Система японських театральних ляльок XVII століття

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

Кафедра режисури естради та масових свят

Луганська державна академія культури

Кафедра сценічного мистецтва

Система японських театральних ляльок XVII століття

Крипчук М.В., к. мист., доцент,

Агатенко Л.О., магістрантка

м. Київ, Україна

Анотація

Метою роботи є аналіз специфіки конструкції японської театральної ляльки XVH століття. Акцентовано увагу на розвитку театральної ляльки, що є особливістю, яка пов'язана з ростом міської культури означеного періоду. Розглянуто моделювання обличчя ляльки, що має зв'язок з маскою, корінням якої є обрядова дія. Виявлено характерні риси лялькових голів. Акцентовано увагу на виготовленні костюму для театральної ляльки, враховуючи історичні особливості японського національного костюму XVH століття. Доведено, що театральна лялька є твором пластичного і декоративно-прикладного мистецтва.

Ключові слова: Японія, XVH століття, театр ляльок, театральна лялька, конструкція.

До середини XVII ст. конструкція японської театральної ляльки була досить простою. З розвитком міської культури увага до ляльки-героїні театральної дії почала стрімко зростати, забезпечивши їй почесне місце в пластичному мистецтві, що поєднало в собі скульптуру, художнє оформлення, технічні моменти та декоративне оздоблення.

У XVII ст. збільшилося ввезення в Японію механічних іграшок з Китаю, що стало стимулом для створення японських варіантів ляльок - «каракурі». Введення в дію цих ляльок збагачувало виставу, що в свою чергу розширювало творчий діапазон виконавців, вистава ставала видовищною та рельєфною. В основі такого широкого застосування ляльок, наділених різними можливостями, було не лише бажання продемонструвати складний трюк заради глядацької розваги, але й можливість залучити додаткові засоби виразності для виявлення авторського задуму.

Найважливішим елементом, зразком пластичної виразності, на думку дослідника К. Гагемана стала голова театральної ляльки [1]. «Живе» обличчя ляльки володіло сценічною життєвістю, надавало вірогідності дії, водночас завжди тримало його в межах умовності. Хоча варто зауважити, що не всі ляльки мали рухливі частини обличчя.

В моделюванні обличчя ляльки майстри дотримувалися чітких принципів, прагнули передати впізнаваний вираз, відповідно до типу героя. Персонажі, добрі та злі, були носіями людських якостей та певних ознак стану. Художник фіксував їх у матеріалі, створюючи дещо узагальнений портрет того чи іншого типажу та надаючи йому гіпертрофованої чіткості, в реальності «розмитої» розмаїттям конкретних проявів.

Історія японської театральної маски налічувала не одне століття. Містеріально-синтоїстські та буддійські маски широко використовувались в землеробських обрядах того часу. Безумовно, майстри-лялькарі знали традицію виготовлення театральної маски, канони її скульптурного та художнього моделювання. Але статичність маски, що змінювалася лише в залежності від ракурсів освітлення не підходила для лялькової вистави. Так, лялька була наділена певними якостями людської природи та мала соціальну характеристику, але вона повинна була протягом вистави змінюватися, відображати події, жити. Без сумніву існує зв'язок театральної ляльки та маски, чиє коріння простягається до обрядової дії [2].

Характерною рисою лялькових голів був відкритий, похилий лоб, на якому кріпилися або малювалися брови, форма яких мала відповідати образу персонажа. Розрізняються чотири різновиди брів - з волоссям, наклеєним на металеву пластинку, рельєфні - з гіпсу, наведені китайськими чорнилом та з тканини. Кожен тип брів відповідав певному персонажу: перший використовувався для воїна, людини, що володіє жорстким характером; другий - для молодих героїв, решта - для жінок.

Перука ляльок-героїнь надавала лобу чітко окресленої форми, на ньому плавно згиналися брови. Розріз очей, безумовно, вказував на належність персонажу до далекосхідного типу, але напрямок їх кутів був різним. Іноді вони підпорядковувалися малюнку брів. Носи ліпилися найрізноманітніші, точені, з аристократично окресленими крилами, рідше - з горбинкою або широкі, часом з ледь позначеним переніссям. Різноманітною було трактування ротів, губ, підборіддя.

В оформленні дерев'яних голів ляльки чітко зберігалася тенденція не лише наділяти її справжніми людськими рисами, але й узагальнювати, концентрувати реальне з метою драматичної виразності. Голівки театральних ляльок в Японії, починаючи з XVII ст. вироблялися з легких та міцних порід дерева - хінокі (сонячне дерево). Існує понад сімдесят типів голівок театральних ляльок Японії, сорок п'ять з яких використовуються й сьогодні.

Іноді, для одного персонажа використовували різні голови, щоб рельєфніше виділити риси його характеру, що проявляються в різних ситуаціях.

Жіночі лялькові голови поступалися чоловічим різноманітністю, однак їх моделювання демонструвало високу образотворчу майстерність. Лялька Мусуме втілювала ідеал японської жіночої краси: овал - яєчком, вузькі очі; лінії очей, брови та маленький рот. Образ цієї молодої героїні виражав чистоту душевного світу - вона на порозі життя, темні сторони дійсності їй невідомі. Не менш привабливою була Кейсей - красуня-гетера вищого рангу, навчена життєвим досвідом палка жінка. Сіндзо - куртизанка нижчого рангу. Фукеояма - інша, в ній переважає жіночність, м'якість, поголені брови - ознака заміжжя. її антагоніст - Ясіо зображується з великим ротом, який підкреслює її злісний характер. Для персонажів, що грають роль старих жінок, використовується кілька голівок в залежності від їх характерів та призначення в п'єсі. «Стара» побутових п'єс - з маленькими очима, а у «старої» історичних п'єс очі великі. «Стара» історичних п'єс вперта й навіть зарозуміла, що підкреслюється особливим опрацюванням ліній рота. її антагоніст - Бакуя зображується злісною. Так само і Варубаба - антагоніст «старої». конструкція обличчя одяг японський театральний лялька

Особливу групу лялькових голівок складають лисиці-перевертні, персонажі японського фольклору. З технічного боку вони найбільш досконалі. Винятково дивовижними є Тамамономае та Футаомоте. На перший погляд Тамамономае здається вродливою, але якщо придивитися уважніше можна вловити хижий вираз обличчя, який досягається особливим опрацюванням ліній рота. Під час розвитку дії п'єси з перуки за допомогою спеціального пристосування висувається маска лисиці з тканини «тірімен»; поступово вона напливає на обличчя й повністю закриває його. Іноді перевертень зображений з двома обличчями: з одного боку голови дівоче обличчя, з іншого - маска лисиці, вони розділені волоссям (голова Футаомоте).

Руки та ноги ляльки, вставлені в спеціальні отвори, управлялися спеціальними пристосуваннями. Руки розрізнялися в залежності від персонажа, від його статі, віку, соціального стану. їх налічувалося близько тридцяти. Основна відмінність між ними - розміри, зв'язок великого пальця з вказівним, кисті з зап'ястям та колір. Розрізнялися руки самураїв, жінок, старих, дітей, а також спеціальні: з кігтями або у вигляді лап - для демонів, лисиць тощо. Наявність ніг було привілеєм ляльок-чоловіків, жіночі персонажі завжди одягнені в кімоно, і ляльковик імітував ходу, керуючи їх подолом, за винятком рідкісних випадків, коли по ходу п'єси в цьому була необхідність.

Ноги ляльок-чоловіків фарбували в білий або тілесний колір. Існує чотири види лялькових ніг: великі, середні, дитячі та спеціальні для незвичайних персонажів. Управляються вони дужкою, закріпленої над п'ятою.

У конструюванні тіла ляльки майстри використовували звичайний каркас з плечовою поперечиною, яку обмотували тканиною. Для надання округлості плечам на перекладину кріпили волокнисту рослину - луффа. З огляду на особливості японського національного костюма, на талії ляльки фіксувалося бамбукове коло, підперезане поясом - обі. Ієрогліф на торсі ляльки зберігав ім'я майстра.

До костюма ляльки ставилися так само серйозно як і до одягу живого актора. Враховувалися історичні особливості костюма, він вироблявся в точності відповідно до одягу певного часу і відрізнявся високою художньою майстерністю. Ткачі, вишивальники, кравці та ювеліри продумували театральний костюм до дрібниць. Щоправда, на той час існували приписи, згідно з якими сценічні костюми акторів та ляльок не мали шитися з дорогої тканини, зокрема парчі та шовку.

Театральна лялька передбачає єдність пластичної, колірної та декоративної основ. Але під час руху вона набуває ще й нових властивостей, стає компонентом театральної дії, аналогом живого актора, героєм, за життям та драмою якого з душевним хвилюванням спостерігає глядацька зала.

Японська театральна лялька представляє єдину зменшену подобу людини. її виразність проявляється в динаміці.

Ляльки, виготовлені в Японії в XVIII ст. дбайливо зберігаються. Попри те, що вони іноді виводяться на підмостки, велика частина вже стали експонатами музейних колекцій. У театрі Асахі (одна з назв театру Бунраку в Осака) з особливою повагою актори ставилися до ляльки Самбасо, з якої, на їхню думку, пов'язане розквіт театру.

Лялька має безпосередньо впливати на публіку своїм художнім образом. Вона викликає переживання, довіряє глядачеві печалі та радості, між лялькою й людиною встановлюється взаєморозуміння. Завдяки своїй здатності відображати дійсність, співвідносити сценічний характер з внутрішнім світом людини, моделювати її функції, лялька перетворюється в театральну. Витвір пластичного та декоративно-прикладного мистецтва є найважливішим компонентом сценічної дії японського театру ляльок XVII століття.

Висновки

Японська театральна лялька поєднує пластичну, колірну та декоративну основи. Водночас під час руху з'являються також й нові властивості, які є компонентами театральної дії, аналогом живого актора та представляють єдину зменшену подобу людини, а її сценічна виразність проявляється в динаміці.

Список використаних джерел

1. Гагеман И.П. (1925) Игры народов / пер. с нем. С.С. Мокульского. Петроград. Вып. 2. Япония.

2. Японские театральные куклы. (2020).

Размещено на Allbest.Ru