Потужний осередок культури та дослідження минулого - Волинський краєзнавчий музей

Размещено на http://allbest.ru

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Потужний осередок культури та дослідження минулого - Волинський краєзнавчий музей

Кінд-Войтюк Н.В.

Вступ

Вагомим осередком дослідження минулого Волині, пошуку, вивчення і збереження його старожитностей, відродження історичних традицій, звичаїв та побутової культури місцевого населення був Волинський музей, який функціонував у Луцьку. Його діяльність була предметом розгляду окремих авторів. Зокрема, про створення і функціонування закладу опублікували статті А.Силюк, Є. Ковальчук, Т. Андреева, О. Ошуркевич, В.Дмитрук [13; 8; 11; 12; 8 ] та інші науковці.

Виклад основного матеріалу

За Ризьким мирним договором від 18 березня 1921 року Західна Волинь увійшла до складу Польщі. Внаслідок адміністративно-територіального поділу було утворене Волинське воеводство з центром у Луцьку. Впродовж майже усіх 1920-х років у регіоні не функціонував жоден з музейних закладів (за винятком музею Братства імені князів Острозьких в Острозі).

Між тим на теренах Другої Речі Посполитої мережа таких закладів швидко зростала. Своерідним координатором діяльності музеїв, захисту їх інтересів виступав Союз музеїв Польщі, створений ще у квітні 1914 році у Кракові. До Союзу входили директори різних музеїв міжвоенної Польщі. Його завдання полягали у підтримці взаемних відносин між музеями і музеологами Речі Посполитої, захисті інтересів музеїв та їх працівників, організації курсів для директорів місцевих музеїв, співпраці з фаховими науковими виданнями, популяризації музейних збірок серед громадськості, ін [21, С. 221-223].

Функціонування музейних закладів Польщі здійснювалося спочатку на підставі положень, укладених Союзом музеїв ще перед відродженням Польщі у листопаді 1918 року, а згодом - закону від 28 березня 1933 року про опіку над державними музеями [15, s. 29].

Згідно нього керівництво музеями у наукових, мистецьких, організаційних, технічних та інших питаннях питаннях покладалося на міністра віровизнань і народної освіти, який затверджував статут музеїв і надавав дозволи на їх відкриття.

Дорадчим органом влади у музейній політиці виступала Державна музейна рада Міністерства віровизнань і народної освіти [16, арк. 2]. Вона затверджувала статут музеїв і надавав дозволи на їх відкриття мала наступні завдання: займатися проблемами музейництва Другої Речі Посполитої, надавати міністру звіти про свою діяльність і витрачені кошти на ці потреби. [17, s. 103].

Закон від 28 березня 1933 року про опіку над державними музеями визначав поняття „музей”. Державними музеями вважалися будь-які збори мистецтва, культури і природи, організовані за науковим, мистецьким, пам'яткоохоронним принципами, що перебувають у власності держави, уряду, громадських організацій, товариств чи приватних осіб [15, s. 29].

За законом визначались 3 типи музеїв: центральні; в університетських містах (Варшава, Краків, Львів, Познань і Вільно); окружні (розміщені у воєводських центрах) та регіональні музеї [15, s. 84]. Музеї мали за мету „підносити і поширювати знання і культуру з дотриманням ідеалів правди, добра і краси через служіння Речі Посполитій, народу і людству”. Завдання музеїв полягали у нагромадженні старожитностей з історії та здобутків культури, у збереженні збірок згідно наукових засад, науковій праці, виставленні музейних експонатів на огляд громадськості, навчанні відвідувачів і на цій підставі пробудження зацікавленості скарбами культури і природи та вихованні естетичного смаку [17, С. 211-212].

Враховуючи на тлі багатої історико-культурної спадщини Західної Волині невтішну ситуацію з станом музейництва, а також беручи до уваги й політичний фактор, представники інтелігенції регіону, переважно польської, почали порушувати питання про доцільність організації на теренах воєводства нових музейних закладів. Воно неодноразово піднімалося на сторінках періодичної преси того часу, обговорювалося у колі науковців і громадськості краю. Так, у другій половині 1920-х років між її представниками К. Пшемиським, Я. Г оффманом, А. Савицьким, Я. Фітцке та іншими зав'язалася дискусія, яка продовжилася у 1930-х роках, про перспективи формування музейної мережі у Західної Волині та принципи музейної політики в краї.

Учасники дискусії висловили думку про необхідність створення тут нових музеїв. При цьому вони враховували, що влада не фінансуватиме провінційні музеї. Тому значні надії у цій справі науковці покладали на фінансове сприяння з боку громадськості. Так, К. Пшемиський пропонував створити музей у кожному повітовому центрі Волинського воєводства. Регіональний музей він передбачав відкрити у місті Луцьку. Я. Гоффман, враховуючи особливості регіону і рід занять місцевих жителів, пропонував на території воєводства створити три музеї. Позиція А. Савицького полягала у доцільності функціонування на Волині єдиного центрального музею, що зосередив би в своїх руках всю дослідницьку, у тому числі збиральницьку і пам'яткоохоронну роботу.

Особливим було бачення даної проблеми з боку польського вченого і музеєзнавця Я. Фітцке. Основні положення його музеєзнавчої програми можна охарактеризувати наступним чином: визнання доцільності створення і функціонування у краї багатьох музейних осередків; повітові музеї повинні мати насамперед пам'яткоохоронний характер; керівна роль музею Волинського товариства приятелів наук у Луцьку, який має не централізувати все музейне життя краю, а узгоджувати плани роботи закладів, визначати спеціалізацію окремих музеїв, усувати зайву конкуренцію у зборі матеріалів, надавати методичну допомогу [22, С. 56].

Перші підсумки дискусії були підведені під час роботи вересневої (1928 року) Волинської виставки народних промислів, на якій були представлені високохудожні самобутні килими, рушники, вироби з лози, експонувалися рукописи та стародруки, іконографічні матеріали [13, С. 7]. Враховуючи кількість та якість представлених тут предметів, що відбивали специфіку історичного минулого та культурної спадщини Західної Волині і могли стати базою для початку функціонування тут повноцінного музейного закладу, наявність Волинського товариства краєзнавців і опіки над пам'ятками старовини, а також приймаючи до уваги суттєве узгодження поглядів вищезгаданих науковців щодо характеру майбутнього музею (як регіональної центральної установи такого зразка), було вирішено організувати такий музей у Луцьку.

Відкриття Волинського музею відбулося 16 червня 1929 року під час офіційного візиту на Волинь президента Речі Посполитої І. Мосціцького [2, арк. 2-3]. Повідомлення про цю подію та розповідь про заклад вмістив часопис „Przegl^d Wotynski”(,, Волинський огляд'' ). На думку преси, його завдання цілком очевидні: „Волинський музей ... має завдання не лише збирати різноманітні зразки пам'яток, але й поширювати знання про ті пам'ятки культури й мистецтва і любов до них, досліджувати Волинь, її природу, пам'ятки історії, етнографії і т.п. Він повинен розповсюджувати відомості про Волинь через музейні виставки”.

До числа засновників Волинського музею (перша назва закладу) належать відомі дослідники природи та історії волинського краю, громадські діячі, серед них: історик і педагог Я. Гоффман (1896-1964 рр.), лікар А. Войніч (1864-1955 рр.), історик мистецтва і реставратор З. Ревський (1905-1989 рр.), палеонтолог і педагог К. Пшемиський (1882-1941 рр.), історик і бібліотекар Ю. Нєць (1908-1939 рр.). Першим директором новоствореного музею став польський етнограф і музеолог О. Прусевич (1878-1944 рр.). У становленні і розбудові закладу значну роль відіграли ботанік С. Мацко (1899-1967 рр.), археологи Я. Фітцке (1909-1940 рр.) і З. Леський (1896-1965 рр.), реставратор і мистецтвознавець Й. Дуткевич (1903-1968 рр.), історик А. Дублянський (19121997 рр.), інженер-архітектор Л. Маслов (1909-1943 рр.). [8] волинський краєзнавчий музей культура

Спочатку музей знаходився під патронатом Волинського товариства краєзнавців і опіки над пам'ятками старовини. У 1935 році Волинський музей став науковим закладом, що підпорядковувався Волинському товариству приятелів наук [18, s. 32].

Він отримав статус регіонального музею, діяльність якого поширювалася на територію Волинського воєводства і яку регламентував статут, укладений у тому ж 1929 році [18, s. 46]. За статутом на чолі музею стояв директор, який керував музейними збірками і фондами, складав звіти про роботу музею, ін. [6, арк. 8]. Керувати новоствореним музейним закладом запросили відомого польського етнографа, колекціонера, музеєзнавця О. Прусевича.

Пізніше директором музею став Ю. Нєць [19, s. 32].

Волинським музеєм опікувалася й музейна рада, до складу якої входили директор, представники наукових товариств, яким підпорядковувався заклад, а також громадськості воєводства. На утримання музею щорічно з міського бюджету виділялося 15 тис. злотих [9, арк. 1]. Значну частину перших експонатів Волинського музею склали предмети Волинської виставки народних промислів 1928 року, що були спеціально придбані для цієї цілі [8, арк. 1]. Відповідно систематизовані за видовими і тематичними ознаками, експонати розмістилися у кількох, порівняно невеликих, мало пристосованих для музейного експонування залах взятого в оренду у місті Луцьку приміщення по вулиці Ягеллонській, 91. Згодом музей знаходився по вулиці Сєнкевича, 31. Для його потреб передбачалося спорудити спеціальну двоповерхову будівлю [9, арк. 2].

Волинський музей працював щодня з 10 до 18 години з перервою від 14 до 16 години. У свята музей був відчинений з 13 до 17 години. Вхідний квиток коштував від 50 грошей до 1 злотого в залежності від статусу відвідувачів [5, арк. 6]. Для активнішого огляду музейних збірок широкими колами громадськості і пропаганди історії Волині музей встановив пільги для школярів і військових. Зокрема, для учнів квиток до музею коштував 25 грошей [4, арк. 26]. Щороку музей відвідувало від 1 до 3 тисяч осіб. Так, у 1931 році музейні експонати оглянуло 1450 осіб, у 1936 році - 2474 особи. В останньому випадку у музеї за оплату побувало 1839 осіб, безкоштовно - 635 осіб. З числа цих відвідувачів молодь склала 1571 особу [10, арк. 1].

З самого початку функціонування музею визначилась його структура. Музей поділявся на фахові відділи - природничий, археологічний, історико-мистецький та етнографічний - на чолі яких стояли хранителі. Обов'язки хранителя полягали в керівництві науковою і музейною працею у своєму відділі, проведенні інвентаризації музейних збірок, контролю за роботою працівників музею, підготовці і подачі директорові звітів про проведену діяльність, ін. [6, арк. 8].

За пропозицією музейної ради для роботи у відділах призначались асистенти [20, s. 44].

Одне з провідних місць у структурі музею посідав природничий відділ. Він містив багату колекцію рослин, матеріали з геології та мінералогії. В археологічному зберігалися кістки викопних тварин, бронзові вироби, посуд культури шнурової кераміки, урни лужицької культури, кам'яні сокирки та крем'яні стріли. Його завідувачем був магістр Я. Фітцке.

Історико-мистецький відділ містив у своєму складі й нумізматичну колекцію, представлену понад 40 скарбами, переважно XVI століття. Однією з найцінніших знахідок став знайдений 1934 року у Гнідаві - передмісті Луцька - скарб монет XVI століття, в якому знаходилось 188 півгрошей Олександра Ягеллончика, 251 литовський півгрош Сиґізмунда Старого, 379 півгрошів Сиґізмунда-Августа.

Дві зали займав етнографічний відділ, укомплектований матеріалами ткацтва і вишивки, рільництва і рибальства, гончарними виробами з Кульчина, Рокити, Дубровиці, Острога. До послуг дослідників при музеї були організовані картотека матеріалів з археології і етнографії Волині, краєзнавча бібліотека, невелика технічна майстерня для реставрації пам'яток.

Колекції Волинського музею комплектувались різними шляхами. Ними служили безкоштовні передачі експонатів від приватних осіб та організацій, купівля реліквій, науково-пошукові експедиції працівників самого музею - насамперед археологічні - та ін. [24]. Намагаючись відповідати статусу регіональної наукової установи, керівництво музею у якості допоміжного методичного матеріалу розробило анкету, згідно якої мала описуватись археологічна знахідка. [25, С. 75].

Завдяки використанню різних форм роботи щодо поповнення експозиції Волинського музею його фонди значно зросли. Якщо на початку 1930-х років у музеї згідно інвентарних книг нараховувалось 4375 експонатів, то після реорганізації музею у 1935 році він нараховував вже 9 тисяч предметів старовини [12, 42].

Після приєднання у вересні 1939 року Волині в складі західної України до Радянського Союзу, наступником Волинського музею став Волинський краєзнавчий музей. На базі закладу 1940 року було організовано обласний історико- краєзнавчий музей. У роки Другої світової війни колекції музею зазнали значних втрат. В перші дні війни завдяки працівникам музею вдалося уникнути масового пограбування як експозицій так і музейного фондосховища з бібліотекою. Після часткової реорганізації 2 листопада 1941 року музей було відкрито для відвідування. Після визволення Луцька виконком Волинської обласної Ради депутатів трудящих прийняв рішення про відкриття з 17 червня 1944 року Волинського державного історико- краєзнавчого музею та передачу для його потреб приміщень замку Любарта, затвердити директором музею В. Засядчука, зобов'язати відділ народної освіти укомплектувати музей науковими працівниками. [13, С. 5-8]. Документи розповідають про різноманітні форми роботи, що їх використовували музейні працівники. Особлива увага в експозиційній роботі приділялася висвітленню подій ІІ світової війни, героїзму радянських воїнів. Згідно звіту 1944-1945 років заклад був відкритий 177 днів. За цей час його відвідало 12 373 особи, з яких 8 031 особа була охоплена екскурсіями. Серед відвідувачів нараховувалось 4 342 учні. Діяльність музею забезпечував колектив з 8 осіб, з них: 3 - наукові працівники, 5 - науково-технічний персонал [1, С. 27-28].

З 1953 року музей був підпорядкований Міністерству культури УРСР і отримав нинішню назву - Волинський краєзнавчий музей. У кінці 1950-х років музей переїхав уже в приміщення по вулиці Шопена, 7. Експозиція була доповнена новими матеріалами з огляду на збільшення експозиційних площ, хоча концепція її не мінялась. Особлива увага приділялась комплектуванню фонду історії радянського періоду. Так, зокрема, Т. Андреева, яка у 1960-- 1970-ті роки працювала заступником директора музею з наукових питань згадувала: „Науковці музею працювали над дослідженням тем з історії та природи Волині, особливу увагу звертали на збір матеріалів по сучасності - про економічний і соціальний розвиток області, відомих людей краю...” і далі: „Значного розвитку набула музейна справа на Волині в 60-70-х роках ХХ століття. Це були роки небувалого піднесення рівня музейної та краезнавчої роботи на Волині. На той час у Волинській області функціонував тільки один державний музей - Волинський краезнавчий музей у місті Луцьку. У музеї працювало 4 наукових співробітники, які займались науковою, збиральницькою, експозиційною, фондовою, методичною, масовою роботою”. Нова експозиція музею була відкрита в 1960 році при директорові В. Пономарьовій. Її авторами були Т. Андреева, М. Дмитрук та Р. Кашевська. Це була повноцінна природнича та історична експозиція [8, С. 250-255].

З 1970 по грудень 1983 року директором Волинського краезнавчого музею працював О. Зарицький, який зробив значний внесок у розвиток музейної справи на Волині. Саме при ньому було створено ряд нових музеїв відділів Волинського краезнавчого музею, зокрема, картинна галерея (нині Художній музей), музей атеїзму, на базі колекції якого у 1993 році відкрито Музей волинської ікони, Лопатенський і Лобненський музеї партизанської Слави, Кортеліський історичний та Маневицький краезнавчий музеї, десятки громадських музеїв. 17 серпня 1985 року Волинський краезнавчий музей було відкрито в новому приміщенні в центрі Луцька по вулиці Шопена, 20[8, С. 254-255].

Зараз директором Волинського краєзнавчого музею є заслужений працівник культури України є А. М. Силюк. Музей є головним музейним закладом у Волинській області. Нині він має у своєму складі п'ять окремих музеїв. Це - філія: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки та відділи: Музей волинської ікони, Художній музей, Музей історії Луцького братства, Затурцівський меморіальний музей В'ячеслава Липинського.

У фондах музею зберігається більше 150 тисяч музейних експонатів, які представляють природу, історію, етнографію та мистецтво волинського краю. Експозиція музею складається відповідно з розділів природи, давньої та новітньої історії, тематичних виставок. Вона розміщена у 23-х стаціонарних та 9-ти виставкових залах і займає площу понад 2 тисячі кв. м. Матеріали відділу природи розміщені у 8-ми залах, доповнені озвученими діорамами. Вони висвітлюють особливості природи краю, знайомлять з геологічною будовою, кліматом, водоймами, багатою флорою і фауною Волинської області. Експонати відділу давньої історії охоплюють період історії волинського краю від найдавніших часів до 1917 р. Відділ новітньої історії представлено експозиціями "Волинь у 1939-1941 рр.", "Волинь у роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945)". Цікаві дві постійнодіючі виставки: "Волинь: історія, політика, економіка, культура (1945-2015)" та "Шевченківська світлиця Миколи Куделі". В музеї зберігається багата колекція народно-ужиткового мистецтва: вироби ткацтва і вишивки, зразки волинського народного костюму [8].

Щорічно Волинський краєзнавчий музей відвідує біля 100 тисяч чоловік. Завдяки зусиллям науковців музею його зібрання не тільки примножуються, але й активно служать справі розвитку української культури та науки. Волинський краєзнавчий музей є значним науковим центром. Доробок музею в науково-дослідницькій, експозиційній, виставковій, збиральницькій, реставраційній, масово-освітній, методичній роботі знаходить своє відображення в нових експозиціях, наукових виданнях, що робить доступними музейні колекції для широкого загалу.

Висновки й перспективи подальших досліджень

Волинський краєзнавчий музей відіграє важливу роль у збереженні, дослідженні і популяризації пам'яток історико-культурної і природничої спадщини волинського краю, займає ведуче місце в структурі музейних закладів України. Музей є визнаним науковим і культурним осередком волинського краю, справжньою скарбницею духовності.

Список використаних джерел

1. Андреєва Т. Про роботу Волинського краєзнавчого музею в післявоєнні роки (1944-1961). Волинський музей. Історія і сучасність : наук. зб. Луцьк, 1999. Вип. ІІ. С. 27-29.

2. Волинський краєзнавчий музей , Друковані матеріали, №34235.

3. Волинський краєзнавчий музей, Персоналії, №4960.

4. Державний архів Волинської області, ф. 46, оп. 2, спр. 127.

5. Державний архів Волинської області, ф. 158, оп. 1, спр. 705.

6. Державний архів Рівненської області, ф. 160, оп. 1, спр. 75.

7. Дмитрук В. Вибрані часом (Краєзнавці Волині 20-30 рр. ХХ ст.). Волинський музей. Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск II. Луцьк: Надстир'я, 1999. С. 59-62.

8. Ковальчук Є. Волинський краєзнавчий музей. До історії музейної композиції. Волинський музей. Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 5. Луцьк, 2014. С. 250-255.

9. Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника Національної академії наук України (далі - ЛНБ імені В. Стефаника НАН України ), відділ рукописів, ф. 88, спр. Прус. 109.

10. ЛНБ імені В. Стефаника НАН України, відділ рукописів, ф. 88, спр. Прус. 136.

11. ЛНБ імені В. Стефаника НАН України, відділ рукописів, ф. 88, спр. Прус. 139.

12. Ошуркевич О. Етнографія Волинського музею у Луцьку (1929-1939 рр.). Тези наукової конференції до 100-річчя Волинського єпархіального сховища, 18-20 травня 1993 р. Житомир: Житомирський обласний краєзнавчий музей, 1993. С. 41-42.

13. Силюк А. Волинський краєзнавчий музей: сторінки історії формування колекції. Волинський музей. Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск II. Луцьк: Надстир'я, 1999. С. 5-8.

14. Фонди Волинського краєзнавчого музею. Ksiega pamiatkowa Muzeum Wolunskego. - ВКМ, Інв. № КДФ- 14085.

15. Archiwum Akt Nowych ( далі - AAN ), zesp. 14, sygn. 6998.

16. AAN, zesp. 14, sygn. 6999.

17. AAN, zesp. 14, sygn. 7001.

18. AAN, zesp. 14, sygn. 7006.

19. AAN, zesp. 14, sygn. 7028.

20. AАN, zesp. 14, sygn. 7030.

21. Bochowski Z. Zw^zek muzeow w Polsce. Nauka Polska. 1935. T. XX. S. 221 - 223.

22. Fitzke J. Muzeum ks. Ostrogskich Polskiego Towarzystwa Krajoznawczego w Ostrogu i uwagi na temat polityki musealnej na Wolyniu. Zemia Wolynska. 1939. № 1. S. 56.

23. Przegl^d Wolynski. 1929. 23 czerwca.

24. Ziemia Wolynska.1932. 24 kwietnia.

25. Znicz. 1936. № 5.

Размещено на Allbest.ru