Особливості проходження служби посадовими особами в митних органах України

Ю.П.Битяк, права службовців поділяє на: 1) загальні, які надані всім державним службовцям, і 2) спеціальні (конкретні), які визначаються для кожного службовця залежно від посади, яку він займає [20, с.92].

На мою думку, права посадових осіб митних органів доцільно поділити на дві групи: 1) загальні, тобто ті, які мають усі посадові особи незалежно від місця служби чи займаної посади; 2) спеціальні (спеціалізовані), які залежать від органу в якому проходить службу посадова особа та від посади яку вона займає.

Так, до загальних прав посадових осіб митних органів можна віднести такі: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень управлінських рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; розпоряджається фінансовими та матеріальними ресурсами; представляти інтереси митного органу; укладати господарські та інші угоди з питань, що належать до їх компетенції; контролювати дотримання фінансової та штатно-кошторисної дисципліни; здійснювати добір і розстановку кадрів; здійснювати професійну підготовку підлеглих; давати підлеглим працівникам доручення та контролювати їх виконання; підписувати фінансові й інші службові документи відповідно до наданих повноважень; вносити подання та порушувати клопотання щодо призначення на посади; застосовувати заохочення та дисциплінарні стягнення; здійснювати перерозподіл штатної чисельності підпорядкованих підрозділів; здійснювати заходи щодо виявлення, попередження та припинення корупції, інших протиправних дій з боку підлеглих працівників; розглядати звернення фізичних чи юридичних осіб; на оплату праці залежно від займаної посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження державної служби; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захист своїх законних прав та інтересів у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Спеціальні права посадових осіб митних органів визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних митних органів у межах закону та їх компетенції. Так, наприклад, аналіз Примірного Положення про митницю, надав змогу зробити висновок про те, що начальник митниці має такі спеціальні права: розпоряджається фінансовими та матеріальними ресурсами митниці; представляє інтереси митниці в інших органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, в установах і організаціях; укладає господарські та інші угоди з питань, що належать до його компетенції; контролює дотримання фінансової та штатно-кошторисної дисципліни, організацію бухгалтерського обліку в митниці; здійснює добір і розстановку кадрів; проводить виховну роботу з кадрами; здійснює професійну підготовку особового складу митниці; видає накази та розпорядження, приймає інші управлінські рішення; віддає працівникам митниці доручення та контролює їх виконання, а також якість і своєчасність виконання ними доручень; підписує фінансові й інші службові документи відповідно до наданих повноважень; затверджує наказами положення про митні пости, інші структурні підрозділи митниці, а також затверджує посадові інструкції працівників митниці; вносить подання та порушує клопотання щодо призначення на посади, звільнення з посад працівників, посади яких віднесено до номенклатури посад регіональної митниці та Державної митної служби України; направляє працівників митниці до закладів освіти для їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; організовує навчання працівників без відриву від служби; працевлаштовує випускників вищих навчальних закладів, що навчалися за направленнями митних органів за державним замовленням, а також проходження студентами виробничої практики на робочих місцях; застосовує заохочення, дисциплінарні стягнення та заходи дисциплінарного впливу до працівників митниці згідно з номенклатурою посад, а також порушує клопотання про застосування заохочень, дисциплінарних стягнень та заходів дисциплінарного впливу до працівників, посади яких віднесено до номенклатури посад регіональної митниці та Державної митної служби України; приймає рішення про проведення в митниці службових розслідувань у порядку, установленому законодавством України; організовує проведення атестації посадових осіб митниці згідно з номенклатурою посад; здійснює перерозподіл штатної чисельності підрозділів митниці; контролює дотримання особовим складом правил носіння форменого одягу, правил зберігання й застосування посадовими особами митниці вогнепальної зброї, боєприпасів, спеціальних засобів; організує проведення розслідування випадків їх неправомірного застосування або втрати; здійснює заходи щодо виявлення, попередження та припинення корупції, інших протиправних дій з боку працівників митниці; розглядає скарги, заяви та клопотання юридичних і фізичних осіб, вживає заходи щодо усунення причин, що призвели до порушення законних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності й громадян; проводить особистий прийом громадян [6, п.4.1.-4.6.].

Беручи до уваги те, що у п.4 Примірного Положення про митницю права керівника митниці подаються у несистематизованому порядку, у зв'язку з чим не ясно, що слід розуміти під правом, а що під обов'язком за невиконання якого посадова особа може бути притягнена до відповідальності.

Спеціальні права інших посадових осіб, як керівників так і представників влади визначаються у типових кваліфікаційних характеристиках і відображаються у посадових положеннях та інструкціях. Під професійно-кваліфікаційною характеристикою посади державного службовця розуміється нормативний документ, який визначає науково обґрунтований перелік професійних завдань, обов'язків та повноважень державного службовця, вимоги до його професійної підготовки, освітньої кваліфікації, досвіду практичної роботи. Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця є основним документом, за яким орган державної влади розробляє посадові інструкції державних службовців, і застосовується при доборі кадрів і формуванні кадрового резерву, прийняття на державну службу, просуванні по ній, стимулюванні праці державних службовців, їх атестації, вирішенні інших питань, пов'язаних із проходженням служби, а також при формуванні програм перепідготовки державних службовців [7].

Крім того, весь комплекс прав посадових осіб митних органів можна поділити на: 1) загальногромадянські; 2) загально-службові; 3) спеціально-службові; 3) особистісні. Так, до загальногромадянських прав посадових осіб митних органів можна віднести, з одного боку, реалізацію ними конституційного права громадян України в управлінні державними справами (ст.38 Конституції України), з другого - посадові особи користуються правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України. Загально-службові права посадових осіб, як державних службовців визначені у ст.11 Закону України „Про державну службу”. Спеціально-службові права визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях. Частина із загально-службових прав посадових осіб, як державних службовців, які визначені у ст.11 Закону України „Про державну службу” є так званими особистісними правами, зокрема це право: на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Загалом, особистісні права посадових осіб митних органів можна звести у такі групи: 1) ті, що пов'язані із кар'єрою, зокрема: участь за власною ініціативою у конкурсі на заміщення посад більш високої категорії; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей сумлінного виконання своїх службових обов'язків; перепідготовку (перекваліфікацію) і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету; 2) ті, що пов'язані із матеріальним забезпеченням, відпочинком та соціальним захистом, зокрема: на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, особливих умов державної служби, якості, досвіду та стажу роботи; грошове утримання та інші виплати, передбачені нормативно-правовими актами; щорічну оплачувану відпустку терміном не менш як 30 календарних днів, додаткову відпустку за наявністю відповідного стажу державної служби; здорові, безпечні для високопродуктивної роботи умови праці; медичне обслуговування; пенсійне забезпечення за вислугу років і грошову допомогу; обов'язкове соціальне страхування на випадок захворювання або непрацездатності в період проходження державної служби; 3) ті, які пов'язані із захистом його прав і свобод, зокрема право: вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; захист своїх законних прав і інтересів у вищестоящих державних організаціях та у судовому порядку; об'єднання у професійні спілки (асоціації) для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів.

У той же час, окрім прав, працівники митних органів є носіями юридичних обов'язків, встановлених нормами права і обов'язкових до виконання посадових функцій. Працівник митних органів, як і інший державний посадовець, виконує покладені на нього обов'язки у відповідності з чинним законодавством, діє в його рамках у межах своєї компетенції і виконує розпорядження тільки свого безпосереднього начальника. При здійсненні своїх обов'язків працівник митного органу захищається державою. Це означає, що ніхто не може втручатися в його діяльність, і від такого втручання працівник митного органу захищений у встановленому законом порядку[34, с.313].

У юридичні літературі службові обов'язки визначають як: 1) „організаційно-регламентуючий документ, який визначає сукупність трудових прийомів виконавця”; 2) визначену законом міру належного, яка виражає обов'язок певної поведінки, що вимагається уповноваженою особою від іншого суб'єкта з метою задоволення її власного інтересу [22, с.10; 33, с.46].

Ю.М.Старилов наголошує, що саме обов'язки службовця визначають сутність його службової діяльності [31, с.324].

І.М.Пахомов вказує, що обов'язки службовця спираються на принципи служби [30, с.32-34].

Як права, так і обов'язки працівника митних органів можна поділити на загальні і спеціальні. Вони ще визначаються як загально-посадові і спеціальні. Перші зумовлені обов'язками державних службовців та митним законодавством. До них відносяться такі обов'язки: 1)забезпечувати при здійсненні своєї діяльності дотримання вимог Конституції України та інших законів. Така вимога випливає із принципу законності будь якої правозастосовної діяльності; 2) дотримуватися і захищати права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, сприяти їм при їх здійсненні. Така вимога випливає із конституційного положення про те, що зміст діяльності державних органів визначається їх здатністю слугувати людині, вчасно і ефективно захищати її законні права та інтереси; 3) виконувати накази, розпорядження і вказівки вищестоящих в порядку підпорядкування органів та їх керівників. Втім ніхто не зобов'язаний виконувати протизаконні вказівки і розпорядження. Виконанню підлягають лише правомірні розпорядження і ті, що стосуються безпосередньо посадової діяльності; 4) своєчасно розглядати звернення та заяви фізичних і юридичних осіб, що забезпечує оперативність їх розгляду і прийняття рішень, є гарантом запобігання виникненню збитків; 5) дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, що є запорукою чіткої і ефективної роботи митних органів, усунення тяганини і швидкого митного оформлення; 6) підтримувати рівень кваліфікації і постійно її підвищувати випливає із необхідності високого професіоналізму працівників митних органів при здійсненні своєї діяльності. ДМСУ здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників митної служби України за окремими напрямками діяльності також у вищих закладах освіти за державним замовленням. Обсяги підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації встановлюються, виходячи з потреб митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій та вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників і узгоджується з відповідними центральними органами виконавчої влади; 7) зберігати державну та іншу таємницю, що стала відомою у зв'язку з виконанням посадових обов'язків. Це стосується і відомостей про фізичних осіб, які перетинають митний кордон чи мають відношення до митниці. При прийнятті на посаду, яка вимагає доступу до відомостей, які є державною таємницею, працівник митного органу має пройти відповідну процедуру допуску. Він повинен досконало вивчити чинне законодавство і порядок ознайомлення з такою інформацією[34, с.313].

Так само як і спеціальні права, спеціальні обов'язки посадових осіб митних органів визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних митних органів. Так, наприклад, відповідно до п.3 Типового положення про митний пост, керівник митного посту виконує такі обов'язки: 1) відповідає за: якісне, повне та своєчасне виконання покладених на митний пост завдань; повне та своєчасне справляння податків, зборів (інших обов'язкових платежів) у зоні діяльності митного поста; дотримання посадовими особами митного поста вимог законодавства України; організацію роботи з виявлення й припинення контрабанди та порушень митних правил; організацію роботи з охорони праці, створення безпечних умов праці, забезпечення дотримання вимог пожежної безпеки; 2) контролює виконання посадовими особами митного поста службових обов'язків; 3) організує професійну підготовку особового складу митного поста й бере участь у цій підготовці; 4) організує та веде виховну й профілактичну роботу серед особового складу митного поста; 5) забезпечує захист державної таємниці під час проведення всіх видів секретних робіт з документами та виробами, що містять державну таємницю; контролює виконання посадовими особами митного поста законодавства з питань охорони державної таємниці; 6) вживає заходів до усунення причин, що призвели до порушення законних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності й громадян [6, п.4.5.].

Обов'язки інших посадових осіб, крім керівників визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях. Так, наприклад, відповідно до п.2 Типової посадової інструкції інструктора-кінолога митної служби, останній зобов'язаний: проводити організацію діяльності кінологічної служби у ввіреній йому зоні та контролювати роботу кінологічних підрозділів митниць в цій зоні; розробляти перспективні та поточні плани підготовки кінологів і службових собак; організовувати практичне навчання кінологів та підготовку службових собак, особисто проводити тренування собак у митницях та в навчальному центрі цієї зони; проводити теоретичні заняття для оперативного складу митниць з питань застосування службових собак при пошуку наркотиків; постійно вивчати оперативну обстановку, динаміку, канали та способи переміщення контрабанди наркотиків в зоні та в залежності від особливостей їх зміни проводити практичну підготовку кінологів та собак та ін. [9, п.2].

Як вірно, на мою думку, зазначає О.Ю.Оболенський, „державний службовець органічно пов'язаний з державою, й уже через це до нього висуваються специфічні вимоги: не чинити дій, які приводять до підриву авторитету державної служби, не брати участі в страйках, а також інших діях, що порушують функціонування державних органів” [28, с.194].

Посадові особи митних органів мають утримуватися не лише від дій чи виступів, а й від висловлювань, які можуть зашкодити державній службі або завдати збитків державному митному органові чи справити враження, що службовці митних органів не дотримуються або діють усупереч державним і суспільним інтересам. Посадові особи митних органів не мають права використовувати свої службові обов'язки, авторитет державної служби і знання документів для того, щоб критикувати діяльність органів державної влади та їхніх посадових осіб. Нормативно-правовими актами визначаються конкретні функції та повноваження посадових осіб митних органів, які вони зобов'язані чітко виконувати. Невиконання або неналежне виконання службових повноважень розглядається як посадовий проступок. Посадові особи митних органів зобов'язані визнавати права та свободи громадян, забезпечувати й захищати їхні законні інтереси. Виконуючи ці обов'язки, посадові особи митних органів забезпечують стабільність та законність суспільних відносин у сфері митної справи. Посадові особи митних органів зобов'язані дотримуватись норм службової етики.

Беручи до уваги вище приведене, доцільним є до ознак загальних та спеціальних обов'язків посадових осіб митних органів віднести такі: 1) за їх допомогою визначається необхідна службова поведінка; 2) визначається сутність службової діяльності посадової особи; 3) конкретизують покладені на посадову особу службові завдання; 3) визначають певні межі поведінки посадових осіб при здійсненні завдань та функцій, визначених конкретними посадами; 4) обов'язки посадових осіб охоплюють встановлені для них заборони та обмеження.

Отже, права та обов'язки посадових осіб митних органів є основним елементом їх правового статусу що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування. Посадові особи митної служби отримують свої права від держави для забезпечення прав і свобод громадян, виконання службових обов'язків з метою забезпечення публічних інтересів.

2.2 Правовий захист посадових осіб митних органів

Для забезпечення нормального функціонування та підтримання свого авторитету держава захищає у правовому, матеріальному і моральному відношенні своїх службовців[23, с. 61].

Глава 65 МКУ встановлює гарантії правового захисту працівників митної служби України. Під правовим захистом державного службовця слід розуміти систему правових гарантій їх правового статусу, що закріплена в законодавчих та підзаконних актах, а також діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо їх реалізації, спрямовану на забезпечення недоторканості державного службовця, можливості здійснення ним своїх прав, виконання обов'язків і ліквідації наслідків їх порушень шляхом застосування правового примусу.

Ст.422 МКУ визначає правові гарантії захисту життя, здоров'я і майна посадових осіб митної служби України. Посадові особи митної служби України перебувають під захистом закону. Захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна цих посадових осіб та членів їхніх сімей від злочинних посягань, інших протиправних дій здійснюється відповідно до Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” та забезпечується мірами відповідальності, передбаченими Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення[24, с.297].

Заходи правового захисту посадових осіб митної служби можна підрозділити на два різновиди. Заходи правового захисту працівників, що здійснюються підрозділами митних органів або громадськими організаціями працівників (внутрішні заходи). Спеціальні заходи забезпечення безпеки працівників митних органів, що здійснюються спеціально уповноваженими державними органами (зовнішні заходи)[27, с.69].

До першої групи заходів слід віднести заходи, що здійснюються юридичними підрозділами та підрозділами внутрішньої безпеки митних органів.

Відповідно до Положення про юридичну службу митного органу, спеціалізованого митного управління, організації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30 грудня 1999 р. № 871, на ці підрозділи покладається обов'язок надавати працівникам митних органів юридичні консультації, у тому числі, й з питань забезпечення безпеки, захисту життя, здоров'я, честі, гідності, майна цих осіб та членів їхніх сімей від злочинних посягань, інших протиправних дій. Систему заходів, які проводять підрозділи внутрішньої безпеки митних органів у взаємодії з правоохоронними органами, що спрямовані на захист посадових осіб митної служби і членів їх сімей передбачено наказом Державної митної служби України № 511 від 10 червня 2005 р. „Про затвердження Положення про Департамент внутрішньої безпеки Державної митної служби України та підрозділи внутрішньої безпеки митної служби України”. Пункт 2.1.8. зазначеного наказу визначає, що одним із основних завдань сектору внутрішньої безпеки митного органу є участь у розробці та реалізації системи заходів, які проводяться у взаємодії з правоохоронними органами, спрямованих на захист посадових осіб митного органу і членів їх сімей від злочинних посягань на життя та здоров'я у зв'язку з їх службовою діяльністю.

Крім зазначених вище підрозділів митних органів захисні функції стосовно працівників митних органів здійснюють і професійні спілки, які на законних підставах створюються в цих державних органах. Відповідно до ст. 19 Закону раїни 15 вересня 1999 р. „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності ” , профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також іншими об'єднаннями громадян.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” працівники митних органів підлягають державному захисту від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на їх життя, здоров'я, житло і майно та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю.

Ст. 15 цього закону визначає державний орган, який здійснює заходи

забезпечення безпеки щодо працівників митної служби та їх близьких родичів -це органи внутрішніх справ. Для забезпечення безпеки працівників митних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства такі заходи: особиста охорона, охорона житла і майна; видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; встановлення телефону за місцем проживання; використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку; забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту; переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зовнішності, переселення на інше місце проживання.

Підстави і приводи для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки визначені у ст. 13 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки є дані, що свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров'ю або майну. Відповідно до абз. 3 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 р. № 10 „Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві” реальність загрози встановлюється в кожному окремому випадку виходячи з конкретних обставин з урахуванням як об'єктивного, так і суб'єктивного критеріїв (змісту, часу, способу, інтенсивності погрози, даних, що характеризують особу, яка її висловлює, стосунків останньої з особою якій погрожують.

Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників митних органів та їх близьких родичів може бути: заява працівника або його близького родича; звернення керівника відповідного державного органу; отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

Одним із різновидів правового захисту передбаченого митним законодавством є самозахист працівників митних органів, тобто застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї у разі злочинних посягань та інших протиправних дій щодо них[27, с.71].

Відповідно до ст. 423 МКУ фізична сила, спеціальні засоби та зброя

застосовуються посадовими особами митної служби України лише у випадках, передбачених цим Кодексом. За законодавством України з метою забезпечення виконання вимог, розпоряджень, що добровільно не виконуються, для власної безпеки і припинення противоправних дій правопорушників, посадові особи митних органів під час виконання службових обов'язків мають право крім спеціальних засобів і вогнепальної зброї можуть застосовувати фізичний вплив, що передбачено в ст. 424 МКУ. Посадові особи митної служби України мають право застосовувати наручники, гумові кийки, сльозоточиві речовини, обладнання для відкриття приміщень, засоби для примусової зупинки транспортних засобів та інші спеціальні засоби під час виконання службових обов'язків. Ст. 425 МКУ визначає випадки застосування спеціальних засобів, що зменшує для посадових осіб митних органів вірогідність заподіяння їм тілесних ушкоджень або іншої шкоди для здоров'я. Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахування обстановки, що складається, характеру правопорушення і особи правопорушника.

Відповідно до ст. 426 МКУ, під час виконання службових обов'язків

окремим категоріям посадових осіб митної служби України, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, надається право зберігати, носити вогнепальну зброю. Порядок застосування вогнепальної зброї посадовими особами митної служби України регулюється положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік спеціальних засобів, вогнепальної зброї та набоїв до неї, що надаються для використання посадовими особами митної служби України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1953.

Посадові особи митних органів як крайній захід мають право застосовувати зброю для відбиття групового чи збройного нападу на них або окремих громадян, якщо їхньому життю та здоров'ю загрожує небезпека. Застосування вогнепальної зброї є крайньою мірою. Посадові особи застосовують вогнепальну зброю коли правопорушник вчиняє збройний опір або іншим чином ставить під загрозу життя та здоров'я працівників митних органів та оточуючих людей. За неправомірне застосування спеціальних засобів і зброї посадові особи митних органів несуть відповідальність згідно з чинним законодавством[27, с. 71].

Юридична відповідальність за посягання на життя, здоров'я, честь, гідність та майно працівників митних органів не передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відсутність адміністративно-правових санкцій за протиправні посягання на життя, здоров'я, честь, гідність та майно працівників митних органів суттєво впливає на рівень правового захисту цієї категорії громадян. У деякій мірі ці проблеми вирішує Кримінальний кодекс України, який встановлює кримінальну відповідальність за вказані вище діяння у ст. 345 „Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу”, ст. 347 „Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу”, ст. 348 „Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця”, ст. 349 „Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника”. Захист честі, гідності та ділової репутації працівників митних органів здійснюється відповідно до цивільного законодавства[3, ст.345,347,348,349].

Отже, для забезпечення нормального функціонування та підтримання свого авторитету держава захищає у правовому, матеріальному і моральному відношенні своїх службовців. Працівники митних органів підлягають державному захисту від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на їх життя, здоров'я, житло і майно та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю.

2.3 Соціальний захист посадових осіб митних органів України

Соціальний захист державних службовців - це сукупність нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації і захисту цих пільг і прав. Об'єктом соціального захисту державного службовця є майнова сфера, тобто матеріальні блага та послуги, які надаються державою з метою забезпечення для даної соціально-професійної групи всієї повноти прав громадян держави та компенсації обмежень та заборон, що витікає з умов проходження державної служби [24, с.255].

Соціальному захисту працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій присвячено главу 67 МКУ. Відповідно до ч. 1 ст. 427 МКУ держава гарантує посадовим особам митної служби України соціальний захист і матеріально-побутове забезпечення. Матеріально-побутового забезпечення посадових осіб митної служби включає: оплату праці працівників митних органів та їх житлове забезпечення.

Ст. 428 МКУ встановлює гарантії оплати праці посадових осіб митної служби України. Держава гарантує оплату праці посадових осіб митної служби України з метою створення достатніх матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними службових обов'язків. Грошове забезпечення посадових осіб митної служби України складається з грошового утримання, яке включає в себе посадовий оклад і щомісячні надбавки за спеціальне звання та вислугу років, та доплат і надбавок до грошового утримання, а також інших видів додаткових виплат. На виконання положень Митного кодексу України щодо гарантій оплати праці працівників митної служби прийнято постанову “Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби”, у якій визначено конкретні різновиди та розміри грошового забезпечення посадових осіб та оплати праці працівників митної служби[10, п.4].

Для реалізації положень закону та зазначеної постанови наказом Державної митної служби України від 22 червня 2006 р. № 523 затверджено “Порядок установлення надбавок посадовим особам та працівникам митної служби”. Преміювання працівників митних органів здійснюється відповідно до “Положення про преміювання посадових осіб та працівників митної служби”, затвердженого наказом Державної митної служби України від 22 червня 2006 р. № 525. Зазначена постанова, крім того, передбачає виплату посадовим особам митної служби матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення в розмірах, що не перевищують середньомісячної заробітної плати посадової особи [27, с. 73].

Порядок житлового забезпечення посадових осіб митної служби України визначено у ст. 429 МКУ. Посадові особи митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на першочергове одержання житла. Таке право зберігається за посадовими особами митної служби України після виходу на пенсію за наявності у них стажу служби в митній службі України 20 і більше років. Митні органи, спеціалізовані митні установи та організації можуть мати відомчий житловий фонд, що формується в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Посадові особи митної служби України мають право на одержання за місцем проживання або роботи безпроцентної позики на індивідуальне або кооперативне житлове будівництво та обзаведення домашнім господарством на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків одержаної позики за рахунок бюджетних коштів.

Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в митних органах України, затверджено наказом Державної митної служби України від 8 січня 2000 р. № 60. Цим положенням передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення мають знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації митного органу у віданні якого ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради, на території якої знаходиться відповідний орган. Працівники, які проживають у службових жилих приміщеннях і потребують поліпшення житлових умов, за їх бажанням, можуть забезпечуватися іншими службовими жилими приміщеннями. Працівники, що припинили трудові відносини з установою за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку[27, с. 74].

Нормативною основою гарантій у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, старості та інших обставин є : Конституція України, Митний кодекс України, Закон України від 5 листопада 1991 р. “Про пенсійне забезпечення”, Закон України від 22 жовтня 1993 р. „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закон України від 16 грудня 1993 р. “Про державну службу”, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., Закон України від 23 вересня 1999 р. “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Закон України від 18 січня 2001 р. “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, Закон України від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 678 “Про затвердження Порядку здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ними службових обов'язків” [27, с.74].

Право працівників митних органів на пенсійне забезпечення закріплено уст. 430 МКУ та інших нормативно-правових актах. Пенсійне з законодавство передбачає такі різновиди пенсій працівників митних органів: пенсії за віком працівників митних органів; пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою); пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України „Про державну службу”. Пенсія державним службовцям, в тому числі, посадовим особам митних органів виплачується за рахунок держави. На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, чоловіки - 60 років, жінки - 50 років, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених Законом України „Про державну службу”, без обмеження граничного розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок. Такі умови одержання пенсії встановлені для осіб, що виходять на пенсію з посади державного службовця. Інші категорії громадян, що претендують на отримання пенсії державного службовця повинні мати загальний стаж державної служби не менше 20 років.

Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. Посадова особа митного органу, звільнена з державної служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею. У таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.

Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ, організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах і відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.

Важливою гарантією соціального захисту працівників митних органів є забезпечення їх медичним обслуговуванням, оздоровленням та реабілітацією. Перш за все слід зазначити, що Державна митна служба України немає власної системи закладів охорони здоров'я працівників митних органів. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування від 14 січня 1998 р., передбачають різновиди соціальних послуг та матеріального забезпечення, що надаються працівникам митних органів як громадянам України[27, с.75].

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 240-р „Про розроблення проектів нормативно-правових актів з питань підвищення престижу державної служби та забезпечення соціального захисту державних службовців, яких звільнено за станом здоров'я” розроблено Положення про проведення щорічного профілактичного медичного огляду державних службовців, що затверджено спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України, Головного управління державної служби України та Державного управління справами від 18 лютого 2003 р. № 75/24/1. Це Положення встановлює єдиний порядок організації та проведення щорічних профілактичних медичних оглядів державних службовців у визначених закладах охорони здоров'я. Метою проведення медичного огляду є визначення стану здоров'я державних службовців та проведення профілактичних і лікувальних заходів.

Щорічне реабілітаційне та санаторно-курортне лікування працівників митних органів повинно забезпечувати послідовність попереднього лікування у госпіталях, лікарнях, поліклініках і амбулаторіях. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 2000 р. № 245-р було підтримано пропозицію Державної митної служби України про передачу в оренду терміном на 49 років цілісного майнового комплексу медичного реабілітаційного центру „Перлина” (м.Ялта) професійній спілці працівників митних органів України. Таким чином, професійна спілка може всебічно та повно надавати можливість працівникам митних органів проходити медико-психологічну та санаторно-курортну реабілітацію у МРЦ „Перлина”[27, с.76].

Державне соціальне страхування працівників митних органів у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є важливою гарантією соціального захисту цієї категорії працівників. Ст. 34 Закону України від 18 січня 2001 р. “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” встановлює такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); допомога по вагітності та пологах; допомога при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); забезпечення оздоровчих заходів щодо працівників митних органів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування працівників та членам їх сімей, оплата путівок до дитячих оздоровчих закладів та ін.). Ст. 35 зазначеного Закону визначає страхові випадки надання допомоги по тимчасовій непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві; необхідності догляду за хворою дитиною; необхідності догляду за хворим членом сім'ї; догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною; карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби; тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу; протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства; санаторно-курортного лікування.

Порядок здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ними службових обов'язків, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 678. Цей Порядок визначає механізм, умови і розміри здійснення за рахунок Державного бюджету України компенсації шкоди в разі загибелі, інвалідності або іншого ушкодження здоров'я працівника митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації, що сталися внаслідок нещасного випадку або були заподіяні йому умисно під час виконання чи були пов'язані з виконанням таким працівником службових обов'язків. Розмір компенсації шкоди потерпілому працівнику митного органу залежить від характеру цієї шкоди.

У разі каліцтва, заподіяного працівнику митних органів під час виконання службових обов'язків, та інвалідності у період проходження служби або не пізніше 3-х місяців після звільнення зі служби чи захворювання, нещасного випадку в період служби йому виплачується одноразова матеріальна допомога у розмірі 3--5-річного грошового утримання за останньою посадою та призначається пенсія по інвалідності: 1-ша група -- п'ятирічного, 2-га -- чотирирічного, 3-тя -- трирічного грошового утримання[23, с.63].

У разі загибелі працівника його спадкоємцям виплачується різниця між 10-річною сумою середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) постраждалого за останньою посадою на день нещасного випадку та сумою, виплаченою Фондом соціального страхування від нещасних випадків за цим нещасним випадком.

У разі іншого ушкодження здоров'я працівника внаслідок нещасного випадку - як різниця між середньомісячним заробітком (грошовим забезпеченням) постраждалого на останній робочий день перед установленням втрати ним професійної працездатності за кожний відсоток втрати професійної працездатності та сумою, виплаченою Фондом соціального страхування від нещасних випадків за цим нещасним випадком. Повторна виплата компенсації шкоди за тим же нещасним випадком проводиться з вирахуванням суми коштів, сплачених раніше[27, с.77].

Відповідно до ст. 21 Закону України від 23 вересня 1999 р. „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові митних органів внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; страхові виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата); одноразову допомогу в разі стійкої втрати працездатності або смерті потерпілого (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому; допомогу дитині яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхові виплати на медичну та соціальну допомогу.

Законодавство України гарантує й соціальний захист членів сім'ї працівника митних органів. Відповідно до ст. 432 МКУ у разі загибелі працівника митного органу, спеціалізованої митної установи, організації під час виконання службових обов'язків непрацездатним членам сім'ї загиблого, які перебували на його утриманні, органами соціального захисту щомісячно виплачується компенсація в розмірі між частиною грошового забезпечення загиблого, що припадала на їх частку, і призначеною пенсією у зв'язку з втратою годувальника без урахування одноразової допомоги. Крім того, Закон України від 23 вересня 1999 р. „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” гарантує виплату пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та страхові виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності. Крім того, відповідно до п. 2 ст. 21 зазначеного Закону зобов'язує Фонд соціального страхування від нещасних випадків організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Ч. 3 ст.429 МКУ встановлює гарантії житлового забезпечення сімей загиблих працівників митних органів. У разі загибелі посадової особи митної служби України у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків за сім'єю загиблого зберігається право на отримання житлової площі на тих самих умовах і підставах, які мали місце на момент загибелі цієї посадової особи. Важливим напрямком соціального захисту є соціальна робота з сім'ями працівників митних органів. Вона полягає перш за все у матеріальній та моральній підтримці сімей загиблих працівників митних органів. Інший аспект цієї діяльності полягає у роботі соціально-психологічних служб митних органів із забезпечення нормального морально-психологічного клімату в сім'ях працівників, якщо ці проблеми безпосередньо пов'язані з професійною сферою.

Отже, соціальний захист державних службовців - це сукупність нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації і захисту цих пільг і прав. Об'єктом соціального захисту державного службовця є майнова сфера, тобто матеріальні блага та послуги, які надаються державою з метою забезпечення для даної соціально-професійної групи всієї повноти прав громадян держави та компенсації обмежень та заборон, що витікає з умов проходження державної служби

РОЗДІЛ 3. ФОРМЕНИЙ ОДЯГ ПОСАДОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

3.1 Порядок видачі форменого одягу посадовим особам митних органів, його види

Однією з особливостей проходження служби в митних органах є обов'язковість носіння форменого одягу з відповідними знаками розрізнення. Крім Митного кодексу, це питання регулюється Наказом «Про затвердження правил носіння форменого одягу посадових осіб митної служби України, курсантами митних закладів освіти».

Згідно даного положення формений одяг встановлюється: парадний та повсякденний.

Парадна форма - при отриманні нагород, у святкові дні, на урочистих засіданнях, інших офіційних заходах за вказівкою начальників митних органів, спеціалізованих митних установ, організацій та митних закладів освіти.

Повсякденна форма - при виконанні службових обов'язків у митних органах, спеціалізованих митних установах, організаціях та митних закладах освіти, при несенні служби на митному кордоні України (черговими під час чергування, курсантами під час навчання) [16].

До повсякденної форми належить формений одяг, який видається додатково посадовим особам митної служби, які здійснюють митний огляд товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, а також особовому складу підрозділів власної безпеки, організаційно-контрольних підрозділів, чергових служб, підрозділів охорони праці, господарсько-експлуатаційних відділів митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій, що безпосередньо займаються питаннями матеріально-технічного забезпечення, капітального будівництва та експлуатації митних об'єктів, водіям усіх категорій, а також формений одяг, що видається додатково особовому складу митної варти при виконанні спеціальних заходів, пов'язаних з виявленням, розкриттям, припиненням, профілактикою контрабанди та порушень митних правил, запобіганням таким порушенням[8, п.1.3.].

Кожна з цих форм одягу в свою чергу ділиться на літню і зимову. Перехід на літню або зимову форму одягу проводиться згідно наказу начальників митниць, митних установ та організацій.