Правові заходи забезпечення екологічної безпеки

2

Реферат:

«Правові заходи забезпечення екологічної безпеки»

План

Вступ

1. Заходи забезпечення екологічної безпеки

Висновок

Література

Вступ

Екологічна безпека на території України гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. За своїм змістом правові заходи не однорідні і їх можна поділити на кілька видів за спрямованістю дій. Так, в екологічно-правовій літературі виділяють такі види заходів: організаційно-превентивні, регулятивно-стимулюючі, розпорядчо-виконавчі, охоронно-відновлювальні та забезпечувальні. Вони у сукупності створюють своєрідний правовий механізм. Під механізмом правового забезпечення екологічної безпеки спід розуміти сукупність державно-правових засобів, спрямованих на регулювання діяльності, спроможної посилювати рівень екологічної безпеки, попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для населення і природних систем, локалізацію проявів екологічної небезпеки.

1. Заходи забезпечення екологічної безпеки

Організаційно-превентивні заходи спрямовані на виявлення екологічно небезпечних для навколишнього природного середовища та здоров'я людини територій, зон, об'єктів і видів діяльності, а також здійснення певних заходів для попередження виникнення екологічної небезпеки. Вказана категорія заходів передбачає виявлення, інвентаризацію та класифікацію небезпечних зон, об'єктів, територій і джерел, а також їх реєстрацію Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи 5 лютого 1999 року затверджена Тимчасова інструкція з перевірки й оцінки стану техногенної безпеки потенційно небезпечних об'єктів господарювання. Ця інструкція визначає методику проведення перевірки стану техногенної безпеки потенційно небезпечних об'єктів господарювання України, яка дає змогу комплексно оцінити безпеку об'єкта як для персоналу, що працює на об'єкті, так і для населення, що мешкає у зоні техногенного впливу об'єкта.

Водночас екологічне законодавство закріплює обов'язкову паспортизацію екологічно небезпечних підприємств. На кожному такому підприємстві розробляється екологічний паспорт. У разі випуску екологічно небезпечної продукції вона підлягає сертифікації. Обов'язковість сертифікації продукції передбачається безпосередньо Законом України «Про захист прав споживача».

Об'єкти, які підлягають приватизації, повинні відповідати вимогам екологічної безпеки. Наказом Мінекоресурсів України спільно з Фондом державного майна України 19 серпня 1999 року затверджено Порядок визначення відповідності діяльності об'єктів, які підлягають приватизації, вимогам екологічної безпеки. Визначення відповідності діяльності цих об'єктів вимогам екологічної безпеки здійснюється шляхом аналізу форм державної статистичної звітності та екологічних нормативів, які вже існують для даного об'єкта приватизації, а також інших наявних матеріалів, що відображають стан відповідності вимогам екологічної безпеки.

Крім того, усі інші екологічно небезпечні види діяльності підлягають ліцензуванню, тобто здійснення такої діяльності можливе лише при наявності обґрунтованої ліцензії, виданої компетентними органами. Порядок надання ліцензії регламентується Положенням про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затверджений Кабінетом Міністрів України від 3 липня 1998 року. Враховуючи екологічну небезпеку атомної енергетики, законодавство, зокрема, передбачає обов'язковість ліцензування проектування, будівництва та експлуатації об'єктів атомної енергетики, послуг з їх обслуговування, а також діяльності, пов'язаної з використанням радіаційних відходів, джерел іонізуючого випромінювання, транспортування ядерних матеріалів та радіоактивних речовин.

Складовою часткою організаційно-превентивних заходів є також проведення екологічної експертизи об'єктів і комплексів, у тому числі військових та оборонних, які являють екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я населення, запровадження попередньої оцінки екологічного впливу цих об'єктів, проведення відкритих громадських слухань, обговорення населенням проектів екологічно небезпечної діяльності, що накреслюються для реалізації. Проведення екологічної експертизи таких об'єктів передбачається як Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 27), так і Законом України «Про екологічну експертизу»(ст. 7).

На компетентні органи покладені функції систематичного інформування державних органів та населення про екологічний стан і стан захворювання людей.

Регулятивно-стимулюючі заходи -- це система юридичних норм і правил, спрямованих на регулювання відносин, забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки. Регулювання громадських відносин у галузі екологічної безпеки здійснюється за допомогою правових норм, які містяться у законодавчих актах. У законодавчих актах є правові норми, які закріплюють імперативи, пріоритети та принципи в галузі екологічної безпеки.

Згідно з приписами чинного законодавства розробляються стандарти в галузі екологічної безпеки, нормативи екологічної безпеки, правила проектування та експлуатації небезпечних об'єктів, норми радіоекологічної безпеки, правила поводження з екологічно небезпечними речовинами та джерелами. Однак для того, щоб вони працювали, не достатньо їх розробити і закріпити, необхідно здійснити певні організаційні заходи. Зокрема, нормування та лімітування екологічно небезпечної діяльності, зонування екологічно небезпечних територій, регламентування екологічно небезпечних об'єктів, а також надання дозволів на здійснення екологічно небезпечної діяльності.

Забезпечення виконання вимог у галузі екологічної безпеки гарантується певними стимулюючими заходами, які є складовою частиною економічного механізму в галузі охорони навколишнього природного середовища (розділ X Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища») Так, підприємства, установи організації та громадяни мають право на отримання податкових, кредитних та інших пільг при здійсненні ефективних заходів при виконанні вимог екологічної безпеки. Своєрідним стимулом є види зборів, нормативи зборів, а також страхування за екологічний ризик.

Розпорядчо-виконавчі заходи полягають у реалізації певних заходів та функцій у сфері забезпечення екологічної безпеки з боку спеціально уповноважених органів. Найбільш важливі положення в цій сфері закріплені у Конституції України, згідно з якою на Президента України, виконавчі органи покладений обов'язок по здійсненню політики в галузі екологічної безпеки. Президент України зобов'язаний вживати заходів до забезпечення національної безпеки, в тому числі й екологічної безпеки, яка є складовою частиною національної безпеки. Однією з основних функцій у цій галузі є контрольно-наглядна функція державних органів, спрямована на нагляд і перевірку дотримання підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог екологічного законодавства і застосування заходів попередження екологічних правопорушень. У зв'язку з закріпленою компетенцією органи державного управління здійснюють контроль, а також виконують інші функції. Основним спеціальним органом у сфері здійснення контролю є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, у складі якого на правах самостійних структурних одиниць діють Державна екологічна інспекція та Головна державна інспекція по нагляду за ядерною і радіаційною безпекою. Міністерство охорону навколишнього природного середовища України здійснює контроль за дотриманням норм екологічної безпеки, норм і правил ядерної і радіаційної безпеки.

Охоронно-відновлювальні заходи спрямовані на локалізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику і встановлення статусу осіб, які потерпіли від наслідків екологічної небезпеки.

В першу чергу вказані заходи передбачають встановлення правового режиму територій, де внаслідок людської діяльності або руйнівного впливу стихійних сил природи відбулися певні зміни у навколишньому природному середовищі, які ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних ресурсів і обмежують проведення господарської діяльності або призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності. Такі території оголошують зонами надзвичайних екологічних ситуацій на основі рішень, прийнятих компетентними органами. До винесення рішень обов'язково проводиться визначення ступеня екологічної небезпеки цих територій, підготовка відповідних матеріалів та їх розгляд, а також здійснення екологічної експертизи матеріалів обгрунтування проектів зон надзвичайних екологічних ситуацій.

Після встановлення особливого правового режиму цих територій на них проводяться різні ліквідаційні заходи: здійснення невідкладних аварійно рятувальних робіт, паспортизація екологічно небезпечних виробництв, оцінка наслідків прояву екологічної небезпеки. У разі спричинення шкоди здоров'ю громадян від наслідків екологічної небезпеки їм надається статус потерпілих громадян. При цьому чинне законодавство передбачає певні категорії потерпілих осіб, їх реєстрацію та видачу правоустановчих документів. Так, згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено правовий статус громадян, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Висновок

Забезпечувальні заходи спрямовані на попередження екологічних правопорушень, захист права людини на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище та пов'язані з ними інші екологічні права, а також застосування до винних осіб засобів державно-правового примусу у разі порушення ними вимог і норм екологічної безпеки. Попередження екологічних правопорушень забезпечується шляхом обмеження або припинення екологічно небезпечної діяльності. Можливість здійснення такої діяльності передбачається Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року «Про порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища». Діяльність вказаних суб'єктів обмежується або припиняється в разі порушення екологічних нормативів, а також вимог екологічної безпеки. Підставою для зупинення діяльності є систематичне порушення екологічних нормативів, які не можуть бути усунуті з технічних, економічних або інших причин.

Екологічне законодавство закріплює можливість судового захисту порушених прав громадян внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки. Зокрема, в судових органах розглядаються справи щодо захисту права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог і правил екологічної безпеки, а також справи про відмову від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікацію відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення. Крім того, належать до розгляду у судах справи, які випливають з адміністративних правопорушень, та за екологічні злочини.

Література

1. Баб'як О.С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.

3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

4. Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. -- К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с

6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. - К., 1991.

7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.