Енергоінформаційні виміри естетики українського і польського авангарду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Енергоінформаційні виміри естетики українського і польського авангарду

Серед безмежного розмаїття естетичних і художніх шкіл, концепцій, течій, напрямків авангардизму, в т.ч. в Україні та Польщі, хотілось би відшукати той спільний струмінь, творчий «дух», що живить із середини будь-які художні формотвори, забезпечує «вітаїзм» авангардистського образотворення. Як би не різнилися формальні, технічні, стилістичні, композиційні, колористичні особливості «Нового мистецтва» поч. ХХ ст., всі вони, як на мене, спираються на той одвічний первень «леверкюнівської душі» авангарду, що пов'язаний з енергоінформаційними змістами культури, особливо у зламні часи її кризи і відродження, декадансу і революційних трансформацій. Наразі мова йде про «енергійну парадигму» культури, яку С.Хоружий виводить із феномена синергії в його релігійних, філософських та естетичних значеннях [92].

Крім синенергії як «злиття енергій», в основі енерго- інформаційних потенціалів культури і мистецтва лежить Слово - божественний план буття, його причина і мета, що формує реальність ідеї, переводить енергію в ергон, мислиме у дійсне, задумане - у зроблене, Ім'я - у Присутність. Інакше кажучи, Слово має креативну силу і у творчості виступає як внутрішня, іманентна Ідея (платонівський «ейдос»), що розгортає образ з його архетипових структур.

Ще у Давній Греції Логос («слово», «думка», «космічний порядок») підпорядкував сутність і структуру буття, визначав Дух, Розум і Душу світу і людини. Разом з Ананке - космічною необхідністю і божественною волею - він вибудовував долю («рок») навіть богів і героїв, не кажучи вже про звичайних смертних. Логос панував у Всесвіті і свідомості людей, в космічному та індивідуальному розумі («нус»), в структурі та «логіці» мислення і мови. енергетичний інформаційний естетика авангардний

Давньогрецькі філософи виокремили й таку онтологічну характеристику Логоса, як «енергейя» (енергія). Енергійне, тобто динамічне, творчосилове, креативне начало Слова стає присутнім як у мисленні, так і в мові. «Енергейя» забезпечує самий процес мислення, когнітивного розгортання думки в її послідовних, зв'язаних між собою, «логічних» формах. Вона є породжуючим, евристичним, формуючим стрижнем становлення й артикуляції мислення як «гераклітівського потоку» свідомості - ідей, понять, мовних потенціалів.

У мові ж мислительна «енергейя» переходить в «ергон» - слово, як частку мовлення, озвучений акт визначення, найменування. Ергон - це вже продукт «енергейї», мовно оформлений результат мислення, вироблене ним слово. Відтак, дискурс як мовно-мисленнєва реальність складається з єдності енергії та ергона, їхньої взаємодії та взаємопереходу. Пізніше ці поняття давньогрецького філософського дискурсу використали у своїх дослідженнях філософії мови фон Гумбольт і О. Потебня, позначаючи ними співвідношення мислення і мови, а також характеризуючи онтологічну природу походження і сутності «слова».

Енергоінформаційні структури Слова, еманації Духа і синергії просякають весь Космос буття - від природного світу до людського соціуму, культури, мови і мистецтва. Божественна енергейя і синергійна «співпраця Божественного і людського» охоплюють і складають сутність духовної сфери людського існування, визначають статус людини у Всесвіті, смисл і призначення її життя. Виходячи з цих позицій, наприкінці ХХ ст. виникає спеціальна галузь наукового знання - еніологія, - яка розслідує енергоінформаційні обміни і взаємодії в природі, соціумі, духовній сфері людської екзистенції.

Еніологія спирається на дані природничих і гуманітарних наук, особливо щільно пов'язуючись з філософією, психологією, медициною, педагогікою, мистецтвознавством, інформатикою.

Сучасна енергоінформаційна естетика тільки зароджується [49]. Як онтологія чуттєвості й феноменологія виразних форм з точки зору еніології (науки про енергоінформаційні взаємодії у природі, суспільстві та культурі), еніоестетика є постнекласичною парадигмою новітньої філософії мистецтва й чуттєвої культури. Вона приходить на зміну некласичним концепціям естетики (в т. ч. постмодерністським) у складі світогляду та філософії універсалізму [48; 55]. Універсалістичні виміри науки і мистецтва відрізняються «єдністю розмаїтого», спираючись не просто на «діалог», а на «полілог» всіх складових культури. У постнекласичних дискурсах мова йде про комплементарність сайєнтизму і гуманізму, науково- технічного та аксіологічного, логіко-раціонального та естетичного.

Зокрема, у постнекласичній естетиці відбувається синтез традиційних ідей, принципів і категорій філософії мистецтва із світоглядно-понятійним апаратом сучасних наук, з дискурсивним тезаурусом комп'ютерних, інформаційних, цифрових технологій. Саме на цій хвилі нового духовного синкретизму, неоренесансної синергії «гуманізму» і «трансгуманізму» з'являється енергоінформаційна естетика як транспозиція ідей еніології на сферу філософії мистецтва та теорії чуттєвої культури. Останнім часом еніологія, що досліджує енергоінформаційні процеси у Всесвіті та у людському світі, вже отримала власний науковий статус і легітимність [73], проте становлення її дисциплінарних специфікацій (еніомедицина, еніопсихологія, еніопедагогіка, еніоестетика тощо) тільки розпочинається.

На мою думку, в еніоестетиці є можливим більш адекватне категоріальне й концептуальне відбиття нових реалій чуттєвої культури та мистецтва, які з'явилися в естетосфері інформаційного й постінформаційного суспільства. Комп'ютерні технології та сучасний медіа-простір кардинально змінили не лише інформаційно- комунікативне середовище, а й способи мислення, почування, сприйняття, творчості. «Актуальне мистецтво» тонко реагує на ці зміни, трансформуючи художній дискурс та образну мову в бік дигітально-цифрових технологій і мультимедійних засобів. Паралельно формується і постнекласична еніоестетика медіа-арту [57].

На перший план висуваються енергоінформаційні потенціали художньої образності, які виявляються через специфічний мистецький дискурс та оновлену знаково-символічну мову. Вирішального значення набуває «енергейя» виразної форми, що конституює не тільки «синему» образо-знаку, а й його «фонему», аудіо- чи візуальну семіотику. Енергетика інформації насичує будь-який семіотичний дискурс, схоплюючись у сприйнятті як енерго-інформаційна «аура» чи «звучання» твору. Самий же мистецький витвір чи художній образ виступає тут як «ергон» - втілена «енергейя» дискурсу і творчості, знаково-символічне «тіло» сигніфікату, що має самоцінне предметне існування з відповідною енергетикою (напр., концептуальне мистецтво, object art, ready made тощо).

У будь-якому разі в основі такого мистецтва та еніоестетики в цілому лежить трансформована енергія Слова, що набуває в художньому дискурсі конститутивного значення. Слово як ідея, ім'я, інформація не просто надає образу певний зміст, а в артикульованій формі стає їхнім знаково-символічним втіленням, коли «енергейя» перетворюється в «ергон», «синема» - у «фонему», енерго-інформаційний «денотат» - у «сигніфікат». Тобто, з точки зору еніоестетики в художній творчості «енергійного» характеру йде перманентний процес протікання енергоінформаційного «струму» від автора до образу, від образу - до перципієнта, створюючи енергетичне «коло» і «напругу» художнього образу. Особливо характерне це для творів, які містять навмисно закодовану інформацію, де мистецький текст сприймається як свого роду шифр, ребус, код, загадка.

В історії українського мистецтва енергоінформаційні змісти і структури завжди відігравали важливі образотворчі функції. Вже у «Кам'яній могилі» під Мелітополем (V-IV ст. до н.е) серед петрогліфів печери «Підкова» були знайдені піктографічні й буквенні знаки, відомі згодом у багатьох культурах Дворіччя, Сереземномор'я, Північного Причорномор'я.

КАМ'ЯНА МОГИЛА

Коди культури тут зародились,

Аратта першу державу дала,

Може, портали космічні відкрились,

Яв артанійський де перебува.

Нав міфотворчий тут теж розігрався,

А Прав небесний і досі шука

Матір Природи, земну Magna-Mater, Оріїв-аріїв що окриля.

Графіті перші як ті піктограми

Иєрархічний порядок печер

Ладно тримають подальш від вандалів, Акведук Духа наповнюють вщерть...

У палеолітичної Мезинської стоянки на Десні існувала справжня астрономічна інформаційна система у вигляді місячного календаря мисливців на мамонта. Інформація була закладена в іконосферу первісних уявлень про рух і фази Місяця, темпоритми його обертання навколо Землі. Показово, що виникнення цих параастрономічних знань супроводжувалося і появою перших музичних інструментів, зокрема «звучних браслетів»

Трипільська культура середнього Подніпров'я вже мала розгалужену систему космологічної символіки, втіленої на гончарних виробах, керамічних статуетках богів і людей. Енергоінформаційна семіосфера була пов'язана з геометричними символами і знаками, які набували сакрального характеру: хрест, коло, спіраль, меандр тощо. Також існували зображення міфологічних тварин і птахів.

Глибинний енергоінформаційний потенціал закладений в праукраїнській міфології, де вичерпно представлений світогляд давніх слов'ян-русичів, їхні язичницькі уявлення про космо- і теогенез, які стали основою фольклору і найдавнішої літератури (напр., «Велесової книги») [13]. Еніоестетика українського міфу вплинула на весь подальший розвиток вітчизняного мистецтва, аж до образотворчого наївізму в авангарді ХХ ст.

У мистецтві й літературі Київської Русі часів християнізації енергоінформаційні імпульси образотворчості найбільш щільно були пов'язані з духовною практикою ісихазму. Чернечий культ ісихії (мовчання) та ісихастська («мовчазна», «сердечна», «умна», «внутрішня») Ісусова молитва були привнесені в київське православ'я свв. Антонієм і Феодосієм з афонських печер. Візантійське вчення про «священно-безмовних» разом з православною догматикою, архітектурою, іконографією, святоотцівською літературою і літургійною музикою увійшло у «плоть і кров» києворуського мистецтва, стало його «духом», який визначив енергоінформаційні, сакральні змісти художньої творчості як синергії» [60].

РУСЬ І АФОН

Радо прийняли тут християнство, Утвердивши Дух Святий в закон, Скинули в Дніпро божеств погансЬких - всі вони зазнали заборон.

«Аллілуйя!» - Києвом розлилось,

Феодор Студит науку дав,

«Отче наш...» з Афону знагодився -

Нам молитву серцем влаштував.

Значний енергоінформаційний потенціал криється у мистецтві українського, зокрема «козацького» бароко. Продовжуючи духовні традиції Київської Русі, в т. ч. ісихазму (Паїсій Величковський), барокове мистецтво в Україні ґрунтувалося на естетичних принципах «калістики слова», «гносису ісихії», «синергії серця» [26, с. 78], які наповнювали образотворчою енергетикою емблема- тичність і символізм художніх «перцептів і концептів». Еніоестетика українського бароко виявляється через релігійно-естетичний синкретизм (В. Піщанська) його естетосфери, через дуалізм Божественного і людського, патетики і антитетики, сакрального і профанного, небесного і земного, «дивного і містеріального» (Г. Сковорода), що закріплюється у феномені кончетизму - дотепності, кмітливості, «гострого розуму». Козацький Sacrum набуває своєї енергоінформаційної та художньо-естетичної виразності [82].

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ: ЕСТЕТИКА БАРОКО

Коли в минуле зазирнути,

Одразу образ виника

Легкої, чистої споруди -

Ex libris дяка й козака.

Гетьман Мазепа склав фундамент,

Іван і Лазар¹ - стіни й дах.

У врат церковних чули лямент²

Молитов Господу у снах.

Естетика прийшла Бароко,

Сльозинки змінив «водограй»,

Театр став правилом для ока, Есхіл розширив душ розмай.

Тестамент³ в спадок залишив нам

Иєрмолоїв⁴ чудний глас,

Коли у вірі заспівають на велелюдний Божий храм

«Ave, Maria», «Алілуйя», - і баритон, і тенор, й бас.

Українське мистецтво ХІХ століття, вбираючи до себе енерго- інформаційні та естетичні потенціали попередніх художніх епох, випрацьовує нову парадигму еніоестетики. Вона конституюється пробудженням і оформленням національної ідеї в літературі, музиці, живопису, театрі. Носієм і транслятором енергетики «культурної душі» і самосвідомості народу виступає, перш за все, Слово в його літературних формах - від І. Котляревського, Т. Шевченка і П. Куліша до І. Франка і Лесі Українки. В естетичній свідомості українства оживає «сковородинівська», «шевченківська», «франківська» людина в її ціннісних орієнтаціях від «байкаря» і «кобзаря» до «каменяра». В українському романтизмі і неоромантизмі просинається дух «вічного революціонера», що готує націю «до бою». Еніосфера народництва і художнього етнографізму просякає всі види мистецтва, яке стає своєрідною етнокультурографією - репрезентацією етнокультури в образотворчих формах [58]. Енергоінформаційні змісти народної творчості, міфологічний і фольклорний Sacrum романтично відтворюються в українській естетосфері ХІХ століття, як, наприклад, у Лесі Українки:

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Ліс співає, як у казці, Ехом шириться мотив, «Спис осіб» з присвятой Мавці Ятрить потерчат-братів: У скалі сидить Та сила, Куця що перемага, Ранком ремствує Килина, А Русалка Польова Їхні долі виправляє На пропасниці життя...

Коло верби Лукаш грає, А мовчить вся маячня!

Народження авангарду на початку ХХ століття вже безпосередньо пов'язане з еніоестетикою. На енергоінформаційні виміри авангардизму як в Україні, так і в Польщі найбільше вплинула стилістика символізму, сецесіона, раннього модернізму. Існує навіть прямий зв'язок між українськими і польськими митцями на зламі століть, коли вони разом переймали із Західної Європи естетичні ідеї й художні методи новітніх напрямків посткласичного, неакадемічного мистецтва. Так, краківський символізм і сецесія, які представляли С. Виспянський, Ю. Мегофер, В. Тетмайєр, Я. Станіславський, визначили модерністські шукання М. Жука, О. Новаківського, М. Сосенка, П. Холодного [99]. Нові ідеї пропагували теоретики як «Молодої Польщі», так і «Української хати», які обґрунтовували необхідність модернізації художньої культури, її перехід від академічних до модерних форм. На перший план висувалася тематика зв'язку Людини з космосом, внутрішніх переживань людини, особливо в екзистенціальних «межевих» ситуаціях. Зокрема, ці теми були яскраво відображені у творчості молодого українського художника К.Піскорського (1892-1922).

Як зазначає О. Лагутенко, в Україні стиль «модерн» (сецесіон) розпочав свій рух у Львові на основі обміну художніми ідеями з Краковом. Виникає «Товариство любителів красних мистецтв» (1895-1914), починає видаватися перший мистецтвознавчий україномовний журнал «Артистичний вісник». Львівську (україно- польську) сецесію представляють Т. Терлецький, С. Дембіцький, М. Ольшевський, І. Северін («гуцульський варіант модерну»). В екофільності, органічності й етнокультурних змістах їхніх образів убачається, зокрема «поклоніння силам стихій», звернення до «символів живих творчих енергій» [43, с. 231]. Іншими словами, символізм і декоративно-орнаментальні форми модерну втілюють енергоінформаційні зв'язки людини і природи, внутрішніх сил людської духовності.

У національному варіанті модерну розповсюджуються мотиви міфології й фольклору (В. Кричевський), містичні відчуття «прозорості» матеріального світу (В. Замирайло), відтворення космічних ритмів у гармонії світобудови (К. Піскорський), піднесено- романтичні настрої, які приймають космічного звучання (Ю. Михайлів). Все більшої естетичної цінності набуває народна орнаментика, староукраїнська ікона і гравюра, мистецтво середньовічної Європи і давнього Сходу. Все це вплине на появу неопримітивізму у творчості М. Нарбута, М. Бойчука, М. Синякової, О. Кульчицької, О. Саєнка. В еніоестетиці українського модерну поєднується художня мова сецесіона із символічним змістом, прийоми «наївного мистецтва», візантійської іконографії та захоплення мистецтвом Сходу, особливо у зв'язку з археологічними знахідками в Єгипті, Месопотамії, Індії. Від імпресіоністів тягнеться інтерес до естетики дзен-буддизму і японської гравюри, світоглядно впливають теософські шукання О. Блаватської, Миколи і Олени Рерихів. Одним словом, символізм, сецесія і ранній модернізм підготували в Україні стилістичний та енергоінформаційний грунт для виникнення вітчизняного авангарду, його еніоестетики, яка, не зважаючи на декларацію і маніфестацію «Величної Відмови» від класики й академізму, увібрала до себе духовні потенціали попередніх художніх епох, здійснила транспозицію українського Sacrum'y в нові нон-класичні форми.

Размещено на Allbest.ru