Естетика українського авангарду: космополітизм versus національна ідентичність?

Размещено на http://allbest.ru

Естетика українського авангарду: космополітизм versus національна ідентичність?

Естетика українського авангарду початку ХХ століття стала предметом спеціальних досліджень лише в останні 30 років. Українські дослідники мистецьких новацій «першої хвилі» авангарду звертаються перш, за все, до його художньо-естетичних особливостей в окремих видах мистецтва: літератури (Т. Гундорова, В. Мельник, С. Павличко), малярства (Д. Горбачов, О. Петрова, Г. Скляренко, О. Тарасенко), музики (В. Панасюк, Н. Семененко), театру й кіноматографії (Н. Корнієнко, О. Левченко, О. Оніщенко) та ін. Системних, філософсько-естетичних досліджень світогляду, теоретичних маніфестів і мистецької практики українського авангарду, на жаль, бракує. Є лише поодинокі випадки звернення до цілісного осмислення «ідеології» та «іконосфери» авангардистського руху в Україні початку минулого століття (Л. Левчук, В. Вовкун, М. Каранда, Л. Канішина, Г. Мєднікова, Д. Наливайко, Г. Скляренко, О. Сидор-Гібелінда, О. Федорук, О. Флакер).

Естетика українського авангарду, як онтологія чуттєвості та феноменологія виразних форм у контексті філософії вітчизняного мистецтва доби «сецесіона», символізму й власне авангардистських шукань, ще тільки конституюється в сучасних розробках естетиків, мистецтвознавців, культурологів.

Природа, хронологія, історичні й стилістичні особливості українського авангарду багато в чому співпадають з відповідними характеристиками модерністського процесу в Європі, його руху від постімпресіонізму (сезанізм) й модерну (символізм) до основних напрямків «історичного» авангарду: кубізму, футуризму, абстракціонізму, експресіонізму

Навіть «леверкюнівська душа» європейського мистецтва доби «сутінок Європи» має український корелят у вигляді Левенка, чи Левенця. У цій народній, фольклорно- міфологічній постаті, що символізує «угоду з чортом», так само закладений (у номінації та конотаціях) потенціал маннівського Леверкюна як Фауста ХХ століття, що тікає від тяжкої кризи культури.

Продовжуючи традиції української демоніади, карнавальності й вертепності у мистецтві, Левенок є одночасно і слов'янським переломленням європейських ціннісних орієнтацій, і представником власних етнокультурних джерел авангардистської свідомості (колективного позасвідомого), що бореться із загрозою «духовного безпліддя».

Не випадково з України початку ХХ століття походять не лише наслідувальні, але й оригінальні, «автохтонні» напрямки авангардизму: кубістична скульптура О. Архипенка, кубофутуризм Д. Бурлюка, О. Богомазова, супрематизм К. Малевича, конструктивізм В. Татліна «Кольоропис» В. Пальмова, «візантизм» братів Бойчуків, «український стиль» у мистецтві 20-х років ХХ ст. (Г. Нарбут, Г. Собачко-Шостак, брати Кричевські, О. Саєнко тощо). Здійснюється дивовижний синтез загальноєвропейських мистецьких форм (експресії, абстрагування, стилізації) з етнонаціональною ментальністю, з традиційними змістами, з образно-символічними архетипами «народної душі», із сакральними сигнатурами.

Народження естетики українського авангарду нагадує становлення українського бароко, коли європейські барокові форми «українізувалися» на підвалинах візантійського стилю і традицій вітчизняної дерев'яної архітектури, народної естетики в цілому. До того ж єдиний в Україні національно довершений стиль українського бароко є одним з джерел українського авангарду, а останній можна відтак зрозуміти як своєрідне «необароко», що відтворює автентичне бароко не лише за його національним духом і художньою метамовою, а й за синтезами західноєвропейської і власне української «культурної душі» модернізму (Леверкюн і Левенець).

Ідея українського культурного «синтетизму», в якому виявляється етноестетична ідентичність, є, на нашу думку, несумісною з твердженням про «космополітизм» мистецтва вітчизняного авангарду [85].

Звичайно, в роботах українських авангардистів є мотиви космізму, універсалізму, загальнолюдських архетипів -- чого варті, скажімо, хоча б супрематичні композиції К. Малевича, які мають і справді «безнаціональний» характер (якої національності «Чорний квадрат»?).

Естетика українського авангарду адекватно спирається на загальнозначущі положення естетики символізму, сецесіона, кубізму, футуризму, абстракціонізму. Так, відомий український кубофутурист Олександр Богомазов розумів мистецтво як довершений ритм елементів, що його складають.

Зокрема, художню мову мистецтва живопису він компонує з чотирьох елементів: ліній, форми, кольору і площини картини. Як і всі кубісти, О. Богомазов працював з живописними елементами, як поет із звуком: елементи римували, ритмізували, зіставляли округлості й кути об'ємів, досягаючи наче музичного звучання, як гармонійного, так і дисонансного. У своєму трактаті «Живопис та елементи» художник обґрунтував такий мистецький зір, під яким, за словами Пастернака, «речі рвуть з себе личину» [6]. філософський естетичний авангардистський мистецтво

Як часо-просторові форми буття, просякнуті «космічним динамізмом», сприймалися в Європі і пластичні роботи українського «Пікассо скульптури» - Олександра Архипенка.

От що писав один з тогочасних французьких поетів Блез Сандрар про його композицію «Голова»:

Скульптура Архипенка перше яйцеподібне яйце

Воно тримається у пружній рівновазі

Немов непорушна душа

На вістрі Швидкості

Воно виходить

Із барвистих хвиль

Із кольорових зон

І обертається в глибинах Голе

Новітнє

І тотальне.

І все ж таки в естетиці українського авангарду репрезентований не лише «космополітизм, як потяг до наднаціонального у людській підсвідомості» (М.Прокопович). Етноестетичні параметри модерного мистецтва в Україні виявляються в колористиці, символіці, архетипності зображень, які ґрунтуються на традиціях українського художнього мислення: візантійського стилю, метамови бароко, народної орнаментики і декоративізму. Провідною ідеєю філософії українського мистецтва, втіленою і в авангарді, є, на мою думку, сакральне ставлення до світу. Світовідношення виступає тут як святовідношення, де світ сприймається як свято, а святковість стає перманентним началом як народної естетики, так і мистецької profession de foi.

Сакральність, дивовижність, містицизм, барокове «чудне та містеріальне» набувають в українському авангарді свого другого народження й трансформації в новій художній мові, онтології чуттєвості та феноменології виразних форм. Українська естетична ідея сакрально-святкового світоставлення органічно синтезується із загально-європейськими мистецькими напрямами: кубізм (О. Екстер, Д. Бурлюк), футуризм (О. Архипенко, М. Семенко), абстракціонізм (О. Грищенко), експресіонізм (О. Новаківський), конструктивізм (В. Татлін).

Размещено на Allbest.ru