Актуальні проблеми сучасної екології

Актуальні проблеми сучасної екології

Термін «екологія» виник у рамках біології. Його автором був Э. Геккель (1866 р.). Екологія спочатку розглядалася як частина біології, що вивчає взаємодію живих організмів залежно від стану навколишнього середовища. Пізніше на Заході з'явилося поняття «екосистема», а в СРСР - «біоценоз» і «біогеоценоз» (академік В.Н. Сукачев). Це - терміни майже ідентичні. Перші два - екосистема й біоценози - абсолютно тотожні. Вони означають будь-яку сукупність взаємодіючих живих організмів. Останній відрізняється від перших тільки тем, що в ньому бере участь частка «гео», що фіксує той факт, що дана екосистема розглядається на деякій цілком певній території й ураховує вплив навколишнього середовища на взаємодію живих організмів.

Отож: спочатку термін «екологія» означав дисципліну, що вивчає еволюцію фіксованих екосистем. І навіть тепер у курсах загальної екології основне місце займають проблеми, що мають, головним, образом біологічний зміст, що вкрай звужує зміст предмета.

Але й надмірне розширення поняття, включення його в жаргон також неприпустимо. Так, наприклад, говорять про те, що в місті «погана екологія». Вираження безглузде, тому що екологія - це наукова дисципліна, і вона одна для всього людства. Можна говорити про погану екологічну обстановку, про екологічні умови, про те, що в місті відсутні кваліфіковані екологи, але не про погану екологію. Це так само безглуздо, як говорити про погану арифметику або алгебру.

Промислова революція, що почалася в XVIII столітті, внесла істотні зміни у взаємини природи й людини. До пори до часу людини, як і інші живі істоти, був природної тридцятимільйонної своїх екосистем, жив за законами природи, уписувався в кругообірт її речовин. Але, починаючи із часів неолітичної революції, коли було винайдене землеробство, а потім і скотарство, взаємини людини й природи починають якісно мінятися. Сільськогосподарська діяльність створює штучні екосистеми, так звані агроценози, «живучі» за власними законами, - для своєї підтримки вони вимагають постійної цілеспрямованої праці людини. Без втручання людини вони існувати не можуть. Поступово людина починає витягати корисні копалини. І що, може бути, саме головне, - у результаті своєї активності людина міняє характер кругообігу речовин у природі, тобто міняє сам характер навколишнього середовища. І в міру росту населення, у міру росту потреб людини властивості середовища перебування усе більше й більше змінюються. Помітимо, людям здається, що їхня діяльність приводить до адаптації до місцевих умов. Але ця адаптація носить локальний характер, і далеко не завжди, поліпшуючи ці умови для себе, окрема людина поліпшує умови перебування для роду, плем'я, села, міста. Викинувши відходи зі свого двору, він забруднює чужий, що в остаточному підсумку виявляється шкідливим і для окремої людини. Так відбувається не тільки в малому, але й у великому.

Однак до самого останнього часу ці зміни відбувалися настільки повільно, що про їх ніхто серйозно й не замислювався. Звичайно, відбувалися зміни, і людська пам'ять їх фіксувала: Європа, наприклад, ще в середні століття була покрита непрохідними лісами. Безкрайні ковилові степи поступово перетворювалися в ріллі, ріки міліли, звірини й риби ставало менше, і люди знали, що всьому цьому причина одна - чоловік! Але всі ці зміни проходили настільки повільно, що вони ставали помітними лише по закінченні поколінь. Природа залишалася як і раніше лише природним тлом, на якому розвивалися події історії. Звичайно, відбувалися й екологічні кризи, коли непомірна людська жадібність підривала основу існування людини, але вони носили локальний характер і сприймалися як кара небесної.

Починаючи із промислової революції ситуація стала стрімко мінятися, і головною причиною цих змін зробився видобуток і використання вуглеводневого палива - вугілля, нафти, сланців, газу. А потім - у величезних кількостях металів і інших корисних копалин. У кругообіг речовин у природі почали включатися запасені колишніми біосферами речовини, виключені раніше із кругообігу і йому не властиві й перебували в осадових породах. Поява в біосфері цих речовин, споконвічно їй не властивих, люди й стали називати забрудненням води, повітря, ґрунту. І інтенсивність процесу забруднення стала стрімко наростати. Почали зримо мінятися умови перебування. Насамперед цей процес почували рослини й тварини. Стали швидко скорочуватися чисельність і, головне, розмаїтість живого миру. Цей процес гноблення Природи особливо прискорився в другій половині нинішнього століття.

Мене вразило лист до А. Герцена, написане одним з жителів Москви в шістдесятих роках минулого сторіччя. От майже дослівно одна з його фраз: «Збідніла наша Москва-Ріка. Звичайно, пудового осетра й зараз ще можна виловити, але от стерлядочки, що мій дід любив пригощати приїжджих, уже не виловиш». От так! Пройшло ще сторіччя. На берегах ріки поки ще можна побачити рибалок з вудкою. І декому вдається виловити випадково вижила плотвичку. Але вона вже так просочена «продуктами виробничої діяльності людини», що її відмовляється їсти навіть кішка.

Поява нових завдань привело до появи нових напрямків наукової діяльності й нових термінів. І один з них «промислова екологія». Широке поширення одержав і термін «моніторинг навколишньої середовища». І вони тісно зв'язані між собою.

Люди вже давно зрозуміли, що людська активність міняє характер навколишнього середовища, причому в більшості (не завжди, але в більшості) випадків зміна її параметрів, їхнє відхилення від природних значень впливає на людину і його діяльність. І не важко зрозуміти чому: за мільйони років людський організм пристосувався до цілком певних умов перебування. Але в той же час будь-яка діяльність людини - промислова, сільськогосподарська, рекреаційна - це і є джерело життя людини, основа його існування. Виходить, людина неминуче буде міняти характеристики навколишнього середовища. І шукати способи до них пристосовуватися. Звідси випливають два напрямки діяльності. Перше - створення таких технологій, які в найменшому ступені впливають на навколишнє середовище. Ті технології, які мають таку властивість, називаються екологічними, а наукові (інженерні) дисципліни, які займаються принципами створення таких технологій, поєднуються загальною назвою інженерної, або промислової, екології. У міру розвитку промисловості, у міру того, як люди починають розуміти, що існувати в середовищі, створеної із власних покидьків, вони не можуть, роль цих дисциплін увесь час росте, і майже в кожному технічному вузі існують кафедри промислової екології, орієнтовані на ті або інші виробництва.

Помітимо, що покидьків, що забруднюють навколишнє середовище, буде тим менше, чим краще ми навчимося використовувати відходи одного виробництва як сировина для іншого. Так народжується ідея безвідхідних виробництв. Такі виробництва, вірніше, такі ланцюжки виробництв вирішують і ще одне важливе завдання: вони заощаджують ті природні ресурси, які використовує людина у своїй виробничій діяльності. Але ж ми живемо на планеті з дуже обмеженими корисними копалинами. Цей факт не можна забувати. Сукупність подібних проблем, що становлять суть інженерної екології, і є перший практичний напрямок, породжений реаліями XX століття. Ця наукова дисципліна (точніше, сукупність наукових дисциплін) уже зовсім не біологічного плану, хоча в основі розроблювальних технологій використовуються багато процесів біологічної природи. Може здатися, що використання слова «екологія» для опису цієї дисципліни не цілком правочинні. Однак нижче ми побачимо, що логіка розвитку наших знань і тиск практичної необхідності неминуче приводять нас до такого поняття.

Сьогодні промислова екологія охоплює дуже широке коло проблем, причому проблем досить різних. Тому цілком доречно говорити про цілий ряд інженерних екологічних дисциплін: екологія гірничодобувної промисловості, екологія енергетики, екологія хімічних виробництв і т.д. Подібні дисципліни дуже різні по своєму конкретному змісті, але вони поєднуються загальною методологією й загальною метою - гранично скоротити вплив промислової діяльності на процеси кругообігу речовин у природі й забруднення навколишнього середовища.

Одночасно з такою інженерною діяльністю виникає й проблема її оцінки, тридцятилітній другий напрямок практичної діяльності. Для цього треба навчитися виділяти значимі параметри навколишнього середовища, розробити способи їхніх вимірів і створити систему норм припустимих забруднень (нагадаю, що не забруднюючих виробництв не може бути в принципі!). Так народжується концепція ПДК - гранично припустимих норм концентрації шкідливих речовин у повітрі, у воді, у ґрунті...

Це найважливіший напрямок діяльності прийнятий називати екологічним моніторингом. Назва не зовсім удале, оскільки слово «моніторинг» означає спостереження, спостереження, вимір. Звичайно, дуже важливо навчитися міряти ті або інші характеристики навколишнього середовища, ще важливіше звести їх у систему. Але найважливіше - це зрозуміти, що треба міряти в першу чергу, ну й, звичайно, розробити й обґрунтувати самі норми ПДК. Немаловажне значення має знання того, як впливає сукупність різних речовин; іноді вони здатні компенсувати один одного, але частіше вони відіграють роль каталітичного матеріалу, тобто підсилюють дія один одного. Іншими словами, сам моніторинг лише вершина «айсберга»,в основі якого лежить глибока наукова теорія. Треба знати, як ті або інші значення параметрів біосфери впливають на здоров'я людини і його практичну діяльність.

Відповіді на подібні питання вимагають розвитку спеціальних наукових дисциплін, розмова про які - це особлива тема. А поки я лише помічу, що в проблемах оцінки якості навколишнього середовища в нас ще дуже багато неясного. Але нитка Аріадни вже намічене: здоров'я людини. Саме воно і є кінцевий, верховний суддя всієї нашої діяльності.

У всіх цивілізаціях і у всіх народів завжди було подання про необхідність дбайливого відношення до природи. В одних у більшої, в інших у меншому ступені. Але всі розуміли, що земля, ріки, ліс і існуюче в ньому звірина є велика цінність, може бути, головна цінність, який володіє Природа. І заповідники виникли, імовірно, задовго до того, як з'явилося саме слово «заповідник». Так, ще Петро Великий, котрий вирубав для будівництва флоту весь ліс у Заонежье, заборонив доторкатися сокирою до того лісу, що перебував на околицях водоспаду Кивач.

Довгий час основні практичні завдання екології зводилися саме до охорони навколишнього середовища. Але в XX столітті цієї традиційної ощадливості, що початок до того ж поступово вгасати під тиском капіталізму, що розвивається, і витиснення сільського побуту міським, стало недостатньо. Деградація природи початку перетворюватися в погрозу самого життя суспільства. Це стимулювало появу спеціальних природоохоронних законів і створення системи заповідників начебто знаменитої Асканії-Нова. Народжується, нарешті, і спеціальна наука, що вивчає можливість збереження реліктових ділянок природи й зникаючих популяцій окремих живих видів. Люди стали поступово розуміти, що тільки багатство природи, розмаїтість живих видів забезпечує життя й майбутнє самої людини. Сьогодні цей принцип зробився основним. Природа без людини жила мільярди років і зможе жити без людини, але людина поза повноцінною біосферою існувати не може. Питання про охорону природи в більшості розвинених країн перетворився в один з найважливіших пріоритетів національного розвитку.

Стрімка урбанізація й розвиток промисловості почали міняти сам характер духовного миру людини. А це, у свою чергу, стало народжувати роз'єднаність, позначатися на соціальній структурі суспільства, приводити до явищ, небезпечним для його розвитку. Став помітно мінятися характер культури, мистецтва, музики. Краса, доброзичливість, участь, співпереживання стають у взаєминах людей виключенням. Стали розвиватися наркоманія, патології у взаєминах підлог і т.д. Духовний мир стає грубіше, примітивніше. «Максимум», якщо так можна виразитися, досягнутий у європейських країнах в XVIII -XIX століттях (а в Росії, найімовірніше, на початку XX століття), став поступово розпливатися. Поширення в останні десятиліття поп-музики, захоплення бульварною літературою й порнографією, втрата почуття цінності прекрасного - все це говорить об щось більшому, ніж про кризу культури. Я думаю, що мова йде вже про кризу цивілізації.

«Забруднення» духовного миру, витиснення з нього світлого, не побоюся сказати, божественного початку народжує необхідність вивчати описані явища. Все це в цілому, часто й обґрунтовано, називається екологією цивілізації (або екологією культури) - ще один термін, що одержав ходіння в останні роки.

Згадаємо тепер, що первісним значенням поняття «екологія» було вивчення спільного існування видів, що належать якоїсь екосистемі, у даних конкретних умовах навколишнього середовища. Тому за аналогією й цілком обґрунтовано виникло поняття «екологія людини» включаючи в себе й екологію культури, і вивчення соціальних проблем урбанізації й промислову екологію, і багато інших питань; нові умови життя породжують нову синтетичну дисципліну - екологію людини.

Перед людством на весь зріст піднімається проблема виживання людини - сама майбутність нашого біологічного виду ставиться під питання, і йому може загрожувати доля динозаврів. Тільки, причиною зникнення колишніх володарів Землі було зовнішнє втручання, а людство може загинути від невміння розумно використовувати свою могутність.

Сформульована проблема і є центральна проблема сучасної науки (хоча, може бути, це й не всіма поки ще усвідомлене), і дисципліна, що неї вивчає, і зветься «екологія людини».