Система екологічного права

Система екологічного права

Під системою екологічного права розуміють розміщення у певній логічній послідовності його структурних підрозділів. Система обумовлена змістом екологічних відносин, що виступають предметом екологічного права. Екологічне право як галузь права включає Загальну, Особливу й Спеціальну частини, підгалузі права, складні і прості правові інститути, субінститути. Крім того, система екологічного права може розглядатися у таких чотирьох аспектах: як галузь права, галузь законодавства, навчальна дисципліна і як наука, що тісно пов'язані між собою, однак не тотожні. Труднощі в чіткому визначенні системи екологічного права виникають через відсутність єдиного основоположного нормативного акта, який регулював би екологічні відносини. Все більшого розвитку набуває тенденція надмірної диференціації екологічного законодавства. Більш прийнятним було б, звичайно, підготовка й видання фундаментального нормативного акта з питань екології у формі, приміром, Екологічного кодексу України, що значно полегшило б визначення системи екологічного права і правозастосовну діяльність взагалі. Таке становище з кодифікацією екологічного законодавства склалося щонайменше з двох причин: по-перше, деякі науковці стверджують, що екологічне право належить до комплексної галузі права, яка включає такі самостійні галузі права, як земельне, водне, лісове, гірниче та ін.; по-друге, на сьогодні ще немає фундаментальних наукових розробок про уніфікацію екологічного законодавства, на які могли б спиратися законодавці у своїй законотворчій діяльності. Автори даного підручника систему екологічного права характеризують, виходячи з концепції єдиної і некомплексної галузі права.

Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх видів екологічних відносин. Вона охоплює: а) загальну характеристику екологічних відносин та екологічного права як юридичної їх форми; б) джерела (форми) екологічного права; в) право власності на природні об'єкти; г) управління в галузі використання, відтворення й охорони природного середовища; г) загальні положення природокористування; е) правове забезпечення екологічної безпеки; є) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; ж) загальні питання охорони природного середовища, включаючи й відповідальність.

Особлива частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки; зокрема, право користування землею, водою, надрами, лісом, рослинністю, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та інші види природокористування. Наводяться тут також міжнародні форми співробітництва в галузі екології, стисла характеристика міжнародних еколого-правових документів та їх співвідношення з екологічним законодавством України.

Спеціальна частина містить правові норми, які регулюють міжнародне співробітництво у сфері екології та його правове забезпечення.

Як уже зазначалося, екологічне право об'єднує у своєму складі відповідні підгалузі права, які являють собою сукупність правових норм, що регулюють однорідну групу екологічних відносин, яким притаманні свої специфічні риси, які є невід'ємною частиною загальних екологічних відносин. Оскільки основу кожної групи відносин складають певні природні об'єкти зі своїми властивими тільки їм істотними рисами, це обумовлює необхідність конкретних юридичних правових форм. До них належать земельне, водне, гірниче, фауністичне, атмосфероповітряне, природно-заповідне, природоохоронне право. Підгалузева структура екологічного права забезпечує диференційований підхід до правового регулювання відповідних видів екологічних відносин. Екологічне право, його підгалузі об'єднують складні, прості правові інститути і підінститути. Вони можуть або входити до складу підгалузі, або ж посідати самостійне місце в системі екологічного права. Так, земельне право містить низку складних правових інститутів як-то: право користування землями, яке у свою чергу підрозділяється на прості правові інститути -- право користування землями сільськогосподарського призначення, землями населених пунктів тощо. Правовий інститут екологічної безпеки посідає самостійне місце в системі екологічного права. За таким же принципом систематизуються й інші підгалузі екологічного права.

Система екологічного права як навчальна дисципліна в основному співпадає з системою даної галузі права. У перспективі може виникнути необхідність у створенні навчальних спецкурсів у межах екологічного права з метою вдосконалення навчального процесу та більш поглибленого вивчення конкретних питань, що відповідає вимогам практики (наприклад, здійснення права користування землями).

Система екологічного права як еколого-правова наука також виходить із системи цієї галузі права. Вона являє собою систему наукових поглядів, правових ідей, концепцій, понять, а також знань закономірностей правового регулювання екологічних відносин, які утворюють предмет екологічного права. Еколого-правова наука сприяє вдосконаленню системи екологічного права як навчальної дисципліни, системи екологічного законодавства тощо.

ДЖЕРЕЛА

1. А.А.Герасимчук „Основи екології”, Київ, 1999

2. Н.Л. Магура „Біологія навколишнього середовища”, „Громада”, 2001

3. Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй „Основи екологічних знань”, Либідь, 1997