Талановита донька великого українця: наукова кар’єра та трагічна доля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Талановита донька великого українця: наукова кар'єра та трагічна доля

Кузнець Тетяна Володимирівна доктор історичних наук, професор, завідувачка кафедри історії України Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

Марченко Катерина Володимирівна

Анотація

Актуальність теми дослідження умотивована важливістю звернення до особливостей наукової діяльності ученої європейського масштабу у час відновлення і розбудови української державності та відродження духовності українського народу. Актуальним є й посилення національно-патріотичного виховання шляхом вивчення та популяризації життєписів свідомих українців. На часі вшанування пам'яті самобутньої культурологині, соціологині, фольклористки, єдиної доньки історика-академіка Михайла Грушевського - Катерини Грушевської. Вона відома своєю звитяжною активною громадською та науковою діяльністю, роботою в українських наукових установах, розвитком та популяризацією європейської науки в Україні та українських наукових здобутків у Європі. Вдавалося їй бути й активним дописувачем наукових часописів та створити основоположну працю свого життя - Корпус українських народних дум (перший том вийшов у 1927 р., а другий - у 1931 р.) - який дотепер залишається неперевершеною дослідницькою працею. К. М. Грушевська значуща постать в історії України, приклад свідомої' особистості та вірної' доньки українського народу.

Ключові слова: К. М. Грушевська, наука, фольклор, культурологія, етнографія, українські народні думи.

Наразі, багато важливих історичних постатей є малодослідженими та потребують вдосконаленого вивчення та оприлюднення. Серед таких можна назвати Катерину Грушевську - палку патріотку, талановиту вчену та вірну соратницю свого батька М. С. Грушевського. Завдячуючи їй українська наука XX ст. змогла піднятись на новий рівень розвитку.

Народилася Катерина 21 червня 1900 р. у родині майбутнього голови історичної науки Михайла Грушевського та галицької письменниці і перекладачки з французької літератури Марії Вояківської-

Грушевської [11]. К. Грушевська початкову освіту отримала вдома, так як навчатись у офіційних закладах освіти завадили тяжкі хвороби - сухоти й хронічна анемія [9]. З дитинства вона опанувала польську, німецьку, англійську, французьку, російську мови. Мала і хист до малювання. Несамовито любила книги, часто радилася з батьком, що їй можна читати, а що іще рано. Батько ж їй підказував наукові розвідки, готуючи ґрунт для подальших наукових досліджень [12].

Від 1907 р. родина Грушевських оселилась в Києві. Зважаючи на статус батьків у суспільстві, Катруся зростала у середовищі найяскравіших представників української еліти, свідомих діячів науки, культури і мистецтва. Під впливом інтелігенції формувалася глибока національна свідомість, палке почуття патріотизму та активна громадська діяльність Професорівни.

У 14 років Катруся таки зібралася вступати до гімназії і мала для цього ґрунтовні знання в багатьох галузях, які їй були закладені батьками [12]. Але почалася Перша світова війна, Грушевські були змушені виїхати з України. Спочатку до Відня, потім до Італії, далі через територію нейтральної Румунії - до Києва. Та тільки Грушевський приїхав до Києва, як на четвертий день його арештували царські жандарми. Згодом його звільнили, але заборонили залишатись в Україні. Сім'я Грушевських відправляється в заслання до Симбірська, після цього до Казані і згодом до Москви (1914-1917 рр.) [11].

Роки визвольних змагань українського народу справили незгладиме враження на Катерину. Вона, юна дівчина, брала активну участь у тогочасному громадському житті. Не зволікала і з навчанням. Вступила до новозаснованого українського державного університету в Києві і студіювала там право (19171919 рр.). Майже одночасно вирішила розпочати навчання на природничому факультеті, куди її було зараховано 10 жовтня 1918 р.

У цей же період були оприлюднені перші публікації К.Грушевської в газеті «Народна воля» та журналі «Літературно-науковий вісник». Пробою пера наукової творчості Катерини Михайлівни були нариси на політичні теми та огляди новітньої літератури [9].

Перебуваючи в Женеві, де Катерина закінчувала студіювання міжнародного права, вона захопилась французькою школою соціології і суспільної економії [11, 144]. Підтвердженням активної громадської діяльності та чіткої громадянської національно-патріотичної позиції свідчать членство Грушевської в українському емігрантському клубі в Празі (1920 р.) [4], віденському «Комітеті помочі голодним України» (1921 р.) [9], «Громаді студенток-українок» [4]. грушевська наука фольклор культурологія

У 1920 р. в Женеві Катерина допомагала батькові у створеному ним Українському соціологічному інституті [9]. Активна участь Катерини Грушевської у різнопланових напрямах роботи УСІ вплинула на визначення та окреслення власних наукових і дослідницьких інтересів. Вони визначилися у площині історії культури, міфології, народознавства, фольклористики. Найбільше зацікавилась К. Грушевська культурою народів Африки і Америки.

Першим вагомим напрацювання, що узагальнило коло її інтересів у культурі народів Африки і Америки стала книга «Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки», що вийшла у 1923 р. Це етнографічне дослідження з українськими текстами казок і байок, перекладених з англійської Катериною Михайлівною [13].

К. Грушевська ознайомлювала українського читача з найновішими досягненнями історико-філософських, психологічних, соціологічних, культурно- історичних досліджень західної науки. Вона вводила до наукового обігу в Україні

основні положення праць вчених зі світовим ім'ям: засновника американської культурної антропології Ф. Боаса, основоположника психоаналізу З. Фройда, засновника французької соціологічної школи Е. Дюркгайма, французького філософа і психолога автора теорії первісного дологічного мислення Леві Брюля [7].

У Києві 1924 року К. Грушевська очолила Кабінет «примітивної культури» при Науково-дослідній кафедрі в УАН [11] та стала керівницею Кабінету примітивної культури [9]. У 1925 році Катерина Грушевська стала секретарем культурно-історичної комісії та комісії української пісенності, а згодом і штатним науковим співробітником історико-філологічного відділу ВУАН.

Публікувалась К. Грушевська й у відновленому батьком журналі «Україна». Регулярною сферою діяльності Катерини Михайлівни були огляди англомовного соціологічного часопису «The Sociological Review», а 1930 року вона надрукувала рецензію на книжку французькою Пауля Дескампа про наукові розробки Міжнародного соціологічного інституту первісної культури в Парижі [13].

Від липня 1926 року Грушевська упорядковувала і редагувала культурологічний науковий часопис «Первісне громадянство та його пережитки на Україні». [4, 70]. Грушевська помістила в часопис свою ґрунтовну передмову до статті Бориса Луговського «Чернігівські старці» [13]. У вищезазначених часописах К. Грушевська опублікувала чимало й своїх праць.

Серед закордонної діяльності К.Грушевської варто відзначити підготовку «Програми збирання матеріалів до українського народного сонника» на прохання Лондонського антропологічного інституту. Згодом, Катериною Грушевською було рецензовано публікацію англійського лікаря й антрополога Чарльза Ґабріеля Селіґмена (1873-1940 рр.), в якій він здійснив порівняльне дослідження сновидінь, спираючись у тому числі на український матеріал, зокрема з Житомирщини. Відгук було оприлюднено 1928 р. у часописі «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» [15].

Саме Катерині Грушевській варто завдячувати за вихід української етнологічної школи на європейський рівень [1]. Дослідниця активно шукала нові напрями наукового пошуку, розробляла програму для вивчення й популяризації етнографічних матеріалів, а також програму професійної підготовки етнографів і фольклористів [4]. Вона запровадила новий комплексний метод дослідження традиційної культури і викладала курс «Методологія збирання етнографічного матеріалу» в Київському інституті народної освіти.

Під керівництвом К. М. Грушевської або за її безпосередньою участю було розроблено програми, що й нині не втратили методико-практичної цінності та науково-історичного значення. Зокрема, друкувалася «Програма збирання матеріалів до українського народного сонника», «Інструкція кафедри історії українського народу ВУАН для екскурсій і дослідів її співробітників та кореспондентів в царині культурних переживань та історичної пісенності на р. 1924-1925», «Програма культурно-історичної комісії ВУАН для збирання матеріялів, що вияснюють значіння огню в світогляді українського народу» та інші [9].

У 1927-1928 рр. Катерина була в науковому відрядженні від УАН у Відні, Лондоні і Парижі. У Парижі вона мала можливість познайомитись з працівниками французької етнологічної школи у паризькому етнологічному інституті, слухала лекції провідних етнографів світу, ознайомилася з науковою діяльністю Французького етнологічного інституту, прочитала лекцію про українські народні думи в Західній Україні [11]. У Відні знайомилася з краєзнавством Австрії. Багато часу Катерина приділила вивченню досвіду роботи місіонерської школи Санкт Габріель.

Значним досягненням К. Грушевської було її перше академічне видання українських дум. З поверненням родини Грушевських в Україну реалізація цього проекту зосередилась в Комісії історичної пісенності Історичної секції ВУАН [5]. Очолила складну й копітку роботу щодо втілення досить сміливої наукової ідеї Катерина Грушевська. Перший том «Українських народних дум» було видано у 1927 р. з великою передмовою К. Грушевської «Збирання і видання дум в ХІХ і в початку ХХ віку». Том присвячений «Незабутній пам'яті Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова і Павла Житецького». Крім ґрунтовної історіографічної розвідки К. М. Грушевської, в другій частині першого тому подавалися 13 думових текстів (117 варіантів) у трьох розділах: «Думи невільницькі», «Думи про море», «Думи про степ» [14].

Праця Катерини Грушевської отримала високу оцінку науковців як «великий, вперше написаний розділ з історії української етнографії» (Ф. Колесса), «цінний внесок в українську культуру» (Є. Шабліовський), «чудове й зовнішньо, й з унутрішнього боку» (О. Сластьон) [6]. В. Перетц писав, що «поява першого тому була найбільшою науковою подією за останні десять років»

[10] . З'явилися схвальні відгуки про книгу у закордонній пресі. Зокрема, в рецензії, вміщеній у чеській газеті «Prager Presse» (лютий 1928 р.), пропонувалося дати докладний історичний, літературний і музикознавчий аналіз репрезентованих дум. Праця була рецензована професором Р. Корзо в італійському журналі «Bilychis» (січень 1930 р.) [14].

У 1927 р. Катерина Грушевська стала дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Раділо серце М. С. Грушевського за успіхи доньки на науковій ниві. «Одну потіху маю - в своїй доньці, котра дуже гарно працює науково і в декотрих галузях наукової праці починає мене зовсім добре заступати», - писав він в листі до Є. Фариняка в 1927 р. [8]. Та К. Грушевська не збиралась зупинятись на досягнутому. Знову взялася за підготовку вже другого тому українських дум. Друком він вийшов пізніше запланованого строку -

у 1931 р. На це вплинув радянський уряд, нищівні репресії якого торкнулися й усієї наукової діяльності Катерини Грушевської та її батька. Другий том включав передмову К. Грушевської «Деякі питання про народні думи» та 19 текстів (156 варіантів) у розділах «Думи про лицарство», «Думи про Хмельниччину», «Думи побутові». Тільки невелика частина тиражу встигла розійтися, решту було вилучено з обігу [14].

У 1929 р. почалися безпідставні напади і критика Михайла Грушевського «як буржуазного історика», а його доньки - як «ревізіоніста марксо-ленінської методології» [1]. За радянських часів наукові праці К. М. Грушевської, і передусім корпус «Українських народних дум» у двох томах, було вилучено з бібліотек. Уся вина вченої, яка заслуговувала найвищого відзначення, була в тому, що вона відважилася трактувати фольклор не за компартійним зразком, а показала взірцеву власну дослідницьку працю.

Наприкінці березня 1931 р. батько К. Грушевської М. Грушевський був заарештований. Після загадкової смерті батька у Кисловодську 24 листопада

1934 р., з грудня Катерина Грушевська віддалася напруженій кропіткій праці щодо систематизації, редагування та підготовки до видання спадщини батька, відкинувши «обробку своїх наукових праць» (Марія Г рушевська) [3].

В ніч з 10 на 11 липня 1938 р. органи НКВС заарештували як «ворога трудового народу» слабку, змучену напруженою працею та загостренням хвороби Катерину, і кинули в холодні застінки каземату, а згодом перевели у Лук'янівську в'язницю [3]. Доньку видатного вченого звинувачували в участі у діяльності націоналістичної організації, яка з допомогою іноземних держав (Польщі й Чехословаччини) прагнула знищити радянську владу. Військовий трибунал Київського особливого воєнного округу після судового засідання, яке відбулося 15-16 квітня 1939 р. «без допущения защитников» и «без наличия вещественных доказательств», виніс вирок К. М. Грушевській про позбавлення волі у виправно-трудовому таборі на вісім років із «поражением прав» (висилкою) на п'ять років та конфіскацією особистого майна. Термін визначався з 11 липня 1938 р. [2].

Мати Катерини - Марія Сильвестрівна - до останнього сподівалася побачити доньку живою, писала їй в табори, посилала крім інших речей улюблені панчохи, каву. Однак листи поверталися з незмінною позначкою «адресат вибув». Одержавши інформацію, що доньку відправили з Києва наприкінці червня 1939 р., мати добилася звістки про її місце перебування. Остаточне місце заслання: Магаданська область, Бухта Наґаєво, радгосп Ельґен [3].

Останній лист Катерини до матері датовано червнем 1941 року. З листа зрозуміло, що материного листа від 4 липня 1940 року вона не отримала, а лише попередній від 29 травня. Катерина Михайлівна пише, що почувається добре, бажаючи не завдавати прикростей близьким, водночас переймається здоров'ям матері і тітки Ольги Олександрівни, а ще долею рукопису 6-го тому «Історії української літератури» Михайла Грушевського [13].

Єдине свідчення про дату смерті К. Грушевської збереглося в документах кримінальної справи, де зазначено, що померла вона 30 березня 1943 р. у Темлазі. Так, родич Грушевських Теодор Зінько згадував, що Катерина «була заслана на Біломорський канал, згодом на Соловецькі острови, а після того на Колиму, де 1941 року була розстріляна у віці 41 рік» [8].

Тільки 30 липня 1959 р. Військова колегія Верховного суду СРСР скасувала вирок військового трибуналу КОВО від 15-16 квітня 1939 р. і визначення Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 червня 1939 р. у справі К. М. Грушевської та припинила справу «за відсутністю складу злочину» [9].

Висновки

Значущість і різноплановість культурно-освітньої та громадської праці Катерини Михайлівни Грушевської поки що недооцінена. Адже Катерина Грушевська вражає своїм таланом та сумлінною працею у царині української науки. Вона утвердилась як фольклористка, культуролог, етнограф та соціолог. Можна твердити і про її влив на діяльність батька - М. С. Грушевського, науковий доробок якого спонукав до рішучих дій та наполегливої праці. «Кулюня» (так називали Катерину в сім'ї - авт.) була його утіхою, натхненням, улюбленою ученицею та вірною помічницею.

Катерина Грушевська попри те, що прожила коротке життя, наситила українську науку новими барвами, підняла її до рівня європейської. Під науковим керівництвом свого батька вона започаткувала в українській науці студії над проблемами «примітивного мислення» та народним фольклором. Недаремно І. Б. Матяш назвала Катерину Михайлівну «зіркою першої величини української науки». Вона й справді, була надзвичайно обдарованою особистістю, відданою та мужньою патріоткою, активісткою, відзначалася унікальною працьовитістю та гострим розумом. Катерина Грушевська - приклад національно свідомої особистості, що віддано та чесно служила своєму народові, своїй батьківщині. Вона робила усе можливе, щоб Україна постала як рівна провідним державам світу, а українська наука вийшла на новий рівень. її біографія та подвижницька праця гідна найдетальнішого вивчення та найширшої популяризації аби слугувати взірцем для наслідування.

Список використаних джерел:

[1] Пріцак, О. І. (2013). Kateryna Hrusevska (1900 - ?). Український археографічний

щорічник, (21,18), 143-145.

[2] Матяш, І. Б. (2009). Чиста. Волинські історичні записки, (2), 187-207.

[3] Донька, учениця, соратниця: до 120-річчя з дня народження Катерини

Грушевської. (2020) Слово Просвіти. Всеукраїнський культурологічний тижневик, (22-23 (1074-1075)), 8. Вилучено з http://slovoprosvity.org/wp-

content/uploads/2020/07/22-23-1074-1075-2-8-lypnia-2020.pdf

[4] Журавльов, С. (2014). Невтомна діячка на ниві українського культурно-освітнього і громадського життя 20-30-х років ХХ століття (Грушевська Катерина Михайлівна). Проблеми гуманітарних наук: зб. наук. праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, (34), 64-75.

[5] Хорунжий, Ю. (2004). Шляхетні українки: Есеї-парсуни. Київ: Видавництво імені Олени Теліги.

[6] Матяш, І. Б., Астахова А. А. & Панченко І. Г. (2003). Міфи та фольклор народів світу: посібник-хрестоматія. Київ: УНДІАСД.

[7] Шевчук, Т. М. (2016). Невідомі сторінки з історії української гуманітаристики 1920-х

рр.: Катерина Грушевська й Королівський антропологічний інститут

Великобританії та Ірландії в міжнародному проекті з вивчення народного сонника. Український історичний журнал, (6), 42-48.

[8] Борисенко, В., Андрусів, С., Багаліка, Ю., Богачевська-Хомяк, М., Вірченко Н., Гвоздяк Р. ... Хижняк, З. (2004). На тернистій ниві української етнології: Катерина Грушевська, Ніна Заглада, Лідія Шульгина, Євгенія Спаська. Українки в історії. В Борисенко В. (ред.) Українки в історії(с. 78-89). Київ: Либідь.

[9] Кирчів, Р. (1999). Катерина Грушевська - дослідниця й едитор українських народних дум. Народознавчі зошити, (2), 150-153.

[10] Церковняк, О. Г. (2007). До історії видання «Корпусу дум» Катерини Грушевської. Вісник Черкаського університету: Зб. наук. праць. Серія «Філологічні науки», (108), 145-151.

[11] Матяш, І. Б. (2002). Зірка першої величини. Життєпис К. М. Грушевської. Київ: Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ.

[12] Полонська-Василенко, Н. Д. (1969). Видатні жінки України. Вінніпеґ-Мюнхен: Trident Press Ltd.

[13] Матяш, І. Б. (1996). «Одну потіху маю - в своїй доньці...» (з листів М.С.Грушевського до К.М.Грушевської). Архіви України: Науково-практичний журнал. (1-3 (238)), 29-38.

[14] Горинь, В. (2006-2007). Справа Катерини Грушевської у світлі нових документів. Confraternitas. Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць,

(15) , 782-791.

[15] Вернадський, В. И. (1988). Труды по истории науки в России. 2-е изд. Москва: Наука.

Размещено на Allbest.ru