Реферат на тему:

Екологічні наслідки катастрофи на ЧАЕС

Як вважають чимало фахівців, катастрофа за обсягом і різноманітністю наслідків була найстрашнішою в історії людства. Вона утворила в центрі Східної Європи чималі плями забрудненої радіонуклідами території, проживання на якій небезпечне для здоров'я. Та це зовсім не мертва зона!

Про її шкідливість нічого "не знають" ні рослини, ні тварини. Зона катастрофи, як магніт, притягує вчених, що бажають глибше вивчити вплив радіонуклідів та іонізуючого випромінювання на фауну і флору. Інші вчені на "великій землі" стежать за станом здоров'я десятків тисяч евакуйованих та ліквідаторів.

Написано чимало наукових праць, кілька книг. Як можна було передбачити, безсумнівні дані стосуються найвищих і найбільш помітних за наслідками доз. Порівняно детально вивчено ліси навколо Прип'яті, де подекуди від опромінення хвойні дерева загинули ще у 1986 році. "Гарячі частинки" випалювали під собою ямки, заглиблюючись у листки чи голочки хвойних. Дослідників особливо цікавлять численні випадки генетичних змін рослин, що виявляється у багатократному видовженні голок ялин, викривленні пагонів, зміні форми й кольору квітів багатьох рослин тощо.

Сильнішим було ураження тварин. Покинуті людьми кішки і собаки збивалися у зграї, знищуючи одна одну й слабших істот. Вчені не раз спостерігали у тварин лисі лапи й низ живота, спричинені впливом а- і (3-частинок (нагадуємо, що вони поглинаються у перших двох міліметрах тіла). У лісі, всипаному викидом, було знищено більшість комах, які жили у верхньому сантиметрі ґрунту. На значних відстанях від ЧАЕС позірне життя рослин і тварин протікає нормально. Та детальні вимірювання свідчать, що більшість організмів містить у собі підвищені концентрації радіонуклідів. Виявилося, що у шкаралупі яєць чи черепашок молюсків накопичується стронцій.

Вчені використовують їх для швидкого визначення забруднення стронцієм ґрунту і водойм у конкретній місцевості.

Несподівано великим виявилося забруднення тіл водних птахів. Харчуючись у мулі, вони потім розносять радіонукліди далеко поза межі 30-кілометрової зони. Нашим та закордонним мисливцям бажано спочатку запитувати птахів, чи були вони біля ЧАЕС, а вже потім стріляти (або не забувати вимірювати активність впольованого).

Вітрове перенесення радіонуклідів практично відсутнє. Значно інтенсивніше од вітру це робить вода, але рівнинна поверхня Полісся й відсутність голого ґрунту набагато зменшують вимивання всіх радіонуклідів.

Найскладнішою проблемою лишається точне передбачення впливу чорнобильських радіонуклідів на людей. Причин тому чимало, але найголовнішими є дві:

* практично неможливо за словами людини (де вона була і що робила) навіть приблизно встановити повну дозу від зовнішнього і внутрішнього опромінення;

* ніхто не може точно передбачити ефекти біодії навіть тоді, коли доза відома. Це викликано "комплексністю" опромінення, адже окрім добре відомих радіонуклідів (йод-131, цезій-137, стронцій-90) чимало таких, що раніше не зустрічалися у цих формах і кількостях. Майже цілковитою загадкою лишається дія "гарячих частинок", як великих (від розпилення паливних таблеток), так і субмікронних, утворених конденсацією випаруваних елементів (цезію, стронцію та ін.).

Безсумнівним є факт применшення наслідків катастрофи в офіційних документах Радянського Союзу, де йдеться про смерть менше ЗО осіб. Насправді -- більше, але точна кількість невідома. Водночас всіх, хто помер 1986 року, не можна вважати жертвами катастрофи на ЧАЕС навіть якщо йдеться про мешканця міста Прип'ять чи про ліквідатора. Час від часу у пресі повідомляють, що вже померло понад 5 тис. ліквідаторів. Оскільки йдеться про 5 тис. з 500 тис., які "пройшли ЧАЕС", то смертність видається "нормальною" (за 50-80 років помруть навіть цілком здорові, тобто по 6-10 тис. щороку).

Радіобіологія має надто мало даних для точного прогнозу впливу опромінення, якого ми зазнаємо. Варті довіри оцінки фахівців свідчать, що більш як 5 тис. осіб отримало опромінення внутрішніх органів понад 200 бер. Більш як 50 тис. чоловік мають ефективну дозу від 50 до 200 бер, решта ліквідаторів отримали дозу 20-50 бер. Населення зон відселення отримало менші дози.

За короткий час існування йоду-131 опромінення ним щитовидної залози понад допустимі норми отримали не менше 40 тис. дітей і 150 тис. дорослих (дані для України). Нині на забруднених територіях постійно опромінюються невеликими (але вищими від допустимих для населення рівнів) дозами понад 1 млн осіб (з них не менше 200 тис. -- діти).

Радіобіологи наголошують, що наслідком опромінення буде помітне збільшення кількості захворювань щитовидної залози, очей, випадків лейкемії, анемії, алергій тощо. Це означає: якщо за нормальних умов певна хвороба зустрічається в однієї особи з 10 тис., то серед опромінених дозами в кільканадцять бер кількість випадків цього захворювання збільшиться до 5-10 (можливо й більше). Саме це й намагаються встановити лікарі, завданням яких є стежити за станом здоров'я сотень тисяч осіб. Повідомлення у пресі свідчать, що на момент створення другого видання цієї книги припав початок помітного збільшення кількості щойно зазначених видів захворювань осіб, які зазнали опромінення понад десять років тому. Третє ж видання (2002 р.) з'явилося тоді, коли розвиток зазначеної тенденції досяг майже свого піку -- частота випадків патології щитовидної залози збільшилося в кілька разів порівняно з початком 80-х років.

Фахівці інтенсивно працюють над зменшенням негативних наслідків опромінення. Певні сподівання покладаються на радіопротек-торні речовини, завданням яких є блокування негативного впливу проміння, зв'язування радикалів тощо. Дуже багато можуть дати "чиста" їжа, повноцінні вітаміни, заняття спортом, своєчасні й повні медичні аналізи тощо.

Можна лише пошкодувати, що наявні економічні умови унеможливлюють суттєву частину цих факторів для більшості населення України.

Секретна ядерна катастрофа

Вона трапилася 29 вересня 1957 р. на Південному Уралі в не позначеному на жодній радянській карті таємному місті "Челябінськ-40", де за кількома рядами колючого дроту радіохімічний завод виділяв з уранових стержнів ядерну вибухівку -- плутоній. Для його відділення стержні розчиняли у кислотах, а в кінці процесу лишалась дуже радіоактивна рідина з чималим вмістом вибухонебезпечних солей натрію. Цю небезпечну суміш зливали в заглиблені в землю особливі цистерни з

нержавіючої сталі з системою охолодження І метрової товщини важенними бетонними кришками. Іонізуюче випромінювання, розкладаючи воду, утворювало над рідиною вибухонебезпечну суміш повітря з воднем. Тому автоматика постійно контролювала склад газів. Під впливом того ж таки випромінювання непристосовані до незвичайних умов роботи стандартні прилади й кабелі вийшли з ладу.

Факт згаданого на початку вибуху, його причини і наслідки уряд СРСР та радянські вчені -- учасники численних міжнародних конференцій заперечували аж 33 роки! В оприлюднених заявах (1989-1990 pp.) чимало суперечностей, тому фахівці вважають, що більшість деталей вибуху, його причини і сила лишаються майже невідомими.

Незаперечне те, що 150-тонну бетонну кришку вибух відкинув на десятки метрів, шибки повилітали в радіусі кількох кілометрів, радіоактивний вміст цистерни частково злетів на висоту 1 км, а рештки були розсипані навколо. Чи підірвалися сусідні цистерни (всього їх було кілька десятків) -- досі невідомо. Вважають, що початком був слабкий вибух водню в повітрі, кінцем -- вторинний вибух сотень тонн солей натрію в цистерні (цистернах). Десятки (сотні?) мільйонів кюрі складної суміші ізотопів (за винятком кількох, вона схожа на "чорнобильську") почали посипати ліси, поля і села. Просто дивом майже прямолінійна смуга "сліду" не перетнула жодного міста й трохи не дотяглася до Тюмені. Густим було забруднення території площею 1000 км2, слабшим -- понад 20 тис км2.

Кількість загиблих невідома, відселено було понад 1000 осіб. Втрати на заводі й вартість усунення аварії невідомі. Звіт про катастрофу, методи ліквідації наслідків, результати дослідження впливу радіації на рослини і тварини були засекречені аж до кінця 80-х років. А могли б дуже придатися багатьом фахівцям. Вони були б просто незамінні для всіх тих, хто в 1986 р. й пізніше мав справу зі значно масштабнішою катастрофою на ЧАЕС.

За кордоном вважають, що вибух "у Киштимі" (найближче до місця подій "відкрите" місто) до 1986 р. був найбільшою у світі катастрофою в ядерній промисловості. Вони зазначають, що відмова від засекречування нещасть у ній унеможливила б і катастрофу на ЧАЕС.

"Киштимський урок" вивчили небагато осіб на одному заводі. Він не торкнувся десятків тисяч "учнів" на інших заводах і ядерних електростанціях, вони лишилися сміливими і самовпевненими невігласами...

Список використаної літератури

1. Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. -- К.: Вид-во фітосоціолог. центру, 1998.

2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2000.

3. Злобін Ю. А. Основи екології. -- К.: Лібра, 1998.

4. Кучерявий В. 77. Екологія. -- Львів.: Світ, 2000.

5. Чернова Н. М., Былова А. М. Экология.-- М.: Просвещение, 1988.

6. Чистик О. В. Экология: Учеб. пособие. -- Минск.: "Новое знание", 2000.

7. Экология: Учебник, пособие. -- М.: Знание, 1997.

8. Экология города: Учебник. -- К.: Либра, 2000.

9. Бойчук Ю. Д., Солошенко Е. М., Бугай О. В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. -- 2-ге вид., стереотип. -- Суми: Вид. "Унів. книга", 2003. -- 284 с.

10. Боков В. А., Лущик А. В. Основы экологической безопасности: Учеб, пособие. -- Симферополь: СОНАТ, 1998. -- 224 с.

11. Васюта О. А. Екологічна політика України на зламі тисячоліть: Монографія. -- К.: КІМУ, 2003. -- 306 с.

12. Грицай М. В. та ін. Основи екологічної безпеки: Навч. посіб. -- Суми: Вид-во СумДУ, 2003. -- 267 с.

13. Кутлахмедов Ю. О., Корогодін В. L, Колътовер В. К. Основи радіоекології. -- К.: Вища школа, 2003. -- 319с.

14. Маврищев В. В. Основы экологии: Учеб. пособие. -- Мн.: Выш. шк., 2003.--416с.

15. Мамедов Н. М., Суравегина И. Т. Экология. -- М.: Школа-Пресс, 1996. -- 464с.

16. Фарб П. Популярная экология: Пер. с англ. -- М.: Мир, 1971. -- 189 с.

17. Царик Т. Є., Файфу pa В. В. Основи екології. -- Тернопіль, 2003. --