Експериментальний характер пісочної анімації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експериментальний характер пісочної анімації

Найдавнішою формою екранної культури та підґрунтям для формування екранного мистецтва стала, як вже зазначалося, поява кінематографу, в якому синтезувались естетичні властивості літератури, живопису, театру, музики. Відображаючи реальний світ у русі, кіно породило новий спосіб передачі інформації, нову виразну мову -- мову екрану, яка збагачувалась у процесі еволюції від німого чорно- білого фільму до звукового, кольорового, стереозображення тощо. Наряду з художніми та документальними стрічками, освітнім та науковим кіно важливе місце в системі кіномистецтва сьогодні займає мультиплікаційний фільм. Ставши повноправним феноменом авторського і жанрового кінематографу, сучасна анімація набула нової естетичної якості. Завдяки трансформації художньої мови та активній реалізації новітніх технічних можливостей мультиплікація стала полем численних творчих експериментів, активно впроваджуючись в ігрове кіно, телерекламу, вуличне мистецтво, комп'ютерно-ігрову індустрію, шоу-бізнес, педагогіку, дитячий побут.

У двох назвах улюбленого виду кіномистецтва закладені і технологія його створення, і специфічно-видова сутність: «мультиплікація» (з лат. multiplicatio -- збільшення, розмноження, зростання) визначає спосіб множення зображень, а «анімація» (з лат. anima -- душа) -- одушевления, оживлення «неживого» малюнка. Дослідниця Н. Дмитрієва акцентує на специфічності анімаційного мистецтва, що виявляється у застосуванні основного кінематографічного принципу (рухомого зображення) до статичного за своєю природою об'єкта. «Опозиційність вихідних елементів (малюнку та руху) при цьому розглядається не лише як зовнішня формальна ознака, але й як глибоке сутнісне протиставлення художньої форми і художнього матеріалу» [Дмитриева 2008, с. 167]. Отже, твори, зроблені шляхом зйомки послідовних фаз руху намальованих або об'ємних об'єктів, називають анімаційними або мультиплікаційними фільмами.

Історію анімації відлічують від 1877 р. (майже за 20 років до винайдення кінематографу братами Люм'єр), коли французький інже- нер-винахідник і художник Еміль Рено (1844-1918) сконструював і запатентував праксиноскоп -- оптичний прибор, що дозволяв сприймати послідовність з кількох малюнків як плавний рух. Впродовж наступних років Рено удосконалював свій апарат, а у 1892 р. розпочав у Парижі публічні демонстрації «оптичного театру». Усі свої «фільми» (сам винахідник називав їх світловими пантомімами) він самостійно малював, розфарбовував і монтував, наносячи зображення на довгі стрічки: кожний сюжет утворювався декількома сотнями картинок. Рено також підбирав звуковий супровід, синхронізований із зображенням. Один сеанс «оптичного театру» з демонстрацією кількох сюжетів тривав 15-20 хвилин.

Втім, народження кінематографу у 1895 р. нанесло художнику нищівного удару: рукотворні стрічки не могли конкурувати з більш дешевими та більш швидкими у виробництві кінофільмами. Зневірений винахідник розбив свій апарат і утопив його у Сені разом зі стрічками. Уціліли лише третина фільму «Бідний П'єро» (1892) та фільм «Навколо кабіни» (1894), які дають можливість переконатись у досить високому на той час рівні творів за технологією «оптичного театру» (ці мультики доступні сьогодні для перегляду в інтернеті). І хоча Еміля Рено не можна назвати творцем першого анімаційного фільму, оскільки у виробництві його творів не використовувалась кіноплівка як носій зображення, все одно саме він визначив майбутню технологію виготовлення анімаційних фільмів -- покадрову зйомку малюнків або інших матеріалів за фазами руху. Винахід Рено залишався незмінним аж до впровадження в анімацію комп'ютерних технологій.

У подальші часи внесок у розвиток анімації зробили сотні інших мультиплікаторів, створюючи анімаційні фільми у найрізноманітніших жанрах і техніках. У самому загальному вигляді сучасна мультиплікація поділяється на рисовану, об'ємну та комп'ютерну. Рисована анімація передбачає малювання об'єктів вручну, а комп'ютерна створює їх за допомогою певного програмного забезпечення. В об 'ємній анімації використовуються різноманітні об'єкти матеріального світу: ляльки, пластилін, цвяхи, сірники, нитки та ін. До об'ємної техніки відносять і сипку анімацію (або техніку порошку, або пісочну анімацію; англ. sand art).

Сьогодні існують два типи сипкої техніки: пісочна мультиплікація та пісочне шоу. Перша стоїть в ряду інших видів анімаційного мистецтва, відрізняючись як матеріалом, за допомогою якого створюється кадр, так і складною технологією виконання. Пісочне шоу, за своєю суттю, не є анімацією, адже художник малює вживу, а на екрані глядач бачить його руки. Однак останнім часом пісочне шоу все частіше називають також пісочною анімацією -- можливо, це пов'язане з тим, що в динамічних сюжетах такого шоу картини швидко змінюють одна одну і складається враження, що ми бачимо повноцінний анімаційний фільм.

Засновником сипкої анімації вважають канадську художницю- мультиплікатора Керолайн Ліф (народ. 1946). Наприкінці 1960-х, навчаючись у Гарвардському університеті, вона винайшла нову техніку порошкової анімації, використавши її для створення дипломної роботи -- мультиплікаційного фільму «Пісок, або Петрик і Вовк» (1969) на музику С. Прокоф'єва (робота створювалась у Національному кі- ноцентрі Канади). Технологія полягала у наступному: чорний порошок був розсипаний по склу, а художниця за допомогою пальців збирала його у певні фігури та образи. Пересуваючи цей порошок, Ліф розповідала історію Петрика та Вовка. Авторка не випадково обрала саме порошок, адже така техніка дозволяла їй максимально використовувати трансформацію матеріалу. За сюжетом художниці (фільм базувався на музиці Прокоф'єва, але сюжет був придуманий самою Керолайн) весь фільм був побудований на трансформаціях: Вовк постійно перетворювався на різні предмети. Втім, це нове слово в галузі анімації тоді прозвучало ледь чутно -- на нього майже не звернули уваги. Але художниця за кілька років створює ще один «сипкий» мультфільм за ескімоською легендою «Філій, що одружився з гускою» (1974). На цей раз незвичність теми та техніки привернула увагу колег та глядачів, і Ліф відчула усі тонкощі смаку перемоги: фільм зібрав десяток премій на усіх можливих кінофестивалях Америки та Європи [Leaf ER], а про Керолайн заговорили як про засновницю нового жанру у мистецтві. Наступні її роботи незмінно завойовували не лише любов і популярність глядачів, а й різноманітні призи на міжнародних фестивалях. (Зокрема, головною відзнакою стала премія «Оскар» 1977 р. у номінації короткометражних анімаційних фільмів за твір «Вулиця», знятий також у незвичній техніці «оживленого живопису»: художник змінює зображення за допомогою олійних фарб на склі безпосередньо під камерою, завдяки чому виникає ефект, що живопис оживає.)

Техніку сипкої анімації підхопили радянські мультиплікатори, зокрема Володимир та Олена Петкевичі, створивши, серед інших робіт, глибоку, філософську «Казочку про комашечку» (1985) (рос. «Сказочка про козявочку») за твором Д. Мамина-Сибіряка, «Лафер- тівську маковницю» (1986), «Казки лісу» (1997) та ін.

Успішно працює у пісочній анімації майстер української мультиплікації Євген Сивоконь: його картини «Компромікс» (2002) та «Засипле сніг дороги» (2005) були представлені та відзначені призами на багатьох фестивалях та кінофорумах. Ось як сам автор аргументує вибір незвичної сировини для своїх робіт: «Мій перший фільм із сипучих матеріалів називається «Компромікс» -- про боротьбу Білого й Чорного. Припинивши боротьбу, Чорне й Біле змішувалися й утворювалося сіре болото. Таку боротьбу було зручніше передати на сипучих матеріалах. Тож я взяв вугільний порошок і звичайну сіль. У «Засипле сніг дороги» виникла ідея сипати сіль, покадрово знімаючи, як іде сніг. Окрім солі використовував підсмажену манну крупу, каву» [Олійник ЕР].

Наталія Антипова ще студенткою ВДІКу разом із Веронікою Федоровою знімає фільм «Люляки» (2003), матеріалом для якого стали спеції, прянощі та чай (фільм був помічений критиками і відзначений на одному з кінофестивалів). Роком пізніше художниця захистила диплом роботою «Запальна людина», створеною також у сипкій техніці.

Втім, якщо сам сипкий матеріал є дещо незвичним для анімації, то принцип зйомки залишається традиційним: зробили картинку -- зняли, наступну зробили -- зняли, і так кадр за кадром. Відмінність піску від фарб полягає лише в тому, що кожний кадр не доводиться малювати заново -- достатньо ледь-ледь підправити, змінюючи попередній.

Така властивість миттєвої зміни картинки надихнула угорського художника-аніматора Ференца Цако на створення динамічного пісочного фільму-шоу, яке народжується прямо на очах у глядача. Ця ідея виникла у нього під час звичайного робочого процесу: придумуючи мультфільм, Цако малював піском, і щоб не забути придумані образи, поставив камеру на запис. Потім, проглянувши запис у прискореному режимі, художник зрозумів, що це може стати незвичайно яскравим шоу, і розробив його творчо-технічну концепцію -- тобто став засновником нової екранно-видовищної мистецької форми. Цако першим почав виступати перед публікою з пісочними світломузичними шоу.

За технологією легкий порошок (зазвичай очищений та просіяний пісок, а також молота кава, сіль, цукор тощо) тонкими шарами наноситься на скло -- робочу поверхню, на якій художник за допомогою своїх рук (зрідка ще можуть використовуватись пензлики) малює динамічний сюжет. За допомогою діапроектора або світлової дошки зображення, що утворюється, передається на екран -- і глядач спостерігає усі маніпуляції рук художника, з під яких виходить незвичайна пісочна історія. Якщо пісочна анімація -- це кіно (ряд картинок, з'єднаних монтажними склейками), то пісочне шоу -- це трансформації образів. У першому випадку художник має достатньо часу, аби довести картинку до досконалості, а у другому -- його немає зовсім. Зрозуміло, така анімація вимагає від виконавця бути дуже професійним та вкрай обережним, адже один неправильний рух може зіпсувати усе дійство.

Саме у такій формі пісочна анімація стрімко завоювала масового глядача, а митець зі своїми шоу швидко став популярним у багатьох країнах, був відзначений різноманітними нагородами, в тому числі номінацією на «Оскар». Візиткою Ференца Цако стала постановка «Еволюція», якою майстер відкриває майже кожний свій виступ, -- розповідь про зародження та розвиток світу. Цікаву сторінку його творчості розкривають анімаційні композиції, поставлені на класичну музику: цикл «Пори року» А. Вівальді, «Угорські танці» Й. Брамса, «Рапсодія в стилі блюз» Д. Гершвіна.

Одним з найуспішніших представників пісочного мистецтва в галузі його комерційного застосування сьогодні є ізраїльська художниця Ілана Яхав. Відкривши на батьківщині власну студію, вона, крім того, працює по всьому світу, виступає на різноманітних презентаціях, створює рекламні ролики. Саме вона є творцем першого пісочного музичного кліпу: її робота на пісню грузинського співака Дато Худжадзе «Махінджі Вар» (2005) стала лауреатом кількох фестивалів.

Особливу образну нішу у пісочній анімації займає іспанець Джо Кастільйо -- католицький пастор і художник. Будучи глибоко релігійною людиною, він використовує сипке мистецтво для духовних проповідей, розповідаючи мовою піску біблійні сюжети. Його роботи, виконані чорним вулканічним піском, справляють містично- приголомшливе враження.

Одним з лідерів сучасного sand art є російський художник Артур Кириллов, який відрізняється унікальним тонким, філігранним стилем роботи. У його творчому багажі виступи на вагомих заходах у багатьох країнах світу, участь у різноманітних концертних програмах, відеокліпи та рекламні ролики. Хочеться відмітити одну з робіт Кириллова -- виступ на Церемонії Закриття Зимових Параолімпійсь- ких ігор 2010 р. (м. Ванкувер, Канада). Пісочна композиція «Повір у мрію» під музику П. І. Чайковського представила дивовижну історію молодої дівчини в інвалідному візку, котра символічно асоціюється у художника з однокрилою птахою; віра у мрію дарує їм обом «крила»: птаха піднімається у небо, а дівчина стає параолімпійською чемпіонкою. Глибоку зворушливість дійства підкреслювало поєднання екранного видовища з фігурним катанням на сцені дівчини- інваліда без однієї руки. У 2009 р. за внесок у розвиток сучасного мистецтва Міжнародна координаційна рада Всесвітнього Альянсу «Миротворець» нагородила Артура Кириллова медаллю «Талант і Покликання». кінематограф живопис мультиплікація ігровий

У 2009 р. своя пісочна майстриня з'явилась і в Україні -- переможниця телевізійного конкурсу «Україна має талант» кримчанка Ксенія Симонова. Завдяки своєму унікальному таланту (і можливостям інтернету) художниця дуже швидко стала відомою у світі, приєднавшись до визнаних митців пісочної анімації. Мільйони глядачів подивились у мережі улюблені композиції «Ти завжди поруч», присвячену темі Великої Вітчизняної війни, та «Не запізниться», де розкривалась тема батьків і дітей. На гала-концерті шоу у прямому ефірі переможниця вперше у світі представила пісочну історію «Подаруй надію», яка була виконана одночасно на двох столах.

За останні роки К. Симонова створила і продемонструвала у багатьох країнах світу понад 300 пісочних анімацій (у тому числі короткометражні фільми), вагома частина яких доступна для перегляду в інтернеті. «Пісочна фея», як назвали художницю ЗМІ, виступала на найпрестижніших сценах, у тому числі збагатила пісочним шоу виступ української співачки Міки Ньютон на Міжнародному конкурсі «Євробачення-2011». Ксенія Симонова стала лауреатом загальнонаціональної програми «Людина року-2009» у номінації «Прорив року». У 2010 р. їй було присвоєне почесне звання Заслуженої художниці Автономної республіки Крим.

Мода на пісочні шоу стала причиною того, що багато художників, нашвидкуруч навчившись азам цієї техніки, виконують роботи, запозичаючи образи і технічні прийоми у відомих аніматорів. Інтернет майорить рекламою типу «будь-які замовлення за ваші гроші». Втім, мода минає, а мистецтво залишається. Пісочні мультфільми, музичні кліпи, рекламні ролики, живі виступи майстрів -- всі ці форми пісочної анімації будуть цікавити і привертати увагу людей будь-якого віку, соціального статусу і рівня художнього розвитку. Запорукою популярності сипкого мистецтва є незвичність його матеріалу, синтез відеоря- ду та музики, особливості розкриття образів через сипку структуру, живе спілкування людських рук з піском -- тобто неперевершена екранна видовищність, що утворюється на очах глядачів.

Размещено на Allbest.ru