Сприймання комунікативних кодів мистецтва як базовий рівень здійснення художньої комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сприймання комунікативних кодів мистецтва як базовий рівень здійснення художньої комунікації

Кравчук Олена Геннадіївна -

кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри мистецьких дисциплін Комунального закладу вищої освіти "Академія культури і мистецтв" Закарпатської обласної ради

КРАВЧУК Олена Геннадіївна

СПРИЙМАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ КОДІВ МИСТЕЦТВА ЯК БАЗОВИЙ РІВЕНЬ ЗДІЙСНЕННЯ ХУДОЖНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ

У статті розглянуто проблему сприймання комунікативних кодів як базовий рівень здійснення художньої комунікації через когнітивний інструментарій - почуття, уявлення, свідомість, пам'ять. З'ясовано, що комунікативні коди сприймаються спонтанно та забезпечують взаємозв'язок між автором і перцептором на фізіологічному, семіотичному, семантичному, логіко-оповідальному рівнях. комунікативний код художній

Ключові слова: художня комунікація, художнє повідомлення, архетип, комунікативний код, мистецька освіта.

KRAVCHUK Olena Hennadiivna

PERCEPTION OF COMMUNICATIVE CODES OF ART AS A BASIC LEVEL OF PERFORMING ARTISTIC COMMUNICATION

The article examines the problem of perceiving communicative codes as the basic level of artistic communication through cognitive tools - feelings, ideas, consciousness, memory. The theoretical and practical aspects of the construction of artistic communication in the context of the interaction of its main elements: author, perceiver, message, channels, context, feedback, interpretation, encoding and decoding of information. They activate the potential resource of the perceiver's ideas about himself and the world, giving impetus to action, evaluation, planning of individual plots and strategies. Communicative codes ensure the relationship between the author and the perceiver at the physiological, semiotic, semantic, logical-narrative levels. Focusing attention on the basic stage of artistic communication provides orientation in the perception of an artistic message to the mastery of the universal sphere of a figurative-conceptual character with the further development of new meanings of unique plots, in which the methods of individual interaction of the individual with himself, society and the world are understood.

The author of the work of art uses a set of his own communicative codes (in his cultural-historical context) to "encrypt" the text, values and norms that are significant for him, leaving behind the brackets of the message a large and mobile area of the passive semiotic sphere, which can become extremely relevant for the perceiver-interpreter and lead to a meaningful addition to the text.

Another important communicative code can be considered the genre of an artistic work, which allows us to define the process of the creation of the author's idea or its interpretation by the perceiver as a result of the selection of genre experience; on a specific artistic material ensures the demarcation and interaction of general cultural practices, specific artistic expression and individual and personal perception.

Increasing the effectiveness of artistic communication within the limits of the artistic text and beyond it today consists in semantic transformations relevant for modeling and preventively experiencing a positive future. Prospects for further scientific research may be related to the study of innovative phenomena of modern artistic creativity and virtual communication as a new type of interactive artistic communication with a specific set of ideas, procedures, strategies, tactics, norms and rules.

Keywords: artistic communication, artistic message, communicative code, archetype, artistic work, art education.

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Критичне накопичення екзистенціальних ризиків під час трансформації цивілізаційного порядку дають підстави вважати, що сьогодні особливого значення набувають питання самовизначення особистості. У сучасному стані нестабільності, складних викликів та постійного перегляду життєвих орієнтирів саме на основі сформованої філософії особистості (світовідчуття) за допомогою когнітивних інструментів (почуття, уява, пам'ять, свідомість) формуються способи комунікації із самим собою, соціумом та світом, спрямовані на активні, осмислені та раціональні дії.

Спроможність художньої комунікації у єдності її інтелектуальної та емоційної складових забезпечити одночасно проживання, переживання та спрямування дії викликає інтерес до наукового дослідження всіх її рівнів та можливостей в мистецькій царині освітній діяльності [8, с. 6-11]. Завдяки багаторівневості та образно-символічній сутності форм художньої комунікації можливо осягнути та здійснити перетікання фізичної дійсності через образно-чуттєву сферу у безмежність семіотичного та семантичного простору культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Художня комунікація обґрунтовується у дослідженнях В. Біблера, О. Злотника, В. Козакової, І. Кулки, Л. Лазарєвої, Л. Марьїної та ін.; у площині мистецької освіти до проблеми привертають увагу О. Берегова, Н. Бєлявіна, Л. Лазарєва, Н. Лу- пак, О. Комаровська. Проблематику, пов'язану з переданням інформації, закодованої в мистецьких формах, актуалізовано у роботах О. Афоніної, Н. Богданець-Білоскаленко, В. Рамачанадрана, В. Суханцевої, В. Карпова, Д. Кірнарської, І. Юдкіна. Окремо можна відзначити роботи, присвячені дослідженню комунікативних кодів культури з позицій філософії та естетики (Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, У Еко, Ч. Пірс, О. П'ятигорський), культурології (Ю. Лотман, О. Кирилюк, С. Повторєва), психології (М. Вебер, Ш. Ла- урі, Л. Петерсон, З. Фрейд, К. Юнг).

Різні ланки художньої комунікації актуалізуються у дослідженнях В. Козакової (художній процес), І. Кулки (зворотній зв'язок, інформаційно-смислове поле буття тексту художнього твору та його інтерпретування), Г Лассомцева, Ю. Лотмана (пересічні множини кодів обох учасників комунікації: кодуванняуела (канал зв'язку, його спрямування та ефект використання), Ю. Лек, декодування), Л. Марьїної (віртуальний модус культури) [8].

Циклічний та соціально-історичний характер художньої комунікації, що пов'язує суспільство зі сприймаючим суб'єктом (реципієнтом, перцептором) у мистецькій системі будь-якої епохи підкреслює Л. Лазарєва, моделюючі наступні підсистеми: суспільство - митець, митець - твір, твір - реципієнт [7]. Лінійний односторонній процес від джерела інформації до кінцевої мети представляє собою модель комунікації Шеннона-Уівера, у якій враховується похибка на деяке спотворення інформації в процесі її передачі і сприйняття (комунікаційний шум) [9].

О. Берегова вважає художню комунікацію "найбільш яскравим і повним виявом комунікативної функції культури", вказуючи на смислові зв'язки між адресантом (художником-творцем) та адресатом (перцептором, який сприймає твір мистецтва) та важливість їх духовно-емоційної природи, що сприяє засвоєнню найважливіших загальнокультурних цінностей, формуванню моральної основи людської особистості та певного ставлення до себе, інших людей та світу [1, с. 260]. Циркулярна модель Осгуда-Шрамма також характеризується увагою авторів до поведінки головних учасників комунікації - відправника та одержувача, в чиї основні завдання входять кодування, декодування та інтерпретація повідомлення [9].

Аналіз наукових матеріалів широкого кола проблематики засвідчив, що неоднозначність, множинність, швидкоплинність культурних подій та явищ (фактична база для досліджень) ускладнюють розуміння взаємодії і трансформації різних рівнів системи культурних кодів у художній комунікації.

Мета статті - розглянути проблему сприймання комунікативних кодів мистецтва як базовий рівень здійснення художньої комунікації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз досліджень, присвячених взаємодії комунікаційної сфери та художньої культури, здійснений зарубіжними та відчизняними дослідниками (Б. Асафьєв, О. Берегова, Ю. Борєв, Р Вільямс, Г Грайс, О. Злотник, В. Козакова, В. Медушев- ський, Є. Назайкінський, В. Холопова та ін.), дозволяє назвати художню комунікацію одним з головних елементів сучасної художньої культури та виокремити три її інтерпретаційних тлумачення:

- як засіб зв'язку будь-яких об'єктів духовного та матеріального світів;

- як специфічний тип спілкування, заснований на обміні інформацією;

- як засіб впливу на особистість та суспільство.

Найважливіша сторона художньої комунікації полягає у збереженні її особливого змісту - забезпеченні загальновизнаних норм естетичного та естетичного порядку, емоційного контакту та душевного співпереживання у розвитку кожної людини та людської спільноти. Так, щодо музичної комунікації О. Злотник зазначає, що саме в людському спілкування полягає головне призначення музики з її особливістю духовно єднати людей будь-якої чисельності "навколо яскраво позитивного ідеалу" [3, с. 79]. З іншого боку, соціологічні дослідження Альфреда Шютца свідчать про можливості художньої комунікації впливати на повсякденне життя кожної людини за опосередкуванням її особистісних емоцій, почуттів, свідомого й неусвідомленого відчуття духовного контакту [3, с. 79]. Ядро смислу художньої комунікації міститься у її двоспрямованості на духовний і матеріальний світи, на внутрішню картину світу особистості та зовнішнє світовлаштування без "розчинення" індивідуальної думки у соціумі, тобто охоплює всю складність й безмежну різноманітність буття людини в її базовому онтологічному статусі (задіяні всі можливі типи комунікативної взаємодії: внутрішньо-особистісна, міжособистісна, групова або внутрішньо-групова, масова комунікація).

У бежмежному розмаїтті сценаріїв взаємодії у художній комунікації завжди можна означити аксіому наявності мінімум двох смислів - перший належить світу сприймаючої особистості, інший - будь кому окрім нього. Вміти бачити смисл художнього повідомлення як складний механізм чи організм, який не зводиться до єдиного та незаперечного - велике мистецтво, тому окрему увагу в сучасній моделі художньої комунікації приділяємо комунікативному акту взаємодії створеного автором художнього тексту (адресант) та перцептора (адресат), т.т. процесу художнього сприйняття.

Твір мистецтва у художній комунікації розглядається дослідниками в широкому плані як специфічне інформаційне повідомлення, до якого долучається сприймаючий перцептор; за умови певного енергетичного й естетичного резонансу утворюється взаємозв'язок між автором і реципієнтом, опосередкований винятково художніми засобами комунікації [1; 4; 7].

Для того, щоб відбулося усвідомлення задуму, розуміння прямих і прихованих смислів, здійснилася їх інтерпретація з подальшим роз- ширенням-передбаченням отриманих відомостей, сформувалася оцінка повідомлення, окрім фізичного сприйняття за певним каналом комунікації (низка природних каналів - слуховий, візуальний, тактильний, нюховий і смаковий), потрібна наявність спільної для учасників комунікації знаково-символічної системи, за якою адресант кодує інформаційне повідомлення, а адресат його декодує. Знакове та смислове наповнення формується в процесі соціального буття художнього твору та стрибкоподібно актуалізується на відповідних етапах (сукупність знаків - художнє висловлювання, художній образ - художній текст - художній твір як метазнак). Н. Петрушова зазначає, що код у структурі комунікативного акту парадигмально поєднує серії знаків із серіями семантичних смислів. Коди обох учасників комунікації ніколи не є тотожніми, але вони утворюють "пересічні множини", що забезпечують процес переведення тексту з мови одного "Я" на мову іншого "Я" [11].

Аналіз наукових робіт щодо дослідження комунікативного коду дозволяє зробити висновок про відсутність узгодженості науковців щодо визначення та характеристик цього поняття з причини множинності представлених систем комунікативних звязків в інформаційно-художньому континуумі (Р. Барт, Ж. Бойрійяр, І. Гофман, У Еко, Н. Луман, Т Парсонс). У широкому сенсі термін "комунікативний код" означає обраний комуніку- ючими сторонами тип семіотичної системи, що використовується в процесі передачі або одержання ціннісно-смислової інформації. У такому розумінні комунікативний код є важливою одиницею комунікативного акту, за його допомогою відбувається весь процес спілкування у суспільстві.

У більш вузькому значенні межі поняття "комунікативний код" розкриваються у якості важливої складової художнього коду, що функціонує в окремому творі мистецтва, у творчості певного автора або у цілому художньому напрямку, специфічно реалізуючи комплекс уявлень у контексті більш широкого естетичного, ментального, наукового, соціального освоєння дійсності (за М. Поляковим). В такому контексті комунікативні коди розпізнаються як непрояснені, спонтанні, емоційно забарвлені "збудники" імпліцидних уявлень широкого культурного спектру, що в термінах інформатики означає систему умовних знаків або символів, у художньому тексті - певну послідовність знаків даного повідомлення, яка мусить бути зрозумілою всім учасникам комунікаційного процесу для кодування та розкодування.

На окрему увагу заслуговує концепція кодів, що співвідноситься із найдавнішими уявленнями людини - архетипами. Авторка концепції зазначає, що між кодами немає і не може бути чітких та непроникних меж, але базові світоглядні уявлення про основоположні смислові координати утворюють певні ціннісні центри в художній картині світу [10]. В цьому контексті "пересічні множини" універсальної природи, які можуть бути інтерпретовані будь-якою людиною, складають певні стійкі нематеріальні утворення, незалежні від зовнішнього сприймання архетипові образи і символи, що є постійно присутніми в підсвідомості людини, але лише у поєднанні з її особи- стісним досвідом можуть підлягати свідомому опрацюванню [12]. Науковці визначають діалектичний взаємозвязок колективного несвідомого та людської свідомості термінами "архетип" та "ментальність", де ментальний рівень пов'язується безпосередньо з людиною, її потребами, заснованими на головних базових цінностях, що реалізуються у процесі соціалізації засобами культури. О. Квакін визначає ментальність як спосіб життя у соціумі, засновуючись на цінностях, що віддзеркалюють архетип [5].

Реалізація архетипу і ментальності відбувається на основі базових людських емоцій, тому саме їх безумовне розпізнавання надає ключ для осягнення перцептором картини світу через культуру та мистецтво, де у формі "базових людських відчуттів" визначально закладені смисли й цінності здавна існуючого в підсвідомості людини архетипу [5]. Якщо В. Красних для визначення поняття культурного коду використовує порівняння із "сіткою", що нібито накладається культурою на об'єктивну реальність та членує, категоризує, структурує й оцінює її [10], то комунікаційні коди уявляють собою певні інформаційні "вузли", у яких відбувається об'єднання, зв'язування оброблених даних у специфічну цілісність, що сприяє первинній орієнтації перцептора у загальних параметрах існування у такому просторі художнього повідомлення. Художній текст, що розгортається, може відкриватися інакшими смислами в залежності від розпізнавання та з'єднання цілісно-смислових "вузлів", послідовності, взаємодії комунікаційних кодів.

Автор художнього повідомлення створює власну вузлову систему координат-стосунків із самим собою та всіма іншими, оперуючи специфічними уявленнями про основоположні параметри світовлаштування: людину, світоустрій, простір, подію, рух та ін. Художнє мислення автора залежить від ціннісних, естетичних, соціальних установок історичного часу, але він здатний виражати своє відношення до цих установок, надавати їм різних значень, навіть цілеспрямовано перекручувати або спотворювати їх, щоб закодувати смисли, невідтворювані ніяким іншим способом, ніж обраними ним засобами художньої виразності. Організація знаків у такому художньому висловлюванні співвідноситься із "сіткою" колективного несвідомого та конкретизується за типом зв'язаності цілісно-смислових "вузлів" - комунікативних кодів культури (вузлів або "трамплінів інтертекстуальності" за Р Бартом) як способу взаємодії художнього твору та загальнокультурного контексту, художнього твору та сприймаючої особистості, перцепетора.

В контексті проблематики художньої комунікації ми розглядаємо комунікаційні коди як "скручені" в образну, метафоричну, абстрактну форму первинні неусвідомлені смисли художнього твору, події, явища, що керують свідомим мисленням, формують особистість, визначають внутрішні інтенції або зовнішні дії людини, т.т. є певними універсаліями, відкритими до змін та здатними до породження інших смислів. В комунікативному коді зосереджуються характеристики біологічного, особистісного та духовно-культурного досвіду, значимого для будь-якої людської культури (тіло, вік, стать, відчуття, емоції, рух, енергія, душа, життя, смерть, природа, космос, хаос, час, простір, подія, порядок та ін.).

Автор художнього твору для "зашифровки" тексту використовує через набір власних комунікативних кодів (у своєму культурно-історичному контексті) значущі для нього цінності і норми, залишаючи за дужками повідомлення велику та рухливу область пасивної семіотичної сфери, яка може стати надзвичайно актуальною для перцептора-інтерпретатора та призвести до смислового доповнення тексту.

Серед найбільш розповсюджених комунікативних кодів можна визначити такі, що означують розуміння дійсності в контексті певної епохи. Архетипи, міфи, "великі історії", "легитимізовані метарозповіді" (Ж.-Ф. Ліотар), символи та їх трансформації є базою для розпізнавання та інтерпретування універсальних смислів сприймаючим перцептором. Разом з іншими смислами, які суб'єкт вже має в своєму розпорядженні з раніше засвоєних текстів (прецендентні тексти), формується парадигма художньої комунікації для подальшої інтерпретації текстів, де елементи структури, композиційні схеми тексту також виступають закодованою програмою сприймання.

Важливим аспектом комунікаційного процесу в контексті розгортання "великих історій" та прецендентних текстів є сприймання їх елементів - образів, метафор, абстракцій. Художній образ як багаторівневе структуризоване явище (квазівиміри за А.Н. Леонтьєвим) відрізняється взаємодією просторових, часових та базових смислів архетипових комунікаційних кодів, що цілісно сприймається у спогляданні та переживанні більшістю перцепторів.

Іншим важливим комунікативним кодом можна вважати жанр художнього твору, який дозволяє означити процес зародження авторського задуму або його інтерпретацію перцептором як результат відбору жанрового досвіду; на конкретному художньому матеріалі забезпечує розмежування та взаємодію загальних культурних практик, конкретного художнього висловлювання та індивідуально-особистісного сприймання.

За питання, в яких відносинах знаходиться "Я" перцептора зі світом та його об'єктами, відповідає просторово-часовий код, який виявляє характер переміщення у часі та його швидкісні параметри, "схоплює" різні типи руху, динаміку переміщення, характер розвитку художнього образу, ієрархію взаємовідносин художніх образів у тривимірній просторовості. Комунікативний просторово-часовий код розкриває значення екзистенційного простору перцептора, де всі просторові виміри набувають особистого значення та не мають ніяких кордонів. "Перетікання" або подвійність коливань назовні-всередину стає основою комунікативного коду, коли тривимірні відносини, певний порядок у світі речей усвідомлюються в образній і метафоричній формі.

Художня комунікація є надійним джерелом достовірної, детальної реконструкції кодів тілесності, які ефективно передаються - легко зашифровуються та легко дешифруються. Тілесний код відбиває мускульно-кінетичну природу реального руху у динамічному або тілесно-відчутному аспектах пластичності/статуарності в мистецтві. Універсальність тілесного коду заснована на єдиному центрі природного зосередження сенсорних утворень головного мозку та безумовно сприймається перцептором в художній комунікації на основі єдності анатомії й фізіології всіх людських істот. Сутність тілесності представлена ментальними структурами, що зумовлюють сприймання дійсності як сукупності імпульсів за всіма каналами комунікації, у візуальних формах художньої комунікації - забезпечують "охудожнене" та "опредмечене" бачення тіла, наділення його значеннями і смислами, формування його образів в конкретному соціокультурному та художньому контексті.

Тілесний код тісно пов'язаний з пластичністю - природною здатністю людини одночасно приймати та віддавати певні форми. Комунікація виявляє автопрезентацію перцептора як у фізичному просторі, так і на рівні екзистенціальному, у "я" - вимірі. Явні пластичні явища (фізичні форми та соціальні відбитки) здатні нести приховані смисли психічних рухів людини. Людський вимір можливо розглядати через метафори руху, пластики тіла, тілесності як "проєкціі" фізичного суб'єкта у пластичних явищах резонуючого тіла-мембрани (феноменологія), тіла без органів (А. Арто, Ж. Далькроз), катастрофічне тіло (Ж. Нансі), т.т. будь-яких уявних, мислимих або фантомних форм.

В сучасній науковій думці тілесність розуміється як інтегруюча ознака екзистенційного досвіду людини, що поєднує комплекс природних, індивідуальних та культурних рис тіла людини (біологічне, особисте, культурне) як поле взаємодії внутрішніх та зовнішніх життєвих просторів людської істоти. Комунікативний тілесний код може означувати домінуючий канал сприймання перцептора у художній комунікації (слуховий, зоровий, тактильний, нюховий, смаковий) або повязувати різні сенсорні реакції (синестезія).

Універсвльні комунікаційні можливості отримує в художній практиці предметний код, який обслуговує метрично-еталонну сферу окультуреного людиною світу та пов'язаний із стереотипами сприйняття і оцінювання певною національно-культурною спільнотою оточуючого предметно-просторового світу. Фізичні аспекти матеріальної основи будь-якого виду мистецтва (або мистецького синтезу) відбивають й розкривають підсвідомі константи художніх виражальних засобів і фактично формують базові естетичні характеристики сприймання перцептора в процесі художньої комунікації.

Завдання сучасної освіти (зокрема, мистецької), полягає у виявленні, роз'ясненні та інтерпретаційній трансформації певної множини культурних кодів як комунікативних інструментів для осмислення життєвої дійсності мистецтва. Ідея важливості формування художніх особистих суджень перцептора в результаті комунікативної взаємодії з мистецькими творами підкреслюється В. Біблером, який наголошує на виключенні "цілком і повністю" проміжних ланок художньої комунікації між адресантом і адресатом в процесі освітньої мистецької діяльності, складність якої полягає у розбіжності систем їх індивідуально-особистісних кодів в процесі створення, трансляції та інтерпретації [2]. Формуванню "пересічних множин" цих когнітивних систем у художній комунікації сприятиме визначення характерних рис сприймання базових комунікативних кодів:

- опосередкованість сприймання твору мистецтва художніми засобами (звуки, кольори, фрази, жести та ін.) одночасно за всіма каналами комунікації;

- утворення енергетично-емоційного та естетично-смислового взаємозв'язку між автором і перцептором на фізіологічному, семіотичному, семантичному, логіко-оповідальному рівнях;

- потенційна багатозначність в процесі інтерпретації у різноманітних зв'язках та послідовностях їх поєднання (у різних сюжетах породження нових смислів має індивідуальний та непередбачуваний характер);

- відбувається активізація особистісних ментальних структур: образів (спогади, фантазії, поведінкові моделі), оцінок, процедур, стратегій;

- налаштовують перебіг художньої комунікації як вияв генетичної здатності особистості до співрозуміння, співвідчуття, співтворчості.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Підвищення ефективності художньої комунікації у межах художнього тексту та поза його межами сьогодні полягає у смислових трансформаціях, актуальних для моделювання та превентивного переживання позитивного майбутнього.

Перспективи подальших наукових розвідок можуть бути пов'язані з дослідженням інноваційних явищ сучасної художньої творчості та віртуальної комунікації як нового виду інтерактивного художнього спілкування з специфічним комплексом уявлень, процедур, стратегій, тактик, норм і правил.

Список джерел

1. Берегова О. Комунікація в соціокультурному просторі України: технологія чи творчість? Київ: НМАУ ім. П. Чайковського, 2006. 388 с.

2. Біблер В.С. Кура. Діалог культур. Київ: Дух і літера, 2018. 368 с.

3. Галинська О.М. Природний код культури в українських і англійських іцнтертекстуальних фразеологізмах. Філологічні трактати. 2011. Т 3. №2. С. 45-51.

4. Злотник О. І. Комунікативний простір музичного мистецтва України кінця ХХ - початку ХХІ століття: Дис. ... канд. пед.. наук: 26.00.01 - теорія та історія культури КККіМ, 2019. 218 с.

5. Квакин А.В. Архетип и ментальность в контексте истории: http://www.kvakin.ru//

6. Кулка И. Психология искусства: [пер.с чеш.]. Харьков: Гуманитарн.центр. 2019. 553 с.

7. Лазарєва Л. Художня комунікація та її особливості в сучасному Інтернет-просторі. Образотворче мистецтво. 2011. Вип.1. С. 96-99.

8. Лупак Н.М. Художня комунікація в площині мистецької освіти: теорія, практика, інновації. Мистецтво та освіта. №1 (91). 2019. С. 6-11

9. Моделі художньої комунікації у сучасному інформаційному просторі: URL: http://bo0k.net/index.php ?p=achapter&bid=19559&chapter=1

10. Нагорна В. Поняття "Культурний код" у просторі сучасної гуманітаристики: URL: https://core.ac.uk/ download/pdf/300405054.pdf

11. Петрушова Н. Код у структурі комунікативного акту. Філологічні науки. 2015. № 19. С. 78-84.

12. Юрій М., Алексієвець Л. Архетип і ментальність через призму історії. URL: https://shron1.chtyvo.org. ua/Yurii_Mykhailo/Arkhetyp_i_mentalnist_cherez_ pryzmu_istorii.pdf/

13. REFERENCES

14. Berehova, O. (2006). Komunikatsiya v sotsiokul'turnomu prostori Ukrayiny: tekhnolohiya chy tvorchist? [Communication in the socio-cultural space of Ukraine: technology or creativity?]. Кіуєу.

15. Bibler, V. S. (2018). Kul'tura. Dialoh kul'tur. [Culture. Dialogue of cultures]. Kyyiv.

16. Halyns'ka, O. M. (2011). Pryrodnyy kod kul'tury v ukrayins'kykh i anhliys'kykh itsntertekstual'nykh frazeolohizmakh. Filolohichni traktaty. [The natural code of culture in Ukrainian and English intertextual phraseology]. Kіyеv.

17. Zlotnyk, O. I. (2019). Komunikatyvnyy prostir muzychnoho mystetstva Ukrayiny kintsyaXX - pochatku XXI stolittya. [Communicative space of the musical art of Ukraine at the end of the 20th - beginning of the 21st century]. Kіyеv.

18. Kvakyn, A. V. (2019). Arkhetyp y mental'nost' v kontekste ystoryy. [Archetype and mentality in the context of history].

19. Kulka, Y. (2019). Psykholohyya yskusstva [Psychology of art]. Khar'kov.

20. Lazaryeva, L. (201 1). Khudozhnya komunikatsiya ta yiyi osoblyvosti v suchasnomu Internet-prostori. [Artistic communication and its features in the modern Internet space]. Kyyiv.

21. Lupak, N. M. (2019). Khudozhnya komunikatsiya v ploshchyni mystets'koyi osvity: teoriya, praktyka, innovatsiyi. [Artistic communication in the field of art education: theory, practice, innovations ]. Kyyiv.

22. Modeli khudozhn'oyi komunikatsiyi u suchasnomu informatsiynomu prostori. [Models of artistic communication in the modern information space].

23. Nahorna, V. Ponyattya "Kul'turnyy kod" u prostori suchasnoyi humanitarystyky [The concept of "Cultural code" in the space of modern humanitarian studies]. Кіуєу.

24. Petrushova, N. (2015). Kod u strukturi komunikatyvnoho aktu. [Code in the structure of a communicative act. Philological sciences]. Kіyеv.

25. Yuriy, M., Aleksiyevets', L. Arkhetyp i mental'nist' cherez pryzmu istoriyi. [Archetype and mentality through the prism of history].

Размещено на Allbest.ru