Різьблений алебастр і ганч в історії мистецтва Європи та Азії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Різьблений алебастр і ганч в історії мистецтва Європи та Азії

Криворотько Мірей Сергіївна

студентка

Київський університет імені Бориса Грінченка, Україна

Науковий керівник: Школьна Ольга Володимирівна

Анотація

У даній статті розглянута історія окремого виду мистецтва - різьблення по ганчу й алебастру, походження та витоки. Також розглянуто зміст, характерні особливості, різні техніки в середині явища та історичні факти ганчкорового ремесла. Основна увага приділяється особливостям заданих означених різновидів оздоблення в образотворчому мистецтві та архітектурі. Наведені представники - найвідоміші майстри різьблення по ганчу та алебастру. алебастр ганч гіпс глина

Ключові слова: алебастр, ганч, гіпс, глина, різьба, мистецтво, скульптура (рельєф), Європа, Азія, античність (V ст. до н. е. - ХХІст. н. е.), орнамент, декоративне мистецтво.

Преамбула

Різьблення по ганчу - напрям орнаментального мистецтва другої половини XV ст., досягнув свого розквіту у XVIII-XIX століттях. Декоративний орнамент виник і широко використовувався в середній Азії, в Узбекистані, й в античному мистецтві. Різьблений ганч не лише шедевр архітектури, а й справжня скарбниця декоративно-прикладного мистецтва. У декорі палаців зіткнулися дві образотворчі традиції: еліністична, властивий об'ємний простір, а східній - любов до площинної декоративності. В оформленні будівель майстри використовували відразу кілька прийомів та технік, досить вміло поєднували витончене різьблення по ганчу з живописом та графікою.

Основний виклад змісту

Протягом багатьох століть Узбекистан був центром культури і освіти, перебуваючи майже на середині шовкового шляху, вбираючи в себе все найкраще зі Сходу та Заходу. Імператори всіляко підтримували розвиток науки і ремесел. Вчені та майстри запрошувалися до стародавньої Бухари та Самарканду з усього світу, і для них створювалися дуже сприятливі умови. Саме тому ремісництво в Узбекистані завжди процвітало. Одним з матеріалів, на якому базувалось мистецтво Східної Азії є Ганч (глиняний гіпс, гач, арзик) - суміш гіпсу і глини, міцний і одночасно пластичний матеріал, який за якостями перевершує камінь і дерево.

Ганч відомий у Центральній Азії як в'яжучий матеріал, який отримують, випалюючи особливу породу, що містить гіпс та глину. Потім цю породу подрібнюють на порошок. Пластичний матеріал що швидко схоплюється, піддатливий в обробці й в той же час надзвичайно твердий після висихання, має приємну бархатисту поверхню та м'який білий колір. Жаркий клімат Узбекистану сприяє негайному схоплюванню розчину ганчу, що значно полегшує роботу майстра. У давнину його використовували як штукатурку для стін або суміш для зчеплення цегли.

Ганч застосовували для зовнішньої обробки і створення внутрішнього декору. З ганча виходять прекрасні барельєфи і інші рельєфні елементи. Саме він є основним матеріалом для виготовлення узбецької ліпнини, що вражає своєю красою та вишуканістю. Безмежна фантазія та талант народних умільців перетворили цей в'яжучий матеріал на вишукану прикрасу. Всі мечеті, медресе, палаци або просто будинки звичайних жителів цієї країни ніби оповиті витонченим мереживом. Навіть простора проста кімната, в якій немає меблів, здається палацом. І все це завдяки ганчкорам, - так в Узбекистані називають майстрів, які займаються різьбленням по ганчу.

Майстри-ганчкори самі вигадували орнаменти. Такий малюнок-шаблон має назву "ахта". Найбільш вдалі з цих малюнків старі майстри дбайливо зберігали все своє життя. Це було головне багатство ганчкора, яке передавалося у спадок від батька до сина. У справжнього майстра завжди були учні, якими ставали діти або самого різьбяра, або діти його сусідів. Таким чином протягом століть складалися династії майстрів-ганчкорів, а іноді цілі міста ставали відомими, завдяки мистецтву місцевих умільців. Традиційно майстри - штукатури, так звані ганчкори, мешкали разом у мікрорайонах -- Махаллях, і присвячували весь свій час вдосконаленню своєї техніки, яка згодом була передана учням.

Для того, щоб створити гіпсові узбецькі шедеври майстер виконував підготовчі операції. Спочатку будь-яка поверхня покривалася двома шарами попередньо підготовленого гіпсового розчину, який висихав дуже швидко і за пару хвилин ставав твердим і монолітним. Верхній шар довго залишався еластичним як пластилін. Саме з ним і працював майстер. Спочатку майстер наносив на поверхню візерунок, заздалегідь намальований на папері, а потім починав скрупульозне вирізання рельєфу на м'якому гіпсі. Ця робота вимагала уяви і акуратності, кожен майстер мав свій почерк, тому всі скульптури були індивідуальні.

З давніх-давен в орнаменті візерунків використовувалися геометричні та рослинні мотиви. Існує безліч прийомів різьблення, які різні за стилем, глибиною та складністю. Але справжній майстер завжди володів всіма тонкощами та секретами ремесла. Він уміло поєднував десятки різновидів обробки, створюючи з білого гіпсу живі композиції. Деколи важко визначити, де закінчується один прийом і починається інший. Так органічно і художньо зливалися вони в кожній роботі майстра-різьбяра.

Орнаментальне мистецтво різьблення по ганчу досягло свого розквіту у XVIII-XIX століттях. У цей період пишним декоративним оздобленням з різьбленого ганча прикрашалися не тільки мечеті, медресе і будинки знаті, але й простий народ намагався прикрасити своє житло. Найчастіше ганцем прикрашалися стіни вітальні і терас, ниші у стіні, де зазвичай зберігали

постільну білизну та ниші для посуду, які з любов'ю оброблялися та

прикрашалися різьбленням. Ступки нишів оформлялися у вигляді орнаментальних грат, виконані у вигляді витонченого візерунка, вони водночас служили окрасою житла.

На початку XX століття було створено художній прийом різьблення по ганчу на дзеркальній поверхні, що надає ефектності та легкості декору.

Люди, що живуть на території сучасного Узбекистану, почали використовувати унікальні властивості ганча вже на початку нашої ери. Спочатку його застосовували тільки як штукатурку, але дуже швидко майстри навчилися використовувати в якості прикраси гіпс. Гіпсові рельєфи, виявлені археологами в приймальні зали цитаделі Топрак-кала в Хорезмі, датуються III-IV століттями. Зразки рослинного мотиву міста Варахча з Бухари датуються VI-VIII століттям. На художню скульптуру з гіпсу, як і на будь -який інший художній напрям, великий вплив зробили історичні події - прихід військ Олександра Македонського, еллінів і вторгнення арабів. Ці події відбилися в традиціях внутрішньої обробки й оформленні фасадів будівель.

У старих ліпних елементах, виготовлених ще до прийняття ісламу, зустрічаються зображення тварин - в основному, коней і тигрів. Після прийняття ісламу, що забороняє ліпити живих істот і людей, гіпсову поверхню стали прикрашати геометричними і рослинними візерунками. Узбецькі традиції скульптури з гіпсу процвітали і в середньовічні часи. XVIII-XIX століття відзначені використанням цього матеріалу в Мавераннахрі - регіоні, розташованому на правому березі Амудар'ї. Скульптуру використовували для прикраси палаців, мечетей, поховань правителів. Саме в цей період з'явилися нові техніки, напрямки та школи гіпсової скульптури, різні стилі візерунків і орнаментів, кожен з яких був по-своєму оригінальний.

Наприкінці XIX -- на початку XX століть центрами гіпсової скульптури в Узбекистані є Хіва, Бухара, Ташкент, Самарканд і Фергана. У 20-х роках ХХ століття ліпниною багато прикрашалися будівлі в Андижані, Намангані, Маргілані й у Коканді.

Узбецьке гіпсове орнаментальне мистецтво по витонченості можна порівняти з ювелірними виробами. Панно та фрески, виконані в незвичній східній техніці, надають сучасним і старовинним будівлям благородний стиль. Ліпленим декором в цій країні прикрашають мечеті, виставки, кінотеатри, театри та адміністративні будівлі. Практично в кожному місті є фонтани з гіпсовими скульптурами. Всі, хто відвідував цю східну країну, забирають із собою яскраві враження від гіпсової ліпнини.

Справжньою візитною карткою Узбекистану стали будівлі, прикрашені традиційними ліпленими елементами - Великий академічний театр ім. поета А. Навої, Театр драматичного мистецтва ім. Х. Н. Хамза, Театр музичної комедії ім. Мукімі. Ліпними візерунками також прикрасили станції ташкентського метро. Зіткнення з творами східних майстрів перетворює подорож до цієї країни в справжню казку.

З-поміж найвідоміших майстрів різьблення по ганчу виділяються імена: Мансур Мурадов, Амридін Наджмієв, Абдурахім Умаров, Зафар Хаджиєв, Равшан Халімов, Алішер Гаїбов та інші.

Висновки

Підсумовуючи вище наведене, слід зазначити, що різьба по ганчу в Узбекистані за багато століть досягла висот справжнього мистецтва. Можливо і до цього дня середньоазіатський різновид гіпсу під назвою ганч служив би лише штукатуркою для стін або скріплюючим матеріалом в цегляній кладці, якби в давнину до нього не доторкнувся різець узбецького ганчкора. Найбільшого розквіту різьба по ганчу досягла в ісламський період; найкращі збережені пам'ятки датуються XVIII-ХІХст.

Список використаних джерел:

[1] Гессостар Узбецькі традиції гіпсового ліплення. 2006, Михайло Іванович

Денисенко. Григорій Павлович Денисенко. Кераміка, живопис: Каталог виставки. Чг., 1985;

[2] Телеканал культура Пряниковий будиночок. Різьблення по ганчу, 2019.

[3] Народні ремесла Узбекистану Різьба по ганчу. 2019, Умарова Д.З. Народно- ужиткове мистецтво Узбекистану. Методичний посібник з російської. Фергана. ФерПІ, 2009. 40 с.

[4] NovaInfo "Різьблення по ганчу - відбита на гіпсі краса. 2018, LAP LAMBERT Academic Publishing, ISBN: 9783659356780, Різьблений ганч палацу Варахші, 2013

[5] Анастасія Павленко. Народись я заново, то знову б став ганчкором. © Copyright: Анастасия Павленко, 2017 Свидетельство о публикации №217033001968, 2017. Номер 217033001968

[6] Artyx.ru (Історія мистецтв) Різьба по ганчу, 2001, Несененко Олексій червень 2003. Птах І., Держлітвидав УзРСР, Ташкентське різьблення по ганчі, 1960

[7] Canaan travel Різьба по ганчу. 2021. Бухарське різьблення по ганчі в роботах Усто Ширина Мурадова, 1961 г.

Размещено на Allbest.ru