Інсталяція: образотворчо-видовищна трансформація

Тотальна інсталяція «Альтернативна історія мистецтв» створювалась у кінці 1990-х -- на початку 2000-х. Для її презентації необхідне повноцінне музейне приміщення з 23 кімнат. По суті, дана інсталяція -- це музей, у якому демонструються ретроспективи робіт (і розгортаються історії) трьох художників XX ст., придуманих І. Кабаковим: авангар- диста-модерніста Шарля Розенталя (1898-1933), що творив на початку століття, його послідовника середини століття Іллі Кабакова (народ. 1933) -- однофамільця автора інсталяції, а також молодого і модного у 1990-і київського постмодерніста Ігоря Співака (народ. 1970).

Сам автор писав, що для митця важливо створити найважливіший свій твір -- «художника-персонажа», який уже, в свою чергу, створює мистецькі витвори; вдале створення такого персонажа є більш енергоємною справою, ніж у подальшому продукуванні «мистецтва» від його імені [Лазебникова 2009].

Придумані художники-персонажі різних поколінь звертаються до теми радянського вимислу і у своїх роботах зштовхують його з радянською реальністю. Як пояснюють Кабакови, перший з героїв вірить в утопію, другий -- вже не вірить, а третій її згадує [Кабаков ЭР].

Згідно з біографією, наданою на початку експозиції, Шарль Розенталь залишив Росію у 1920-і. Він був ідеалістом, навчався у Малевича, дружив з Шагалом, але оскільки ніколи не жив за радянської влади, то мріяв, що тут буде будуватись ідеалістичне майбутнє. Росія для нього -- країна утопій. Загинув митець у 1933 р.

Роботи Розенталя демонструють художника у розвитку, у русі. Картини, датовані 1920-ми, несуть звичну радянську іконографію: метро, Червона площа, сталінська архітектура, люди праці, складний побут. З часом, як пояснюють текстові вказівки на експозиції, художник став втрачати зір, і на його картинах виникають композиційні вади. Емілія Кабакова так пояснює цей період роботи митця: «Він ніби бачить біле на картині, і це біле все сильніше і сильніше проступає. На кінець життя біле витісняє усі фарби з картини, залишаючи лише білий простір» [Рудык ЭР]. У центральному залі експозиції Розенталя розташовані дві величезні роботи «Аукціон» та «Три вершники» -- вони символізують протилежність Заходу і Сходу. Схід -- це щось містичне, нереальне, пов'язане не з тілом, а з душею. Захід -- це гроші, продажі, щось практичне, реальне і побутове. Посередині залу знаходяться два пульти з кнопками, натискаючи які, можна підсвічувати різні частини картини лампочками, що знаходяться за полотнами. Саме Шарль Розенталь був першим художником інтерактивних картин.

Коли гине Розенталь, у тому ж 1933 р. народжується другий художник представленої ретроспективи -- Ілля Кабаков, який побачив картини Розенталя, і, вражений, підпав під їхній вплив. Кабаков вважає Розенталя своїм вчителем, і у своїх перших картинах починає з великої кількості елементів білого на полотні. Проте з часом це зникає і з'являється чорний колір (плями, мазки, полоси на кольоровій картині), що символізує смутну, тяжку реальність, яка заважає утопії, ідилії.

Наймолодший з представлених художників, Ігор Співак, також продовжує тему радянського періоду. Його роботи, як старі фотокартки, витримані у єдиній палітрі і схожі на «залишки середньовічних фресок -- настільки вони фрагментарні та асиметричні» [Бавильский ЭР]. Емілія Кабакова так коментувала картини Співака: «У нього багато ностальгії за радянським життям. На його картинах -- щасливе радянське життя, щасливі люди, все у рожевому тоні. Він ніби хоче туди -- там так добре» [Рудык ЭР].

За висловом критика Д. Бавільського, розгадувати і описувати хитросплетіння смислів «Альтернативної історії мистецтв» неможливо і непотрібно: Кабаков навмисно вибудовує експозицію як «комунікативний атракціон, розуміння якого у кожного з нас своє». Можливі будь-які трактування -- від психоаналітичних до конспірологічних, співвіднесення з історією світового мистецтва та розвитком авангарду і модерну. Краса проекту полягає саме у «принциповій багатоваріантності прочитання, яка свідомо будується художником» [Бавильский ЭР].

Театральність даної інсталяції закладена вже на рівні задуму: художники, чиї роботи виставлені в експозиції, -- придумані персонажі, образи. Кабаков виступає в цій інсталяції як драматург-сценарист і режисер, котрий придумав і втілив життєві історії та внутрішній світ персонажів через ретроспективу їхніх художніх робіт. Ця інсталяція, як хороша п'єса, дозволяє вигадати десятки інтерпретацій завдяки цікавій інтертекстуальній грі, що ведеться через перегукування тем, образів та варіацій, що пронизують творчість вигаданої тройці.

Підсумовуючи особливості творчості Іллі Кабакова у жанрі тотальної інсталяції з точки зору поєднання візуального та видовищного, найперше відзначу тяжіння митця до синтезу виражальних елементів різних мистецтв, що суттєво розширює сферу візуального, наближаючи його до видовищного. Передусім, це синтез зображення і слова. Як справедливо відмітив художник В. Захаров, російська культура, загалом, -- це текстова культура, і лише двічі за всю історію зображення вдало брало верх над текстом -- це російська ікона та російський авангард; все решта в російському мистецтві -- це нескінченний текст. І саме Московський концептуалізм, на думку Захарова, якраз збалансував текст і зображення, а Кабаков вніс величезний вклад у російське мистецтво тим, що повернув слову і зображенню рівні права [Рудык ЭР]. Синтез вербального і візуального, реалізований у різні способи, -- це одна з яскравих особливостей будь-якого видовищного мистецтва. Проте, крім слова і зображення, тотальні інсталяції художника включають різноманітні об'єкти, архітектуру, театр, кіно, музику, світло і навіть самих глядачів, чиї емоційні реакції, сміх, коментарі стають частиною загальної «вистави» -- все це також створює прямі асоціації з видовищним дійством.

Крім синтезу мистецтв, важливою ознакою, що споріднює інсталяції Кабакова з видовищем, є втілення уявного, придуманого ним штучного простору, створення «іншого світу», в якому можна режисирувати ситуації за власним бажанням. Варіантність інтерпретацій, ігровий характер, процесуальність, притаманні тотальним інсталяціям Іллі Кабакова, -- все це яскраві риси будь-якого видовища.

Важливим фактом в історії тотальної інсталяції є те, що на 53 Венеційському бієнале (2009) головний приз «Золотий лев» у номінації «Найкращий художник» отримав німецький митець Тобіас Ребергер за інсталяцію «Те, що ти любиш, викликає у тебе і сльози», яка являє собою інтер'єр кафе. На думку журі бієнале, інсталяція наочно продемонструвала «процес соціальної комунікації як естетичний досвід» [Золотой лев ЭР]. Кафетерій, створений Ребергером, є складною системою геометричних форм, контрастних кольорів та викривлень простору. Художник «втягує» відвідувачів кафе у свій твір, пропонуючи їм стати свідками незвичайних оптичних ілюзій, створених завдяки чергуванню білого і чорного, чітку геометрію яких порушують лише окремі акценти яскравих кольорів.

Отже, тотальна інсталяція переносить глядача в ілюзорний світ. У ній реалізується класична метафора образотворчого мистецтва -- «входження в картину», адже художник використовує не лише певні предмети, але й сам простір. Неординарно поєднуючи тривіальні речі, інсталятор прагне виявити у них нові смислові значення, приховані від буденного сприймання. Тотальна інсталяція вимагає повної трансформації приміщення (його стін, підлоги, освітлення) та режисури глядаць- кого сприйняття, наближуючись до ефектів театру, кіно та літератури (де читач знаходиться ніби всередині роману). Втім, головна особливість тотальної інсталяції -- це тотальність контексту, адже саме зміна контекстів надає простору іншого смислового навантаження та значимості.

Таким чином, сучасну інсталяцію в усій різноманітності її видів можна визнати мистецько-видовищною формою, оскільки вона набуває особливих ознак, притаманних видовищним мистецтвам. Перш за все, інсталяція тривимірна: це простір, організований за волею митця. Найкращі інсталяції завжди виглядають як спроба створення іншої, відмінної від повсякденної, реальності -- нехай навіть на обмеженій, спеціально відведеній для цього території (що викликає стійкі асоціації з театральним мистецтвом).

По-друге, в інсталяції художник намагається компенсувати втрату мистецтвом храмового простору, який у XIX ст. був замінений на простір виставковий, що належить певній інституції (музею, галереї); він заявляє про свою незалежність від цих інституцій та створює власний експозиційний контекст. В інсталяції у найбільшій мірі реалізується властиве авангарду XX ст. розуміння мистецтва як інтелектуального проекту, а не як створення окремих предметів, що можуть бути виставлені на продаж. При цьому інсталяція реставрує майже відкинуте мистецтвом XX ст. поняття унікальності, адже вона практично не піддається копіюванню та репродукуванню.

По-третє, художник-інсталятор реалізує не лише традиційну задачу виразної організації простору, але й вносить у візуальне мистецтво категорії, зазвичай йому недоступні, -- оповідальність, процесуальність та часову тривалість (художник будує сюжет сприйняття інсталяції глядачем), темпоральність (інсталяція доступна лише обмежений час і вимагає паломництва глядача у певний простір).

По-четверте, в останні десятиліття активно розвиваються і комбіновані (мультимедійні) інсталяції, що включають, наряду з предметними статичними об'єктами, усілякі фото-, слайдо-, кіно-, відео- елементи, комп'ютерні об'єкти, лазерні установки, звук, віртуальну реальність, інтернет -- всі ці компоненти ще більше посилюють ви- довищність сучасних інсталяцій.

Размещено на Allbest.ru