Спеціальні митні режими

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття митної справи, її законодавче регулювання

2. Здійснення митної справи

3. Характеристика спеціальних митних режимів

4. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон

Висновок

ВСТУП

Відповідно до п. 2. Постанови Кабінету Міністрів України від 09.07.97 р. № 574 поняття митного режиму включає сукупність положень, що визначають для митних цілей статус транспортних засобів, товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України.

Застосування митних режимів дозволяє митним органам одно-типно визначати статус переміщуваних через митний кордон України транспортних засобів, товарів та інших предметів і відповідно до передбачених законодавством положень щодо встановлення засобів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності контролювати їх виконання суб'єктами ЗЕД під час здійснення ними зовнішньоекономічних операцій.

Статус переміщуваних через митний кордон України транспортних засобів, товарів та інших предметів визначається умовами зовнішньоекономічних контрактів, укладених відповідно до вимог чинного законодавства України суб'єктами ЗЕД з використанням необхідних для митного контролю та оформлення документів.

Спеціальні режими застосовуються в разі переміщення громадянами через митний кордон України речей, що не підлягають обов'язковому декларуванню та митному обкладенню і не підпадають під категорії предметів, на переміщення яких через митний кордон України встановлено заборони чи обмеження.

Спеціальні режими використовуються в митницях, де обладнано зони (коридори) спрощеного митного контролю. Громадяни, які проходять через зони (коридори) спрощеного митного контролю, звільняються від подання митної декларації.

Спеціальні режими огляду речей громадян, які перетинають митний кордон за принципом «зеленого коридора», застосовуються в пунктах пропуску на кордоні України.

Поняття «зелений коридор» означає застосування в пунктах пропуску на кордоні спрощеного режиму пропуску особистих речей та інших предметів некомерційного характеру, які переміщуються через митний кордон України громадянами.

Як правило, «зеленим коридором» користуються громадяни, в яких відсутні супроводжуваний багаж та предмети, які згідно з діючим законодавством підлягають обов'язковому декларуванню і на які законодавством не передбачено обмеження чи заборони при їх переміщеннях через митний кордон України.

Громадяни, які користуються зоною спрощеного митного контролю по «зеленому коридору», не звільняються від декларування митним органам переміщуваних через митний кордон предметів. Декларування таких предметів проводиться особою, що їх переміщує через митний кордон, в усній, а за її бажанням і в письмовій формах.

Звільнення від подання митної декларації не означає звільнення громадян від обов'язку дотримуватися порядку переміщення через митний кордон України речей та інших предметів.

Громадяни, які порушили умови переходу через зони (коридори) спрощеного митного контролю, несуть відповідальність за статтями 118, 120 цього Кодексу.

Законодавчими актами України передбачено застосування особливих режимів митного контролю лише у викладених вище випадках та окремих випадках, передбачених умовами міжурядових угод, укладених за участю України і доведених ДМСУ до митних установ України для використання в роботі.

1. Поняття митної справи, її законодавче регулювання

Порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

Митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Засади митної справи, у тому числі розміри податків і зборів та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, визначаються виключно законами України та цим Кодексом.

Кабінет Міністрів України організовує та забезпечує здійснення митної справи відповідно до цього Кодексу та інших законів України, а також міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, координує діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, інших органів виконавчої влади при вирішенні питань, що стосуються митної справи.

Безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.

Законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, Митного Кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.

Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору.

При здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

У випадках, коли чинним законодавством передбачена можливість проведення митних процедур без подання декларації, застосовується законодавство, чинне на день здійснення таких процедур.

Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за порушення митних правил, передбачені цим Кодексом, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної сили не мають.

Провадження у справах про порушення митних правил ведеться на підставі законодавства, що діє під час розгляду справи про правопорушення.

2. Здійснення митної справи

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України.

Митні органи, реалізуючи митну політику України, виконують такі основні завдання:

1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

8) здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

14) здійснення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів походження товарів з України.

Органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України.

3. Характеристика спеціальних митних режимів

митний режим зона

Як було зазначено вище, до спеціальних митних режимів відносяться: транзит, спеціальна митна зона та вільний склад. Відповідно до законодавства України на її території діють тільки митні режими "транзит" та "спеціальна митна зона".

У випадку транзиту товари не купуються і не реалізовуються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, а переміщуються через територію України з метою доставки з однієї іноземної країни до іншої.

Слід зауважити, що тривалий час товари, які провозилися транзитом через митну територію країн, обкладались митом, що суперечило економічним інтересами держави. Тільки у XVII столітті більшість держав спростили умови транзиту та звільнили товари, переміщувані транзитом по митній території, від сплати більшості зборів та мита.

Розвитку режиму транзиту сприяла розробка різних міжнародно-правових документів, які направлені на уніфікацію регулювання та спрощення умов транзиту товарів. На національному рівні використання режиму транзиту, різність його форм заснована на специфічних внутрішніх факторах (наприклад розвиток на території держави транспортної інфраструктури).

Одночасно з розвитком комунікацій, засобів транспорту та збільшенням обсягу міжнародних товаропотоків почав будуватися митний режим транзиту, який відповідав інтересам держави та інтересам перевізників.

Економічний характер транзиту визначається його значенням для:

-- розвитку та спрощення міжнародних перевезень (зовнішній аспект);

-- стимулювання діяльності у сфері послуг по транспортуванню та обробці вантажів (внутрішній аспект).

Під режимом "транзит" розуміють митний режим, відповідного до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України. Механізм переміщення товарів у митному режимі "транзит" подано на рис. 10.7.

Транзитні перевезення здійснюються як прохідний та внутрішній митний транзит. Під прохідним митним транзитом розуміють переміщення товарів і транспортних засобів під митним контролем від одного пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, - - пункту ввезення на митну територію України -- до іншого -- пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, -- пункту вивезення за межі митної території України.

Внутрішнім митним транзитом вважається переміщення товарів і транспортних засобів під митним контролем:

* від пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, -- пункту ввезення на митну територію України -- до митного органу, розташованого на митній території України;

* від митного органу, розташованого на митній території України, до пункту пропуску, розташованого на митному кордоні України, -- пункту вивезення за межі митної території України;

* від одного митного органу, розташованого на митній території України, до іншого митного органу, розташованого на митній території України.

Товари і транспортні засоби, що переміщуються транзитом, мають: залишатись у незмінному стані, крім природних втрат; вони не можуть використовуватись з іншою метою, крім транзиту; у випадках, визначених законодавством України, переміщуватися за наявності дозволу на транзит через митну територію країни, який видається відповідними уповноваженими органами; бути доставленими до митного органу призначення у строк, визначений митним органом відправлення.

Перераховані умови функціонування режиму транзиту можна систематизувати на дві групи:

1) зобов'язання, які приймає беніфіціар або які накладаються на нього як умови надання йому дозволу на використання режиму;

2) засоби здійснення контролю, які використовуються митними органами для забезпечення дотримання регламентації митного режиму.

Під час митного транзиту товарів на митній території України з дозволу та під контролем митного органу можуть здійснюватись окремі операції (перевантаження, вивантаження, навантаження, перепакування) з такими товарами без зміни їхніх властивостей та товарного вигляду. Залежно від того, перевантажується транзитний товар чи ні, транзит може бути прямий або змішаний.

До товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, може застосовуватись один із перелічених заходів гарантування доставки цих товарів до митного органу призначення: надання власником товарів (уповноваженою ним особою) гарантій митним органам; охорона та супроводження товарів митними органами; перевезення товарів митним перевізником; перевезення на умовах Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року (Конвенції МДП 1975 року).

Власники товарів (уповноважені ними особи) можуть надавати митним органам гарантії щодо обов'язкової доставки товарів до митного органу призначення. Види, умови та порядок застосування гарантій визначаються чинним законодавством.

Охорона і супроводження товарів митними органами здійснюється як при внутрішньому, так і при прохідному митному транзиті. Форма та методи охорони і супроводження товарів до митного органу призначення, а також умови і порядок їх застосування визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Перевізники або власники товарів, переміщуваних транзитом через митну територію України на умовах Конвенції МДП, мають право на власний розсуд обирати охорону і супроводження виходячи з міркувань безпеки та збереження товарів. Але у виняткових випадках митні органи вправі вимагати обов'язковості охорони супроводжуваного товару підрозділами митної варти залежно від ступеня ризику. Це необхідно для отримання більшої гарантії дотримання умов транзиту.

Під митним перевізником розуміють підприємство, яке здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування заходів гарантування доставки товарів до митного органу призначення і має відповідну ліцензію. При цьому перевізник вправі здійснювати оформлення фінансових гарантій при транзитних перевезеннях підакцизних товарів, які надаються митним органам і здійснюються незалежними посередниками.

Рішення про застосування заходів гарантування доставки товарів до митних органів призначення приймається у кожному конкретному випадку митними органами, розташованими у місцях, де розпочинається транзит таких товарів, за наявності підстав для застосування зазначених заходів. При цьому заходи гарантування доставки застосовуються в обов'язковому порядку до підакцизних товарів.

Вид заходу гарантування доставки товарів, що перебувають під митним контролем, до митного органу призначення обирається власником товарів чи уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законодавством України.

Заходи гарантування доставки товарів, що перебувають під митним контролем і перевозяться між митними органами, застосовуються за рахунок власника цих товарів або уповноваженої ним особи. Витрати на їх застосування митними та іншими органами державної влади України не відшкодовуються.

Якщо митний орган має підстави для підозрювання перевізника в тому, що він не гарантує цих вимог, то митний орган допускає вантаж до транзиту тільки після перевірки транспортного засобу за умови перевезення з митним супроводженням або виконання перевезення митним перевізником.

Витрати на переоснащення транспортного засобу та інші несе перевізник (власник), і держава їх не відшкодовує. Якщо умови транзиту порушено, перевізник повинен сплатити штраф у розмірі таких митних платежів, за яких би товар був випущений у вільний оборот. Митні платежі та збори не сплачуються, якщо при транзиті товар знищено внаслідок аварії чи дії непереборної сили.

Охорона і супроводження товарів митними органами здійснюються як при внутрішньому, так і при прохідному митному транзиті. Форми та методи охорони і супроводження товарів до митного органу призначення, а також умови і порядок їх застосування визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. За охорону і супроводження товарів митними органами стягується відповідна плата в розмірі, що не перевищує фактичних витрат митних органів.

Статті 154, 159 Митного кодексу України чітко регламентують права та обов'язки перевізника, у тому числі й після аварії. Якщо транспортний засіб при здійсненні транзитного перевезення внаслідок аварії або дії непереборної сили не зміг прибути до митного органу призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний:

-- вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання;

-- терміново повідомити найближчий митний орган про обставини події, місцезнаходження товарів та транспортних засобів;

-- забезпечити перевезення товарів до найближчого митного органу або доставку посадових осіб митного органу до місцезнаходження зазначених товарів.

Митні органи не відшкодовують перевізнику витрати, понесені у зв'язку із вжиттям даних заходів.

Таким чином, митний транзит товарів транспортних засобів через територію України може здійснюватися за маршрутами, які визначаються перевізником на власний розсуд виходячи з міркувань економічної доцільності. Але в окремих випадках можуть установлюватись обмеження щодо використання певних шляхів та напрямків транзиту на територію України, визначатися шляхи чи напрямки руху для певних видів транспорту чи товарів, що переміщуються транзитом через територію України, пункти пропуску для ввезення та вивезення окремих видів товарів.

Строк доставки товарів до митного органу призначення повинен визначатися митним органом відправлення відповідно до нормативного законодавства та нормативів на перевезення вантажів виходячи з виду транспорту, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення. До цього строку не включається час зберігання товарів на складах у разі перевантаження з одного виду транспорту на інший, а також час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, дозволених митними органами.

Митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти. У випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, митне оформлення в іншому митному органі може здійснюватися за письмовим погодженням між цим митним органом і митним органом, у зоні діяльності якого розташований відповідний резидент.

Місце здійснення митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України нерезидентами (крім громадян), визначається Кабінетом Міністрів України. Митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через територію України у режимі транзиту, здійснюється митним органом за місцем ввезення цих товарів і транспортних засобів на митну територію України.

Товари, які при ввезенні на митну територію України були оформлені у режим митного складу, у подальшому можуть бути переоформлені у режим транзиту митним органом за місцем розташування митного ліцензійного складу, на якому зберігаються зазначені товари.

Досвід використання даного митного режиму в Україні засвідчує, що при не відпрацюванні всієї сукупності митно-тарифних відносин при транзиті товарів через митну територію України даний митний режим стає одним із найбільш поширених для здійснення контрабандних операцій. Отже, система митного контролю за здійсненням таких операцій потребує вдосконалення.

Насамперед вона має містити весь комплекс регулятивних заходів як економічного, так і адміністративного характеру, головною метою якого має бути система гарантування доставки вантажів, задекларованих при митному оформленні, до кінцевого місця призначення.

Економічним регулятором може бути використання системи надання власником товарів і транспортних засобів або уповноваженою ним особою фінансових гарантій митним органам. Види цієї гарантії можуть мати найрізноманітніші форми: грошова застава, гарантійний лист уповноваженого банку, страхування фінансової відповідальності перевізника, гарантія незалежного фінансового посередника.

Система адміністративного регулювання товаропотоків через митну територію України повинна базуватися на перевезенні транзитних товарів митним перевізником чи жорсткому визначенні маршрутів руху з охороною та супроводженням товарів і транспортних засобів митними органами. Застосування даних заходів не тільки дасть змогу побудувати ефективну систему митного контролю за транзитними вантажами, але й використовувати додаткові джерела надходження коштів у сфері митно-тариф-них відносин.

В окремих випадках критерієм використання того чи іншого митного режиму є певна територія, на якій визначено застосування особливого митного клімату. Прикладом такої території може бути функціонування спеціальних економічних зон у світовому економічному просторі.

Спеціальні економічні зони, з досвіду їх впровадження, розглядаються як невеликі територіальні анклави з особливо сприятливим режимом щодо залучення іноземного капіталу, які незначно пов'язані з національним ринком і переважно зорієнтовані на розвиток експорту. В матеріалах Конференції ООН з торгівлі і розвитку 1975 року дається така дефініція вільної зони: "Це анклав у національній митній території, як правило, розміщений поблизу від міжнародного морського порту чи аеропорту, в який без митних формальностей надходить обладнання чи інші товари іноземного походження. Дана імпортована продукція переробляється в зоні, а потім експортується поза нею без втручання митної влади країни зони".

Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13.10.92 № 2673-ХІІ визначені такі функціональні типи СЕЗ: вільні митні зони й порти; експортні; транзитні зони; митні склади; технологічні парки; технополіси; комплексні виробничі зони; туристсько-рекреаційні, страхові, банківські; зони, яки поєднують функції різних типів СЕЗ, тощо.

На території України законодавчо визначено існування таких спеціальних (вільних) економічних зон: "Сиваш", "Донецьк", "Азов", "Закарпаття", "Яворів", "Славутич", "Курортополіс Трускавець", "Рені", "Порт Крим". Слід зауважити, що цілі при створенні даних економічних зон були різні. Так, створення першої в Україні експериментальної спеціальної митної зони "Сиваш" було викликано потребою вироблення нових підходів до здійснення економічних реформ в Україні та впровадження нових форм підприємницької діяльності. Запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області та у спеціальній зоні "Славутич" передбачає створення робочих місць і працевлаштування працівників, що вивільняються у зв'язку із закриттям нерентабельних шахт та Чорнобильської АЕС. Зону "Яворів" створено з метою забезпечення працевлаштування працівників Яворівського гірничо-хімічного підприємства "Сірка", вирішення екологічних проблем використання потенційних можливостей економіки регіону завдяки вигідному прикордонному розміщенню (автопорт "Краловець").

Під кутом зору специфіки митного регулювання господарської діяльності підприємств доцільно класифікувати СЕЗ на такі, які мають статус спеціальних (вільних) митних зон і такі, які не мають такого статусу. До перших належать "Сиваш", "Донецьк", "Азов", "Закарпаття", "Краловець", "Технопарк" (останні дві митні зони входять до СЕЗ "Яворів"). До зон, які не мають статусу ВМЗ, входять "Славутич", "Курортополіс Трускавець" та комплексно-виробнича зона "Яворів", без структурної частини "Технопарк".

Під поняттям спеціальної митної зони розуміють частину території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та пільговий митний режим щодо оподаткування ввезених товарів, що створюється відповідно до законодавства України про спеціальні (вільні) економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу, території, строку, на який вона створюється, та особливостей застосування законодавства України на ЇЇ території. Законом встановлюються вимоги щодо створення спеціальної митної зони, види товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операцій, що здійснюються з товарами у межах зони. У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов'язки органів управління зони з виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.

Спеціальна митна зона -- це митний режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачено законодавством.

Таким чином, спеціальними митними зонами є частини території України, на яких запроваджено митний режим спеціальної митної зони. Для цілей оподаткування товари, ввезені на території спеціальних митних зон, розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території України.

Митний орган, у зоні діяльності якого знаходиться спеціальна митна зона, з метою належної організації митного контролю може вимагати від органів управління цієї зони вжиття таких заходів: спорудження огорожі по периметру зони; встановлення обмежень щодо порядку доступу в зону в певні години роботи; застосування інших заходів, що не перешкоджають нормальному функціонуванню зони відповідно до закону про таку зону. Забороняється будь-яке будівництво в межах спеціальних митних зон без попереднього погодження з митним органом, у зоні діяльності якого знаходиться спеціальна митна зона.

З метою забезпечення належного митного контролю у спеціальних митних зонах митні органи мають право:

* здійснювати постійний контроль та нагляд за кордонами спеціальних митних зон, а також за доступом до них;

* вимагати від осіб, які переміщують товари через кордон спеціальної митної зони, ведення обліку руху таких товарів з метою їх контролю;

* проводити перевірку товарів, що переміщуються через кордон спеціальної митної зони, з метою забезпечення здійснення передбачених цим Кодексом операцій та недопущення переміщення заборонених товарів;

* здійснювати перевірки товарів, що знаходяться у спеціальних митних зонах;

* здійснювати інші передбачені законом заходи, спрямовані на забезпечення надійності митного контролю.

Особи, які здійснюють операції з товарами у спеціальних митних зонах, ведуть облік товарів, що ввозяться, вивозяться, зберігаються, виробляються, переробляються, закуповуються та реалізуються, і подають митним органам звітність про такі операції у порядку, що встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Будь-які зміни, що відбуваються з товарами в межах спеціальних митних зон, мають відображатися в облікових документах.

Режим спеціальної митної зони застосовується до товарів, що розміщуються та використовуються у межах територій спеціальних (вільних) економічних зон, і законодавчі акти встановлюють вимоги щодо створення режиму вільної митної зони, визначають види товарів, дозволених до ввезення до такої зони, та характер операцій, що здійснюються з товарами у межах зон.

Як правило, у межах спеціальних митних зон допускається здійснення виробничих та інших комерційних операцій з товарами, інколи забороняються створення казино, ігровий бізнес, торгівля у роздріб. Такі заборони та обмеження стосовно спеціальних митних зон встановлюються законодавством України. При цьому Кабінет Міністрів України може обмежувати або забороняти ввезення окремих товарів у спеціальні митні зони. Тому конкретний перелік видів товарів та операцій, що з ними здійснюються, визначається у Законі про конкретну спеціальну економічну зону.

З метою забезпечення дотримання законодавства та з урахуванням характеру товарів можуть запроваджуватись окремі заборони та обмеження щодо здійснення операцій з товарами у спеціальній митній зоні. Наприклад, митні органи можуть заборонити окремим особам здійснення операцій з товарами у вільних митних зонах, якщо такі особи порушують відповідне законодавство, а також відмовити таким особам у доступі до вільних митних зон. Строк перебування товарів та інших предметів на території спеціальних митних зон не обмежується, крім випадків перебування товарів та інших предметів з обмеженим строком зберігання. При цьому дозволяється передача права власності на товари, що знаходяться у вільних митних зонах.

Механізм оподаткування товарів у спеціальних митних зонах має свої особливості. Якщо товари, що походять з інших країн, ввозяться до такої зони з-за меж митної території України для кінцевого споживання, то мито та інші податки при імпорті не стягуються, і до таких товарів не застосовуються заходи нетарифного регулювання. Товари, що ввозяться до спеціальних митних зон з митної території України, вивозяться з цієї території у режимі експорту із застосуванням відповідних заходів тарифного і нетарифного регулювання. У разі ввезення таких товарів до вільної митної зони мито та податки, встановлені на імпорт, не стягуються, і до них не застосовуються заходи нетарифного регулювання.

З товарів, що вивозяться зі спеціальних митних зон на митну територію України і походять з інших країн, стягуються мито, податки та збори, що встановлені для митного режиму "імпорт". Якщо такі товари походять з цих зон, то у разі ввезення на митну територію України мито та податки, встановлені на імпорт товарів, з них не стягуються. Тому у випадку ввозу товарів та інших предметів, що повністю або достатньо перероблені у вільній митній зоні, на митну територію України податок на додану вартість і акцизний збір стягуються, як з товарів для внутрішнього споживання в Україні.

Уразі вивозу товарів та інших предметів, що повністю вироблені або достатньо перероблені у спеціальних митних зонах, з території даних зон за межі митної території України вивізне мито і акцизний збір з цих товарів не стягуються.

Якщо вивозяться товари або інші предмети, попередньо ввезені з-за меж митної території України на територію спеціальної економічної зони, за межі даної зони, експортне мито, податок на додану вартість і акцизний збір не стягуються.

При ввезенні товарів на територію вільної митної зони з метою транзиту оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України, тобто нараховуються тільки митні збори.

Повністю виробленими або достатньо переробленими у спеціальних митних зонах вважаються товари, які відповідають критеріям, викладеним у ст. 18 Закону України "Про Єдиний митний тариф". При цьому до митної вартості товарів та інших предметів не включається вартість послуг на зберігання товарів, їх доопрацювання, сортування, пакування та ін., що здійснюються на території вільних митних зон. Вказані послуги не обкладаються податком на додану вартість. Разом з тим розглянутий механізм оподаткування не поширюється на товарообмінні (бартерні) операції.

Митний контроль за переміщенням товарів та інших предметів через кордони спеціальних економічних зон здійснюється з метою забезпечення державними органами, підприємствами, організаціями та іншими службовими особами, а також громадянами порядку переміщення товарів через митну територію України. Для попередження несанкціонованого і неконтрольованого проникнення на територію спеціальної митної зони або за її межі територія облаштовується по периметру зони.

Територія зон митного контролю для кожної спеціальної економічної зони, їх кордони і режим переміщення товарів, транспортних засобів, громадян встановлюються Державною митною службою України. Режим спеціальних митних зон вводиться після затвердження Державною митною службою України акта здачі-приймання в експлуатацію об'єктів митної інфраструктури.

Крім загальних засад митного регулювання господарської діяльності у спеціальних митних зонах можуть існувати і свої особливості відносно комплексної зони.

Як було зазначено вище, вперше в Україні даний вид територіальних формувань почав функціонувати з 1996 р., коли було створено Північнокримську експериментальну економічну зону "Сиваш". Серед пільг, які були надані суб'єктам підприємництва, що бажали працювати на даній територій, були й конкретні митні пільги. При ввезенні до економічної зони сировина, матеріали та обладнання (крім підакцизних товарів) для потреб власного виробництва підприємств ПЕЕЗ "Сиваш" не оподатковувались митом та податком на додану вартість.

Підставою для звільнення сировини, матеріалів, устаткування та обладнання, крім підакцизних товарів, що ввозяться в Україну суб'єктами господарювання зони для потреб власного виробництва, від обкладання ввізним митом і податком на додану вартість, є письмове декларування їх на митниці, тобто здійснюється їх митне оформлення як таких, що ввозяться виключно для потреб власного виробництва з метою реалізації у межах цієї зони затвердженого в установленому порядку інвестиційного проекту. Цільове призначення вантажів, що ввозяться суб'єктами зони "Сиваш", має бути письмово підтверджене адміністрацією цієї зони.

Крім даної митної пільги існує й інша. Режим ліцензування і квотування стосовно експорту товарів власного виробництва, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, не застосовується.

Оскільки зони "Донецьк" та "Азов" мають статус спеціальних режимів інвестиційної діяльності, то митний контроль за переміщенням товарів та інших предметів через дані зони здійснюється в порядку, передбаченому для вантажів, що перетинають митний кордон України. Особливостями оподаткування товарів і предметів через дані зони є те, що імпорт товарів для власного виробництва, а також експорт товарів повністю вироблених, достатньо перероблених (оброблених) не підпадають під режим ліцензування чи квотування.

Додатковою пільгою в спеціальній економічній зоні "Закарпаття" є те, що при ввезенні звільняються від обкладання митом товари (крім підакцизних), що призначені для потреб власного виробництва, пов'язаного з реалізацією інвестиційного проекту. Кабінет Міністрів України має право на встановлення обмежень щодо ввезення чи вивезення окремих видів товарів.

Специфікою спеціальної економічної зони "Яворів" є те, що структурно зона складається з автопорту "Краловець" та комплексної виробничої зони, до якої входить технопарк. Технопарк та автопорт працюватимуть у режимі спеціальної митної зони. Тому обкладення митними платежами товарів (предметів), що переміщуються на територію технопарку та автопорту, провадиться виходячи з особливостей їхнього статусу, а від сплати мита та податку на додану вартість звільнено операції щодо ввезення устаткування, обладнання, деталей та комплектуючих, які переміщуються на територію зони з метою реалізації інвестиційного проекту.

Податок на додану вартість і мито з товарів (крім підакцизних), що ввозяться для потреб власного виробництва до вільної економічної зони "Славутич" з метою реалізації інвестиційного проекту, також не стягуються.

Особливість митного регулювання в "Курортополісі Трускавець" полягає в специфіці мети створення даної зони, залучення інвестицій до лікувально-оздоровчої інфраструктури регіону. Тому митні пільги стосуються насамперед реалізації даної цілі. Не стягуються податок на додану вартість та мито при ввезенні на територію зони зареєстрованих в Україні лікарняних засобів, затверджених Кабінетом Міністрів України, а також не оподатковуються устаткування, обладнання, комплектуючі, програмне забезпечення об'єктів інтелектуальної власності для потреб власного виробництва, пов'язаного з реалізацією інвестиційного проекту.

У разі ліквідації спеціальної митної зони зацікавленим особам надається достатній час для розпорядження товарами, які перебувають на території даної зони. Товари можуть перебувати у спеціальних митних зонах протягом усього часу функціонування таких зон. Якщо до моменту остаточного вирішення усіх питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної митної зони, власник товарів, що перебувають у цій зоні, або уповноважена ним особа не розпорядиться зазначеними товарами, такі товари підлягають декларуванню до іншого митного режиму.

Таким чином, при створенні ефективного механізму регулювання економічних взаємовідносин у межах дії вільної економічної зони митно-тарифні регулятори стають одним із найбільш дійових інструментів впливу держави на економічні процеси.

4. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон

Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон (дані - ВЕЗ) регулюється:

Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 р., який визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також основні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими Радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами;

- постановою Кабінету Міністрів України “Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” від 14 березня 1994 р. № 167;

- законами (а протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України це можуть бути Укази Президента України, що видаються ним згідно з п. 4 Розділу XV Конституції України) про створення окремих вільних зон, що визначають статус і територію спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється (наприклад, Указ Президента України “Про спеціальну економічну зону “Славутич” від 18 червня 1998 р. № 657, Указ Президента України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області 1998р.

- постанов Уряду України, що видаються на підставі законів або указів про створення спеціальних (вільних) економічних зон (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку пріоритетних видів економічної діяльності на території пріоритетного розвитку в Донецькій області, для яких встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності” від 27 липня 1998р. № 1165, постанова Кабінету Міністрів України “Про спеціальну економічну зону “Славутич” якою затверджено Положення про цю зону та Положення про порядок розгляду та затвердження інвестиційних проектів, що реалізуються на території зони “Славутич” від 27 липня 1998 № 1166, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок розгляду та схвалення інвестиційного проекту, видачі дозволу на провадження діяльності на територіях спеціальних економічних зон та на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області” від 27 липня 1998 р. №1168.

Спеціальна (вільна) економічна зона - це частина території України, на якій встановлюються та діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування та дії законодавства України. В спеціальних (вільних) економічних зонах створюються сприятливі митні умови та режим митного оподаткування: пільговий режим та рівень оподаткування, специфічні валютно-фінансові умови банківсько-кредитної системи, система кредитування та страхування, умови окремих видів платежів і система державного інвестування. При цьому сприятливі умови господарської діяльності запроваджуються не лише для національних, а й іноземних юридичних і фізичних осіб.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення іноземних інвестицій та сприяння їм активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ' ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють такі види ВЕЗ:

Зовнішньоторговельні зони - частина території держави, на якій товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита та митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих ВЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання та перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв.

Науково-технічні зони - ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового та виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим "провадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких промислових, агропарків ), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристсько-рекреаційні зони - ВЕЗ, що створюються в регіонах, з багатим природним, рекреаційним та історико-культурним потенціалом, з метою ефективного його використання і збереження а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, що були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту частину їх підприємницької діяльності, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону та торгівлі.

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, що поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

Класифікувати ВЕЗ можна й за іншими ознаками. Так, за критерієм відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні ВЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Крім спеціальних (вільних) економічних зон, розрізняють території України, на яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (в т. ч. іноземних інвесторів), які уклали договір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного проекту. Так, Законом України “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області” від 24 грудня 1998 р. у цій області було запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності, який передбачає:

1) звільнення не більш як на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту;

2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного, в тому числі в процесі реструктуризації, підприємства, інвестиція в яке е еквівалентною не менш як 250 тис. доларів США, а також прибутку діючого підприємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менш як 250 тис. доларів США; з третього по п'ятий рік прибуток такого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування;

3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фонду;

4) невключення до валового доходу підприємства з метою оподаткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвестиції у вигляді:

* коштів;

* матеріальних цінностей;

* нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно з законами (процедурами) держави інвестора чи міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої Державної адміністрації. В такому ж порядку відбуваються зміни статусу та території ВЕЗ.

Закон встановлює певні вимоги до документів про створення ВЕЗ щодо їх складу та змісту. Ці документи повинні містити:

а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення ВЕЗ за їхньою ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення ВЕЗ за ініціативою Президента України чи Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про її статус і систему управління, офіційну назву ВЕЗ;

в) точний опис кордонів ВЕЗ і карту її території;

г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування ВЕЗ, в якому визначаються: мета, функціональне призначення та галузева спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення; ступінь розвитку виробничої й соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємств та можливості їхнього розвитку в майбутньому; вихідний рівень розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов створення ВЕЗ; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі створення та розвитку ВЕЗ; обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму;

д) проект Закону про створення конкретної ВЕЗ.

Управління ВЕЗ має певну специфіку, яка проявляється в тому, що:

а) структура, функції та повноваження органів управління ВЕЗ визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на території спеціальної (вільної) економічної зони;

б) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації здійснюють свої повноваження на території ВЕЗ з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом про її створення;

в) державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України на території, де створено ВЕЗ, керуючись при цьому чинним законодавством України та законодавчим актом про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону;

г) орган господарського розвитку і управління та суб'єкти економічної діяльності ВЕЗ є самостійними у здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління України, за винятками, передбаченими законодавчими актами України.

Специфіка управління ВЕЗ полягає також у тому, що органами управління таких зон незалежно від їх типу є:

*місцеві Ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень;

*орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності. Функції цього органу може бути покладено на одного з суб'єктів економічної діяльності ВЕЗ.

Місцеві Ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації, на території яких розташована ВЕЗ, здійснюють свої повноваження на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами про створення спеціальних (вільних) економічних зон не передбачено інше. Крім того, до сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів і місцевої державної адміністрації належить:

*внесення пропозицій щодо змін у статусі ВЕЗ в порядку, встановленому чинним законодавством;

* вирішення разом з органами державної виконавчої влади, суб'єктами економічної діяльності та профспілковими організаціями спеціальної (вільної) економічної зони питань, пов'язаних зі специфікою правового та фінансового забезпечення, соціального захисту громадян України, які проживають на території зазначеної зони;

*укладання з органом господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони генеральної угоди про передачу в її користування земельних Ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на Цій території, та природних ресурсів.

Місцеві Ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації, на території яких розташована ВЕЗ, можуть мати своїх представників у керівництві органу господарського розвитку і управління ВЕЗ