Стан наукових досліджень паркової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стан наукових досліджень паркової діяльності

Початок XXI століття позначений динамікою розвитку всіх сфер суспільного життя, зокрема й культури дозвілля.

У контексті гуманістичних реформацій удосконалюється діяльність основних соціально-культурних інститутів, до яких належать і парки. Найбільшого успіху досягли ті країни, соціально-культурна сфера яких має високі адаптивні можливості й максимально є включеною в розв'язання найважливіших суспільно-економічних проблем.

Це самостійна сфера людського буття, специфічний соціальний спосіб регенерації сил людини.

Накопичений вітчизняний і зарубіжний досвід паркової культурно-дозвіллєвої, соціально-культурної діяльності потребує детального аналізу й теоретичного осмислення, бо й на сьогодні незнання зарубіжного досвіду обумовлене недостатністю корисної інформації. На сучасному етапі посилена увага світової педагогічної громадськості до проблем сьогоденного розвитку дозвіллєвої діяльності як процесу, у якому відтворюється життєвий досвід народних мас, їх ставлення до різних аспектів буття, найсуттєвіших загальнолюдських духовних і моральних цінностей, водночас, суто національних, притаманних виховній системі кожного народу.

Дослідницькі роботи вченої спільноти спираються на притаманні сучасній науці принципи людинознавства, загальнолюдських цінностей, які ґрунтуються на комплексних міждисциплінарних дослідженнях; педагогічних концепціях; теорії дозвілля, безперервної освіти, діяльнісному підході до соціокультурного виховання, а також історикологічному та порівняльному аналізі. У них дозвілля розглядається як соціально-культурне явище, що інтегрує функції рекреації та розвитку людини (М. А. Аріарський, Ж. Дюмазедьє, О. С. Запесоцький, С. М. Іконнікова, В. Т. Лисовський, І. В. Перова, В. Є. Триодін та ін.); сучасні теорії розвитку особистості як складний феномен, що є об'єктом впливу та суб'єктом перетворень як свого локального середовища, так і середовища глобального, яке склалося в процесі антропосоціогенезу; усвідомлення культурного процесу як реальності, що пізнається, розвиток якої відбувається відповідно до закономірностей, притаманних як глобальним історичним типам розвитку загальнолюдської культури в цілому, так і локальним підтипам кожної конкретної культурної діяльності.

Суттєвий вплив на формування теоретичних позицій щодо практичної організації дозвілля здійснили наукові праці зарубіжних учених (Т. О'Браєн, С. Кранц, М. К. Мелвин, Ч. Петерсон та ін.), присвячені організації дозвілля різних категорій населення; реалізації концепції рекреаційних парків у міському середовищі, політиці у сфері організації паркової діяльності, методам роботи з різними соціально-віковими категоріями; наукові публікації зарубіжних та вітчизняних вчених (Т. Г. Кисельова, В. В. Кірсанов, В. Д. Ковтун, Ю. Д. Красильников, І. А. Новикова, О. С. Орлов та ін.), які досліджують проблеми функціонування зарубіжних культурно-дозвіллєвих закладів різного типу.

Соціально-педагогічним і науково-методичним аспектам організації дозвілля в США присвячено дослідження І. А. Новикової, у якому дозвілля молодого покоління розглядається в досить широкому соціально-культурному контексті. Зокрема, розкриваються змістові аспекти соціокультурного розвитку підлітків у сфері дозвілля, визначаються провідні напрями та принципи стимулювання інтелектуально-пізнавальної діяльності, характеризуються рекреаційно-розвивальні функції дозвілля.

Російські вчені визначають паркознавство як одну зі складових частин усієї соціально-культурної діяльності. Сучасне паркознавство являє собою комплекс теоретичних і практичних знань у сфері змісту, методики й організації діяльності парків як багатофункціональних соціокультурних інститутів. Свій науковий і практичний статус галузь паркознавство отримала завдяки інтеграції та запровадженню інформаційного змісту з педагогіки, психології, екології та цілого ряду інших дисциплін. Паркознавство використовує дані таких міждисциплінарних досліджень, як теорія комунікацій, теорія суспільних відносин тощо. У дослідженнях науковці використовують значний арсенал різноманітних засобів і методів наукового аналізу соціально-економічних, духовних і суспільних процесів, які відбуваються в цьому соціокультурному інституті. Киселева Т. Г. Социально-культурная деятельность : учебник / Т. Г. Ки-селева, Ю. Д. Красильников. - Москва : МГУКИ, 2004. - С. 54.

Вітчизняний дослідник В. В. Кірсанов розробив оригінальну модель дослідження дозвілля, яка відрізняється від аналогічних моделей, розроблених іншими авторами. Кірсановим було започатковано науковий підхід прикладних культурологічних досліджень рекреаційно-дозвілєєвої сфери та впроваджено сучасну концепцію практичного застосування даних досліджень. Цей підхід базується на специфічному підході розуміння прикладної культурології, зокрема, прикладна культурологія розглядається як галузь культурологічної науки, яка спрямована на регулювання сучасних культурних процесів. Такий підхід дає можливість узагальнити існуючі підходи до предмету прикладної культурології. У зв'язку з цим термін «регуляція» («управління») набуває методологічного значення, що особливо важливо для наукового обґрунтування різноманітних культурних проектів і програм, зокрема основних пріоритетних цілей і напрямів державної культурної політики та шляхів їх реалізації.

У межах цього підходу автор побудував комплексну модель дослідження дозвілля, що містить кілька підструктур, серед яких інтеграція різних підходів до розуміння дозвілля як предмету наукового аналізу, зокрема часовий, діяльнісний, екзистенційний. У роботах В. В. Кірсанова проаналізовано переваги і недоліки кожного з підходів і вперше вибудовано принципи їх інтеграції в єдину концептуальну модель.

Відповідно до ідеї Санкт-Петербурзької наукової школи про необхідність комплексної реалізації рекреаційної, розважальної та розвивальної функцій дозвілля, автор запропонував нову модель практичної реалізації. У контексті вищеозначеної функціональної інтеграції науковець обґрунтував кардинально нові підходи до розуміння рекреації як соціокультурного феномену.

Ученим В. В. Кірсановим визначено, що дозвілля в сучасному суспільстві постає як складна, багатовимірна освіта, яка повинна бути осмислена не тільки в культурному, але й у правовому, економічному, політичному, управлінському, медико-психологічному й інших аспектах.

У рамках вивчення функціональних можливостей дозвілля автор розкриває питання щодо реалізації дозвілля в різних соціокультурних інститутах, серед яких і парки. Зокрема, В. В. Кірсанов зазначав, що проблематика, яка стосується ролі парків у культурній політиці, освітнього, виховного, рекреаційного їх значення, економічних підстав їх функціонування, на жаль, мало обговорюється. Іноді створюється відчуття, що проблеми парків узагалі не існує; що парки ніби і є, але вони живуть своїм життям, до якого нікому немає справи. Кірсанов В. В. Теоретико-методологічні та методичні засади педагогічної діагностики організації дозвілля : монографія / В. В. Кірсанов. - Київ : Альтер- прес, 2006. - 352 с.

У межах лабораторії кафедри менеджменту соціокультургої діяльності та зовнішньокультурних зв'язків Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв ведуться наукові розробки, у рамках яких аналізується та вивчається досвід як вітчизняних, так і зарубіжних парків. Запропонована технологія проектування багатоцільових соціальнокультурних програм дозволила зробити парки більш поліфункціональними та культурно орієнтованими, при цьому будучи не тільки економічно рентабельними, але й привабливими для бізнесу. На цьому етапі важливим є створення спеціальних професійних груп (сформованих за принципами вказаної технології проектування) і розробка конкретних паркових програм у контексті державної культурної політики.

На сьогодні парки, по суті, є просто територіями, які заповнені кафе й атракціонами (часто досить примітивними) і які перестали бути соціально-культурними центрами в повному розумінні слова. Будьяка сім'я, виходячи з дітьми в парк у вихідні дні, відчуває на собі обмеженість паркових послуг, а їх, за великим рахунком, усього три: прогулянка по алеях, катання дітей на атракціонах або перебування в кафе.

Вивчення досвіду функціонування сучасних зарубіжних парків, а також організації їх культурно-просвітньої діяльності дає можливість зробити висновок, що парки мають колосальні перспективи щодо рекреації, освіти, залучення відвідувачів до цінностей вітчизняної історії та культури як, крім того, ще й економічно рентабельні об'єкти.

В. В. Кірсанов зазначає, що для поліпшення наявного стану вітчизняних парків украй необхідно осмислити цю проблему як складову частину культурної політики. При цьому одним із центральних питань повинно бути поєднання інтересів культури з правом, економікою, зняття існуючих суперечностей між культурою та бізнесом. Слід усвідомлювати, що й культурно-освітні, і рекреаційні програми можуть бути економічно привабливими, а паркова індустрія не зводиться лише до доходів від кафе та гойдалок з колесами огляду. Необхідно парки розглядати і як центри, привабливі для туристів, реалізувати їх іміджеві можливості в популяризації вітчизняної культури. Так, у парку повинні бути цікаві ігрові й театралізовані програми (зокрема й на матеріалах історичних подій вітчизняної історії), до яких залучати як дітей, так і дорослих. Необхідно продумувати в кожному конкретному випадку дизайнерські рішення, причому не тільки в рекреаційно-екологічному плані, але й культурному, наприклад з постійними виставками, «містами в мініатюрі», програмами «віртуального туризму» тощо, які будуть цікавими не тільки для відвідувачів, але й для інвесторів. Потрібно впроваджувати принципово нові підходи до діяльності парків як сучасних культурних центрів, що функціонують на основі інноваційних техніко-технологічних розробок. Кірсанов В. В. Теоретико-методологічні та методичні засади педагогічної діагностики організації дозвілля : монографія / В. В. Кірсанов. - Київ : Альтер- прес, 2006. - 352 с.

Якщо проаналізувати вітчизняні наукові доробки, можна визначити, що досить незначну кількість публікацій вітчизняних авторів присвячено проблемам вільного часу та напрямам удосконалення його структури, сфер його використання в житті людини, а також споживанню культури, розваг, відпочинку, рекреації сутнісних сил.

У цілому проблеми паркового будівництва науковцями-співвітчизниками розроблено ще недостатньо. Як свідчать реалії сьогодення, існує певний дефіцит оригінальних ідей, нових концепцій і теорій, які могли б слугувати виробленню стратегії й тактики розвитку вітчизняної соціокультурної діяльності загалом, її компонента паркової культури зокрема. Вивчення світових сучасних тенденцій в організації паркового дозвілля передбачає практичну доцільність упровадження в процес культурно-дозвіллєвої діяльності новітніх соціально-педагогічних методик, сучасних технологій, з урахуванням рекреаційних потреб різних соціальних і вікових груп населення в умовах паркового дозвілля.

Наукове вирішення проблеми не можливе без знання минулого, без нового осмислення й переосмислення вітчизняного та зарубіжного досвіду, який, на жаль, довго замовчували або висвітлювали упереджено.

Стан наукових досліджень з проблем дозвілля в зарубіжних країнах перебуває на незрівнянно кращому і якісно вищому рівні, ніж у нашій країні.

Пояснити це можна тим, що тривалий час у нас ігнорували дослідницьку проблему дозвілля й навіть наукові дослідження, присвячені темі вільного часу певних категорій населення, захищали в так званому «закритому» режимі. Навіть на сьогодні ще не сформувався попит на результати подібних досліджень. І це теж має своє пояснення: ще в недалекому минулому в нас панувала така управлінська модель у культурно-дозвіллєвій сфері, яка аж ніяк не потребувала вивчення інтересів, попиту споживачів, бо програми дозвіллєвої діяльності формували й надсилали «зверху». парковий культурний дозвіллєвий

Тому на теперішньому етапі відчуваємо відсутність досвіду об'єктивного соціологічного аналізу й недостатність його методик.

У країнах зарубіжжя дослідженню цих проблем надають великого значення. Глобальні зміни, що відбулися в соціумі після Другої світової війни, а також наявні в сьогоденні міжнаціональні протиріччя висунули перед людством нові проблеми, і головна з них: як зберегти цивілізацію, як запобігти новим війнам, як між різними народами зміцнити зв'язки? При цьому всім зрозуміло, що в розв'язанні подібних проблем культурі належить не остання роль.

У зв'язку з цим постали такі нагальні завдання:

встановити діалог між державами та народами;

пізнати різні культури й національні традиції;

організувати міжнародний обмін ідеями, товарами, послугами в галузі культури, зокрема дозвілля.

Тому й зростає інтерес до культурного обміну, культури загалом, як одного із засобів усунення суперечностей у світоглядних позиціях, як шлях до взаєморозуміння через культуру, як спосіб формування орієнтації на загальнолюдські цінності і, водночас, поваги до культури, звичаїв, традицій будь-якого народу.

Ось чому організація дозвіллєвої діяльності як складової загального культурного процесу в зарубіжних країнах стала предметом ретельного вивчення та широкого обміну дослідницьким досвідом.

Насамперед цю роботу здійснюють соціологи, а до широкомасштабних досліджень залучають досвідчених фахівців із суміжних галузей.

Зарубіжні вчені давно дійшли висновку, що соціологія дозвілля не лише виростає із соціокультурної практики, але й робить свій внесок в організацію соціокультурної діяльності. Знання про різні типи проведення дозвілля, дозвільні вподобання стають основою для прийняття зважених управлінських рішень у дозвіллєвій галузі.

Тому й стало нормою у світовій практиці мати соціолога в кожній адміністративно-управлінській структурі. Із соціологічної служби починається формування програм. Соціологи оцінюють ситуацію, прогнозують її розвиток, надають рекомендації, на основі яких менеджери-організатори розробляють програмні заходи.

У міжнародній практиці координуючу роль виконує Міжнародна соціологічна асоціація (MCA), а в її структурі серед інших є діючий Комітет “соціології дозвілля”. Під керівництвом MCA регулярно відбуваються міжнародні конгреси.

Особлива увага приділяється питанням перспектив розвитку дозвіллєвої діяльності, ролі й місця її в соціумі. Саме цим проблемам особливого значення було надано на VII конгресі із соціології у Варні, на X у Мехіко (в останньому взяли участь 2,5 тисячі учасників із 32 країн світу). 1984 року у Франції відбувся Перший всесвітній конгрес з дослідження дозвілля.

Отже, можна зробити висновок, що дослідницька робота носить цілеспрямований, системний, масштабний характер. Головним імпульсом для неї є те, що в суспільствах, які прагнуть будувати соціокультурну сферу на демократичних засадах, а не «насаджувати» зверху зміст і форми, саме з досліджень починається формування перспективних програм. Проте не лише це стимулює проведення досліджень. На них є досить широкий попит. У ролі замовників виступають:

бізнесмени, які швидко оцінили економічну доцільність, прибутковість дозвіллєвої сфери, інвестують у культурно-дозвіллєві проекти, їх цікавить науковий прогноз, дозвільні інтереси, попит населення.

політики, державні діячі, яких турбує проблема заповнення вільного часу людей, використання дозвілля як стабілізуючого (часто відволікаючого) фактору в суспільних відносинах.

Результатами досліджень постійно цікавляться радіотелевізійні корпорації. Вони є частиною індустрії дозвілля й не можуть діяти наосліп: їх успіх залежить від знання та розуміння попиту глядачів і слухачів.

Останнім часом науковці приділяли увагу таким питанням, як-от:

активність і міра участі населення в культурному житті як показник ефективності (або неефективності) культурної політики;

типи участі населення в дозвіллєвій діяльності: пасивний спостерігачі, активний творці.

Учені відзначили, що типи участі в культурно-дозвіллєвій діяльності перебувають у прямій залежності від соціально-демографічних факторів, ступеня участі в різних видах діяльності, від національних, регіональних традицій і звичаїв, від соціального статусу людей тощо.

У процесі соціологічних досліджень більш чітко визначилися функції, зміст, напрями культурно-дозвіллєвої діяльності та головні принципи її управління; місце й роль кожного із соціально-культурних інститутів в організації дозвіллєвої діяльності населення, шляхи підвищення його «дозвіллєвої кваліфікації».

Яскраву сторінку у світовій соціології дозвілля становить творчість відомого французького соціолога, носія почесного звання «державного» доктора політичних наук Роже Сю. Йому належить фундаментальна праця «Дозвілля», у якій уперше в історії світової соціології надано детальний аналіз видів і функцій дозвілля. Яценко Е. П. Концепция видов функций досуга в монографии Роже Сю «Досуг» / Е. П. Яценко // Культура в современном мире: опыт, проблемы, ре-шения : информ. сб. - Москва. - Вып. 3.- 1995. - С. 4.

Парки культури й відпочинку, паркові території, сади та сквери є значним соціальним надбанням. Вони є найбільш демократичними осередками культури, реалізують вагомі культурно-виховні завдання; виконують просвітницькі, рекреаційні й інші функції.

Існуючі проблеми розвитку парків культури й відпочинку засвідчують необхідність їх комплексного вивчення та вирішення, оскільки питання попиту та споживання паркової культури досі залишаються малодослідженими.

До найбільш актуальних теоретичних проблем належить вивчення зв'язку між відвідувачами парків, процесами, які відбуваються в парку та в парковому середовищі загалом, їх взаємозалежності.

У вітчизняній практиці немає конкретних досліджень ні з потреб людини, ні з ефективності впливу на відвідувача тих заходів, які проводять у парках, ні з ефективності впливу на людину паркового середовища в цілому тощо. Це не означає, що науково-дослідницьких робіт, які б безпосередньо чи опосередковано стосувалися парків, у нас не здійснювали. Однак вони рідко з'являлися в полі зору наукових закладів, до того ж проводилися та ведуться розрізнено, не комплексно, а обмежено. Вирішувалися проблеми, як правило, пов'язані зі створенням, формуванням матеріальної частини паркового середовища. У соціальному аспекті найбільшої уваги заслуговують теми:

парк у системі відпочинку;

парк у системі закладів культури.

Так, слід зазначити, що досить тривалий час статистичну роботу здійснював Український центр культурних досліджень, зокрема старший науковий співробітник цього закладу В. Д. Ковтун. Значна кількість праць 'її була присвячена саме аналізу діяльності парків культури та відпочинку; нею визначено основні тенденції розвитку цих соціокультурних центрів, проаналізовано та розкрито проблемні ситуації вищезазначених закладів культури, а також розроблено ряд пропозицій та накреслено перспективні напрями функціонування парків. На основі проведених Українським центром культурних досліджень і В. Д. Ковтун зокрема було сформовано базу статистичних даних, а також розроблено показники, за допомогою яких можна простежити динаміку змін діяльності парків і визначити їх ефективність. Критеріями ефективності були відомості про обсяги культурно-масових заходів, кількість клубних угрупувань та аматорських об'єднань, об'єктів дозвілля, рентабельність роботи парків, чисельність кадрів і їхній професійний рівень.

Оскільки життєві процеси населення міста, що відбуваються в парку, належать до відпочинку у сфері духовної діяльності людини, то в міру збільшення вільного часу все гостріше постає проблема його структури та змісту як предмету теоретичних і соціологічних досліджень. Більшість фізіологів і психологів вважають, що для оптимальної трудової та суспільної діяльності людини необхідне дозвілля, у структурі якого неодмінно повинні бути ігрова діяльність і розваги.

На жаль, у нашій соціології не з'ясовано роль парків як засобу компенсації та розрядки психічного напруження людини. Але про те, що компенсаторно-розважальна потреба людини в сучасних умовах велика, свідчать соціологічні дослідження. Проблема відпочинку ще не стала однією з першочергових у функціонуванні наших міст, хоча соціологи та психологи зазначають, що разом зі сферами праці й побуту населення відпочинок здійснює значний вплив на формування міста. Проте проблема ролі паркового дозвілля залишається ще невизначеною та недослідженою.

Подальшу роботу варто будувати на основі широкого залучення до розробки проблеми парків спеціалістів різних галузей науки: філософії, педагогіки, психології, соціології, естетики, комунального та лісового господарства, економіки й права.

Мета й завдання звернення до міждисциплінарного підходу полягає не тільки в інтенсивній роботі над проблемами парків, але й у залученні до цього інших наукових закладів та організацій.

Паркознавство як наука про діяльність парків як закладів культури практично не сформувалося. Хоча термін «паркознавство», за аналогією з назвами наук про діяльність інших закладів культури: бібліотек, клубів, музеїв, має повне право на визнання.

У працях зарубіжних авторів проблеми розвитку паркової культури висвітлюють інтенсивно, систематично, широко й комплексно.

Пріоритетні питання у сфері паркової роботи та рекреації почали порушувати ще 1992 року на Другій сесії 103 конгресу Національної асоціації парків і рекреацій. Серед них питання фінансування, здоров'я та здорового способу життя; роботи з дітьми, молоддю, сім'єю; питання збереження природних ресурсів у рамках рекреаційної діяльності. Legislation and regulations affecting scenic overflights above national parks: Hearing before the subcomm. on aviation of the Comm. on publ. works a. transporta-tion. House of representatives, 103d Congr., 2d sess., July 27, 1994. - Washington : Gov. print. off., 1994. - 641 p.

У дослідженні, підготовленому науковцем з Кембриджського університету С. Кранцем, розкрито історію міських парків США із середини XIX століття й до наших днів; надано ґрунтовний аналіз різних аспектів розвитку паркової справи в країні, а саме: реалізація концепції рекреаційних парків у міському середовищі, політика у сфері організаційно-правової паркової роботи, методи роботи з різними соціальновіковими групами, а також питання дизайну та матеріально-технічного оснащення парків і рекреаційних зон.

Міжнародна служба тематичних парків, що функціонує в місті Цинциннаті (США) і займається розробкою проблем паркової справи, прогнозуванням і підготовкою нових програм і проектів, регулярно висвітлює ці питання на сторінках щотижневика «Amusement Business» («Бізнес розваг») і в щомісячному виданні «Parks and recreation» («Парки і рекреації»).

На сторінках цих видань порушують питання, пов'язані з досвідом розбудови парків нового покоління в США, організації природного середовища, джерел фінансування, дослідницької роботи в парках і їх матеріально-технічного забезпечення (запровадження нових аудіовізуальних технологій, що дозволяють створити ефект присутності серед «дикої природи»), перспективи розвитку цієї форми рекреації, можливості, які надають нові технології для тих категорій населення, які не можуть здійснити реальні подорожі: інваліди, малозабезпечені й ін.

Крім того, висвітлюють стан наукових досліджень у галузі дозвіллєвої активності населення, зокрема, одним з актуальних аспектів цієї проблеми в наш час вважається вивчення причин і факторів, які обмежують або не дозволяють участь у культурно-рекреаційній діяльності окремих соціальних груп населення.

На сторінках щотижневика «Amusement Business» постійним автором-дослідником виступає Т. О'Браєн з дослідженням проблем діяльності парків США. Зокрема, він на підставі статистичного аналізу визначає прогалини та можливий потенціал паркової діяльності. Зі сторінок цих видань можна дізнатися й про важливі заходи, рішення, законодавчі акти й урядові акції. Так, повідомлялося про обговорення діяльності Національного фонду рекреації й пішохідного туризму в Конгресі США, основні напрями роботи, фінансовані фондом, правові й економічні аспекти.

Серед важливих проблем, які порушують та обговорюють у Конгресі США, є питання про боротьбу з молодіжною злочинністю, підготовка нормативно-правових актів, у яких визначають стратегію діяльності рекреаційних і дозвіллєвих установ у вирішенні цієї соціальної проблеми.

Постійна увага зарубіжних учених прикута до проблем роботи парків з різними категоріями населення. Так, у щомісячному виданні «Парки та рекреації» розглядають завдання та форми роботи дозвіллєвих і рекреаційних служб з підлітками й молоддю, схильних до різних форм девіантної поведінки.

Ідеться про необхідність розширити функції парків та урізноманітнити форми роботи із соціально вразливими категоріями населення: іммігрантами, бездітними, молоддю та підлітками з бідних кварталів, організувати дозвілля людей похилого віку, розширити форми роботи з урахуванням соціально-психологічних особливостей цієї категорії населення, окреслити основні завдання просвітництва літніх людей у сфері їх рекреаційних можливостей і способів проведення дозвілля.

Досліджується культурний попит молодих інвалідів. Розглядаються фактори, що впливають на культурні запити молоді. За даними цих досліджень доведено, що культурні потреби визначаються значною мірою рівнем освіти, місцем та умовами проживання, навчання або роботи. На задоволення культурних потреб впливає форма і ступінь інвалідності. Зазначається, що активна участь цього контингенту молоді в культурній і творчій діяльності позитивно впливає на психологічний стан, а також сприяє більш ефективному процесу реабілітації.

Проблема організації дозвілля людей похилого віку набула світового значення. Нею опікуються провідні вчені, соціологи, які співпрацюють у Комітеті дозвіллєзнавства МАС (Міжнародної асоціації соціологів).

Актуалізуються питання щодо соціальної інтеграції, яка характеризується такими показниками, як рівень життя, структура сім'ї, трудова діяльність людей статечного віку, їх соціальна адаптація в громадському житті, а також організація їх дозвілля, розваг, подорожей і навчально-освітньої активності. При цьому зауважимо: вік не впливає суттєво на зміну поведінкової структури дозвілля. Особливість у тому, що люди поважного віку дістають можливість витрачати більше часу на ті види дозвіллєвих занять, котрі користуються найбільшою популярністю.

Саме парки стають центрами спілкування людей похилого віку. У цих закладах для літніх людей постійно проходять зустрічі за інтересами, організуються місцеві та міжнародні фестивалі. Питання роботи з людьми статечного віку гостро актуальні, оскільки ця соціальновікова категорія населення становить значну частину всього населення та має тенденцію до зростання. Саме тому в США, як і у Великій Британії, Канаді, розробляють спеціальні програми розвитку нових форм відпочинку та розваг, залучають літніх людей до рекреаційних програм, передбачених для інших груп населення з метою зміцнення зв'язку між поколіннями.

Таким чином, систематичне висвітлення проблем як дозвіллєвої діяльності в цілому, так і паркової зокрема в зарубіжних виданнях не може не викликати інтересу з боку вітчизняних науковців і практиків і може стати предметом ґрунтовного дослідження.

За часів існування Радянського Союзу проблемами паркознавства опікувався Науково-дослідний інститут культури при Міністерстві культури СРСР, а в ньому відділ парків із секторами історії, теорії та методики паркової справи, садово-паркової архітектури. У науковій літературі, зокрема в культурологічній, проаналізовано основні тенденції й перспективи розвитку паркової культури. Темою статей науковців (колишнього СРСР) стали результати прогностичних досліджень. Такі автори, як В. Гулєв, Г. Кіріна, Л. Селеверстова, Т. Кудріна, розкривають основні функції парків відповідного історичного періоду й узагальнюють результати проведених на той час соціологічних досліджень.

Білоруський дослідник Г. В. Корнога свою увагу звертає на особливе значення цільової комплексної програми діяльності парків культури та відпочинку в системі забезпечення населення.Корнога Г. В. Целевая комплексная программа деятельности ПКиО в системе обеспечения населения : метод. пособие / Г. В. Корнога. - Минск, 1982. - 53 с.

Вітчизняні вчені спостерігають у нашій сучасній соціокультурній практиці багато таких нерозв'язаних проблем і протиріч, як:

невідповідність професійної підготовки та загальнокультурного рівня;

використання творчого потенціалу вільного часу молоді переважно або повністю як розважального;

невміння повноцінно, раціонально використовувати вільний час низька «дозвіллєва кваліфікація населення».

Зарубіжний досвід цікавий своєю «незнаністю, свіжістю». Зовсім недавно не тільки не існувало у вищих навчальних закладах культури навчальних курсів, навчальних дисциплін системного ознайомлення із зарубіжним досвідом у галузі дозвілля, але, як і в інших сферах знань, усе зводилося до критики західних авторів, зарубіжних моделей культурно-дозвіллєвої діяльності.

Размещено на Allbest.ru