Товарна номенклатура у світовій торгівлі

Контрольна робота

з митної справи

2008

Зміст

1. Еволюція систем товарної номенклатури у світовій торгівлі

2. Характеристика Гармонізованої системи опису і кодування товарів

3. Митно-тарифні аспекти економічної інтеграції

1. Еволюція систем товарної номенклатури у світовій торгівлі

З підйомом зовнішньої торгівлі в середині XIX століття постала проблема уніфікації номенклатури товарів з метою співставлення результатів зовнішньої торгівлі з митними цілями.

Перший міжнародний статистичний конгрес 1853 р. у Брюсселі виробив рекомендації щодо уніфікації товарних номенклатур різних країн з метою узагальнення статистики у сфері міжнародної торгівлі. В 1890 р. міжнародний конгрес з митних правил, що відбувся у Парижі, також акцентував увагу на важливості вирішення проблеми уніфікації номенклатури.

Водночас більшість країн світу підводячи підсумки зовнішньої торгівлі в статистичних довідниках того часу, публікували номенклатуру тих товарів, які мали найбільшу значущість для зовнішньої торгівлі країни. При цьому одні країни класифікували їх за алфавітною ознакою, а інші за критерієм походження.

І лише через 60 років було сформовано першу товарну номенклатуру. Двадцять дев'ять країн світу 31. XII. 1913 р. підписали в Брюсселі конвенцію про те, що, зберігаючи для своїх публікацій національні класифікації та товарні номенклатури, вони зобов'язуються складати і передавати спеціально створеному Міжнародному бюро зовнішньоторговельної статистики дані за єдиною класифікацією і товарною номенклатурою. Ініціатором даного впровадження стала економічна рада Ліги Націй, яка і розробила єдину товарну номенклатуру.

Перша товарна номенклатура складалася з п'яти розділів, які включали в себе 186 базисних товарних позицій:

I. Живі тварини -- сім товарних позицій.

II. Продовольчі товари та напої -- сорок дві товарні позиції.

III. Сировина і напівфабрикати -- сорок дев'ять товарних позицій.

IV. Готові вироби -- вісімдесят чотири товарні позиції.

V. Золото і срібло, необроблені золоті та срібні монети -- чотири товарні позиції.

Недостатня деталізація номенклатури, а отже незручність у використанні її як світового стандарту привели до створення нової товарної номенклатури, яка отримала назву -- Мінімальний перелік товару для статистики світової торгівлі. Особливістю її стала класифікація товарів, тобто вони розбивались на підмножини залежно від виду матеріалу, з якого вони були виготовлені. Класифікація товарів за принципом їх використання передбачалась у виняткових випадках.

Дану товарну номенклатуру було опубліковано в 1938 р. і вона являла собою товарну класифікацію вертикального тину. Всі товари були розподілені на 17 розділів. Розділи у свою чергу були розбиті на 50 груп і 456 базисних товарних позицій.

Час: від часу мінімальний перелік товарів для статистики світової торгівлі доповнювався та доопрацьовувався і в деяких країнах світу став основою національних класифікацій.

До 90-х років найбільшого розповсюдження в системі митного регулювання міжнародних економічних відносин отримали три класифікаційні системи:

* Єдина товарна номенклатура зовнішньої торгівлі країн-членів РЕВ;

* Стандартна міжнародна торговельна класифікація ООН.

* Номенклатура Ради Митного Співробітництва, або Брюссельська митна номенклатура.

Ці міжнародні номенклатури були побудовані на основі різних класифікаційних критеріїв і мали різний ступінь деталізації товарообігу. Це значно ускладнювало можливість співставлений даних товарної структури експортно-імпортних операцій, і навіть призводило до того, що у випадках текстового співпадання груп і розділів формулювалися різні поняття. Єдина товарна номенклатура зовнішньої торгівлі була підготовлена Відділом статистики Секретаріату Ради і видана у 1962 році і використовувалася як основний класифікатор у сфері міжнародних економічних відносин Радянським Союзом до 1991 року.

Головними критеріями систематизації товарів стали їхнє походження та ступінь обробки. Крім того, дана класифікація системи номенклатури давала змогу ділити товари на засоби виробництва і предмети споживання, на основні засоби та оборотні кошти, на вироби промисловості іі сільського господарства. Класифікація надала можливість провести додаткове групування експорту та імпорту за різними економічними ознаками.

ЄТН ЗТ РЕВ включала 9 товарних розділів, 57 товарних груп, 32.5 підгруп, 4200 товарних позицій і понад 10000 субпозицій. При цьому на відмін від інших номенклатур вона містила додатковий «нульовий» розділ, до якого входили виробничі операції.

Використання ЄТН ЗТ РЕВ надало можливість співставити і планові, і звітні показники із зовнішньої торгівлі як у межах однієї країни, так і в межах інтеграційного угруповання країн-членів РЕВ. Зв'язок з іншими міжнародними класифікаторами здійснювався за допомогою перехідних таблиць.

В ЄТН ЗТ РЕВ було прийнято семизначний код. Перший знак означав розділ, два перших -- групу, три перших -- підгрупу, п'ять знаків - товарну позицію і сім знаків - товарну субпозицію. Прийнята нумерація давала можливість розширити номенклатуру у випадку необхідності. Для цього було введено вільні номери в підгрупах і товарних позиціях. Така структура давала можливість вести статистичний облік поза межами товарних найменувань у тих випадках, коли необхідно виділяти окремі види, сорти і марки товарів. "Гака деталізація обліку сприяла більш глибокому дослідженню товарної структури зовнішньої торгівлі, її географічної направленості і цінової динаміки.

За час використання ЄТН ЗТ РЕВ вийшли чотири видання даної номенклатури. Крім того, щорічно до номенклатури вносились доповнення і зміни. Головною причиною цих змін стало розширення асортименту товарів у виробництві та торгівлі, зміна товарної структури зовнішньоторговельного обороту країн-членів РЕВ, динаміки обсягів торгівлі.

Варто зауважити, що, хоча ЄТН ЗТ РЕВ і відображала товарну структуру зовнішньої торгівлі, але перелік товарів був значно менший, ніж перелік товарів у Гармонізованій системі описування і кодування товарів. Це пов'язано з тим, що первісно вона розроблялася як статистична товарна номенклатура, а вже потім стала основою митного тарифу СРСР. Крім цього, дана система класифікації товарів була недостатньо придатною для виконання захисних протекціоністських функцій. Це не давало можливості митному тарифу стати ефективним торговельно-політичним інструментом і виконувати функції економічного регулятора зовнішньоекономічної діяльності.

Стандартна міжнародна торговельна класифікація ООН. СМТК була представлена Статистичною комісією ООН. За запропонованим варіантом сесія Економічної та Соціальної Ради ООН 12 липня 1950 р. прийняла гаку пропозицію: «... Враховуючи відгуки, отримані від урядів і спеціалізованих установ відносно СМТК, класифікація, яка рекомендується, може слугувати основою для аналізу міжнародної торгівлі... бути основою для надання даних щодо торгової статистики міжнародним організаціям, ООН просить уряди використовувати дану Стандартну міжнародну торгову класифікацію шляхом:

1) прийняття даної класифікаційної системи з такими змінами, які можуть бути необхідні для того, щоб задовольнити національні потреби, не порушуючи схеми класифікації або

2) шляхом перегрупування своїх статистичних даних відповідно до даної схеми з метою досягнення даних міжнародної торгівлі.

Класифікація товарів у СМТК ООН здійснювалась за декількома ознаками, основною з яких є послідовність обробки продуктів. При цьому всі товари у даній системі класифікації поділяються на три основні класи: сировина, напівфабрикати, готові вироби. Дане угруповання було скомбіновано за ознакою за призначенням товарів, але таке об'єднання застосовувалось тільки відносно нульового і першого розділів.

Варто зауважити, що дана система класифікації мала і низку недоліків. Так, було недостатньо деталізовано окремі розділи. Наприклад, розділ 7 «Машини, обладнання і транспортні засоби» складався тільки із трьох підрозділів, де не було враховано наявність місткої номенклатури товарів з даної позиції. Крім цього, недоліком СМТК ООН є те, що в ній не було розгрупування за галузями народного господарства.

Номенклатура Ради митного співробітництва. Однією із найбільш популярних систем класифікації товарів є номенклатура Ради митного співробітництва. Дану номенклатуру товарів було розроблено на базі Брюссельської митної номенклатури, яка почала діяти з 1955 р. У першому варіанті БМН за основну класифікаційну ознаку було прийнято характер матеріалу, з якого були виготовлені товари. В 1959, 196.5, 1972 роках до даної номенклатури вносились доповнення, поправки відповідно до критеріїв економічної статистики, тобто були узагальнені показники з таких категорій, як сировина, машини і обладнання, і йод., а також товари були згруповані за ступенем їх обробки і за галузевим походженням.

Роботи щодо зближення основних класифікацій привели до створення нового проекту Брюссельської номенклатури. Цей проект отримав назву Номенклатура Ради митного співробітництва. На відміну від початкового варіанту БМН, в основу класифікаційної схеми нової номенклатури було покладено такі ознаки, як ступінь обробки і походження товару. Важливою особливістю НРМС є те, що розділи товарних кодів не мають нумерації.

Номенклатура побудована на чотирьох розрядному позначенні товарів, тобто всі товари поділені на 99 груп, незалежно від їх належності до того чи іншого розділу пронумеровані у наростаючому порядку від 01 до 99. Всередині групи товари нумеруються у порядку зростання, двома знаками. НРМС використовувалась і використовується багатьма країнами світу як із статистичними цілями, так і як товарознавча основа формування національних митних тарифів.

На основі НРМС побудована Комбінована номенклатура Європейської економічної співдружності та Гармонізована система опису і кодування товарів.

2. Характеристика Гармонізованої системи опису і кодування товарів

У зв'язку зі складностями, викликаними застосуванням різноманітних класифікаційних принципів в основних міжнародних товарних номенклатурах, виникла необхідність вироблення єдиного міжнародного класифікатора, що міг би використовуватися в усіх країнах при оформленні учасниками міжнародних економічних зв'язків зовнішньоторговельних операцій на митницях, надавати можливість аналізувати зовнішню торгівлю з окремих товарів, товарних груп і позицій.

Жодна із розроблених у різний час міжнародних номенклатур не відповідала в повному обсязі тим вимогам, що ставили до неї окремі країни і міжнародні організації. З погляду різних країн і організацій, кожна з номенклатур, крім явних переваг, мала й істотні недоліки.

Отже, перед міжнародним співтовариством постало завдання: домогтися раціоналізації і гармонізації даних торговельної документації і, зокрема, максимально уніфікувати систему кодування інформації, що стосується країн, одиниць виміру, видів транспорту і, найголовніше, самих товарів, що спричинило необхідність обговорення зазначених проблем експертами Ради митного співробітництва з представниками інших зацікавлених міжнародних організацій. На засіданні Європейської економічної комісії ООН Раді митного співробітництва було доручено вивчити можливості створення єдиної міжнародної товарної класифікаційної системи, що згодом одержала назву Гармонізована система опису і кодування товарів.

Розробка ГС почалася у 1970 р. і тривала понад десять років. Такий тривалий термін розроблення пояснюється тим, що нова номенклатура мала стати придатною як для митних, так і для статистичних цілей. Цю необхідність було продиктовано значним розширенням і ускладненням номенклатури товарів у міжнародній торгівлі за умов науково-технічного прогресу. Розробляючи класифікацію, необхідно було: з одного боку, найбільш повно охопити товари, що оберталися в міжнародній торгівлі, аз іншого, домогтися, аби опис і кодування товарів у класифікації краще відображали технологію їхнього виготовлення. Тому ще на етапі розробки Гармонізована система мислилась як багатоцільова товарна номенклатура, що відповідає одночасно потребам як митних, так статистичних органів, побудована на принципах максимально тісного зв'язку між зовнішньоторговельною і виробничою статистикою різних держав. Тому одним із головних принципів ГС став принцип обов'язкового співставлення національних і міжнародних даних про зовнішню торгівлю тієї або іншої країни.

У червні 1983 р. Рада митного співробітництва фактично завершила підготовчу роботу зі створення Гармонізованої системи. Паралельно з розробкою самої ГС проводилася підготовка міжнародної Конвенції з її використання. Як базу для розробки ГС було використано 13 різних номенклатур, у тому числі Митна номенклатура зовнішньої торгівлі ЄЕС, Єдина номенклатура товарів Міжнародної спілки залізниць, митні тарифи ряду держав.

Розроблювачі ГС керувалися двома основними принципами поділу товарів на групи:

1. Товари мають мати самостійні відмінні ознаки.

2. Товар, що включається до системи, має викликати зацікавленість для декількох країн. З цією метою використовувалися дані міжнародної та національної статистики зовнішньої торгівлі різних країн.

Кожна держава, що брала участь у розробці ГС, мала можливість внести свої пропозиції щодо опису товарів передбачуваного місця у номенклатурі, цифрового коду товарів, приміток до номенклатури. Внесені у такий спосіб пропозиції окремих держав були в подальшому обговорені відповідними групами експертів і передані спеціальній робочій групі. Питання про віднесення окремих товарів до тієї чи іншої групи, про прийняття тексту опису товарів, про присвоєння товарам цифрового коду ця група вирішувала шляхом голосування і рішення приймалися більшістю голосів.

Гармонізована система опису і кодування товарів набула чинності з 1 січня 1988 р. Нині її використовують понад 100 країн світу, а на її основі здійснюється понад 100% світової торгівлі. Це багатоцільовий класифікатор товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі. Використання Гармонізованої системи дало змогу:

* спростити складання комерційних документів;

* полегшити їх комп'ютерну обробку;

* зекономити витрати на діловодство, класифікацію та облік зовнішньоторговельних вантажів за майже усіма параметрами;

* спростити збирання, облік і зіставлення даних щодо зовнішньої торгівлі, провести економічний аналіз, оскільки інформація, що знаходиться в різних документах на основі ГС, стала більш доступною і зрозумілішою;

* спростити облік тарифних поступок у COT.

Основними елементами номенклатури Гармонізованої системи є: система класифікації і система кодування. Система класифікації мас шість ступенів: розділи, груші, підгрупи, товарні позиції, підпозиції, субпознції.

У Гармонізованій системі, використовуються римські цифри, для позначення груп, товарних позицій і субпозицій -- арабські.

Відповідно до системи класифікації товари групуються за такими ознаками:

* походження;

* функціональне призначення;

* хімічний склад;

* вид матеріалу, з якого виготовлено товар.

Узагальнені групи можна деталізувати таким чином:

* За призначенням: продовольчі товари і напої; промислова сировина; пальне і мастильні матеріали; машини і обладнання, включаючи інструменти; транспортні засоби; промислові товари широкого попиту.

* За ступенем обробки: товари сировинні; напівфабрикати; готові вироби.

Для формування груп у Номенклатурі Гармонізованої системи використовується принцип послідовності опрацювання товарів -- від сировини до одержання напівфабрикатів і готових виробів:

Сировинні товари -- це продукція добувної промисловості, сільського і лісового господарства, вартість якої значною мірою залежить від обробки.

До напівфабрикатів належить продукція незавершеного виробничого процесу, яка потребує подальшої обробки, розрахована для включення до складу інших товарів, перед тим як стати засобом виробництва або предметом споживанім.

Готові товари -- це всі промислові вироби, розраховані на споживання або використання в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в домашньому господарстві, та промислові товари короткострокового використання.

Система кодування в ГС дає змогу надати інформацію в зручній формі для оперування нею при складанні, передачі і обробці даних я використанням сучасних засобів обробки, забезпечує використання ефективних методів пошуку, сортування та узагальнення даних.

Як було зазначено, НГС складається з 21 розділу і 99 груп, але три групи зарезервовані на майбутнє. Проте вони можуть бути використані в товарних номенклатурах відповідних країн для виокремлення специфічних товарів.

Групування товарів у ГС здійснюється на рівні позицій і субпозицій. Як правило, з позиції або субпозиції виділяють один або декілька видів продукції, які найбільш широко використовуються у світовій торгівлі, для решти видів передбачається узагальнене угруповання «інше».

При побудові товарних підгруп, позицій, субпозиції у кожній групі використовується свій набір ознак, головними з яких є: призначення товару; ступінь його обробки; вид матеріалу, з якого товар виготовлений; питома вага товару у світовій торгівлі.

У Товарній номенклатурі Гармонізованої системи використовується шестизначне кодування. Хоча в Гармонізованої системі римські цифри застосовуються для позначення розділів і підгруп, шестирозрядній цифровий код товару позначається виключно арабськими цифрами, що характеризують номер групи, товарної позиції і субпозиції.

Отже, розподіл загального масиву товарів на розділи і окремі групи товарів на підгрупи проводиться для зручності користування номенклатурою і не знаходить безпосереднього віддзеркалення в шестизначному цифровому коді товару. Структура шестизначного коду товару в НГС побудована за десятковою системою. Перші дві цифри шестизначного коду означають товарну групу, перші чотири цифри товарну позицію, п'ята і шоста цифри субпозицію відносно одного і того товару.

Структура коду товару в НГС

Для забезпечення практичного використання ГС для більшості країн 14 червня 1.983 р. у Брюсселі було підписано Міжнародну Конвенцію про ГС. У Конвенції було розглянуто створення ГС, сферу її застосування, відпрацьовано правовий механізм використання ГС країнами -- учасницями Конвенції, їх зобов'язання, порядок роботи з подальшого вдосконалення системи.

У преамбулі Конвенції визначено основні цілі: сприяння міжнародній торгівлі: спрощення збирання і зіставлення статистичних даних відносно міжнародної торгівлі; стандартизація та уніфікація зовнішньоторговельної документації і т.д.

Згідно з текстом Конвенції, Гармонізована система є додатком до неї і становить її невід'ємну частин}'. При цьому під Гармонізованою системою розуміється номенклатура Гармонізованої системи, яка включає товарні позиції, субпозиції і цифрові коди, що стосуються їх, примітки до розділів, груп і субпозицій, основні правила інтерпретації ГС. Схематично НГС виглядає гак:

Правила інтерпретації наведені в додатку до Конвенції. До НГС включено шість «Основних правил інтерпретації Гармонізованої системи», які визначають найважливіші принципи побудови класифікаційної системи, встановлюють порядок включення якого-небудь конкретного товару до певної товарної позиції, а потім до відповідної субпозиції.

У Примітках, розроблених практично до всіх розділів і груп, а також до деяких субпозицій, даються визначення точних меж цих класифікаційних блоків, наводяться різного виду визначення; у Примітках можуть бути віддзеркалені технологія виготовлення товару, його технічні характеристики.

Фактично Примітки - це зведення міжнародних стандартів, що стосуються класифікації товарів. Оскільки Основні правила інтерпретації та Примітки становлять невід'ємну частину НГС, вони мають таку саму юридичну силу, як і сама номенклатурна частина.

Крім складових Гармонізованої системи, існують так звані допоміжні публікації, які значною мірою сприяють коректному пошуку місця товару в ГС і привласненню товарові правильного коду. Дані матеріали включають:

1. Пояснення до ГС.

2. Алфавітний покажчик до ГС і Пояснень.

3. Збірник класифікаційних рішень з ГС.

Алфавітний покажчик було підготовлено і опубліковано Радою митного співробітництва з метою полегшення пошуку інформації, що використовується в ГС або Поясненнях до неї стосовно будь-яких товарів, що є в цих документах. Алфавітний покажчик -- це перелік товарів, включених до ГС. Перелік цих товарів подається в алфавітному порядку.

Відповідний номер навпроти кожного товару показує:

* у II колонці що мають обов'язкову юридичну силу Примітки до розділів і груп або товарну позицію або субпозицію, до яких належить даний товар;

* в III колонці -- сторінку, на яких товар розглядається в Поясненнях до ГС.

До 1987 р. понад 150 держав і територій використовували національні товарні і тарифні номенклатури, які ґрунтувалися на НРМС. Крім того, більшість з цих країн також застосовували підпозиції, затверджені Радою митного співробітництва, для досягнення сумісності з СМТК. У багатьох країнах застосування різних правил визначення країни походження товарів значною мірою залежало від національної класифікаційної системи, заснованої на НРМС.

Для полегшення перекладу даних класифікаційних систем на ГС Рада митного співробітництва розробила спеціальні перехідні ключі.

Ці ключі показували, яким чином товари, що класифікуються за НРМС версії 1978 р. з рекомендованими підпозиціями СМТК, мають класифікуватися в ГС на 6-значному субпозиційному рівні, і навпаки.

Механізм класифікації товарів, закріплений в НГС, дає змогу забезпечити суворе дотримання головного принципу Гармонізованої системи -- однозначне віднесення товару до одного певного класифікаційного угруповання.

Конвенцією ГС встановлено, що країни, які застосовують її, не можуть змінити класифікацію товарів та їхній код у межах перших шести знаків.

Важливість цього правила в тому, що воно створює базу для точного опису товарів за об'єктивними характеристиками, які наявні в НГС. Дані характеристики можуть застосовуватися митними органами для підвищення ефективності контролю за товарами, що переміщуються. Крім того, дотримання зазначеного принципу дає можливість істотно зменшити кількість помилок при складанні зовнішньоторговельної документації, а також вдосконалити обробку і надання статистичних даних щодо зовнішньоторговельного обороту.

Таким чином, нині ГС використовується багатьма країнами як єдиний класифікатор товарів, що відповідає сучасним потребам митних органів, комерційних і транспортних організацій, статистичних служб.

Розробка і прийняття ГС стали початком нового етапу в історії стандартизації міжнародних класифікаційних систем, викрили широкі можливості для розвитку співпраці в даній сфері.

До 1998 р. до Конвенції про ГС приєдналося 86 держав, які на підставі ГС розробляють свої товарні номенклатури і митні тарифи. Цьому процес)' багато в чому сприяє те, що класифікаційна система допускає поглиблене деталізування субпозицій кожною окремою країною. Така деталізація проводиться на подальших додаткових розрядах коду 2, який широко використовується у світовій практиці при розробці товарних номенклатур і митних тарифів для статистичних та інших цілей.

Основною вимогою, що висувається в цьому випадку Конвенцією, є те, що підрозділи національних номенклатур можуть бути доповнені і кодовані понад шестизначного цифрового коду, наведеного в номенклатурі ГС.

Так, наприклад, Комбінована номенклатура Європейського Співтовариства будується на основі Гармонізованої системи. У цьому випадку шестизначний код товару за ГС доповнюєшся сьомим і восьмим знаками, система кодування товарів в КН ЄС включає коди Гармонізованої системи і, крім цього, додаткову деталізацію субпозицій ГС до восьми знаків. У результаті КН ЄС містить цифрові восьмизначні коди субпозицій, перші шість знаків яких відповідають кодам ГС, що наочно показано на рис.

Співвідношення структури кодів КН ЄС і ГС

Повна версія КН ЄС з поправками, прийнятими Європейською Радою або Комісією ЄС, публікується щорічно до 31 грудня в офіційних відомостях ЄС і набирає чинності з початку наступного року. Після цього протягом року номенклатура залишається без змін. Євро-союз підписав і ратифікував Конвенцію про ГС, а отже, всі зміни, що вносяться до КН ЄС, відповідають вимогам зазначеної Конвенції.

3. Митно-тарифні аспекти економічної інтеграції

Розвиток міжнародних економічних відносин засвідчує, що інтернаціоналізація господарського життя є об'єктивним процесом функціонування світової системи господарювання. Процес інтернаціоналізації реалізується в двох формах: міжнародному економічному співробітництві і міжнародній економічній інтеграції. Співробітництво у сфері міжнародних економічних відносин є початковою стадією інтернаціоналізації і реалізується у найпростіших формах, основними серед яких є експорт та імпорт товарів і послуг.

Інтеграція -- це вища форму інтернаціоналізації, оскільки вона охоплює не тільки економічні взаємовідносини, але й сферу політики. Виходячи з міждержавних відносин, багатосторонніх зв'язків, уряди країн погоджують спільні дії, спрямовані на розвиток міжнародних економічних відносин.

Сучасний економічний розвиток характеризується чіткою тенденцією інтеграції національних економік до світового економічного простору. Це диктується як закономірністю розвитку світової економічної системи в цілому, так і національних економік як її складових. Але на відміну від інтернаціоналізації, інтеграція базується на суб'єктивній основі.

Еволюція інтеграційних процесів проходить декілька основних етапів, кожен з яких свідчить про певний ступінь зрілості інтеграції як закономірності розвитку світової системи господарювання, це, насамперед: преференційна торговельна угода; зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; повний економічний союз; політичний союз.

На кожному з цих етапів система митно-тарифного регулювання має свою специфіку застосування, але загальною закономірністю є те, що митні відносини стають домінантою інтеграційних процесів. Вони є тим індикатором, який характеризує рівень реальної готовності країн до інтеграції або свідчить про декларативність заяв країн щодо інтернаціоналізації господарського життя. Особливо це відчувається на перших етапах формування інтеграційних об'єднань.

На практиці досить важко визначити, на якому рівні інтеграційного розвитку перебуває певне об'єднання. Це пояснюється не тільки відсутністю аналітичної інформації, але й наявністю великих розбіжностей між задекларованими цілями і реальними досягненнями. За такої ситуації наявність митних регуляторів або їх відсутність свідчать про рівень розвитку країни в системі інтеграційних процесів. Угруповання може декларувати себе як «економічний союз», тобто як об'єднання четвертого рівня, але, якщо воно перебуває тільки на стадії ліквідації митних тарифів стосовно країн-учасниць, то тут не може йтись мова навіть про другий рівень -- «зона вільної торгівлі».

Такі явища спричинені здебільшого політичними, ніж економічними взаємовідносинами. Тому інтеграційні об'єднання в міжнародній економіці періодично то виникають, то зникають. Фактичним поштовхом до зростання інтеграційних об'єднань став процес інтеграції у Західній Європі. Так, у 70-х роках XX століття у світі було заявлено про створення близько 20 угруповань, у 80-х роках з них фактично функціонували 5-6, а в середині 90-х років, за оцінками ГАТТ/СОТ, їх кількість досягла 30.

Якщо розглядати інтеграційні угруповання з огляду на митно-тарифні регулятори, то слід акцентувати увагу на тому, що більшість угруповань знаходяться на початкових рівнях, хоча декларують себе як спільні ринки або економічні союзи. Про декларативність свідчить; і відсутність застосування загального зовнішнього митного тарифу стосовно третіх країн в більшості країн Організації Східно-Карибських держав; і угода про «вільну торгівлю» між країнами СНД; і суперечності в межах Західноафриканського Економічного Союзу. Тобто, незважаючи на оголошення мети і назви, більшість угруповань перебувають або на рівні преференційних угод, або на рівні створення зон вільної торгівлі.

Вважаємо, що, визначаючи угруповання, слід враховувати, що при функціонуванні країни у певному інтеграційному об'єднанні співіснує двовекторність зовнішньоекономічної політики держави, а саме політика вільної торгівлі у відносинах з членами інтеграційного об'єднання, і політика явного протекціонізму стосовно інших країн. Митно-тарифні регулятори і є тим інструментарієм, який дає можливість країнам розв'язувати дану суперечність у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Специфіка митного регулювання основних етапів інтеграційних процесів

Рух країни в напрямі інтегрування до світового економічного простору на першому етапі передбачає укладання преференційних торговельних угод. Такі угоди, як правило, підписуються або на двосторонній основі між окремими державами, або між існуючим інтеграційним об'єднанням і окремою країною чи групою країн.

	* Зниження тарифних та інших бар'єрів у взаємній торгівлі * Збереження національних тарифів стосовно третіх країн Міждержавні органи управління не створюються
І. Преференційна торговельна угода	* Відміна тарифних і нетарифних перешкод у торгівлі між країнами * Свобода міжкрайового руху товарів і послуг Невеликий міждержавний секретаріат
II. Зона вільної торгівлі	* Єдине митне і нетарифне регулювання стосовно третіх країн Міждержавна рада на рівні міністрів і секретаріат
III. Митний союз	* Свобода руху факторів виробництва Зустрічі голів держав, урядів, секретаріат
IV. Спільний ринок	* Гармонізація економічної політики Міждержавні органи з функцією національного регулювання
V. Економічний союз	* Загальна митна політика країн-учасниць інтеграційного об'єднання
VI. Політичний союз

Відповідно до даних угод країни надають сприятливіший режим одна одній порівняно з тим, що надається третім країнам. Механізм тарифного регулювання функціонує за такою схемою -- значне зменшення митних тарифів та послаблення захисних бар'єрів на шляху імпорту товарів з однієї країни до іншої, за умов збереження за кожною із країн можливості оподаткування іншими ставками мита та встановлення обмежень щодо імпорту з країн, які не є учасниками угоди.

Варто зауважити, що це певною мірою є відходом від принципу найбільшого сприяння, що санкціонований ГАТТ/СОТ у рамках так званих тимчасових угод, які ведуть до створення митного союзу. Оскільки преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожного із підписаних, то даний етап слід розглядати не як початковий, а як підготовчий до інтеграційного процесу, який трансформуватиметься в початковий тільки за умови набуття більш розвинутих форм.

Наступним етапом інтегрування країни є створення зони вільної торгівлі. Під зоною вільної торгівлі розуміють групу з двох чи більше митних територій, на яких мито та інші обмежувальні засоби регулювання торгівлі скасовуються відносно основної частини торгівлі між складовими територіями щодо товарів, які походять із таких територій.

Таким чином, зона вільної торгівлі передбачає не просте скорочення, а повну відміну митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів стосовно товарів третіх країн.

Зона вільної торгівлі може координуватися міждержавним секретаріатом, який знаходиться в одній із країн-учасниць, або розв'язувати проблеми, що виникають, на регулярних зустрічах на рівні керівників відповідних відомств. Дана форма інтеграційних об'єднань набула поширення в економічному співробітництві між країнами.

Країни-члени погоджуються усунути класичні торговельні бар'єри -- митні тарифи і зменшити квоти між собою. Однак держави залишають за собою право вирішувати власні конкретні торговельні домовленості з країнами, які не входять до даного союзу. Визначаючи режим вільної торгівлі, наприклад, промисловими продуктами, вони можуть окремо домовитись щодо імпорту з третіх країн, саме в цьому полягає основна проблема функціонування даного інтеграційного об'єднання. Ця проблема отримала назву проблеми транзиту. Суть її пояснимо на такому прикладі.

Держава А може встановити десятивідсотковий тариф на промислові товари з країни-нечлена, тоді як держава С може ще більше захистити своїх виробників, застосувавши двадцятивідсотковий бар'єр. І навпаки, держава В може більше імпортувати дешевих товарів для своїх споживачів і взагалі не встановлювати тарифного бар'єра чи квотних обмежень на імпорт.

Зрозуміло, що у разі, коли не дотримуються домовленості, створюється значна загроза процесу вільної торгівлі, а саме: дешевий імпорт до держави В може потрапити з неї до інших учасників вільної торгівлі. Це підірве зусилля держав А і С захистити своїх виробників і призведе до протестів проти «недобросовісної конкуренції». Для протидії розробляється комплекс «правил джерела», однак закономірним є сумнів щодо спроможності митних службовців ефективно контролювати величезну кількість торговельних операцій. Якщо «правила джерела» ефективно працюють, то фактично споживачі в державі В будуть мати дешевші товари. Теоретично це може надати промисловості держави В можливості платити нижчу заробітну плату робітникам, що також є потенційним джерелом конфліктів у зоні вільної торгівлі.

Україна підписала Угоду про створення зони вільної торгівлі між усіма країнами СНД від 15.04.1994 p., ст. 21 якої розглядає зони вільної торгівлі як перехідний етап до формування митного союзу. Основними цілями Міжурядових угод про вільну торгівлю є: розширення товарного ринку, розвиток торговельно-економічного співробітництва між Україною та країнами колишнього Союзу РСР на основі рівності, взаємної вигоди та принципів міжнародного права; сприяння зростанню економічної активності, забезпеченню повної зайнятості, підвищенню продуктивності та раціональному використанню ресурсів; сприяння гармонійному розвитку і зростанню світової торгівлі, усуненню перешкод на шляху її розвитку згідно з основними принципами Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Суттєво важливим фактором угод про вільну торгівлю є те, що договірні сторони не застосовують мито і/або імпортне мито, а також податки та збори, що мають з митом еквівалентну дію, до товарів, які походять з митної території однієї з договірних сторін і призначені для митної території іншої договірної сторони. Оскільки тут йдеться про прямі податки, то, виходячи з вищезазначеного, товари, що ввозяться на митну територію України та походять з митної території іншої договірної сторони, не обкладаються ввізним митом за умови дотримання правил «прямого відвантаження» та «безпосередньої закупівлі», а також відповідного підтвердження походження товарів. Зазвичай правила визначення країни походження товарів погоджуються сторонами в окремому документі, який є невід'ємною частиною Угоди про вільну торгівлю.

Товар розглядається як безпосередньо закуплений у разі, якщо імпортер закупив його у фірм, зареєстрованих в країні, що розвивається, на яку поширюється тарифний преференційний режим.

Товари, що походять з країн, що розвиваються, на які не поширюється тарифний преференційний режим, підлягають прямому відвантаженню в країну, що надає тарифні преференції. Правилам прямого відвантаження відповідають також товари, що транспортуються через територію однієї або декількох країн внаслідок географічних, транспортних або економічних причин та при тимчасовому складуванні їх на території цих країн за умови, що товари весь час перебувають під митним контролем країн транзиту. Правилам прямого відвантаження відповідають товари, закуплені імпортером на виставках чи ярмарках, за умов, що ці товари не використовувалися з іншими, крім виставкових, цілями після відправлення на виставку чи ярмарок і залишалися під митним контролем під час виставки чи ярмар-ьіку.

Податок на додану вартість, акцизний збір та митні збори при ввезенні в Україну товарів, що походять з митної території іншої договірної сторони, справляються на загальних засадах.

Виключення товарів з режиму вільної торгівлі за погодженою номенклатурою товарів оформляється окремим Протоколом або Угодою, що є невід'ємною частиною Угоди про вільну торгівлю.

Таким чином, завдяки міжурядовим угодам розв'язуються проблеми взаємовідносин між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності країн, що співробітничають. Залишаються проблеми загального характеру -- більш активна участь України в кодифікації і прогресивному розвитку норм міжнародного митного права, основна з яких -- пошук шляхів досягнення оптимального компромісу між необхідністю послідовності концепції прийняття міжнародного права і таким самим правом кожної суверенної держави співвідносити свої рішення з чинним у даній країні законодавством.

Третій рівень інтеграції -- це створення митного союзу, що передбачає відміну між країнами-учасницями національних митних тарифів з одночасним створенням загальної єдиної системи тарифного та нетарифного регулювання відносин щодо третіх країн. Митний союз забезпечує безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами і послугами та повну свободу їх переміщення в рамках регіонального об'єднання.

Як правило, митний союз потребує створення більш розвинутої системи міждержавних органів, які координують проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних зібрань міністрів відповідних відомств. Країни митного союзу не відмовляються від державного суверенітету, але домовленість накладає на держави зобов'язання працювати разом для вироблення спільних рішень щодо обов'язків і квотних обмежень на імпорт з третіх країн. Країни добровільно відмовляються від певної частки політичної свободи дій у сфері зовнішньої торгівлі. Більш детально механізм функціонування митного союзу буде розглянуто в наступному параграфі.

Досить суттєвим є положення міжнародного законодавства, відповідно до якого створення зони вільної торгівлі чи митного союзу має полегшувати торгіатю між їхніми територіями, а не створювати перешкоди у торгівлі між іншими країнами-учасницями і даними територіями.

За умови досягнення четвертого рівня інтегрування -- спільного ринку -- країни домовляються про свободу руху не тільки товарів та послуг, але й чинників виробництва. Свобода міждержавного переміщення чинників виробництва потребує вищого рівня міждержавної координації економічної політики. Така координація передбачає регулярні зустрічі керівників держав і урядів, значно частіші зустрічі керівників економічних інституцій держави, в тому числі й керівників митних установ.

Механізм створення спільного ринку країнами-членами передбачає певну поступовість. Наднаціональний характер діяльності також узгоджується поступово, при цьому на кожному етапі інтеграції країни-члени зменшують митні тарифи на певний відсоток. Спільне зовнішнє мито визначається на підставі середньоарифметичної чинних національних тарифів. Водночас поступово відкриваються кордони для внутрішнього переміщення капіталів та робочої сили.

П'ятий рівень інтеграції -- повний економічний союз -- передбачає, нарівні із загальним митним тарифом, свободою руху товарів і чинників виробництва, обов'язкову координацію макроекономічної політики з уніфікацією законодавства в ключових сферах економічної політики. Насамперед, це зближення немитного законодавства цих країн необхідною мірою для функціонування союзу.

На даному рівні виникає потреба у створенні конкретних органів управління, які мають право не тільки координувати дії і наглядати за економічним розвитком, але й приймати оперативні рішення щодо проблем інтеграційного об'єднання в цілому. Уряди відмовляються від частини своїх функцій, передаючи частину повноважень державного суверенітету наддержавним органам. Дані наддержавні органи приймають рішення щодо економічних проблем без узгодження з країнами-членами. У митних відносинах ці рішення підлягають однаковому виконанню всіма існуючими митними службами країн-учасниць.

Деякі дослідники виокремлюють і шостий рівень інтеграції -- політичний союз, який передбачає передачу національними урядами більшої частини своїх функцій стосовно третіх країн наддержавним органам. Це фактично означає створення міжнародної конфедерації і втрату суверенності окремими державами. Зрозуміло, що даний рівень інтеграційного об'єднання є чисто гіпотетичним, оскільки на практиці жодне з інтеграційних об'єднань не ставить таких цілей, а країни не зацікавлені у втраті національного суверенітету.

Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що специфіка митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків залежить від ступеня розвитку інтеграційного процесу в конкретній країні. Залежно від рівня входження країни до світової економічної інтеграції активність держави при застосуванні митних регуляторів послаблюється. Це пов'язано з тим, що кожний наступний крок країни в бік економічної інтеграції призводить до певної свідомої втрати суверенності держави при прийнятті рішень не тільки у сфері митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а й всієї системи державного регулювання економіки в цілому.