Дух гідності: патріотизм у культурологічному вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського

Дух гідності: патріотизм у культурологічному вимірі

Spirit of goodness: patriotism in the cultural world

Тарасюк Лариса Сергіївна / Tarasiuk Larysa Sergiivna

Доктор філософських наук, професор

Душа - єдина на землі держава, де є свобода чиста, як озон. Кордон душі проходить над світами, а там нема демаркаційних зон.

Л. Костенко.

гідність патріотизм культурологічний

У давньоукраїнській, як і світовій міфології особливе місце посідає міф про героя, з яким пов'язана нова фаза поетапного розвитку Его-свідомості всього людства і наших предків. Важливий момент народження героя - це виняткова, надлюдська або нелюдська сутність, що виходить з чогось виняткового, надлюдського. Ритуали, обряди, які переводили з одного рівня розвитку на інший мають назву посвяти, або ініціації. Будь-яка ініціація має міфологічний контекст. Будь-який ритуал у рамках міфологічного мислення має свою сакральну модель, архетип-дію, яка виконувалася Вищою силою, Богом, героєм.

Сліди ініціації можна віднайти і в українських казках. Ініціація - це символічна смерть і народження в новій якості. Казки й міфи цей факт ілюструють найяскравіше. Іншими словами, ініціація - той поворотний момент соціального зчеплення, та темна кімната, де народження і смерть перестають бути крайніми точками життя [3].

Які ж зміни без героя? Яка ж революція гідності без героїв? Без посвяти в ініціацію, у вищий вимір буття. У таких антиномічних процесах як боротьба героїв, їх вмирання за гідність та свободу і в той же час народження Духу нації, свободи, гідності. Діалектичний зміст цієї боротьби потрібно буде осмислювати ще не одне десятиліття.

Чому Україна так важко вирішує свої головні соціальні, культурні питання? Є важливі передумови. Необхідна трансформація свідомості, яка призведе до зміни типу суспільства. Відбувся перехід від традиційного соціуму до сучасного. В основі нового типу свідомості лежить принцип поєднання «непоєднуваного» в контексті діалектичних категорій одиничності й всезагальності. Ще не відбувся той перелом у свідомості, ментальності, який давно вже стався в більш розвинених країнах.

Утвердження нового типу свідомості передбачає цілісне мислення. Цілісність формується за принципом альтернативності: альтернативність - це обов'язковий наслідок цілісності. Головне тут - свобода вибору через наявність автономних сфер життєдіяльності людини і множинності її ідентичності. Тому цілісність не надбання, а звільнення від усього наносного, того, що не відповідає власній ідентичності особистості, нації, держави. Якщо людина позбавлена такого права вибору, починається розкладання всього суспільства, його деморалізації.

Українське суспільство на певному етапі свого історичного розвитку було штучно відлучене від історично і географічно сформованого західноєвропейського модусу розвитку. Більше двох століть еволюція української нації нерозривно пов'язувалась з імперською політикою Москви. «Що ж, подібний ухил, - як слушно зауважує О. Забужко, - очевидячки, неминучий для нації, котра на певному історичному розвитку випала з європейської історії, і в чиїйсь свідомості, відтак, ідея державності перетворилася на своєрідну ultima Thule - крайню межу, до якої асимптоматично збігає будь-яка масштабна рефлексія» [2].

Яке ж соціально-культурне і морально -етичне становище особистості в сучасному українському суспільстві і якою ціною виборюється воно? Оскільки йдеться про феномен культури, то необхідне «розширення» культурного простору. Необхідно змінювати свою ментальність - важко і довго, це повинно підкріплюватися гуманізацією знання, яке б сформувало відповідне морально-етичне обличчя суспільства. Чи не є це метафорою образу героя, який змінює світ на краще? Це також метафора образу внутрішнього героя особистості, який проводить роботу внутрішньої трансформації свідомості людини, постійної «метанойї» особистості (метанойя - зміни в мисленні, очищення свідомості). Коли накопичується критична межа в суспільстві, в людині особисто, тоді настає потреба дій такого героя для пробудження народження нового духу.

Культура ніколи не може бути осторонь будь-яких форм боротьби, включаючи війну. Ніколи не буває так, що країна веде війну, а культура перебуває поза війною. Культура, якщо вона справжня, народна, національна, зобов'язана воювати у війні на боці трансформацій свідомості, осмисленості, перспективи, всезагального добра. Як зазначив Лічук О.: «Революція гідності триває. Повсякчасно і скрізь: на всіх ділянках нашої боротьби, в т.ч. і в Криму, і Донбасі. Зокрема, а можливо й передусім - на фронті культурному. Адже уроки історії переконують. Що в часи найтяжчих випробувань саме культура ставала тим благодатним ґрунтом, на якому через призму морально-етичних та духовних загальнолюдських цінностей сходили могутні паростки свободи й національної гідності українців». Сьогодні йде боротьба за свободу й гідність українського народу, за його незалежність, його цінності. 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення військ РФ на територію України. Як складно усвідомлювати і промовляти це слово - війна... Боротьба продовжується знову і знову скрізь часи, роки, століття.

Немає сенсу бути над зіткненням добра і зла. Потрібно зробити свій власний вибір. Культура війни принципово інша, ніж культура миру. В культурі війни неможливо залишитися осторонь. Війна - це завжди «або те - або інше». Війна - це завжди диференційована культура. Тільки закінчення війни дає шанс повернутися до схеми «і те - і інше». Тільки мир дає шанс мультикультуралізму та культурній міжнаціональній толерантності. Але мир потрібно завоювати. Український культурний фронт - це диспозиція вибору культурних митців, де відбувається диференціація еталонів, зразків, норм поведінки. Війни без втрат не буває. Україна несе величезні втрати своїх громадян на полях розв'язання війни, українська культура несе втрати на культурно-духовному фронті. Аж занадто висока ціна для народження духу свободи, власної гідності, патріотичної свідомості. Цей фронт знаходиться на рівні зміни онтології нормотворення: від старого до нового. Діалектика змін вимагає творення нових форм, конструктивності. Культурний фронт мистецтва є боротьбою за нову ідентичність. Мистецтво завжди побудоване на ідентичності, насамперед громадянській з відчуттям патріотизму, власної гідності. Ідентичність безпосередньо впливає на мотивацію творчості і на активність сприйняття аудиторією культурних продуктів.

Людина не може творити в рабстві. Всередині колоніальної ідентифікації створити неможливо, від цього творчий потенціал падає і вмирає. Л. Україна писала, що у менталітеті української людини відсутнє глибинне усвідомлення власної гідності, тому що ми не знаємо про власні скарби. Тому, що ми не знаємо про ті генетичні записи у вимірі культури, які вже прописали наші культурні діячі, письменники, науковці, мислителі. Як наслідок цього, відсутня повага до своєї самобутності, ідентичності, відсутнє ціннісне відношення до власних національних скарбів, запит дослідження та знання про них.

Культурний фронт сьогодні проходить через розум, серце і душу кожного митця. Цей фронт визначається самоідентифікацією митця. Українська культура також виборює право за своє існування. За роки революцій: «помаранчевої революції» (2004), Євромайдану та Революції Гідності (2013-2014) з'явилися нові хвилі, які розбурхали творчий процес, надали йому нового звучання. З'явилися поетичні, музичні і художні твори, велика кількість відеофільмів про майдан. Спостерігався прорив у сучасному «фольклорі» - висловах, графіті з влучними текстами. Добре висвітлили ці події українські режисери, представники масової інформації. З'явилося вітчизняне документальне кіно фантастичної якості. Відомий чудовий телепроект «Вавилон-13», стрічка «Майдан», що з успіхом дебютувала на Канському фестивалі. Все те, що вирувало всередині творчої еліти та пересічних українців. Змішалося докупи і вивергнулося на майдані, мов вулкан.

Автори Калакура Я. С., Рафальський О. О., Юрій М. Ф. зробили титанічну працю, а саме зібрали і описали українські надбання культури за цей період. Звернемося першочергово до низки книг, у яких відображені революційні події. Насамперед, це фотоальбом «94 дні: Євромайдан очима ТСН», створений телевізійниками як літопис за проектом Т. Пушнової. Тут сотні ілюстрацій, журналістських текстів, які документально правдиво зафіксували кожен порух Євромайдану, що вже закарбувався в історичній пам'яті як в Україні, так і за рубежем. Важливо зазначити культурно -духовні надбання Революції Гідності.

Письменник В. Карп'юк упорядкував книгу «Євромайдан. Хроніка відчуттів». Кожне есе - це реакція письменника на ту чи іншу подію. Книга «Борітеся - поборете! Поетика революції». До книги увійшли вірші поетів різних поколінь, поєднаних ідеєю - боротьбою за незалежність, свободу і соборність України. Світлини з Майдану проникливо відтворюють усю палітру буремних протистоянь. «Материнська молитва. Українки - героям Майдану». У книзі зібрані поезії, присвячені захисникам України - героям Майдану, які були написані в період з листопада 2013 по січень 2014 року. Автори творів - це і відомі поетеси, і звичайні жінки, яким болить доля рідної країни і доля тих, хто став на шлях боротьби за неї. З розвитком подій в Україні, які сколихнули не лише країну, а й увесь світ, для публікації на порталі «Жінка- УКРАЇНКА» почали надходити вірші, присвячені подіям на Майдані. Ці твори були написані саме жінками: матерями, сестрами, дружинами, доньками, нареченими тих, хто став на захист майбутнього України і її народу - світле, справедливе, європейське, мирне майбутнє. У цих віршах усе: материнська молитва, тривога, любов, хвилювання, віра, сподівання, біль. Було створено окрему рубрику «Слово -зброя».

До книги «Небесна сотня: антологія майданівських віршів», впорядкованою Лесею Воронюк, надійшли вірші понад двохсот сучасних українських письменників та непрофесійних авторів про революційну боротьбу українців під час Революції гідності. Ця антологія є вдалою спробою зібрати та зберегти майданівські вірші, написані українською, російською, білоруською мовами. Можна провести аналогію щодо літературної та історичної цінності цієї книги до антології Ю. Лавриненка «Розстріляне відродження». Адже якби не були зібрані ці вірші, то існувала б велика загрозі тому, що більшість творів були б втрачені.

Ще одна робота, блог-щоденник з Інтернету, який автор розпочала під час Євромайдану. Це книга Крістіна Бердинських «Є люди. Теплі історії з Майдану». Журналістка Крістіна Бердинських, поспілкувавшись 1 грудня на банковій із двома медичними волонтерами, написала першу історію про них на своїй приватній сторінці у соцмережах. Авторка написала про цих хлопців, які побігли надавати швидку допомогу, коли на банковій пішов газ. Журналістка описала, як вона щодня зустрічала на майдані таких прекрасних людей, як ці медики, скромних і водночас відчайдушних із різним рівнем доходів та освіти. Мас-медіа звертали менше уваги на звичайних людей, а саме вони були енергією та духом цих подій. 20 грудня Крістіна створила Facebook-сторінку «Є люди-maidaners», де почала публікувати фото, зроблені камерою мобільного телефону. У щоденнику «Є люди» вміщені записи про смерть і поранення, біль і сум, але також про взаємодопомогу, силу й мужність, натхнення й любов. У січні - лютому сотні волонтерів перекладали ці розповіді на 17 мов. Люди хотіли, щоб світ дізнався, хто насправді стоїть на Майдані [3].

Книга В. Медвідя «Незламні» не залишить байдужими навіть тих, хто ніколи не підтримував на українській революції. Тисячі наших співвітчизників боролися за своє майбутнє, за краще життя своїх дітей та внуків. У повісті поєднано історії учасників протесту зі спогадами мітингувальників про буремні події 20134-2014 рр. Збірка Ю. Шеляженко «Мій Євромайдан» - це політична сатира, яка урівноважена цитуванням виступів лідерів влади та позиції на підтримку євроінтеграції. Але головна ідея - Євроінтеграцію кожен має розпочати з себе. В. Базів «Армагеддон на Майдані», письмо автора справляє потрясіння, як і сам феномен Майдану на самосвідомість. Подається документальна маловідома історія про те, що і як призвело до Повстання, котре стало безпрецедентним актом кривавого вознесіння із провалля гуманітарно-кримінальної катастрофи. «Небесна сотня» - це книга-реквієм. Книга-посвята тим учасникам Революції гідності, які віддали найцінніше - своє життя - заради того, аби Україна та всі ми встали з колін. Щоб почали змінювати свою державу [3].

Ця книга є нагадуванням всім нам про те, якою ціною ми здобули свободу та новий шанс для своєї країни стати справжньою європейською державою. Антін Мухарський «Майдан. Революція духу. Каталог- альманах». Ця робота пройнята контраверсійною точкою зору на українську історію, політику і культуру. Великий повно кольоровий альманах і книга - це калейдоскоп, в якому зібрані відверті й критичні погляди на українську революцію 2013-2014 рр., емоції без купюр і деталі, що залишилися за кадром медіа. Це все є частиною масштабного мистецько-культурологічного проекту, до якого входить однойменний документальний фільм, присвячений подвигам рядових бійців, волонтерів, медиків і громадянських активістів Майдану. Скільки героїв сьогодні віддали своє життя за свободу України, скільки тримають сьогоднішній фронт: ця ціна є чимось тим, що виходить за межі раціоналізму, осмислення всього того, що відбувається у XXI ст.

Нині у багатьох виникає питання: як говорити з дітьми про драматичні події, які пережила країна, відстоюючи прагнення людей жити в оновленому суспільстві. «Казка про Майдан» Х. Лукащук перша спроба говорити з малими дітьми про складні речі. Автор створила дуже символічні, сповнені архетипів та глибинних сенсів, малюнки. Повість М. Рудневич «Я з Небесної сотні» про три вирішальні доби на Майдані, коли змінюється доля людини... У збірці революційної поезії «Говорить Майдан» увійшли найкращі твори, які висвітлюють революційні події в Україні з жовтня 2013 по квітень 2014 року. Авторський склад об'єднав не тільки всю територію України, я й низку зарубіжних країн. Перед читачем постає патріотизм, вірність, любов, надія та безмежна скорбота за безсмертними Героями України. Надія Дичка «Знакове світло Майдану». Збірка поезій української поетки, яка по філософськи глибоко та по ліричному чуттєво зображує події, що відбуваються на Майдані.

«Літопис самовидців: дев'ять місяців українського спротиву» - ця книжка простежує, в хронологічній послідовності зміну настроїв і глибинні психологічні трансформації в українському суспільстві. Це колективний проект народження нації, що за кілька місяців пройшла шлях від мирного протесту до національно-визвольної війни. Це робота сотні авторів, які були живими свідками й учасниками найдраматичніших подій новітньої української історії, і всі їхні думки й почуття, оцінки й пошуки смислів зафіксовано в режимі «включеного спостереження». Читач таким чином має можливість доторкнутися до історії в момент її прямого творення.

До книжки «Євромайдан. Хроніка в новелах» увійшли кращі тексти, подані на конкурс «Новела по - українськи», який проводив журнал «Країна». Куратор конкурсу О. Павлова у передмові зауважує: «Цієї зими ми багато нового про себе дізналися. Що синьо-жовтий прапор на спині може суттєво зігріти на морозі, а під червоно-чорним взагалі спекотно. Що ялинку можна не забирати до літа, а президента так довго тримати не варто. Що коли треба, зможемо знайти бронежилет для друга. Що рецепт коктейлю Молотова настільки простий, а центр Києва з легкістю перетворюється на Січ. Що на вулицях європейської столиці влада може стріляти у перехожих. Що червоний хрест на рукаві не рятує від кулі снайпера. Що можна не спати ніч, читаючи новини. Що війна буває так близько. Що добро перемагає зло. І не тільки у казках, а й у касках. Ми не знали, що у повітрі свободи так багато сльозогінного газу. Як ним дихати, ми тільки вчимося потрохи. І дуже не хочеться забувати це вміння» [3].

Автори новел: Оксана Юрченко, Марія Титаренко, Роман Повзик, Мирослава Терещенко, Оксана Брошнівська, Тетяна Череп-Пероганич, Анна Трохименко, Валія Киян, Алла Танасюк, Юрій Сухарський, Михайло Ломоносов, Григорій Чуб, Олеся Малюванчук, Олексій Чупа, Євген Манженко, Марина Єщенко, Владислав Івченко, Сергій Чирков, Сергій Колінько [3; 4]. Героїчна культура Майдану набула розвитку і в інших галузях мистецтва. Це стосується як пісенної творчості, так і образотворчо - художньої. Саме під час Революції Гідності зародилася чи відкрилася по-новому низка пісень та композицій. У певному сенсі пісня Океан Ельзи, «Стіна» виявилася пророчою: у травні 2013 року ані «Океан Ельзи», ані слухачі навіть не уявляли, що очікуватиме їх через півроку. Якщо від початку пісня сприймалася насамперед як твір про кохання й нікого не насторожували слова «війна», «між нами стіна», то через деякий час пісня стала одним із неофіційних гімнів Євромайдану. Останнім часом під час концертів «Океан Ельзи» ця пісня супроводжується особливо активним тисячоголосим вокалом натовпу та підійманням стягів. Kozak System, «Брат за брата». Українські музиканти й діячі культури разом заспівали на підтримку Євромайдану. Пісня вдало передає характер Революції Гідності: брат за брата, свій за свого, усвідомлення своєї ролі: «Живим героям - прірва роботи! / Героям загиблим - славна тризна! / Але, для початку, визнались - хто ти / І що для тебе твоя Вітчизна!». Активно звучать ідеї громадянського суспільства та надії на те, що «власним розумом, власними силами / Щастя своє збудувати зможемо». Телері, «Гімн тітушок». Під час Євромайдану міцно утвердився клас тітушок. Їх боялися, над ними сміялися, їх пародіювали, підривали Інтернет. А гурт «Телері» пішов ще далі: перевдягнувся у героїв пісні й заспівав: «Очі порожні, підтягнуті тушки - на вулиці міст виходять тітушки» [3; 4].

Фолькнери, «На Майдані була» - це один з найчесніших українських гуртів. Найчесніших у тому сенсі, що вони в піснях дуже прямо висловлюють свою позицію: «На майдані була / І ще завтра буду, / З мене досить триста років / Безладу і бруду. / На майдані була, / Маю в нього віру, / У Європі хочу жити, / А не у Сибіру». Напівколомийкове звучання, «народність» вокалу одразу створюють відповідну енергетику й відчуття позитивності змін. Вперше Чую, «У нас на Майдані». На відміну від інших ейфорійних пісень про Євромайдан, композиція «Вперше чую» має іншу стилістику. Гриць Вагапов не писав щось у стилі «о, Євромайдан - це так круто», «Юху, ми скоро будемо в Європі!». У тексті пісні відчуваються інші настрої: «Ніхто не знає, що буде далі / В нас на Майдані, в нас на Майдані. / Ніхто не знає - гострити палі / Чи терти свої персональні дані». «Меч Арея». Ця пісня Живосила Лютого була написана майже за п'ять років до Євромайдану. Проте для багатьох вона асоціюється з подіями останнього року. Крім Живосила Лютого, «Меч Арея» співали і «Гайдамаки», і «Тінь Сонця»... і багато хлопців там, на передовій. Klofelin, «Горіла шина». Буквально з перших годин життя на Youtube музика пісні стала вдруге народною, а слова - вперше народними. Навряд чи наші далекі предки могли й подумати, що їхню улюблену «Горіла сосна» можна так переінакшити. Але з цієї пісні так, тим паче, слів не викинеш. Є і шини, і барикади, і зеки, і народний трибунал. Барахта, «Давай». Виступ цих хлопців на Євромайдані ще й досі пам'ятають багато українців. Тому пісня «Давай» претендує називатися одним із неофіційних гімнів Майдану. Енергійність композиції мотивувала до дій та згуртовувала всіх майданівців. Хочу ще, «Час дати відсіч». Цей альтернативний хіп- хоп гурт є яскравим представником активної львівської молоді. Музиканти мотивовані до змін, про це свідчать і слова пісні: «Ніщо не спинить ідею, час якої настав, підіймайся вверх, скільки разів би не впав». Але сама пісня не мала б такого впливу, якби не кліп, частково відзнятий безпосередньо на Майдані.

Реквієм-прощанням стала пісня «Пливе кача по Тисині», ця пісня стала реквієм-прощанням за загиблими учасниками Революції Гідності. Пісня «Пливе кача.» була включена до протоколу параду Збройних сил України на День Незалежності 24 серпня 2014 року (у виконанні академічного хору імені Ревуцького). Поетика твору надзвичайно архаїчна. Зокрема, образ смерті (чи переходу у потойбіччя) як птиці- качки, що перетинає водне плесо, існує у різних модифікаціях у кельтських та фіно-угорських епічних творах (у тому числі в «Калевалі»). Версія пісні у виконанні «Піккардійської терції» (2002) була менш відома, але запропонована як реквієм під час перших панахид на Майдані Незалежності за загиблими героями Революції Гідності. Вперше вона прозвучала у січні 2014 року, на похороні загиблого білоруса Михайла Жизневського. Його друзі знали, що пісня «Пливе кача по Тисині» є його улюбленою, і тому вона була виконана під час прощання з ним. Через сильне смислове та емоційне навантаження цієї пісні її співали в пам'ять за загиблими, згодом вона стала неофіційним гімном, який виконували в пам'ять за загиблими активістами Євромайдану (Небесної Сотні) та іншими загиблими під час війни на Сході України [3].

Центральну частину етнічного менталітету утворюють певні первинні «змісти», «сенси» й «образи» - базові елементи культури, які формують константні моделі духовного життя, також переживання цих значень, їх актуалізація і мобілізація. Серцевину етнічного менталітету складають культурні архетипи - це константи національної духовності, що виражають і закріплюють основні властивості етносу як культурної цінності. І нам є до чого звернутися, як в минулому, так і в сучасності. Є всі підстави стверджувати, що Євромайдан і Революція Гідності мають культурологічний вимір. Це свідчення високого почуття патріотизму і любові до України, прагнення українського народу повернутися до свободи, до цивілізаційних цінностей. Ці події є справжнім проривом творчості, створення нових культурних «артефактів», появи відомих і нових імен митців, народження майданівської літератури, поезії, образотворчого мистецтва, музики, фото і кіно. Простір культури продовжує поповнюватися скарбами про боротьбу українського народу за свою свободу, незалежність, гідність. Українське суспільство зцілює свої рани, трансформує біль і страждання у творчість та інтегрування своїх травм у досвід. Науковець, релігієзнавець І. Козловський написав книгу: «Людина на перехресті». Ця робота вийшла в листопаді 2023 року, вже після смерті автора. «Людина на перехресті» - це роздуми про екзистенційний інтелект. Автор зазначає про здатність використовувати інтуїцію, мислення та метапізнання. Ця робота покликана сприяти усвідомленому розвитку, що допоможе в пошуках сенсу свого життя, визначенні його цінностей і власних принципів, які ведуть до щастя. Людське покликання - наповнювати світ свого існування людським виміром [5].

Ці та інші твори, є живими посиланнями на майбутні роки та засвідчують це високе почуття любові до України і патріотизму. Звернувшись в минуле до наших вітчизняних письменників, поетів, які зробили нам посилання через віки, пройняті національною свідомість та патріотизмом. Це Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, Г. Сковорода. Ці невидимі зв'язки між патріотами різних століть через віки вибудовують нам живі мости свободи, любові, патріотизму, гідності.

Сучасній українській людині необхідно знати про ті скарби власного етносу, який генетично вже містить дух свободи, гідності, патріотизму. І сьогодні, в досить складні часи, можна сказати межової ситуації, коли країна в стані кризи, слід зазирнути у зрілу творчість Л. Українки (інших авторів). Вони зробила нам посилання, які пройняті любов'ю, гідністю, свободою, почуттям великого патріотизму до рідної країни. І одне з них: «Що дасть нам силу..?». Еліта українського народу залишила нам силу через слово для сучасних новітніх стоїків. Боротьба продовжується і буде писатися нова історія про Дух Гідності України...

Висновки

Отже, аналізуючи фундаментальні засади сприяння виховання національно-патріотичної свідомості, повинна бути чітка громадянська та політична позиція, любов до всього українського - мови, культури, літератури, народу. Загалом український патріотизм, висока внутрішня моральність, порядність та інтелігентність, іншими словами, все те, що так не вписувалось в радянський спосіб життя і менталітет, з необхідністю повинен пронизати свідомість кожної молодої людини. Свідома частина, яка вболіває за український народ, українську культуру та українську мову, цю частину без перебільшення можна вважати українськими патріотами. Їх проукраїнська позиція, можливо, виявляється саме в культурологічних аспектах, при цьому набуваючи національно-патріотичну свідомість. Українська душа, яка виривається на свободу, довгий час зростаючи в теренах культури, передає дух патріотизму, гідності, поваги і власної величі.

Історія будь-якого народу розгортається не тільки в часі, але й у просторі. Зрілий етнос, як правило, прагне розширити уявлення про кордони свого існування, освоюючи межі близьких і далеких країн, регіонів і навіть континентів. На карті сучасного світу важко знайти країну із 193 держав, на теренах якої не проживали б українці. Як засвідчує світовий досвід, відділяючись від материнського ґрунту, українці продовжують зберігати основні характеристики свого етносу.

Еволюція української ментальності на тлі реформ і цивілізаційних викликів потребує потужного духовного імунітету й забезпечити це може культивування, формування цілісної свідомості на основі таких цінностей: гідності, поваги, цінності, справжності. Саме цінності розкривають дух нації, її ідентичність. Кожен народ «маркує» свою історію найбільш визначними подіями, які і займають найпомітніше місце в його колективній пам'яті. Знання, розуміння, аналіз, осмислення цих подій і забезпечує когнітивну безпеку своєї національно-патріотичної свідомості.

Джерела

1. Грушевський М. С. Духовна Україна. К., 1994.

2. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.: Дніпро, 1993. 126 с.

3. Калакура Я. С. Українська культура: цивілізаційний вимір. К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2015. 496 с.

4. Калакура Я. С. Ментальний вимір української цивілізації. Київ: Ґенеза, 2017. 560 с.

5. Козловський І. Людина на перехресті. Роздуми про екзистенційний інтелект. К.: «Колесо життя», 2023. 120 с.

6. Сумцов М. Проблеми соціокультурної ідентичності. К., ІПіЕНД, 2011. 276 с.

7. Попович М. В. Нарис історії культури України. 2-е вид. випр. К., 2001.

8. Шевчук С., Забужко О. Чотири розмови про Лесю українку. Київ: Видавничий дім «Комора», 2020. 627 с.

Размещено на Allbest.ru