Захист прав користувачів атмосферного повітря

2

Реферат:

«Захист прав користувачів атмосферного повітря»

План

Вступ

1. Захист прав користувачів атмосферного повітря

Висновок

Література

Вступ

Використання атмосферного повітря здійснюється на праві власності або ж на праві користування. Оскільки захист права власності держави на атмосферне повітря розглянутий у главі, присвяченій праву власності на природні ресурси, то тут аналізуються правові приписи про захист прав повітрекористувачів. Мова йде про правові способи захисту вказаного права. Під захистом прав повітрекористувачів слід розуміти сукупність встановлених законодавством способів, які забезпечують відтворення або компенсування у різних формах порушеного суб'єктивного права повітрекористувачів. Оскільки користування атмосферним повітрям належить до істотного (невід'ємного) права кожної людини, воно підлягає захисту незалежно від того, закріплено це у законодавстві або ні. Саме у цьому проявляється конституційний принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України). Невід'ємність деяких прав людини закріплена у Конституції України (ст. 27). Зокрема, у ній встановлено, що кожна людина має невід'ємне право на життя, дане право слід розуміти у широкому розумінні, тобто воно має відношення і до права на користування атмосферним повітрям. Людина може існувати без атмосферного повітря лише 5-7 хвилин. Ось чому право користування атмосферним повітрям належить до невід'ємного права людини. Якщо у законодавстві не вказані способи захисту будь-яких елементів названого права, воно підлягає захисту з застосуванням аналогії права або закону або з використанням у субсидіарному порядку правових приписів інших галузей права, у тому числі й процесуального права. Особливим способом захисту порушеного права є відшкодування збитків, заподіяних повітрекористувачам (ст. 45 Закону). У даній статті встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря у порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Названий припис має загальний та відсилочний характер. Ця норма права має значення при захисті як права власності на атмосферне повітря, так і права користування ним. Крім того, цей припис відсилає до чинного законодавства у широкому розумінні. Справа втому, що забрудненням атмосферного повітря порушується не тільки власне суб'єктивне право користування ним, але й інші суміжні еколого-майнові права громадян та юридичних осіб. Тому можливе застосування, поряд з атмосфероповітряним, й іншого екологічного і цивільного законодавства. Відшкодування збитків може бути як у формі застосування майнової відповідальності, так і у формі використання правових гарантій, які не підпадають під відповідальність, однією з основ застосування якої є здійснення винною особою правопорушення, до речі, приписи ст. 45 Закону пов'язують стягнення збитків з порушенням атмосфероповітряного законодавства.

1. Захист прав користувачів атмосферного повітря

Відомо, що при підрахунку збитків, заподіяних природному середовищу та суб'єктам екологічного права, використовуються різні такси, методики, правила та інші способи, затверджені державними компетентними органами. Так, наказом Мінекології України від 18 травня 1995 року затверджена Методика підрахунку відшкодування збитків, спричинених державі понаднормативними викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря. Однак збитки можуть бути спричинені не лише державі як власнику атмосферного повітря, але й повітрекористувачам. Перелік атмосфероповітряних правопорушень, викладений у ст. 44 Закону, не є вичерпним і може бути розширений законодавством України. Крім того, необхідно враховувати деякі загальні приписи, які містяться у ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Ці приписи стосуються, насамперед, таких питань, як обсяг збитків, які стягуються, видів відшкодування збитків (відновлення здоров'я людини, якості навколишнього природного середовища, відновлення природних ресурсів до нормального стану), особливості відшкодування збитків, заподіяних власникам джерел підвищеної небезпеки. Можливі випадки застосування окремих норм цивільного законодавства, зокрема норм права про застосування солідарної відповідальності, коли збитки спричинені спільними діями кількох осіб тощо.

Особливе значення має захист прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря (ст. 44 Закону). Це право є різновидом загального екологічного права людини на безпечне для її життя і здоров'я навколишнє природне середовище (ст. 9 Закону України «Про охорону природного середовища»). Збитки можуть виникнути у зв'язку з витратами громадянина на відновлення здоров'я, втратою певної частини здоров'я тощо. При визначенні розміру збитків тут слід керуватися нормами цивільного законодавства, які регулюють відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю людини. Відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» збитки стягуються, як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення. З цього випливає, що можливі певні винятки з загального правила, зокрема, у виняткових випадках та при обставинах, які заслуговують на увагу, суд може зменшити розмір шкоди. При труднощах у підрахунку збитків можна залучити спеціалістів з ініціативи сторін або суду.

Забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами може викликати збитки у користувачів іншими природними об'єктами: земельними ділянками, лісовими, водними ресурсами, диким тваринним світом тощо. Спеціальних такс, методик, правил підрахунку збитків, спричинених іншим природним об'єктам забрудненим атмосферним повітрям, немає. Однак є документи, розроблені компетентними державними органами для підрахунку збитків, заподіяних цим природним ресурсам. Якщо, наприклад, забрудненим атмосферним повітрям спричинені збитки лісовим ресурсам, то слід керуватися правилами (таксами) про ці ресурси. Аналогічним чином слід керуватися при спричиненні шкоди тваринному світу, земельним ділянкам, водним ресурсам тощо. Слід мати на увазі, що якщо збитки спричинені домашнім тваринам, рослинності, то вони визначаються за правилами цивільного законодавства, адже норми екологічного законодавства тут не можуть застосовуватися. Частіш за все атмосферне повітря забруднюється різними хімічними речовинами (пестицидами та ін.), що нерідко призводить до виникнення збитків у природокористувачів. Оскільки багато хімічних речовин належать до джерел підвищеної небезпеки, їх власники відшкодовують збитки за правилами, викладеними у ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Зокрема, вони звільняються від відшкодування шкоди у двох випадках; по-перше, коли шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ; по-друге, якщо збитки виникли у результаті навмисних дій потерпілих. Ці обставини перевіряються у кожному конкретному випадку при розгляді позову про відшкодування збитків. Можливі випадки, коли хімічна речовина, що викидається, сама по собі безпечна для атмосферного повітря, однак, поєднуючись у атмосфері з іншою речовиною, утворює отруйну речовину й таким чином належить до джерела підвищеної небезпеки. Тут необхідно провести екологічну експертизу з приводу можливості підприємства змінити технологію виробництва з метою запобігання викидів, які здатні поєднуватися з іншими речовинами та утворювати небезпечну нову шкідливу речовину. У висновках експертизи повинно бути зазначено, чи можливо з урахуванням вітчизняної і закордонної науки запобігати викидам, що, поєднуючись в атмосфері з іншими речовинами, створюють небезпеку для людей й природного середовища. Якщо така можливість є, то обов'язок відшкодування збитків покладається на власника шкідливих речовин. Якщо ж у висновках буде категоричне твердження про неможливість запобігання шкідливим поєднанням у атмосфері, зважаючи на відсутність наукових і технологічних розробок у світовому масштабі, то таке поєднання слід розглядати як стихійне природне явище, якому неможливо запобігти, що дає підстави для звільнення підприємства, установи або організації від відшкодування шкоди.

Специфічним способом захисту прав повітрекористувачів є тимчасове або повне зупинення діяльності підприємства, установи у частині здійснення, що призводить до понаднормативних викидів, які забруднюють атмосферне повітря. У спеціальних дозволах компетентних органів визначається кожному підприємству норматив викидів у тому обсязі, який не спричиняє шкідливого впливу на атмосферне повітря, тому викиди понад нормативи розглядаються як правопорушення, оскільки понаднормативні викиди погіршують якісний стан атмосферного повітря, що негативно відбивається на стані здоров'я людей та якості інших природних ресурсів. Дії компетентних органів щодо порушення норм викидів підприємствами -- забруднювачами атмосферного повітря передбачені у ст. 14 Закону України «Про охорону атмосферного повітря». У цій нормі визначені підстави припинення або зупинення діяльності підприємств і перелік органів, які мають право здійснювати такі дії. Як зазначалося, викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря у межах нормативів розглядається як різновид права повітрекористувача, тому припинення або зупинення даного права для певних організацій сприяє збереженню сприятливого стану атмосферного повітря у відповідному регіоні, що забезпечує здійснення громадянами свого права на екологічно безпечний стан атмосферного повітря. Слід мати на увазі, що при винесенні рішення про скасовчі дії повинні враховуватися також приписи, встановлені у Порядку обмеження, тимчасової заборони або зупинення діяльності організацій у разі порушення ними законодавства про охорону природного середовища від 29 жовтня 1992 року. У даному нормативному акті передбачено, що рішення про обмеження, тимчасову, заборону (припинення) або зупинення діяльності підприємств може бути оскаржено у судовому порядку (п. 11). Не припускається застосування скасовчих дій, якщо це може призвести до виникнення аварійної ситуації. Скасовчі дії можуть бути застосовані також щодо підприємств, яки використовують атмосферне повітря як сировину основного виробництва (ст. 32 Закону).

Висновок

Повітрекористувачі мають право на отримання своєчасної, повної й достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, про перекручення відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря. Відмова у наданні цих відомостей розглядається як правопорушення (ст. 44 Закону). Дане право є різновидом загального конституційного права громадянина щодо вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища (ст. 50 Конституції України). Право на отримання достовірної інформації про стан атмосферного повітря безпосередньо пов'язано з правом громадянина на користування ним. Хоча ці права і тісно пов'язані між собою, тим не менш вони зберігають свою самостійність. Для захисту права громадянина на екологічно безпечний стан атмосферного повітря необхідно мати достовірну інформацію про нього. Більш оперативний захист цих прав громадян забезпечують Закон України від 2 жовтня 1996 року «Про звернення громадян», Конституція України (ст. 40). У Законі встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, на підприємства, до посадових осіб і до інших органів із зауваженнями, пропозиціями і скаргами щодо питань здійснення своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав, законних інтересів зі скаргою про їх порушення (ст. 1). За загальним правилом, звернення розглядаються й вирішуються у термін не більш одного місяця від дня їх надходження. У певних випадках звернення громадян розглядаються у більше короткі терміни (ст. 20). У Законі передбачений порядок розгляду заяв (клопотань), скарг. Скарга -- це форма звернення громадян з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (відсутністю дій), рішеннями державних органів, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (ст. 3). При незгоді громадянина з прийнятим по скарзі рішенням він вправі звернутися до суду (статті 16, 17).

Особливою формою захисту прав громадян та юридичних осіб є поновлення порушених прав. Правовою основою використання цієї форми захисту є ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», у якій вказано, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища повинні бути відновлені відповідно до законодавства України. Поновлення прав громадян та юридичних осіб означає поновлення цих прав у обсязі, який існував до порушення даних прав. Щодо майнових прав, то тут можлива компенсація у формі відшкодування збитків. Дані положення повною мірою стосуються і захисту прав повітрекористувачів. Не виключається можливість відшкодування моральної шкоди при наявності до цього підстав.

Література

1. Баб'як О.С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.

3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

4. Екологічне право України: Підручник / За ред. А.П. Гетьмана, М.В. Шульги. - X., 2005.

5. Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

6. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. -- К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с/

7. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. - К., 1991.

8. Закон України «Про охорону атмосферного повітря». - К., 1992

1. Бринчук М.М. Правовая охрана атмосферного воздуха. -- М., 1986.

2. Габитов Р.X. Воздухоохранное право. -- Уфа, 1999.

3. Габитов Р.X Теоретические проблемы организации правовой охраны атмосферы Земли в современных условиях. -- Уфа, 2000.

9. 6. Кузнецова О.К, Радчик О.Л. Загрязнение окружающей среды отходами и опасными веществами. -- М., 2001.

10. 8 Роун Ш. Озоновый кризис. Пятнадцатилетняя эволюция неожиданной глобальной опасности. -- М., 1993.

11. 9 Фомин Г.С, Фомина С.Н. Воздух: контроль загрязнений по международным стандартам. -- М., 1993.

12. 10. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. -- К., 1989.