Культурна складова національного інтересу

Размещено на http://www.allbest.ru

Культурна складова національного інтересу

Глобальна фінансова система і єдиний інформаційний простір, транснаціональне виробництво та мережа світової торгівлі зумовлюють стирання національних кордонів і трансформацію державного суверенітету, що не може не впливати на зміст національних інтересів: стабільним залишається тільки те, що, як і в часи Фукідіда, їм необхідно вміти виживати та розвиватися. Небезпека ситуації полягає в тому, що глобалізація майже не залишає місця для національних інтересів, замінює їх інтересами світового громадянського суспільства.

Під впливом глобалізаційних процесів національний інтерес суттєво змінюється у своєму змісті та спрямованості: з одного боку, з'являються нові пріоритети, пов'язані з необхідністю використання переваг глобалізації шляхом адаптації до можливостей, що відкриваються завдяки глобалізації, а з іншого - виникає необхідність протистояння та навіть боротьби проти збитку, завданого нею національному розвитку. Як слушно відмічає російський теоретик П. Циганков, найважливішим пріоритетом національного інтересу стає залучення країни в процес світового економічного розвитку, оскільки в процесі глобалізації виявилася майже абсолютна закономірність: жодна країна не здатна домогтися серйозного економічного зростання та покращення добробуту населення без зростаючого залучення у світову економіку [286]. У структурі національного інтересу пріоритетним стає також прагнення до володіння передовими технологіями, які забезпечують сумісність із найсучаснішими засобами інформації, зв'язку та транспорту. Одним з найважливіших питань стає питання військового чинника. Тут мається на увазі баланс сил, укладення тих чи інших угод, оскільки в умовах глобалізації виживання держави-нації залежить не стільки від здатності протистояти традиційним військовим загрозам (хоча і це необхідно), скільки від можливості знаходити адекватні відповіді на нові виклики економічного, технологічного, екологічного, демографічного й інформаційного характеру. У цьому зв'язку в структурі національних інтересів сучасних країн важливе місце посідає зміцнення їх державних інститутів.

Отже, усвідомлення потреб людини, держави, громадянського суспільства, що характеризуються внутрішніми і зовнішніми відносинами в усіх життєво важливих сферах політичного, суспільного життя, визначається національним інтересом. В основу традиційного розуміння поняття «національний інтерес» покладені ознаки, які визначають само- ідентифікацію держави і її населення. До таких належать політичні, географічні, економічні та культурні ознаки.

Щодо навколишнього зовнішнього світу національний інтерес дозволяє виокремити державу із загальної картини світу, визначаючи її неповторність та індивідуальність. При цьому до основних факторів, що визначають національні інтереси, відносяться: геополітичне положення й національні особливості; наявність ресурсів і відповідного потенціалу; сформована система прийняття стратегічних рішень; місце в системі міжнародних відносин. Основними елементами національного інтересу є: зовнішня і внутрішня безпека, конституційний лад, власна система цінностей. Доктриною будь-якої країни є культура, яка містить історично сформований метод вирішення життєво важливих для країни проблем. Саме культура обумовлюється національними традиціями, просторовим, географічним положенням, світоглядом і світосприйняттям, історичним досвідом. Культура визначає стиль поведінки країни на міжнародній арені, стиль керівництва країною, спроможністю мобілізуватися на випадок захисту національних інтересів тощо [181]. Слід наголосити, що розуміння стратегічної культури в національному інтересі є актуальною для України. Таким чином, культура в її різноманітному значенні є основою національного інтересу. Саме на основі чіткого розуміння поняття «культура» має формуватися національний інтерес країни.

Слід зазначити, що проблема розуміння національного інтересу спровокувала появу низки наукових напрямів, які по-різному трактують зміст і значення цього поняття залежно від ідеологічних позицій дослідників. Загальнотеоретичні аспекти поняття «національний інтерес» є предметом дослідження представників різних наукових течій (У. Гладстона, Г. Моргентау, О. Тьєррі). Предметом наукового аналізу є підходи до поняття «національний інтерес», його функції, ознаки, основні елементи та класифікація.

З огляду на те, що в Україні немає чіткого розуміння національних інтересів, їх постійних і змінних складових, постає нагальна потреба в осмисленні національного інтересу на теоретичному і практичному рівнях (як усвідомленому суспільною думкою понятті). Причому така потреба виникає тоді, коли різні суспільно-політичні сили отримують можливість впливати на прийняття важливих політичних рішень. Така можливість з'являється в процесі становлення представницької демократії та правової держави, що, своєю чергою, передбачає формування нації не лише як етноносія, але і як представника громадянського суспільства, де громадянство в суспільно-політичній свідомості первинне.

Поняття «національний інтерес» уперше зустрічається в по - літичній лексиці французького державного діяча Огюстена Тьєррі та лідера ліберальної партії Великобританії Вільяма Гладстона [44, 30]. У працях вищезазначених діячів поняття «національний інтерес» розуміється як особливості життя народу тієї чи іншої країни, які характеризуються внутрішньою єдністю мови, культури, духу народу. Французький історик Огюстен Тьєррі стверджував, що саме історія накладає свій відбиток на визначення політичних курсів будь-якої країни [262, 67]. Спробу своєрідного вирішення проблеми «національного інтересу» пов'язують і з ім'ям Наполеона, який у кінці життя, підбиваючи підсумок власної державної діяльності, ставив собі в заслугу те, що захищав інтереси французької нації. Так, Д. М. Туган- Барановський зазначає, що Наполеон виявився спроможним «зрозуміти основні інтереси нації і на цій підставі розробити соціально- політичну програму Франції оптимальну з точки зору досягнення особистого успіху, у реалізації якої були зацікавлені різні верстви населення, особливо буржуазія і селянство» [261, 21].

Класик американської політичної науки в галузі міжнародних відносин і міжнародної політики Ганс Моргентау визначає національний інтерес як довготривалий, життєво важливий принцип розвитку нації. На його думку, національні інтереси полягають у прагненні представників однієї нації до об'єднання на основі спільності культури (мови, сімейних, релігійних, моральних, етичних традицій і звичаїв, єдиної політичної системи та політики). При цьому національні інтереси він ділить на постійні та змінні. До постійних Г. Моргентау відносить забезпечення зовнішньої безпеки держави. До змінних - національні традиції, індивідуальні якості політичних лідерів, тенденції в економіці, соціальній сфері і т. д. Інтерес, визначуваний як влада / сила, - об'єктивна, універсально обґрунтована категорія. Але не тому, що вона нібито встановлена раз і назавжди; зміст і спосіб володарювання обумовлені політичним і культурним контекстом, підкреслює учений [175, 503].

Національний інтерес має враховувати відносини між усіма суб'єктами держави. Тому інтереси країни чи національні інтереси проявляються в ході взаємодії всіх суб'єктів державотворення (взаємодія держави та громадянського суспільства).

З огляду на вищезазначене слід наголосити, що саме формування громадянського суспільства в Україні актуалізує цю проблему та потребує її розгляду в новому ракурсі. Якщо в країнах Західної Європи формування правової держави відбувалось при наявності розвинених структур громадянського суспільства і в його межах, то Україна йде дещо іншим шляхом. Здійснюється спроба розбудувати правову державу за відсутності сильного, здатного захистити інтереси своїх членів громадянського суспільства. Крім цього, у більшості населення відсутня приватна власність, а остання, як відомо із західноєвропейської історії, - основа становлення інституцій громадянського суспільства. Логіка Заходу: державні інтереси - суспільні інтереси - національні інтереси; України: державні - національні інтереси. Тому при визначенні національного інтересу слід враховувати побажання й інтереси різних груп громадянського суспільства. Національний інтерес має враховувати та підкреслювати їх соціальну й культурну індивідуальність.

Науковці класифікують національні інтереси так:

за ступенем спільності: індивідуальні, групові, корпоративні, громадські, національні, загальнолюдські;

за суб'єктами: особистості, коаліції, суспільства, держави, світової спільноти;

за сферами діяльності: економічні, зовнішньополітичні, внутрішньополітичні, військові, інформаційні, духовні;

за ступенем значущості: життєво важливі, поточні [181].

Від розуміння природи національних інтересів, оскільки вони безпосередньо пов'язані з практичною політичною діяльністю, залежить розробка зовнішньої і внутрішньої політики держави. Така політика повинна поєднувати різноманітні, різноспрямовані пріоритети та забезпечувати політичну стабільність, динамічність розвитку ринкової економіки, ефективне вирішення соціальних, етнічних і конфесійних проблем. Національні інтереси формуються потребами суспільного розвитку, усвідомленими як певна цілісність з подальшим виокремленням ієрархії пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики. Г оловним питанням при визначенні національних інтересів є спроможність влади розробляти та здійснювати внутрішню і зовнішню політику держави таким чином, щоб виражати в ній потреби суспільного розвитку. Головне завдання - перетворити інтереси окремих громадян, соціальних і зацікавлених груп у сукупний національний інтерес шляхом зведення всіх цих інтересів до єдиного знаменника.

Отже, національні інтереси - сублімований вияв сукупних соціальних інтересів різнорівневого характеру, що складають основу формування державної стратегії, спрямованої на створення оптимальних внутрішніх і міжнародних умов для розвитку нації як суспільства та держави. Національні інтереси - оптимальна форма вираження консенсусу, досягнутого владою та суспільством, так як і консенсусу всередині суспільства.

Основою формування національних інтересів є характерна для певного суспільства сукупність цінностей: «свобода», «демократія», «соціальна рівність», «економічний добробут», «розвиток», «індивідуальна безпека», «соціально-культурні традиції й орієнтації». Значний вплив на національні інтереси мають локальні особливості, якими характеризується нація, що, своєю чергою, втілюють: історичний досвід, традиції, ментальність, національний характер, національну ідею тощо. За таких ознак можна говорити про те, що національний інтерес виступає однією з головних умов формування національної та культурної ідентичності.

Часи незалежності дозволили значною мірою розширити фактичний зміст культури, її значення в національному інтересі України. Практики та науковці пов'язують цей процес з культурною функцією держави [231, 59]. Інтереси держави в реалізації культурної функції полягають у створенні умов розвитку соціально-культурної інфраструктури, яка спрямована на реалізацію конституційних прав і свобод людини та громадянина в забезпеченні культурних потреб і використання її в цілях забезпечення непорушності суверенітету, територіальної цілісності, політичної, економічної та соціальної стабільності, у безумовному дотриманні законності й правопорядку. Практична реалізація культурної функції держави спрямована на забезпечення захищеності її національних інтересів у культурній сфері, що визначаються сукупністю збалансованих інтересів особи, суспільства та держави. Інтереси в культурній сфері полягають у реалізації конституційних прав людини та громадянина на доступ до культурних індустрій, які сприяють духовному й інтелектуальному розвитку особистості [294, 32-33]. Національний інтерес у концентрованому вигляді виражає цілі та способи їх досягнення, які закріплюються за певними суб'єктами політичної діяльності, відображає певний політичний статус останніх як усередині держави, так і на міжнародній арені. Діяльність нації-держави в культурі визначає національний інтерес, який є показником внутрішньої і зовнішньої політики.

Центральне питання стосовно проблеми взаємозв'язку державних і національних інтересів і врахування останніх у державній культурній політиці - це питання про те, якою мірою влада працює «на себе» і якою - на суспільство. Тобто, ідеться про ступінь інтеграції, врахування в політиці держави інтересів різних соціальних груп і верств населення і поєднання їх з реальними можливостями держави (рівнем економічного та соціального розвитку, ресурсним потенціалом, реальним станом фінансової системи, геополітичною ситуацією, етнічною, культурною приналежністю й ін.).

Як свідчить історичний досвід, найбільша небезпека при осмисленні, розробці та реалізації національних інтересів полягає в жорсткому взаємозв'язку цих інтересів з ідеологією. Національні інтереси за своєю сутністю повинні бути вищими за будь-яку ідеологію, оскільки самі виступають як ідеологія, перебираючи на себе її функції. Не останню роль у цьому має відіграти національна самоідентифікація України. Звернення до дискурсу національного інтересу, аналіз його змін, трансформацій і метаморфоз, виявлення ролі та значення в зовнішній і внутрішній культурній політиці держави дасть можливість Україні знайти місце у світовому цивілізаційному процесі. На основі розробленої концепції національного інтересу, складовою якого є інтерес у сфері культури, мають формуватися стратегічні й тактичні завдання внутрішньої і зовнішньої політики держави із забезпечення культурної функції держави.

Аналіз наукової літератури, присвяченої розгляду й осмисленню національних інтересів, дає підстави виокремити ряд складових національного інтересу в українській культурі. Отже, однією з важливих складових національного інтересу в українській культурі є збереження культурної спадщини, охорона та захист якої є пріоритетним обов'язком держави. Тому стратегією на найближчу перспективу має стати формування нормативної бази та повноцінної ефективної системи державних органів охорони культурної спадщини. Саме цим шляхом пішла більшість країн Європи, створивши при цьому відповідну правову базу для діяльності інституцій громадянського суспільства, функціональна спрямованість яких направлена на збереження та захист об'єктів культурної спадщини від муніципального до загальнонаціонального, міжнародного (об'єкти ЮНЕСКО) рівня. Складовою національних інтересів є дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина у сфері культури.

Ефективність культурної функції держави передбачає: створення умов для дотримання встановленого законодавством доступу до культурних послуг; споживання культурних послуг і реалізацію культурних практик задля забезпечення суспільного розвитку, консолідації суспільства, духовного відродження нації; формування вдосконаленої системи збереження та раціонального використання культурних ресурсів, що становлять основу духовного потенціалу нації; розробку дієвих механізмів правового регулювання відносин у сфері культури та мистецтва; гарантування свободи творчості. Реалії сьогодення пов'язані з процесами глобалізації, інтенсивність яких визначається впровадженням інформаційно-комунікативних технологій у всі сфери життєдіяльності. Останнє дає підстави стверджувати, що необхідною складовою національного інтересу є захист культурного надбання від несанкціонованого доступу негативних явищ, які шкодять духовному здоров'ю нації. Світовий і європейський досвід практичної реалізації культурної функції дає підстави стверджувати про важливість інформаційного забезпечення цієї функції, що є також складовою національних інтересів. Така складова передбачає інформування громадян і міжнародної спільноти про державну культурну політику, її офіційну позицію щодо соціально значущих подій у країні й міжнародному співтоваристві та забезпечення відкритого доступу громадян до культурних, духовних, дозвіл- лєвих ресурсів. культурний національний інтерес

Недосконалість правового регулювання суспільних відносин у сфері культури спричинює появу серйозних негативних наслідків. Так, правова недосконалість, відсутність практичних механізмів, матеріально-технічного забезпечення культури призводять до відповідних обмежень у реалізації конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, духовного зубожіння країни. Досвід багатьох країн світу підкреслює необхідність вивчення питань функціонування культурної політики та правового забезпечення культурної функції держави й переконливо доводить, що дослідження цих питань повинно мати достатнє наукове обґрунтування, яке здійснюють відповідні наукові центри.

Пріоритетним напрямом наукової діяльності центрів є вивчення питань, пов'язаних з розробкою правових механізмів культурної функції держави та засобів їх контролю як на державному, так і на рівні інституцій громадянського суспільства. Сучасна вітчизняна наукова спільнота має звертатися до вивчення питань щодо культурних потреб, культурної мовної політики, міждисциплінарності в дослідженнях культурної розбудови тощо. Очевидно, що ці проблеми мають не тільки теоретичне значення, а й практичне. Крім того, науковцям спільно з практиками потрібно розробити рекомендації щодо формування громадянського суспільства з високими духовними та культурними потребами. Діяльність різних суб'єктів, які зацікавлені в розвитку вітчизняної культури, покликана передусім впливати на проведення реальної політики в державі, регіонах, сприяти координації роботи між усіма учасниками культуротворчого процесу. Постає необхідність у розробці єдиних організаційно-правових принципів з урахуванням загальних напрямів у регулюванні правовідносин в галузі культурної політики інших держав. Реформування у сфері культури є прямим наслідком економічних перетворень, що відбуваються на вітчизняному просторі. Основою державних гарантій збереження та розвитку культури є державне фінансування. У зв'язку з цим необхідно в базових законах більш чітко регламентувати питання державної підтримки культури.

Одне зі значущих місць у базових законах про культуру посідають права громадян у сфері культури. Пропонується більш чітко в базових законах про культуру регламентувати права громадян у галузі культури. Слід забезпечити послідовну реалізацію в законодавстві курсу на будівництво демократичної, правової, соціальної держави, заснованої на принципах пріоритету прав і свобод людини та громадянина, верховенства права, злагодженої співпраці різних гілок влади щодо реалізації єдиної державної політики. При цьому пріоритет прав людини повинен гармонійно поєднуватися з інтересами суспільства та держави.

Нинішній стан культурної сфери в Україні обумовив появу не тільки проблеми реалізації культурних прав і свобод людини, а й проблеми розвитку та підтримки національної культури в цілому. До числа проблемних належить: порушення прав і свобод людини та громадянина щодо творчого розвитку, зокрема право вільно обирати, мати й поширювати культурні та духовні цінності й діяти відповідно до них; недосконалість правової системи забезпечення й реалізації культурної функції держави, що не дозволяє, своєю чергою, реалізувати єдину державну політику та вимагає вдосконалення форм, методів і засобів виявлення, оцінки та прогнозування розвитку світових, європейських, вітчизняних культурних процесів, а також формування системи протидії негативним тенденціям у культурі; реалізація та забезпечення державної мовної політики як важливого чинника духовного єднання й формування національної ідентичності, яка є основою територіальної цілісності держави; практична відсутність дієвих державних програм, критеріїв і методів оцінки ефективності систем і засобів забезпечення культурної функції в державі; нескоординована діяльність органів державної влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності у сфері культури; недосконалість науково-практичних основ забезпечення напрямів культурної політики з урахуванням сучасної геополітичної ситуації, умов політичного та соціально-економічного розвитку країни; фінансова неспроможність забезпечення діяльності неприбуткових соціокультурних інститутів і їх розвитку; порушення принципу рівності щодо споживання культурних послуг різними соціально-демографічними групами населення; відсутність дієвої молодіжної політики з питань культурного та духовного розвитку молодого покоління, підтримка культуротворчих ініціатив; формування почуття патріотизму та відповідальності громадянина за долю країни.

Вирішення вищеокреслених проблем можливе за умови забезпечення реальних організаційних форм і методів та різноманітних правових практик. Правові методи охоплюють розробку нормативних правових актів, що регламентують відносини, і нормативних методичних документів з питань забезпечення культурної функції держави.

Аналіз змісту, форми та сутності національного інтересу, ролі культури в його визначенні дозволяє зробити висновок, що формування національних інтересів являє собою еволюційний і тривалий історичний процес, що здійснюється в складному переплетенні економічних, соціальних, національно-ментальних та інших факторів, що в сукупності визначають зміст і характер культурно-історичного досвіду певного народу. У такій якості національні інтереси є суспільно- історичним феноменом і не можуть існувати незалежно від культурної свідомості їх носіїв. Вони мають найтісніший взаємозв'язок з культурною ідентичністю конкретної нації.

З метою розбудови демократичної держави та реалізації вищезгаданих завдань національні інтереси повинні враховувати не тільки представники громадянського суспільства, а й головне - державні органи та посадовці у своїй повсякденній діяльності, що має бути спрямована на вдосконалення державних механізмів, які б дозволили в основу будь-якої галузі ставити в пріоритет національний інтерес. Своєю чергою, таке ставлення дозволить забезпечити розвиток держави, спрямований на збереження національної ідентичності. Культурна складова національного інтересу дозволить: забезпечити повноцінне функціонування національних культурних практик; розширить можливість своєчасної інтенсифікації та формування відкритих культурних ресурсів; підвищить економічну спроможність національних культурних продуктів; створить і розширить межі споживання кращих зразків української культури; відтак культурний товар і послуга зможуть конкурувати на світовому культурному ринку; сформується загальнонаціональний міцний культурний простір, у якому кожен громадянин України зможе реалізувати культурне право.

Задля розбудови України як сучасної європейської держави постає першочергове завдання розробити та запровадити дієвий комплекс організаційно-правових механізмів і заходів з просування національного інтересу в усіх життєво важливих сферах, розробити стратегічний план з розбудови української держави, заснованої на національному інтересі і, відповідно, забезпечити реалізацію визначених цілей і завдань .

З огляду на вищезазначене слід наголосити на важливості детального вивчення всіма зацікавленими стейкхолдерами вітчизняного культурного життя, що, своєю чергою, дозволить виявити інтереси кожної з цих груп в процесі формування та забезпечення національного інтересу в культурній розбудові України.

Размещено на Allbest.ru