2

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: НОРМУВАННЯ ЯКОСТІ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.

ПЛАН

1. Введення

2. Основні поняття й визначення

3. Нормування якості повітря

4. Нормування якості води

5. Нормування якості ґрунту

6. Гранично припустимі концентрації шкідливих речовин

у продуктах харчування

7. Класи небезпеки хімічних сполук

8. Нормування впливу

9. Нормування в області радіаційної безпеки

10. Список використовуваної літератури

ВВЕДЕННЯ

Наведені в даній роботі відомості, імовірно, здадуться многим знайомими (якщо не очевидними). Однак практика роботи мережі незалежного екологічного моніторингу, та й просте читання різноманітних звітів, статей, заміток у ЗМІ свідчать про те, що саме нерозуміння системи нормування приводить до появи прикрих помилок в інтерпретації цікавого фактичного матеріалу.

Відповідно до природоохранительным законодавства Російської Федерації нормування якості навколишнього природного середовища виробляється з метою встановлення гранично припустимих норм впливу, що гарантують екологічну безпеку населення, збереження генофонду, що забезпечують раціональне використання й відтворення природних ресурсів в умовах стійкого розвитку господарської діяльності. При цьому під впливом розуміється антропогенна діяльність, пов'язана з реалізацією економічних, рекреаційних, культурних інтересів і вносящая фізичні, хімічні, біологічні зміни в природне середовище.

Певна в такий спосіб ціль має на увазі накладення граничних умов (нормативів) як на сам вплив, так і на фактори середовища, що відбивають і вплив, і відгуки экосистем. Принцип антропоцентризму вірний і відносно історії розвитку нормування: значно раніше інших були встановлені нормативи прийнятних для людини умов середовища (насамперед, виробничої). Тим самим був покладений початок роботам в області санітарно-гігієнічного нормування. Однак людина не самий чутливий з біологічних видів, і принцип «Захищена людина - захищені й экосистемы», загалом кажучи, невірний.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Й ВИЗНАЧЕННЯ

Екологічне нормування припускає облік так званого припустимого навантаження на екосистему. Припустимої вважається таке навантаження, під впливом якої відхилення від нормального стану системи не перевищує природних змін і, отже, не викликає небажаних наслідків у живих організмів і не веде до погіршення якості середовища. До теперішнього часу відомі лише деякі спроби обліку навантаження для рослин суши й для співтовариств водойм рибогосподарського призначення.

Як екологічне, так і санітарно-гігієнічне нормування засновані на знанні ефектів, надаваних різноманітними факторами впливу на живі організми. Одним з важливих понять у токсикології й у нормуванні є поняття шкідливої речовини.

У спеціальній літературі прийнято називати шкідливими всі речовини, вплив яких на біологічні системи може привести до негативних наслідків. Крім того, як правило, всі ксенобиотики (чужорідні для живих організмів, штучно синтезовані речовини) розглядають як шкідливі.

Установлення нормативів якості навколишнього середовища й продуктів харчування ґрунтується на концепції пороговости впливу. Поріг шкідливої дії - це мінімальна доза речовини, при впливі якої в організмі виникають зміни, що виходять за межі фізіологічних і пристосувальних реакцій, або схована (тимчасово компенсована) патологія. Таким чином, гранична доза речовини (або гранична дія взагалі) викликає в біологічного організму відгук, що не може бути скомпенсований за рахунок гомеостатических механізмів (механізмів підтримки внутрішньої рівноваги організму).

Нормативи, що обмежують шкідливий вплив, установлюються й затверджуються спеціально вповноваженими державними органами в області охорони навколишнього природного середовища, санітарно-епідеміологічного нагляду й удосконалюються в міру розвитку науки й техніки з урахуванням міжнародних стандартів. В основі санітарно-гігієнічного нормування лежить поняття гранично припустимої концентрації.

Гранично припустимі концентрації (ПДК) - нормативи, що встановлюють концентрації шкідливої речовини в одиниці об'єму (повітря, води), маси (харчових продуктів, ґрунту) або поверхні (шкіра працюючих), які при впливі за певний проміжок часу практично не впливають на здоров'я людини й не викликають несприятливих наслідків у його потомства.

Таким чином, санітарно-гігієнічне нормування охоплює всі середовища, різні шляхи надходження шкідливих речовин в організм, хоча рідко відбиває комбінована дія (одночасна або послідовна дія декількох речовин при тому самому шляху надходження) і не враховує ефектів комплексного (надходження шкідливих речовин в організм різними шляхами й з різними середовищами - з повітрям, водою, їжею, через шкірні покриви) і сочетанного впливу всього різноманіття фізичних, хімічних і біологічних факторів навколишнього середовища. Існують лише обмежені переліки речовин, що володіють ефектом суммации при їхньому одночасному змісті в атмосферному повітрі.

Аналіз того, як змінюються із часом значення гранично припустимих концентрацій, свідчить про їхню відносність, вірніше - про відносність наших знань про безпеку або небезпеку тих або інших речовин. Досить згадати про те, що в п'ятидесяті роки ДДТ уважався одним з найбезпечніших для людини інсектицидів і широко рекламувався для використання в побуті. Для речовин, про дію яких не накопичено достатньої інформації, можуть установлюватися тимчасово припустимі концентрації (ВДК) - отримані розрахунковим шляхом нормативи, рекомендовані для використання строком на 2-3 року.

Підкреслимо, що відповідно до Постанови № 1 від 06.02.92 Держкомітету санітарно-епідеміологічного нагляду РФ на території Росії до прийняття відповідних нормативних актів РФ діють санітарні правила, норми й гігієнічні нормативи, затверджені колишнім Міністерством охорони здоров'я СРСР, у частині, що не суперечить санітарному законодавству Російської Федерації.

Санітарно-гігієнічні й екологічні нормативи визначають якість навколишнього середовища стосовно здоров'я людини й стану экосистем, але не вказують на джерело впливу й не регулюють його діяльність. Вимоги, пропоновані властиво до джерел впливу, відбивають науково-технічні нормативи. До науково-технічних нормативів ставляться нормативи викидів і скидань шкідливих речовин (ПДВ і ПДС), а також технологічні, будівельні, містобудівні норми й правила, що містять вимоги по охороні навколишнього природного середовища. В основу встановлення науково-технічних нормативів покладений наступний принцип: за умови дотримання цих нормативів підприємствами регіону зміст будь-якої домішки у воді, повітрі й ґрунті повинне задовольняти вимогам санітарно-гігієнічного нормування.

Науково-технічне нормування припускає введення обмежень діяльності господарських об'єктів відносно забруднення навколишнього середовища, іншими словами, визначає гранично припустимі потоки шкідливих речовин, які можуть надходити від джерел впливу в повітря, воду, ґрунт. Таким чином, від підприємств потрібно не властиво забезпечення тих або інших ПДК, а дотримання меж викидів і скидань шкідливих речовин, установлених для об'єкта в цілому або конкретних джерелах, що входять у його склад. Зафіксоване перевищення величин ПДК_в або ПДК_мр у навколишнім середовищі саме по собі не є порушенням з боку підприємства, хоча, як правило, служить сигналом невиконання встановлених науково-технічних нормативів (або свідченням необхідності їхнього перегляду).

Постановою Правительства РФ від 3 серпня 1992 року № 545 прийнятий «Порядок розробки й твердження екологічних нормативів викидів і скидань забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, лімітів використання природних ресурсів, розміщення відходів».

НОРМУВАННЯ ЯКОСТІ ПОВІТРЯ

Під якістю атмосферного повітря розуміють сукупність властивостей атмосфери, що визначає ступінь впливу фізичних, хімічних і біологічних факторів на людей, рослинний і тваринний мир, а також на матеріали, конструкції й навколишнє середовище в цілому.

Нормативами якості повітря визначені припустимі межі змісту шкідливих речовин як у виробничій (призначеної для розміщення промислових підприємств, досвідчених виробництв науково-дослідних інститутів і т.п.), так і в селитебной зоні (призначеної для розміщення житлового фонду, суспільних будинків і споруджень) населених пунктів. Основні терміни й визначення, що стосуються показників забруднення атмосфери, програм спостереження, поводження домішок в атмосферному повітрі визначені Дст 17.2.1.03-84. Охорона природи. Атмосфера. Терміни й визначення контролю забруднення.

Гранично припустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони (ПДК_рз) - концентрація, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин, або при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не повинна викликати захворювання або відхилення в стані здоров'я, що виявляються сучасними методами дослідження, у процесі роботи або у віддалений термін життя справжнього й наступного поколінь. Робочою зоною варто вважати простір висотою до 2 м над рівнем підлоги або площі, на якій перебувають місця постійного або тимчасового перебування робітників.

Як треба з визначення, ПДК_рз являє собою норматив, що обмежує вплив шкідливої речовини на дорослу працездатну частину населення протягом періоду часу, установленого трудовим законодавством. Зовсім неприпустимо порівнювати рівні забруднення селитебной зони із установленими ПДК_рз, а також говорити про ПДК у повітрі взагалі, не уточнюючи, про який норматив мова йде.

Гранично припустима концентрація максимально разова (ПДК_мр) - концентрація шкідливої речовини в повітрі населених місць, що не викликає при вдиханні протягом 20 хвилин рефлекторних (у тому числі, субсенсорных) реакцій в організмі людини.

Таблиця 1. Співвідношення різних видів ПДК у повітрі для деяких речовин

Поняття ПДК_мр використовується при встановленні науково-технічних нормативів - гранично припустимих викидів забруднюючих речовин. У результаті розсіювання домішок у повітрі при несприятливих метеорологічних умовах на границі санітарно-захисної зони підприємства концентрація шкідливої речовини в будь-який момент часу не повинна перевищувати ПДК_мр.

Гранично припустима концентрація середньодобова (ПДК_сс) -- це концентрація шкідливої речовини в повітрі населених місць, що не повинна робити на людину прямого або непрямого впливу при необмежено боргом (роки) вдиханні. Таким чином, ПДК_сс розрахована на всі групи населення й на невиразно довгий період впливу й, отже, є самим твердим санітарно-гігієнічним нормативом, що встановлює концентрацію шкідливої речовини в повітряному середовищі. Саме величина ПДК_сс може виступати в якості «еталона» для оцінки благополуччя повітряного середовища в селитебной зоні.

Запропоновано ряд комплексних показників забруднення атмосфери (разом з декількома забруднюючими речовинами); найпоширенішою й рекомендованим методичною документацією Госкомэкологии, є комплексний індекс забруднення атмосфери (ИЗА). Його розраховують як суму нормованих по ПДК_сс і наведені до концентрації диоксида сірки середніх змістів різних речовин.

Для зіставлення даних про забруднення декількома речовинами атмосфери різних міст або районів міста комплексні індекси забруднення атмосфери повинні бути розраховані для однакової кількості домішок. При складанні щорічного списку міст із найбільшим рівнем забруднення атмосфери для розрахунку комплексного індексу використовують значення одиничних індексів тих п'яти речовин, у яких ці значення найбільші.

Останнім часом росте число публікацій, що описують ефекти дії забруднюючих речовин на бойовисько, у тому числі атмосферних домішок на рослинність. Так, установлено, що хвойні породи дерев, лишайники дошкульніше інших видів реагують на присутність у повітрі кислих газів, у першу чергу, сірчистого ангідриду. Дослідники пропонують установити гранично припустимі концентрації для диких видів для того, щоб використовувати ці нормативи при оцінці збитку й обмеженні впливу на особливо охоронювані природні об'єкти. Однак широке застосування чутливість рослин знайшла лише в біологічному моніторингу; екологічне нормування стану атмосферного повітря на практиці фактично не реалізовано.

НОРМУВАННЯ ЯКОСТІ ВОДИ

Відповідно до Санітарних правил і нормами СанПиН 2.1.4.559-96 питна вода повинна бути безпечна в епідемічному й радіаційному відношенні, нешкідлива по хімічному складі й повинна мати сприятливі органолептичні властивості. Під якістю води в цілому розуміється характеристика її складу й властивостей, що визначає її придатність для конкретних видів водокористування; при цьому показники якості являють собою признаки, по яких виробляється оцінка якості води.

По санітарній ознаці встановлюються мікробіологічні й паразитологические показники води (число мікроорганізмів і число бактерій групи кишкових паличок в одиниці об'єму). Токсикологічні показники води, що характеризують нешкідливість її хімічного складу, визначаються змістом хімічних речовин, що не повинне перевищувати встановлених нормативів. Нарешті, при визначенні якості води враховуються органолептичні (сприйманими органами почуттів) властивості: температура, прозорість, цвіт, захід, смак, твердість.

Вимоги до якості води нецентралізованого водопостачання визначені Санітарними правилами й нормами Санпин 2.1.4.544-96, причому нормуються захід, смак, кольоровість, мутність, коли-індекс, а також вказується, що зміст хімічних речовин не повинне перевищувати значень відповідних гранично припустимих концентрацій (ПДК).

Гранично припустима концентрація у воді водойми господарсько-питного й культурно-побутового водокористування (ПДК_в) - це концентрація шкідливої речовини у воді, що не повинна робити прямого або непрямого впливу на організм людини протягом всього його життя й на здоров'я наступних поколінь, і не повинна погіршувати гігієнічні умови водокористування.

Гранично припустима концентрація у воді водойми, використовуваного для рибогосподарських цілей (ПДК_вр) - це концентрація шкідливої речовини у воді, що не повинна робити шкідливого впливу на популяції риб, у першу чергу промислових.

При інтерпретації результатів моніторингу стану водного середовища важливо знати, до якого типу водних об'єктів віднесені ріка, озеро, водоймище, і використовувати для оцінки ситуації відповідні нормативи.

У гідрохімічній практиці використовується й метод інтегральної оцінки якості води, по сукупності забруднюючих речовин, що перебувають у ній, і частоти їхнього виявлення.

У цьому методі для кожного інгредієнта на основі фактичних концентрацій розраховують бали кратності перевищення ПДК_вр і повторюваності випадків перевищення, а також загальний оцінний бал.

Інгредієнти, для яких величина загального оцінного бала більше або дорівнює 11, виділяються як, що лімітують показники, забруднення (ЛПЗ). Комбінаторний індекс забруднення розраховується як сума загальних оцінних балів всіх інгредієнтів, що враховуються. По величині комбінаторного індексу забруднення встановлюється клас забруднення води.

Також оцінка якості води й порівняння сучасного стану водного об'єкта із установленими в минулі роки характеристиками проводяться на підставі індексу забруднення води за гідрохімічними показниками (ИЗВ). Цей індекс являє собою формальну характеристику й розраховується усередненням як мінімум п'яти індивідуальних показників якості води. Обов'язкові для обліку наступні показники: концентрація розчиненого кисню, водневий показник рН і біологічне споживання кисню БПК₅.

НОРМУВАННЯ ЯКОСТІ ҐРУНТУ

У СРСР був установлений лише один норматив, що визначає припустимий рівень забруднення ґрунту шкідливими хімічними речовинами - ПДК для орного шару ґрунту. Принцип нормування змісту хімічних сполук у ґрунті заснований на тім, що надходження їх в організм відбувається переважно через контактуючі із ґрунтом середовища. Основні поняття, що стосуються хімічного забруднення ґрунтів, визначені Дст 17.4.1.03-84. Охорона природи. Ґрунту. Терміни й визначення хімічного забруднення.

Гранично припустима концентрація в орному шарі ґрунту (ПДК_п) - це концентрація шкідливої речовини у верхньому, орному шарі ґрунту, що не повинна робити прямого або непрямого негативного впливу на дотичні із ґрунтом середовища й на здоров'я людини, а також на здатність, що самоочищає, ґрунту.

Нормативи ПДК_п розроблені для речовин, які можуть мігрувати в атмосферне повітря або ґрунтові води, знижувати врожайність або погіршувати якість сільськогосподарської продукції.

У цей час в Інституті екології людини проводяться дослідження, спрямовані на обґрунтування індивідуальних нормативів ПДК_п для різних типів ґрунтів. Таким чином, найближчим часом варто очікувати того, що особливості міграції й трансформації шкідливих речовин у ґрунтах будуть відбиті в системі нормування.

Оцінка рівня хімічного забруднення ґрунтів населених пунктів проводиться по показниках, розробленим при сполучених геохімічних і гігієнічних дослідженнях навколишнього середовища міст. Такими показниками є коефіцієнт концентрації хімічного елемента й сумарний показник забруднення.

Коефіцієнт концентрації визначається як відношення реального змісту елемента в ґрунті до фонового. Оскільки часто ґрунти забруднені відразу декількома елементами, то для них розраховують сумарний показник забруднення, що відбиває ефект впливу групи елементів.

Сумарний показник забруднення може бути визначений як для всіх елементів в одній пробі, так і для ділянки території по геохімічній вибірці.

Оцінка небезпеки забруднення ґрунтів комплексом елементів по показнику проводиться по оцінній шкалі, градації якої розроблені на основі вивчення стану здоров'я населення, що проживає на територіях з різним рівнем забруднення ґрунтів.

ГРАНИЧНО ПРИПУСТИМІ КОНЦЕНТРАЦІЇ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН У ПРОДУКТАХ ХАРЧУВАННЯ

При розробці нормативів гранично припустимих концентрацій шкідливих речовин у продуктах харчування враховуються матеріали по токсикології й гігієнічному нормуванні даних речовин у різних об'єктах природного середовища (у повітрі, воді, ґрунті), а також інформація про природний зміст різних хімічних елементів у харчових продуктах.

Гранично припустима концентрація (припустима залишкова кількість) шкідливої речовини в продуктах харчування (ПДК_пр) -- це концентрація шкідливої речовини в продуктах харчування, що протягом необмежено тривалого часу (при щоденному впливі) не викликає захворювань або відхилень у стані здоров'я людини.

Санітарно-гігієнічне нормування забруднення харчових продуктів стосується головним чином пестицидів, а також важких металів і деяких аніонів (наприклад, нітратів). Відзначимо, що при інтерпретації результатів не слід використовувати ПДК_пр як стандарт, прийнятий для будь-яких об'єктів бойовиська. Наприклад, опис дослідження нагромадження з'єднань ртуті в тканинах чайок не може закінчуватися висновками про перевищення ПДК_пр. Доцільніше звертатися до літературних відомостей про нагромадження ртуті в аналогічних об'єктах у фонові й у добре вивчених забруднених районах.

КЛАСИ НЕБЕЗПЕКИ ХІМІЧНИХ СПОЛУК

Залежно від токсичності всі хімічні сполуки можуть бути підрозділені на 4 класи небезпеки (табл. 2). Облік класу небезпеки дозволяє диференційовано підходити до обґрунтуванню необхідних профілактичних заходів (наприклад, до мір безпеки при роботі з різними речовинами), а також попередньо оцінювати порівняльну небезпеку впливу тих або інших речовин на організм людини.

Таблиця 2. Класи небезпеки хімічних сполук залежно від характеристик їхньої токсичності

НОРМУВАННЯ ВПЛИВУ

Науково-технічні нормативи впливу на навколишнє середовище розробляються для господарських об'єктів у формі проектів томів гранично припустимих викидів (ПДВ) і скидань (ПДС).

Гранично припустимий викид (ПДВ) - маса речовини в газах, що відходять, максимально припустима до викиду в атмосферу в одиницю часу; ПДВ установлюється для кожного джерела забруднення атмосфери (і для кожної домішки, що викидається цим джерелом) таким чином, що викиди шкідливих речовин від даного джерела й від сукупності джерел міста або іншого населеного пункту з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері не створюють приземну концентрацію, що перевищує їх Пдкмр; основні значення ПДВ - максимальні разові - установлюються за умови повного навантаження технологічного й газоочистного встаткування і їхньої нормальної роботи й не повинні перевищуватися в будь-який 20-хвилинний період часу.

Поряд з максимальними разовими (контрольними) значеннями ПДВ (г/с), установлюються похідні від них річні значення ПДВ_г (т/г), для окремих джерел і підприємства в цілому з урахуванням тимчасової нерівномірності викидів, у тому числі за рахунок планового ремонту технологічного й газоочистного встаткування.

Якщо значення ПДВ із причин об'єктивного характеру не можуть бути досягнуті, для таких підприємств установлюються значення тимчасово погоджених викидів шкідливих речовин (ВСВ) і вводиться поетапне зниження показників викидів шкідливих речовин до значень, які забезпечують дотримання ПДВ.

Суспільний екологічний моніторинг може вирішувати завдання оцінки відповідності діяльності підприємства встановленим значенням ПДВ або ВСВ шляхом визначення концентрацій забруднюючих речовин у приземному шарі повітря (наприклад, на границі санітарно-захисної зони).

Основним нормативом скидань забруднюючих речовин, установленим у Російській Федерації, є гранично припустиме скидання (ПДС) -- маса речовини в стічних водах, максимально припустима до відведення із установленим режимом у даному пункті водного об'єкта в одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті; ПДС -- межа по витраті стічних вод і концентрації домішок, що втримуються в них, - установлюється з обліком гранично припустимих концентрацій речовин у місцях водокористування (залежно від виду водокористування), що асимілює здатності водного об'єкта, перспектив розвитку регіону й оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, що скидають стічні води.

ПДС установлюються для кожного джерела забруднення й кожного виду домішки з обліком їхній комбінованої дії. В основі визначення ПДС (за аналогією із ПДВ) лежить методика розрахунку концентрацій забруднюючих речовин, створюваних джерелом у контрольних пунктах - розрахункових створах - з урахуванням розведення, внеску інших джерел, перспектив розвитку (проектовані джерела) і т.д.

Загальний принцип установлення ПДС - величина ПДС повинна гарантувати досягнення встановлених норм якості води (санітарних і рибогосподарських) при найгірших умовах для розведення у водному об'єкті.

При скиданні стічних вод або інших видів господарської діяльності, що впливають на стан водних об'єктів, використовуваних для господарсько-питних і культурно-побутових цілей, норми якості поверхневих вод (або їхній природний склад і властивості у випадку природного перевищення цих норм) повинні выдерживаться на водотоках, починаючи зі створу, розташованого в одному кілометрі вище найближчого за течією пункту водокористування (водозабір для господарсько-питного водопостачання, місця купання, організованого відпочинку, територія населеного пункту й т.п.) аж до самого місця водокористування, а на водоймах - на акваторії в радіусі одного кілометра від пункту водокористування. Найближчі пункти водокористування визначаються органами санітарно-епідеміологічної служби.

При скиданні стічних вод або інших видів господарської діяльності, що впливають на стан рибогосподарських водотоків і водойм, норми якості поверхневих вод (або їхній природний склад і властивості у випадку природного перевищення цих норм) повинні дотримуватися протягом усього ділянки водокористування, починаючи з контрольного створу, обумовленого в кожному конкретному випадку органами Госкомэкологии, але не далі, чим 500 м від місця скидання стічних вод або розташування інших джерел забруднення поверхневих вод (місць видобутку корисних копалин, провадження робіт на водному об'єкті й т.п.)

Для скидань стічних вод у чорті населеного пункту відповідно до «Правил охорони поверхневих вод» ПДС установлюються, виходячи з віднесення нормативних вимог до самих стічних вод. При цьому варто керуватися тим, що використання водних об'єктів у чорті населених місць ставиться до категорії комунально-побутового водокористування.

У випадку, якщо значення ПДС по об'єктивних причинах не можуть бути досягнуті, для таких підприємств установлюються тимчасово погоджені скидання шкідливих речовин (ВСС) і вводиться поетапне зниження показників скидань шкідливих речовин до значень, які забезпечують дотримання ПДС.

Лімітування розміщення твердих промислових відходів (розробка проектів лімітів розміщення) здійснюється на підставі «Тимчасових правил охорони навколишнього середовища від відходів виробництва й споживання в РФ». При цьому під організованим розміщенням відходів розуміються регламентовані й здійснювані відповідно до встановлених норм і правилами процеси виділення, концентрування, збору, транспортування, нагромадження, тимчасового зберігання відходів, що передбачає можливість їхнього подальшого використання, переробки, або ліквідації, поховання.

НОРМУВАННЯ В ОБЛАСТІ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

У природі існує три основних види радіоактивного випромінювання - альфа, бета й гама.

Гамма-випромінювання являє собою електромагнітне випромінювання високої енергії й має найбільшу проникаючу здатність. Відповідно, захист від зовнішнього гамма-випромінювання представляє найбільші проблеми. Бета-випромінювання має корпускулярну природу і являє собою потік негативно заряджених часток (електронів). Бета-випромінювання має меншу проникаючу здатність. Захиститися від цього випромінювання при зовнішнім джерелі можна порівняно легко. У принципі, бета-частинки затримуються неушкодженою шкірою. Однак при надходженні усередину організму бета-активні радіонукліди випускають поглинаються добре тканинами організму бета-частинки. Виникаючі при цьому в організмі руйнування значно перевершують таким, виробленим гамма-випромінюванням. Альфа-випромінювання являє собою потік позитивно заряджених часток із зарядом 2 і масою, рівної 4, (по суті -- ядра гелію). Цей вид випромінювання легко поглинається будь-яким середовищем. Захиститися від нього можна буквально листом паперу. Однак, надходження альфа-випромінювача усередину організму може викликати трагічні наслідки.

Процес радіоактивного розпаду (переходу радіоактивного елемента в інший хімічний елемент) супроводжується випромінюванням одного або декількох видів. Відповідно до того, який вид випромінювання характерний для радіоактивного розпаду даного ізотопу, виділяють гамма-активні ізотопи (наприклад, цезій-137), бета-випромінювачі (наприклад, стронцій-90) і альфа-випромінювачі (наприклад, більшість ізотопів плутонію).

Кількісною характеристикою джерела випромінювання служить активність, що виражається числом радіоактивних перетворень в одиницю часу. У СИ одиницею активності є беккерель (Бк) -- 1 розпад у секунду (з^-1). Іноді використовується внесистемная одиниця кюрі (Ки), що відповідає активності 1 г радію. Співвідношення цих одиниць визначається наступною формулою: 1 Ки = 3,7·10¹⁰ Бк.

Інтенсивність альфа- і бета-випромінювання може бути охарактеризована активністю на одиницю площі (з^-1·м^-2). Интенсивность гамма-излучения характеризуется мощностью экспозиционной дозы.

Експозиційна доза виміряється по іонізації повітря й дорівнює кількості електрики, що утвориться під дією гамма-випромінювання в 1 кг повітря. У СИ експозиційна доза виражається в кулонах на кг (Кл/кг).

Досить популярна також внесистемная одиниця експозиційної дози -- рентгенів. Це -- доза гамма-випромінювання, при якій в 1 див³ повітря при нормальних фізичних умовах (температура 0^об С и тиск 760 мм рт.ст.) утвориться 2,08·10⁹ пар ионов, несущих одну электростатическую единицу количества электричества.

Потужність експозиційної дози відбиває швидкість нагромадження дози й виражається в Кл/кг·сек (в СИ) или в Р/ч (во внесистемных единицах).

Найбільш адекватний спосіб опису ступеня радіоактивного забруднення місцевості - це щільність забруднення. Щільність забруднення являє собою активність на одиницю площі (з урахуванням ізотопного складу). Цей спосіб, однак, досить трудомісткий, вимагає проведення лабораторних аналізів і не завжди може бути використаний для оперативної оцінки. Звичайно така оцінка виробляється за допомогою методів польової дозиметрії.

При цьому використовувані прилади, методи й одиниці виміру залежать від типу забруднення. Мірою забруднення гамма-випромінювачами є потужність експозиційної дози; бета-забруднення характеризується щільністю потоку бета-частинок. Оцінка ступеня забруднення альфа-випромінювачами в польових умовах неможлива.

Як правило, при техногенному забрудненні в навколишнє середовище надходить суміш радіонуклідів, серед яких є всі типи випромінювачів. Тому в першому наближенні ступінь небезпеки може бути оцінена за рівнем гамма-тла. Проте, у ряді випадків така оцінка незастосовна. Якщо в скиданнях підприємства втримуються, головним чином, що бета^-випромінюють радіонукліди, то радіаційна ситуація не може бути охарактеризована через величину експозиційної дози навіть на якісному рівні. Наприклад, забруднення рукава ріки Т., у який здійснюється скидання з хімічного комбінату С., характеризується досить високими рівнями бета-випромінювання, у той час як гамма-тло, в основному, близький до нормального.

У той же час, населенню, як правило, як характеристика забруднення повідомляється (у т.ч. і через засоби масової інформації) тільки потужність експозиційної дози. Ця величина, однак, є лише однієї з характеристик радіаційної ситуації. Існує безліч штучних радіоактивних ізотопів, які практично не випускають гамма-квантів, але при цьому є дуже небезпечними джерелами випромінювання. Потужність експозиційної дози, обумовлена за допомогою гамма-дозиметра, не може відбити ступеня забруднення такими ізотопами.

Система нормування в області радіаційної безпеки в Росії перетерпіла істотні зміни в останні кілька років. Діюча система нормування в цій області будується на понятті дозовой навантаження. Основними документами, відповідно до яких здійснюється радіаційний контроль за безпекою населення, є Федеральний Закон «Про радіаційну безпеку населення» і прийняті в його розвиток «Норми радіаційної безпеки НРБ-96».

Обидва документи служать для забезпечення радіаційної безпеки людини. Екологічних нормативів, що встановлюють припустимі впливи на экосистемы, в області радіаційної безпеки не існує.

У системі нормування використовуються наступні основні поняття:

Поглинена доза -- фундаментальна дозиметрична величина, обумовлена кількістю енергії, переданої випромінюванням одиниці маси речовини.

За одиницю поглиненої дози опромінення приймається грій (джоуль на кілограм) - поглинена доза випромінювання, передана масі речовини, що опромінюється, в 1 кг і вимірювана енергією в 1 Дж будь-якого іонізуючого випромінювання (1 Гр = 1 Дж/кг).

Еквівалентна доза. Оскільки вражаюча дія іонізуючого випромінювання залежить не тільки від поглиненої дози, але й від іонізуючої здатності випромінювання, уводиться поняття еквівалентної дози. Для розрахунку еквівалентної дози поглинену дозу множать на коефіцієнт, що відбиває здатність даного виду випромінювання ушкоджувати тканини організму. При цьому альфа-випромінювання вважається у двадцять разів небезпечніше інших видів випромінювань.

Одиницею еквівалентної дози є зиверт - доза будь-якого виду випромінювання, поглинена в 1 кг біологічній тканині, що створює такий же біологічний ефект, як і поглинена доза в 1 Гр фотонного випромінювання.

Ефективна еквівалентна доза. Варто враховувати, що одні частини тіла (органи) більше чутливі до радіаційних ушкоджень, чим інші. Тому дози опромінення органів і тканин ураховуються з різними коефіцієнтами. Ефективна еквівалентна доза відбиває сумарний ефект опромінення для організму; вона також виміряється в зивертах.

Закон «Про радіаційну безпеку населення» установлює припустиму дозовую навантаження на населення на рівні 1 мзв/рік.

Відповідно до НРБ-96, установлюються наступні категорії осіб, що опромінюються: персонал (підрозділяється на групи А и Б); все населення, включаючи осіб з персоналу, поза сферою й умовами їхньої виробничої діяльності.В умовах нормальної експлуатації джерел іонізуючого випромінювання встановлені дозовые межі для різних груп (табл. 3).

Слід особливо зазначити, що встановлені межі ставляться до умов нормальної експлуатації джерел іонізуючого випромінювання. Опромінення населення в умовах радіаційної аварії регулюється розділом 8 НРБ-96.

Таблиця 3. Основні дозовые межі

Як відзначалося вище, Норми радіаційної безпеки (НРБ) регламентують припустимі рівні впливу радіації на людину. На основі цих норм розробляються нормативні документи, що регламентують порядок обігу з різними джерелами іонізуючого випромінювання, підходи до захисту населення від радіації й т.п. У цей час діють Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами й іншими джерелами іонізуючих випромінювань ОСП-72/87, засновані на нормативних документах, що раніше діяли (зокрема, НРБ-76/87).

Ці правила, зокрема, містять вимоги по: забезпеченню радіаційної безпеки персоналу установ і населення, а також по охороні навколишнього середовища від забруднення радіоактивними речовинами; обліку, зберіганню й перевезенню джерел іонізуючого випромінювання; збору, видаленню й знешкодженню твердих і рідких радіоактивних відходів.

Дія документа поширюється на будь-які підприємства й установи, незалежно від відомчої приналежності й форми власності, де «виробляються, обробляються, переробляються, застосовуються, зберігаються, знешкоджуються й транспортуються природні й штучні радіоактивні речовини й інші джерела радіоактивного випромінювання».

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гофман Дж. Радіація: дози, ефекти, ризик. - М.: Думка, 1999.

2. Одум Ю. Основи екології - М.: Мир, 1985.

3. Охорона навколишнього середовища під ред. С. А. Брылова - М.: Освіта, 1986.

4. Протасов В.Ф., Молчанов А.В. Екологія, здоров'я й природокористування в Росії - М.: Думка, 1999.

5. Реввель П., Реввель Ч. Середовище нашого перебування - М.: Освіта, 1996.