Від тарифу до тарифу: радянське митно-тарифне регулювання 1924-1927 років

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Від тарифу до тарифу: радянське митно-тарифне регулювання 1924-1927 років

Архірейський Д.В

Радянська митна справа, включно з її митно-тарифною складовою, від часу СРСР залишається малодослідженою, а тому актуальною, науково-історичною проблемою. Метою даної статі є аналіз другого радянського митного тарифу, прийнятого в 1924 р. у розпал нової економічної політики.

Затвердження в 1922 р. першого радянського митного тарифу значно активізувало митно-тарифну справу СРСР, хоча, слід визнати, ані тодішні державно-партійні діячі та фахівці, ані радянські і сучасні російські дослідники не вважали тариф 1922 р. абсолютним [2,с.8,10]. На думку Ю. Кисловського, скажімо, невисокий рівень мит, затверджених тарифом 1922 p., не сприяв розвиткові митної справи, мовляв, «митники обмежувалися лише зборами за митні процедури. Здійснювана в країні митна політика перестала впливати на розвиток торгівлі з окремими країнами, бо мита на імпортовані товари стали покриватися з держбюджету та істотно не впливали на внутрішнє ціноутворення та економічну ефективність зовнішньоторговельних угод» [21,с. 141].

Недоліки митного тарифу 1922 р. були враховані у новому тарифі з ввізної торгівлі, затвердженого урядом СРСР 8 січня 1924 p., який, втім, все ж не враховував усі нюанси радянської зовнішньої торгівлі. JI. Марков, зокрема, зазначає, що в середині 1920-х років « з метою розвитку зовнішньоторговельних зв'язків окраїн країни... (були) встановлені спеціальні митні тарифи із зниженими ставками мит для товарів, що надходили в порти Далекого Сходу і Мурманськ, а для економічного зближення з країнами Сходу 17 січня 1924 р. митний тариф з азіатської торгівлі відкрив пільговий шлях для ввезення товарів з Туреччини, Персії, Афганістану, Західного Китаю та Монголії» [22,с.87,88]. Враховуючи, що значний обсяг турецьких товарів ввозився до СРСР через морські порти України, використання зазначеного тарифу з азіатської торгівлі було в цілому актуальним в діяльності українських митних структур.

Слід визнати, що радянська історіографія тариф 1924 р. у цілому оцінювала більш позитивно, ніж тариф 1922 р. Наприклад, автори «Таможенного дела в СССР» вважали, що він «на відміну від першого митного тарифу був тарифом різко протекціоністським» [1,с.57]. На думку радянського дослідника В. Шишкіна, тариф 1924 р. «краще відповідав потребам економічного розвитку країни. Він забезпечував пільгове чи безмитне ввезення: промислової сировини і напівфабрикатів, необхідних для відновлення промисловості; устаткування для промисловості і сільськогосподарських машин, що не виготовлялися в СРСР; добрива, насіння і засобів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур. Високі ввізні мита на промислові вироби, які виготовлялися в СРСР, і високі вивізні мита на всі види сировини, що здобувалася в країні у недостатній кількості, забезпечували інтереси вітчизняної індустрій» [25,с. 142,143].

Затвердження тарифу 1924 р. фактично не вплинуло на здійснення митних процедур. Як і раніше перераховувалися митні збори іншим митницям [7]; здійснювалось листування з різними організаціями про сплату мит, безмитний провіз товарів, повернення зайво стягнутих мит [9; 11; 12; 17], а з Головним митним управлінням (ГМУ), зокрема, про правильне використання митних тарифів, про застосування статей тарифу при тарифікації вантажів та про безмитний пропуск митними установами товарів[10; 16; 18]; розглядались питання відтермінування сплати мит [19] тощо. Митні установи щодня звітувалися про розміри митних зборів, які перераховувалися в окружні фінансові органи [20].

Затверджений Центральним виконавчим комітетом СРСР 12 грудня 1924 р. Митний статут СРСР повного мірою враховував наявність і дію радянського митного тарифу: по-перше, Статут до центральних митних установ відносив Митно-тарифний комітет (MTK), по-друге, в багатьох його статтях регламентувалися дії митників, пов'язані саме з тарифними аспектами тогочасної митної діяльності.

МТК, який діяв паралельно з ГМУ у складі Наркомату зовнішньої торгівлі, мав такі завдання: «а) розробка законодавчих задумів про встановлення нових і заміну існуючих ставок митних зборів..., а також про встановлення та зміну реєстру товарів, заборонених до ввезення та вивезення; б) встановлення правил із застосування діючих митних тарифів; в) розгляд питань, що мають відношення до митної та митно-тарифної справи і вносяться Народним Комісаріатом Зовнішньої Торгівлі та його органами, а також іншими відомствами; г) подання висновків по всіх законодавчих пропозиціях, проектах торгових договорів, конвенцій та угод, які мають відношення до митної і митно-тарифної справи, а також по скаргах на постанови Головного Митного Управління з питань застосування митних тарифів» [23]. Отже, MTK основним своїм завданням мав узгодження та формування загальної концепції радянської митно-тарифної політики. Комітет відігравав у цілому важливу роль у виробленні радянської митної політики, в процесах керування радянською митною справою.

Питанням митно-тарифного регулювання було присвячено розділ 14 («Про врахування і склад мит та інших зборів») Митного статуту. Розділ містив тринадцять статей: стаття 160 констатувала, що мита за товари нараховуються за діючим саме на момент митного огляду тарифом; ст. 161 дозволяла встановлювати надбавки до існуючих митних ставок на товари, що привозились із країн, з якими радянська держава не мала торгових угод; ст. 162 дозволяла Наркомату зовнішньої торгівлі вимагати посвідчення про походження товару в тих випадках, коли походження цього товару з тієї чи іншої країни могло вплинути на розмір мита; ст. 163 звільняла певні товари від сплати мита; ст. 164 встановлювала строки сплати мита та інших митних зборів по митних установах різних категорій; ст. 165 приписувала повертати мита при експорті вітчизняної продукції в разі, якщо засоби її виробництва та сировина для її виготовлення були імпортними і за них вже стягувалось мито при ввезенні до СРСР; ст. 166 приписувала, в якій валюті мало сплачуватися мито; статтями 167 і 168 забезпечувалася документальна складова процедури стягування мита; ст. 169 дозволяла розпоряднику вантажу відмовлятися від прийому останнього чи його частини замість сплати відповідного мита; ст. 170 дозволяла за частково пошкоджені товари сплачувати зменшену суму мита; статтею 171 дозволялося оскаржувати суми мит, що стягувались, якщо вони перебільшували норму; нарешті, статтею 172 передбачалися дії митних установ у випадках, коли мита чи інші митні збори стягувались у неповному обсязі [23].

Крім зазначеного, стаття 147 Митного статуту прямо вказувала, що «порядок і спосіб здійснення (митного) огляду для визначення тарифного найменування і кількості привізних і відпускних товарів встановлюються Митно-Тарифним Комітетом» [23]. Ставка тарифу виводилася з ваги товару, причому враховувалася навіть вага упаковки. Згідно із статтею 148, «товари, які прямо не підходять під статті і підрозділи митного тарифу чи непередбачені в останньому, підводяться під найбільш підходящої статті і підрозділи» [23].

Відповідно до Митного статуту 1924 p., MTK складав так звані особливі списки, наприклад, вибухових чи легко займистих речовин (ст. 45), речей, які дозволялося передавати з борту торговельного судна на берег (ст. 50), залізничних вантажів, митний огляд яких дозволявся без розвантаження (ст. 79), іноземних мов, якими допускалося офіційне спілкування з радянськими митними установами (ст. 130), благодійних організацій, груп організованих сільськогосподарських і промислових робітників-імігрантів, які мали право безмитного ввезення з-за кордону предметів продовольства, домашнього побуту, знарядь праці (ст. 245). Крім того, Комітет розробляв форму розпису митного огляду (ст. 150) [23].

У межах своїх завдань MTK розробляв і видавав спеціальні правила: митного огляду пасажирського багажу (ст. 98); зберігання корабельної провізії (ст. 102); перебування на внутрішній території СРСР іноземних річкових суден (ст. 104); правила, які мали відношення до зваження деяких видів вантажів (ст. 118), до митного огляду по вантажних документах (ст. 124,141); огляду переміщуваних предметів, які підлягали обов'язковій цензурі та спеціальному дослідженню в пробірних установах (ст. 188); передачі певним державним органам імпортних товарів, що не допускалися до обігу всередині країни (ст. 196); отримання з-за кордону поштових відправлень з дозволеними до ввезення особистими речами (ст. 208); пропуску речей, доставлених окремо від пасажирів (ст. 235); правила, за якими від сплати мит звільнялось майно радянських громадян, що довгий час перебували у закордонних відрядженнях (ст. 240); норми відволоження, усушки та витоку товарів; правила із штрафування за невідповідність між зазначеними в оглядових документах тарифним найменуванням та кількістю товарів і реально виявленими (ст. 269); правила, за якими від сплати мита звільнялись призначені для перевезення за кордон товарів елементи упаковки іноземного виробництва, які вже були оплачені митом при ввезенні до СРСР (ст. 163, п. »в»); за якими звільнялись від сплати мита товари, що безмитно були колись ввезені до СРСР, а тепер вивозились за кордон (ст. 163, п.г.); за якими від сплати мита звільнялись предмети радянського виробництва, що були колись експортовані, а тепер ввозились назад до СРСР (ст. 163, п. д.); інструкції по процедурі повернення мита при експорті радянської продукції у тих випадках, коли засоби її виробництва та сировина для її виготовлення були імпортними і за них вже стягувалося мито при ввезенні до СРСР (ст. 165) [23].

Склад MTK повністю контролювався Раднаркомом СРСР: всі члени комітету затверджувалися виключно союзним урядом. Комітет мав основний склад (голова та два його заступники), але додатково до нього входили по одному представнику від Державної загальнопланової комісії при Раді праці та оборони, наркоматів закордонних справ, шляхів сполучень, внутрішньої торгівлі, від сільського господарства СРСР з уповноваженням від наркоматів землеробства союзних республік, по два представники від НКЗТ, Наркомату фінансів, Вищої ради народного господарства СРСР [3,с.33;23]. Як бачимо, склад MTK повністю контролювався Раднаркомом СРСР, тому урядам інших радянських республік, у тому числі України, треба було докладати додаткових зусиль, аби якось впливати на радянську митно-тарифну політику. Втім, максимум чого добилися уряди союзних республік, так це права делегувати до складу MTK по одному представнику з правом вирішального голосу, а також по одному представнику з правом дорадчого могли направляти кооперативні об'єднання союзних республік [3,с.33;23]. Як би там не було, абсолютно всі члени МТК, включно із представниками союзних республік, мали затверджуватися союзним урядом.

Зберігайся деякі дані про участь PHK УСРР у формуванні складу союзного МТК. Від 26 жовтня 1925 p., зокрема, на адресу уряду СРСР постійний представник УСРР при останньому Г. Петровський просив затвердити в якості заступника члена MTK від України Я. Щедровича [4,арк.37].

Станом на 27 жовтня 1925 р. склад MTK нараховував 28 членів за однієї незапо- вненої вакансії (до речі, за квотою уряду УСРР). 18 з них представляли різні відомства СРСР і лише 10 - уряди чи окремі структури союзних республік [4,арк.53]. Від Наркомату зовнішньої торгівлі до складу MTK було делеговано чотирьох представників: А. Потяєва (заступник голови MTK на той час), А. Винокура, М. Кауфмана та А. Цвєткова; перші два працювали у митному відомстві.

Звичайно, MTK у справі митно-тарифного регулювання відігравав неабияку роль. Утім, перебільшувати самостійність його діяльності та рівень повноважень все ж не слід. Його постанови юридичної сили набували тільки після затвердження їх урядом СРСР. Всі дискусійні питання, що мали пряме відношення до митно-тарифної справи, розглядалися і вирішувалися на рівні НКЗТ СРСР. Деякий вплив на діяльність MTK дійсно мали інші радянські республіки, адже протягом семи днів після появи постанови MTK вони могли її оскаржити, запропонувавши впродовж наступних 14 днів свої письмові обґрунтування. Якщо постанова MTK оскаржувалася, PHK чи НКЗТ СРСР розглядали її вдруге. Повторне затвердження постановиМТК було остаточним [3,с.33]. Отже, як бачимо, рішення MTK в цілому приймалися шляхом консенсусу.

Комітет від самого початку своєї діяльності не мав власного постійного апарату, тому його технічну роботу забезпечувало Головне митне управління через спеціально створений тарифний відділ, який розробляв матеріали для встановлення нових чи зміни старих тарифів, готував для MTK висновки по проектах відповідних законів, міжнародних конвенцій та договорів [3,с.34].

Наркомат зовнішньої і внутрішньої торгівлі, утворений у 1925 р. шляхом злиття двох відповідних наркоматів торгівлі, на підставі статті 243 Митного статуту 1924 р. укладав списки наукових установ, яким надавалося право безмитного ввезення з-за кордону наукових посібників, книг, приладів та інструментів, необхідних для науково-навчальних цілей [23].

Постановою PHK СРСР від 17 жовтня 1925 р. Митно-тарифному комітетові надавалося право вносити зміни у діючий митний тариф, зокрема, «знижувати та знімати мита на суму не більше 3000 рублів у кожному окремому випадку, щоб загальна сума складеного мита не перевищувала 500 000 рублів на рік; дозволяти ввозити або вивозити товари (заборонені до ввезення або вивезення) з тим, щоб у кожному окремому випадку вартість дозволеного до вивозу або ввозу товару не перебільшувала 5 000 карбованців, а загальна сума за рік - 50 000 рублів» [24,с. 194].

Окремою постановою PHK СРСР від 31 грудня 1924 р. відмінялись урядові декрети, що втратили свою чинність після затвердження Митного статуту [5,арк.3-5]. Постанова називає 24 такі декрети, у тому числі такі, що мали безпосереднє відношення до митно-тарифної справи.

Характерно, що уряд УСРР оскаржив чинність зазначеної постанови PHK СРСР від 31 грудня 1924 p., про що, зокрема, свідчить лист постійного представника PHK УСРР при уряді СРСР Петровського від 23 січня 1925 р. [5,арк.6]. Останнім, зокрема, ставилось під сумнів, що зазначені у постанові державні нормативні акти дійсно втрачали свою чинність. Також зверталась увага на той факт, що інші нормативні акти, які мали відношення до митної справи, у тексті постанови від 31 грудня 1924 р. не називались. Крім того, Петровський зазначав, що «немає підстав вважати такими, які втратили чинність із виданням Митного Статуту, постанови про безмитне ввезення тих чи інших товарів у межі СРСР, адже Митний Статут не зачіпає подібних питань, з огляду на що з проекту треба вилучити вказівки на постанову PHK СРСР від 9 травня ц. р. про дозвіл безмитного ввезення в межі Союзу з-за кордону продуктів, призначених для переробки у вироби або остаточного оздоблення на державних промислових підприємствах і зворотного вивезення за кордон, і постанову PHK від 15 березня 1922 р. про безмитний пропуск наукових посібників і т. п. [5,арк.6].

Деякий вплив Україна мала й на тарифну складову радянської митної справи цього часу. Як зазначалося, уряд республіки міг делегувати свого представника з правом вирішального голосу до складу МТК. Ще одного, щоправда з правом лише дорадчого голосу, могли делегувати кооперативні об'єднання України. Нарешті, Наркомат землеробства УСРР, за домовленням з Наркомземами інших союзних республік, міг делегувати до складу MTK спільного представника від сільського господарства СРСР. Ясна річ, українська складова MTK насправді була досить слабкою, обмеженою, аби ефективно лобіювати інтереси саме української економіки, але все ж таки вона була. митний тариф радянський

Митні установи, відповідно до заведеного порядку, накопичували урядові та відомчі директиви й розпорядження, якими регулювалося здійснення ними митно-тарифної справи. Архів Харківської митниці, наприклад, містив накази PHK СРСР про впорядкування митних зборів [7], накази, циркуляри, інструкції ГМУ НКЗТ СРСР про стягування мит [8], постанови ЦВК і PHK СРСР, накази ГМУ про стягування мит і митні тарифи [13; 14], велось листування з ГМУ про митні тарифи [15].

Слід відзначити однозначність радянських оцінок тарифу 1924 р. і пояснень його заміни. Наприклад, згадуваний дослідник В. Шишкін пояснював, що «митний тариф 1923 р. створювався ще у той час, коли не було твердої валюти, остаточно не окреслились перспективи і напрямки розвитку промисловості і сільського господарства, не було точних даних ні про собівартість товарів внутрішнього виробництва, ні про вартість іноземних товарів. Платоспроможність населення була край невисокою, і у зв'язку з цим по головних фіскальних статтях тарифу встановлювалися низькі ставки мит. Швидке економічне відновлення і успіхи державного розвитку країни в 1924-1926 pp. спонукали розробиш новий загальний митний тариф з привізної торгівлі, затверджений Раднаркомом СРСР 11 лютого 1927 р.» [25,с. 143].

Тобто, на думку радянських істориків, тариф 1924 p., як і 1922 p., був надто ліберальним і таким, що не відповідав новій політичній та економічній ситуації, яка почала створюватися наприкінці 1920-х років. Звичайно, нічого поганого у згортанні непу радянська історична наука не вбачала, отож, усе, що відбувалося в контексті формування командно-адміністративної системи, чи то пак інтенсивних процесів індустріалізації, форсованої колективізації сільського господарства, нівеляції національного життя тощо, негативним, згідно з офіційною радянською точкою зору, бути апріорі не могло.

В сучасну епоху погляди дослідників на причини заміни митного тарифу у 1927 р. є більш об'єктивними. Скажімо, російський дослідник Ю. Кисловський ці причини пояснює таким чином: «Порівняно з тарифом 1906 року новий тариф (1924 р.) був значно демократичнішим, що підтверджують такі дані. Якщо в період 1908--1912 років митом обкладалось 95 % всього привозу, то в 1924-1925 роках - 65 %. Життя висвітлило слабкі сторони тарифу 1924 року. До 1926 року він вже не відповідав існуючій економічній кон'юнктурі, відомій в історії як «ножиці». З'ясувалося, що високорентабельними виявились товари, ввезення яких було небажаним, а малорентабельними та нерентабельними - товари, ввезення яких заохочувалося. В період з березня до листопада 1926 року Радянський уряд тричі підвищував мита» [21,с.141,142].

Отже, зміна в державі в другій половині 1920-х років політико-економічної ситуації природно зумовило певну трансформацію митної системи в цілому і митно-тарифної справи зокрема. Швидко виявилося, що митний тариф, затверджений у 1924 p., не зовсім відповідав державним планам, які орієнтували на згортання нової економічної політики. Вочевидь, новий митний тариф, на думку тодішнього радянського керівництва, мав би більшою мірою відповідати таким планам. Отож, не було, мабуть, нічого дивного в тому, що що ще у 1925-1926 pp. відповідні державні інстанції розпочали підготовчу роботу по зміні митного тарифу.

Список використаних джерел

1. Александров Д. А., Дмитриев С. С. Таможенное дело в СССР/ Д.А. Александров, С. С. Дмитриев- М.: В/о «Международная книга», 1949. - С. 234.

2. Архірейський Д. В. Радянська митно-тарифна політика другої половини 1922 - початку 1924 рр./Д. В. Архірейський // Слов'янський вісник. Збір. наук, праць. - 2012. - № 13. - С. 6--11.

3. Габричидзе Б. И., Зобов В. Е. Таможенная служба в Российской Федерации/Б. И. Габричидзе, В. Е. Зобов - М.: Юрид. литература, 1993. - С. 208.

4. Державний архів Російської Федерації. - Ф. 5446. - Оп. 6. - Спр. 351.

5. Державний архів Харківської області. - Ф. Р--341, on. 1, т. 1, спр. 422.

6. Кисловский Ю. Г. История таможни государства Российского. 907-1995/Ю. Г. Кисловский - М.: Автор, 1995.

7. Марков JI. И. Очерки по истории таможенной службы/JI. И. Марков - Иркутск: Изд-во Иркут, ун-та, 1987.

8. Таможенный устав Союза CCP 1924 г. // Документа СССР // Lawmix. Актуальная правовая информация [Електроннийресурс] - Режим доступу: http://www.lawmix.ru/docs_cccp.php?id=7703

9. Чорний В. Україна і митна справа: Історичний нарис/В. Чорний - К.: Комп'ютерно-видавничий, інформаційний центр «КВІЦ», 2000.

10. Шишкин В. А. «Полоса признаний» и внешнеэкономическая политика СССР (1924--1928 гг.)/В. А. Шишкин -JI.: Наука, 1983.

Размещено на Allbest.ru