їх викиди ніким не контролюються і не враховуються органами статистики.

Крім забруднення атмосферного повітря, міський транспорт та його супутня інфраструктура є головними забруднювачами водних об'єктів та ґрунтів нафтопродуктами. Насамперед, це стосується відкритих автостоянок, гаражних кооперативів та автозаправних станцій, які не обладнано локальними очисними спорудами дощових стоків, пунктів розвантаження паливно-мастильних матеріалів на території річкового порту та автотранспортних підприємств міста. Має місце забруднення трамвайних колій мастилами через їх витікання з негерметичних редукторів трамвайних вагонів. Негативно впливають на стан довкілля і відходи автотранспортних засобів, які утворюються в процесі їх експлуатації, а саме: відпрацьовані мастила, фільтри, акумулятори, відпрацьовані шини, деталі та корпуси автомобілів та інше, утилізацію яких належним чином ще не налагоджено.

Найважливішими речовинами, які забруднюють повітря у м. Києві, є діоксид азоту, бенз(а)пірен, фенол, формальдегід. Середньодобові граничнодопустимі концентрації (ГДК) цих домішок відповідно становлять: 0,04; 1,0х10⁶; 0,003 і 0003 мг/м³. Наведені дані свідчать, що найбільшу токсичність³ має бенз(а)пірен, який відносять до речовин І класу небезпеки решта перелічених домішок належать до другого класу небезпеки. Бенз(а)пірен є речовиною, що має канцерогенну⁴ дію. Діоксид азоту погіршує дихання, спричиняє кашель. Фенол призводить до нудоти, подразнює слизові оболонки. У свою чергу, формальдегід має загально токсичну дію, уражає центральну нервову систему, погіршує зір.

Динаміка викидів в атмосферне повітря по найпоширених речовинах (пил, діоксид сірки, діоксид азоту, оксид вуглецю) в цілому по м. Києву наведена на рисунку 1.2.2. (Додаток в).

2. Причини, що призвели до загрожуючого стану довкілля

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля є: енергетика і підприємства ядерної галузі, промисловість, сільське господарство, транспор і ін.

2.1 Енергетика і підприємства ядерної галузі

Розвиток людської цивілізації базується на енергетиці. Від стану паливно-енергетичного комплексу залежать темпи науково-технічного прогресу й виробництва, а отже, життєвий рівень людей. Як уже зазначалося, темпи зростання виробництва енергії у світі сьогодні є вищими за темпи приросту населення, що зумовлюється індустріалізацією, збільшенням енергозатрат на одиницю продукції в сільському господарстві, в гірничорудній промисловості й т.д.

Джерела енергії, які використовує людство, поділяються на відновлювані - енергія Сонця, вітру, морських припливів, гідроенергія річок, внутрішнього тепла Землі - й невідновлювані - викопне мінеральне паливо та ядерна енергія. Перші не порушують теплового балансу Землі, оскільки під час їх використання відбувається лише перетворення одних видів енергії на інші (скажімо, енергія Сонця перетворюється спочатку на електроенергію й тільки потім переходить у тепло). Зате використання других спричинює додаткове нагрівання атмосфери й гідросфери. Це небезпечно, бо може призвести до зміни рівня води у Світовому океані, що, своєю чергою, змінить співвідношення площі суші й водного дзеркала, вплине на клімат Землі, на тваринний і рослинний світ.

Отже, є теплова межа, яку людство не повинне переступати, інакше це матиме для нього катастрофічні наслідки. За розрахунками вчених, небезпечної межі буде досягнуто в разі використання невідновлюваних джерел енергії в кількості, яка перевищить 0,1 % потужності потоку сонячної енергії, що надходить на Землю, тобто більш як 100 млрд. кВт. Сьогодні на базі невідновлюваних джерел виробляється енергії в 10 разів менше за гранично допустиму кількість. Якщо темпи збільшення виробництва енергії запишаються такими самими, то теплової межі буде досягнуто приблизно в середині XXI ст. А людство ще й нарощує темпи, і нині 70 % усієї енергії воно отримує за рахунок спалювання вугілля, нафти й газу плюс 7 % - за за рахунок роботи атомних електростанцій.

Спеціалізовану діяльність по поводженню з радіоактивними відходами (РАВ), що утворюються при використанні джерел іонізуючого випромінювання в народному господарстві, виконує Державне об'єднання "Радон" (УкрДО "Радон"), яке має у своєму складі 6 державних міжобласних спеціалізованих комбінатів: Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський, Львівський.

Основними завданнями поводження з РАВ на державних міжобласних спеціалізованих комбінатах (ДМСК) УкрДО Радон є: збирання та зберігання РАВ таким чином, щоб забезпечити уникнення їх негативного впливу на людей і довкілля; підвищення ефективності виробничої діяльності цих комбінатів, передусім забезпечення радіаційної безпеки під час робіт.

До спецкомбінатів передаються тверді РАВ (ТРВ), забруднені радіоактивними речовинами, біологічні відходи, а також відпрацьовані джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ), які збираються і зберігаються визначений чинним законодавством термін в місцях утворення, до передачі на ДМСК. Біологічні РАВ розміщуються окремо від ТРВ у спеціально призначених сховищах із застосуванням технології пошарового цементування.

Особливими умовами ліцензій, виданих сапецкомбінатам, крім іншого, надання щоквартальної інформації до Держатомрегулювання про надходження радіоактивних відходів, що дозволяє оцінювати динаміку накопичення РАВ за масою, радіонуклідним складом та активністю. Протягом 2006 року до спец комбінатів надійшло:

- 306497,5 кг твердих радіоактивних відходів сумарною активністю 3,63·10¹² Бк;

- 19758 шт. джерел іонізуючого випромінювання в біозахисті сумарною активністю 1, 01 * 10¹⁴ Бк;

Сумарна активність всіх прийнятих відходів становить 1,188 * 10¹⁴ Бк.

Динаміку надходження РАВ за період 2000-2006 р.р. представлено на графіку 2.2.1, (Додаток с).

2.3 Сільське господарство

Сільське господарство. Упродовж своєї тривалої історії людство не мало вірнішого союзника, захисника й друга, ніж його земля. Сільське господарство - одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, що забезпечує нас продуктами харчування рослинного й тваринного походження, а багато галузей промисловості - сировиною. Одна з провідних галузей сільського господарства - це рослинництво. Серед кількох сотень культурних рослин, що вирощуються на різних материках, основну масу харчової продукції дають такі рослини, як рис, пшениця, кукурудза, картопля, овес, ячмінь, цукрова тростина, соя, сорго, маніок, батат. Слід наголосити, що в природі є величезна кількість їстівних рослин, які або взагалі сьогодні не споживаються людьми, або ж використовуються вкрай мало, переважно нечисленними місцевими племенами. Лише в зоні вологих тропічних лісів ботаніки й етнографи зібрали відомості про 80 тис. видів таких рослин! Оскільки площа тропічних лісів скорочується з катастрофічною швидкістю, ми в найближчому майбутньому можемо втратити це величезне багатство, так і не встигши скористатися ним.

Інша небезпека, що чатує на людство, - це збіднення генетичного фонду рослин і тварин. Так, відомо 28 видів пшениці (5 дикорослих і 23 культурних). Протягом історії з цих видів селекціонери вивели 22 тис. сортів.

Упровадження монокультур, зведення тропічних лісів, урбанізація⁵, будівництво великих водосховищ, що заливають тисячі гектарів родючих земель, інші негативні прояви людської діяльності призводять до небезпечного збіднення генофонду⁶ (або так званої «генетичної ерозії») планети. За підрахунками ботаніків, до середини XXI ст. можуть зникнути 250 тис. видів рослин.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, непродумана меліорація, перевипас худоби тощо призводять до втрати основного багатства людства - родючих ґрунтів. Учені встановили, що для утворення ґрунтового шару завтовшки 18 см природі потрібно в середньому від 1400 до 7000 років. Людина ж здатна виснажити, знищити шар ґрунту такої товщини за один-два сезони. Підраховано, що порівняно з тими 1,5 млрд. га земель, які використовуються тепер для вирощування сільськогосподарських культур, майже 2 млрд. га за історичний період було втрачено, виведено із сівозмін, перетворено на пустелі. В наш час через вітрову й водну ерозії, будівництво міст, доріг, аеродромів, кар'єрів, промислових об'єктів у світі щомісяця втрачається від 5 до 7 млн га родючих земель.

Для захисту врожаю від шкідників сучасне сільське господарство застосовує дедалі більше хімічних засобів боротьби - так званих пестицидів хлороорганічного, фосфороорганічного та іншого складу. Навантаження їх на ґрунт стає нестерпним. Так, вирощуючи озиму пшеницю, інколи вносять близько 6-10 кг пестицидів на 1 га землі, а під овочеві культури - 45 - 50, плодові - 165 кг/га! Але ж на отруєній землі не може вирости не отруєний колос або плід!

2.4 Транспорт

Цивілізоване людство нині в чомусь схоже на дитину, що отримала до свого дня народження занадто багато іграшок. (Дж. Томсон, англійський фізик). В наш час характеризується небаченими масштабами транспортних перевезень - як вантажних, так і пасажирських. Значна їх частина є безпосередньою складовою процесу виробництва - промислового й сільськогосподарського. Надзвичайна мобільність властива й людям: зростають швидкості й вантажопідйомність автомобілів, літаків, суден. Відповідно збільшуються й масштаби шкоди, якої вони завдають природі. Пригадаймо, що один з екологічних законів Б. Коммонера стверджує: за все потрібно платити. І за зростання обсягу вантажоперевезень, за швидкість і комфорт люди розплачуються здоров'ям, оскільки забруднюються практично всі земні сфери. Так, лише один сучасний реактивний пасажирський літак протягом восьмигодинного польоту з Європи в Америку «з'їдає» від 50 до 75 тон кисню, викидаючи натомість в атмосферу десятки тонн вуглекислого газу, оксидів азоту та інших шкідливих сполук.

Легковий автомобіль «Волга» забирає з повітря кисню в сто разів, а вантажівка ЗИЛ-130 - у 200 разів більше, ніж одна людина. Автомобілі є винуватцями 40 % забруднень атмосфери великих міст, таких як Київ. За даними статистичної служби, в Києві в 1965 р. було 10 автомобілів на тисячу

жителів, у 2000 р. - 150. За розрахунками розробників генплану забудови Києва, в 2020 р. на кожну тисячу киян припадатиме 300 автомобілів. Підраховано, що якби всі вихлопні труби автомобілів, котрі «бігають» вулицями Києва, з'єднати в одну, то утворився б жахливий кратер діаметром 25 м, з якого вивергається 110 тис. тон шкідливих газів на рік. Становище погіршується ще й тим, що автомобільні викиди концентруються в приземному шарі повітря - саме в зоні нашого дихання. До того ж вітчизняні автомобілі екологічно набагато «брудніші» від багатьох західних моделей: вони витрачають більше палива на 100 км шляху, отож дужче забруднюють повітря. Втім, багато які іномарки, що заполонили наші вулиці, являють собою вже зношені екземпляри, двигуни яких спрацьовані й тому сильно забруднюють повітря. До цього часу в нас використовується переважно вкрай шкідливий етильований бензин, який забруднює повітря свинцем. Двигуни автомобілів часто бувають погано відрегульованими, тому в їхніх вихлопних газах міститься багато СО, сажі тощо. Так, для прокладання навіть найпростішої дороги завширшки 4 м на кожні 2,5 км траси треба вирубати 1 га лісу! А що вже казати про сучасні шестисмугові швидкісні хайвеї. Дорожні насипи часто є причиною підтоплення ґрунтовими водами й заболочування прилеглих ділянок. На дорогах гине багато диких тварин, які потрапляють під колеса машин, птахів, що зіштовхуються з ними в польоті.

Водне середовище дуже забруднюють великотоннажні вантажні судна, особливо нафтові танкери. Аварії таких танкерів уже призводили не до однієї екологічної катастрофи. Негативно впливають на озоновий шар атмосфери висотні польоти літаків, запуски космічних кораблів і військових балістичних ракет. Підраховано, що в результаті 100 запусків поспіль космічного корабля «Спейс Шаттл» майже вщент зруйнувався б захисний озоновий шар Землі.

Не можна не згадати про посилення негативного впливу на довкілля ще одного виду транспорту - трубопровідного. Лінії потужних сталевих трубопроводів, які транспортують газ, нафту, аміак, промислові відходи та інші речовини, на сотні й тисячі кілометрів простяглися вздовж доріг, перетинаючи десятки річок, долин, гірські райони й морське дно в найрізноманітніших куточках планети. Газовикиди часто супроводжуються вибухами й пожежами, нафта нищить водні екосистеми й пернатих. А в останні роки багато аварій і нещасть було пов'язано із умисними пошкодженнями нафтопроводів - викраданням нафтопродуктів (Україна, Тюмень).

3. Екологічний стан водойм України

3.1 Екологія водойм України

Коротко розглянемо екологічний стан водойм України. Ріки Дніпро та Дністер є найбільшими прісноводними водоймами країни, в басейнах яких проживає близько 80 % населення. Ці ріки впродовж тривалого часу мали велику біологічну продуктивність, а їх природні ресурси споживали мільйони людей. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й житлово-комунального господарства було побудовано понад 800 водосховищ, у тому числі 13 з об'ємом понад 100 млн м³, значно зросло споживання прісної води та скидання забруднених стічних вод. Для потреб промисловості й сільського господарства з Дніпра щороку відбирають близько 15 млрд. м³ води і скидають у нього близько 10 млрд. м³ неочищених стічних вод. В атмосферу басейну щороку викидається понад 10 млн. т. газопилових забруднень з промислових об'єктів. У басейні Дніпра працюють 5 атомних електростанцій. У стічних водах містяться в надлишко-вій кількості амонійний та нітритний азот, нафтопродукти, фенол, солі важких металів та хлорорганічні пестициди. З дощовими й талими водами в Дніпро та його водосховища потрапляє близько 500 тис. тон сполук нітрогену, 1 тис. тон заліза, 40 тис. тон фосфорних і 20 тис. тон калійних добрив, 40 тон нікелю, 2 тони міді, 0,5 тон хрому. В результаті води Дніпра містять 3 - 38 ГДК амонійного азоту, 5 - 29 ГДК цинку, 2 - 25 ГДК мангану та ін.

Значної шкоди Придніпров'ю завдало будівництво шістьох ТЕС на водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1 % загальної площі України). В результаті такого будівництва режим Дніпра наблизився до застійного озерного. Різко зменшився водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність самоочищатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів. Почастішала евтрофікація вод і посилилося засолення ґрунтів. Майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку вод. У нижній частині басейну іригації змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст гумусу в ґрунтах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні. Внаслідок знищення під водою садів та городів щороку втрачається 3-4 млн. т фруктів і овочів та близько 1 млн. тон зерна. Екологічна, енергетична та рибогосподарська вигода від створення водосховищ незначна, а нині вони перетворилися на гігантські накопичувачі промислового й побутового бруду. Майже половина річного обсягу стоку Дніпра забруднено.

Надзвичайно небезпечним є радіаційне забруднення донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища, після аварії на ЧАЕС. У на-мулах Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ накопичуються значні кількості заліза, важких металів, фенолу та нафтопродуктів. Київське, Канівське й Дніпродзержинське водосховища забруднені нітратним та амонійним азотом (11 - 16 ГДК). Максимальні концентрації міді (110ГДК) спостерігалися в Дніпродзержинському водосховищі, цинку (140 ГДК) - у Канівському водосховищі біля м. Києва.

Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним і нітратним азотом, фенолами, нафтопродуктами та сполуками важких металів. Найвищий рівень забруднення встановлено у воді річок Устя, Тур'я, Мокра Московка, особливо сполуками купруму й цинку, максимальні концентрації яких відповідно дорівнюють 30 - 35 і 14 - 19 ГДК. Високий вміст міді (44 - 17 ГДК) і мангану (38 ГДК) спостерігався у водах Горині (смт. Оржів), Тетерева (м. Житомир), Гнилопяті (м. Бердичів), Десни (м. Чернігів).

У басейні р. Дунай спостерігається високе забруднення нітратним азотом (11 - 16 ГДК), сполуками цинку (11 ГДК), мангану (10 - 21 ГДК) та нафтопродуктами, р. Дністер - нітратним азотом (13 - 19 ГДК), сполуками купруму (80), цинку (1,1) і мангану (16 - 61 ГДК). Особливо забрудненими є притоки Дністра - річки Тисьмениця, Свіча, Чечва, Бистриця-Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет - амонійним і нітратним азотом, фенолами та сполуками купруму й цинку.

У надзвичайно незадовільному екологічному стані перебуває Азовське море. Погіршення екологічної ситуації зумовлене будівництвом гребель і водосховищ на ріках Дон і Кубань, які живлять море, впровадженням зро-шувального землеробства та рисосіяння в прибережних районах, облаштуванням великих водозаборів у басейнах Дону й Кубані, які щороку недодають в Азовське море 10-15 км3 прісної води. Зростання забруднен-ня навколишнього середовища викидами хімічної та металургійної промисловості (Ростов, Таганрог, Камиш-Бурун, Маріуполь, Донецьк), змив пестицидів з полів та будівництво численних баз відпочинку також сприяли погіршенню екологічного стану і призвели до різкого зменшення біологічної продуктивності екосистем. Так, вилов риби, який 50 років тому був у 40 разів більшим, ніж у Чорному й Балтійському морях разом узятих, скоротився в 40 разів.

3.2 Екологічні проблеми Чорного та Азовського морів

Чорне і Азовське моря - найвіддаленіші від Світового океану. Площа їх водозбірного басейну значно перевищує площу самих морів. Це зумовило надзвичайну чутливість їх до впливу людської діяльності. Протягом останніх десятиріч відбувалися евтрофікаційні процеси, забруднення морського шельфу токсичними речовинами, абразія берегів, втрати біологічного різноманіття і рибних ресурсів. До Азово-Чорноморського басейну належить 98% території України. Водозбірний басейн Чорного і Азовського морів охоплює територію 2,4 млн кв. км. Частка території України у площі Азово-Чорноморського водозбірного басейну становить 23% і включає водозбірні басейни Дунаю, Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця (басейн Дону), малих річок північного Приазов'я, Криму, північно-західного Причорномор'я.

Морське узбережжя Чорного і Азовського морів займає значну частину південного кордону України. Воно охоплює п'ять адміністративних одиниць - Донецьку, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську та Одеську області, а також Автономну Республіку Крим. Загальна довжина берегової лінії перевищує 3000 км.

У межах України розташовані 14 морських лиманів і естуаріїв загальною площею 1952 кв. км, 8 заток загальною площею 1770 кв. км, близько 20 приморських водно-болотних угідь загальною площею 635 000 га. Інтенсивний економічний розвиток і виснажливе природокористування призвели до значного екологічного навантаження на екосистеми Азовського та Чорного морів.

Перевищення обсягу забруднень над асиміляційною здатністю морських екосистем, надходження до морів чужинних біологічних видів, використання природних морських ресурсів в обсягах, що перевищують їх потенціал, застосування екологічно шкідливих технологій добування морських ресурсів, транспортування і перевантаження морських вантажів тощо протягом останніх 30 років обумовили значні зміни природного стану морського довкілля. Мікробіологічне забруднення прибережних вод стоками комунальних підприємств часто унеможливлює їх використання для оздоровлення людей. Хвильова абразія призводить до поширення небезпечних геологічних процесів уздовж усього морського узбережжя.

Одним із негативних впливів на морське середовище є днопоглиблювальні і гідромеханізовані роботи, які здійснювалися в територіальних водах та на шельфі Чорного моря. Проблемою прибережної смуги є також берегова ерозія. Близько 2600 км берегової лінії руйнується від змивання та ерозії. Понад 100 га землі втрачається для різного використання щороку. Це призводить до зменшення територій для містобудування і розвитку туризму, має згубний вплив на берегову екосистему.

Найчутливішою до антpопогенного навантаження є пpибеpежна частина Чоpного та Азовського моpів, особливо у зонi діяльності поpтiв, гирлових piчкових зонах, а також зонах впливу великих мiст. Прибережну частину Чорного моря забруднюють берегові підприємства, які скидають стічні води в море.

Слід відмітити, що очисні споруди в основному справляються з забрудненням у межах встановлених нормативів. Наприклад, в Одесі з остаточним введенням в експлуатацію біологічної системи очищення «Південна» зменшився скид недостатньо-очищених стічних вод у море на 55 млн. м3. Водночас багато очисних споруд зони, що контролюється, через неефективну роботу не справляються з нормативними показниками з очищення стічних вод. Це Одеська ТЕЦ, пансіонат «Золоті піски», Іллічевський морський торговельний порт та ін.

Велику шкоду завдає морському середовищу скидання неочищених стічних вод у м. Балаклава, де щодобово скидається близько 10 тис. м³. Зниження обсягу неочищених стічних вод або введення очисних споруд найближчим часом не передбачаються. В той же час в планах капітального будівництва Чорноморського флоту закриття усіх джерел забруднення планується тільки після 2005 р. Одночасно з цим у Севастополі не планується введення в експлуатацію біологічного очищення муніципальних стічних вод. Каналізаційна мережа не відповідає нормам експлуатації, тому трапляються пориви колектора, під час яких у зоні рекреації до Чорного моря надходить чимало неочищених стічних вод. Одним з важливих факторів, що призводять до забруднення морського середовища, є скидання баластних вод, у яких постійно є нафтопродукти, завислі речовини та залізо.

За результатами спостережень Держінспекції охорони Чорного моря та експедиційних досліджень УкрНЦЕМ вміст нафтопродуктів у відкритих частинах поверхні Чорного моря в основному на рівні нижче ГДК ( 0,05 мг/л). Район прибережних вод Великої Ялти є найчистішим, вміст нафтопродуктів у морській воді - на рівні 0,02 мг/л. У багатьох портах України дещо підвищені концентрації нафтопродуктів. Так в Одеському, Iллiчiвському та Керченському портах вміст нафтопродуктів за останній період у багатьох створених точках контролю нерідко досягає 1-1,5 ГДК. Загалом, по регіонах у 1998 р. намітилася тенденція до стабілізації рівнів нафтопродуктів з деяким збільшенням по Керченському порту. Найбільш небезпечною зоною щодо забpуднення морських вод України нафтопродуктами протягом останніх років є Севастопольські бухти. Значні перевищення рівня ГДК по нафтопродуктах у районі бухт пов'язані з забрудненням морських вод об'єктами Чоpномоpського флоту, яке відбувається внаслідок операцій з нафтопpодуктами і нафтовими стічними водами на судах та берегових об'єктах. У бухтах Південна, Комишева, Голландія, Карантинна та Північна вміст нафтопpодуктiв у повеpхневих шаpах моpя за останні роки постійно перевищує ГДК в середньому в 3-10 разів. Вміст нафтопродуктів (в мг/л ) в морській воді основних регіонів Чорного моря наведено на графіку 3.2.1. (ДОДАТОК D). У поверхневих шарах морських вод у портах концентрація заліза стабілізувалася на рівні 1996 р., близькому до ГДК. Забруднення прибережних районів Чоpного моpя синтетичними поверхнево-активними pечовинами (СПАР), в сеpедньому нижче ГДК. Однак, у зоні впливу муніципальних очисних споруд нерідко спостерігаються дещо підвищені концентрації СПАР.

Висновки

Верховного Радою України нашу державу проголошено зоною екологічного лиха. У червні 1991 року прийнято закон про охорону природного середовища, створено Міністерство охорони навколишнього середовища України, Академія наук розробила концепцію єдиної системи екологічного моніторингу України (СЕМ “Україна”).

Україна - одна з найбагатших за природними ресурсами країна світу, але і одна з найзруйнованіших і найзанедбаніших в екологічному відношенні. Останнім часом в «ієрархії» забруднень біосфери в нашій країні сталися переміни. Якщо раніше за шкалою стрес-факторів найбільшою небезпекою для всього живого були пестициди, за ними йшли кислотні дощі і розливи нафти, то нині на «домінуючі позиції» вийшли іони важких металів. Спричинили це вітчизняні підприємства, які в останні роки нарощували екологічно небезпечні виробництва (скажімо, гальванопокриття). Мільйони кубометрів кислот, лугів, відходів металу без перешкод потрапляють у повітря, воду, землю, включаються в природній кругообіг. Небезпека примножується тим, що в біосфері й без того накопичилося безліч нехарактерних для живої природи хімічних сполук. Розібратися в гігантських ланцюгах і блоках хімічних взаємодій у біосфері вкрай складно, як і вжити тут якихось запобіжних заходів.

Через гіпертрофований розвиток в Україні важкої промисловості у низці її районів не лише глибоко зруйноване природне середовище і знищені мальовничі ландшафти⁷, а й створені несприятливі для людини умови життя. Наприклад, у Донецькій області, на території якої розташовано понад тисячу великих промислових підприємств, в атмосферу щороку попадає близько трьох млн. тонн різноманітних шкідливих викидів. Гранично допустимі концентрації більшості отруйних газів в атмосфері перевищено в 10 - 30 разів. За даними експертів, на 1 кв. км донецької землі припадає в 1428 разів більше, ніж у середньому на планеті, такої шкідливої речовини, як диоксид сірки. Поряд з Донецьком, до міст з найвищим рівнем забруднення атмосферного повітря належать Дніпропетровськ, Луганськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Київ, Маріуполь, Макіївка, Краматорськ, Одеса. Рівень забруднення перевищує санітарні норми в усіх 55 містах України, де веде спостереження державна гідрометеорологічна служба.

В Україні, яка займає одне з останніх місць за показником забезпечення поверхневим стоком води на людину, щорічно скидається у водойми⁸ понад 2,5 млрд. кубометрів забруднених стоків. Майже половина з них надходить від комуналь-ного господарства міст і містечок, а 28 % - від підприємств чорної металургії. В середньому щороку у водойми України потрапляє 5 млн. тонн солей, 5 тис. тонн нафтопродуктів, 7,8 тис. тонн фосфору, 130 тис. тонн органічних забруднень, 1,4 тис. тонн синтетичних поверхневоактивних речовин. Внаслідок цього багато рік дуже забруднені (Дніпро, Десна, Сіверський Донець, Інгулець, Південний Буг). Водночас їх брудні води використовуються для водопостачання великих міст, зрошення сільськогосподарських угідь і в тваринництві. Знищено або перетворено з каналізаційні колектори багато малих річок.

Стають непридатними для водопостачання підземні води в тих регіонах, де підприємства металургійної, вугільної і хімічної промисловості використовують фільтраційні накопичувані та відстійники. Це передовом стосується Лисичансько-Рубежанського промислового району, в підземних водах якого гранично-допустимий вміст фенолу перевищений у 260 разів, нафтопродуктів - у 2 рази, а рівень мінералізації - в 100 разів. Звичним стало й те, що через забруднення, в тому числі й хвороботворними бактеріями, впродовж літа періодично закриваються чорноморські та азовські пляжі, зокрема в Одесі, Ялті, Бердянську та інших приморських містах.

Лише під гірничими відвалами в нас 200 тисяч гектарів родючих земель, а кожних десять років із сільськогосподарського користування вилучається 400 - 500 тис. родючих гектарів. На їх місці виникають забудови, промислові підприємства, кар'єри, різноманітні звалища та сховища шкідливих і твердих відходів тощо. За повоєнні роки для потреб з сільськогосподарського обігу вилучено площі землі, які перевищують території Закарпатської і Чернівецької областей разом узятих.

Щороку в ґрунти України вноситься мільйон 750 тисяч центнерів пестицидів⁹. Надмірне, безконтрольне використання на сільськогосподарських угіддях пестицидів призвело до того, що практично в усіх областях України вони виявлені в підземних водах. Подекуди на глибині 300 - 400 м. Якщо врахувати ще додаткове техногенне забруднення вод, то беззастережно можна стверджувати, що практично все населення України вживає брудну воду і споживає забруднену пестицидами, важкими металами і нітратами сільськогосподарську продукцію. Лабораторні аналізи виявляють залишок гербіцидів у 70 % проб сільськогосподарської продукції, а в 14% таких проб вміст нітратів перевищує допустимі норми аж у 8 разів. Поряд з цим понад 30 % сільськогосподарських підприємств взагалі не має складів для зберігання отрутохімікатів, а 20 % - не має таких складів для зберігання мінеральних добрив. Більшість наявних складів не відповідає санітарним вимогам, до того ж воші нерідко розташовані біля русел рік, в їх заплавах. Це спричиняє додаткове забруднення навколишньої території, отруєння водойм.

Отруйні речовини, які виготовлені для полегшення праці селянина і підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, у недосвідчених руках перетворюються в шкідливий складник навколишнього середовища, потрапляють в біологічний кругообіг, накопичуються в рослинних і тваринних організмах і, зрештою, потрапляючи в організм людини, призводять до численних хвороб і вкорочують людині життя. Дослідження в нашій державі показали: там, де інтенсивно застосовуються сільськогосподарські отрутохімікати, у місцевого населення ушкоджуються структури спадковості, розладжується діяльність центральної нервової системи, у жінок частішають ускладнення вагітності, випадки народження неповноцінних або мертвих дітей. Встановлено і те, що отрутохімікати стимулюють розвиток у довколишньому середовищі вірусів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. - К.: Либідь. 1995 - 368 с.

2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн. - К.:Либідь, 1997.-160с.

3. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. - Харків: ХДАМГ, 1999. - 416 с.

4. Степанчук В.В. Основи екології / Чер. 1998 р.

5. Корсак К.В., Плотніков О.В. Основи екології / К.: 1998 р.

6. Корабльова А.І. Взаємини людини і середовища / К.: 1999 р.



Додаток а

Рисунок 1.2.1

Динаміка викидів в атмосферне повітря: у 2003 р. становив 189, 35 тис.т.



Додаток b

Рисунок 1.2.2

Динаміка викидів в атмосферне повітря по найпоширених речовинах (пил, діоксид сірки, діоксид азоту, оксид вуглецю) в цілому по м. Києву.



Додаток c

Графік 2.2.1

Динаміка надходження РАВ за період 2000-2006 р.р.



Додаток d

Графік 3.2.1

Вміст нафтопродуктів (в мг/л ) в морській воді основних регіонів Чорного моря.

Забруднення прибережних районів Чоpного моpя синтетичними поверхнево-активними pечовинами (СПАР), в сеpедньому нижче ГДК. Однак, у зоні впливу муніципальних очисних споруд нерідко спостерігаються дещо підвищені концентрації СПАР.



Додаток е

1. Викиди - короткочасне або довготривале (протягом певного часу) надходження в навколишнє середовище будь-яких забруднювачів.

2. Забруднення - привнесення в природно-антропогенне середовище, виникнення в ньому нових, не характерних для середовища фізичних, хімічних, біологічних речовин, агентів, які негативно впливають на людину і живі організми.

3. Токсичність - властивість деяких хімічних елементів, сполук і біогенних речовин згубно впливати на живі організми (рослини, тварини, гриби, мікроорганізми) і здоров'я людей (бензапірен, важкі метали, кислотні сполуки, оксиди азоту, сірки).

4. Канцероген - речовина або фізичний агент, які пригнічуючи діють на еритроцити крові і сприяють розвитку злоякісних утворень.

5. Урбанізація - процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.

6. Генофонд - сукупність видів живих організмів з властивими їм потенційними спадковими ознаками.

7. Ландшафт - складний природно-географічний комплекс, в якому всі основні компоненти: рельєф, клімат, вода, грунти, рослинність і тваринний світ знаходяться у складній взаємодії, утворюючи однорідну за умовами розвитку нерозривну систему.

8. Водойма - природне або штучне середовище текучих або стоячих вод (ріка, озеро, став).

9. Пестицид - хімічна сполука, яка використовується для захисту рослин, сільськогосподарських продуктів і боротьби з перенощиками небезпечних захворювань. Їх викори-стання негативно впливає на геосистеми будь-якого рівня і здоров'я людини.

10. Радіація - потік корпускулярної (альфа, бета, гама-випроміню-вання, потік нейтронів) і електромагнітної енергії.