Размещено на http://www.allbest.ru/

31

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

митниця правовий регіональний

Структура та організація діяльності митних органів України врегульовані однойменною главою МК України. Так, у ст. 11 МК України вказано, що безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Ці органи при реалізації митної політики держави здійснюють спеціальні основні завдання:

- виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

- захист економічних інтересів України;

- забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

- сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

- застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

- здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

- контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

- здійснення спільно з уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

- створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

- боротьба з контрабандою та порушенням вимог цього кодексу (митного законодавства);

- розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

- ведення митної статистики;

- ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

- здійснення верифікації (встановлення достовірності сертифікатів походження товарів з України).

РОЗДІЛ І. МИТНА СПРАВА В УКРАЇНІ

1.1 Поняття митної справи

Із становленням України як незалежної держави, розкріпаченням економічної активності населення та міграційної політики особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, невід'ємним елементом якої є митна система. Відповідно до розділу VI Декларації про державний суверенітет України Україна самостійно створює банківську (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет... Отже, самостійний розвиток України з самого початку пов'язувався із її суверенітетом у зовнішньоекономічній діяльності, де особливого значення набуває митна справа, основу якої складає митне законодавство.

Характерно, що врегулювання митної справи стало одним із перших та пріоритетних завдань України на шляху до самостійності. Так, ще 25 червня 1991 р. Верховна Рада Української РСР приймає Закон Української РСР «Про митну справу в Українській РСР», де визначено, що ним регулюються відповідно до Конституції правові засади організації митної справи при орієнтації на формування спільного ринкового простору і митних союзів із іншими країнами. Україна як суверенна країна самостійно створює митну систему та здійснює митну справу. Остання визнається складовою частиною зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. Отже, митна справа започатковувалася як елемент зовнішньої політики України та зовнішньоекономічної діяльності. Відкритість чи закритість суспільства пізнається через низку зовнішніх та внутрішніх чинників, чимале місце серед яких відводиться митній справі [5, 31].

Але не тільки цим визначається спрямованість та зміст митної справи. Вона є необхідним елементом переміщення осіб, транспортних засобів, предметів та особливо товарів через кордон. Зміст митної справи визначався встановленням порядку та організацією переміщення через митну територію України товарів і предметів, обкладення їх митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики. При цьому підкреслювалося, що при здійснені митної справи Україна дотримується визнаних у міжнародній практиці системи класифікації та кодифікації товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, стандартів митної інформації та інших загальноприйнятих у міжнародній практиці норм та стандартів. У подальшому з розвитком митного законодавства і особливо з прийняттям нового МК України більшість норм згаданого закону в ньому інкорпоровано та уточнено.

Відповідно до ст. 3 МК України, прийнятого Верховною Радою України від 11 липня 2002 p., митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, заснованої на додержанні визнання міжнародних відносин, систем класифікації і кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів. Отже, митна справа є поліструктурним явищем й включає в себе: порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями вимог цього кодексу, спрямованих на реалізацію митної політики. Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, де дотримуються визнаної у міжнародних відносинах системи класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Але цим не обмежується зміст митної справи. У митну справу також включається митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, профілактика виявлення та припинення контрабанди та інших порушень митного законодавства, розгляд справ про їх порушення, співробітництво з митними органами інших країн. Крім цього при виконанні своїх безпосередніх обов'язків митні органи зв'язані з іншими правовідносинами: міжнародно-правовими, цивільно-правовими, зовнішньоекономічними тощо. Відповідно кожен із перелічених напрямів має свій зміст, свою специфіку та інструментарій здійснення. У ряді випадків здійснення митної справи виходить за межі компетенції самих митних органів. Так, уже згаданою статтею МК України визначається, що засади митної справи, у тому числі розміри податків і зборів та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, встановлюються виключно законами України та цим кодексом.

1.2 Започаткування та становлення митної справи

Започаткування та становлення митної справи відноситься до глибокої давнини. Ще в III і в II тисячолітті до н.е. митні відносини простежуються в державах Стародавнього Сходу: Єгипті. Ассирії, Вавилоні. Митні відносини нерозривно пов'язані із виникненням і розвитком економічного обігу і особливо зовнішньої торгівлі.

У період між десятим і третім тисячоліттям до н.е. з'явились міста-держави, збільшилося населення в них, що активізувало і торгівлю. Остання проходила через певні ритуали (правила), які з появою письма і чисел закріпилися як певні ритуали і слугували активізації зовнішньої торгівлі. Саме намагання уніфікувати порядок обміну товарами при появі грошей дозволило придумати перші тарифи, організувати внутрішній та зовнішній торговий простір, наповнити товари логічною інформацією і економічним змістом. Так у Єгипті було створено три прикордонні митниці. Збиралось мито й у Стародавній Греції, де вперше була лібералізована митна політика й знижене мито. Такі заходи давали змогу уникнути воєнних конфліктів, або при необґрунтованому збільшенні мита й забороні пропуску товарів слугували приводом для війни. Відомо також, що найбільш розвинутою митна система була в Римі, що й не дивно з огляду на довершеність римського права та його явну спрямованість на обслуговування товарообігу.

Але прославилась й залишила яскравий слід в історії та термінології митної справи митна система Андалузії. Відомо, що в III ст. до н.е. в місті Тарифі в теперішній Андалузії, на півдні Іспанії, що знаходилася на той час під владою Карфагену, була вперше складена спеціальна таблиця. До неї заносилися назва товару, одиниця його виміру та вказувалася величина мита (збору) за його провезення через Гібралтарську протоку. Сама таблиця, що систематизувала порядок стягнення та величину мита, на честь міста потім була названа тарифом і започаткувала тарифне регулювання.

Гносеологічно тариф та митна справа є одним із напрямів здійснення фіскальної функції держави та засобом наповнення державної казни. Тому при провезенні товару чи пересуванні через митну територію тарифи стали стягуватися окремими князівствами, що з часом стало заважати пересуванню товарів. Тому й виникла потреба законодавчого врегулювання цих відносин на рівні країн. Але як вагоме джерело поповнення казни митна справа швидко розповсюдилася в Європі, а потім й на інших континентах. З цього часу й існують дві протилежні тенденції. Держава намагається стягнути мито, а особи, які переміщають товари, уникнути його сплати чи зменшити його правдами й неправдами. Можна стверджувати, що з появою митної справи з'явилась й контрабанда. Крім цього, через створення перешкод фінансового чи організаційного характеру захищався національний товаровиробник. У тому разі коли усередині країни було достатньо якого-небудь товару, то ставки мита підвищувались і напроти, якщо відчувався брак, то вони знижувалися. З тих пір й беруть початок політика протекціонізму щодо свого товаровиробника чи фритредерства (політика відкритих дверей) [12, 194].

Митна справа безпосередньо пов'язана із товарним виробництвом та міжнародною торгівлею і обміном. Вона є найпростішою формою оподаткування. Історично це розвивалось в рамках Київської Русі та окремих князівств і йде від стягнення грошових чи натуральних зборів із реалізованих товарів в районах пожвавлення торгівлі чи на перехрестях торгових шляхів. Пізніше це пов'язувалось із спеціалізованими закладами: торговельними та постоялими дворами, пунктами промислового обміну, перевалки та складування товарів. їх поява у східних слов'ян відноситься до VIII століття та пов'язується багатьма істориками із започаткуванням та розвитком торгівлі із Візантією та іншими державами. Митна справа у давніх русичів започаткована знаменитим договором князя Олега із Візантією.

У Київській Русі серед численних зборів та мит були поширені «осьмині» (восьма частина від вартості товару) та «мит». Ці збори стали йменуватися з часом митом «мыть», а ті місця, де вони стягувалися, -- митниці. З часів монгольської навали започатковано такі поняття, як «тамга», від якої й пішли слова «тамжить», «таможня» та «таможенник». Крім цього, відомі такі терміни, як «митчики» і «митарі».

На Русі у старовину були напрочуд гнучкі мита. Розрізняли мито водяне і сухе, проїждже і торгове. Після монгольської навали в митний лексикон увійшло: мито -- основний збір за провезення товару; «посажене» -- мито за розмір ввезеного у саженях; «промит» -- подвійне мито, яке стягувалось у разі спроби уникнути обкладення митом і об'їзду митниці; «головщина» -- мито із кожного проїжджаючого на ладі (човні); московщина й перевіз, «костки», і. т.д.

У міру того як складалося саме поняття торгового мита і супутніх їм торгових зборів за право купівлі-продажу товарів на чужій території, формувалися звичаї, правила і процедури їхнього стягнення або повного чи часткового звільнення від цього обов'язку. Відповідно до цього створювалася спеціальна митна служба, облаштовувалася митниця. Згодом ці заходи дістали організаційне, правове і дипломатичне (міжнародно-правове) закріплення. Вони встановлювалися відповідно до потреб економіки та торгового обміну з тою чи іншою країною, потребою в певному товарі чи необхідності збути його надлишок усередині країни. Окрім цього, на митну політику по відношенню до окремих країн впливали й суб'єктивні чинники. Наприклад, відомий російський історик В. О. Ключевський вважав, що порядок торгових відносин Київської Русі з Візантією на безмитній основі і взаємному сприянні, визначений договорами князів Олега й Ігоря, був головним підґрунтям, що підготував прийняття християнства Руссю, і саме з Візантії. Не треба й забувати поєднання родин руських князів, що впливало на зміст митних відносин і формування митних режимів.

Як необхідний атрибут внутрішньої і зовнішньої торгівлі митниця своєю діяльністю впливала на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в країні. Вона забезпечувала життєдайний вплив торгівлі на політичну, економічну і соціальну сфери суспільного життя, в тому числі на становлення загальноросійського ринку, включення його в сферу міждержавного обміну. Прогресивні за своїм характером ці процеси перетворилися на один із вирішальних чинників утвердження державності, об'єднання удільної Русі навколо Москви, створення централізованої російської держави, встановлення і розвитку її міжнародних зв'язків.

За часів козацької держави теж велась митна справа. Вона будувалась на зразок митних процедур сусідніх держав і не мала єдиного механізму. Навіть з об'єднанням із Росією ще певний час велась самостійна митна справа. Але згодом, по мірі насадження центральних органів і демонтажу атрибутів козацької держави, вона була підпорядкована загальній митній політиці Росії.

Свідчень впливу російської митної політики на міжнародні відносини, міжнародну торгівлю дуже багато. Як незмінний атрибут внутрішньої та зовнішньої торгівлі митниця стала впливати на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в країні. Вона забезпечувала цивілізовані стосунки при здійсненні торгівлі, а разом з нею впливала на політичні, культурні та інші процеси в країні. Як стверджують історики, саме становлення митної справи стало вирішальним чинником становлення російської державності та об'єднання розрізнених князівств в єдину державу.

Цікаво, що саме митна політика Росії призвела до війни із Францією. Наполеон як привід для вторгнення в Росію вибрав прийнятий нею 1811 р. митний тариф, який по суті призвів до зриву встановленої ним економічної блокади Англії.

При всій складності і суперечливості історичного шляху розвитку митниці досвід його свідчить про те, що митна справа, митна політика склалися як найважливіша сфера економічної політики держави, інструмент регулювання зовнішньої торгівлі і захисту національних інтересів. Тому вони, у свою чергу, лежать в основі характеристики зовнішньополітичної та зовнішньоторговельної (зовнішньоекономічної) діяльності.

Характерно, що й на Україні під час визвольної війни 1648 -- 1654 pp. приділялась увага митній політиці та митній справі. Так було й за часів гетьманщини і до 1754 р, коли козацька держава збирала мито. Після втрати самостійності Українською державою митна справа розвивалась на її території за загальними правилами та на основі законодавства Росії, де склалась система митних органів на чолі із Наказом Великої казни. На місцях створювались повітові хати «избы», де справлялося мито. Разом з тим, як стверджується в багатьох джерелах, внаслідок особливого геоекономічного положення розвитку цукрової промисловості, виробництва горілки та інших товарів в Україні розвиток митних органів й митної справи загалом йшов попереду інших регіонів Росії [4, 103].

Із самого словосполучення випливає, що митна справа у власному змісті означає діяльність, здійснювану митницею і взаємодіючими з нею іншими державними і недержавними органами. У сучасному представленні термін «митна справа» охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо зв'язаний із зовнішньою і внутрішньою політикою і діяльністю держави. У рамках державної політики митна діяльність має багатоцільовий характер, служить задоволенню різноманітних інтересів і потреб.

За часів СРСР митна справа в Українській РСР самостійно майже не велася, а все було підпорядковано центральним виконавчим органам. Лише з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності та розширенням прав регіонів у цій сфері виникла потреба створити митні органи безпосередньо на місцях вироблення експортного товару. Так, 1985 р. митні служби створюються на всій території України, у тому числі й на Сході -- спочатку у Сумах при знаменитому науково-виробничому об'єднанні ім. Фрунзе, а потім і в Харкові. Їх виникнення спричинено змінами в умовах господарювання та відносною самостійністю підприємств, у тому числі й у зовнішньоекономічній діяльності. Монополія держави на зовнішню торгівлю втрачалася, а разом із цими процесами й розвивалася митна справа. Якщо спочатку пости, що створювались у великих містах України, були призначені для оформлення вантажів, то з часом з лібералізацією еміграційної політики і для оформлення виїжджаючих за кордон вони перейняли на себе функції оформлення багажу громадян.

Ще до офіційного проголошення незалежності Української РСР були прийняті закони «Про зовнішньоекономічну діяльність» 16 квітня 1991 р. та «Про митну справу в Українській РСР» 25 червня 1991 р. Власне, становлення та розвиток митної справи та митного права в Україні започатковано Декларацією про державний суверенітет України та Законом Української РСР «Про економічну | самостійність Української РСР», де визначено засади економічної і самостійності та напрямки її реалізації. Виходячи з того, що забезпечення економічної самостійності України є важливою умовою державного суверенітету, Україна самостійно визначає свій економічний статус та стратегію соціально-економічного розвитку в І інтересах свого народу. Для цього здійснюється самостійно зовнішньоекономічна політика, забезпечується соціальна захищеність кожного громадянина, захищеність внутрішнього ринку.

З виходом України з Радянського Союзу переважно на базі органів внутрішніх справ у прикордонних регіонах стали формуватися митні пости, а митниці на західному та південному контролі та в міжнародних аеропортах набули нового статусу. Одночасно стало формуватися й митне законодавство. Як суверенна держава Україна потребувала власної митної політики та митного законодавства. Уже в перші місяці незалежності в короткий термін були розроблені та прийняті Митний кодекс України» 12 грудня 1991 р. та Закон України «Про єдиний митний тариф» 5 лютого 1992 р. і разом із тим визначено та закріплено основи митної справи, визначені завдання митних органів. При їх розробці та прийнятті враховувалися міжнародні підходи та правила ведення митної справи і митної політики. Тому й митна справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації і уніфікації із загальноприйнятими міжнародними нормами та стандартами.

Так, 14 травня 1993 р. в Москві на засіданні глав держав-учасників СНД було прийнято декларацію про поетапне прямування до економічного союзу і підготовку відповідних угод, спрямованих на його забезпечення. В рамках цієї співдружності країн підписали «Угоду про принципи митної політики», було створено Консультативну митну раду для розробки засад митної політики й взаємодії митних органів. Пізніше було укладено низку угод щодо транзиту товарів та вантажів. Хоча Україна і не є учасником цієї митної вісімки, але ряд її положень стосуються й України. Важливе значення має угода про безвізове пересування громадян країн СНД по території її учасників та угода про взаємне визнання віз держав-учасників СНД від 9 жовтня 1992 р. Хоч Україна й не входить в митний союз, вона повинна дотримуватись хоча б транзитних правил під загрозою втрати позицій як транспортний коридор. З огляду на це, на двосторонній основі вона бере участь у митному співробітництві.

Митна справа та її основа -- митне законодавство постійно вдосконалюється. Суттєво оновлено в 2000 р. Закон України «Про єдиний митний тариф», протягом 6 років велась робота над новим МК України. Вона увінчалася прийняттям його 20 грудня 2001 р. Але в ньому містилось ряд суперечливих положень, і тому Президент України наклав на нього вето. Після зняття суперечливих положень Президент 11 липня 2002 р. нарешті його підписав. Як вказано у Преамбулі, МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Він спрямований на забезпечення економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, забезпечення законності у митній справі.

З прийняттям МК, як вказано його прикінцевими положеннями, необхідно привести нормативно-правові акти у сфері митної справи у відповідність з ним.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВИЙ СТАТУС МИТНИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНІ

2.1 Державне регулювання діяльності митних органів

Державне регулювання діяльності митних органів в Україні здійснюється вищими органами державної влади України на основі прийнятих законів та інших нормативних актів. Верховною Радою України Митні органи України не мають права проводити оперативно-розшукові дії і не належать до правоохоронних. Це питання є вельми дискусійним, що проявилося при прийнятті нового МК України.

Здійснення митної політики України відповідно до законів України та координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи забезпечується KM України. До того ж KM України встановлює розміри мита та зборів, плати за митні процедури; проводить переговори та укладає міжнародні договори України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо удосконалення системи митних органів України.

Відповідно до ст. 14 МК України спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізується та ліквідується за поданням Прем'єр-міністра України Президентом України. Такий підхід є невипадковим і спричинив суперечку при прийнятті МК України. Якщо б така назва була б закріплена безпосередньо у МК, то, зважаючи на складнощі внесення змін у кодифіковані акти, це б у подальшому стало перепоною для зміни назви такого органу. Спеціально уповноваженим органом в галузі митної справи є Державна митна служба України (ДМСУ), яка і очолює систему митних органів України. Нагадаємо, що раніше вона називалася митна служба України [7, 93].

До системи митних органів поряд з ДМСУ входять регіональні митниці, митниці, митні пости, спеціалізовані митні установи та організації, навчальні заклади. В системі митних органів України діють митні лабораторії, кінологічні центри та інше. Цікаво, що, на відміну від раніше діючого МК, новий безпосередньо встановлює правовий статус основних ланок системи митних органів України.

Система митних органів України є дворівневою. До першого рівня належать ДМСУ, а другий -- це територіальні органи, які здійснюють свою діяльність тільки на території визначеного їм регіону. При цьому межі діяльності регіональних митниць не завжди збігаються з межами адміністративно-територіальних регіонів.

Взаємовідносини в системі митних органів України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю митних органів гармонічно доповнюється ініціативою і відповідальністю за виконання покладених завдань регіональними управліннями, митницями та митними постами.

Для митних органів є характерними:

- єдність мети діяльності -- здійснення єдиної митної політики;

- єдність завдань -- ефективне використання всіх інструментів митного оформлення та контролю для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та обміну, захисту національного ринку;

- єдність функцій -- участь у розробці та реалізації митної політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної і компетенції щодо захисту економічних інтересів України, стягнення І мита та інших платежів, боротьба з контрабандою.

2.2 Правовий статус державної митної служби України

Правовий статус Державної митної служби України, чи як це записало у новому МК України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи включає в себе: завдання, функції, повноваження, що передбачені і безпосередньо нормативними актами. Ними визначена і структура цих органів. Розглянемо їх більш детально.

Положенням про Державну митну службу України, затвердженим Указом Президента України № 1022/2600 від 24 серпня 2000 p. визначаються її основні завдання, функції та права [8, 132].

До основних завдань Держмитслужби України належать:

- захист економічних інтересів України, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;

- забезпечення реалізації державної політики у сфері митної справи;

- контроль за додержанням законодавства України про митну справу;

- використання засобів митного регулювання торгово-економічних відносин з урахуванням пріоритетів розвитку економіки, створення сприятливих умов для участі України у міжнародному співробітництві;

- здійснення митного контролю, митного оформлення та оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

- боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

- здійснення разом з Національним банком України комплексного контролю за валютними операціями;

- здійснення разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

- розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи та інші завдання.

Як вказано у ч.2 ст.13 МК України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі митної справи спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання законодавства України з питань митної справи.

Для виконання зазначених завдань Державна митна служба України, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальною компетенцією та головна ланка системи митних органів України, організовує та контролює діяльність митних органів; забезпечує своєчасне і повне внесення до державного бюджету коштів від податків, зборів (обов'язкових платежів), справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи; вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходів, спрямованих на недопущення незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять культурне або історичне надбання українського народу; розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді, порушенню митних правил та їх припинення; організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил; веде митну статистику; здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України; забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у системі митних органів України; створює, реорганізовує та ліквідує в установленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, установи і навчальні заклади; забезпечує гласність у діяльності митних органів, здійснює в установленому законодавством порядку інформування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян з питань митного законодавства; виконує інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

Державна митна служба України в межах своїх повноважень має право видавати накази та організовувати і контролювати їх виконання. Нормативно-правові акти Держмитслужби України та її спільні акти з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, містять правові норми, розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від терміну їх дії та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Не для друку», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 28 грудня 1992 року. Зареєстровані в установленому порядку нормативні акти Держмитслужби України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами [4, 154].

Очолює Державну митну службу України Голова, якого призначає на посаду та звільняє з неї Президент України. Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України, призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Держмитслужби України, керівників регіональних митниць та їх структурних підрозділів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ та навчальних закладів, несе персональну відповідальність перед Президентом України і KM України за виконання покладених на Держмитслужбу завдань і виконання ним своїх функцій.

Голова Державної митної служби України затверджує структуру центрального апарату Держмитслужби України. Центральний апарат складається з управління власної безпеки та контролю; управління аналізу, прогнозування та зв'язків з громадськістю; фінансово-економічного управління; управління бухгалтерського обліку та звітності; управління кадрами й сектора режимно-секретної та мобілізаційної роботи; правового управління; управління міждержавних зв'язків; управління справами; митно-тарифного управління; управління статистики; управління митних платежів; інформаційно-аналітичного митного управління; управління організації митного контролю; управління нетарифного регулювання; управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил; управління захисту прав інтелектуальної власності; управління номенклатури та верифікації; центральної митної лабораторії; господарсько-експлуатаційного митного управління; постачального митного господарства автотранспортного митного господарства.

2.3 Регіональні митниці в Україні

Відповідно до ст. 14 МК України регіональна митниця є митним органом, який на території закріпленого за ним регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу і забезпечує комплексний контроль за дотриманням законодавства у сфері митної справи, керівництво і координацію діяльності підпорядкованих йому митниць та спеціалізованих митних установ і організацій. Регіональні митниці наділені правами юридичної особи і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства та спеціально затвердженого наказу спеціально уповноваженого органу центральної виконавчої влади у галузі митної справи.

Регіональні митниці створюються, реорганізовуються і припиняються також цим органом, а їх начальники призначаються на посаду та звільняються з неї керівником вищого центрального органу.

Державній митній службі України підпорядковуються регіональні митниці, на сьогодні це Східна, Карпатська, Дніпропетровська, Донбаська, Кримська, Київська, Південна, Дніпровська, Північна, Чорноморська, Західна регіональні митниці, Центральна енергетична митниця та Бориспільська і Севастопольська митниці (митниці прямого підпорядкування) -- всього 12 регіональних митниць.

Окрім МК, діяльність регіональних митниць урегульовано відомчими наказами. Так, наказом Державної митної служби України № 27 від 28 січня 1997 року затверджено Типове положення про регіональну митницю та Типову структуру регіональної митниці. У відповідності з Типовим положенням розробляються положення про регіональні митниці, їх штатний розклад, які затверджуються також керівником центрального виконавчого органу у сфері митної справи (Головою Державної митної служби України).

Відповідно до типового положення регіональна митниця безпосередньо здійснює митну справу, а також організує, координує та контролює діяльність підпорядкованих митниць і спеціалізованих митних організацій.

Регіональна митниця виконує такі функції: контролює дотримання суб'єктами підприємницької діяльності та громадянами порядку переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України; здійснює митний контроль та оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; виконує рішення та доручення Державної митної служби України, контролює їх виконання підпорядкованими митними установами; видає, у межах своєї компетенції, накази, які є обов'язковими для виконання підпорядкованими митними установами; вносить до Державної митної служби України пропозиції щодо змін та удосконалення чинного митного законодавства; вносить обґрунтовані пропозиції щодо перегляду зон діяльності підпорядкованих митниць, створення та розвитку митної інфраструктури, створення, реорганізації, ліквідації підпорядкованих митних установ, митних постів, забезпечення необхідною штатною чисельністю; забезпечує взаємодію митних органів з іншими правоохоронними органами та контролюючими службами в регіоні в межах наданих Державною митною службою України повноважень; здійснює взаємодію з іншими митними установами України та митними службами суміжних держав в межах, наданих Державною митною службою України повноважень; інформує суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян про порядок митного оформлення, в разі відмови в митному оформленні товарів та інших предметів надає вичерпну інформацію щодо причин відмови та вимог чинного митного законодавства; використовує, в зоні своєї діяльності, митні забезпечення для оформлення результатів митного контролю: накладає пломби, проставляє печатки, штампи, інші визначені у встановленому порядку митні забезпечення на транспортні засоби, приміщення, контейнери та інші місця, які вміщують товари і предмети, що переміщуються або знаходяться під митним контролем; нараховує та справляє митні платежі, податки, своєчасно перераховує отримані кошти до бюджету та Державної митної служби України; розпоряджається, згідно з чинним митним законодавством, товарами та іншими предметами, що знаходяться під митним контролем і вчасно не отримані на вимогу їх власником до закінчення передбачених термінів зберігання, та координує роботу в регіоні з цього питання [6, 134].

Координує роботу в регіоні щодо розпорядження конфіскованими підпорядкованими митницями предметами, забезпечує їх своєчасну реалізацію; здійснює контроль за доставкою товарів та інших предметів під митним контролем, а в разі їх недоставляння проводить розшук; здійснює, в зоні своєї діяльності, перевірку відомостей, заявлених під час декларування товарів та інших предметів; організовує та здійснює роботу з боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, розробляє та проводить заходи щодо запобігання контрабанді та порушенням митних правил, безпосередньо порушує справи про порушення митних правил та кримінальні справи про контрабанду і виконує провадження по них, здійснює методичне керівництво підпорядкованими митницями з цих питань; контролює дотримання підпорядкованими митницями законності при провадженні справ про порушення митних правил та провадженні дізнання у справах про контрабанду; виконує інші функції.

Типова структура регіональної митниці передбачає утворення в її складі низки спеціалізованих підрозділів: відділу організації митного контролю; вантажного відділу; пасажирського відділу; організаційно оперативного відділу; відділу дізнання та боротьби з ПМП; відділу боротьби з нелегальним переміщенням наркотиків; відділу тарифів та вартості; відділу митних платежів; відділу інформаційно-аналітичної роботи та митної статистики; відділу (сектора) несупроводжуваного багажу; відділу (сектора) оформлення транспортних засобів; відділу (сектора) контролю за доставлянням вантажів; поштового відділу (за необхідністю); відділу митної варти; відділу технічних засобів митного контролю; митної лабораторії (за необхідністю); загального відділу; господарсько-експлуатаційного відділу; юридичного відділу.

У безпосередньому підпорядкуванні Державній митній службі України знаходиться Центральна спеціалізована митниця, яка здійснює митне оформлення та митний контроль за імпортом, експортом, транзитом енергоносіїв -- електроенергії, сирої нафти, сирих нафтопродуктів, нафтопродуктів, природного газу, продуктів їх переробки, які перетинають митний кордон України залізничним, автомобільним та трубопровідним транспортом, електромережами та іншими засобами транспортування. Склад повноважень Центральної спеціалізованої митниці визначається положенням про Центральну спеціалізовану митницю Державної митної служби України, затвердженим наказом Держмитслужби № 123 від 25 березня 1997 року. Зоною діяльності Центральної спеціалізованої митниці є вся митна територія України.

2.4 Правовий статус митниць в Україні

У підпорядкуванні регіональних митниць знаходяться митниці, що безпосередньо здійснюють митну справу в Україні. Отже, ці митниці є основною ланкою митної системи України. Відповідно до ст. 15 МК України митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства з питань митної справи, справляння податків та зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України. Як і регіональна митниця, вона теж наділена правами юридичної особи і здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та затверджуваного спеціальним центральним органом виконавчої влади у галузі митної справи Положення. Типове положення про митницю та Типова структура митниці затверджені наказом Державної митної служби в Україні № 169 від 26 березня 1998 року.

Відповідно митниця безпосередньо підпорядкована регіональній митниці та центральному виконавчому органу у сфері митної справи (ДМСУ). Її створення, реорганізація і припинення, а також призначення і звільнення з посади її керівника здійснюється у тому порядку, що і стосовно регіональних митниць. Стосовно її діяльності використовується принцип територіальності. Митниця діє лише у межах території, що визначається центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

На підставі п. 4 статті 101 Кримінально-процесуального кодексу України та ст. 424 МК України митні органи визнаються органами дізнання у справах про контрабанду. Зазначимо, що під дізнанням розуміється певний обсяг оперативно-розшукових та процесуальних дій, здійснюваних уповноваженими органами та їх посадовими особами з метою своєчасного виявлення та закріплення слідів злочинів та встановлення особи, що скоїла злочин, а також для припинення суспільно небезпечного діяння. Але уповноважені особи митних органів не можуть використати зазначене право у повному обсязі тому, що статтею 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» митні органи не визнаються суб'єктами оперативно-розшукової діяльності [9, 67].

Як безпосередній митний орган митниця виконує такі функції: здійснює в зоні своєї діяльності митний контроль та оформлення товарів та інших предметів; перевірку відомостей, заявлених у вантажній митній декларації при митному оформленні товарів та інших предметів відповідно до наявного вантажу та документів, необхідних для здійснення митного контролю; нараховує та справляє у зоні своєї діяльності митні платежі та збори, стягнення яких відповідно до законодавства покладено на митні органи; забезпечує контроль за доставлянням митних вантажів в інші митні органи, а в разі їх недоставляння проводить розшук; забезпечує функції валютного контролю та контролю за термінами повернення в Україну Імпортної частини бартерних угод (бартерний контроль); вживає спільно з іншими правоохоронними органами заходів, спрямованих на відвернення незаконного вивезення за кордон предметів, що становлять національне, історичне та культурне надбання держави; взаємодіє з іншими правоохоронними та контрольними службами в зоні своєї діяльності; забезпечує зберігання і використання вогнепальної зброї, боєприпасів, спеціальних засобів посадовими особами митниці; проводить розслідування у разі їх втрати або протиправного застосування; інформує суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян про порядок митного оформлення; у разі відмови в митному оформленні товарів та інших предметів надає вичерпну інформацію щодо причин відмови та вимог чинного митного законодавства; розпоряджається товарами та іншими предметами, що перебувають під митним контролем і за якими не звернувся власник до закінчення передбачених термінів зберігання, а також такими, що конфісковані судовими органами; забезпечує їх своєчасну реалізацію; контролює діяльність митних брокерів, митних ліцензійних складів та магазинів безмитної торгівлі в зоні своєї діяльності; порушує клопотання перед регіональною митницею про скасування Держмитслужбою відповідних ліцензій у разі виявлення правопорушень з боку цих суб'єктів; використовує в зоні своєї діяльності митні забезпечення для оформлення результатів митного контролю: накладає пломби, проставляє печатки, штампи, інші визначені в установленому порядку митні забезпечення на транспортні засоби, приміщення, контейнери та інші місця, які вміщують товари і предмети, що переміщуються або перебувають під митним контролем; виконує інші функції.

Типова структура передбачає утворення в митницях відділів митних доходів та платежів; митних постів; відділів боротьби з контрабандою та порушенням митних правил; відділів тарифів та митної вартості; відділів бухгалтерського обліку звітності та розрахунків по митних платежах з Державним бюджетом; вантажних відділів; відділів статистики, контролю та аналізу; відділів (секторів) митної варти; господарсько-експлуатаційних відділів (секторів); пасажирських відділів; відділів (секторів) технічних засобів митного контролю; відділів (секторів) оформлення транспортних засобів; секторів інспекції та власної безпеки; митної лабораторії (за необхідністю); відділів (секторів) контролю за доставкою вантажів; юридичного сектора; чергової частини.

У складі митниці у пунктах пропуску через митний кордон України та на інших об'єктах чи територіях із значним обсягом зовнішньоекономічних операцій можуть створюватися митні пости на правах структурного підрозділу самої митниці.

Відповідно до ст. 16 МК України митний пост є структурним підрозділом регіональної митниці, який безпосередньо здійснює митний контроль та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Такі пости створюються по мірі необхідності у населених пунктах, на залізничних станціях, в аеропортах, морських та річкових портах та на інших об'єктах, розташованих у зоні діяльності регіональної митниці і митниці.

Як і попередні ланки системи митних органів, митний пост діє на підставі затверджуваного центральним митним органом положення. У тому самому порядку, але за поданням керівника регіональної митниці здійснюються створення, реорганізація та ліквідація митного поста.

До системи митних органів входять також спеціалізовані митні установи та організації, що виконують свої специфічні завдання: господарчі, транспортні, інформаційно-аналітичні, кінологічні спеціалізовані установи та освітні організації. Головною навчально-методичною установою митної служби, що готує фахівців для роботи в митних органах, є Академія митної служби України, яка розташована в Дніпропетровську. До системи митних органів також належать центри підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у містах Києві та Хмельницькому.

У зв'язку з необхідністю проведення спеціальних досліджень до системи митних органів України входять і митні лабораторії: Центральна і регіональних митниць та митниць. Так центральна лабораторія здійснює науково-методичне керівництво іншими лабораторіями, а також безпосередньо експертну діяльність відповідно до чинного законодавства і затвердженого про неї Положення.

Відповідно до ст. 19 МК України митна варта є спеціалізованим підрозділом митних органів України, призначеним для боротьби з порушеннями вимог митного законодавства, а також для охорони територій, будівель, споруд та приміщень митних органів, охорони та супроводження товарів і транспортних засобів, забезпечення охорони зон митного контролю. Вона діє на підставі спеціального положення і виконує специфічні функції та завдання.

Завданнями митної охорони є:

- здійснення заходів, пов'язаних з виявленням, розкриттям, запобіганням, припиненням і профілактикою порушень вимог цього Кодексу;

- охорона будинків, споруд, приміщень митних органів та інших об'єктів митної інфраструктури, зон митного контролю від будь-яких протиправних посягань;

- фізичний захист співробітників митних органів, інших осіб, товарів, які перебувають у зоні митного контролю, від протиправних дій;

- локалізація разом з іншими органами конфліктних ситуацій у зоні діяльності митних органів;

- участь у ліквідації наслідків катастроф, аварій, стихійного лиха та екологічного забруднення в зоні діяльності митних органів.

МК України чітко врегульовує правове становище митної варти. Для здійснення визначених завдань підрозділи митної охорони мають право:

- розташовувати тимчасові пости, пересуватися будь-якими ділянками місцевості і водного простору в межах митної території України, а в межах прикордонного, контрольованого району за погодженням з уповноваженим органом центральної виконавчої влади з питань охорони державного кордону України;

- затримувати та проводити в установленому цим МК порядку огляд транспортних засобів і речей громадян, які перетинають митний кордон України поза пунктами пропуску;

- проводити за рішенням керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, начальника регіональної митниці у встановленому порядку огляд та переогляд оформлених митними органами транспортних засобів і товарів, у тому числі тих, що переміщуються транзитом через територію України;

- супроводжувати та охороняти вантажі, товари, в тому числі транзитні, що переміщуються через територію України і перебувають під митним контролем;

- запрошувати осіб до митних органів для з'ясування обставин порушення вимог митного законодавства. У невідкладних випадках з'ясування обставин і первинне документування такого порушення може здійснюватися в інших придатних для цього місцях [8, 165].

ВИСНОВОК

Митні органи України є невід'ємним елементом системи центральних державних органів виконавчої влади і здійснюють функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів. Специфіка митних органи України в системі державних органів України визначається покладеними на них завданнями та функціями. Як органи виконавчої влади митні органи України характеризуються такими основними рисами:

- належать до юридичних осіб публічного права (ст. 146 ЦК України; ч.7 ст.13 МК). Як юридичні особи вони мають правосуб'єктність, індивідуальні ознаки;

- утворюються і діють під загальним керівництвом Президента України (ч. 3 ст.11 МК);

- виключно й безпосередньо здійснюють митну справу (ст.11 МК);

- митні органи наділені визначеною для них законами компетенцією в галузі митної справи. Інші органи, крім Верховної ради, Президента України, KM України, не вправі приймати рішення, що перетинаються з компетенцією митних органів України, та виконувати без відповідного допуску чи заміняти їх функції чи іншим чином втручатися в діяльність митних органів;

- діяльність митних органів за своїм змістом є розпорядчою і в межах визначеної для них компетенції вони вправі видавати нормативні акти з митної справи, які діють на всій території України і мають обов'язкову силу для підвідомчих підпорядкованих органів, інших державних органів та їх посадових осіб, юридичних та фізичних осіб (ч.2 ст.14 МК);

- митні органи утворюють єдину систему (ч.І ст.12 МК);

- митні органи утворюються, реорганізуються і ліквідовуються у встановленому законом порядку;

- фінансування діяльності митних органів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, які передбачаються на утримання державного апарату (ч.2 ст.13 МК);

- діяльність митних органів здійснюється виключно на основі чинного законодавства України.

Чинним законодавством митні органи віднесені до воєнізованих органів. Це означає, що співробітники цих органів мають право носити зброю та інші засоби індивідуального захисту. У передбачених законом випадках вони можуть застосувати ці спеціальні засоби (вогнепальна зброя, наручники, упаковки з газом дратівливої дії, засобами примусової зупинки транспортних засобів, тощо).

В багатьох країнах світу, у тому числі і Російській Федерації, з якою в України найбільший митний кордон, такі органи віднесені законодавством до правоохоронних. Оскільки митні органи України теж здійснюють правоохоронні функції щодо захисту її економічного суверенітету і економічної безпеки, забезпечують захист прав і законних інтересів громадян та господарюючих суб'єктів, а також державних органів при дотриманні ними зобов'язань у сфері митної справи, питання про те, віднести митні органи України до правоохоронних чи ні, не таке вже й просто. З цього приводу при прийнятті МК розгорілась дискусія, у якій перемогу здобули супротивники концепції митних органів як правоохоронних.

У той же час митні органи виконують функції дізнання у справах про порушення митних правил, мають право застосовувати примус і накладати стягнення відповідно до чинного законодавства, застосовують низку характерних для правоохоронних органів процедур (особистий догляд, передогляд). Діяльність митних органів детально урегульована МК України та іншими нормативними актами і забезпечується спеціально підготовленими державними службовцями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Нормативно-правові акти

1. Щодо проекту Концепції модернізації та розвитку митної служби України до 2011 року: Лист Державної митної служби України від 17.05.2003 № 11/1-24-7554-ЕП.

Підручники та навчальні посібники

2. Андрійчук В.М., Бєлоус Н.А., Бережнюк І.Г., Березний Є.М., Бєрьозкін І.В. Коментар до Митного кодексу України: Із практики митної справи // Державна митна служба України / П.В. Пашко (ред.), М.М. Каленський (ред.). - К. : Юстиніан, 2004. - 723 с. НБУВ: ВС38992.