Народний одяг Закарпаття у публікаціях 20-30-х років ХХ ст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Народний одяг закарпаття у публікаціях 20-30-х років ХХ ст

Анотація

У статті йдеться про висвітлення теми дослідження традиційного народного одягу Закарпаття у публікаціях 20-30-х рр. ХХ ст. Автор акцентує увагу на ролі українських вчених у вивченні матеріальної та духовної культури краю. Велике значення для розгортання на наукових розвідок відіграли місцеві періодичні видання «Підкарпатська Русь», «Наш рідний край», «Наша земля». На їх сторінках публікувалось чимало етнографічного матеріалу, в тому числі й про народний одяг. Серед монографічних досліджень виділено праці А. Кожмінової, С. Маковського, К. Бескида.

Ключові слова: народний одяг, вишивка, Закарпаття, періодичні видання, публікації, монографії.

Події 1914-1920 років, більшовизація Східної Європи викликали значну еміграцію української патріотичної інтелігенції до Закарпаття. Демократизація суспільного життя в ЧСР сприяла розвитку наукової і культурної діяльності, виданню десятків журналів і газет, в яких чільне місце займала етнографічна тематика. Велику роль у вивченні матеріальної і духовної культури краю цього часу відіграли українські вчені Іван Панькевич, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса, Федір Потушняк та інші. Серед періодичних видань слід виділити Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді, журнали «Підкарпатська Русь» і «Наша земля», краєзнавчі часописи для дітей «Наш рідний край» та «Пчілка». Розміщені на їх сторінках фотографії народного вбрання є цінним джерелом для сучасного дослідника матеріальної культури краю.

У 1922 році на сторінках Наукового збірника товариства «Просвіта» В. Залозецький закликав місцеву інтелігенцію збирати пам'ятки народної культури, зокрема традиційного народного одягу [11, с. 112-113]. У статті, вміщеній на сторінках Наукового збірника товариства «Просвіта», І. Панькевич підкреслює, що з точки зору етнографа українське населення долини річки Рускова відрізняється від жителів сусідніх гуцульських сіл Румунії та Рахівщини, румунів з околиць Сигота, долинян Мараморощини, насамперед одягом. До локальних особливостей одягу він відніс: побутування специфічного верхнього зимового вбрання - сукману, рукави якого жінки закидують через плечі на спину; жіночі запаски, що відрізняються від гуцульських ширшими партицями; шапку з вовни, котру чоловіки носять як взимку, так і влітку, тощо [15, с. 187].

У 20-30-х роках ХХ ст. особливе місце у вивченні та популяризації народної культури українців Закарпаття займав журнал «Підкарпатська Русь» (1923-1936). Чимало матеріалів часопису присвячено описам народного вбрання. У 1924 році Й. Касарда робив спробу описати одяг с. Ужок. При цьому він зазначав, що матеріалом для його виготовлення є домоткане полотно, вовна і шкіра. Натільним одягом чоловіків була полотняна сорочка і полотняні гаті, верхнім - холошні і сірак із сукна, кожух, гуня, клебаня, зимова шапка зі шкіри молодого барана. На ноги взували ходаки. Через плече перекидували шкіряну торбину, в якій тримали огниво, люльку («піпу»), гроші тощо [12, с. 122].

У 1924 році у Празі було організовано і проведено виставку «Мистецтво і народ Підкарпатської Русі». До неї чеський мистецтвознавець М. Тумова випустила «Katalog уузїаму «Umeni a zivot Podkarpatske Rusi», в якому вміщено і опис народного одягу Закарпаття. Того ж року у третьому і четвертому числах часопису «Підкарпатська Русь» було опубліковано статтю М. Тумової під назвою «Народна одежа Підкарпатської Русі». Вперше у публікаціях про народний одяг українців Закарпаття М. Тумова зробила спробу його класифікації за комплексами. У основу виділених нею десяти комплексів вбрання було покладено крій, особливості оздоблення одягу вишивкою, способи розміщення орнаментальних композицій, колорит. Матеріали польових досліджень авторка майже не використовувала. Тому виділені дослідницею комплекси далеко не повні і не точні. Перший комплекс М. Тумова окреслює територією від с. Ужок до с. Сіль; другий: Ужок-Воловець; третій: Воловець-Волове (Міжгір'я); четвертий: Волове-Іза-Вишково; п'ятий: Ворочево-Свалява; шостий: Соль- Ужгород; сьомий: Свалява-Мукачево; восьмий: Свалява-Довге-Севлюш

(Виноградів); дев'ятий: Брустура-Тересва; десятий: Рахів-Богдан-Ясіня. Хоча наведений дослідницею фактичний матеріал не втратив своєї цінності до наших днів, але він потребує низки серйозних уточнень. Маємо на увазі перш за все класифікацію за комплексами, опис крою, оздоблення окремих складових вишивкою, шкіряними аплікаціями, соціальну, оберегову, символічно-знакову функції вбрання [19, с. 72-79; 20, с. 102-110].

У часописі «Підкарпатська Русь» за 1923-1924 роки В. Гнатюк у статті «Гуцули» [5; 6], даючи загальну характеристику одягу гуцулів Рахівщини, зазначив, що гуцульська ноша передусім коротка, легка і тепла. Такої ноші вимагає гориста місцевість. При цьому одяг гуцулів дуже барвистий, здалеку кидається у вічі, переважають у ньому біла, чорна та червона барви. Чоловіки носять білу лляну коротку сорочку з обшивкою на вузьких манжетах («дудиках»), білі конопляні штани («портяниці»), поверх яких одягають чорні або червоні сукняні «холошні», оперізуються широким поясом, на ноги вдягають широкі червоні сукняні онучі, поверх онуч натягають капці й вбувають постоли. На все це одягають кептар, а поверх нього - чорний короткий сердак. Жінки одягають довгі сорочки, вишивані на рукаві, дві запаски, пояс («крайку»), капці, постоли, кептар, кожух, сердак, шовкову хустку. Гуцулки курять папіроси або люльку [6, с. 85].

Три публікації про народну культуру гуцулів Рахівщини опублікував учитель народних шкіл А. Ворон (1901-1962). У першому-третьому числах «Підкарпатської Русі» за 1927 рік він описав весільний одяг гуцулів [2, с. 29]. Короткий опис гуцульського одягу зустрічаємо в його статті «Підкарпатські

гуцули», опублікованій у 1931 році. У ній автор робить спробу порівняти одяг ясінянських, рахівських та великобичківських гуцулів [4, с. 150]. Того ж року у часописі вийшла ще одна стаття А. Ворона - «Заняття гуцулів», у якій він писав, що для усієї родини одяг виготовляли господині, лише кожухи шили фахівці [3, с. 216].

Помітну роль у поширенні етнографічних знань, популяризації народної культури Закарпаття, фіксації її давніх рис, залученні школярів, студентів і вчителів до пізнання і вивчення культурних надбань рідної землі відіграв популярний краєзнавчий журнал «Наш рідний край» (1922-1939). На його сторінках вміщено кілька публікацій, в яких подано надто загальний і поверховий опис народного одягу українців різних сіл [7, с. 5-8; 16, с. 65-69; 18, с. 88-90; 21, с. 5-6]. На сторінках названого часопису у 1926 році А. Березинський опублікував замітку «Як одіваються русини в долині Боржави». Більшу частину описового матеріалу присвячено жіночому вбранню. З дівочого вбрання автор згадував білу вишивану сорочку, пояс («силянку»), фартух («плат»), монисто («дьондь»), уплітки у волосся («пантлики»). Ноги дівчата обвивали онучами і на них взували постоли, а на свята - чоботи. Поверх сорочки одягали уйош із білого сукна, а зимою - петек [1, с. 92-93]. У 1936 році в тому ж журналі виходять дві статті невідомих а вторів - «Домашній промисел и народний одяг» та «Дівчата вишивайте». їх коротенький зміст зводився до виділення переваг народного одягу та одягової вишивки українців Закарпаття [9, с. 45-46; 10, с. 105].

У 1928 році просвітянський часопис «Наша земля» вмістив дві статті невідомих авторів, у яких відзначалось, що для кожної окремої місцевості краю характерний свій одяг та оздоблення його вишивкою, внесені уточнення до статті М. Тумової та відзначено, що в околицях сіл Міжгір'я-Синевир-Колочава та зрідка в околицях м. Хуст рукав жіночої сорочки вкритий багатою суцільною вишивкою, а в селах долини р. Тересва вишивка на рукавах завширшки у два пальці. В іншій статті розповідається про процес плетіння весільного барвінкового вінка у с. Синевирська Поляна Міжгірського району [8, с. 11; 17, с. 30-32].

Крім статей, що публікувались у 20-30-х роках ХХ ст. в українській крайовій періодиці, народний одяг Закарпаття характеризувався і в наукових працях. Вивченням народної культури Закарпаття займалась чеський етнограф і педагог Амалія Кожмінова. У монографії «Podkarpatska Rus. Prace a zivot lidu» дослідниця три сторінки присвятила народному одягові. Крім того, ще три сторінки зайняв опис народного одягу гуцулів Рахівщини. Авторка частково описує гуцульські уставки та зазначає, що гуцульська вишивка налічує понад 200 орнаментів. Подавши етнографічну характеристику одягу, А. Кожмінова не виділяє його локальних варіантів, не визначає особливостей народного одягу етнографічних груп долинян, бойків і лемків. Але важливим є те, що вона до своєї праці додала значну кількість кольорових рисунків і чорно -білих фотографій селян 20-х роках ХХ ст. у народному вбранні [24]. народний одяг вишивка закарпаття

1923 року в Празі у видавництві «Орбіс» виходить збірник статей «Podkarpatska Rus». На сторінках цього видання чеська дослідниця Анна Пінкавова-Макаріусова публікує статтю «Діти у Подкарпатській Русі». Окрім опису процесу виховання дітей, авторка коротко характеризує дитяче вбрання, наголошуючи, що основною його складовою була довга сорочка. її до віку 10 -років носили як дівчатка, так і хлопчики [25, с. 172-175].

На особливу увагу заслуговує дослідження російського мистецтвознавця С.К. Маковського (1877-1962). Емігрувавши із Росії, він протягом 1920-1925 років мешкав у Празі. У 1925 році він опублікував працю «Народное искусство Подкарпатской Руси» [13], яка вийшла одночасно російською, чеською, англійською, німецькою мовами, вміщувала 56 сторінок тексту, 100 кольорових і чорно-білих ілюстрацій та фотографій. С.К. Маковський описує народний одяг українців Закарпаття не як етнограф, а як мистецтвознавець, не подає чітких етнографічних меж поширення одягових комплексів. Опис одягу він починає з гуцулів Рахівщини, одяг долинян подає розпорошено, коротко описує лемківське вбрання. Автора більше цікавили не етнічні особливості одягу, а елементи його оздоблення. Дослідження С. К. Маковського для нас важливе ілюстративним додатком та характеристикою вишивки.

У 1930 році в Ужгороді виходить дослідження К. Бескида «Marmaros: 19191929». Один із розділів цієї роботи - «Narodni kroje v Marmarosi» присвячений дослідженню традиційного народного вбрання українців Мараморощини. Описуючи одяг долинян, автор не ділить його на локально-територіальні групи.

12 усіх елементів комплекту вбрання найбільш детально ним описано жіночу сорочку, оздоблену барвистою вишивкою. Автор зазначає, що Волове (Міжгір'я), його околиці і далі села на південний схід - це край довгих жіночих сорочок, поширених по всій Мараморощині. Шили їх із домотканого полотна, підперезували червоним або синім поясом та фартухом. Поверх сорочки одягали лайбик, а взимку уйош та гуню. Вишивкою на сорочці оздоблювали ошийник, рукави і нагрудник. У кольоровій гамі переважали червона та синя барви, найпоширенішою технікою вишивання була хрестикова. У кінці розділу автор робить спробу порівняльного аналізу народного одягу долинян околиць Хуста та тересвянських долинян, дає коротку характеристику гуцульського одягу. Із гуцульського вбрання автор виділяє хутряні безрукавки («кептарі») та сукняні куртки («сердаки») [22, с. 199-204].

У 1936 році опубліковано два збірники статей про Закарпаття. У російськомовному збірнику «Подкарпатская Русь. 1919-1936» було опубліковано досить змістовну статтю тоді молодого народного художника України Федора Манайла (1910-1978) про народну вишивку, в якій один абзац присвячено одяговій вишивці [14, с. 144-151].

У чеськомовному збірнику «Podkarpatska Rus» вміщено статтю чеського художника і педагога Л. Кайгля (1885-1939), в якій частково характеризувався народний одяг. Автор зазначав, що одяг виготовлявся із домотканого полотна і мав дуже простий крій, його найбільшою цінністю була різнобарвна вишивка геометричних орнаментів [23, с. 209-214].

У тому ж збірнику вміщено статтю російського вченого В. Саханєва про народний орнамент на одязі українців Закарпаття. Вона є однією з найбільш фахових у 20-30-х роках ХХ ст. Колорит місцевої вишивки В. Саханєв звів до семи зразків: верхньогуцульського, богданського, тереблянського, керецького, боржавсько-верховинського, хустського та ужоцького. Крім того, він виділив шість територіальних осередків вишивки за місцем її розміщення на сорочці:

гірської Гуцульщини, територія від м. Хуст до с. Синевир, долини р. Тересви, Березької Верховини, Марамороської Верховини та с. Керецьки з околицями. Визначені В. Саханєвим взірці колориту вишивки на одязі та територіальні осередки розміщення вишивки на сорочці потребують значного уточнення. Дослідник не вказує часу побутування вишивки, яку він розглядає. А це важливо, бо протягом першого тридцятиліття ХХ ст. у колориті закарпатської вишивки відбулись значні зміни. Крім того, навівши ряд назв місцевих орнаментів, В. Саханєв звів орнаментальні мотиви місцевої вишивки до квадрата і ромба та їх поєднання з ламаними лініями. З цим важко погодитись, бо у місцевій вишивці нараховується велика кількість різноманітних орнаментів [26, с. 255-258].

Ще однією статтею з того ж збірника, яка торкається теми нашого дослідження, є робота про домашні промисли українців Закарпаття чеського педагога та інспектора промислових шкіл Ф. Шпали. Протягом 191 9-1938 років жив він жив і працював на Закарпатті. Характеризуючи місцеві домашні промисли, він навів кілька власних спостережень про місцеву вишивку. Ф. Шпала зауважував, що кожне село має щось неповторне у вишивці [27, с. 153-154]. Раніше, у 1924 році, Ф. Шпала зібрав взірці одягової вишивки українців Закарпаття й опублікував їх в альбомі рисунків і фотографій [28]. До схем і рисунків подавався пояснювальний текст, у якому автор стверджував, що місцеві орнаментальні мотиви не змінювались століттями, змін зазнавав лише колорит місцевої вишивки. Крім того, в альбомі подано графічне зображення жіночих та чоловічих сорочок із позначенням місця розташування на них вишивок. Публікації Ф. Шпали, особливо його альбом, важливі для нас своїм ілюстративним матеріалом.

Підсумовуючи короткий огляд публікацій 20-30-х років ХХ ст., відмічаємо нерівнозначні відомості про традиційний народний одяг Закарпаття. На той час одяг та одягова вишивка приваблювали багатьох дослідників, переважно етнографів, мистецтвознавців, художників, вчителів, професорів, священиків. Автори публікацій цього періоду подають характеристику локальних особливостей народного одягу, роблять спроби аналізу його художніх особливостей, зокрема оздоблення вишивкою. У цей час ішов процес збору інформації, формувались методи дослідження, створювались приватні колекції, формувались музейні збірки. У тогочасних публікаціях багато різноманітної інформації, яка ще не цілком систематизована, не вивчена, не узагальнена.

Список використаних джерел:

[1] Березинський, А. (1926). Як удіваються русини в долині Боржави. Наш родный край, Рочник IV. Число 6. Тячів, С. 92-93.

[2] Ворон, А. (1932). Гуцульські звичаї. Подкарпатска Русь, Рочник ІХ. Число 1-3. Ужгород, С. 27-34.

[3] Ворон, А. (1931). Заняття гуцулів. Подкарпатска Русь, Рочник VIII. Число 9-10. Ужгород, С. 212-218.

[4] Ворон, А. (1931). Підкарпатські гуцули. Подкарпатска Русь, Рочник VIII. Число 7. Ужгород, С. 149-153.

[5] Гнатюк, В. (1923). Гуцули. Подкарпатска Русь, Рочник 1. Число 1. С. 19-23.

[6] Гнатюк, В. (1924). Гуцули. Подкарпатска Русь, Рочник І. Число 3. С. 43-50; С. 79-85; Число 4. С. 110-114.

[7] Данко, Д. (1925). Наші долиняне. Наш родный край, Рочник ІІІ. Число 9. С. 5-8.

[8] Декілька образків із Підкарпатського народного мистецтва. (1928). Наша земля,

25 травня. Число 5. С. 10-13.

[9] Дівчата вышивайте. (1936). Нашродный край, Рочник ХУ. Число 3. Тячево, С. 45-46.

[10] Домашный промысел и народный одяг. (1936). Нашродный край, Рочник ХІУ. Число

6. Тячево, С. 104-105.

[11] Залозецький, В. (1922). Задачі консерваторської праці для охорони пам'яток мистецтва на Підкарпатській Русі. Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді за рік 1922, Річник І. Ужгород, С. 112-123.

[12] Касарда, Й. (1924). Короткий опис села Ужка. Підкарпатска Русь, № 4. С. 119-123.

[13] Маковский, С. К. (1925). Народное искусство Подкарпатской Руси, Прага : Пламя, 156 с. : ил.

[14] Манайлов, Ф. Ф. (1936). Изобразительное искусство на Подкарпатской Руси. Подкарпатска Русь. 1919 - 1936. Ужгород, С. 144-151.

[15] Панькевич, І. (1934). Говір сіл ріки Руської був. Марамороша в Румунії. Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді, Річник Х. Ужгород, С. 185-215.

[16] Савчур, І. (1936). Моє рідне село. Наш родный край, Рочник XV. Число 4. С. 65-69.

[17] Спиванкы, кой вют вінкьі из барвінку молодым на вінчаня. (1928). Наша земля, вересень. Число 9. Ужгород, С. 30-32.

[18] Тихий, А. (1937). Щось про Салдобош. Наш родный край, Рочник XV!. Число 5.

С. 88-90.

[19] Тумова, М. (1924). Народная одежа на Подкарпатской Руси. Подкарпатска Русь,

Рочник І. Число. 3. С. 72-79.

[20] Тумова, М. (1924). Народная одежа на Подкарпатской Руси. Подкарпатска Русь,

Рочник. І. Число. 4. С. 102-110.

[21] Федорков, А. (1923). Як жили перед 60 роками селяни в Калинах. Наш родный край, Рочник І. Число 7. С. 5-6.

[22] Beskid, К. (1930). Narodni kroje v Marmarosi. Marmaros. 1919 - 1929, Uzhorod :

MCMXXIX, S. 199-204.

[23] Kaigl, J. (1936). Umeni na Podkarpatska Rusi. Podkarpatska Rus, Bratislava, S. 209-214.

[24] Kozminova, A. (1922). Podkarpatska Rus. Prace a zivot lidu. Praha, 124 s.

[25] Pinkavova-Makariusova, A. (1923). Dite v Podkarpatske Rusi. Podkarpatska Rus,. Praha : Orbis, S. 172-175.

[26] Sahanev, У. (1936). Narodni ornament na Podkarpatske Rusi. Podkarpatska Rus, Bratislava, S. 255-258.

[27] Spala, F. (1936). Domacky prumysl na Podkarpatske Rusi. Podkarpatska Rus, Bratislava, S. 152-158.

[28] Spala, F. (1924). Podkarpatske vysivky Huzulishe Stickereien. Praha, 11 s.

Размещено на Allbest.ru